Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Сумська філія Наукове товариство студентів Сумської філії ХНУВС Сумський осередок Ліги студентів Асоціації правників України Сумський осередок ELSA Україна ПИТАННЯ СУЧАСНОЇ НАУКИ І ПРАВА Матеріали ХІV Всеукраїнської науково-практичної конференції здобувачів вищої освіти 26 квітня 2024 року Суми 2024 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 2 УДК 34(477)(063) П35 Редакційна колегія: С. С. Лукаш (голова), С. С. Ващенко, В. А. Василенко, О. А. Лук’янихіна, О. В. Панасюк. Рекомендовано до друку вченою радою Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № 5 від 10 квітня 2024 року) Питання сучасної науки і права : матеріали ХІV Всеукраїнської П35 науково-практичної конференції здобувачів вищої освіти (26 квітня 2024 року, м. Суми) / Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ. Суми: СФ ХНУВС, 2024. 399 с. Матеріали конференції містять тези доповідей учасників ХІV Всеукраїнської науково-практичної конференції здобувачів вищої освіти «Питання сучасної науки і права» із проблем юриспруденції, філософії, історії, економіки, освіти на шляху розбудови державності України. Матеріали викладені в авторській редакції з незначними коректорськими правками. Відповідальність за точність поданих фактів, цитат, цифр і прізвищ несуть автори. УДК 34(477)(063) Електронна копія збірника безоплатно розміщується у відкритому доступі на сайті Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ (http://sumy.univd.edu.ua/uk) у розділі «Наукова діяльність», сторінка «Матеріали науково-практичних конференцій»), а також у репозитарії ХНУВС (http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/) © СФ ХНУВС, 2024 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 3 ЗМІСТ Історико-філософські парадигми в умовах євроінтеграції Берьозкіна К.В. Сімейні конфлікти та стабільність сім`ї: точка зору соціології Богданець Б.Р. Особливості розвитку молодої сім`ї: соціально-філософський аспект Богданець Б.Р. Холодноярська республіка: героїчна сторінка боротьби за власну державність Буртин А.В. Вплив інформаційно-мережевої парадигми на розвиток політичної сфери суспільства Діжевський Н.А. Особистість в оцифрованому світі Дмитренко К.М. Боротьба української повстанської армії на території Сумщини: міфи чи реальність Закаблуківська Н.В. Підпільна діяльність Організації Українських Націоналістів на території Сумщини у боротьбі за українську державність Ковальчук В.В. Політика Центральної Ради щодо земельного питання: тернистий шлях вирішення Красій К.М. Вінок як складова української обрядовості: символіка, функції, обрядове значення Курінной О.С. До біографії Ольги Андрієвської (нотатки з архівно-слідчої справи) Ліжниченко В.О. Природно-правова концепція та її особливості 17 20 23 26 28 30 34 38 41 44 47 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 4 Нікіфоров Н.М. До питання розвитку та історії становлення Європейського союзу Попова А.Г. Дослідження проблеми несвідомого в історії філософії Рудь В.О. Мережеві комунікації та їх вплив на соціалізацію людини Токар Б.В. Інструменти впливу у сфері соціального насильства Теоретико-історичні шляхи розвитку держави і права But R.Y. General principles of law-making and their implementation Varlamov O.S. Historical and contemporary recognition of the holodomor in Canada Вольвач П.С. Формування державного механізму в країнах Стародавнього Сходу Дмитренко К.М. Створення і діяльність органів прокуратури Середньовічної Франції Зелюкіна Д.В Правові наслідки визнання голодомору 1932-1933 років Парламентською Асамблеєю Ради Європи Кирпич А.О. Міжнародно-правові гарантії права людини на життя Ляшенко Т.В. Визнання голодомору країнами європейської спільноти Попова А.Г. Соціальне регулювання, його види та особливості 50 54 57 60 62 65 67 70 72 76 79 82 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 5 Шевченко А.С. Основні концепції праворозуміння Ярова В.І. Визнання ООН Голодомору 1932-1933 Становлення конституціоналізму в Україні та зарубіжних країнах Bielikova Y.V. Development of the constitutional process in Ukraine Капустянський В.Д. Патріотизм як основа національного розвитку Мартиненко М.Ю. Взаємодія гілок державної влади як фактор стабільності та розвитку конституційного ладу України Михайленко В.О. Вдосконалення правового статусу національних меншин Мозгова В.В. Полiтико-прaвовi проблеми зaбезпечення стaбiльностi конституцiйного лaду України Цивільне право та цивільний процес в умовах євроінтеграції Аргунова Д.В. Значення концепції Шарля Дюмулена та розвиток інституту автономії волі у сучасному міжнародному приватному праві Артюх А.Б. Відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф Аршава В.І. Автономія волі сторін Балан Є.Р. Етапи розвитку науки міжнародного приватного права в Україні Бубенчикова А.М. Проблеми визначення особистого статуту фізичних осіб у 85 87 91 94 97 100 102 105 108 111 113 116 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 6 міжнародному приватному праві Голєва М.В. Перспективи розвитку інституту доміцілію (domicile) в законодавстві України Довбенко М.П. Справедливість цивільного судочинства: критерії оцінки на прикладі малозначних справ Козлова Т.Б. Особливості встановлення опіки над неповнолітніми у міжнародному приватному праві Коханова О.В. Умови укладення шлюбу в міжнародному сімейному праві Красова О.О. Сучасні проблеми колізійного права Кулик А.І. Значення практики Європейського суду з прав людини для розвитку міжнародного приватного права Лиховоз А.О. Спадковий договір Ляшенко Ю.О. Тенденції розвитку міжнародного приватного права в умовах військової агресії Мартиненко М.О. Проблема кваліфікації колізійної норми. Конфлікт кваліфікацій Миронюк Є.Г. Перспективи міжнародно-правового регулювання трансплантації органів Мірошниченко Л.М. Теоретико-правова характеристика принципів цивільного права Недолівко О.А. Проблема застосування права невизнаних держав у міжнародному приватному праві 118 120 123 125 128 131 134 136 138 141 143 146 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 7 Пилипова В.С. Проблеми правового регулювання транскордонного сурогатного материнства П’ятиго Г.С. Правовий звичай як джерело МПП Ражик М.М. Таємниця медичної інформації: проблеми захисту Ромашова В.О. Питання одностатевого партнерства в Україні Сушкова В.В. Визнання одностатевих шлюбів, укладених громадянами України за кордоном Таран М.Р. Види правових звичаїв у міжнародному приватному праві Токаенко В.Ю. Ефективність судового захисту порушених або оспорюваних цивільних прав чи інтересів Хоменко А.М. Правовий звичай як джерело міжнародного приватного права Швець А.С. Міжнародні стандарти транскордонного усиновлення дітей Шевченко А.В. «Обхід закону» в міжнародному приватному праві Шевченко О.В. Проблеми застосування права невизнаних держав мпп Теоретичні та практичні питання господарського права і процесу, адміністративного права і процесу, фінансового та інформаційного права Берко А.О. Проблема забезпечення доступу громадян до інформації в контексті сучасних правових норм 148 151 153 155 158 161 164 167 170 173 176 178 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 8 Isaieva O.V. Problems of modern police science under martial law Комочкіна С.І. Проблеми взаємодії національної поліції України з органами безпеки і оборони у сфері протидії злочинності в умовах воєнного стану Кочура В.С. Деякі актуальні питання обставин, що пом'якшують адміністративну відповідальність Кулик К.М. Робота адвокатів під час дії правового режиму воєнного стану Ніштенко Ю.М. Право на вибір системи оподаткування особи що провадить незалежну професійну діяльність Свирид Д.О. Місце митних платежів у системі податків і зборів України Шалова І.О. Медіація в адміністративній процедурі: міф чи реальність? Шляхи розвитку трудового, земельного, екологічного права у демократичному суспільстві Герасименко Ю.В. Джерела міжнародно-правового регулювання трудового права Міхеєнко О.Р. Законопроєкт 5344-д про працевлаштування осіб з інвалідністю: основні зміни Павловський Д.О. Законодавчі аспекти поводження з відходами пластмаси в умовах правового режиму воєнного стану Проблеми кримінального права та процесу на сучасному етапі розвитку українського державотворення Білокур І.О. Кримінальне процесуальне законодавство та сфера його дії 181 183 185 187 190 192 194 195 199 202 206 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 9 Бова С.В. Проблемні питання кваліфікації кримінальних правопорушень, учинених організованими групами та злочинними організаціями Краснов І.О. До питань законодавчого унормування слідчих (розшукових) дій Латишев С.О. Фіксація та збирання доказів у кримінальних провадженнях про кримінальні правопорушення, які були здійснені на тимчасово окупованих територіях Ромашова В.О. Проблемні питання застосування смертної кари в Україні Ромашова В.О. Проблеми довготривалого досудового розслідування і судового розгляду у кримінальному процесі: шляхи вирішення Сіренко В.В. Запобіжні заходи стосовно колаборантів Строк Т.О. Особливості відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження в умовах воєнного стану Ткач А.В. Вплив воєнного стану на право на справедливий суд в Україні Щепкіна Д.В. Корупційні злочини: поняття та ознаки Українська економіка в умовах воєнного стану Lisovol V.S. The Ukrainian economy during martial law Баскакова А. В. Загрози економічній безпеці України під час війни Бобик М. В. Актуальність наукових досліджень з питань діяльності страховиків в умовах воєнного часу 209 213 215 217 220 221 224 227 229 233 236 239 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 10 Богдан Е.І. Стратегія розвитку української економіки в умовах дії правового режиму воєнного стану Голодников Д.Р. Тіньова економіка в умовах воєнного стану в Україні Долинський М.Є. Ринок цінних паперів: перспективи розвитку Кищик Д.М. Тіньова економіка в Україні під час війни Малолєпший Т.С. Особливості забезпечення фінансової безпеки банківської системи України в умовах військового стану Рудь В.О. Структурні зміни в економіці України в умовах воєнного стану (на прикладі сфери будівництва) Свирид Д.О. Забезпечення прав жінок в Україні Ткач А.В. Діяльність страхового ринку України в умовах війни Сучасні інформаційні технології та цифровізація для цілей суспільства, держави, безпеки Kochyn V.D. Ensuring cybersecurity in the context of development Борисова К.Є., Нагорний М.О. Застосування правоохоронними органами засобів фотофіксації з можливістю стереофотозйомки або тривимірної 3d-зйомки Гриньова А.О. Інформаційне забезпечення правоохоронних органів Дяченко К.І. Основні завдання та призначення, інформаційні ресурси, структура системи ІПНП 242 245 247 250 252 254 257 259 261 263 266 268 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 11 Зелюкіна Д.В., Ткаченко Д.Б. Кібербезпека України та особливості кіберзлочинів Кищик Д.М., Кочура В.С. Програмні засоби статистичних сукупностей Левченко А.А. Технічне та програмне забезпечення інформаційних підсистем Мирончук Я.І. Проєктування і огляд сучасних геоінформаційних систем Мозгова В.В. Статистика злочинів у період воєнної агресії Мозгових Є.О. Інформаційно-пошукові системи законодавства Перепелиця Є.О. Загальна характеристика геоінформаційних систем Пінкевич В.Г. Інформаційні технології у сфері роботи НПУ Правдюк А.Ю. Безпека та захист в інформаційних системах Прозоров В.Т. сучасний стан розвитку інформаційного та аналітичного забезпечення та нові можливості з використанням штучного інтелекту в діяльності органів національної поліції України Салтовська А.О. Перспективи застосування ШІ (штучного інтелекту) у процедурі міжнародного усиновлення дітей Степуренко Д.