54 Іван Васильович КРІЦАК, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії з проблем досудового розслідування, доцент кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ; ORCІD: https://orcіd.org/0000-0003-3530-4269; Василь Васильович КРІЦАК, кандидат медичних наук, лікар-хірург першої категорії торако-абдомінального відділення ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В. Т. Зайцева» НАМНУ, доцент кафедри хірургії, нормальної та топографічної анатомії ННМІ НТУ «ХПІ»; ORCІD: https://orcіd.org/0000-0002-3712-6235 СУЧАСНА МЕДИЦИНА ТА ЇЇ ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ІЗ ПРАВОВИХ ТА ДЕОНТОЛОГІЧНИХ ПОЗИЦІЙ Про мудрість стверджують: вона безцінна, але за неї гроші не платить світ. Авіценна (Абу Алі ібн Сіна). «Лікар повинен лікувати не лише тіло, але й душу». Національна Бібліотека ім. В. І. Вернадського нараховує понад 15 тисяч наукових статей, що стосуються медицини, всього медичного «medіcаl» загалом. Звідси, як бачимо, величезний обсяг матеріалу, що потребує свого узагальнення з позицій соціального/мо- рального/правового, тобто всього того, що могло б покращити деонтологічні якості лі- каря, сестринського складу. Таким чином, проведена аналітика допоможе заглибитись у велику кількість проблем медицини з подальшими шляхами їхнього вирішення. В цьому ключі можна міркувати про глибинне розроблення медичної кримінології в українсь- кому наукометричному просторі через міждисциплінарну парадигму. Нагадаємо, що кримінолог концентрує свою увагу не лише на проблемах зла/злочинності, але він по- винен запропонувати оптимальні шляхи виходу із кризових/найбільш зубожілих станів розвитку суспільних відносин. Нами проаналізовано понад 100 статей українських авто- рів на даному поприщі. Нажаль не знайшли свого відображення зарубіжні моделі функ- ціонування медицини, що надіємось стане предметом подальших наукових пошуків. Право на здоров’я, як невід’ємне право кожної людини і громадянина. Право на охорону здоров’я є конституційно гарантованим і закріплене у ст. 49 Основного за- кону: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-еко- номічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безо- платно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розви- ткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної ку- льтури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя» [1, с. 141]. Здоров’я населення – це той ключовий фактор, що визначає рівень благополуччя суспільства. На сьогодні одним із найважливіших пріоритетів державної політики Украї- ни є збереження та зміцнення здоров’я громадян як на підставі формування здорового способу життя, так і шляхом проведення реформування сфери охорони здоров’я, з метою підвищення доступності та якості медичної допомоги [2, с. 3]. 55 Починаючи з військового нападу російської федерації на Україну 24 лютого 2022 року, ситуація значно погіршилася: під час повномасштабної війни великій кількості медичних працівників (особливо з окупованих та прифронтових регіонів) довелось шукати притулку у інших, «відносно» безпечних областях України, або за кордоном. Необхідно враховувати і те, що за останні роки, до повномасштабного нападу, з України за кордон на заробітки ви- їхала не лише велика кількість переважно молодшого та середнього медичного персо- налу, але також талановитих лікарів і досвідчених працівників галузі охорони здоров’я (особливо та частина, яка вільно володіє іноземними мовами). З початку злочинної вій- ськової агресії рф та масових бомбардувань всієї території країни чимало медичних пра- цівників стали вимушено внутрішньо переміщеними особами, внаслідок чого відбулось хаотичне перерозподілення спеціалістів всередині країни [3, с. 235–237]. Здобуття високих рівнів освіченості лікарським та сестринським персоналом як запорука деонтологічної грамотності. Впровадження в роботу установ охорони здоров’я України новітніх медичних технологій, сучасних досягнень медицини, вдоско- налення техніки виконання оперативних втручань, розширення можливостей хірургіч- них способів лікування найрізноманітнішої патологій вимагають удосконалення органі- зації та підвищення якості роботи медичного персоналу. Багато питань організації на- дання якісної допомоги пацієнтам вимагають подальшого поглибленого вивчення діаг- ностичного обладнання та сучасної техніки з метою покращення результатів її експлуа- тації. Одним із шляхів вирішення окреслених питань є підвищення якості навчання та кваліфікації, включення до навчальних програм питань удосконалення знань, умінь та навичок щодо виконання лікувальних маніпуляцій/маневрів, освоєння принципів ро- боти на сучасному обладнанні та застосування їх при здійсненні догляду за пацієнтами. Так, сучасні інвазивні методи діагностики та лікування пацієнтів, володіючи високою інформативністю та лікувальною ефективністю, займають важливе місце в практичній охороні здоров’я, причому діапазон їх застосування постійно