Харківський національний університет внутрішніх справ Міністерство внутрішніх справ України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису ТИТАРЕНКО ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ УДК 343.97 ДИСЕРТАЦІЯ ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ДЕРЖАВНОГО ПРОГРАМУВАННЯ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» 081 – Право Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук (доктора наук) Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело __________________ О. О. Титаренко Науковий консультант: Литвинов Олексій Миколайович доктор юридичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Харків – 2020 2 АНОТАЦІЯ Титаренко О. О. Теорія та практика державного програмування протидії злочинності в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук (доктора наук) за спеціальністю 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» (081 – Право). – Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2020. Дисертація є першим в Україні дослідженням, в якому комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки на системному рівні аналізу та узагальнення виявлено, описано і пояснено феномен державного програмування протидії злочинності в Україні, сформовано кримінологічні сценарії трансформації злочинності, концепцію теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності, а також запропоновано систему заходів з удосконалення кримінологічної діяльності формування державних програм протидії злочинності. Охарактеризовано сучасний стан наукової розробки проблем програмування протидії злочинності в Україні. Встановлено відсутність єдності наукового бачення у вітчизняній кримінологічній науці щодо структури, змісту обсягу державних комплексних програм протидії злочинності, засад і порядку їх формування та реалізації, уніфікованої методології розробки таких програм. Обґрунтовано, що в сучасних умовах є потреба переглянути теоретичну модель державної програми протидії злочинності та розробити єдиний комплексний підхід щодо програмування протидії злочинності на державному рівні. Описана методологія дослідження проблем програмування протидії злочинності в сучасних умовах, зроблено акцент на ширше використання системного, синергетичного та сценарного підходів при формуванні державної програми протидії злочинності. Визначено місце державних програм протидії злочинності в системі ієрархії стратегічних документів, де програма підпорядковується базовій (галузевій) стратегії та передує плану заходів з її 3 реалізації. Запропоновано шляхи вдосконалення системи стратегічного планування в сфері протидії злочинності в Україні, які спрямованні на забезпечення чіткої, відкритої та прозорої процедури їх розроблення, системності та взаємоузгодженості. Досліджено досвід програмування зарубіжних країн в цій сфері та визначено їх особливості та перспективи для України. До таких особливостей віднесено: послідовність та ієрархічність прийняття програмних документів; застосування диференційованого підходу у програмуванні протидії злочинності; підпорядкованість програми відповідній стратегії; визначеність державного підходу у впливы на злочинність; зміщення акценту в протидії злочинності з державного на місцевий рівень; формуванні державної програми з протидії злочинності на конкретно визначених засадах. Сформовано узагальнене визначення кримінологічного сценарію трансформації злочинності, яке включає в себе послідовний, логічний опис альтернативного гіпотетично можливого варіанту трансформації злочинності, стану державного впливу на неї у майбутньому (на короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий періоди), та відображає різні погляди на минуле, теперішнє та майбутнє, а також виступає підґрунтям для стратегічного планування та програмування в процесі формування і реалізації державної політики у сфері протидії злочинності. Визначено структуру кримінологічного сценарію трансформації злочинності, яка включає наявність трьох взаємопов’язаних компонентів: опис та аналіз вихідної ситуації щодо стану злочинності; опис та аналіз факторів/загроз впливу на вихідну ситуацію (опис та аналіз можливих шляхів розв’язання вихідної ситуації); аналіз кінцевої ситуації щодо стану злочинності. Досліджено сучасний стану кримінологічної обстановки в Україні, який охоплює період з 2013 по 2019 рр. та визначено тенденції трансформації кримінологічної обстановки на короткострокову перспективу. Обґрунтовано, що за наявності збереження незмінної ситуації (стагнація) в соціально-економічній, політичній, військово-політичній (анексія АРК, окупація Російською Федерацією 4 частини територій Донецької та Луганської областей), правовій, міграційній, гуманітарній сферах та за умови мінімізації негативного впливу зовнішніх загроз є всі передумови для незначного збереження на короткострокову перспективу загальної тенденції до зниження злочинності в Україні. Сформовано шість можливих кримінологічних сценаріїв трансформації злочинності в Україні на середньострокову перспективу (2019-2022 рр.): Сценарій 1 «Поступове зменшення» – базовий (реалістичний); Сценарій 2 «Стагнація та незначне збільшення» (реалістичний); Сценарій 3 «Контроль та безпека» (оптимістичній); Сценарій 4 «Злочинність на дні» (найбільш оптимістичний); Сценарій 5 «Турбулентна злочинність» (негативний, песимістичний) – вірогідний; Сценарій 6 «Тріумф злочинності» (найбільш негативний, песимістичний). Вивчено генезис формування державних програм протидії злочинності та проаналізовано чинні програмні документи у цій сфері, на підставі чого визначено недоліки, які мають тенденціозний характер. Сучасний стан процесу формування, ухвалення та реалізації державних програмних документів у сфері протидії злочинності характеризується відсутністю як ефективної системи їх наукового, правового та організаційного забезпечення, так і системності, своєчасності їх прийняття, в тому числі без урахування наявних внутрішніх та зовнішніх загроз у безпековій сфері. Охарактеризовано структуру, зміст та засади формування державної комплексної програми протидії злочинності з врахуванням законодавчого (нормативно-правовий), наукового та міжнародного (враховуються вимоги/рекомендації міжнародних інституцій) підходів. Запропоновано використовувати уніфікований підхід з побудови багатоелементної структури програмного документа. Сформовано концепцію теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності, яка передбачає відхід від традиційної концепції теоретичної моделі державної програми протидії злочинності «Всеохоплююча програма заходів» до запровадження більш прогресивної теоретичної моделі «Диференційована програма заходів та проектів», яка буде людиноцентриською, 5 базуватиметься на міжнародних стандартах програмування в безпековій сфері, а також передбачатиме основні підходи впливу на злочинність на державному рівні. Розроблено проект Концепції державної комплексної програми протидії злочинності до 2023 року, яка враховує найбільш вірогідні кримінологічні сценарії трансформації злочинності, а також можливі стратегії впливу на злочинність, сформовані на підставі практичного застосування SWOT-аналізу: «Стратегія успіху» (максі-максі / SO-OS), «Стратегія поступового активного впливу на злочинність» (міні-максі / WO-OW), «Стратегія збереження впливу на злочинність» (максі-міні / ST-TS), «Стратегія оборони, стагнація у протидії злочинності» (міні-міні / WT-TW). Досліджено регіональні фактори, які суттєво впливають на стан державного програмування протидії злочинності. Визначено, що такі регіональні фактори, як: продовження збройного конфлікту на Сході країни, прикордонний характер території, активні урбанізаційні процеси, поширення міграційних процесів (проблема ВПО), багатий природний потенціал наряду з іншими факторами, суттєво впливають на територіально-просторову поширеність злочинності та окремих видів злочинів, що потребує вирішення на державному рівні програмно- цільовим підходом. Досліджено інформаційно-аналітичне забезпечення формування державної програми протидії злочинності та шляхи його вдосконалення. У напрямку вдосконалення ІАЗ програмування протидії злочинності запропоновано логічну модель побудови взаємозв’язків ДАСКІ з наявними інформаційно-аналітичними системами секторальних інформаційних просторів. Конкретизовано групи кримінологічно значущої програмної інформацій (виділено вісім основних груп) та джерела їх походження. Досліджено особливості реалізації державної комплексної програми протидії злочинності на територіях проведення Операцій об’єднаних сил, які пов’язані з: правовим режимом проведення ООС; обмеженістю територіального поширення виконання державних програм (переважно на територіях, які віднесені 6 до зони безпеки із зеленим або жовтим режимами); наявністю секторальних державних програмних та планових документів з деокупації Донбасу; специфікою комплексу програмних напрямів та заходів з протидії злочинності на цих територіях; особливостями суб’єктного складу виконавців державних програм на регіональному рівні. Визначено підходи з удосконалення здійснення контролю та оцінювання ефективності виконання державних програм з протидії злочинності. Запропоновано розглядати здійснення контролю за реалізацією державних комплексних програм з протидії злочинності: а) залежно від компетенції суб’єктів, які виконують цю функцію: як внутрішній, так і зовнішній контроль; б) залежно від рівнів здійснення контролю: контроль як по вертикалі (державний, регіональний, локальний/місцевий), так і по горизонталі (в межах певного рівня, наприклад, регіонального). Обґрунтовано здійснення оцінювання ефективності виконання державних програм за допомогою узагальненої системи критеріїв (14) та показників (індикаторів) оцінювання виконання цих програм. Запропоновано показники ефективності реалізації програм з протидії злочинності поділяти на показники- стимулятори (це результативні показники, для яких перевиконання прогнозованих значень є бажаним і має позитивний вплив на результативність програми) та показники-дестимулятори (результативні показники, для яких перевиконання прогнозованих значень має негативний вплив на результативність програми). Сформовано пропозиції та рекомендації з удосконалення державного програмування протидії злочинності в Україні в сучасних умовах. Ключові слова: державне програмування, злочинність, протидія, теоретична модель, програма, концепція, фактори, заходи, кримінологічний сценарій, контроль, ефективність. Tytarenko O. O. Theory and practice of national anti-crime programming in Ukraine. – The qualification scientific work published as manuscript. 7 The Thesis for Scientific Degree of Doctor of Law (Dr. hab.), in the field 12.00.08 «Criminal Law and Criminology; Criminal Executive Law» (081 – Law). – the Kharkiv National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2020. The dissertation is the first research in Ukraine, where the author comprehensively, using modern methods of cognition, regarding the latest achievements of legal science at the systemic level of analysis and generalization, has revealed, described and explained the phenomenon of state programming of combating crime in Ukraine, criminological scenarios of crime transformation, the concept of a theoretical model state comprehensive program to combat crime have been formed, and also proposed a system of measures to improve criminological activities related to the formation of government crime control programs. The current state of the scientific development of the problems of combating crime in Ukraine has been described. The lack of unity of scientific vision in the domestic criminological science about the structure, content of the volume of state comprehensive crime prevention programs, the foundations and the order of their formation and implementation, the general methodology for developing such programs has been established. The author has proved that in modern conditions there is a need to revise the theoretical model of the state program to combat crime and to develop a unified integrated approach to programming the fight against crime at the national level. The methodology of studying the problems of combating crime in modern conditions has been described, the emphasis has been placed on the wider use of systemic, synergetic and scenario approaches in the formation of the national program of combating crime. The place of government crime control programs in the hierarchy of strategic documents has been defined, where the program is subordinate to the basic (industry) strategy and precedes the action plan for its implementation. The ways of improving the strategic planning system in the field of combating crime in Ukraine have been proposed, which will be aimed at ensuring a clear, open and transparent procedure for their development, consistency and coherence. The programming experience in this field of foreign countries has been studied and their features and prospects for Ukraine have been determined. These features 8 include: the sequence and hierarchy of the adoption of program documents; application of a differentiated approach to crime control programming; program subordination of the corresponding strategy; the certainty of the state approach to influencing crime; a shift in emphasis in combating crime from national to local level; the formation of a government program to combat crime on specific principles. A generalized definition of the criminological scenario of the transformation of crime has been formed, which includes a consistent logical description of an alternative hypothetically possible variant of the transformation of crime, the state of government influence on it in the future (for the short, medium and long term periods), and reflects different views on the past, present and future, and also serves as the basis for strategic planning and programming in the course of formation and implementation of government anti-crime policy. The structure of the criminological scenario for the transformation of crime has been determined, which includes the presence of three interrelated components: a description and analysis of the initial situation on the state of crime, a description and analysis of factors / threats to influence the initial situation (description and analysis of possible ways to solve the initial situation), analysis of the final situation on the state of crime. The current state of the criminological situation in Ukraine, which covers the period from 2013 to 2019, has been considered, as well as trends in the transformation of the criminological situation in the short term have been identified. It has been substantiated that if there is a constant situation (stagnation) in the socio-economic, political, military-political (annexation of the Autonomous Republic of Crimea, occupation by the Russian Federation of some of the territories of Donetsk and Lugansk regions), legal, migration, humanitarian areas and subject to minimizing the negative impact of external threats , there are all prerequisites for insignificant preservation in the short term of the general trend towards a decrease in crime in Ukraine. Six possible criminological scenarios of the transformation of crime in Ukraine for the medium term (2019-2022) have been formed: Scenario 1 «Gradual reduction» - basic (realistic); Scenario 2 «Stagnation and slight increase» (realistic); Scenario 3 9 «Control and security» (optimistic); Scenario 4 «Crime at the bottom» (the most optimistic); Scenario 5 «Turbulent crime» (negative, pessimistic) - probable; Scenario 6 «The Triumph of Crime» (the most negative, pessimistic). The genesis of the formation of government crime control programs has been studied and the current program documents in this area have been analyzed, on the basis of which shortcomings that are biased have been identified. The current state of the process of formation, adoption and implementation of government program documents in the field of combating crime is characterized by the absence of an effective system of their scientific, legal and organizational support, as well as the systematic nature and timeliness of their adoption, including non-regarding the existing internal and external security threats. The structure, content and principles of the formation of the national integrated program for combating crime have been described regarding the legislative (regulatory), scientific and international (the requirements / recommendations of international institutions) approaches are taken into account. There is a suggestion to use a unified approach to building a multi-element structure of a program document. The concept of the theoretical model of the national integrated crime prevention program has been formed, which provides a departure from the traditional concept of the theoretical model of the government combating crime program «Comprehensive Program of Measures» to the introduction of a more advanced theoretical model of the «Differentiated Program of Measures and Projects», which will be human-centered, based on international standards security programming, as well as provide basic Waste impact on crime at the national level. A draft Concept of the state comprehensive crime prevention program until 2023 has been developed, which takes into account the most likely criminological scenarios of crime transformation, as well as possible strategies for influencing crime, formed on the basis of the practical application of SWOT analysis: «Success Strategy» (maxi-maxi / SO-OS ), «Strategy for the gradual active influence on crime» (mini-maxi / WO-OW), «Strategy for maintaining the impact on crime» (maxi-mini / ST-TS), «Defense strategy, stagnation in combationg crime «(mini-mini / WT-TW). 10 The regional factors that significantly affect the state of government crime control programming have been studied. It has been determined that such regional factors as: the continuation of the armed conflict in the east of the country, the border character of the territory, active urbanization processes, the spread of migration processes (the problem of internally displaced persons), the rich natural potential, along with other factors, significantly affect the spatial distribution of crime and individual of its species, which requires its solving on the national level with a program-targeted approach. The information-analytical support (IAS) of the formation of the government program of combating crime and ways to improve it have been examined. In the direction of improving the IAS of crime control programming, a logical model has been proposed for constructing the interconnections of SASCI (State Automated System of Criminological Information) with existing information-analytical systems of sectoral information spaces. The groups of criminologically significant program information have been specified (eight main groups have been identified) and their sources of origin. Peculiarities of the implementation of the government comprehensive program to combat crime in the territories of operations of the united forces (OUF) associated with: the legal regime for the conduct of OUF; the limited territorial distribution of the implementation of government programs (mainly in the territories assigned to the security zone with green or yellow regimes); the presence of sectoral government program and planning documents for the de-occupation of Donbass; the specifics of the complex of program areas and measures to combat crime in these territories; features of the subject composition of executors of government programs at the regional level. The approaches to improve the monitoring and evaluation of the effectiveness of the implementation of government programs to combat crime have been identified. The author has proposed to consider the implementation of control over the implementation of government comprehensive crime prevention programs: a) depending on the competence of entities performing this function: both internal and external control; b) depending on the levels of control: control both vertically (state, regional, local) and horizontally (within a certain level). 11 It has been reasoned to make an assessment of the effectiveness of the implementation of government programs using a generalized system of criteria (14) and indicators to evaluate the implementation of these programs. The indicators of the effectiveness of the implementation of anti-crime programs have been proposed to be divided into stimulant indicators (these are effective indicators for which it is desirable to exceed the predicted values and has a positive effect on the program fulfillment) and destimulators (effective indicators for which the excess of predicted values has a negative effect on the programs). Suggestions and recommendations on improving state anti-crime programming in Ukraine in modern conditions have been made. Key words: government programming, crime, combating, theoretical model, program, concept, factors, measures, criminological scenario, control, efficiency. Список публікацій здобувача за темою дисертації Монографії: 1. Титаренко О. О. Зарубіжний досвід програмування протидії злочинності: можливості для України: монографія. Київ: ФОП Маслаков, 2019. 192 с. 2. Титаренко О. О. Державне програмування протидії злочинності в Україні: монографія. Харків: Промарт, 2019. 698 с. Статті у фахових виданнях України: 1. Титаренко О. О. Деякі недоліки Концепції державної політики у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні щодо концептуальних змін кримінального законодавства. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2008. № 1. С. 209–213. 12 2. Титаренко О. О. Теоретичні основи дослідження проблем регіональної злочинності. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2008. № 4. С. 193–204. 3. Титаренко О. О. Сучасний стан розвитку кримінологічних досліджень, пов’язаних із запобіганням злочинам у сфері громадської безпеки та громадського порядку. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2010. № 4. С. 226–232. 4. Титаренко О. О. Проблемні питання вивчення кількісних та якісних показників злочинності в умовах реформування кримінально-процесуального законодавства. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2013. № 4. С. 220–229. 5. Титаренко О. О. Сучасний стан злочинності в Україні: нові виклики. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2014. № 4. С. 53–66. 6. Титаренко О. О. Сучасний вектор кримінологічної політики держави у сфері протидії торгівлі людьми. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2015. № 4. С. 285–297. 7. Титаренко О. О. Сучасний стан протидії корупції в Україні та окремі питання програмування протидії їй на регіональному рівні. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2016. № 3. С. 281–292. 8. Титаренко О. О. Ієрархія керівних документів стратегічного планування та програмування в сфері протидії злочинності. Науково-практичний журнал Прикарпатський юридичний вісник. 2018. № 4. Ч. 3. С. 106–112. 9. Титаренко О. О. Використання сценарного підходу при формуванні та реалізації державної політики в сфері протидії злочинності. Науковий журнал Південноукраїнський правничий часопис. 2018. № 4. Ч. 1. С. 68–71. 10. Титаренко О. О. Кримінологічна складова в стратегічних документах реалізації державної політики з питань деокупації Донбасу (стан, проблеми та перспективи). Електронне наукове фахового виданні «Порівняльно-аналітичне право». 2018. №6. С. 391–395. URL: http://pap.in.ua/6_2018/116.pdf (дата 13 звернення: 30.01.2020). 11. Титаренко О. О. Стан стратегічного планування та програмного забезпечення у сфері протидії злочинності в сучасних умовах. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2019. № 1. С. 66–79. 12. Титаренко О. О. Досвід Бразилії в програмуванні протидії злочинності. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: юриспруденція. 2019. № 38. С. 149–152. 13. Титаренко О. О. Досвід Латвії в програмуванні протидії злочинності: можливості для України. Електронне науково-практичне видання Журнал східноєвропейського права. 2019. № 65. С. 75–80. URL: http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2019/07/titarenko_65.pdf (дата звернення: 30.01.2020). 14. Титаренко О. О. Досвід Франції у програмуванні протидії злочинності в сучасних умовах: підходи, рівні, фінансове забезпечення. Соціально-правові студії: науково-аналітичний журнал. 2019. Вип. 3 (5). С. 8–13. 15. Титаренко О. О. Досвід Німеччини в програмуванні протидії злочинності в сучасних умовах. Право і суспільство. 2019. № 4. С. 267–274. 16. Титаренко О. О. Щодо концепції теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності. Форум права. 2019. № 3. С. 77–86. URL: http://forumprava.pp.ua/files/077-086-2019-3-FP-Tytarenko_10.pdf (дата звернення: 30.01.2020). 17. Титаренко О. О. Застосування SWOT-аналізу для визначення стратегій впливу на злочинність під час формування державної комплексної програми протидії їй. Право та державне управління. 2019. № 4. С. 124–131. Статті у наукових періодичних виданнях інших держав з напряму, з якого підготовлено дисертацію: 1. Титаренко А. А. К вопросу усовершенствования региональной трансграничной политики в правоохранительной сфере: криминологический 14 аспект. Международный научно-практический правовой журнал «Закон и Жизнь». 2016. ноябрь. С. 111–116. 2. Титаренко А. А. Выводы и рекомендации Конгрессов ООН по предупреждению преступности и уголовному правосудию как базис для формирования государственной комплексной программы противодействия преступности в Украине. Международный научно-практический правовой журнал «Закон и Жизнь». 2019. № 8. С. 122–126. 3. Титаренко О. О. Досвід Канади у формуванні програм протидії злочинності: можливості для України. Зарубіжний науковий юридичний журнал «Recht der Osteuropäischen Staaten» № 1/2019. С. 192–196. 4. Титаренко О. О. До питання удосконалення системи суб’єктів ініціювання розроблення державних цільових програм з протидії злочинності в Україні. Jurnalul juridic national: teorie şi practică (Национальный юридический журнал: теория и практика). 2019. № 4 (38). С. 163–167. Праці апробаційного характеру: 1. Титаренко О. О. Ґенеза державної політики у сфері запобігання злочинам проти громадської безпеки та громадського порядку // Актуальні проблеми протидії правопорушенням і злочинам у сфері громадської безпеки: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 19 жовтня 2012 р.). Дніпропетровськ: ДДУВС, 2012. С. 88–93. 2. Титаренко О. О. Щодо питання нормативно-правого забезпечення протидії злочинності неповнолітніх в Україні: стан та перспективи // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх: вітчизняний та міжнародний досвід: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 27–28 квітня 2012 р.). Дніпропетровськ: ДДУВС, 2012. С. 91–94. 3. Титаренко О. О. Окремі питання формування регіональних програм профілактики злочинності // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності та 15 юридичної науки: матер. Міжнарод. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 19– 20 вересня 2013 р.). Дніпропетровськ: ДДУВС, 2013. С. 311–313. 4. Титаренко О. О. Реформування органів внутрішніх справ – шлях до посилення ефективності протидії злочинності // Реформування органів внутрішніх справ: проблеми та перспективи (вітчизняний і зарубіжний досвід): матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 28–29 березня 2014 р.). Дніпропетровськ: ДДУВС, 2014. С. 103–106. 5. Титаренко О. О. Огляд законодавчих ініціатив, спрямованих на протидію екстремізму та сепаратизму в Україні // Державна політика у сфері протидії тероризму: міжнародний досвід і його актуальність для України: збірник матеріалів Інтернет-конференції (м. Київ, 25 червня 2015 р.). Київ: Національна академія прокуратури України; Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України, 2015. С. 200–206. 6. Титаренко О. О. Сучасні тенденції реформування нормативно-правового забезпечення протидії сепаратизму в Україні // Проблеми протидії проявам тероризму, сепаратизму та екстремізму в сучасних умовах: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 25 вересня 2015 р.). Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2015. С. 145–148. 7. Титаренко О. О. Стан програмування транскордонного співробітництва у правоохоронній сфері на регіональному рівні в сучасних умовах трансформації національної безпеки // Протидія терористичній діяльності: міжнародний досвід і його актуальність для України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 30 вересня 2016 р.). Київ: Національна академія прокуратури України, 2016. С. 329–332. 8. Титаренко О. О. Сучасний вектор кримінологічної політики у забезпечені національної безпеки України // Актуальні проблеми кримінального права та кримінології у світлі конституційної реформи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 10 червня 2016 р.). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2016. С. 34–38. 16 9. Титаренко О. О. Стан програмування протидії проявам тероризму та сепаратизму на регіональному рівні (за результатами вибіркового аналізу окремих регіональних правоохоронних програм) // Протидія проявам тероризму, сепаратизму, екстремізму та нелегальній міграції в сучасних умовах: стан, проблеми та перспективи: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 28 жовтня 2016 р.). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2016. С.169–174. 10. Титаренко О. О. Окремі питання протидії злочинності підрозділами Національної поліції України в умовах зміни правового режиму АТО // Актуальні проблеми державотворення, право творення та правозастосування: Матер. наук. семінару (м. Дніпро, 8 грудня 2017 р.). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2018. С. 127–129. 11. Титаренко А. А. Криминологический сценарий развития преступности как одна из составляющих формирования программ противодействия преступности в государстве (методологический подход) // Борьба с преступностью: теория и практика: тезисы докладов VІI Международной научно- практической конференции (г. Могилев, 5 апреля 2019 г.) / Министерство внутренних дел Республики Беларусь, учреждение образования «Могилевский институт Министерства внутренних дел Республики Беларусь»; редкол.: Ю. П. Шкаплеров (отв. ред.) [и др.]. Могилев: Могилев. институт МВД, 2019. С. 183‒186. URL: http://elib.institutemvd.by/handle/MVD_NAM/526 (дата звернення: 30.01.2020). 12. Титаренко О. О. Аналіз кримінологічної складової в державній цільовій програмі відновлення та розбудови миру в східних регіонах України // Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно- розшукової діяльності: тези ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Хмельницький, 1 березня 2019 р.). Хмельницький: Вид-во НАДПСУ, 2019. С. 340–343. 13. Титаренко О. О. Яка стратегія громадської безпеки Україні сьогодні потрібна (кримінологічний аспект її формування)? // Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти: матер. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. 17 (м. Дніпро, 15 березня 2019 р.). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2019. С. 127–128. 14. Титаренко О. О. Безпекова складова в програмних документах регіонального рівня (на прикладі Донецької та Луганської областей) // Криза сучасної системи безпеки: у пошуках нового міжнародного порядку: Матеріали міжнародної наукової конференції (м. Львів, 4–5 квітня 2019 р.). Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2019. С. 139–143. 15. Титаренко О. О. Кримінологічна складова у стратегічних документах регіонального розвитку Донецької та Луганської областей // Кримінально-правові та кримінологічні засоби протидії злочинам проти громадської безпеки та публічного порядку: зб. тез доп. міжнар. Наук.-практ. конф. До 25-річчя ХНУВС (м. Харків, 18 квітня 2019 р.) / МВС України, ХНУВС; Кримінол. Асоц. України. Харків: ХНУВС, 2019. С. 195–197. 16. Титаренко О. О. До питання спеціальних методів дослідження зв’язку архітектурно-просторових характеристик середовища і його криміногенності // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: тези доп. учасників наук.-практ. конф. з нагоди святкування Дня науки, відзначення Дня Європи та 70-річчя заснування Ради Європи (м. Харків, 16 травня 2019 р.), МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2019. С. 176–181. 17. Титаренко О. О. Програмування протидії молодіжній злочинності в Канаді на місцевому рівні (на прикладі м. Торонто) // Актуальні питання реформування правової системи України: Матеріали міжнародної науково- практичної конференції (м. Дніпро, 5–6 липня 2019 р.). Дніпро: ГО «Правовий світ», 2019. С. 75–78. 18. Титаренко О. О. Досвід Чехії у програмуванні протидії злочинності // Кримінальна юстиція: quo vadis? V Львівський форум кримінальної юстиції: збірник матеріалів науково-практичної конференції (м. Львів, 19–20 вересня 2019 р.). Львів: ЛьвДУВС, 2019. С. 99–103. 18 ЗМІСТ ВСТУП ........................................................................................................................... 20 РОЗДІЛ 1 СТАН ТЕОРЕТИЧНОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМ ПРОГРАМУВАННЯ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ ....................... 37 1.1 Сучасний стан наукової розробки проблем програмування протидії злочинності ................................................................................................................ 37 1.2 Методологія дослідження проблем програмування протидії злочинності ... 63 1.3 Зарубіжний досвід програмування протидії злочинності ............................... 78 1.4 Місце програм протидії злочинності в системі ієрархії стратегічних документів ................................................................................................................ 104 РОЗДІЛ 2 КРИМІНОЛОГІЧНІ СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ ...................................................................................................................... 118 2.1 Поняття та структура кримінологічного сценарію розвитку злочинності .. 118 2.2 Характеристика сучасного стану кримінологічної обстановки в Україні .. 140 2.3 Сучасні тенденції трансформації кримінологічної обстановки в Україні .. 167 2.4 Особливості кримінологічних сценаріїв розвитку злочинності в Україні .. 196 РОЗДІЛ 3 ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОЇ ПРОГРАМИ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНИ................................................................................. 228 3.1 Генезис формування державних програм протидії злочинності ................. 228 3.2 Комплексний аналіз сучасних програмних документів у сфері протидії злочинності в Україні ............................................................................................. 248 3.3 Засади формування державної комплексної програми протидії злочинності .............................................................................................................. 258 3.4 Структура та зміст державної комплексної програми протидії злочинності .............................................................................................................. 273 3.5 Концепція теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності .............................................................................................................. 290 19 РОЗДІЛ 4 УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАКТИКИ ПРОГРАМУВАННЯ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ ............................................................. 315 4.1 Регіональні фактори впливу на формування державної комплексної програми протидії злочинності .............................................................................. 315 4.2 Проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення формування державної комплексної програми протидії злочинності ....................................................... 330 4.3 Особливості реалізації державної комплексної програми протидії злочинності на територіях проведення Операції об’єднаних сил ...................... 348 4.4 Контроль за реалізацією державної комплексної програми протидії злочинності та оцінювання її ефективності ......................................................... 368 4.5 Шляхи вдосконалення системи стратегічного планування у сфері протидії злочинності в Україні в сучасних умовах ............................................................. 390 ВИСНОВКИ ............................................................................................................... 403 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .............................................................. 411 ДОДАТКИ ................................................................................................................... 488 20 ВСТУП Обґрунтування вибору теми дослідження. В сучасних умовах протидії злочинності в Україні важливе місце займає питання організації такої діяльності на державному рівні, що безпосередньо пов’язано з формуванням та реалізацією відповідних державних стратегічних документів, а саме стратегії та програми протидії злочинності. Своєчасність, повнота і якість розробки, а також подальша реалізація цих документів суттєво впливатиме на ефективність протидії злочинності в Україні. Враховуючи, що сьогодні проти України ведеться гібридна війна з боку Російської Федерації, наявним є факт окупації з 2014 року Автономної Республіки Крим, частини територій Донецької та Луганської областей, що неодмінно породжує негативні криміногенні процеси у країні та суттєво впливає на стан злочинності, існує необхідність у формуванні відповідної як безпекової стратегії, так і програмних документів (внесення змін та доповнень в чинні) щодо протидії злочинності та окремим її проявам. Проте проведений аналіз наявних безпекових (правоохоронних) стратегій, концепцій, програм, затверджених в Україні в період з 2015 по 2019 роки, показав, що в державі досі відсутні як єдина стратегія протидії злочинності, так і відповідна державна комплексна програма з її реалізації. Сучасна державна програма з протидії злочинності, як складова державної політики у відповідній сфері, повинна бути спрямована на комплексне забезпечення безпеки і надійний захист основних національних цінностей та інтересів від злочинних посягань на конституційні права і свободи громадян, політичні, економічні та соціальні інститути громадянського суспільства, матеріальні і духовні надбання українського народу, територіальну цілісність, незалежність і суверенітет. Водночас сучасний стан формування і реалізації державних програмних документів у сфері протидії злочинності характеризуються відсутністю ефективної системи їх наукового, правового та організаційного забезпечення, 21 безсистемністю та несвоєчасністю, а в деяких випадках – і неврахуванням наявних внутрішніх та зовнішніх загроз у безпековій сфері. Питання формування політики протидії злочинності, розроблення стратегії та програмування протидії злочинності як на державному, так і на регіональному рівні виступають та виступали об’єктом наукових пошуків таких вітчизняних вчених, як: А. М. Бабенко, І. О. Бандурка, О. М. Бандурка, В. С. Батиргареєва, В. І. Борисов, В. В. Василевич, Р. С. Веприцький, М. Г. Вербенський, В. В. Голіна, Л. М. Давиденко, І. М. Даньшин, О. М. Джужа, С. Ф. Денисов, Т. А. Денисова, В. П. Ємельянов, О. О. Житний, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський, О. Г. Кальман, М. М. Клюєв, В. В. Коваленко, М. В. Костицький, М. Г. Колодяжний, О. М. Костенко, О. Г. Кулик, О. М. Литвак, О. М. Литвинов, С. Ю. Лукашевич, П. П. Михайленко, Ю. В. Орлов, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, В. О. Туляков, В. Б. Харченко, П. В. Хряпінський, В. І. Шакун, О. О. Юхно, І. С. Яковець, А. М. Ященко та інші. Останнім часом в цьому напрямі були захищені докторські дисертації, зокрема: В. М. Бесчастним «Теорія та практика кримінологічного забезпечення протидії злочинності в Україні» (Харків, 2018 р.), Ю. Б. Данильченком «Тероризм: феномен, детермінація, протидія» (Харків, 2018 р.), С. А. Мозолем «Кримінологічна безпека в Україні» (Харків, 2018 р.), а також Є. О. Гладковою «Стратегія й тактика протидії наркозлочинності в Україні» (Харків, 2019 р.). Наявні дослідження вітчизняних вчених-кримінологів з питань програмування протидії злочинності в більшості засвідчили, що жодна з державних програм (концепцій) у цій сфері, прийнятих впродовж 19932011 років, не була визнана повністю ефективною і такою, що досягла своєї мети, а кінцеві звіти за результатами їх виконання не були жодного разу доведені до громадськості їх головними виконавцями. Сьогодні процес програмування протидії злочинності потребує вдосконалення та розвитку, що обумовлює не тільки необхідність внесення змін та доповнень в чинні нормативно-правові документи, а і врахування вже 22 прийнятих програмних документів з протидії злочинності (профілактики правопорушень та/або забезпечення громадської безпеки) нижчого рівня. У свою чергу, удосконалення програмування залишається однією зі складових державницько-кримінологічного процесу організації протидії злочинності. Необхідність здійснення заходів з удосконалення програмування протидії злочинності також зумовлює низка факторів, зокрема: 1) низька ефективність застосування програмно-цільового підходу в організації протидії злочинності; 2) відсутність протягом тривалого часу державної комплексної програми протидії злочинності та суттєві зміни кримінологічної обстановки в країні; 3) перебування країни вже шостий рік в стані протидії гібридній війні з боку Російської Федерації, окупація АРК та частини Донбасу, а також наявні негативні зміни соціально-економічної, політичної, військово-політичної та кримінологічної обстановки в країні, що зумовили перебудову правоохоронної системи, в першу чергу МВС України, зокрема і в напрямі протидії злочинності; 4) активізація процесів інтеграції національної безпекової системи з європейською, привнесення до неї європейських підходів та механізмів, зокрема й у сфері протидії злочинності; 5) вимога суспільства щодо посилення рівня власної захищеності від протиправних посягань з одночасним підвищенням ефективності діяльності правоохоронних та судових органів; 6) науково-технічний прогрес, результати якого використовуються не тільки правоохоронними органами у протидії злочинності, а й активно – криміногенним середовищем, що зумовлює необхідність пошуку превентивних контрзаходів. У той же час потребує комплексного вирішення й удосконалення підстав та порядку застосування програмно-цільового підходу в протидії злочинності, зокрема шляхом: запровадження ефективної моделі державної комплексної програми протидії злочинності, врахування кращих зарубіжних практик програмування заходів протидії злочинності, ширшого застосування сценарного підходу при формуванні кримінологічних прогнозів та SWOT-аналізу для визначення найбільш оптимальних шляхів розв’язань проблем як основи для формування майбутніх державних програм з протидії злочинності, удосконалення 23 інформаційно-аналітичного забезпечення формування державних програм, перегляду підходів до здійснення контролю за реалізацією цих програм та удосконалення оцінювання ефективності її результатів, визначення особливостей їх реалізації на територіях проведення Операції об’єднаних сил. Вирішення названого кола теоретичних та практичних проблемних питань дозволить істотно вдосконалити теоретико-методологічні, організаційні та правові засади програмування протидії злочинності на державному рівні. У сучасних умовах залишається потреба в формуванні комплексної системи стратегічного планування у сфері протидії злочинності з урахуванням наявного досвіду України в цій сфері, методології стратегічного планування та євроінтеграційних процесів в безпековій сфері. У своїй сукупності зазначені обставини обумовили актуальність теми даного комплексного дослідження. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація спрямована на подальшу реалізацію положень ст. 29 р. V Закону України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року № 2469-VIII; п. 4.2 р. 4 Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015; р. 3 Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, затвердженої Указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016; Стратегії розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ на період до 2020 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 р. № 1023-р, враховує (16 ціль) Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року, визначених Указом Президента України від 30 вересня 2019 року № 722/2019 та відповідає п. 5.1 та п. 5.5 додатку 5 до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2015–2019 років, затвердженого Наказом МВС України від 16.03.2015 р. № 275; п. 3 розділу «Фундаментальні та прикладні проблеми наукового забезпечення боротьби зі злочинністю в Україні» Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2016–2020 роки, затверджених на загальних зборах Національної академії правових наук України 3 24 березня 2016 року; п. 5.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на період 2016– 2019 років, схвалених рішенням Вченої ради Харківського національного університету внутрішніх справ від 24.04.2015 р. Обрана тема також відповідає тематиці наукових досліджень кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ на 2014–2018 роки «Протидія злочинності кримінально- правовими та кримінологічними засобами» (номер державної реєстрації 0113U008195). Тема дисертації в остаточній редакції затверджена Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № 11 від 26 листопада 2019 р.) Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу сучасного стану програмування протидії злочинності, напрямів протидії злочинності в Україні, формування та реалізації державної політики в сфері боротьби зі злочинністю, з врахування досвіду зарубіжних країн в сфері програмування боротьби зі злочинністю розробити оновлену концепцію теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності в сучасних умовах та запропонувати науково обґрунтоване вирішення наявних проблемних теоретичних та практичних питань у сфері програмування протидії злочинності на державному рівні. Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання: – визначити сучасний стан наукової розробки проблем програмування протидії злочинності; – описати методологію дослідження проблем програмування протидії злочинності; – дослідити зарубіжний досвід програмування протидії злочинності; – визначити місце програм протидії злочинності в системі ієрархії стратегічних документів; 25 – сформувати поняття та визначити структуру кримінологічного сценарію розвитку злочинності; – дослідити сучасний стан кримінологічної обстановки в Україні та визначити сучасні тенденції трансформації кримінологічної обстановки; – визначити особливості кримінологічних сценаріїв розвитку злочинності в Україні; – дослідити генезис формування державних програм протидії злочинності в Україні; – здійснити комплексний аналіз сучасних програмних документів у сфері протидії злочинності в Україні; – проаналізувати засади формування державної комплексної програми протидії злочинності; – охарактеризувати структуру та зміст державної комплексної програми протидії злочинності; – сформувати концепцію теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності; – дослідити регіональні фактори впливу на формування державної програми; – окреслити проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення формування державної програми протидії злочинності; – визначити особливості реалізації державної комплексної програми протидії злочинності на територіях проведення операцій об’єднаних сил; – охарактеризувати здійснення контролю за реалізацією державної комплексної програми протидії злочинності та оцінювання її ефективності; – окреслити шляхи вдосконалення системи стратегічного планування в сфері протидії злочинності в Україні в сучасних умовах; – сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення державного програмування протидії злочинності в Україні. Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають в процесі стратегічного планування протидії злочинності на державному рівні. 26 Предметом дослідження є теоретичні та прикладні проблеми державного програмування протидії злочинності в Україні. Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглядати теоретичні та прикладні питання формування державних комплексних програм протидії злочинності у їх розвитку та взаємозв’язку. На даному методологічному фундаменті у дисертації застосовуються окремі наукові методи пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат теорії протидії злочинності (підрозділ 1.1), визначено сутність керівних документів стратегічного планування та програмування в сфері протидії злочинності (підрозділи 1.4, 4,5). Із використанням системно-структурного методу досліджено стан, структуру і визначено основні тенденції сучасної злочинності в Україні (підрозділи 2.2, 2.3). Метод моделювання (різновид логічних методів), у поєднанні із методом наукової інтуїції був застосований при формуванні теоретичної моделі державної програми протидії злочинності, а також для опису й пояснення сутнісних рис феномену злочинності (підрозділи 3.4, 3.5). Синергетичний метод використано під час вивчення сучасного стану злочинності в Україні та окремих її видів, для пізнання сучасної детермінації злочинності в умовах збройного конфлікту з боку Російської Федерації крізь призму економічних, соціокультурних, політичних, правових, організаційно- управлінських, психологічних та випадкових чинників впливу на поведінку суб’єктів, а також для удосконалення управління процесами протидії злочинності (підрозділи 2.1–2.4, 4.1). Історико-правовий, та логіко-нормативний методи використано для аналізу програм протидії злочинності в Україні, що приймались в різні часові періоди незалежної України (підрозділи 3.1, 3.2). Порівняльно- правовий метод використано для вивчення зарубіжного досвіду формування актуальних державних стратегій, програм впливу на злочинність та окремі її види (підрозділ 1.3). Статистичні методи (спостереження, групування, узагальнення показників) застосовано для узагальнення результатів та презентації даних, отриманих у ході вивчення емпіричного матеріалу (офіційні статистичні дані про 27 стан злочинності, соціально-економічний стан країни, результати виконання державних програм протидії злочинності, дані проведеного опитування респондентів тощо) (розділи 2 та 3). Конкретно-соціологічні методи дослідження (опитування, експертні оцінки, вивчення та аналіз документів) використано для вивчення думки фахівців (експертів) відносно розглянутих проблемних питань (розділи 2, 3, та 4). Структурно-логічний метод використано для формування системи теоретико-прикладних рекомендацій та пропозицій, спрямованих на оптимізацію практики програмування та розробки проекту комплексної програми протидії злочинності (розділ 3 та 4, висновки, додатки). Сценарний метод було використано для сценарного планування в сфері протидії злочинності та побудови кримінологічних сценаріїв розвитку злочинності в Україні до 2022 року (підрозділи 2.1, 2.4, 3.5). Програмно-цільовий метод використано для формування Концепції теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності в програмах, спрямованих на вирішення визначеної проблеми, і є його логічним продовженням. Крім цього для розроблення авторського проекту Концепції державної комплексної програми протидії злочинності в Україні на період до 2023 року використано SWOT-аналіз. Науково-теоретичне підґрунтя дисертації склали наукові праці фахівців, у тому числі зарубіжних, у галузі стратегічного планування, кримінології та кримінального права, теорії управління та правоохоронної діяльності, інших галузевих правових наук. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають кримінологічні засади формування державних комплексних програм протидії злочинності в Україні. Дисертант звертався також до міжнародних правових актів і законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких у сфері державного програмування протидії злочинності може бути використано в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять: наукові публікації (монографії, підручники, коментарі); автореферати дисертацій; 28 політико-правова публіцистика, довідкові видання; практика реалізації державних та регіональних програм профілактики злочинності правоохоронними органами, статистична звітність та аналітичні матеріали Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України за 2001– 2019 рр.; результати узагальнення проведених опитувань 565 співробітників Національної поліції України Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської та Харківської областей; результати контент-аналізу ресурсів Інтернет та опитування 128 експертів (вчені-кримінологи) з проблематики державного програмування протидії злочинності в Україні за спеціально розробленою анкетою в додатку «Google Форми»; довідкові матеріали неурядових організацій; програмні документи з протидії злочинності окремих зарубіжних країн та публікації зарубіжних вчених з досліджуваного напряму. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що у дисертації вперше комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки, досвіду зарубіжних країн виявлено, описано і пояснено теоретичні та практичні проблеми програмування протидії злочинності на державному рівні в Україні, розроблено кримінологічні сценарії трансформації стану злочинності в найближчий перспективі, а також запропоновано комплекс обґрунтованих заходів, спрямованих на удосконалення кримінологічного планування в сучасних умовах. У результаті проведеного дослідження автором сформульовано низку нових наукових положень та висновків. Основні з них такі: вперше: – обґрунтовано доцільність більш широкого використання сценарного підходу у побудові кримінологічних сценаріїв трансформації злочинності для формування перспективних та актуальних державних програм з протидії злочинності, які базуються на результатах кримінологічних прогнозів. Сценарний підхід виступає засобом не лише оперативного і детального аналізу майбутньої зміни стану злочинності, системи протидії їй, але і виявлення можливих варіантів їх зміни в межах використання сценарно-прогностичної методики; 29 – сформовано узагальнене визначення кримінологічного (прогнозного) сценарію зміни стану злочинності, під яким пропонується розуміти послідовний логічний опис альтернативного гіпотетично можливого варіанту трансформації злочинності (його кількісно-якісних показників, детермінаційного комплексу), стану державного впливу на неї у майбутньому (на короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий періоди), який відбиває різні погляди на минуле, теперішнє та майбутнє, а також є підґрунтям для стратегічного планування та програмування в процесі формування і реалізації державної політики у сфері протидії злочинності; – визначено структуру кримінологічного сценарію трансформації злочинності, яка включає в себе наявність таких взаємопов’язаних компонентів: опис та аналіз вихідної ситуації щодо стану злочинності, опис та аналіз факторів/загроз впливу на вихідну ситуацію (опис та аналіз можливих шляхів розв’язання вихідної ситуації), аналіз кінцевої ситуації щодо стану злочинності (альтернативні варіанти трансформації кінцевої ситуації); – з урахуванням визначених особливостей тенденцій трансформації злочинності в сучасних умовах, наявних прогнозних оцінок розвитку соціально- економічної, політичної, військово-політичної сфери, результатів проведеного експертного опитування, а також особливостей сценарної методології розроблено шість можливих кримінологічних сценаріїв трансформації злочинності на середньострокову перспективу (2019–2022 рр.): Сценарій 1 «Поступове зменшення» – базовий (реалістичний); Сценарій 2 «Стагнація та незначне збільшення» (реалістичний); Сценарій 3 «Контроль та безпека» (оптимістичній); Сценарій 4 «Злочинність на дні» (найбільш оптимістичний); Сценарій 5 «Турбулентна злочинність» (негативний, песимістичний) – вірогідний; Сценарій 6 «Тріумф злочинності» (найбільш негативний, песимістичний); – визначено та охарактеризовано особливості програмування протидії злочинності в окремих зарубіжних країнах (Північної Америки – 2 країни, Латинської Америки – 12 країн, Європейського Союзу – 10 країн), які полягають у: визначеності послідовності та ієрархічності прийняття програмних документів; 30 застосуванні диференційованого підходу у програмуванні протидії злочинності; підпорядкованості програми відповідній стратегії; визначенні державних підходів впливу на злочинність; зміщенні акценту в протидії злочинності з державного на місцевий рівень; формуванні державної програми з протидії злочинності на конкретно визначених засадах (в тому числі з урахуванням висновків та рекомендацій Конгресів ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя) та принципах; залежності від якості децентралізації інституту безпеки в цих країнах, що дозволяє в перспективі охопити більше суб’єктів профілактичної діяльності на різних рівнях, залучати відповідне фінансування та громадськість; – сформовано та обґрунтовано авторську модель сучасної державної комплексної програми протидії злочинності, з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду, яка враховує запровадження підходу зміщення акценту з посилення кримінально-правового впливу на злочинність на ширше використання можливостей соціальної профілактики, ситуативного втручання та широкого залучення громадськості, а також поступового зміщення вектору протидії злочинності з державного на місцевий. Останнє буде обумовлювати більш широке запровадження грантових проектів, у першу чергу для суб’єктів недержавного сектору, з удосконалення профілактики окремим злочинам (запровадження науково обґрунтованих практик); – сформовано авторський проект Концепції державної комплексної програми протидії злочинності до 2023 року з врахуванням розроблених кримінологічних сценаріїв трансформації злочинності на середньострокову перспективу та який узгоджується з чинними державними та міжнародними стратегічними документами в безпековій сфері; удосконалено: – розуміння системи ієрархії документів стратегічно-програмного забезпечення державної політики протидії злочинності з урахуванням існуючих тенденцій у сфері стратегічного планування державної політики, положень Закону України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року та яка може 31 бути визначена таким чином: концепція (та/або) доктрина  базова стратегія  галузева стратегія чи концепція  державна цільова програма (в тому числі в окремій галузевій безпековій сфері)  плани; – систему основних засад (принципів та вимог) формування державних програм протидії злочинності. Так, використовуючи симбіоз наукового та міжнародного підходів обґрунтовано віднесення до основних принципів, на яких формується сучасна державна програма протидії злочинності, таких: пріоритетність захисту прав і свобод людини, законність, об’єктивність і наукова обґрунтованість, конкретність, цілеспрямованість, директивність, системність, диференціація, динамічність, спадкоємність (наступність), безперервність, відповідність міжнародним стандартам, фінансового забезпечення, контрольованість (в тому числі з боку громадянського суспільства) та підзвітність; – сукупність поглядів щодо необхідності удосконалення інформаційно- аналітичного забезпечення (ІАЗ) програмування протидії злочинності через запропоновану логічну модель побудови взаємозв’язків з Державною автоматизованою системою кримінологічної інформації (ДАСКІ) у разі її запровадження з наявними інформаційно-аналітичними системами секторальних інформаційних просторів; – система аргументів щодо доцільності внесення змін та доповнень до ст. 6 Закону України «Про державні цільові програми» в частині уточнення суб’єктів ініціювання державних програм з протидії злочинності, зокрема віднесення до них Ради національної безпеки і оборони України (РНБОУ); – підхід щодо доцільності всебічного оцінювання результатів державних комплексних програм з протидії злочинності. Запропоновано застосовувати як кількісно-якісний, так і формувально-підсумковий типи оцінювання, які доповнюють один одного та сприяють підвищенню її об’єктивності. Зокрема, формувальне оцінювання відбувається під час виконання програми і включає аналіз ступеня, до якого програма виконується, та умов, які сприяють її 32 успішному виконанню. Підсумкове оцінювання спрямоване на вимір чистого ефекту втручання в проблемне середовище та/або сферу діяльності; – систему критеріїв та показників (індикаторів) оцінювання виконання державних цільових програм протидії злочинності. Зокрема, запропоновано визначити показники за 14 критеріями: стан злочинності, в тому числі публічної безпеки та порядку; стан трансформації фонових явищ злочинності; стан фінансового забезпечення програмних заходів; стан нормативно-правового забезпечення протидії злочинності; надійність надання профілактичних послуг в межах програми; стан координації та взаємодії виконавців основних програмних заходів; підвищення якості (професійного рівня) персоналу з профілактики злочинів; покращення ресурсного забезпечення суб’єктів профілактичної роботи; зниження криміногенності навколишнього середовища (результати використання підходу CPTED); підвищення рівня правової культури населення; стан залучення та участі громадськості до профілактичної роботи (профілактики злочинів та соціальним девіаціям); моніторинг думки населення про стан правопорядку; соціально-економічна ефективність реалізації програми; інші критерії та показники (стан інформування населення про реалізацію програми; неочікувані наслідки тощо); – підхід щодо розвитку системи стратегічного планування в сфері протидії злочинності. Так на державному рівні запропоновано базові стратегічні документи, на яких ґрунтується розробка відповідної стратегії, та програми з протидії злочинності, з якими є системний зв’язок, умовно об’єднати в дві групи, а саме: документи стратегічного планування 1 рівня та документи стратегічного планування 2 рівня (далі – документи 1 та 2 рівнів). Документи 1 рівня – це документи стратегічного планування з реалізації державної політики у сфері соціально-економічного розвитку та національної безпеки, в яких сформовані та визначені стратегічні цілі у сфері протидії злочинності. Документи 2 рівня – це документи стратегічного планування з реалізації державної політики в інших сферах суспільного життя, що безпосередньо не пов’язані з протидією злочинності, але містять цілі та заходи, реалізація яких створює передумови для 33 ефективного впливу на злочинність у різних сферах та на різних рівнях (державний, регіональний, місцевий), а також стратегічні документи за окремими напрямами протидії злочинності (вже наявні чинні стратегічні документи, наприклад щодо протидії незаконному обігу наркотиків, торгівлі людьми, кіберзлочинності, тероризму тощо), які доповнюють загальну Стратегію та Програму з протидії злочинності та перебувають у підпорядкуванні; дістало подальший розвиток: – розуміння змісту категорії «державне програмування» та визначення наявності трьох підходів щодо розуміння державного програмування в межах стратегічного планування, де: перший підхід полягає в тому, що програмування виступає як елемент (частина) державного стратегічного планування або як процедурний етап стратегічного планування, який базується на прогнозних розробках і має своєю метою складання проектів цільових комплексних програм вирішення найважливіших проблем розвитку країни, а також міжгалузевих, регіональних і локальних проблем; другий підхід полягає в тому, що програмування можна визначити як процес розробки комплексних програм розвитку найважливіших сфер держави, галузей економіки або адміністративно- територіальних одиниць; за третім підходом програмування визначається як необхідна й природна функція суб’єкта державного управління; – розуміння державного програмуванням протидії злочинності, що представляє собою кримінологічну діяльність суб’єктів державного управління в межах здійснення стратегічного планування, спрямовану на формування узгоджених рішень, які відображаються в програмному документі (програмі) та передбачають поетапний механізм реалізації поточних, середньострокових та довгострокових заходів антикриміногенного впливу на злочинність та детермінанти, що її обумовлюють; – наукова позиція, що діяльність з протидії злочинності в Україні, як і сам процес забезпечення цієї діяльності, в тому числі і шляхом ефективного програмування, повинні відповідати одній з головних вимог, а саме спрямованості її на захист національних цінностей, національних інтересів та урахування 34 національних цілей, які перебувають у взаємозв’язку з державними стратегічними документами у сфері протидії злочинності; – обґрунтування доцільності утворення Національного центру з протидії злочинності, який би забезпечував інформаційно-аналітичну, методичну, організаційну підтримку формування та супроводження реалізації державних правоохоронних програм на всіх рівнях. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що: – у науково-дослідній сфері ці результати, які в сукупності становлять цілісне знання про кримінологічні засади державного програмування протидії злочинності в Україні, можуть бути основою для подальшої розробки сучасної стратегії та державної програми протидії злочинності, проблем удосконалення механізмів реалізації профілактичних програм, їх наукового, інформаційно- аналітичного та іншого кримінологічного забезпечення (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Кримінологічної асоціації України від 25.10.2019 р.); – у галузі правотворчості висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки й уточнення низки законодавчих та підзаконних актів у сфері формування та реалізації державної комплексної програми протидії злочинності в Україні (Лист Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності № 04-27/11-824 від 19.11.2019 р.; Лист Міністерства юстиції України № 46621/1-21763/11.3.1 від 12.12.2019 р.); – у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність формування та реалізацію державних комплексних програм протидії злочинності в Україні, в тому числі на регіональному та місцевому рівнях (Лист до Апарату РНБОУ № 11/342 від 02.12.2019 р.; Лист Департаменту формування політики щодо підконтрольних Міністрові органів влади та моніторингу МВС України № 1158/14-2020 від 14.01.2020 р.; Акт Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 08.01.2020 р.; Акт Головного управління 35 Національної поліції в Донецькій області від 19.02.2020 р.; Лист Управління взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 08.01.2020 р.); – в освітньому процесі матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників із дисциплін «Кримінологія», «Аналіз та прогнозування злочинності». Їх враховано у навчально-методичних розробках, підготовлених автором та за його участю (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в освітній процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 11.11.2019 р.). Апробація матеріалів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремих її аспектів, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми протидії правопорушенням і злочинам у сфері громадської безпеки» (м. Дніпропетровськ, 19 жовтня 2012 р.), «Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх: вітчизняний та міжнародний досвід» (м. Дніпропетровськ, 27–28 квітня 2012 р.), «Актуальні проблеми правоохоронної діяльності та юридичної наук» (м. Дніпропетровськ, 19–20 вересня 2013 р.), «Реформування органів внутрішніх справ: проблеми та перспективи (вітчизняний і зарубіжний досвід)» (м. Дніпропетровськ, 28–29 березня 2014 р.), «Державна політика у сфері протидії тероризму: міжнародний досвід і його актуальність для України» (м. Київ, 25 червня 2015 р.), «Проблеми протидії проявам тероризму, сепаратизму та екстремізму в сучасних умовах» (м. Дніпропетровськ, 25 вересня 2015 р.), «Протидія терористичній діяльності: міжнародний досвід і його актуальність для України» (м. Київ, 30 вересня 2016 р.), «Актуальні проблеми кримінального права та кримінології у світлі конституційної реформи» (м. Дніпро, 10 червня 2016 р.), «Протидія проявам тероризму, сепаратизму, екстремізму та нелегальній міграції в сучасних умовах: стан, проблеми та перспективи» (м. Дніпро, 28 жовтня 2016 р.), «Актуальні проблеми державотворення, право творення та правозастосування» (м. Дніпро, 8 грудня 2017 р.), «Борьба с преступностью: теория и практика» (г. Могилев, 5 апреля 36 2019 г.), «Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності» (м. Хмельницький, 1 березня 2019 р.), «Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти» (м. Дніпро, 15 березня 2019 р.), «Криза сучасної системи безпеки: у пошуках нового міжнародного порядку» (м. Львів, 4–5 квітня 2019 р.), «Кримінально-правові та кримінологічні засоби протидії злочинам проти громадської безпеки та публічного порядку» (м. Харків, 18 квітня 2019 р.), «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, 16 травня 2019 р.), «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Дніпро, 5–6 липня 2019 р.), «Кримінальна юстиція: quo vadis? V Львівський форум кримінальної юстиції» (м. Львів, 19–20 вересня 2019 р.). Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції, що сформульовані за результатами дисертаційної роботи, відображені в двох одноособових монографіях, 17 статтях, опублікованих у наукових виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук, 4 статтях, опублікованих у наукових періодичних виданнях інших держав з напряму, з якого підготовлено дисертацію, 18 опублікованих тезах наукових доповідей. Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з анотації, вступу, чотирьох розділів, які об’єднують 18 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і 13 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 587 сторінок, з яких основний текст дисертації займає 391 сторінку, список використаних джерел розташований на 77 сторінках (659 найменувань), додатки – на 100 сторінках. 37 РОЗДІЛ 1 СТАН ТЕОРЕТИЧНОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМ ПРОГРАМУВАННЯ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ 1.1 Сучасний стан наукової розробки проблем програмування протидії злочинності Розробка державних програм і планів з протидії злочинності у нашій країні має свою передісторію. Планування соціального розвитку регіонів і трудових колективів, у тому числі і заходів з попередження злочинності, як досить вдала організаційна форма, що забезпечувала комплексність заходів зі зміцнення правопорядку, було віднайдено і активно застосовувалося ще за радянських часів. Одним з перших проблему кримінологічного планування окреслив В.М. Кудрявцев у праці «Причинність у кримінології» [320], водночас Г.А. Аванесов, відстоюючи системний та комплексний підходи до планування, пропонував комплексну цільову програму організації профілактичної діяльності [5]. Пізніше з’явилися і перші наукові обґрунтування розробки загальнодержавних програм щодо боротьби зі злочинністю, а також імплементації в них результатів кримінологічного прогнозування. На початку 1990-х рр. у кримінологічній літературі все частіше замість понять «план», «планування» починають вживатися терміни «програма», «програмування». Так, С.В. Бородін – один з перших радянських кримінологів, який надав зразкову для свого часу структуру комплексної програми боротьби зі злочинністю, у своїй роботі розглядає концепцію і модель комплексної програми боротьби зі злочинністю, методологію її розробки, цілі і завдання, співвідношення державної і регіональних (республіканських, крайових, міських) програм та інші питання [56]. Вчений, будуючи теоретичну модель комплексної програми боротьби зі злочинністю, надав її складну структуру, що складалася з трьох частин: ввідна / вступна частина (обґрунтування необхідності прийняття програми, цілі та задачі програми), загальна частина (аналіз стану злочинності та оцінка криміногенної ситуації, прогноз злочинності, причини злочинності), 38 особлива частина (заходи боротьби зі злочинністю: загальні, організаційні і правові та спеціальні групи заходів, а також підпрограми з протидії корисливій, організованій, рецидивній злочинності, злочинності неповнолітніх та проти особи, злочинам проти громадського порядку, «фоновим» явищам та іншим [56, c. 126, 253-255]. Майже відразу після здобуття Україною незалежності з’явилися і перші комплексні програмні документі щодо протидії злочинності, які багато в чому враховували нові політичні, економічні та правові реалії соціального розвитку країни. Слід зазначити, що перехід до програмного методу планування й реалізації заходів із протидії злочинності був значним кроком уперед на шляху організаційно-правового забезпечення комплексного підходу до здійснення вказаної діяльності. На жаль, жодна з раніше ухвалених програм не призвела до прогнозованих результатів з багатьох причин, зокрема й тому, що ці програми багато в чому відтворили ті прорахунки та недоліки, які були характерними для процесів державного планування ще в СРСР. Сьогодні запорука ефективної протидії злочинності в державі та протистояння зовнішнім і внутрішнім загрозам, які можуть негативно вплинути на криміногенний стан, залежить, крім іншого, і від якісного програмування цієї діяльності на всіх рівнях. У зв’язку з цим актуальним є питання розробки державної комплексної програми протидії злочинності, яка з 2011 року в Україні взагалі відсутня. Одразу зазначимо, що дане кримінологічне дослідження спрямоване на підвищення ефективності організації протидії злочинності та прийняття обґрунтованих управлінських рішень в даному напрямі. Як зазначають вітчизняні вчені О.М. Литвинов та Ю.В. Орлов, роль кримінологічних досліджень, що проводяться з метою успішного розв’язання нових проблем управління, зростає завдяки тому, що вони, в кінцевому результаті, завершуються конкретизацією управлінських рішень. У свою чергу, ефективність кримінологічних досліджень у 39 галузі управління, що проводяться з метою прийняття обґрунтованих рішень, найперше вимагає орієнтації цих досліджень на конкретний практичний результат. З цим важко не погодитись, хоча розробка відповідних теоретичних положень також залишається важливою [278, 213-214]. На жаль, сьогодні підстав говорити про суттєві зміни у цій сфері немає. Попередній аналіз надав можливість встановити, що програмні документи, в яких відображається державна політика* у сфері протидії злочинності, носять здебільшого декларативний характер, залишається відсутнім належне ресурсне забезпечення правоохоронних цілей з боку держави, в окремих випадках ще залишається формалізм під час їх реалізації, проте однією із суттєвих проблем є відсутність середньострокової державної комплексної програми протидії злочинності [21; 57; 92; 123; 192; 230, c.177; 583]. Зазначимо, що питанням формування кримінологічної політики та стратегії, програмуванню протидії злочинності на державному рівні приділяли увагу в свої працях такі вітчизняні вчені, як: О.М. Бандурка, В.І. Борисов, В.С. Батиргареєва, В.В. Голіна, В.К. Грищук, Л.М. Давиденко, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, В.В. Коваленко, М.В. Костицький, О.М. Костенко, О.Г. Кулик, І.П. Лановенко, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, П.П. Михайленко, В.В.Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.О. Туляков, І.К. Туркевич, В.І. Шакун та інші [158, с. 412-413; 434; 511, с.45- 46]. * Державна політика з протидії (боротьби) злочинності знаходить своє відображення у відповідних державних комплексних програмах. Така державна політика ґрунтується на кримінологічній політиці, кримінально-правовій політиці, кримінально-процесуальній та кримінально-виконавчий політиці, які є її складовими. У зв’язку з цим у державних програмах з протидії злочинності в напряму нормативно-правового забезпечення протидії злочинності можуть знаходити своє відображення й окремі положення вищезазначених політик. Проблемам формування політики протидії злочинності та окремим її складовим приділяли увагу Г.А. Аванесов, Ю.М. Антонян, М.М. Бабаєв, О.М. Бандурка, В.І. Борисов, С.С. Босхолов, В.В. Василевич, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.І. Долгова, А.Ф. Закалюк, В.С. Зеленецький, А.Ф. Зелінський, Ю.В. Кернякевич-Танасійчук, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, Г.М. Міньковський, П.Л. Фріс та інші. Проте в даній роботі ми уникнемо наукової дискусії з приводу змісту та складових державної політики протидії злочинності та її взаємозв’язок з іншими політиками, оскільки вважаємо, що це є окремою темою наукового дослідження. Однозначно тільки заявимо, що такий взаємозв’язок є. 40 Останнім часом спостерігається посилення наукового інтересу серед вітчизняних вчених до даного кримінологічного напрямку дослідження, на що вказує наявність монографічних та дисертаційних робіт, підготовлених та захищених з 2012 по 2018 роки. Також в 2008 році М.М. Клюєвим було захищено кандидатську дисертацію «Кримінологічні засади програмування запобігання злочинності» [195-196]; у 2012 році О.О. Білоусовою – кандидатську дисертацію «Кримінологічна модель протидії злочинності в Україні» [46]. В цьому ж 2012 році виходить в світ монографічне дослідження харківських кримінологів В.В. Голіни, М.Г. Колодяжного, С.Ю. Лукашевича «Державне програмування і регіональне планування заходів запобігання злочинності в Україні» [116]. Окремі аспекти кримінологічного програмування запобігання злочинності знайшли відображення також в докторських дисертаціях Є.М. Блажівського «Моніторинг протидії злочинності в Україні» (2013) [50], А.М. Бабенка «Регіональна злочинність в Україні: закономірності, детермінація та запобігання» (2015) [23], В.М. Бесчастного «Теорія та практика кримінологічного забезпечення протидії злочинності в Україні» (2018) [45], С.А. Мозоля «Кримінологічна безпека в Україні» (2018) [272]. Також слід звернути увагу, що впродовж 2018-2019 років були захищені докторські дисертації таких авторів, як: Ю.Б. Данильченко «Тероризм: феномен, детермінація, протидія» [104], О.О. Степанченко «Протидія етнорелігійному тероризму» [500], Є.О. Гладкова «Стратегія й тактика протидії наркозлочинності в Україні» [86], М.Г. Максіменцев «Протидія злочинності у сфері надрокористування» [260], в яких зверталась увага на питання формування галузевих програм протидії окремим видам злочинів. Більш детально положення вказаних робіт стосовно проблем програмування протидії злочинності ми розглянемо нижче. Зазначимо, що питанням попередження злочинності на підставі цільового та комплексного планування приділено достатньо уваги в працях відомих радянських (російських) кримінологів, зокрема: Г.А. Аванесова, О.І. Алєксєєва, 41 В.Г. Афанасьєва, С.В. Бородіна, С.І. Герасимова, А.І. Долгової, А.Е. Жалінського, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.В. Лунєєва, В.Д. Малкова, Г.М. Міньковського, Е.Е. Раски, О.Ф. Токарева, В.Є. Емінова та інших [461]. Слід зазначити, що праці, які безпосередньо присвячені програмно- цільовому плануванню попередження злочинності, в більшості відносяться до радянського періоду. Зокрема, слід згадати монографію С.В. Бородіна «Боротьба зі злочинністю: теоретична модель комплексної програми» (1990) [56]. Останнім часом в Російській Федерації виконуються дисертаційні дослідження з даного напряму, які переважно присвячені програмно-цільовому плануванню попередження злочинності на регіональному рівні. Як приклад можна навести дисертації: Р.М. Кульбаєва «Теоретико-прикладна модель програми боротьби зі злочинністю на території суб’єкта Російської Федерації» (2002), О.В. Бабенка «Програмне цільове планування попередження злочинів на регіональному рівні: на матеріалах Російської Федерації та Республіки Казахстан» (2007) [22; 241]. Більш детально аналіз досліджень російських вчених у напряму програмування запобігання злочинності на регіональному рівні висвітлено вітчизняним вченим А.М. Бабенком у монографії «Запобігання злочинності в регіонах України: концептуально-методичний та праксеологічний вимір» (2014) [24, с. 45-48]. Далі детальніше зупинимось на досягненнях вітчизняних вчених в останні роки щодо вивчення проблем програмування злочинності в Україні. Заслуговують на увагу окремі положення дисертаційного дослідження М.М. Клюєва «Кримінологічні засади програмування запобігання злочинності» (2008). Так, під програмуванням заходів запобігання злочинності вченим пропонується розуміти науково обґрунтовану, засновану на чинному законодавстві спільну діяльність різних суб'єктів запобігання злочинності із вироблення погоджених рішень директивного характеру, що передбачають механізм довгострокових і поточних заходів щодо виявлення й усунення причин та умов вчинення протиправних дій, виховного впливу на правопорушників та осіб, які вчиняють інші протиправні дії [195, с.8]. Підсумовано, що програма запобігання злочинності становить систему 42 відповідних заходів впливу на злочинність та її окремі види за допомогою документального визначення етапності вирішення конкретних завдань, засобів і способів їх реалізації, а також показників очікуваних результатів [195, с.9]. Автором удосконалено систему принципів програмування запобігання злочинності. Так, разом із загальновідомими принципами (законності, науковості, конкретності, директивності) у роботі досліджено спеціально-юридичні принципи діяльності (системності, диференціації, динамічності, безперервності) [195, с.10]. Також зазначається, що застосування програмно-цільових структур є одним з елементів принципово нового підходу до організації та забезпечення комплексного характеру запобігання злочинності, який сформовано в межах новітньої концепції, що обумовлює розробку, прийняття та здійснення заходів у взаємозв’язку та відповідності з визначеними системними та програмними вимогами. На думку автора, яку ми поділяємо, програмування запобігання злочинності є об'єктом комплексного, системного дослідження кримінологічної науки, що поряд із вивченням різноманітних проблем аналізу і запобігання злочинності обґрунтовує загальні вимоги, висунуті до будь-яких програмних рішень у сфері запобігання, виробляє найбільш раціональні способи і прийоми програмування [196, с.155]. Заслуговують на увагу визначені М.М. Клюєвим види програмування запобігання злочинності, зокрема: загальне та спеціальне, поточне та перспективне, стратегічне і тактичне, традиційне, типове та нетипове, локальне та глобальне, короткострокове та довгострокове, з можливістю корегування та необоротне, детерміноване та вірогідне, просте і складне, одноособове та колективне, документоване та недокументоване. Поряд з цим, хоча автором в дослідженні і зазначається, що ним визначено модельний перелік структурних елементів прийняття програмних рішень щодо запобігання злочинності (паспорт програми, її концепція, прогноз розвитку злочинності, принципи запобігання та основні напрямки, зміст запропонованих до вирішення проблем, заходи впливу на злочинність, удосконалення діяльності суб'єктів запобігання та її ресурсного забезпечення, часові орієнтири, очікувані 43 результати, відомості про форми державної підтримки, дані про узгодження проекту рішення), проте все це, на нашу думку, в більшості дублює порядок підготовки програмних документів, який вже і так на той час було визначено в Законі України «Про державні цільові програми» (2004 рік). Вченим обґрунтовується, що зміст програми запобігання злочинності становлять організаційні, управлінські, правові, інформаційні, кадрові, правової пропаганди, технічні, спрямовані на формування і розвиток інститутів громадянського суспільства, ресурсно-забезпечувальні, методичні та деякі інші заходи. Також обґрунтовується і те, що типова структура і зміст програм запобігання злочинності, а також перелік вимог, що висуваються до інших подібного роду рішень, повинні бути чітко визначені та зафіксовані на рівні нормативно- правового акта [195, с.16-17]. В той же час вчений не визначає вид цього нормативно-правового акта, а також не наводить власні пропозиції щодо його змісту [196, с.108]. Щодо даних положень роботи М.М. Клюєва у наукових колах є певні зауваження, з якими можна погодитись. Зокрема, В.В. Голіна та Г.М. Колодяжний в колективній монографії «Державне програмування і регіональне планування заходів запобігання злочинності в Україні» (2012) зазначають, що запропонований М.М. Клюєвим документ та його структура нагадують план- програму або програму-план, що складається ніби з 2-х розділів: самої програми, тобто теоретичної частини, в якій основне місце займають директивні положення, що можуть залишатися практично незмінними протягом тривалого часу, і плану – мобільної, оперативної частини, розрахованої (з точки зору досягнення цілей) на різні часові періоди і ресурсне забезпечення [116, с.76]. На їх думку, автор не відокремлює програму від плану, ведучи мову про єдиний документ – програму, а тому і процес її створення він називає програмуванням, що викликає мовне і змістовне заперечення. По суті, автор при викладенні своїх дисертаційних положень мав зразок Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки [116, с.77]. З такими зауваженням частково можна погодитись. Але, в той же час, опрацювання нами дисертаційної роботи М.М. Клюєва показує, 44 що автор чітко розмежовує програмування та планування запобігання злочинності. Також ним визначено низку проблем, пов’язаних з практикою підготовки, ухвалення та реалізації програмних рішень у сфері запобігання злочинності. Зокрема, зазначається, що в системі відсутня чітка структурована схема організації діяльності, ухвалені рішення не виконують свої соціальні функції через те, що процес і процедура їх прийняття поглинаються управлінськими аспектами правоохоронної діяльності. При цьому відсутній науковий підхід до програмування, а наявні методичні посилки малоефективні через власну надмірну узагальненість [195, с.17]. У питанні вдосконалення процедури програмування запобігання злочинності автором запропоновано її здійснення в сім етапів*. Хоча, на нашу думку, такий підхід вченого в більшості ґрунтується на положеннях, які вже були визначені Порядком розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 106 [372], і які частково дублюються. Також дослідником лише частково вивчено та проаналізовано проблеми реалізації програм запобігання злочинності та запропоновано заходи, спрямовані на подолання виявлених проблем, які заслуговують на увагу. Зокрема ним акцентовано увагу на необхідності для правоохоронної практики формування типової моделі програми запобігання злочинності з урахуванням останніх надбань теорії та застосуванням сучасних методів юридичної техніки. Проте авторські пропозиції знайшли своє відображення лише у проекті комплексної програми запобігання незаконному обігу наркотичних засобів в умовах регіону (на прикладі Донецької області) [196, с.155-159], а саму типову модель програми вченим не було повністю розкрито та презентовано. У кандидатський дисертації О.