О. Порівняльна характеристика сервісів деяких надавачів електронних довірчих послуг Стецик Р.М. Актуальні бази даних вразливостей і експлойтів 270 273 276 278 281 285 288 291 294 296 299 303 305 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 12 Стороженко А.В. Захист персональних даних у діяльності Національної поліції України Федько В.Є. Державні реєстри Міністерства юстиції України Шевченко А.С., Курило Є.С. Основні завдання та призначення, інформаційні ресурси, структура, система ІПНП Ярова В.І. Хмарні технології як інструмент обробки інформації Правові, економічні та соціальні аспекти європейської, світової та євроатлантичної інтеграції україни Безручко Д.О. Корупція як бар’єр на шляху інтеграції України у Європейське співтовариство Валежна С.Д. Особливості правового статусу транснаціональних корпорацій Громович А.А. Механізми захисту економічних, соціальних та культурних прав людини Попова А.Г. Забезпечення ефективної діяльності поліції в умовах воєнного стану в контексті євроінтеграційних прагнень України Шамрай А.О., Резніченко К.С. Вступ України до Європейського Союзу – організаційно-правове підґрунтя і стан реалізації Шаповалов А.В., Пустовойт Д. А. Євроатлантична інтеграція: перспективи для України в умовах російсько-української агресії 307 310 312 317 319 323 326 329 332 336 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 13 Стратегії інноваційного розвитку загальної та юридичної психології Ашихмин О.Г. Соціальні причини виникнення самотності у підлітків Бугровський В.С. Бойовий стрес як причина виникнення ПТСР у працівників НПУ Корнієнко О.С. Особливості професійно-психологічної підготовки майбутніх поліцейських різних підрозділів Кулик К.М., Манько В.О. Психологічна адаптація особистості в екстремальних умовах: теоретичний аспект Самофал А.О. Емоційне вигорання студентів як психологічна проблема Лінгвістика, міжмовна комунікація і право Bohdanets Bohdana Development of legal education in Ukraine under martial law: challenges and opportunities Kovalchuk Valeriia Development of linguistic abilities of a lawyer with the help of artificial intelligence Zakablukivska Nataliia The role of intercultural communication in modern law-enforcement activity Берко А.О., Матвієвський Д.В. Лексико-семантичні особливості перекладу текстів політичних виступів Глущенко В.В. Жаргон поліцейського в сучасній англійській мові Діжевський Н.А. До питання взаємодії лінгвістики, міжмовної комунікації та права 339 341 344 347 349 352 354 356 358 361 363 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 14 Дудченко С.В. Інтернаціоналізація української лексики: діахронний аналіз Мартиненко М.Ю. Поява штучних мов: проблема чи розвиток Мірошніченко Л.М. Роль лінгвістичної експертизи в розслідуванні кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Ніколенко М.Ю. Правове регулювання мовної дискримінації: проблеми та шляхи вирішення Селюніна Н.С. Юридична лінгвістика: співвідношення мови та права Тімонова К.О. Іntercultural communication and law: challenges and prospects Ткач А.В. Особливості перекладу юридичних термінів Правові основи освіти в умовах сучасного державотворення Дехніч І.В. Культурне виховання та профілактика конфліктів серед поліцейських Кочубей С.А. Сertain issues of data privacy in Ukraine Литовченко Д.О. Міжмовна комунікація в європейському контексті Мозгова В.В. Вплив політичної риторики в період воєнної агресії Скусинець А.В. Євроінтеграція – об`єктивна реальність розвитку освіти сьогодення Ткач А.В. Kangoo jumps як новаторська форма рухової активності 366 369 371 374 377 380 382 384 386 388 392 394 397 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 15 ВСТУПНЕ СЛОВО ректора Харківського національного університету внутрішніх справ, генерала поліції третього рангу Валерія Васильовича СОКУРЕНКА заслуженого юриста України, члена-кореспондента Національної академії правових наук України, доктора юридичних наук, професора Шановні учасники конференції! Від імені ректорату і Вченої ради Харківського національного університету внутрішніх справ вітаю вас на XІV Всеукраїнській науково-практичній конференції здобувачів вищої освіти «Питання сучасної науки і права»! Уже другий рік поспіль конференція проходить в умовах воєнного стану, обʼєднуючи молодих науковців з усієї країни на шляху до Перемоги, євроінтеграції, розквіту науки та України. Актуальність питань сучасної науки і права, винесених на обговорення, зумовлює науково-теоретичну і практичну цінність даного наукового заходу. Конференція є місцем обміну ідеями та знаннями між здобувачами освіти різних рівнів, що сприяє налагодженню співпраці, обміну досвідом, оприлюдненню та апробації результатів своїх наукових розвідок, дослідженню перспективних напрямів розвитку сучасної правової науки. Проведення конференції популяризує науку та заохочує молодих учених, здобувачів вищої освіти до науково-дослідної діяльності та пошуку шляхів удосконалення правової науки. На сьогоднішній день особливі надії покладаються на підвищення загального рівня правової культури, адаптацію українського законодавства відповідно до європейських стандартів, посилення ролі судової влади тощо. Із розвитком України відбуваються зміни в економічному та суспільно-політичному житті, які вимагають адекватного відображення у правовій реальності, розроблення ефективного механізму регулювання суспільних відносин, основним елементом яких є право. Тому й проблематика конференції не втрачає актуальності. Дякую всім, хто в такий складний час знайшов можливість долучитися й поділитися своїми напрацюваннями та ідеями. Бажаю всім учасникам міцного здоров’я, плідної роботи, цікавих ідей, вагомих наукових здобутків, і найголовніше – Перемоги та мирного неба над головою! Слава Україні! Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 16 ВІТАЛЬНЕ СЛОВО учасникам ХІV Всеукраїнської науково-практичної конференції здобувачів вищої освіти «Питання сучасної науки і права» директора Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ Сергія Станіславовича ЛУКАША заслуженого юриста України, доктора юридичних наук, професора Шановні учасники конференції! Вітаю вас із початком роботи XIV Всеукраїнської науково- практичної конференції здобувачів вищої освіти «Питання сучасної науки і права». За роки становлення сучасної України відбулися певні зміни у суспільно-політичному житті, які покладають на юристів нові завдання з розбудови демократичної, правової держави. Особливо гостро стоїть питання тісного поєднання наукових теоретичних пропозицій із загальними потребами юридичної практики. Питання, що виносяться на обговорення учасниками конференції, є вкрай важливими, оскільки у доповідях учасників розглядаються концептуальні засади теоретико-історичних шляхів розвитку держави та права; правові, економічні та соціальні проблеми європейської та світової інтеграції; питання необхідності досягнення Цілей сталого розвитку заради миру і світової безпеки тощо. Однак, слід відзначити, що розвиток законодавчого та нормотворчого процесу як у цілому, так і в окремих його напрямках неможливий без належних науково- концептуальних засад. У цей надзвичайно складний для України період глибоко переконаний, що саме завдяки молоді, їх завзятості, зацікавленості та прагненню до наукових розвідок і будуть вирішені усі проблеми, які виникли внаслідок війни, на шляху до повоєнної відбудови і розквіту України, адже наука заради миру – це основне прагнення наших учених. Бажаю всім учасникам конференції доброго здоров’я і мирного неба, творчого настрою і натхнення, плідної дискусії, успіхів на інтелектуальній ниві та маю надію на те, що вона принесе інтелектуальне задоволення кожному. Віримо в ЗСУ і Перемогу! Слава Україні! Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 17 ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ПАРАДИГМИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ Каріна Володимирівна Берьозкіна – здобувач вищої освіти І курсу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Тетяна Олександрівна Пономаренко – доцент кафедри гуманітарних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат філософських наук СІМЕЙНІ КОНФЛІКТИ ТА СТАБІЛЬНІСТЬ СІМʼЇ: ТОЧКА ЗОРУ СОЦІОЛОГІЇ Сімейний конфлікт – явище досить поширене. І це не дивно, адже створення сімʼї – це основна частина нашого життя. Саме в родині відбуваються тісні контакти між людьми, при цьому кожний із членів сімʼї хоче жити згідно зі своїми ідеями і поглядами, але не завжди виходить порівняти їх зі звичками і переконаннями інших членів сімʼї. З цього і випливають сімейні конфлікти, які мають свої причини виникнення та способи рішення. Розглядаючи тему сімейних конфліктів ми виділили найпопулярніші джерела виникнення конфлікту, а саме: фінансові проблеми, незадоволення потребами в позитивних емоціях (відсутність ніжності, турботи, розуміння, приділення уваги тощо), несумісність характерів, грубість одного або декількох членів сімʼї, відмінність поглядів (на життя чи потреби), психологічна неготовність до шлюбу, відсутність можливостей забезпечити сімʼю та задовольнити потреби. Цей список можна продовжувати ще досить довго, але ми перейдемо до причин виникнення конфліктів. Детальніше розглянемо конфлікти між батьками та дітьми. Тож перше, що ми розглянемо, – це питання неповаги прав на самостійність. Кожна людина, включаючи дітей, має власне право на самостійність та прийняття рішень, але деякі батьки не дають дітям змогу це зробити, вказуючи що саме треба зробити чи обрати. В подальшому дитина не зможе вирости самостійною особою та буде скована у своїх діях. Конфліктом може бути коли один або обидва із батьків надмірно переймаються життям своєї дитини, виражаючи надмірну турботу та контроль в її справах. Цей вид конфлікту може виникнути з намірів батьків бути кращими для своєї дитини, але переростає згодом у гіперопіку. Надмірна увага та контроль дитини, може викликати стрес, відчуття втрати особистості. В підлітковому віці діти можуть реагувати Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 18 на таку опіку віддаленням від батьків та намаганням отримати більше незалежності. У таких випадках, коли звичайна опіка переходить в гіперопіку, сімʼя може звернутися до психолога чи психотерапевта за допомогою та вирішенням цього питання. А як же вирішити ці проблеми? Перш за все, щоб уникнути або зменшити конфлікти треба навчитися правильно діяти під час сварки; визначити проблему; чітко і спокійно обговорити її, звертаючи увагу на свій тон і слова, які добираєте, щоб висловити свої почуття. До шляхів врегулювання сімейних конфліктів можна віднести: - виконання спільної справи (це допоможе зрозуміти, що проблеми потрібно долати разом); - необхідність прояву поваги обох сторін; - беззаперечне надання особистої свободи для певних творчих цілей; - поступатися (жертвувати) своїми інтересами; - знаходити частково прийнятне рішення для обох. Для конструктивного вирішення сімейних конфліктів найкращою є компромісна поведінка (бо вона дозволяє враховувати інтереси обох сторін) і здатність до самоконтролю. У певних ситуаціях доцільними можуть бути й інші поведінкові реакції, але вони не є конструктивними, бо, як правило, ведуть до загострення конфліктної ситуації. Вчинки, особливо постійні, однобічні, призводять до накопичення внутрішнього незадоволення, породжують внутрішній конфлікт і формують позицію жертви. Уникнення конфліктної взаємодії не дає змоги обговорити і знайти відповідне розвʼязання проблеми, що викликає роздратування у партнера і зменшує взаємну задоволеність стосунками. Частота сімейних конфліктів є важливим показником стабільності шлюбу. У нестабільних подружніх відносинах виявляються систематичні зіткнення, сварки, емоційна напруга – явища, що є основою несприятливого прогнозу перспектив збереження і розвитку сімʼї. Важливим є зʼясування питання про умови стабільності подружніх відносин, забезпечення яких дозволяє водночас попереджувати сімейні конфлікти. До умов стабільності подружніх відносин можна віднести: 1. Взаєморозуміння. Навички взаєморозуміння виробляються, наприклад, за допомогою методів активного спілкування або проведення часу разом для молодят. 