розширюватиметься, а лі- кар чи медична сестра є обов’язковим учасником або безпосереднім виконавцем цих ма- ніпуляцій. Тому підвищення якості та ефективності роботи медиків є актуальним за- вданням вищої медичної освіти України, адже поряд з високим професіоналізмом треба мати глибокі деонтологічні знання. Покращення якості медичної допомоги є одним із найважливіших завдань системи охорони здоров’я нашої держави. Потреба в медичних сестрах з вищою освітою зростає, тому що інвазивні методи діагностики та лікування, що виконуються з використанням предметів медичної техніки, відносяться не лише до дуже складних, а й відповідальних маніпуляцій, а медична сестра повинна виявляти ви- сокий професіоналізм, деонтологічну грамотність, тому вдосконалення сестринської справи слід здійснювати через систему вищої освіти, і ці питання мають бути включені до планів розвитку охорони здоров’я [4, с. 137]. Необхідність викладання судової медицини та медичного права у всіх медич- них закладах освіти. Імплементовані в Україні міжнародних та європейських стандар- тів вищої освіти зумовлюють реформування самої системи отримання освітніх послуг у нашій державі. Поряд із важливим завданням якісної вищої освіти щодо створення інно- ваційного середовища, в якому студенти отримують сучасні знання і необхідні навички, головним є вміння застосовувати їх у практичній діяльності. Саме тому формування про- фесійної ідентичності майбутніх фахівців медичної галузі є пріоритетним завданням ви- щої медичної освіти і забезпечить якісну професійну підготовку на основі відповідно пі- дібраних та систематизованих освітніх компонентів. Пріоритетність у їх виборі досяга- ється завдяки як динамічному підходу до формування загальних та спеціальних компе- тентностей під час навчання майбутніх лікарів, так і за допомогою нормативно-варіати- вного спрямування організації навчального процесу [5, с. 38]. Водночас реформування системи охорони здоров’я зумовлює нові вимоги в царині вищої медичної освіти щодо підготовки майбутнього фахівця спеціальності «Медицина» нового типу. При цьому їх tel:235237 56 професійна ідентичність охоплюватиме як досконале володіння лікарською спеціальні- стю, так і вміння застосовувати набуті знання з судової медицини та основ медичного права, що в сукупності дозволятиме виконувати майбутнім лікарям свої професійні обов’язки належним чином, відповідно до вимог законодавства і гарантувало би дотри- мання прав людини у сфері охорони здоров’я [6, с. 15]. У цьому зв’язку під час навчання у закладах вищої медичної освіти існує нагальна потреба здобувачів освітніх послуг у комплексно-інтегративному поєднанні знань, вмінь та навичок як у царині медицини, так і в галузі юриспруденції [5, с. 38]. Необхідність оволодіння ґрунтовними знаннями з теорії та практики судової медицини зумовлена тим, що, згідно з чинним законодавст- вом, правоохоронні органи мають право залучати до виконання певних дій лікаря будь- якої спеціальності. Так, розслідування злочинів проти життя чи здоров’я громадян не- можливе без участі лікаря. Слідчі поліції чи інших правоохоронних органів зобов’язані залучити спеціаліста з вищою медичною освітою для вирішення спеціальних питань ме- дичного чи медико-біологічного спрямування. Зокрема, без участі лікаря-спеціаліста не- можливо встановити причину смерті, давність її настання, довести наявність чи відсут- ність ознак насильства, боротьби або самооборони на тілі потерпілої чи загиблої особи, визначити ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, з’ясувати психічний стан підозрюваного чи обвинуваченого, дослідити речові докази біологічного походження, такі, як сліди крові, пото-жирові накладання, слина чи інші виділення на місці події тощо [7, с. 78]. Моральна складова у здобутті кращих професійних якостей лікаря. У ході про- фесійної освіти важливим є виховання кращих рис, позитивних якостей, які, з одного боку, мають бути властиві фахівцю професійної галузі «людина-людина», а з іншого, по- винні відповідати психофізіологічним вимогам щодо діяльності медичного працівника. Свідомість, почуття відповідальності, обов’язковість, людяність, відкритість, щирість, прагнення допомогти –ті риси та якості, що є регуляторами внутрішнього стану, поведі- нки медичного працівника у процесі прийняття професійних рішень. Однією із стрижне- вих якостей медичного працівника, безсумнівно, виступає його відповідальність за ви- конання професійного обов’язку, яка спонукає активно діяти, зростати над собою, відк- ривати нові шляхи саморозвитку та самовдосконалення у царині медицини. Зокрема, так звана «моральна складова» відповідальності медичного працівника віддзеркалю- ється у різних напрямах його життєдіяльності, здійснення медичної практики. До прик- ладу, це показник стійкості у дотриманні обіцянок, даних хворому; наполегливість, впе- ртість у лікуванні захворювання; оптимізм та віра в одужання пацієнта тощо. Водночас слід