О. Білоусової «Кримінологічна модель протидії злочинності в Україні» (2012) представлено наукові та практичні підходи * Етапи програмування за М.М. Клюєвим: 1) аналіз суб'єктами запобігання злочинності оперативної обстановки і кримінологічної ситуації на території, що обслуговується; 2) ідентифікація проблем програмування і запобігання злочинності; 3) визначення критеріїв вибору рішення; 4) розробка і вибір альтернатив рішення; 5) узгодження програми; 6) управління реалізацією; 7) контроль і оцінка результатів програмування. 45 щодо побудови кримінологічної моделі системи протидії злочинності в Україні, а також розглянуто та досліджено: сутність, особливості та значення окремих компонентів концептуальних засад організації та здійснення протидії злочинності; напрями і форми моніторингу протидії злочинності, шляхи їх удосконалення; нову кримінологічну парадигму розуміння суб’єктів протидії злочинності; проблемні питання моделювання системи протидії злочинності. На цій основі сформульовано алгоритм експериментальної перевірки моделей і пропозиції з використання відповідної методології [46, с.4]. Проте питання програмування протидії злочинності вченою не з’ясовувались [46, с.11]. В той же час, враховуючи спрямованість нашого дослідження, становлять інтерес окремі висновки автора щодо: 1) системи принципів протидії злочинності (яка становить сукупність таких принципів, як законність, справедливість, забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, співробітництво держави з неурядовими громадськими та міжнародними організаціями, окремими громадянами, а також пріоритет заходів, спрямованих на протидію злочинності); 2) концептуального положення розробки сучасної моделі протидії злочинності, яким має бути посилення соціально-регулятивної ролі держави, що дозволяє перейти від каральних заходів боротьби до реального попередження правопорушень; 3) необхідності створення єдиної системи моніторингу кримінальної ситуації [46, с.16-17]. Щодо останнього, то більш ґрунтовно питання кримінологічного моніторингу досліджено в дисертації Є.М. Блажівського «Моніторинг протидії злочинності в Україні» (2013), в якій автор розробив теоретичні і практичні підходи щодо якісного здійснення моніторингу протидії злочинності, які є надійною основою якісного формування державних комплексних програм протидії злочинності [50, с.20]. Фактично кримінологічний моніторинг, з урахуванням напрямку нашого дослідження, виступає, з одного боку, як передумова якісного формування державних програм протидії злочинності (отримуємо кримінологічну інформацію про стан злочинності), а з іншого – як засіб для оцінки ефективності реалізації програмних заходів. 46 Більш ґрунтовним дослідженням у напрямку вивчення теоретичних та прикладних питань державного програмування протидії злочинності останнім часом можна вважати колективну монографію харківських кримінологів В.В. Голіни, М.Г. Колодяжного, С.Ю. Лукашевича «Державне програмування і регіональне планування заходів запобігання злочинності в Україні» (2012) [116]. В даній роботі на основі вивчення спеціальної літератури, нормативно-правових актів, проведеного емпіричного дослідження сучасного державного і регіонального програмування і планування заходів запобігання злочинності розглядаються теоретичні і прикладні питання програмно-цільового підходу у сфері запобігання і протидії злочинності. Обґрунтовується пропозиція щодо втілення кримінологічної політики в Україні шляхом створення відокремлених одне від одного державної програми і державного плану та відповідних їм регіональних планів протидії злочинності. Наводиться теоретико-прикладна модель державної програми стратегій. Проведене вченими ґрунтовне дослідження прийнятих програмних документів 1993-2010 років показало, що держава і суспільство зі своїми інституціями не забезпечили ефективну протидію злочинності, зокрема запобігання її проявам. Більшість програм залишились нереалізованими. Звіти за ними у ЗМІ не оприлюднювались [116, с. 66]. І з цим не можна не погодитись. Натомість харківські вчені, як і М.М. Клюєв, окреслили коло проблем у досліджуваному нами напрямку, які потребують свого вирішення, зокрема: прийняття окремої довгострокової програми протидії злочинності, з метою нерозпорошення у стандартних концепціях і преамбулах мети, завдань, цілей, очікуваних результатів тощо, що потягне інший нормативний підхід до розробки і затвердження такого документа; необхідність відокремлення строкових державних планів від програми, оскільки вони повинні мати іншу нормативну базу, а також можливість змінюватись, корегуватися, доповнюватись тощо; належне ресурсне забезпечення розробки програми і супроводження планів запобігання злочинності [116, с.67]. 47 Ретельно розглядаючи питання термінологічного співвідношення планування та програмування боротьби зі злочинністю, автори зазначають, що у сучасній українській кримінології також немає єдиного підходу до розуміння сутності цих термінів. Проте наголошують, що у сучасній кримінологічній літературі програмування (не планування) розглядається як творчий, складний, інтегрований процес, який поєднує кримінологічні засади запобігання злочинності та елементи управлінського циклу, що передують виробленню та ухваленню рішення (визначення цілей, збір інформації, її обробка, визначення структури тощо) та мають специфічну цільову спрямованість – визначення цілей і завдань запобігання злочинності та засобів їх реалізації на певний період часу [116, с.67]. Також вчені звертають увагу і на проблему суб’єктів прийняття програм запобігання злочинності. Так, зазначається, що з 1991 по 2006 роки змінилося три суб'єкти складання програм боротьби зі злочинністю: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України [116, с.82]. Також дослідниками проаналізовано підходи до структур державних програм, затверджених з 1993 по 2006 роки. Найбільш цікавою автори вважають Комплексну програму профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, яка складається з двох частин: загальної і «Заходи з профілактики правопорушень на 2007-2009 роки» як додатку до Програми. Вперше у цій Програмі відокремлено стратегічні програмні напрями (завдання) та їх планову конкретизацію із зазначенням найменування заходів, відповідальних за їх виконання суб’єктів, строків виконання, орієнтовного обсягу фінансування за роками [116, с.82]. Тобто фактично такий документ вчені називають програмою-планом. На нашу думку, в даному випадку спостерігається порушення принципу ієрархічності прийняття стратегічних документів на державному рівні. Державна програма і державний план виконання такої програми – це різні за вагомістю стратегічні документи. Більш детально питання ієрархії стратегічних документів з протидії злочинності розглянемо в підрозділі 1.4. 48 Заслуговує на увагу пропозиція вчених щодо можливості створення двох документів. Перший – довгостроковий, з умовною назвою «Програма запобігання злочинності в Україні», в якому буде сформульовано політику держави, у тому числі і кримінологічну, щодо боротьби зі злочинністю, з усіма її вихідними положеннями, принципами, метою, завданнями, ресурсним забезпеченням, очікуваними результатами та ін., що стане директивним документом для предметного планування як у загальнодержавному, так і у регіональному масштабі. Другий – перспективний, з будь-якою назвою, наприклад «Перспективний план...», «Комплексний план...», «План заходів...», «Заходи ...» тощо [116, с.87]. Досліджуючи питання Державної програми стратегій запобігання злочинності як втілення нерепресивної політики у сфері протидії злочинності в Україні В.В. Голіна, М.Г. Колодяжний, С.Ю. Лукашевич пропонують розробку такого документа терміном на 15-20 років [116, с.90], що, на нашу думку, враховуючи реалії сьогодення, є дещо амбіціозним. Цілком можна погодитись з тим, що основна ідея Державної програми запобігання злочинності – це орієнтація всього суспільства та держави на необхідність довгострокової, контрольованої, комплексної, скоординованої, владно-рішучої стратегії запобігання злочинності. Державна програма повинна бути реальним шляхом до підвищення ефективності практики протидії злочинності, поворотом від оборонного до пошукового, інтенсивно-випереджального реагування на майбутню вірогідну і сучасну існуючу злочинність з урахуванням реальних можливостей і ресурсного забезпечення як у державі в цілому, так і в окремих районах, містах, областях, регіонах [116, с.92]. Автори зазначають, що Державна програма, завдяки своїй директивності, обов'язковості виконання приписів, незалежно від кон'юнктури влади координує діяльність суб'єктів запобігання, спрямовує їх зусилля на вирішення найбільш актуальних завдань і підвищує відповідальність. Тому вчені вважають, що Державна програма запобігання злочинності в Україні має прийматись відповідним законом. З цією позицією можна погодитись частково, адже тоді 49 виникає питання, яким документом повинна бути затверджена державна (кримінологічна) політика з протидії злочинності, відповідна державна стратегія протидії злочинності? На нашу думку, законами повинні бути затверджені державна політика та державна стратегія з протидії злочинності, а також реанімовано проект Закону України «Про профілактику злочинності». Наступна питання, яке розглядається вченими і має значення для даного дослідження, стосується структури програми. На відміну від позиції М.М. Клюєва щодо структури Державної програми запобігання злочинності (складається з двох частин), вченими розглядається структура програми-стратегії, яка складається з семи розділів: кримінологічний аналіз основних тенденцій злочинності на державному і регіональному рівнях; мета, вимоги та строки програми; концептуальні положення кримінологічної політики; перспективні завдання запобігання злочинності; напрями розв'язання завдань запобігання злочинності; ресурсне забезпечення виконання завдань програми; контроль за виконанням завдань програми [116, с.93-96]. Частково такий підхід кореспондується з положеннями Порядку розроблення та виконання державних цільових програм. Проте запропонована авторами модель Державної програми стратегій запобігання злочинності в Україні [116, с.233-243] також містить 7 структурних елементів, але вони змістовно різняться від структури Державної програми, яка ними пропонувалась раніше. Зокрема, це такі частини: 1) вступ-звернення; 2) виклад основних положень кримінологічної політики; 3) кримінологічний аналіз і прогноз злочинності; 4) мета і строки виконання програми; 5) шляхи і способи розв’язання проблем; 6) зміст стратегій*, очікувані результати про їх впровадження в систему запобігання злочинності; 7) основні питання здійснення і оцінки стратегій у сфері запобігання злочинності [116, с.241]. Також авторами розглядуваної колективної монографії змістовно описуються вимоги до складання та змісту таких державних програм. Частково їх вже викладено у вітчизняній літературі, це: законність, об'єктивність і наукова * До них автори відносять такі стратегії: зменшення можливостей вчинення злочинів і правопорушень; втручання у кризових ситуаціях; залучення громадськості до запобігання злочинності; надання допомоги жертвам злочинів 50 обґрунтованість, конкретність і цілеспрямованість, спадкоємність, безперервність та контрольованість [456, с.74]. Проте пропонується доповнити їх ще й такими, як: узгодженість з програмами соціально-економічного та культурно-виховного розвитку; чітке визначення об'єктів запобіжного впливу; директивність змістовного стилю документа; реальність формування головних стратегічних напрямів щодо запобігання злочинності, тобто компетенційна можливість виконати запрограмоване суб'єктами запобіжної діяльності; прозорість процесу виконання положень програми, кримінологічний моніторинг [116, с.96]. Такий підхід значно розширює інформацію про вимоги до розробки програмних документів, які раніше були висвітлені М.М. Клюєвим. Слід згадати також дослідження А.М. Бабенка «Запобігання злочинності в регіонах України: концептуально-методичний та праксеологічний вимір» (2014) [24], яке хоча прямо не стосується програмування протидії злочинності на державному рівні, але має значення для формування та диференціації системи заходів протидії злочинності. Вченим ґрунтовно розглянуто регіональні особливості програмування системи запобігання злочинності, питання кримінологічного прогнозування на регіональному рівні, структура регіональних планів запобігання злочинності, а також шляхи удосконалення запобігання злочинності в промислових, сільськогосподарських та прикордонних регіонах України [24, с. 293, 295, 302, 315, 331-334]. Останнє має значення при врахуванні цих регіональних особливостей при формуванні державної програми з протидії злочинності. Не менш цікавою для нашого дослідження є монографія С.А. Мозоля «Кримінологічна безпека в Україні» (2018 рік), в якій звертається також увага на необхідність складання та реалізації відповідних програм, спрямованих на забезпечення кримінологічної безпеки. Вченим зазначається, що в таких програмах має бути відображено: зміст конкретних заходів, методи (способи) їх здійснення, виконавці та строки [272, c.321]. Проте конкретна структура або модель таких програм автором не наводиться. Поряд з цим заслуговує на увагу твердження автора, що впровадження програм забезпечення кримінологічної 51 безпеки може здійснюватись за трьома сценаріями: 1) одноразове переведення всіх ланок системи забезпечення кримінологічної безпеки на нову систему; 2) часткове переведення окремих ланок на нову систему в порядку експерименту (якщо він виявиться невдалим, відбувається доопрацювання програми та її подальше впровадження); 3) поетапне здійснення програми забезпечення кримінологічної безпеки в масштабі всієї системи [272, c.324, 415]. У подальшому в нашому дослідженні формування концепції теоретичної моделі державної програми протидії злочинності буде відбуватися з урахуванням сценарного підходу. Дослідження правоохоронних програм та їх впливу на вдосконалення правоохоронної діяльності здійснювалося також у працях й інших вітчизняних вчених-адміністративістів та фахівців з теорії держави і права, зокрема: В.Б. Авер’янова, Б.В. Бабіна, А.І. Берлача, В.Т. Білоуса, Й.І. Горінецького, О.М. Дорогих, І.В. Зозулі, В.О. Кроленко, В.Ф. Кравченка, А.М. Кучука, І.А. Малярчука, В.Р. Мойсика, О.В. Негодченка, В.В. Панькова, В.О. Пода, Т.О. Пікулі, М.О. Рутковської, І.А. Сердюка, Ю.І. Тищенка [119; 245; 483]. Окремо слід виділити дисертаційне дослідження Е.В. Третьяка «Правоохоронні програми як форма державного управління (адміністративно- правове дослідження)» (2009), де автором здійснено класифікацію правоохоронних програм за такими ознаками: а) рівень суб’єкта прийняття програми; б) основна мета програми; в) форма правового закріплення програми; г) суб’єктний склад; д) термін дії. Визначено особливості розроблення та реалізації правоохоронних програм МВС України, Служби безпеки України, Державної прикордонної, Митної та Податкової служб України з використанням єдиних підходів до аналізу. Також у роботі встановлено співвідношення правоохоронних програм з концепціями та планами, констатовано залежність їх змісту від концепцій, включення основних положень загальнодержавних програм до регіональних та галузевих програм [564, с.4-5]. Хоча вченим докладно і проаналізовано стадії розроблення та виконання державних цільових правоохоронних програм з урахуванням вимог Закону України «Про державні цільові програми» від 18 52 березня 2004 р., проте поза увагою залишились питання стосовно недоліків, допущених розробниками при формуванні таких правоохоронних програм, їх відповідності даному Закону України. В більшості ж вченим акцентовано на дослідженні відомчих правоохоронних програм, ніж державних. Також автором обґрунтовується позиція, що ухвалення правоохоронних програм парламентським шляхом дозволить погодити дії усіх гілок влади, покласти відповідальність за їх виконання на державні органи, що мають різний конституційний статус, створить умови Кабінету Міністрів України для активних дій, а Верховній Раді України – для контролю над ходом виконання програм, забезпечить фінансування витрат на їх впровадження [564, с.12]. Схожа позиція, як ми вже зазначали вище, висловлюється і вітчизняними кримінологами В.В. Голіною, М.Г. Колодяжним, С.Ю. Лукашевичем. Питання програмування протидії злочинності розглядаються не тільки в окремих наукових працях, але і знайшли своє відображення в посібниках та підручниках з дисципліни «Кримінологія». Вибірковий аналіз вітчизняних та зарубіжних посібників і підручників з кримінології в частині висвітлення питань програмування протидії злочинності показав, що в переважній більшості про програмування протидії злочинності йдеться у розрізі таких тем: «Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю» (Джужа О.М., Закалюк А.П.) [159, с.180; 228, с.170;], «Кримінологічне прогнозування і планування» (Денисова Т.А., Голіна В.В.) [163, с. 96; 231, с.419], «Кримінологічне прогнозування і планування заходів протидії та запобігання злочинності» (Кальман О.Г.) [434, с.71-74], «Кримінологічні моніторинг, прогнозування та планування» (Литвинов О.М.) [230, с.229-235], «Загальна організація боротьби зі злочинністю» (Долгова А.І.) [222, с.424], «Кримінологічне планування» (Клейменов М.П.) [194, с.209], «Планування та програмування боротьби зі злочинністю та її попередження» (Лунєєв В.В.) [218, с.272-275], «Інформаційне забезпечення та програмування профілактики злочинності» (Джужа О.М., Василевич В.В.) [458, с.192]. 53 Як бачимо, більшість авторів у кримінологічній літературі питання програмування протидії злочинності розглядають у контексті або кримінологічного планування запобігання злочинності, або організації боротьби зі злочинністю. Зазначимо, що кримінологічне планування виступає вихідним етапом для формування кримінологічної політики і здійснення програмування та планування заходів протидії злочинності. Здебільшого у кримінологічній літературі кримінологічне планування визначається як діяльність у сфері протидії злочинності, спрямована на визначення характеру і змісту запобіжних заходів, послідовності і строків їх використання (інакше кажучи, це діяльність з підготовки, складання і затвердження програм, планів, спрямованих на запобігання злочинності, та їх реалізація) [434, с.71] . Більш змістовний підхід щодо кримінологічного планування викладено в авторському підручнику з кримінології за загальною редакцією професора О.М. Литвинова (2018 р.). Так зазначається, що як форму натуралізації планування виділяють профілактичні програми та плани у вигляді системи обов’язкових розпоряджень або комплексів соціальних і спеціальних заходів правового, економічного, культурного, ідеологічного й організаційного характеру, спрямованих на запобігання й обмеження злочинності. При цьому ці програми та плани мають всеохоплюючий характер, що передбачає вплив на причини й умови не тільки злочинів, а й інших видів неправомірної поведінки (адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові делікти). Визначено, що планування та програмування у сфері протидії злочинності належать до алгоритмізованих методів, які застосовують для вирішення відповідних завдань і забезпечення комплексної антикриміногенної дії [230, с.229]. Так, А.І. Долгова розглядає питання програмування боротьби зі злочинністю як складову загальної організації боротьби зі злочинністю [222, с.424]. На нашу думку, в стратегічному значенні, коли йдеться про кримінологічне планування протидії злочинності, програмування та планування такої протидії можуть бути її складовою. В цілому кримінологічний моніторинг, 54 кримінологічне прогнозування, програмування та планування протидії злочинності є складовими елементами організації протидії злочинності та відповідного стратегічного планування на державному рівні. Також проведений нами вибірковий аналіз навчальної літератури з кримінології показав, що при висвітленні питань програмування протидії злочинності різні автори по-різному висвітлюють питання структури програмних документів та процедури їх формування, що ще раз свідчить про відсутність єдності наукових позицій у даному напрямі. На підтвердження наведемо деякі приклади. Так, російський вчений М.П. Клеймьонов пропонує шести елементну структуру (6 розділів) цільової комплексної програми, а саме: у першому розділі дається розгорнута характеристика проблемної ситуації; у другому розділі містяться розгорнуті формулювання цілей і завдань програми із зазначенням цільових індикаторів і показників; у третьому розділі відображається перелік заходів, які пропонується реалізувати для вирішення завдань програми; у четвертому розділі має міститися обґрунтування ресурсного забезпечення, необхідного для реалізації програми, а також термінів і джерел фінансування; п'ятий розділ характеризує механізми реалізації програми; шостий розділ повинен містити опис соціальних, економічних й екологічних наслідків, які можуть виникнути при реалізації програми, загальну оцінку внеску цільової програми в економічний розвиток, а також оцінку ефективності витрачання бюджетних коштів [194, с.214-216]. Дана позиція М.П. Клеймьонова в більшості збігається з позицією С.В. Максимова* [259, с.36] та вітчизняних вчених В.В. Голіни, С.Ю. Лукашевича, М.Г. Колодяжного [116, с.93-96]. Проте, на думку О.І. Алексєєва, С.І. Герасимова та О.Я. Сухарєва, будь- який програмний документ включає в себе три елементи: заходи, які повинні бути виконані; строки виконання; суб'єкти, відповідальні за їхню реалізацію. При * З точки зору С.В. Максимова, у структуру програми повинні бути включені 7 елементів: аналіз злочинності та її видів; прогноз злочинності на програмний період; цілі і завдання програми; принципи боротьби зі злочинністю; основні напрямки цієї діяльності; заходи боротьби зі злочинністю; витрати на здійснення наміченого. 