2. Сумісність різних рівнів – фізіологічна; ділова; психоемоційна; ціннісно-орієнтаційна; функціонально-рольова. 3. Зацікавленість один одним. 4. Привабливість (симпатія), що впливає на сприймання партнера у напрямку перебільшеної оцінки позитивних і недооцінки негативних його рис. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 19 Загалом, сімейні конфлікти є невідʼємною частиною життя будь- якої сімʼї. Однак вони можуть бути переважно позитивними, якщо вони спонукають до розвитку, взаєморозуміння та зміцнення стосунків. На нашу думку, значними причинами конфліктів є розбіжності в цінностях, несумісність характерів, проблеми із забезпеченням потреб сімʼї та психологічна неготовність до шлюбу. Для досягнення стабільності сімʼї важливо працювати над вирішенням конфліктів та підтримувати відкриті й довірливі стосунки між усіма членами родини. Щоб забезпечити здорові та безконфліктні відносини необхідно досягти взаєморозуміння, поваги один до одного та забезпечити підтримку. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 20 Богдана Русланівна Богданець – здобувач вищої освіти ІI курсу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Тетяна Олександрівна Пономаренко – доцент кафедри гуманітарних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат філософських наук ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОЛОДОЇ СІМʼЇ: СОЦІАЛЬНО- ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ Формування молодої сімʼї має динамічний індивідуальний процес, і кожна пара обирає свій шлях. Будувати стосунки буває складно, і одруження не вирішить усіх проблем. Інколи навіть навпаки – додасть ще кілька нових. Тому «перш ніж зважуватися на цей крок, варто чітко усвідомити загрози, які можуть спіткати вас у подружньому житті. Таким чином ви будете уже на півдорозі до вирішення проблем, адже проінформований означає озброєний!» [4]. Навіть люди, які прожили в злагоді багато років, виростили дітей і онуків, рідко знаходять відповіді на питання, що таке гармонія сімейного життя. Міцність сімʼї, подружнє щастя особливо залежать від особистісних рис партнерів, їхньої соціальної зрілості, вихованості, культури почуттів, соціально- психологічної грамотності та вміння реалізовувати ці якості. Як правило, у міцних гармонійних сімʼях партнери психоемоційно та чуттєво доповнюють один одного. Гармонія подружнього життя програмується задовго до взяття шлюбу й залежить від інтелектуальної, психологічної та соціальної підготовленості до нього. Дружні сімʼї найчастіше створюють 18-22-річні жінки й 24-27-річні чоловіки. Однак це правило не є абсолютним: «щасливі шлюбні союзи можливі між людьми різних вікових категорій, із різною освітою та соціальним походженням. Спільне для них велике взаємне кохання, взаємоповага й психологічна відповідність. Це, очевидно, і є типові ознаки сімейної гармонії, завдяки яким усі щасливі сімʼї подібні одна на одну» [2]. Провівши дослідження, ми зрозуміли, що точної статистики скільки людей одружилося чи розлучилося, зараз неможливо визначити, але дізналися, що у 2022-2023 роках було офіційно зареєстровано приблизно 284 360 шлюбів, проте 28 032 пар – офіційно розлучилися. Отже, на 100 шлюбів реєструється 10 розлучень. У нових соціально- економічних умовах одружуваність та народжуваність в Україні знизились до рівня, що не забезпечує простого відтворення поколінь, а, отже, загострився процес старіння трудових ресурсів, адже частково проблеми сучасної молодої сімʼї повʼязані зі зламом стереотипних поглядів на виконання ролей чоловіка і жінки. «Розпаданню шлюбів сприяють як матеріально-економічні, житлово-побутові умови, так і Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 21 соціально-психологічна непідготовленість молоді до сімейного життя, невміння розвʼязувати сімейні проблеми і запобігати конфліктним ситуаціям, відсутність знань, необхідних для молодого подружжя, як наслідок, може призвести до негативних стосунків між молодим подружжям» [3]. Значна кількість людей одружується після невизначеного періоду знайомства, тобто, не збагнувши, як слід пізнати одне одного, перевірити свої почуття. У розвитку молодої сімʼї через адаптацію перші роки життя разом можуть бути випробуванням. Партнери повинні навчатися жити під одним дахом, враховуючи індивідуальні звички і стилі життя. «Завжди потрібно розуміти, що всі люди різні, не існує в світі двох ідентичних людей, навіть немає людей з двома однаковими відбитками пальців, отже, це вже засвідчує те, що всі люди різні» [3]. У період становлення сімʼї складаються відносини з родичами, особливо якщо молода сімʼя живе у родичів, але не має власного житла. За даними соціологічних досліджень «лише 5-7% молодих сімей, що беруть шлюб, забезпеченні власним житлом. Через 5 років спільного проживання власне житло мають 23% молодих сімей, інші або проживають з батьками, або наймають (48,5%) окрему квартиру чи кімнату в гуртожитках (особливо це стосується студентської сімʼї)» [5]. Тут постає питання про «встановлення кордонів», кого зі знайомих чоловіка чи дружини буде «допущено» до сімʼї та якою мірою батьки будуть залучені до чоловіка. Усі ці проблеми потрібно вирішувати спілкуючись та шукаючи компроміси. Для молодих сімей важливо створити територію, відносно незалежну від батьківського впливу, і батьки також повинні змінити спосіб взаємодії з дітьми після створення власної сімʼї. Важливим аспектом створення сімʼї є формування особистості. Молоді люди повинні активно працювати над виявленням спільних цінностей, які стануть основою для розвитку їх сімейної ідентичності; розвивати навички ефективного спілкування, враховуючи потреби та почуття обох сторін; шукати різні способи зберегти близькість і зміцнити емоційний звʼязок. Нажаль в Україні є пари, які не прагнуть офіційно оформляти шлюбні відносини. Розвиток такої сімʼї проходить майже однаково, але чим довше пара живе в цивільному шлюбі, тим менше ймовірність того, що їхні стосунки будуть узаконені. На тлі дискомфорту у дівчини може виниктися депресія, а її депресія – це «не тільки її проблема, це загальна проблема, так як на ґрунті цих переживань можуть відбуватися конфлікти. І рано чи пізно кожному доведеться приймати рішення: піти чи залишитися, а значить брати на себе відповідальність за подальший розвиток відносин» [1]. Таким чином особливостями розвитку молодої сімʼї є добре налагоджений побут, стійкі міжособистісні стосунки та сприятлива Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 22 морально-психологічна атмосфера. Для повноцінної, нормальної родини важливо, щоб один з партнерів не вважав, що їхні ідеї є єдино правильними та усвідомлював, що існують розбіжності в очікуваннях щодо ролі чоловіка. Основою рольової співпраці має бути рівень розвитку особистості, який формує почуття відповідальності. Цю співпрацю необхідно налагоджувати свідомо, оскільки незнання цих процесів може спричинити розпад стосунків між подружжям. Список використаних джерел: 1. Жити в цивільному шлюбі або узаконити стосунки? Новини Бердичева. URL: https://www.berdichev.biz/zhiti-v-tsiv-lnomu-shlyub-abo- uzakoniti/ 2. Кісарчук З. Г., Єрмусевич О. І. Психологічна допомога сімʼї : навч. посіб.; у 3 кн. К. : Главник, 2006. 3. Молода сімʼя в сучасному українському суспільстві: стан та проблеми. Освіта Регіону. 2011. № 4. URL: https://social- science.uu.edu.ua/article/657 4. Правильно будувати сімʼю: 9 недооцінених загроз. URL: https://credo.pro/2017/12/196911\ 5. Сімʼя як соціальний інститут виховання дитини. URL: http://sport.mdu.edu.ua/tmfks/wp-content/uploads/2019/06/%D0%9B1.pdf https://www.berdichev.biz/zhiti-v-tsiv-lnomu-shlyub-abo-uzakoniti/ https://www.berdichev.biz/zhiti-v-tsiv-lnomu-shlyub-abo-uzakoniti/ https://social-science.uu.edu.ua/article/657 https://social-science.uu.edu.ua/article/657 https://credo.pro/2017/12/196911/ http://sport.mdu.edu.ua/tmfks/wp-content/uploads/2019/06/%D0%9B1.pdf Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 23 Богдана Русланівна Богданець – здобувач вищої освіти ІI курсу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Надія Михайлівна Демиденко – професор кафедри гуманітарних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ХОЛОДНОЯРСЬКА РЕСПУБЛІКА: ГЕРОЇЧНА СТОРІНКА БОРОТЬБИ ЗА ВЛАСНУ ДЕРЖАВНІСТЬ «Гуманізм до ворога завжди породжує нові українські жертви» (Юрій Горліс-Горський) Холодноярська республіка (1919–1922) – короткочасне державне утворення у Чигиринському повіті Київської губернії (нині Черкаському районі Черкаської області). Для широкого загалу історія повстанців Холодноярської республіки, чий вклад у визвольну боротьбу є неоціненним, залишається дотепер маловідомою. Пам'ять про холодноярців була повністю випалена, українська історія, нажаль, давно стала інструментом для маніпуляції. Щоб приховати справжні масштаби повстанського опору на Черкащині, радянські історики називали повстанський рух українців анархією, а повстанські загони – маргінальним рухом. Очевидці тих подій були наскільки залякані, що навіть наприкінці 1990-х років боялися згадувати про боротьбу холодноярців. А боятися більшовицькій владі було чого - Холодноярська республіка охоплювала територію 25 навколишніх сіл, мала 15-тисячну армію. Бійці називали себе козаками, гайдамаками, а командирів – отаманами. Саме на цих землях у другій половині ХVIII ст. розпочинався національно-визвольний рух. - Коліївщина. Тарас Шевченко згадує про Холодний Яр у своїх творах «Гайдамаки» та «Холодний яр». Метою дослідження є спроба висвітлення однієї із найяскравіших сторінок історії визвольної боротьби українських повстанців, які звільняли територію Холодного Яру Черкаської області від більшовицького терору у 20-х рр. ХХ століття. Легендарний Холодний Яр, розташований майже в географічному центрі України і в суто географічному аспекті представляє величну систему ярів довжиною понад 250 кілометрів. Холодний Яр – це лісовий масив на межі сучасної Черкаської області, зі столицею в селі Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 24 Мельники. Саме тут сформувався повстанський рух, який охопив терени Чигиринського повіту тогочасної Київської губернії [1, с. 12]. Повстанська армія почала діяти з весни 1919 року після того як селяни на собі відчули «переваги» воєнного комунізму : вилучення зерна, трудову мобілізацію, примусову працю. Центром повстання і штабом був Мотронинський монастир, де поруч були укріплення, пункти оборони з позиціями для стрільців. Також знаходилася військова база й шпиталь, в підземеллі монастиря зберігалася зброя. Керували повстанцями штаб і отаман. Повстанські загони мали високу боєздатність, лідерами яких були представники сільської інтелігенції. З 1919 року головним отаманом став Олекса Чучупак, який раніше працював вчителем. Під його керівництвом Холодноярська боротьба мала особливе піднесення. В якості символів був синьо- жовтий прапор, чорний прапор з гаслом «Воля або смерть», набуло поширення вітання «Слава Україні – Україні слава!» [1, с. 24]. Бойову зброю повстанці освячували у церковні свята. У Холодному Яру також знаходилися табори для підготовки та навчання повстанців, де проводилися тренування зі стрільби, виживання в складних умовах. У лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру разом з Армією УНР брали участь у Першому зимовому поході. Слід зазначити, що подібні партизанські загони діяли і в 1926-му, і в 1927-му роках. Загалом на українських землях спалахнули тисячі повстань, у яких узяло участь близько чотирьох мільйонів людей. Селянам у результаті масштабного спалаху визвольної боротьби вдалося у багатьох селах вигнати представників більшовитської влади. Причому, висувалися вимоги не лише економічного характеру: «Геть колгоспи. Це новітнє рабство!», а й політичного: «Поверніть нам Українську державу!». Та масштабний спалах визвольної боротьби закінчився Голодомором – геноцидом [2, с.32]. Побороти військовим шляхом Холодноярівську повстанську армію більшовикам не вдалося. Падіння повстанців сталося в наслідок чекістських спеціальних операцій. У кінці вересня 1922 року ВУЧК ініціювала фіктивний з’їзд повстанців отаманів Холодного Яру, який проводився у Звенигороді з метою організації Всеукраїнського повстання, де їх заарештували. Не дивлячись на падіння Холодноярської повстанської організації і припинення її існування, окремі загони ще деякий час продовжували боротьбу. Доля головного отамана Олекси Чучупака достеменно не відома. Ю. Горліс-Горський у документальному романі «Холодний Яр» зазначає, що ватажки повстанського руху ніби були арештовані. Але навіть у Київській в’язниці повстанці здійснили спробу звільнення: перебили охорону, захопили зброю, але у нерівному бою загинули. Достеменні твердження, що серед них був і Олекса Чучупак відсутні [1, с. 37]. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 25 Холодний Яр став вражаючим прикладом нескоренності. Ще в 40- х роках бійці Української Повстанської армії присвоїли назву одному із військовий округів - Холодний Яр. А у серпні 2018 року – назву «Холодний Яр» присвоєно 93-ій окремій механізованій бригаді. Бійці бригади, наслідуючи прадавні традиції, у Холодному Яру освятили свою зброю. Підрозділи бригади брали участь у найзапекліших боях війни: під Іловайськом, у Донецькому аеропорту. 26 березня 2022 року, разом з бійцями територіальної оборони і місцевих партизанів, звільнили місто Тростянець на Сумщині від російських окупаційних військ. Подіям славетної боротьби Холодноярців присвячений історичний роман Василя Шкляра «Чорний ворон. Залишенець» (2009 р.), який отримав найвищу літературну нагороду в Україні – премію Т. Шевченка. Твір грунтуєтся на рідкісних архівних документах та унікальних мемуарах очевидців [3]. Роман ліг в основу створеного кінофільму «Чорний ворон», який висвітлює героїчних дух повстанців, котрі боролися проти сильнішого ворога і перемагали. Підсумовуючи, необхідно зазначити, що у період сучасної війни зі «старшим братом», який, так само як і 100 років тому, намагається панувати на українській землі, ми маємо звертатися саме до подібних сторінок славетної боротьби, які надають нам сили і опертя для сучасної боротьби за власну державність. Список використаних джерел: 1. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. Документальний роман (українська воєнна мемуаристика). Дрогобич: Відродження, 2008. 432 с. 2. Коваль Р. Відновлення пам'яті: 25 років діяльності Історичного клубу «Холодний Яр». Вип. 20. Черкаси, 2022. 48 с. 3. Пономаренко В. Художнє моделювання визвольної боротьби українського народу в романі Василя Шкляра «Чорний Ворон». Науковий вісник МНУ ім. В.О. Сухомлинського. Філологічні науки (Літературознавство). 2016, № 2 (18). C.185-191. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 26 Аліна Василівна Буртин – здобувач вищої освіти І курсу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Тетяна Олександрівна Пономаренко – доцент кафедри гуманітарних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат філософських наук ВПЛИВ ІНФОРМАЦІЙНО-МЕРЕЖЕВОЇ ПАРАДИГМИ НА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ СФЕРИ СУСПІЛЬСТВА Початок ХХІ століття ознаменований рядом найважливіших наукових відкриттів і експериментів, які істотно розширили можливості людського розуму в процесі пізнання та осягнення дійсності, створення нових технологій виробництва й трансформації оточуючого середовища. Ці відкриття мають глобальний характер. Визначними останнім часом є процеси глобалізації, діджиталізації та інформатизації. Відбувається тотальна комп’ютеризація та технологізація всіх сфер життєдіяльності людини, що є однією із характеристик парадигми цілісності, яка є характерною особливістю постнекласичної науки. В той же час постає питання про виникнення нової парадигми людського існування та взаємодії, тому в епоху глобальної комп’ютеризації та інформатизації на перший план виходить інформаційно-мережева парадигма як концептуально-когнітивний засіб інтерпретації та організації соціальної дійсності інформаційної ери [1, с. 54]. Дана парадигма впливає на зміну світоглядних орієнтирів сучасного постіндустріального соціуму, трансформацію соціальної дійсності, сприяє розвитку всіх сфер суспільства і посилює їх синергію, зокрема спостерігається активний її вплив на розвиток політичної сфери суспільства. Державна влада є мережею комунікацій. На тлі посилення взаємодії влади і суспільства, останнє мультиплікується й урізноманітнює інформаційні потоки в політичній сфері, демократизує усталений порядок. Останнім часом все частіше ставиться питання про створення електронного уряду (E-Government), який розглядається як певна інформаційна взаємодія органів існуючої влади з населенням країни та інститутами суспільства під впливом Інтернет-технологій. Інформатизація державного сектора означає не тільки створення електронного документообігу, внутрішніх інформаційних мереж і баз даних в органах державного управління та державних установах, але і надання населенню можливості доступу до послуг державних установ і суспільного сектора завдяки інформаційним мережам. Це дозволяє налагодити взаємодію між різними органами державної влади. Електронний уряд реалізує концепцію сервісної держави, в якій люди зможуть брати участь у різних політичний подіях, впливати на Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 27 прийняття законів. Все це призведе до становлення омріяного громадянського суспільства. Інформаційно-мережева парадигма, виконуючи нормативно- регулятивну функцію, відіграє важливу роль в управлінні державою та її громадянами на ідеологічному рівні, сприяє встановленню міждержавних зв’язків, активній та успішній зовнішній політиці. Список використаних джерел: 1. Кравченко Т. О. Аксіологічний аспект інформаційно-мережевої парадигми. Філософія науки: традиції та інновації : науковий журнал. Суми : Видавництво СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2014. № 1 (9). С. 53–63. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 28 Нікіта Андрійович Діжевський – здобувач вищої освіти І курсу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Тетяна Олександрівна Пономаренко – доцент кафедри гуманітарних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат філософських наук ОСОБИСТІСТЬ В ОЦИФРОВАНОМУ СВІТІ Рубіж ХХ–ХХІ ст. ознаменований небувалим стрибком у розвитку глобальних інформаційних та комунікаційних технологій – наступним після відкриття каналів аудіо- і відеосигналів, які докорінно вплинули на розвиток і рівень засобів масової комунікації. Після радіомовлення і телебачення були винайдені мережеві технології, засновані на цифровому способі передачі інформації, які призвели до формування нового середовища для розповсюдження потоків інформації. Тому останнім часом все частіше говорять про становлення нового типу суспільства – мережевого, в якому людина отримала вільний доступ до інформації, яка акумулювалась віками. Все це стало можливим завдяки мережі Інтернет – системі сполучених комп’ютерних мереж світового масштабу, яка надає послуги з обміну даними. Іншими словами, Інтернет – це мережа мереж, яка об’єднує національні, регіональні і місцеві комп’ютерні мережі, в яких відбувається вільний обмін інформацією. Вони дозволяють моментально і без зайвих витрат часу і сил встановити велику кількість прямих контактів і цим полегшує виявлення партнерів, тому знайти людей з необхідними якостями в умовах мережі набагато легше, ніж при будь-якій іншій формі взаємодії. Сучасна людина як користувач персонального комп’ютера має вже високо індивідуалізовані потреби, вона фактично становиться законодавцем мережевого простору. Тому перспектива розширення соціальних мереж пов’язана саме із задоволенням її різноманітних інтересів, із наученням людини реалізовувати свої потреби, використовуючи віртуальний мультимедійний простір Інтернет та його інструменти. Можна стверджувати, що сьогодні людина існує в «оцифрованому» світі, комп’ютеризується сама і навколо неї стрімко розростаються різноманітні мережі. І саме людина сьогодення має навчитися освоювати комунікативний, мережевий простір, утворювати адекватні моделі управління. Таким чином, останнім часом все швидшими і прискореними темпами розвивається соціальне середовище, яке при появі комп’ютерних мультимедійних технологій принципово змінюється у своїх комунікативних можливостях, у той час як Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 29 відбуваються зміни у самій особистості людини, її тілесності й духовності, ціннісних орієнтаціях та поглядах. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 30 Каріна Миколаївна Дмитренко – здобувач вищої освіти І курсу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Надія Михайлівна Демиденко – професор кафедри гуманітарних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ НА ТЕРИТОРІЇ СУМЩИНИ: МІФИ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ «Боєць УПА, український революціонер, заступить місце мужнього спартанця в історії людства». (Роман Шухевич, «Історія Українського війська») Довгий час радянською пропагандою насаджувались свідомо брехливі прорадянські наративи про боротьбу УПА, які «…показували цілим поколінням українців їхніх героїв у образах бандитів, різунів, зрадників, а їхніх катів глорифікували, підносили до рівня «билинних богатирів», носіїв прогресу, культури, захисників українського народу» [1, с. 5]. Суперечності про сутність УПА перешкоджали консолідації суспільства. Молода Українська держава, на жаль, не забезпечила ефективних контрзаходів брехливій проросійській пропаганді. Війна УПА проти радянської тоталітарної машини закінчилася у 1955 р. (принаймні цю дату визнають більшість сучасних дослідників), але учасники національно-визвольного руху, які виборювали незалежність України, не лише не були вшановані на державному рівні, а й категорично засуджувались частиною суспільства. Подібний образ членів ОУН УПА як «бандитів», ворогів радянської держави популяризувався на теренах СРСР до кінця 80-х років минулого століття, до початку перебудови і початку лібералізації. Також існував міф про те, що боротьба Української Повстанської Армії, створеної у 1942 році, велась лише на теренах Західної Укаїни. Мета дослідження полягає у проведенні історичного аналізу діяльності УПА на території Сумської області. Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку Другої світової війни до середини 50-х років ХХ ст. Серед дослідників УПА на території України необхідно зазначити С. Кульчинського [2], В. Сергійчука [3], В. Скуратівського [4] та ін. З’являються також окремі праці про діяльність ОУН УПА і на Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 31 регіональному рівні, навіть на території окремих районів і сіл. Але це все стосується в основному регіонів Західної України. На жаль, у колективній праці «Сумщина в історії України» (2005 р.) про УПА не згадується жодним словом. Тому головною теоретичною основою даного дослідження стали документи Державного архіву Сумської області, зокрема збірник «ОУН-УПА на Сумщині» (у 2-х частинах), до якого ввійшли документи про діяльність окремих боївок Української Повстанської Армії на Сумщині. Упорядником збірника є краєзнавець, архівіст Г. М. Іванущенко [5]. Після звільнення Сумської області восени 1943 року від німецьких окупантів, загони УПА, які були розпорошені по всій її території, продовжили боротьбу проти радянської влади. Відтворити діяльність УПА у повоєнні роки допомагають спогади очевидців. Наприклад, житель села Ярове (Погребки) Кролевецького району В. Г. Яковина повідомляв, що протягом 1947 -1948 років у селі Мутин Кролевецького району діяла боївка УПА. Бійці мали на озброєнні один кулемет і міномет. Інші очевидці згадують, що подібна боївка включно до 1947 року діяла в Лебединському районі. Оточені військами НКВД, під час бою поблизу села Лифине, вояки УПА підірвали себе гранатами [6, с. 268]. Безапеляційно засвідчує боротьбу УПА на території Сумщини документ Конотопського міського відділу МГБ, надісланий до Конотопського райкому КП (б) У у березні 1948 року : «На території Конотопського та Кролевецьких районів тривалий час діяла терористична банда УПА. Основним клубком цієї банди було с. Озаричі, оскільки в селі Озаричі жили й переховувалисся ватажки банди УПА, брати Лузани» [6, с. 270]. Є свідчення, про те, що у березні 1948 року загін бійців під керівництвом братів Олександра та Івана Лузанів напали на радянські установи, які знаходились на території Конотопського та Кролевецького районів Сумської області. Причому «під час нападів на культурні об’єкти, як от : клуби та ленінські куточки, контори колгоспів, сільрад, знищувли портрети керівників партії й радянського уряду та революційні плакати» [6, с. 265]. Ще в одному документі засвідчується діяльність подібного загону в селі Попівка Конотопського району Сумської області під проводом братів Тимофія та Григорія Супрунів. Невеликий загін УПА діяв на Глухівщині пiд керiвництвом братiв Семенцових. Дещо пізніше загін розширив свою діяльність на територію Путивльського та Шалигінського районів Сумської області. У кінці травня 1947 року відбувся важкий бій упівців з міліцією, який тривав понад 4 години. Тим повстанцям, які залишилися живими, вдалося вийти з оточення, але всі вони були ліквідовані восени 1948 року. Великий резонас мала діяльність упівців у Кролевецькому районі, де повстанський загін очолював М. Дуля, який прибув з Волині. Упівці Кролевецького загону здійснювали доволі успішні напади на колгоспи, Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 32 сільради. Зокрема у травні 1946 року під час засідання сільради у селі Поділки повстанці розстріляли місцевих активістів, у тому числі і секретаря партійної організації. Інформація дійшла до М. Хрущова, який особисто контролював операцію по знищенню повстанців [6, с. 271]. Недавно до наукового обігу введені відомості про діяльність УПА на території Недригайлівського та Роменського районів Сумської області у 1946 - 1947 рр. За спогадами міліціонерів, провідники загонів прибули на Сумщину із Західної України. Одним із загонів керував Миколи Цуба, який у складі загону мав 14-16 осіб. Вояки загону вели серед місцевого населення агітаційну роботу, спрямовану проти радянської влади, а також знищували партійний актив [6, с. 271]. Для ліквідації цього загону була створена оперативна група на чолі з підполковником міліції В. Юсфін, який ще у 1920 - х роках вдало організовував різні провокації стосовно повстанського руху. У грудні 1946 року у селі Коровинці Недригайлівського (тепер Роменського) району відбувся бій повстанців із загоном міліції, під час якого командир загону М. Цуб загинув, а деякі повстанці потрапили до полону. Міліціонерам дісталось чимало трофеїв повстанців : зброя, три друкарські машинки і майжже 75 тисяч листівок націоналістичного змісту. Листівки, які роздавались селянам на Сумщині у повоєнні роки українськими повстанцями (Державний архів Сумської області) НКВД вдавалося до найбрудніших методів у боротьбі з націоналістичним підпіллям. Вже у 1943 році на Східній Україні почали створюватися загони «лже- ОУН», включаючи регіональні осередки. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 33 Один із останніх рейдів УПА на Сумщині відбувся восени 1949 року. Жителі села Погребки Шосткинського району згадували, що загін приблизно з 25 вояків увійшов до села. Попросивши у селян харчів, заплатили за отримані продукти гроші, чим дуже здивували місцевих. Вранці, піднявшись за тривогою, бійці швидко вирушили в напрямку села Ярославець (тоді Кролевецького району). Прийнявши нерівний бій із загоном НКВД, всі загинули. Дотепер місця їх поховання не відомі [6, с. 270]. Отже, навіть невелика кількість наведених вище документів дає змогу однозначно стверджувати, що окремі загони Української Повстанської Армії, керовані основним проводом з центру, діяли на території Сумської області з 1943 року принаймні до 1949 року. Розкриття сторінок регіональної історії, яка є маловідомою для широкого загалу, як діяльність УПА на Сумщині, дає додаткову можливість для детальнішого вивчення діяльності націоналістичної організації в Україні загалом. Список використаних джерел: 1. Косик В. Правда історії. Роки окупації України 1939-1944 URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Kosyk/Pravda_istorii_Roky_okupatsii_Ukrainy_ 1939-1944.pdf 2. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси. Відп. редактор С. В. Кульчицький. Київ : Наукова думка, 2006. 495 с. 3. Сергійчук В. Діяльність підпілля ОУН на Сході України. Визвольний шлях. 1995. Ч.8. С. 965-971. 4. Скуратівський В. Нотатки до проблеми УПА. Сучасність. 2001. № 2. С. 76. 5. ОУН УПА на Сумщині : частина 1. Автор - упорядник Г.М. Іванущенко. Суми : Мрія, 2016. 156 с., іл. 6. Іванущено Г. Деякі факти діяльності ОУН і УПА на Сумщині. Український визвольний рух. Зб. №3. Львів. С 260 – 272. 7. ДАСО. Ф. Р. 42. Оп. 1. Спр. 302. Арк. 52. https://shron1.chtyvo.org.ua/Kosyk/Pravda_istorii_Roky_okupatsii_Ukrainy_1939-1944.pdf https://shron1.chtyvo.org.ua/Kosyk/Pravda_istorii_Roky_okupatsii_Ukrainy_1939-1944.pdf Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 34 Наталія Віталіївна Закаблуківська – здобувач вищої освіти ІІ курсу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Надія Михайлівна Демиденко – професор кафедри гуманітарних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ПІДПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ НА ТЕРИТОРІЇ СУМЩИНИ У БОРОТЬБІ ЗА УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВНІСТЬ Історія героїчної боротьби ОУН і дотепер залишається дискусійною. Довготривала заборона на дослідження даної теми сприяла тому, що з’явилось багато міфів, які викривлено, у дусі радянської пропаганди, розповідали про учасників ОУН як ворогів радянської держави і ворогів народу. Справедливо зазначає відомий український історик С. Кульчицький, що в сучасній Україні «… нема більш гострої в своїй дискусійності проблеми, ніж проблема ОУН-УПА... Ті, хто займається проблемою науково, постійно відчувають гнітючу атмосферу ворожнечі… За ветеранами стоять діти, онуки й правнуки, які переймаються їхніми настроями. Естафета ворожнечі триває, хоч молодші покоління не орієнтуються в конкретних подіях і фактах» [1, с. 74]. Найбільша трагедія полягає в тому, що «проти українця, який воював за демократичну незалежну батьківщину, стояв також українець, котрий боровся за світле майбутнє своєї радянської України» [2, с. 211]. Залишається дотепер існувати і міф про те, що діяльність націоналістичних організацій була характерною тільки для західних регіонів України. Але віднайдені документи у місцевих архівах та архівах СБУ говорять про протилежне. Зокрема, є чимало підтверджень, що осередки Організації Українських націоналістів існували також і у північних регіонах держави, зокрема, на території Сумької області. Мета даної публікації полягає у проведенні історичного аналізу діяльності ОУН на території Сумщини у період Другої світової війни. Даній проблемі присвятив низку досліджень архівіст, краєзнавець Геннадій Іванущенко. Його напрацювання, зокрема збірник «ОУН-УПА на Сумщині» (у 2-х частинах), укладений ним на основі документів Державного архіву Сумської області, стали основою джерельної бази для написання даної роботи [4]. З архівних документів відомо, що на території Сумської області існувала підпільна мережа ОУН, зформована ще у 1941 році групами із Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 35 Західної України. Учасникам прибулих груп із Західної України спочатку вдавалося знаходити частини підпільних організацій, які боролись з більшовицькою владою на теренах Сумщини ще у 1920 - 1930-х рр., зокрема в Охтирці та Ромнах [3, с. 262]. Осередки ОУН створювались в основному на базі просвітницьких організацій регіонів, де активно діяли українські націоналісти. Інколи використовувались родинні зв’язки українців Західної України з місцевими жителями. За короткий термін у Сумах і деяких районах області були створені структури Організації Українських націоналістів. Підтвердженням цьому є звіт командира 3-ої похідної групи Тимоша Семчишина, у якому зазначалося, що «18.07.1941 р. через Сян переправилась група Василя 3агакайла, який мав завдання добратися до міста Суми та Сумської області і створити там підпільну організацію ОУН. У цьому рою були також Ярослав Мудрий та Святослав Стеранка» [3, с. 265]. Таким чином у 1941 році, вже за німецької окупації, одна з похідних груп створила на Сумщині осередок ОУН (б), до якого входило спочатку 8 чоловік. Інформація про розпочаток діяльності ОУН (б) на теренах Сумщини була розміщена у «Вістях інформативної служби ОУН», ч.7-9 за 1942 р. [3, с. 265]. Після зформування ОУН (б) на Сумщину були направлені члени організації українських націоналістів з Вінничини, а саме, як зазначає дослідник Г. Іванущенко - Яворів Василь та Петерзіль Євгенія. Відомо, що Яворів Василь від липня 1941 року до серпня 1942 був провідником у Вінницькій області. Петерзіль Євгенія була членом обласного проводу жіночої мережі теж на Вінничині, легально працювала керівником «Суспільної опіки». Улітку 1941 року обоє переведені на Сумщину. У молодому віці, до 30 років, були ростріляні гестапівцями у сумській в’язниці наприкінці 1942 року [3, с. 263]. Але не дивлячись на репресії німців проти націоналістів, зокрема прихильників С. Бандери, ОУН (б) не припиняє свою боротьбу, а навпаки посилює її. Зокрема, восени 1942 року Іван Климів – «Легенда» направляє на Сумщину Т. Теодора «Хмеля», який має допомогти сумській групі ОУН [3, с. 265]. У період війни члени ОУН проводили активну просвітницьку роботу. На сторінках газет, які друкувались у часи німецької окупації українською мовою, подавався матеріал про правдиву історію України та справжніх борців за її визволення Розповсюджувалась українські журнали. За часів німецької окупації у Сумах почали працювати українські школи, театральні трупи ставили спектаклі українською мовою. В області відкривалися українські церкви, які були закриті радянською владою. Але, якщо на початку війни, у 1941 році німці дозволяли українським націоналістам проводити активну просвітницьку роботу, то у 1942-у подібна діяльність обмежувалась, або взагалі стала під забороною. Які були на це причини ? Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 36 У грудні 1942 р. німці викрили в Сумах осередок ОУН. У донесенні до міської німецької комендатури від 12 грудня 1942 року зазначалося, що театральні групи в місті Суми ведуть нелегальну пропаганду за утвердження української державності, причому подібну пропаганду важко контролювати. Німців лякав той факт, що рух опору української інтелігенції ставав все більш агресивним, адже ходили чутки навіть про намір ОУН будувати в Конотопі фабрику боєприпасів. Гестапівці зазначали, що підпілля ОУН діє надзвичайно професійно : «за принципом кілець, де можна бачити зовнішнє кільце, а серцевина завжди залишається недосяжною» [3, с. 267]. На основі документів архіву Управління Служби Безпеки України в Сумській області стало відомо, що керівником сумської організації ОУН, яка діяла під прикриттям «Просвіти» у місті Суми, був С.