розмежовувати неприйнятні риси та якості, що заважатимуть медику у професійній діяльності, як-от: відсутність емпатії і поваги особистості хворого; поспіх, нетерплячість; байдужість у ставленні до людини чи виконання професійного обов’язку тощо. Сього- дення засвідчує, що професійно значущими якостями лікаря виступають високий рівень відповідальності; відсутність агресивності; неприпустимість прояву ворожості, конфлі- ктності, неприйняття; терплячість і терпимість; відкритість у спілкуванні; товарись- кість; емоційна стійкість, низька тривожність; зібраність, зосередженість, уважність; уміння своєчасно приймати рішення, швидко орієнтуватися у складних ситуаціях тощо. Проте помітним є негативний вплив на медичних працівників нестійких соціально-еко- номічних умов життя, які змінюють уявлення фахівців про зміст і соціальну значимість професії, вносять корективи до системи особистісних і професійних цінностей, стають визначальними щодо нівелювання мотивів саморозвитку, здійснення професійної дія- льності, професійного самовдосконалення, систематичної самоосвіти. Напруга на роботі, завантаженість, невтішна статистика смертності осіб провокують зникнення духовної складової, яка підживлює саморозвиток і самовдосконалення медичного працівника. Спостереження за діяльністю медиків різного профілю підтверджує, що більшість з них відчувають втому, апатію, роздратування, невластиву агресію до всього, що відбува- ється у професійному середовищі, під час надання медичної допомоги пацієнтам. Така 57 ситуація призводить до втрати лікарями здатності володіти власними емоціями та по- чуттями, що неприпустимо в даній професії. Щоб запобігти таким наслідкам, слід у про- цесі професійної підготовки фахівця закладати підґрунтя витривалої особистості, здат- ної до складних умов здійснення практичної діяльності; мотивувати до активного про- фесійного зростання; виховувати позитивізм, оптимізм та віру у власні сили [8, с. 89–90]. Навчання у вищих медичних закладах студентів та підвищення кваліфікації для лі- карів різних спеціальностей, потребує суттєвого перегляду та вдосконалення і відповід- ності до тих реалій в яких зараз перебуває наша держава, а саме: підготовки спеціалістів для реабілітації постраждалих мирних мешканців та військовослужбовців ЗСУ у ниніш- ньому та післявоєнному періоді, яка включатиме медичну, фізичну, психологічну, про- фесійну, соціальну реабілітацію. Головними завданнями реабілітації хворих є: максима- льно можливе відновлення здоров’я, функціональне відновлення (повне або компенса- ція при недостатності чи відсутності можливості відновлення), повернення до повсяк- денного життя, залучення до трудового процесу. Кращі наукові статті, які рекомендуємо для опрацювання: 1. Глушаченко І. В. Нормативно-інституційні основи фінансового контролю в сфері на- дання медичних послуг: кращі світові практики. Ефективна економіка. 2023. № 7. С. 1–26. 2. Крутов В. Курс – здорова країна. Національна інноваційна стратегія реорганізації та розвитку системи медико-психологічної реабілітації та оздоровлення – засіб забезпечення сталого розвитку української державності. Фітотерапія. Часопис. 2022. № 3. С. 68-77. Список бібліографічних посилань 1. Конституція України : Закон України від 28.06.1996. Відомості Верховної Ради України.1996. № 30. Ст. 141. 2. Глушаченко І. В. Нормативно-інституційні основи фінан- сового контролю в сфері надання медичних послуг: кращі світові практики. Ефективна економіка. 2023. № 7. С. 1–26. 3. Про затвердження Тимчасових заходів у закладах охо- рони здоров’я з метою забезпечення їх готовності для надання медичної допомоги пос- траждалим внаслідок військової агресії російської федерації проти України : Наказ МОЗ України від 24.02.2022 р. № 374. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0374282- 22#Text (дата звернення: 17.11.2022). 4. Демянчук М. Р., Гашинська О. С., Демянчук Т. М. Використання сучасних педагогічних технологій у процесі організації освітньої діяльно- сті майбутніх бакалаврів сестринської справи під час вивчення курсів "Обстеження та оцінка здоров’я людини" і "Внутрішня медицина". Інноваційна педагогіка. 2022. Вип. 50(1). С. 136-140. 5. Калинюк Н. М., Франчук В. В. Значення комплексно-інтегративного підходу у викладанні судової медицини і медичного права для здобувачів вищої освіти спеціальності 222 "медицина". Медична освіта. 2023. № 2. С. 37-43. 6. Франчук В. В. Недо- ліки професійної медичної діяльності: судово-медичні та клініко-соціальні аспекти : мо- нографія. Львів : Магнолія 2006, 2019. 248 с. 7. Франчук В. В., Небесна З. М., Слива А. Ф. Оcобливості викладання судової медицини за дистанційною формою навчання в Терно- пільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ Украї- ни. Медична освіта. 2022. № 3. С. 76–81. 8. Дубковецька І., Побігун Н. Професійна підгото- вка майбутніх медичних працівників до роботи в умовах пандемії. Освітні обрії. 2021. № 2. С. 88–92. tel:235237