55 цьому підкреслюється, що персоналізація відповідальності є важливим засобом здійснення запланованих заходів у встановлений термін [11, с.232-242]. Безумовно, вказані вченими елементи повинні бути присутніми в програмному документі, але крім них є ще й інші, про які вже зазначалося вище вченими М.П. Клеймьоновим, В.В. Голіною, С.Ю. Лукашевичем, М.Г. Колодяжним. На нашу думку, зазначені вченими три основні елементи програми здебільшого є характерними й обов’язковими з відповідною деталізацією для планів протидії (запобігання та/або боротьби) зі злочинністю. Структуру таких планів змістовно описав вітчизняний вчений А.П. Закалюк у праці «Курс сучасної української кримінології» (2008) (глава «Організація та методи (складання) кримінологічних прогнозів та планів») [159, с.180-186]. Проведене нами спостереження засвідчило, що в основному у вітчизняній літературі з кримінології при розгляді питання планування протидії або запобігання злочинності більше звертається увага на структуру планів, аніж на структуру програмних документів, хоча ці документи за своїм змістом та структурою відрізняються. Як зазначає О.М. Литвинов, найбільш типова структура кримінологічного плану містить у собі загальну й особливу частини. Крім іншого, обов’язковою складовою кримінологічних планів є зазначення виконавчих суб’єктів і строків реалізації ухвалених рішень. У загальній частині плану містяться головним чином заходи організаційного, правового й науково- методичного характеру, а також загальносоціальні заходи протидії злочинності, міжнародне співробітництво, взаємодія з неурядовими організаціями, інформаційна політика тощо. Особлива частина кримінологічного плану вибудовується за основними напрямками протидії злочинності, що входить до кола проблемних питань планування [230, с.233]. Поряд з неоднозначними підходами у кримінологічній літературі щодо визначення структури державної програми протидії злочинності також по-різному висвітлюються питання етапів або процедури їх формування. Так, М.П. Клейменов виділяє 8 етапів формування такої програми, зокрема: 1 етап – аналіз кримінологічної обстановки, 2 етап – кримінологічне прогнозування, 3 етап – 56 вирішення задач стратегічного та концептуального забезпечення кримінологічного планування (формування цілей та завдань майбутньої програми, формулювання Концепції цільової програми), 4 етап – визначення заходів, які будуть включені в Програму (вивчається зарубіжний та вітчизняний досвід, збираються пропозиції від суб’єктів), 5 етап – підготовка проекту програми, оцінка експертів, 6 етап – узгодження програми зі всіма зацікавленими суб’єктами, 7 етап – моніторинг виконання програми, 8 етап – прийняття рішення про завершення або продовження програми [194, с.234-236]. У свою чергу, В.К. Звірбуль виділяє два етапи кримінологічного планування попередження злочинності: 1) аналітико-прогностичний, який завершується формуванням задач, які необхідно вирішити в плановий строк; 2) програмний, пов'язаний з розробкою програми – директиви з виконання поставлених задач, а також їх виконанням [521, с.226-238]. Схожої позиції, але щодо комплексного плану, дотримується і А.П. Закалюк, який пропонує формування цього документа здійснювати в два етапи, а саме: І етап – підготовчий (його основна мета полягає у збиранні та аналізі інформації, необхідної для складання проекту плану, а також у визначенні стратегічних завдань на плановий період, заходів і засобів їхнього виконання), ІІ етап – складання проекту комплексного плану (здебільшого стосується структури та змісту планових заходів) [159, с.180, 184]. Наприклад, М.М. Клюєвим, як ми вже зазначали в цьому підрозділі [195, с.17], пропонується процедуру програмування запобігання злочинності здійснювати в сім етапів. Здебільшого пропоновані вченими етапи формування програмного документа можна охарактеризувати як такі, що доповнюють один одного. Проте найбільш детальну процедуру, на нашу думку, висвітлено М.П. Клеймьоновим. Поряд з цим, якщо брати нормативний підхід, то сьогодні загальну структуру будь-якої державної програми визначено Порядком розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженим постановою КМУ від 31 січня 2007 р. № 106 (далі – Порядок), і вона включає такі 5 розділів: мета програми; шляхи і способи розв'язання проблеми; завдання і заходи; очікувані 57 результати, ефективність програми; обсяги та джерела фінансування [372]. Але, враховуючи існуючи позиції вчених щодо розробки програми протидії злочинності, існують певні відмінності, які слід враховувати при внесенні змін і доповнень до даного Порядку або передбачити вже в окремому Порядку щодо розроблення державних правоохоронних програм. Теж саме стосується і питання удосконалення процедури розроблення такого програмного документа. Сьогодні згідно з чинним Порядком процедура підготовки програмного документа включає 7 етапів*. Водночас аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень показує, що у даному напрямі слід враховувати певні особливості (наприклад, проведення кримінологічного моніторингу, кримінологічне прогнозування, розробка сценаріїв розвитку криміногенної ситуації тощо), які потребують свого нормативного закріплення. Також дослідники звертають увагу на таку проблему при вивченні питання програмування протидії злочинності, як дотримання відповідних вимог та/або принципів при побудові програмних документів. Неодноразово вітчизняними вченими зверталась увага на невідповідність чинних правоохоронних програм вимогам, розробленим кримінологічною наукою, а саме: наукова обґрунтованість, реальність, законність, актуальність, конкретність, несуперечливість, своєчасність та інформативність. У свою чергу, С.В. Бородін при формуванні державної програми боротьби зі злочинністю наполягає на дотриманні таких вимог, як: системність, комплексність, науковість, реальність виконання, загально державність [56, с.26- 28]. Інші вчені перелік цих вимог розширюють. Так, наприклад, О.М. Бандурка, Л.М. Давиденко, О.М. Литвинов до цих вимог додають ще спадкоємність програм, їх безперервність та контрольованість [456, с.74]. Натомість М.М. Клюєв додатково досліджує ще і таки принципи програмування, як диференціація, * Етапи підготовки програмного документу згідно Порядку: ініціювання розроблення програми; підготовка проекту концепції програми; громадське обговорення проекту концепції програми; погодження проекту концепції програми з зацікавленими суб’єктами; формування проекту програми; державна експертиза проекту програми; погодження та затвердження програми. 58 динамічність [195, с.10]. У свою чергу, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, С.Ю. Лукашевич, М.Г. Колодяжний [116, с. 96; 163, с. 97-98] висувають при програмуванні додатково ще і такі вимоги: узгодженість із програмами соціально- економічного та культурно-виховного розвитку; побудованість на кримінологічній інформації; чітке визначення об'єктів запобіжного впливу; директивність змістовного стилю документа; прозорість процесу виконання положень програми тощо. Поряд з цим зазначимо, що сьогодні законодавчо (як в Законі України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004, так і в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм» від 31 січня 2007 р. № 106) вимоги та/або принципи формування програмних документів закріплено лише частково. В той же час у кримінологічній літературі в більшості випадків при розгляді питання формування програм протидії злочинності не деталізуються вимоги, які до них висуваються. Заслуговує на увагу точка зору М.П. Клеймьонова, якій, крім іншого, пропонує дотримуватися при формуванні державних програм ще таких вимог, як: відповідність міжнародним стандартам, пріоритетність захисту прав і свобод людини [194, с.219]. Останнє є, на нашу думку, прогресивним та пріоритетним у сучасних умовах. Підсумовуючи проведений огляд стану теоретичної розробки проблем програмування протидії злочинності, можемо сформулювати окремі висновки. Так, слід констатувати, що кримінологічне програмування сьогодні і на перспективу може виступати як засіб, який спрямовує процес протидії злочинності до певної мети. Сам же налагоджений процес державного програмування протидії злочинності дозволяє здійснювати узгоджені заходи соціально-економічного, організаційно-управлінського, державно-правового, превентивного характеру. Цей процес націлює всіх суб’єктів на більш правильну розстановку сил в протидії злочинам, забезпечує диференційований підхід до організації превентивного впливу та застосування заходів на територіях з різним 59 ступенем та інтенсивністю поширеності злочинності, а також до різних соціальних груп населення. Разом з тим, незважаючи на інтенсивність та широкий спектр досліджень, присвячених різним аспектам удосконалення протидії злочинності та проблемам, тісно пов’язаним з програмуванням організаційно-управлінської діяльності, розробкою моделі державної програми протидії злочинності, багато питань у цій сфері залишаються ще невисвітленими. Сучасний стан процесу підготовки, ухвалення та реалізації державних програмних документів у сфері протидії злочинності характеризується відсутністю ефективної системи їх наукового, правового та організаційного забезпечення, а також системності, своєчасності їх прийняття, в тому числі без урахування наявних наразі внутрішніх та зовнішніх загроз у безпековій сфері. Як наслідок, проблеми комплексного розвитку та функціонування програмних управлінських рішень у нових економічних, соціальних, політичних, безпекових та правових реаліях сучасності досліджено ще недостатньою мірою. В подальшому є потреба у продовженні розробки концептуальних кримінологічних засад програмного підходу до протидії злочинності в Україні. У зв’язку з відсутністю вже тривалий час в державі комплексної програми з протидії злочинності, можна спостерігати порушення системного підходу в розробці регіональних програм, що також вказує на наявні прогалини у формуванні та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності програмно-цільовим методом. Вирішення цього питання в перспективі дозволить запровадити до функціонування системи протидії злочинності елементи узгодженості, послідовності формування напрямів впливу на злочинність, виконання запобіжних заходів, взаємодію та координацію дії виконавців запланованих заходів. Слід констатувати, що сьогодні стан програмування протидії злочинності все ще має багато недоліків, зокрема: 1) відсутність взаємозв’язку з програма різних рівнів; 2) слабкий контроль за виконанням програмних документів; 3) розробка програм та планів протидії злочинності без урахування попередніх 60 кримінологічних досліджень; 4) відсутність нормативного акта, який регламентував би процедуру розробки кримінологічних програм та планів протидії злочинності; 5) приділення недостатньої уваги так званій технології програмно-цільового планування, тобто формам, способам і методам розробки державних комплексних програм протидії злочинності; 6) недостатність використання позитивного зарубіжного досвіду в питаннях програмування протидії злочинності, а також кращих зарубіжних практик впливу на злочинність та її стримування тощо. В той же час практика програмно-цільового планування за останні роки виробила широкий арсенал методичних і методологічних прийомів збору, обробки, аналізу статистичного та емпіричного матеріалу, що лежить в основі розробки державних комплексних програм протидії злочинності, які потребують подальшого осмислення, узагальнення та впровадження. Також, підкреслюючи актуальність обраного напряму дисертаційного дослідження, зазначимо, що сьогодні зазнала суттєвих змін система заходів впливу на злочинність, що обумовлено трансформацією сучасної злочинності, її видів, форм і способів вчинення окремих злочинів. Як не прикро, але можна стверджувати, що за останні шість років у суспільстві зміцнилися такі поняття, як злочини терористичного та екстремістського характеру, корупційна злочинність, військові злочини, злочини проти миру та людяності, політична злочинність та інші. Значно оновилася нормативно-правова база, яка регламентує систему заходів впливу на злочинність, в тому числі кримінальне та кримінально- процесуальне законодавство. Зокрема, це стосується запровадження з 1 липня 2020 року інституту кримінальних проступків на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII (зі змінами) [324], що також вплине на стан криміногенної обстановки в країні, сценарії розвитку якої необхідно передбачити в новій державній програмі протидії злочинності. 61 Також у зв'язку з обранням Україною курсу на інтеграцію з Європейським Союзом та євроатлантичну інтеграцію, перебування країни у стані надання відсічі та стримування збройної агресії з боку Російської Федерації, а також проведення необхідних реформ у безпековій сфері, сьогодні змінилася система суб'єктів протидії злочинності, по-новому вибудовуються їх взаємовідносини між собою як по вертикалі, так і по горизонталі. Останнє також необхідно враховувати при формуванні сучасних програмних документів у сфері протидії злочинності. У подальшому при розгляді теоретичних та прикладних питань державного програмування протидії злочинності, формування концепції теоретичної моделі відповідної державної програми не можна обійтися доробками виключно кримінологічної науки. Дане питання потребує врахування надбань та розробок, які існують в інших наукових галузях і накопичили знання про людину і процеси, що відбуваються в суспільстві і пов’язані зі злочинністю та процесами протидії їй. Також зазначимо, що в даній роботі ми будемо використовувати такі ключові категорій як: «державне програмування», «протидія злочинності» та «сучасні умови». Проведено нами узагальнення наукових позиції щодо цих категорій та власне спостереження дало змогу уточнити їх зміст. Так під державним програмуванням* протидії злочинності пропонуємо розуміти кримінологічну діяльність суб’єктів державного управління в межах здійснення стратегічного планування, спрямовану на формування узгоджених рішень, які відображаються в програмному документі (програмі) та передбачають поетапний механізм реалізації поточних, середньострокових та довгострокових заходів антикриміногенного впливу на злочинність та детермінанти, що її * Вивчення окремих робіт з державного управління та стратегічного планування дало змогу умовно виділити три підходи щодо розуміння державного програмування в межах стратегічного планування. Перший підхід полягає в тому, що програмування виступає як елемент (частина) державного стратегічного планування або як процедурний етап стратегічного планування, який базується на прогнозних розробках і має своєю метою складання проектів цільових комплексних програм вирішення найважливіших проблем розвитку країни, а також міжгалузевих, регіональних і локальних проблем. Другий підхід полягає в тому, що програмування можна визначити як процес розроблення комплексних програм розвитку найважливіших сфер держави, галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць. За третім підходом програмування визначається як необхідна й природна функція суб'єкта державного управління. 62 обумовлюють [5, с.480; 6, с.27-28; 116, с. 75; 113, с. 36-43; 195, с.8; 252, с.37-40; 230, с. 229; 306; 504; 506, с.210; 508]. Щодо терміну «протидія злочинності», то як зазначає О.М. Бандурка та О.М. Литвинов, протидію злочинності можна представити у вигляді системи, що включає в себе заходи профілактики та заходи запобігання як окремим злочинам, так і злочинності в цілому [30, с.173-174]. Зазначимо, що сьогодні у кримінологічній науці основні позиції теорії протидії злочинності, сформульовані О.М. Бандуркою, О.М. Литвиновим та Л.М. Давиденком, були підтриманні та розвинуті на інституційному рівні в роботах В.М. Бесчастного, О.М. Ігнатова, Ю.В. Орлова, С.А. Мозоля, Ю.Б. Данильченка, Є.О. Гладкової та інших вчених [32, c.45; 42, с.48-50; 86, с. 100-101; 104, с. 219-222; 178, с. 437; 292, с. 405]. Не вступаючи в термінологічну дискусію [27, с.7-11; 232, c.107; 277, c.326; 420; 424], приєднуємося до позиції тих вчених, які вважають, що термін «протидія злочинності» сьогодні у кримінологічній теорії використовується досить широко, оскільки більш точно визначає зміст діяльності держави та суспільства щодо протистояння злочинності, ніж інші традиційні для кримінологічної науки терміни [229, c.176; 230, c.157; 455, c.6-7]. Більш повне визначення протидії злочинності в кримінологічній літературі надано професором О.М. Литвиновим, який визначає протидію як особливий інтегрований, багаторівневий об’єкт соціального управління, який складає різноманітна за формами діяльність відповідних суб’єктів, які взаємодіють у вигляді системи різнорідних заходів, спрямованих на пошук шляхів, засобів та інших можливостей ефективного впливу на злочинність з метою зниження інтенсивності процесів детермінації злочинності на усіх рівнях, нейтралізації дії її причин та умов для обмеження кількості злочинних проявів до певного рівня [32, c.45-46; 570, c.562]. Щодо категорії «сучасні умови», то часові рамки визначення цих умов є необхідними для визначення періоду дослідження окресленої проблематики. Щоб визначитись з розумінням сучасного періоду в нашому випадку, пропонуємо звернутися до інших наук, де розглядається поняття «сучасність». Так, для 63 багатьох розділів фізики їх сучасний стан визначається ситуацією останніх років, від сили – десятиліття [176, c.10]. Це ж стосується ряду галузей біологічної науки. Дещо інша справа у соціології та гуманітарних науках, де поняттям сучасності охоплюються періоди, значно більш тривалі, ніж роки або десятиліття. У соціології є й інше ставлення до поняття сучасності, прихильники якого зводять її до останніх десятиліть або навіть до менш тривалих періодів часу – за умови, що вони охоплюють глибокі зміни в суспільстві [176, c.10]. Останнє можна взяти на озброєння для нашого дослідження і пов’язати цей період з глобальними політичними змінами в нашій країні, які відбулися з 2014 року. А ці зміни пов’язані з Революцією Гідності, початком агресії Російської Федерації проти України (окупація Автономної Республіки Крим та частини територій Донбасу), зміною державної форми правління (повернення до парламентського- президентської моделі), визначенням чіткого вектору розвитку України на шляху до ЄС та вступу в НАТО. Також, щоб уникнути певного дублювання вже наявних результатів проведених вітчизняними вченими досліджень у сфері організації боротьби зі злочинністю, а також програмування запобіганню злочинності (що становить теоретичну базу нашого дослідження), здійснених до 2014 року, та у зв’язку з відсутністю в державі станом на січень 2019 року сформованої та затвердженої державної комплексної програми протидії злочинності, вважаємо за доцільне обмежити часовий період «сучасних умов» з 2014 по 2019 роки. Останнє торкнеться й аналізу статичних показників та детермінаційного комплексу злочинності в Україні. 1.2 Методологія дослідження проблем програмування протидії злочинності Одним з головних завдань при проведенні будь-якого наукового дослідження є чітке визначення інструментарію цього дослідження, тобто визначення методології наукового пошуку. 64 Для дослідження питання програмування протидії злочинності, вироблення наукових пропозицій для формування моделі державної комплексної програми такої протидії необхідно використовувати відповідні методологічні підходи щодо вивчення означених процесів, явищ дійсності, а точніше – методологію. У вітчизняній науці методологію розглядають як учення про методи пізнання та/або як систему принципів, на основі яких базується дослідження та здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів. Окремі вчені застерігають від спрощеного розуміння методології, тобто від її зведення до простої сукупності методів дослідження, оскільки вона вивчає перш за все можливості і межі застосування цих методів у процесі осягнення наукової істини [37, c.16]. Методологією є сукупність загальнонаукових принципів, методів, способів і прийомів та інших шляхів пошуку наукового знання [105, c.91, 93; 230, с.130]. При цьому зазвичай методи наукового дослідження поєднанні між собою та підпорядковані конкретній меті. В нашому випадку мета полягає в дослідженні теоретичних та прикладних засад формування державної комплексної програми протидії злочинності, у т.ч. з використанням програмно-цільового підходу, а також розробка пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення практичної сторони цієї діяльності. Питання методології наукового дослідження кримінологічних проблем розглядались у працях багатьох українських та зарубіжних учених. Але слід констатувати, що у вітчизняній кримінологічній науці не існує єдиного підходу до визначення складових методології досліджень кримінологічних проблем. Центральне місце у науковій методології, у тому числі методології кримінологічної науки, посідають методи наукового пізнання [158, c.97]. Так, О.В. Крушельницька поділяє методи наукового пізнання на філософські, загальнонаукові, конкретно-наукові та спеціальні. При цьому філософські методи – це використання у науковому дослідженні категорій, положень, принципів і законів певної філософської системи [234, c.75]. 