С. Сапун, на той час директор сумської приватної гімназії. Документи Державного архіву Сумської області засвідчують, що у лютому 1943 року члени Сумської ОУН, разом з іншими арештованими сумчанами, були розстріляні і спалені на подвір’ї сумської в’язниці : «У лютому місяці 1943 р., покидаючи Суми, німці зігнали всіх заарештованих у ями двох овочесховищ, замкнули двері овочесховищ, відчинили отвори й почали кидати туди ручні гранати, потому вилили в тіж отвори гарячу рідину й підпалили, у результаті чого всі люди, які там знаходилися, згоріли живцем. Серед тих, хто згорів, були такі мешканці м. Суми : фельдшер 2-ї міської поліклініки Довгополов, фельдшер залізничної станції Суми Гузик, директор школи №18 Саленко, учитель однієї зі шкіл Сапун і багато інших [5, арк 1] . Не дивлячись на каральні загони, німці не змогли арештувати всіх членів ОУН і припинити їх діяльність. Це підтверджує донесення старшого помічника начальника політичного відділу Центрального штабу партизанського руху полковника Конкіна від 30 жовтня 1943 р. : «Протягом трьох місяців ідуть арешти (німцями) ОУН. Заарештовано близько 3000 осіб. З них у Сумській області – 280 чоловік. Серед заарештованих багато вчителів. Вони розповсюджували бандерівські видання «Україна в боротьбі», «За самостійну Україну» та ін. [3, с. 274]. Наведені факти засвідчують, що до націоналістичних організацій здебільшого належали представники інтелігенції, які діяли під прикриттям культурно-просвітницьких установ [6, с. 38]. Документи саме цих установ могли б додати багато конкретної інформації щодо висвітлення діяльності членів ОУН на Сумщині. Підводячи підсумок зазначимо, що основою об’єктивного висвітлення історичних подій мають стати документи, першоджерела, які є фундаментом при викладенні любої сторінки історії. Без об’єктивного висвітлення на основі документів, історія змінюватиметься в залежності від пануючої ідеології. Список використаних джерел: 1. Кульчицький С. Українські націоналісти в червоно-коричневій Європі. Сучасність. 1999. № 4. С. 74. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 37 2. Попович О. І. Аналіз діяльності ОУН-УПА в сучасній українській історіографії. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Історія». 2003. № 9. С. 211-225. 3. Іванущено Г. Деякі факти діяльності ОУН і УПА на Сумщині. Український визвольний рух. Зб. №3. Львів. С. 260-272. 4. ОУН УПА на Сумщині : частина 1. Автор-упорядник Г. М. Іванущенко. Суми : Мрія, 2016. 156 с., іл. 5. ДАСО. Ф. Р. 2191. Оп. 1. Спр. 102. Арк. 1. 6. Коваль М. Просвітав умовах «нового порядку» (1941-1944 рр.). Український історичний журнал. 1995. № 2. С. 37-42. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 38 Валерія Володимирівна Ковальчук – здобувач вищої освіти І курсу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Надія Михайлівна Демиденко – професор кафедри гуманітарних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ПОЛІТИКА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПИТАННЯ: ТЕРНИСТИЙ ШЛЯХ ВИРІШЕННЯ Вирішення земельного питання в країні, в якій на початку ХХ ст. селянство складало понад 75 % всього населення, було головним завданням Української Центральної Ради і потребувало першочергового вирішення. Михайло Грушевський пізніше напише, що важко було навіть уявити, як колись конспіративне гасло «земля і воля» сприйматиметься селянством ніби пряма програма дій. Приділяючи велику увагу вирішенню національно-культурних питань, Голова Центральної Ради М. Грушевський водночас наголошував, що держава не може стати сильною, якщо в ній не буде забезпечений сталий економічний розвиток. Народна влада мусить «поставити народ на твердий грунт, забезпечити йому силу, розвиток, добробут» [1, с. 160]. Оскільки переважна частина українців працює «коло землі», то головною умовою забезпечення добробуту в Україні є правильне вирішення земельного питання. У своїй праці «Хто такі українці і чого вони хочуть» М. Грушевський писав : «Землі казенні, удільні, монастирські і великі поміщицькі маєтки повинні бути забрані і роздаватися в користування людям трудящим, які будуть на тій землі працювати» [1, с. 160]. Голова Центральної Ради слушно застерігав, що вирішення земельного питання потребує виваженості і обережності. Його не можна вирішувати похапцем під час війни, силоміць захоплювати господарства, щоб не «скривдити непотрібно людей, не витворити даремного і шкідливого заколоту» [1, с. 161]. М. Грушевський ініціює запровадити лише один податок – «від приходу». Тобто, більший податок сплачує той, хто має більший прибуток. На жаль, у той критичний історичний період податки сплачувались не вчасно, населення не виконувало розпоряджень уряду [2, с. 47]. Окрім М. Грушевського, який виступав за викуп та безоплатну передачу землі у приватну власність селянам, пропонувалися і інші концепції розвитку земельного питання. Зокрема, В. Винниченко Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 39 висував ідею соціалізації землі, а М. Туган-Барановський – ідею розвитку сільськогосподарської кооперації на селі. Хоча члени Центральної Ради у переважній більшості розуміли важливість проведення реформ у земельній справі, але остаточному вирішенню питання заважали безкінечні дискусії щодо шляхів втілення реформ у практику. Саме затягування вирішення аграрного питання стало однією з найголовніших причин поразки Центральної Ради. Окрім, звичайно, відсутності міцного державного апарату і боєздатної армії. Остаточна концепція з вирішення аграрного питання була затверджена аж 18 січня 1918 року, викладена в прийнятому Земельному законі. Центральна Рада, в якій домінували представники соціалістичних партій, схилялася до вирішення радикальних способів вирішення аграрного питання, тобто через повну конфіскацію землі, без урахування інтересів землевласників. І хоч сам М. Грушевський виступав за викуп та безоплатну передачу землі, Центральна Рада проголосила все-таки безоплатну конфіскацію землі. Універсал Центральної Ради проголосив соціалізацію землі, скасування приватної власності на неї, передачу землі трудовому народу без викупу. Земельні комітети повинні були передали землю неодмінно до початку весняних робіт. Дії Центральної Ради стосовно земельного питання, на жаль, були непослідовними, хоча на засіданні Малої Ради 20 березня 1918 року свою урочисту промову М. Грушевський завершив словами : «У своїй діяльності Центральна Рада завжди мала єдиний критерій, єдиний компас, це інтереси трудящих мас» [3, с. 217]. Остаточно розчарувавшись неконструктивною політикою Центральної Ради, українські селяни підтримали радянську владу, повіривши більшовицькому гаслу «земля – крестьянам!». Дещо пізніше, особливо після 1929 року, селянство зрозуміє, що більшовицька політика спрямована проти інтересів селянства [4, с. 29]. Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що аналіз причин поразки національно-визвольних змагань засвідчує, що головною була відсутність підтримки української влади народними масами. Народ не підтримав владу, яка не змогла вирішити їх соціально-економічних, зокрема і земельних проблем. Пізніше, у своїй праці «Заповіт борцям за визволення» В. Винниченко повчає : «Тепер ми знову стоїмо перед тим самим питанням, так само, як у 1917-1919 роках, попереджаю і застерігаю: наша правда, наша сила на орієнтацію в нашому народі. Йому треба догоджати, йому треба обіцяти (і то щиро, чесно, всією душею!) всебічне задоволення потреб його «святого егоїзму». І тоді буде порозуміння, оте злиття з ним, тоді він усім єством своїм буде за Україну, єдину, всебічно вільну Україну» [5, с. 26]. Список використаних джерел: Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 40 1. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. К. : Наукова думка, 1993. 246 с. 2. Гирський Д. Від III до IV універсалів. Розпалювання і поширювання класової боротьби. Хаос і руїна. Дивні способи виправдовування антидержавної політики. Торонто : Батьківщина, 1973. С. 46-64. 3. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. Київ : Наукова думка, 1996. 302 с. 4. Олежко Н. Аграрна політика большевиків (Спроба історичного аналізу). Торонто : «Наша книгозбірня», 1947. 103 с. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 41 Катерина Миколаївна Красій – здобувач вищої освіти І курсу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Надія Михайлівна Демиденко – професор кафедри гуманітарних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ВІНОК ЯК СКЛАДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ОБРЯДОВОСТІ: СИМВОЛІКА, ФУНКЦІЇ, ОБЕРЕГОВЕ ЗНАЧЕННЯ Традиційний національний костюм розкриває глибинне коріння історії українського народу, відбиває особливості його національного характеру. Це самобутнє явище посідає визначне місце не тільки в національній, а й у європейській та загалом світовій культурі. На костюмі українців суттєво позначилась етнічна історія народу. А деякі його елементи, які дійшли до нашого часу: колорит, характер орнаментики, окремі його деталі несуть сліди найдавніших цивілізацій [1, с. 42]. Вінок, як частина національного костюму, як і інші складові традиційної культури українців, давно вже став об'єктом досліджень різних фахівців. Джерелознавчу базу дослідження найбільш ранніх періодів історії українського костюма становлять іконографічні, літописні, археологічні, архівні матеріали. Важливим джерелом залишаються образотворчі матеріали: фрески соборів, книжкові мініатюри, портретний живопис XVII-XIX ст. Серед особливо цінних документів-подорожні записки, описи та малюнки французського картографа Г. Левассер де Боплана. Дослідник детально описує одяг козаків, шляхти, черниць, особливості весільного вбрання. Дотепер ці відомості поповнюються за рахунок постійних етнографічних експедицій по збиранню польового матеріалу в різних регіонах України. До середини ХІХ ст. увага дослідників значною мірою була зосереджена на духовній культурі українців, на описі їхніх звичаїв та обрядів, вірувань, уснопоетичної творчості тощо. І лише в другій половині ХІХ ст., помітно зріс інтерес до матеріальної культури народу, в тому числі і до одягу [2, с.35]. Значний внесок у розвиток етнографічної науки належить О. Рігельману, О. Шафонському, І. Георгі, О. Воропай, К. Матейко та ін. Метою нашого дослідження є аналіз символіки, головних функцій, оберегове значення вінка, як складової національного костюму та української обрядовості. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 42 Вінок, сплетений із різних квітів і трав, оздоблений стрічками, є не лише частиною національного одягу, а і сакральним оберегом. Наші предки вірили, що через вінок до них приходять безсмертні душі з потойбіччя. Це вірування сягає ще шумерської культури, де вінок символізував побажання ясного неба над головою. Мистецтво плетення вінків передавалась з покоління в покоління. Важливо було знати, як і коли збирати квіти, як вплітати і зберігати рослини, яке зілля можна поєднувати, як замочувати квіти у рослинних соках, щоб вони довгий час залишались свіжими. Обряд вінкоплетіння обов’язково супроводжувався виконанням пісень та приказок. Наші предки вірили, що вінки мають магічну силу. Тому одягаючи їх, впевнені були, що вінок захистить від зурочення, різних чар, прокльонів злих людей. Здебільшого вінки носили дівчата з 13-15 років і до заміжжя. Вінок сплітали з 12-и різних трав, до вінка кріпили 12 стрічок різних кольорів. Набір квітів до вікна залежав від віку дівчини, а також від його призначення [4, с. 204]. У вінку могло бути до 12 різних квіток, кожна з яких мала свій символ. Наприклад, мак вважався символом родючості, краси та молодості; ромашка - символом ніжності та вірності; ружа, мальва - символом віри, надії, любові; безсмертник - символом здоров’я; калина - краси та дівочої вроди; хміль символізував гнучкість і розум. Наприклад, у вінок кохання дівчата вплітали ромашки, яблуневий і вишневий цвіт, калину, вусики хмелю. При розлуці з коханим дівчата дарували йому вінок з волошок і любистку. Особливе значення мав весільний вінок, який символізував чистоту та цнотливість і повинен був захищати наречену від «поганого ока». Вінок супроводжував всі етапи весільного обряду, починаючи від заручин. У різних регіонах України існували різноманітні традиції виготовлення та використання вінків у весільних обрядах. Спільним було те, що окрім квітів, до весільних вінків додавали ще стрічки, монети, пір’я, колоски. Весільний вінок, який вважався оберегом злагоди у подружньому житті, захистом від хвороб, передавався від матері до доньки [3, с. 19]. Отже, народні звичаї, обряди, традиції, національний одяг, які були невід’ємною частиною повсякденного життя, стали засобом збереження української ідентичності. А значить – є однією з основ національно - історичного фундаменту української нації. Список використаних джерел: 1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. 1973. № 3. С. 21-28. 2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ : Освіта, 1991. 214 с. 3. Дмитренко М. Символ. Символіка. Фольклор. Україна в етнокультурному вимірі століть: збірник наукових праць. Нац. пед. ун- Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 43 т ім. М. Драгоманова. Київ : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2015. Вип. 5. С. 21-33. URL: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/12009/1/Dmytrenko.pdf. 4 Жайворонок В. Знаки української етнокультури : словник-довідник; НАН України, ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні. Київ : Довіра, 2006. 703 с. 5. Желязкова В. Семіотичний аналіз назв декоративних квітів через призму асоціативних уявлень. Науковий вісник Херсонського державного університету. Сер.: Лінгвістика : зб. наук. праць. Херсон: ХДУ, 2012. Вип. 16. С. 178-181. URL:http://ekhsuir.kspu.edu/bitstream/handle/123456789/6409/%d0 http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/12009/1/Dmytrenko.pdf http://ekhsuir.kspu.edu/bitstream/handle/123456789/6409/%d0 Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 44 Олександр Станіславович Курінной – здобувач вищої освіти IV курсу Сумського державного університету Науковий керівник: Валерій Миколайович Власенко – доцент кафедри історії Сумського державного університету, кандидат історичних наук ДО БІОГРАФІЇ ОЛЬГИ АНДРІЄВСЬКОЇ (НОТАТКИ З АРХІВНО- СЛІДЧОЇ СПРАВИ) Чимало відомих свого часу українців наразі залишаються призабутими. Годі шукати про них якусь інформацію в сучасних наукових чи публіцистичних працях. Наочним прикладом є постать Ольги Трохимівни Андрієвської – активної громадсько-політичної діячки, освітянки, співробітниці Української академії наук, яка у 30-х рр. ХХ ст. була репресована. Серед тих, з ким вона спілкувалася на різних нивах своєї різноманітної діяльності, були Михайло Коцюбинський, Сергій Єфремов, Андрій Ніковський, Всеволод Ганцов та інші громадсько-політичні діячі та науковці. Нещодавно виявлена у Центральному державному архіві громадських об’єднань та україніки її архівно-слідча справа розкриває основні віхи біографії та громадсько-політичної і культурно-освітньої діяльності О. Андрієвської. Опрацювавши справу, можна сформулювати наступні тези, які стосуються невідомих сторінок її біографії. 1. Дореволюційний період. Ольга Трохимівна Андрієвська народилася 16 червня 1876 р. в селі Рожнівка, що на Чернігівщині. Середню освіту здобула в Чернігівській єпархіальній жіночій школі. Працювала в тамтешньому губернському земстві у відділі народної освіти [5, арк. 5]. У 1903 р. О. Андрієвська виступила на маніфестації з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві і зробила це українською мовою [6, с. 142]. У 1904 р. вона виїхала до Львова, де навчалася на наукових курсах, що були організовані Товариством допомоги українській науці, літературі і штуці [5, с. 5]. Серед лекторів були М. Грушевський, Ф. Вовк, К. Студинський та І. Франко. Останній навіть запросив О. Андрієвську в гості до своєї родини [1, с. 205]. У Львові вона познайомилася також з революціонером П. Дятловим, який запропонував їй вступити до УСДРП, однак вона відмовилася. Проте, повернувшись до Чернігова, О. Андрієвська надавала своє житло для зустрічей місцевих соціал-демократів. Саме це спричинило її подальші арешти у 1906 та 1908 рр. [5, арк. 5–6]. 2. Зустрічі з М. Коцюбинським. О. Андрієвська мала гарні товариські стосунки з письменником Михайлом Коцюбинським. Вони разом працювали в статистичному бюро Чернігівського губернського земства. У 1908 р. О. Андрієвську після другого затримання жандармами засудили до 2 років вислання за кордон. Вона вирушила до Австро-Угорщини. Тоді ж М. Коцюбинський у листі до відомого етнографа Володимира Гнатюка просив його опікуватись О. Андрієвською на час її перебування у Львові [3, с. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 45 204]. Після недовгого перебування на Галичині вона вирушила до Праги. Автор припускає, що О. Андрієвська проживала за адресою: Praha, Kral. Vinohrady, Havlicova tr. c 62 [3, с. 207]. У Празі вона відвідувала лекції в Карловому університеті на філософському факультеті та займалася перекладом творів М. Коцюбинського на чеську мову [4, с. 89]. Згодом повернулася в Україну. В останні роки життя М. Коцюбинського О. Андрієвська навідувала його в лікарні [2, с. 103]. 3. Українська Академія наук. У 1919 р. О. Андрієвська працевлаштувалася до «Комісії для складання словника української живої мови» при першому відділі УАН. Спочатку працювала на посаді секретаря Комісії (учений-діловод), у 1922-1927 рр. – співробітниці Бібліотеки ім. Бориса та Марії Грінченків. [5, арк. 7; 4, с. 89]. В академії О. Андрієвська працювала під керівництвом та поряд з такими видатними вченими, як А. Кримський, А. Ніковський, С. Єфремов, Г. Голоскевич та В. Ганцов (її майбутній чоловік) [5, с. 33–34]. 4. Справа «СВУ» та репресії. 10 вересня 1929 р. О. Андрієвську заарештували співробітники Державного політичного управління, звинувативши у приналежності до таких «контрреволюційних» організацій, як Братство української державності (БУД) та Спілка визволення України (СВУ) [5, арк. 90]. Під час слідства О. Андрієвська неодноразово заперечувала свою причетність до СВУ. Рішенням судової «трійки» від 4 лютого 1930 р. її позбавили волі на 7 років з перебуванням у виправно- трудовому таборі. Вона відбувала покарання у ББЛАГ («Беломорско- Балтийский лагерь») [5, арк. 83-85]. 13 січня 1935 р. внаслідок перегляду справи О. Андрієвську було заслано до Саратова на 3 роки [5, арк. 87]. Утім 8 грудня 1937 р., за вироком судової «трійки» при Управлінні НКВС по Саратовській області, вона була засуджена до розстрілу [4, с. 91]. У квітні 1989 р. О. Андрієвську реабілітували [5, арк. 90]. Отже, наведені вище уривчасті дані з біографії О. Андрієвської засвідчують великий інформаційний потенціал її архівно-слідчої справи. Перспективними, на думку автора, є дослідження періоду її життя за кордом та діяльності у складі Української радикально-демократичної партії й Української (Всеукраїнської) Академії наук. Список використаних джерел: 1. Грінченко М. Спогади про Івана Франка та про його семйове огнище. Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія. Київ : ВД «Стилос», 2010. Т. 5. С. 190–227. 2. Демченко Т. Брат і сестри Андрієвські: до історії родини з оточення Коцюбинських: Зб. мат. Всеукр. наук.-практ. конф., присвяченої 150-річчю від дня народження Михайла Коцюбинського. Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2014. С. 96–107. 3. Коцюбинський М. Листи до Олександри Аплаксіної / упоряд. В. Панченко ; стаття М. Коцюбинської. К. : Критика, 2008. 639 с. 4. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 46 Курінной О. До біографії Ольги Андрієвської: за матеріалами архівно- слідчої справи. Сумська старовина. 2023. № LXIII. С. 87–95. 5. Центральний державний архів громадських об'єднань та україніки, ф. 263, оп. 1, спр. 58624, 93 арк. 6. Коляда І. «Свято української інтелігенції» – відкриття пам’ятника І. Котляревському у Полтаві 30–31 серпня 1903 р. Український історичний збірник. 2008. Вип. 11. С. 140–151. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 47 Вадим Олександрович Ліжниченко – здобувач вищої освіти І курсу Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ Науковий керівник: Марія Юріївна Новик – викладач кафедри юридичних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ ПРИРОДНО-ПРАВОВА КОНЦЕПЦІЯ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ Теорія природного права збагачувалася і видозмінювалася протягом всього часу свого існування і цей процес все ще триває. Змінювались як бачення головних джерел природного права, так і його розуміння. Дана теорія, пройшла через довгий шлях розвитку протягом якого були створені відповідні концепції. Загальна ідея цих концепцій говорить, що всі закони слід будувати на ідеях і засадах, що є над позитивними, тобто не залежать від волі людини або держави. Таким чином, виходячи з цієї теорії, можна досягти створення об’єктивних правових норм, що не будуть використовуватися на користь конкретної групи, а служити всім людям. Слід зазначити, що теорія природного права збагачувалася і видозмінювалася протягом всього часу свого існування і цей процес все ще триває. Змінювались і бачення головних джерел природного права так і його розуміння. Звичайно, завдяки довго тривалості вивчення природного права, його концепції були детально проаналізовані, були виділені сильні і слабкі їх сторони. Із переваг природно правових концепцій можна назвати: - закріплення права як найвищої цінності для суспільства. Концепція природної істини яка дозволяє відрізнити правильне від неправильного надає природному праву значення важливості і незламності, що є корисним для суспільного і правового розвитку, надає йому певний курс; - намагання досягти справедливості у правотворенні. Природне право вбачалося як надійна основа для створення правових актів що зможуть бути універсально корисними для всіх людей, а саме: - природні права не несуть в собі елементів свавілля законів прийнятих державою адже є від них незалежними; - наявність таких прав є можливістю людини захистити себе від посягань. Природні права є такими які, згідно концепції, неможна відібрати і які особа завжди може відстоювати. Ці позитивні ознаки пояснюють відношення до природного права як надійного джерела для створення законів конвенцій та інших актів але в концепція присутні також недоліки: - визначення природного права є нечіткими. В даній роботі ми навели два визначення природного права, які містять в собі схожі і Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 48 відмінні ідеї. Трактування теорії природного права змінювались з плином часу і роль людини в них також різниться іноді заходячи на територію історичної школи права. Це може ускладнити процес визначення основних особливостей цієї теорії а також підриває її самобутність і релевантність; - абстрактність визначень природного права веде до проблематичності його забезпечення. Як вже зазначалося раніше, існують приклади порушень прав людини як на тлі непередбачуваних обставин так і на тлі свавілля влади. Причому йдеться навіть не про самі природні права а про закони створені на їх базі. Факт того що їх існування може не залежати від державного втручання не гарантує їх дотримання, а відсутність фіксованого визначення робить проблемним процес їх захисту; - відсутність чіткого ліміту прав і обов’язків. Інтерпретування природного права дає можливість до великої кількості змін і тому числі до змісту на об’єму наявних прав в ньому. Факт того що це право не базується на письмовому викладі не дозволяє зробити сталий формат. Тому потенційно права та їх специфіка природно правовій концепції можуть залежати від автора що її виражає. У розвитку природного права спостерігається як занепад старих ідей так і поява нових. По цій причині правові акти що базуються на ідеях цієї теорії існують у письмовій формі та мають чітку структуру з певним списком прав і обов’язків яких хоч і може змінюватись але поступово зважено. Окремо слід розглянути роль справедливості у природному праві. Поняття «справедливість», як складова права є досить проблемним питанням. По-перше, його визначення є ще більш нечітким ніж самого природного права. По-друге, воно сильно залежить від людського сприйняття і розвитку, що може дати результати, далекі від об’єктивності. Справедливість сприймається людьми по різному як на рівні особистості так і на рівні історії і культури окремих націй і держав та сильно залежить від моральної сторони людини. Так, справедливим покаранням для різних людей може бути як таке, що побудовано на вивірених правових засадах так, і помста, насильство або війна. Таким чином, концепція справедливості є досить хиткою як в природному праві так і в інших правових теоріях. На нашу, думку роль справедливості в праві має зводитися до правила більшості. Права мають бути корисними до якомога більшої кількості людей. Це, вірогідно, може бути єдиним адекватним способом поєднати людську мораль із масштабом правотворення. Це саме визначення підходить і теорії природного права так як краще корелює із її основним джерелом. Зважаючи на вище зазначені позитивні і негативні риси концепцій, ми можемо дійти висновку, що природне право містить в собі елементи духовного і морального сприйняття. Це може пояснювати привабливість цієї теорії для більшості людей. Вона дещо легша для Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 49 розуміння порівняно з іншими, і надає впевненість у тому, що завжди існує захист або можливість відстоювати свою позицію. Проте ці самі особливості роблять природне право ненадійним у його забезпеченні а також є джерелом невиразності його визначення, об’єму та ознак. Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 50 Назар Михайлович Нікіфоров – здобувач вищої освіти ІV курсу спеціальності 034 «Культурологія» Навчально-наукового інституту культури і мистецтв Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка Науковий керівник: Наталія Миколаївна Зленко – доцент кафедри музикознавства та культурології Навчально-наукового інституту культури і мистецтв Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка, кандидат філософських наук, доцент ДО ПИТАННЯ РОЗВИТКУ ТА ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ З давніх часів людство формувало в собі прагнення об'єднати зусилля та створити спільний простір для мирного співіснування. У сучасний період стрімкого розвитку науково-технічного прогресу неможливе існування держав без їх взаємодії, а взаємодія може здійснюватися як через політичні, так і економічні відносини. Європейський Союз вважають сьогодні головною і найбільшою інтеграційною групою у світі. Систематизувавши дослідження вітчизняних та закордонних учених, можна констатувати, що історія розвитку і становлення європейської інтеграції є складною і структурно багатошаровою. Так, становлення європейської інтеграції почало відбувалося у 50-ті роки ХХ століття. У 1950 році французький міністр закордонних справ Робер Шуман запропонував створення європейської вугільно-сталевої спільноти. Така ініціатива визначила початок інтеграційних процесів та визначалася як спроба об'єднати ресурси для запобігання конфліктам та сприяння економічному взаємозв'язку між країнами [7, с. 27]. Наслідком стало створення у 1951 році наднаціонального органу, який керував видобутком вугілля та чорною металургією – European Coal and Steel Community (Європейське об'єднання вугілля і сталі). Офіційною ж датою створення цього союзу вважається 1957 рік, саме тоді шість країн (Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) підписали Treaties of Rome (Римські договори), чим створили European Economic Community та European Atomic Energy Community (Євратом). Це сприяло економічній інтеграції та створенню спільного ринку [5, с. 57]. У 1960 – 70-і роки інтеграційні процеси поширилися на інші сфери, такі як соціальна політика, та відбулося розширення, зокрема, Велика Британія, Данія та Ірландія вступили у ЄС (1973 р.). Приєднання Великої Британії до ЄС, яка до війни мала численні колонії, дозволило країнам Спільноти розширити особливий діалог з країнами, що розвиваються. Продовження двох Яундеських Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 51 конвенцій (Yaounde Convention) у 1975 році призвело до підписання нової конвенції у столиці Того, місті Ломе, з 46 країнами Африки, Карибського басейну та Тихого океану [6, с. 126]. Взагалі період з початку 70-х років до 1984 року був часом випробувань і пошуків для Європейської спільноти та Європейської спільноти з атомної енергії, а також для їхніх спільних інституцій та членів. Початок 1970-х років був відзначений двома світовими потрясіннями. У серпні 1971 року стався розпад валютної системи Bretton Woods (Бреттон-Вудса), заснованої на золотому стандарті долара. Сполучені Штати Америки, через виснаження золотих резервів у зв'язку з війною у В'єтнамі, відмовилися обмінювати пред'явлені їм долари на золото на вимогу французького уряду. Це покінчило зі стабільною практикою визначення обмінних курсів національних валют за їхнім золотим вмістом. У 1973 році на фоні арабо-ізраїльської війни сталася перша нафтова криза: країни Organization of the Petroleum Exporting Countries (ОПЕК) збільшили експортні ціни у чотири рази. У 1978 році підйом цін на нафту відновився, а загалом з 1970 по 1980 рр. вони зросли в десять разів [1, с. 51]. У галузі політики відбулися значущі зміни. Зокрема, Спільнота розпочала впровадження регіональної політики, головним інструментом якої став створений у 1975 році European Regional Development Fund (Європейський фонд регіонального розвитку) й відбулося розширилися функції й значно збільшено бюджет Європейського соціального фонду, а у 1984 році була прийнята Перша рамкова програма науково-технічного розвитку ЄС [3, с. 231]. Згодом, у 1980-1990-ті роки, увага розширилась на динаміку розширення та його вплив на європейську ідентичність та політику, ЄС характеризувався значущими подіями та розвитком. Згодом у 1985 році була запропонована програма створення Єдиного внутрішнього ринку, яка визначила наступний етап інтеграції та сприяла зняттю торговельних бар'єрів між країнами ЄЕС. Саме Акт European Economic Area (Європейського економічного простору), який набрав чинності з 1 липня 1987 року, ставив своєю головною метою створення єдиного внутрішнього ринку товарів, послуг, капіталів та осіб до грудня 1992 року. Таким чином, ЄС повернувся до довгострокової мети, сформульованої ще в Римському договорі. Акт European Economic Area став найбільшим програмним документом ЄС з часу підписання Римських договорів [4, с. 6]. Договір про Європейський Союз (Treaty on European Union) був підписаний 7 лютого 1992 року в нідерландському місті Маастрихт та набув чинності 1 листопада 1993 року [2, с. 107]. Важливо зрозуміти, що Договір про Європейський Союз не доповнював укладений у 1957 році Договір про Європейську економічну спільноту, а створював ще один фундаментальний документ. З того часу ЄС функціонує на основі двох Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 52 основних договорі – Договору про ЄЕС і Договору про Європейський Союз. Всі наступні договори (Амстердамський договір, Ніццький та Лісабонський договори) лише вносили поправки до обох цих актів, але не створювали нових. ЄС від 2004 до 2020 року пройшов через важливі трансформації, враховуючи вплив глобалізаційних процесів на його розвиток. Сучасні дослідження даного питання враховують глибинні трансформації, зокрема економічні кризи, міграційні труднощі та Brexit, які впливають на внутрішню та зовнішню політику ЄС. Однією з важливих подій цього періоду було розширення ЄС у 2004 році, коли до нього приєдналися 10 нових країн, включаючи країни Центральної та Східної Європи. З 1 травня 2004 року ще 10 країн стали членами ЄС: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва, Кіпр і Мальта. Вступ ще двох країн, Болгарії та Румунії, було відкладено до 2007 року, оскільки вони не повністю відповідали копенгагенським критеріям. Згодом 1 січня 2007 Болгарія та Румунія долучились до ЄС, – це призвело до збільшення регіональної різноманітності й поглиблення економічного та політичного об'єднання. Одночасно ЄС активно взаємодіяв з іншими світовими гравцями, розширюючи свої торговельні відносини та укладаючи угоди про співпрацю в різних галузях. Це дозволило ЄС займати важливе місце в глобальних економічних і політичних процесах. З іншого боку, період з 2004 по 2020 рік також визначався внутрішніми викликами для ЄС, зокрема, кризами єврозони та міграційною кризою. Глобалізація підкреслила потребу єдності в управлінні економічними та соціальними викликами, але також поклала випробування на здатність ЄС ефективно реагувати на негативні явища та забезпечувати стабільність у внутрішній політиці. Новим викликом для процусу розвитку європейської інтеграції став вихід 31 січня 2020 року Великої Британії з ЄС (Brexit). На сьогодні, науковці активно вивчають, як ЄС реагує на такі випробування. Ці події визначили початок перехідного періоду, під час якого обидві сторони уклали нові угоди. На нашу думку, формування прогнозів щодо майбутнього розвитку ЄС визначається комплексом чинників, які включають політичні, економічні, соціокультурні та геополітичні впливи. На перший погляд, ЄС стане свідком подальшого розширення та консолідації своїх політичних і економічних зв'язків. З приєднанням нових країн, зокрема і України, і зміцненням спільних інституцій, та посилити свою роль на міжнародній арені. Однак, з іншого боку, виникають виклики та перепони, зумовлені внутрішніми та зовнішніми чинниками. Внутрішні напруження, пов'язані з різницями в економічному розвитку та підходах до політики, можуть стати на шляху гармонізації. Більшість країн-членів ЄС також Питання сучасної науки і права. Суми, 2024 53 постають перед труднощами та викликами міграційної політики, що може вплинути на їхню стабільність. Ще однією важливою обставиною є геополітична динаміка, через висхідну роль Китаю та інших регіональних акторів може змінити баланс сил у світі та впливати на позиції ЄС. У світлі цих викликів і можливостей, важливим елементом майбутнього ЄС буде здатність до адаптації та реформ. Зміцнення внутрішньої солідарності, розвиток інновацій та ефективних стратегій зовнішньої політики буде визначати успіх ЄС в майбутньому, забезпечуючи стабільність, процвітання та роль важливого гравця на світовій арені. Список використаних джерел: 1. Бородін І., Варава І. Теоретико-правова ідея становлення Європейського Союзу. Юридичний вісник. 2020. № 3(56). С. 49-55. 2. Germond C., Rye L. Teaching European Union politics: the perspective of history. Teaching European Union Politics. Edward Elgar Publishing, 2024. Р. 106-122. 3. Keukeleire, S. & Delreux, T. The foreign policy of the European Union, Bloomsbury Publishing, 2022. 374 р. 4. Kahn, S. European Union: the bright future of enlargment. Les Notes de la Fondation Jean Jaurès, 2023. р. 1-14. 5. McCormick J. Understanding the European Union