65 Зазначимо, що аналіз кримінологічної літератури показує, що одні вчені методологію кримінологічних досліджень вибудовують на трьох рівнях: філософському, загальнонауковому та спеціально-науковому (спеціально- галузевому) [228, c.115-116; 231, с.365], а інші – на чотирьох: 1) рівень загальнонаукової методології, якій є найвищим і в якому проявляється загальна діалектична логіка, притаманна всім сферам наукового пізнання, побудована на загальнонаукових принципах та філософському підході до пізнання; 2) рівень, що полягає у використанні загальної методології для певної сфери наукового пізнання; 3) спеціальний рівень методології, який можна визначити як методологія окремої науки; 4) конкретний рівень – це методика пізнання множини своєрідних явищ, притаманної лише певній конкретній реальності, що дозволяє пізнавати і впливати на неї найбільш ефективно [23, c.130]. Не вдаючись до наукової дискусії, зазначимо, що всі ці підходи мають право на існування і не виключають один одного, а скоріше доповнюють. Методологія кримінологічного дослідження дозволяє чітко визначити його межі та можливості використання відповідних результатів для подальшого розвитку теоретичних положень і вдосконалення практики протидії злочинності. Кожен сегмент предмета кримінології потребує власних, специфічних підходів, принципів, прийомів. Прийнято вважати, що базисом всіх кримінологічних досліджень виступають філософські методи. До філософських методів відносять, у першу чергу, метод діалектичного пізнання. Завдяки використанню цього методу можна дослідити ґенезу того чи іншого явища, причинно-наслідкові зв’язки подій. Для кримінологічного дослідження це один із найважливіших методів, завдяки використанню якого дослідник може з’ясувати закономірності подій і явищ, крім цього, прогнозувати їх подальший розвиток. Вважається, що саме філософія діалектичного детермінізму відіграє роль гносеологічного базису в кримінології [243, c.45]. Діалектичний детермінізм обґрунтовує сутнісний зв’язок явищ та подій, пояснює їх походження і переродження, перехід з одного стану в інший, появу 66 нових якостей. Він містить відповідь на питання, чи обумовлені явища світу у своєму існуванні і розвитку, чи має ця обумовленість регулярний або випадковий, невпорядкований характер [191, с.8]. У цілому діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об'єктивність в оцінюванні дійсності. У кримінології закони діалектики в разі дослідження рівня, стану, динаміки злочинності мають велике значення. Наприклад, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін показує, як здійснюються зв’язки й відбувається розвиток, яким є їхній механізм. Закон єдності і протилежностей виявляє джерело розвитку та зв’язків усіх природних, соціальних і духовних об’єктів, розкриваючись через категорії: «протилежність», «суперечність», «єдність», «боротьба протилежностей», «тотожність», «відмінність». Даний закон забезпечує можливість формування багатоваріативних сценаріїв відтворення злочинності у сучасних умовах, продукування її детермінаційним комплексом внутрішньо суперечливих елементів взаємодії соціальної, політичної, економічної, правової, культурно-психологічної суспільних підсистем. Закон заперечення характеризує напрям і форму розвитку, поступовість, відносну повторюваність певних моментів старого. Основною для цього закону є категорія діалектичного заперечення. Суперечливість явищ передбачає стрибкоподібний перехід від однієї якості до іншої, що з боку взаємовідносин старого і нового є процесом заперечення [157]. Філософські методи пізнання доповнюються в кримінологічному дослідженні загальнонауковими методами теоретичного пізнання: порівнянням та аналогією, аналізом і синтезом, індукцією та дедукцією, деталізацією та конструюванням тощо. Ці методи є широковідомими, а їх використання в нашому дослідженні не виділяється специфікою порівняно з іншими кримінологічними дослідженнями, а тому не потребує окремого їх розгляду. Щодо загальнонаукових методів у кримінології, то до них належать логічні методи, метод історичного аналізу, порівняльний метод та статистичні методи. 67 Окремо слід акцентувати на методі моделювання (різновид логічного методу), який у поєднанні із методом наукової інтуїції був застосований при формуванні теоретичної моделі державної програми протидії злочинності, а також у ході опису й пояснення сутнісних рис феномену злочинності. Під моделлю в науці зазвичай розуміють об’єкт будь-якої природи, який здатний заміщати досліджуваний об’єкт так, що його вивчення дає нову інформацію про цей об’єкт (прототип моделі). Відповідно, під моделюванням розуміється побудова (або вибір) і подальше вивчення такого об’єкта будь-якої природи (моделі) [274, c.39-40]. Зазвичай під моделлю розуміють зразок, макет, схему [286, c.361]. Метод моделювання цінний саме тим, як наголошує С.Є. Віцин, що дозволяє отримати знання про досліджуваний об’єкт шляхом не безпосереднього вивчення, а вивчення його моделі. Та обставина, що між дослідником й об’єктом дослідження з’являється проміжна ланка – модель, є специфічною для методу моделювання [74, c.11]. При цьому при побудові моделей соціальної діяльності, соціальних систем, тобто моделей ідеальних, інформаційних, дослідник обов’язково, свідомо чи ні, використовує інструменти інтуїтивного пізнання. Інтуїція базується на емпіричному і теоретичному знанні явища, що вивчається. Як зазначає О.М. Литвинов, досліджуючи проблеми управління профілактикою злочинності та методологічні підходи вивчення соціально-правового механізму протидії злочинності, інтуїція відіграє велику роль в ухваленні управлінських рішень щодо впливу на злочинність в умовах дефіциту часу з урахуванням випадкових явищ і конкретних ситуацій [250, c.146-147]. У даному аспекті слід погодитись з О.М. Бандуркою та О.М. Литвиновим, які вважають, що, по-перше, побудова й оцінка оригінальної моделі з точки зору професійної інтуїції є ідентичною цінності самого оригіналу; по-друге, предметною специфікою дослідного кримінологічного процесу, заснованого на інтуїтивному пізнанні, є те, що в кожному випадку у фокусі зусиль кримінолога знаходиться зразок типової події як чогось цілісного. При цьому кожен акт пізнавальної деконструкції (імплементація в типову модель ознак конкретного) 68 здійснюється у суворій логічній послідовності, з дотриманням всіх принципів і правил (наприклад, формулювання, побудови і перевірки наукових гіпотез [29, с. 36]. Системний підхід – це напрям методології наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об’єктів як систем [266, c.6]. Необхідність застосування системного підходу пояснюється складністю проблем протидії злочинності як об’єкта аналізу та пов’язана з багатогранністю практичних задач, об’єктивно формує нагальну потребу застосування такого підходу. Вітчизняний вчений І.М. Даньшин з даного питання цілком обґрунтовано зазначав, що системний підхід набув широкого поширення в сучасній науці для вивчення складних об’єктів і динамічних соціальних систем [105, c.97]. У нашому дослідженні системний підхід є необхідним для дослідження системи протидії злочинності та її впливу на організацію і здійснення програмування протидії їй [543, c.38-43]. Також у даній роботі є доцільним застосування синергетичного підходу. Синергетика (від греч. συν – «спільно» і греч. εργος – «що діє») – «…наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримання, стійкості і розпаду структур найрізноманітнішої природи» [103; 585]. Більш узагальнено синергетику можна розглядати як міждисциплінарний напрям наукових досліджень, завданням якого є вивчення явищ і процесів на основі принципів самоорганізації систем, що складаються з автономних підсистем [134, c.15]. Вітчизняні вчені О.М. Балинська та В.А. Ященко з цього питання також наголошують, що синергетика стосується не всіх систем, наявних у світі, а лише впорядкованих, сформованих на принципі самоорганізації [26]. Вибірковий аналіз наукових робіт вітчизняних та зарубіжних вчених щодо можливостей використання синергетичного підходу в кримінологічних дослідженнях допоміг нам визначити його переваги в нашому дослідженні [26; 69; 103, с.5-16; 122; 134; 215; 255; 585]. 69 Предметом вивчення синергетики можуть бути тільки системи, тобто сукупність елементів, що мають внутрішні (внутрішньосистемні) зв’язки. До таких систем відноситься злочинність, детермінація та система протидії її. Істотна відмінність синергетики від інших традиційних методів наукового пізнання, як зазначає С.Ю. Лукашевич, полягає в тому, що вона, вивчаючи складні системні утворення, досліджує при цьому не сутність складових частин (елементів) цих систем (що є змістом класичного наукового аналізу), а насамперед характер системних зв’язків між цими елементами [256]. В цілому погоджуємося з тим, що у рамках кримінології є конструктивними, заслуговують на увагу та можуть знайти застосування оригінальні уявлення синергетики про багатоваріантність і непередбачуваність, види випадковості, глибокий взаємозв’язок хаосу і порядку, процеси та механізми самоорганізації в природі й суспільстві, специфіку відкритих (нелінійних) систем тощо. Синергетичний підхід міг би бути корисним у кримінології та кримінологічних дослідженнях як для пояснення детермінації злочинності та окремих її видів, так і для організації системи впливу на злочинність. Визначення проблем протидії злочинності, особливо з її стійкими організованими формами, значно збагатить ідея синергетики про процеси самоорганізації та шляхи впливу на ці процеси ззовні. Синергетичні уявлення дозволяють пояснити, чому нерідко дуже потужний зовнішній вплив на систему виявляється набагато менш ефективним, ніж у тисячу разів більш слабкий, і навпаки. Згідно з традиційними підходами керуючий вплив на що-небудь залежить головним чином від величини витрачених енергії і зусиль. Але насправді він має бути не стільки сильним, скільки резонансним, тобто максимально погодженим з властивостями керованої системи. Загальновідомо, що прагнення до граничної керованості, централізації, насильницької перебудови всього може привести суспільство до глибокої кризи в різних сферах. Зусилля правлячої влади можуть виявитися марними, якщо будуть йти в розріз з власними тенденціями саморозвитку суспільства. Тобто, на нашу думку, невдала або невиважена соціальна, економічна політика держави може призвести до 70 відповідного резонансу в суспільстві, яке не сприймає державну політику в цих сферах в такому виді, як її презентує чинна влада, що в свою чергу впливає і на стан злочинності у державі. Проте це ж саме може стосуватися і проблем формування та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності і безпосередньо організації такої протидії, яка відображається у відповідних державних стратегіях, програмах та планах. У цьому сенсі одне з найбільш важливих завдань кримінології – знайти ті «больові точки» соціального організму, вплив на які максимально сприяв би моральному оздоровленню і соціальному прогресу суспільства, більш успішній протидії злочинності [257]. Застосовуючи синергетичний підхід у кримінологічному дослідженні, як слушно зазначає С.Ю. Лукашевич, слід пам’ятати, що, досліджуючи будь-яку систему, синергетика насамперед вивчає не самі елементи, що її складають, а характер, природу та щільність системних зв’язків між цими елементами, досліджує впливи їх один на одного та на систему в цілому [257, с.628]. У подальшому в даному дослідженні застосування синергетичного підходу буде корисним під час вивчення сучасного стану злочинності в цілому та окремих її видів, для пізнання сучасної детермінації злочинності в умовах збройного конфлікту з боку Російської Федерації крізь призму економічних, соціокультурних, політичних, правових, організаційно-управлінських, психологічних та випадкових чинників впливу на поведінку суб’єктів, а також для удосконалення управління процесами протидії злочинності. Останнє яскраво може проявлятися в процесах програмування та планування протидії злочинності, а саме у визначенні та формуванні таких напрямів та систем заходів впливу на злочинність, які дадуть найбільш бажаний ефект або результат. Також в нашому дослідженні буде використано комплексний підхід. Як зазначає С.В. Бородін, досліджуючи питання теоретичної моделі комплексної програми боротьби зі злочинністю, цей підхід до розробки засобів і методів боротьби зі злочинністю обумовлений різноманітністю характеристик злочинності та її чинників, а тому включає в себе розробку різних напрямів 71 боротьби зі злочинністю (запобігання, виявлення, розкриття, розслідування злочинів, розгляд кримінальних справ у судах тощо) [56, c.27]. Щодо нашого дослідження, то цей підхід є необхідним для формування як напрямів, так і системи заходів впливу на злочинність в цілому, на окремі її види, а також заходи, спрямовані на зменшення криміногенного впливу детермінаційного комплексу, ранню та безпосередню профілактику. При програмуванні протидії злочинності на державному рівні в обов’язковому порядку необхідно враховувати перспективи розвитку суспільства, соціально-економічні, політичні, науково- технічні, правові, культурні та інші фактори, а також поєднання загальної та спеціально-кримінологічної протидії. Для дослідження генезису формування державних програм протидії злочинності в Україні, тенденцій трансформації криміногенної обстановки в сучасних умовах нами був використаний історичний метод. Останній являє собою пізнання через вивчення виникнення, формування та розвитку процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей [230, c.3137]. Для ретроспективного аналізу формування програмно-цільового підходу до управління та організації протидії злочинності (формування різних державних програм протидії впродовж 27 років) доцільним є використання історико- правового методу. Злочинність аналізується впродовж відносно тривалого часу, що дозволяє визначити її стійкі характеристики й тенденції та її зв’язок з іншими соціальними явищами. У даному дослідженні цей період буде охоплювати 27 років незалежності України. Також при вивченні стану злочинності в Україні в цей період, крім власних спостережень, будемо використовувати вже наявні досягнення вітчизняних вчених-кримінологів та кримінологічної науки. З метою формування науково обґрунтованих пропозиції для розроблення в перспективі теоретичної моделі комплексної державної програми протидії злочинності перспективним вбачається дослідження досвіду програмування протидії (профілактики та/або боротьби) зі злочинністю окремих розвинутих зарубіжних країн. В даному аспекті є доцільним використання порівняльного 72 методу, або методу порівняльно-правового аналізу. У цілому порівняльний аналіз протидії злочинності в Україні та інших державах світу сприяє глибшому пізнанню її ефективності й тенденцій розвитку, а також забезпечує обґрунтовано критичну оцінку досвіду своєї країни та інших країн. Останнє дозволяє застосувати досвід іноземних країн у вітчизняному законодавстві, теорії та практиці й розширити співпрацю з ними [230, c.137]. Також метод порівняльно- правового аналізу юридичних норм та практики їх застосування використано під час аналізу програмних рішень у сфері запобігання злочинності в Україні. Як і в більшості кримінологічних досліджень нами також використовуються і статистичні методи (спостереження, групування, узагальнення показників). Дані методи застосовано для узагальнення результатів та репрезентації даних, отриманих у ході вивчення емпіричного матеріалу (офіційні статистичні дані про стан злочинності, соціально-економічний стан країни, результати виконання державних програм протидії злочинності, дані проведеного опитування респондентів тощо). Логіко-нормативний метод використано для аналізу нормативно-правових актів з питань протидії злочинності; структурно-логічний – для формування системи теоретико-прикладних рекомендацій та пропозицій, спрямованих на оптимізацію практики програмування (висновки) та розробку проекту комплексної програми протидії злочинності (додатки). Дослідження проблем формування державних стратегічних документів з питань протидії злочинності включає в себе також дослідження окремих питань щодо прогнозування розвитку певних соціальних явищ, сценаріїв розвитку таких явищ у майбутньому. Останні питання не представляється можливим досліджувати без використання спеціальних методів кримінологічних досліджень. Здебільшого в кримінологічній науці до таких методів відносять: конкретно-соціологічні, психологічні, кібернетичні методи, математичні методи отримання та узагальнення інформації та інші [230, с. 138; 229, с.136; 231, c.383]. Щодо нашого об’єкта та предмета дослідження, то, з урахуванням часу й економії ресурсів, доцільним є використання конкретно-соціологічних методів. Вони 73 дозволяють вивчати злочинність, злочини, їх причини та умови в конкретному прояві, у певних умовах місця та часу, визначити оцінку відповідними суб’єктами ефективність реалізації програмних документів з протидії злочинності, коло проблемних питань щодо сучасного стану системи протидії злочинності. Також конкретно-соціологічні методи будуть необхідними для формування можливих сценаріїв розвитку злочинності (песимістичний, реалістичний, оптимістичний), які будуть враховані при формуванні теоретичної моделі комплексної державної програми протидії злочинності. Традиційними соціологічними методами отримання кримінологічної інформації є опитування, спостереження, експеримент, вивчення й аналіз документів і метод експертних оцінок. Вважаємо за доцільне використати методи опитування (анкетування), експертних оцінок, а також вивчення й аналізу документів (традиційним та формалізованим способами). Окремо зупинимось на методі експертних оцінок. Цей метод є одним із способів отримання кримінологічної інформації шляхом дослідження думок осіб, які мають відповідні знання та досвід (експертів) із питань злочинності, її детермінант, заходів протидії тощо [230, c.143]. Даний метод часто застосовується в прогнозуванні злочинності й окремих видів злочинів, для установлення рівня латентності й вирішення інших кримінологічних проблем. Крім іншого, цей метод покладено в основу сценарного підходу здійснення прогнозування окремих явищ майбутнього. Детальніше застосування сценарного підходу у побудові кримінологічних сценаріїв розвитку злочинності буде розглянуто у підрозділі 2.1. Проте зараз окреслимо в загальних рисах цей підхід. Використання сценарного підходу (методу) прогнозування є найбільш перспективним та, на відміну від прогнозування, побудоване за результатами екстраполяції та моделювання. Сценарний метод становить практичну реалізацію принципу послідовного вирішення невизначеності. Слід зазначити, що від тих методів прогнозування, в яких акцент робиться на кількісних показниках (наприклад, екстраполяція), сценарний метод відрізняється тим, що представляє собою деталізований якісний опис об’єкта, якій містить окремі кількісні оцінки [597]. 74 Розгорнуте визначення сценарного підходу, на думку А.С. Ахременка, наводять російські дослідники С.Д. Бешелєв та Ф.Г. Гурвич: «Сценарій – логічний та правдоподібний опис майбутніх подій з визначенням імовірного часу їх здійснення та зв’язків, внаслідок яких дані події можуть трапитись. Він (сценарій – Т.О.) будується з метою уточнення майбутніх умов, за яких буде вирішуватись певна проблема» [20]. У сучасних умовах, як зазначає вітчизняний вчений М.З. Згуровський, актуальною стає нова задача – репрезентувати майбутнє, яке не можна інтерпретувати як звичайне продовження минулого у зв’язку з тим, що це майбутнє може набувати принципово відмінних форм та структур порівняно з тим, що було відомо в минулому [84]. Ця проблема отримала назву «передбачення». Зазначається, що універсальних і бездоганних підходів до вирішення цієї проблеми сьогодні не існує – наявні лиш спроби побудови можливих сценаріїв розвитку тих чи інших явищ. Однак принциповою відмінністю від попередньої практики вирішення подібних задач є те, що методи, які для цього використовуються, мають не кількісний, а якісний характер [172]. Водночас погляд у майбутнє зумовлює необхідність робити певні припущення, займатися творчістю. Зближення об'єктивних знань і творчих припущень експертів в інтерактивній людино-машинній процедурі дає змогу підвищити достовірність і практичну користь сценаріїв розвитку досліджуваних процесів, явищ і подій. Для розв'язання задач передбачення шляхом сценарного аналізу М.З. Згуровський пропонує використовувати вісім адаптованих методів якісного та кількісного аналізу (метод сканування, метод мозкового штурму, метод Делфі, метод перехресного впливу, метод Сааті, метод морфологічного аналізу, метод написання сценаріїв, метод моделі Байєса), серед яких присутні методи експертних оцінок [171]. Як зазначає М.П. Клеймьонов при висвітлення даного питання, написання прогностичних сценаріїв є цілком доречним на підставі проведених експертних 75 оцінок при прогнозуванні. Продуктивним визначається написання прогнозних сценаріїв на підставі експертних оцінок (метод Делфі) [194, с.203]. Вітчизняний вчений В.П. Горбулін, використовуючи сценарний метод для сценарного планування у сфері національної безпеки, зазначає, що останнє засноване на сценарному мисленні та має низку інструментів для збору інформації, презентації варіантів майбутнього. За базовими характеристиками вчений поділяє їх на сім груп [264; 505], до однієї з яких віднесено методи, засновані на інтерв’ю (метод Делфі, опитування громадської думки) [505, c.170- 185]. Експертні групи в даному випадку виконують роль стратегічних радників, думки яких враховуються перед ухваленням стратегічних рішень. Під час здійснення процесів сценарного планування, як зазначає В.П. Горбулін, часто корисно використовувати експертні групи для генерування ідей та оцінки сценаріїв. Роль цих методів особливо зростає тепер, у період нестабільного розвитку соціальних, політичних, економічних та інших процесів, що прямо чи опосередковано впливають на стан національної безпеки держави. Застосування експертних методів прогнозування є найбільш ефективним: за відсутності достатніх і достовірних статистичних даних; в умовах великої невизначеності середовища функціонування елементів системи забезпечення національної безпеки, впливу на її розвиток факторів оточуючого середовища; в умовах дефіциту часу, потрібного для розробки сценаріїв чи в інших екстремальних ситуаціях [505, с.173]. Далі окремо слід виділити та зупинитися на програмно-цільовому методі, якій також буде використано в даному дослідженні. Зазначимо, що програмно- цільовий метод полягає у застосуванні системного аналізу в програмах, спрямованих на вирішення визначеної проблеми, і є його логічним продовженням. Особливістю програмно-цільового методу є прогнозування майбутніх станів системи та складання конкретної програми досягнення бажаних результатів. Логіка програмно-цільового підходу вибудовується в таку 76 послідовність: проблема – мета – ресурси – організація – вирішення (реалізація) [133, c.94; 435, с. 67]. Як обґрунтовано зазначає в своєму дослідженні М.М. Клюєв, програмно- цільовий підхід до запобігання злочинності є новітнім ефективним засобом організації вказаної системи на основі розумної диференціації правоохоронного потенціалу в рамках окремих регіонів країни [196, с.17]. Поряд з цим використання при програмуванні протидії злочинності програмно-цільового методу не є чимось новим сьогодні. Можливості застосування даного методу в плануванні боротьби зі злочинністю досліджувались ще у 1970-1980-х рр. радянськими вченими [116, с.173; 230, с.230; 287; 290]. У радянські часи при дослідженні питань планування боротьби зі злочинністю вченими рекомендувалось використовувати програмно-цільовий підхід, який, на їх думку, включає деталізацію завдань за напрямами боротьби зі злочинністю і визначення очікуваних результатів за кожним напрямом, ресурсне забезпечення [166, c.59; 216, с.158-159]. Проведений аналіз кримінологічної літератури з питань програмування та планування протидії злочинності засвідчує, що перехід до програмного методу планування й реалізації заходів із протидії злочинності був значним кроком уперед на шляху організаційно-правового забезпечення комплексного підходу до здійснення вказаної діяльності. Підсилює значимість програмно-цільового методу організації протидії злочинності його використання як одного з дієвих механізмів у прийнятті відповідних державно-управлінських рішень. В даному випадку йдеться про розробку заходів, спрямованих на мінімізацію негативних тенденцій у сфері протидії злочинності. Також зазначимо, що програмно-цільовий підхід є найпоширенішим сьогодні засобом реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, що пов’язує цілі політики (плани, проекти) з ресурсами їх реалізації за допомогою відповідних програм. 77 Сам процес програмування або формування державних правоохоронних програм, а в нашому випадку – державної комплексної програми протидії злочинності, складається з відповідних етапів, про які ми вже частково згадували в підрозділі 1.1., а використанням програмно-цільового методу застосовується в певній послідовності [1, с.7-8; 333]. Застосуванню розглядуваного методу організації протидії злочинності передує кримінологічний аналіз або кримінологічний моніторинг злочинності. Крім цього, при формуванні державних програм, в тому числі і програм протидії злочинності та окремим видам злочинів, у стратегічному управлінні використовується SWOT-аналіз – один з основних інструментів стратегічного управління, що оцінюють в комплексі внутрішні й зовнішні чинники, які впливають на здатність системи створити безпекове середовище. SWOT – початкові літери слів Strengths (Сильні сторони), Weaknesses (Слабкі сторони), Opportunities (Можливості), Threats (Загрози). У 1963 р. в Гарварді на конференції з проблем бізнес-політики професор К. Ендрюс вперше публічно озвучив акронім SWOT. Спочатку SWOT-аналіз був заснований на озвучуванні і структуризації знань про поточну ситуацію і тенденції, пізніше став використовуватися в ширшому значенні – для конструювання стратегій та програм [504, с.79-83; 505; 650]. SWOT-аналіз – це процес установлення зв’язків між найхарактернішими для системи, зокрема правоохоронної, можливостями, загрозами, сильними сторонами (перевагами), слабостями, результати якого в подальшому можуть бути використані для формулювання і вибору стратегій її діяльності. Даний аналіз проводиться з метою дослідження можливості впливу держави на певне середовище (в нашому випадку – це злочинність і явища, з нею пов’язані), а також оцінки властивостей останньої. SWOT-аналіз в нашому випадку дає змогу сформувати загальний перелік стратегій протидії злочинності з урахуванням її особливостей. Широке застосування та розвиток SWOT-аналізу пояснюються тим, що стратегічне управління пов’язане з великими обсягами інформації, яку 78 потрібно збирати, обробляти, аналізувати, використовувати, а відтак виникає потреба пошуку, розробки та застосування методів організації такої роботи [205]. Застосування SWOT-аналізу дозволяє систематизувати всю наявну інформацію та усвідомлювати співвідношення наявного стану злочинності з можливостями держави (в особі загальних та спеціальних суб’єктів) протидіяти кримінологічним загрозам, приймати зважені управлінські рішення, що стосуються надійного забезпечення кримінологічної безпеки суспільства. Підсумовуючи викладене, зазначимо, що наведений конкретний комплекс загальнонаукових та спеціальних методів і підходів виступає належним підґрунтям для проведення даного кримінологічного дослідження. Саме їх сукупність (методів/підходів) складає методологічну основу пошуку шляхів вирішення поставлених дослідницьких задач. 1.3 Зарубіжний досвід програмування протидії злочинності Останніми роками інтерес до вивчення зарубіжного досвіду протидії злочинності серед вітчизняних вчених постійно зростає, що свідчить про намагання дослідити кращі превентивні практики окремих країн та запровадити їх в Україні. Проте щодо безпосереднього вивчення ними питань програмування протидії злочинності в зарубіжних країнах, то таких досліджень сьогодні бракує, і це підвищує актуальність обраного нами напрямку та дає перспективи у визначенні ефективних практик із застосування програмно-цільового підходу у протидії злочинності. Окремі аспекти зарубіжної практики протидії злочинності досліджували у своїх працях таки вітчизняні та російські вчені, як: Г.А. Аванесов, О.І. Алексєєв, В.А. Ананіч, Ю.М. Антонян, М.М. Бабаєв, О.М. Бандурка, Ю.Д. Блувштейн, В.І. Борисов, О.М. Ведєрнікова, М.Г. Вербенський, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.І. Долгова, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, С.М. Іншаков, О.Г. Кальман, М.Г. Колодяжний О.М. Костенко, О.Г. Кулик, О.М. Литвинов, В.В. Лунєєв, С.А. Мозоль, В.О. Пантелєєв, І.М. Серебрякова, А.Л. Сморгунова, 79 О.Ю. Шостко та інші [15; 67; 86; 104; 175; 199; 258; 272, с.331-334; 297; 434, с. 133; 491; 600]. Окремо слід виділити зарубіжних вчених, які безпосередньо у своїх працях торкалися питань формування стратегій та програм протидії злочинності в своїх країнах, зокрема: у США та Канаді – Брендон С. Уолш (Brandon C. Welsh), Девід П. Фаррингтон (David P. Farrington), Ванда Джеймісон (Wanda Jamieson), Ліз Харт (Liz Hart); Європейського Союзу – Мирослав Пілат (Мiroslav Рilát), Джастин Кулач (Justyn Kulach), Джон Грехем, Ен Вівекенс, Тревор Беннетт, Адам Кроуфорд (Adam Crawford), Девід Гарленд (David Garland), Марк Лемоньє (Marc Lemonier), Мішель Маркус (Michel Marcus), Домінік Монжардет (Dominique Monjardet), Андреас Армборст*, Дірк Байєр, Йорг Бессманн, Маркус Кобер, Яна Майєр, Марія Уолш; країнах Латинської Америки – Роберт Мугга (Robert Muggah), Кетрін Агірре Тобон (Katherine Aguirre Tobón), Лаура Шиншилла (Chinchilla M., Laura), Дорін Ворндран (Vorndran Doreen), Бетані Пейшото (Betânia Peixoto), Клаудіо Беато (Claudio Beato), Андреа М. Сільвейра (Andréa Maria Silveira), Ігнасіо Кано (Ignacio Cano)**, Еміліано Родідо (Emiliano Rojido), Жоао Траяно Сенто-Се (João Trajano Sento-Sé). Особливістю практики зарубіжних країн є те, що на формування національної політики у сфері протидії злочинності значний вплив відіграють зарубіжні інституції, зокрема ООН з її висновками і рекомендаціями Конгресів ООН з кримінального правосуддя та попередження злочинності [165, c.179-189]. Останні міжнародні події щодо обговорення проблем протидії злочинності (мається на увазі 24-й Конгрес Німеччини з профілактики з 13-м щорічним міжнародним форумом, який відбувся 20-21 травня 2019 року в конгрес-центрі Estrel в Берлині, а також 28-а сесія Комісії ООН з попередження злочинності та * Німецькі вчені кримінологи Національного центру з попередження злочинності (NZK): Марія Уолш (Maria Walsh) – молодіжна злочинність, Андреас Армборст (Andreas Armborst) – кримінологія, екстремізм, радикалізм; Маркус Кобер (Marcus Kober) – профілактика. ** Ігнасіо Кано (Ignacio Cano), Еміліано Родідо (Emiliano Rojido), Жоао Траяно Сенто-Се (João Trajano Sento-Sé) – вчені з Лабораторії з питань аналізу насильства Університету штату Ріо-де-Жанейро (Бразилія) (Laboratório de Análise da Violência, Universidade do Estado do Rio de Janeiro), які провели у 2016 році дослідження 93 чинних програм з профілактики вбивств у країнах Латинської Америки. 80 кримінального правосуддя (CCPCJ / ECOSOC / UNODC), яка відбулася у Відні 20-24 травня 2019 року) показали, що суттєво порядок денний з глобальних питань протидії злочинності не змінився [165, c.179-189]. Так, для міжнародної спільноти залишаються актуальними такі групи питань у цій сфері: нелегальна міграція, торгівля людьми, організована злочинність, протидія незаконній фінансовій діяльності (відмивання брудних коштів), дотримання прав людини у протидії злочинності, допомога жертвам від торгівлі людьми, тероризму; протидія тероризму, радикалізму (тюремній радикалізації) та екстремізму; корупція, реформа ювенальної юстиції; злочинність неповнолітніх; насильство щодо жінок; кіберзлочинність; запровадження SMART-підходів у протидію злочинності; контрабанда та ін. Останнє також узгоджується і з рекомендаціями 13-го Конгресу ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя, який відбувся 12-19 квітня 2015 року в Катарі (м. Доха) та за результати якого було прийнято «Дохинську декларацію про включення питань попередження злочинності та кримінального правосуддя в більш широкий порядок дня Організації Об'єднаних Націй з метою вирішення соціальних та економічних проблем і сприяння забезпеченню верховенства права на національному і міжнародному рівнях, а також участі громадськості» (Резолюція 70/174 Генеральної Асамблеї від 17 грудня 2015 року) [75; 479]. У «Дохинській декларації» (2015) для підвищення ефективності та об’єктивності реалізації політики з попередження злочинності, крім іншого, було закріплено прагнення країн-учасниць: 1) планувати та реалізовувати стратегії і програми, які сприяють соціально-економічному розвитку, при приділенні особливої уваги попередженню злочинності, в тому числі і на місцевому рівні; 2) розробляти програми підвищення обізнаності громадян; 3) підвищувати рівень довіри громадськості; 4) вивчати можливості для використання традиційних і нових інформаційно-комунікаційних технологій при розробці стратегій та програм, спрямованих на вдосконалення роботи у сфері попередження злочинності та кримінального правосуддя; 5) сприяти вдосконаленню систем 81 електронного урядування в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя для забезпечення більш широкої участі населення; сприяти застосуванню нових технологій для зміцнення співпраці та партнерських відносин між поліцією і громадами, а також обмін досвідом та інформацією щодо участі громади в діяльності поліції; 6) зміцнювати партнерські відносини між державним і приватним секторами у справі попередження злочинності в усіх її формах і проявах та боротьби з нею; 7) нарощувати і підтримувати можливості для вивчення кримінології, а також криміналістики і науки з виправних питань і спиратися на сучасні спеціальні наукові знання при розробці і здійсненні відповідних стратегій, програм і проектів. Все це певним чином вплинуло на національну практику країн у сфері формування політики, стратегій, програм протидії злочинності з урахуванням політичної, соціальної та економічної ситуації. Також це обумовило і диференціацію застосування ними програмно-цільового підходу до протидії злочинності. Враховуючи те, що насильницькі злочини (насильницька злочинність) суттєво впливають на стан розвитку людського капіталу будь-якої країни, а життя та здоров’я особи є найвищими цінностями, які захищаються державою, є доцільним навести результати узагальненого аналізу вивчення програм та планів протидії насильству в 133-х країнах світу, проведеного ВООЗ у 2014 році. У звіті ВООЗ наголошується, що в 133-х опитаних країнах половина з них (51%) мала постійні національні плани зі зменшення різних видів насильства, які впливають на окремі категорії осіб і суспільство в цілому. Вони варіюються від групового і молодіжного насильства, насильства з боку інтимного партнера, сексуального насильства до жорстокого поводження з людьми похилого віку (див. табл. 1.1). У даній таблиці показано типи планів запобігання насильству, які були реалізовані країнами певного регіону. Проте як недолік було зазначено, що національні плани не завжди підкріплюються надійними і своєчасними статистичними даними. А це означає, що національні уряди не можуть своєчасно реагувати на зміни у превентивних 82 моделях, що реалізуються, а також своєчасно оцінити ефективність реалізації таких моделей. Також наголошується, що діяльність в державах щодо запобігання насильницьким правопорушенням не завжди здійснюється централізовано і належним чином координується, що не виключає дублювання серед кількох суб’єктів. В той же час у доповіді ВООЗ робиться висновок, що хоча в даний час діяльність з попередження насильства є набагато активнішою, ніж у 2002 році, обсяг інвестицій країн не відповідає серйозності проблеми. Країни дійсно вкладають кошти в програми профілактики, але не на рівні, який відповідає масштабам проблем, з якими вони стикаються [653]. Таблиця 1.1 Національні плани дій з протидії окремим видам насильства за регіонами Всесвітньої організації охорони здоров’я (WHO)* Види Африканський Американський Європейський Південно- Західний насильства регіон регіон регіон східний тихоокеанський азіатський регіон регіон Збройне 41% 62% 32% 50% 25% насильство Групове 30% 62% 33% 38% 25% насилля Молодіжне 41% 71% 63% 38% 45% насильство Насильство 56% 91% 78% 88% 55% щодо дітей Насилля з боку 63% 86% 78% 75% 55% інтимного партнера Сексуальне 70% 86% 63% 75% 60% насильство Насилля щодо осіб 33% 52% 39% 50% 35% похилого віку Плани, які охоплюють 41% 76% 46% 50% 50% всі типи *Дані взяті за результатами дослідження World Health Organization (WHO), проведеного в 2014 році, та викладені в Table 1.1 National action plans by type of violence and WHO region (n=133 reporting countries), розміщеної за посиланням: The 5th International Report Crime Prevention and Community Safety: Cities and the New Urban Agenda, Montreal, 2016. Р. 19 / Internat. Centre for the Prevent. of Crime. URL: http://www.crime-prevention-intl.org/fileadmin/user_upload/Publ/IntRep/5th-IR_EN 17oct_Final.pdf 83 Як вбачається з наведених даних (див. табл. 1.1), саме у країнах американського регіону більше реалізується державних програм та планів з протидії різним видам насильства (>50%), що обумовлюється їх криміногенним станом. Майже всі країни роблять здебільшого акцент (>50%) на зниженні рівня насилля щодо дітей; насилля з боку інтимного партнера; сексуального насильства. Крім цього, країни американського регіону та європейського регіону вживають заходів (>60%) щодо впливу на молодіжну злочинність. У подальшому, враховуючи курс України на європейську та євроатлантичну інтеграцію, пропонуємо стисло розглянути сучасні підходи до програмування протидії злочинності в окремих зарубіжних країнах, а саме: США, Канаді, окремих країнах Латинської Америки (Аргентина, Парагвай, Гондурас, Бразилія, Мексика, Чилі, Еквадор, Колумбія, Сальвадор, Еквадор, Перу, Гватемала) та Європейського Союзу (Англія та Уельс, Франція, Німеччина, Чехія, Швеція, Фінляндія, Польща, Латвія, Естонія, Литва). Так, особливістю США у протидії злочинності, як зазначають Брендон С. Уолш та Девід П. Фаррингтон, є акцентування на досягненні балансу між попередженням злочинності та покараннями за злочини [617]. Вченими виділяються чотири основні стратегії попередження злочинності в США, які повинні знаходити своє відображення у відповідних програмах, а саме: раннє попередження, попередження з боку суспільства або громадськості, ситуаційне попередження*, а також попередження з використанням кримінального правосуддя. Дані превентивні моделі та стратегії знаходять своє відображення у відповідних превентивних програмах на всіх рівнях. Останнім часом на федеральному і місцевому рівнях реалізуються програми попередження злочинів з широким залученням громадськості. Щодо цього * При організації ситуаційного попередження злочинів слід враховувати можливе «зміщення злочинів». Мається на увазі, що злочинці застосовують контрзаходи на можливі зміни у середовищі, які вносяться програмами попередження злочинності, удосконалюючи методи вчинення злочинів. Так, американський дослідник Томас Реппетто (Thomas A. Reppetto Crime Prevention and the Displacement Phenomenon, 1976) свого часу визначив п’ять різних форм зміщення злочинів: часове (зміна часу вчинення злочину), тактичне (зміна способу вчинення злочину), цільове (зміна типу жертви), територіальне (зміна місця вчинення злочину) та функціональне (зміна у виді злочину). 84 зазначимо, що сьогодні на тлі обмеженого фінансування, матеріального та кадрового забезпечення правоохоронних органів переваги широкого вико- ристання потенціалу недержавних суб’єктів виходять на перший план не тільки у США, країнах Євросоюзу, але й в Україні. Проведений нами аналіз доступних офіційних інформаційних ресурсів (зокрема: Department of Pablic Sefety, Criminal Justice Information Authority, U.S. Department of Justice, FBI, Office of Justice Programs, National Center for Victims of Crime, U.S. Dept. of Justice National Sex Offender Public Website, Congressional Research Service Careers) щодо наявних активних програм з профілактики та попередження злочинності і окремих злочинів у США дав можливість також визначити, що: 1) головним актором щодо запровадження відповідних профілактичних програм та розподілу коштів щодо їх фінансування виступає Управління програм юстиції Міністерства юстиції США (OJP); 2) програми профілактики окремих видів злочинів розробляються та реалізуються на трьох рівнях: федеральному, на рівні штату та місцевому рівні (місто, кантон, громада); 3) щорічна кількість програм та грантів, спрямованих на зменшення рівня злочинності в американському суспільстві, змінюється. Все залежить від наявного фінансування та ефективності виконання програм. Так, якщо станом на квітень 2019 року, за даними OJP, налічувалося 97 актуальних (ефективних) програм та грантів, то на 2020 рік заплановано підтримати фінансування 69 актуальних програм та грантів; 4) єдина державна програма протидії злочинності в США не розробляється. У більшості робиться акцент на диференційований підхід в програмуванні протидії злочинності залежно від криміногенної ситуації. Запроваджуються профілактичні програми за окремими напрямками, в тому числі і на грантовій основі. Останнім часом перевага надається фінансуванню програм, спрямованих на профілактику насильницької злочинності* [615; 616]. Проте * У 2017 році зареєстрована кількість злочинів в США із застосуванням насильства склала 1247321, що на 0,2% менше, ніж у 2016 році. Насильницькі злочини, такі як вбивства і ненавмисні вбивства, зменшились на 0,7% в 2017 році порівняно з оцінкою 2016 року. Кількість зґвалтувань збільшилася на 3,0%. Грабежі становили 319 366, що на 4,0% менше порівняно з оцінкою 2016 року. Рівень насильницьких злочинів в 2017 р. склав 382,9 на 100 000 жителів, що на 0,9 % менше, ніж у 2016 році. Рівень убивств становив 5,3 на 100 000 жителів у 2017 році, що 85 можна умовно визначити сім груп профілактичних програм у сфері протидії загальнокримінальній злочинності, які активно фінансуються державою: програми проти бандитизму, програми розвитку партнерства з публічної безпеки, програми з покращення правосуддя, програми підтримки розвитку поліцейської служби, програми з ресоціалізації засуджених, програми боротьби з наркоманією та програми допомоги потерпілим від насильницьких злочинів; 5) підґрунтям для формування більшості програм та грантів, спрямованих на профілактику злочинності на різних рівнях, виступає Закон 1994 року «Про контроль та попередження злочинів», або «Violent Crime Control and Law Enforcement Act of 1994». Щодо структури програм з протидії злочинності штатів, то в узагальненому виді вони включають такі розділи: «Вступна частина», «Процес планування реалізації програми», «Можливості та потреби (демографія, проблеми населення, дані кримінальної статистики, передові практики)», «Пріоритетні цілі та завдання, які необхідно враховувати при плануванні профілактичної діяльності», «Розподіл фінансування» (наприклад, визначається такий розподіл коштів: не менш 5% – для судів, не менш 25% – для правоохоронних органів, не менш 25% – для прокуратури, до 30% – на послуги потерпілим. Такий підхід повністю відповідає вимогам, визначеним для програмних грантів даного спрямування в Законі 1994 року – Violent Crime Control and Law Enforcement Act of 1994), «Управління виконання програмою, моніторинг та оцінка виконання» [113, c.66-67]. Якщо даний підхід щодо структури програм порівняти із загальною структурою програм протидії окремим видам злочинності, які є чинними в на 1,4% менше порівняно з оцінкою за попередній рік. За оцінками, кількість злочинів проти власності в 2017 році склала 7 694 086, що на 3,0% менше, ніж у 2016 році. З числа злочинів проти власності зареєстрована кількість крадіжок зі зломом зменшилася на 7,6%. Розрахункова кількість викрадень автомобілів збільшилася на 0,8% та становила 773 139 злочинів. Дані кримінальної статистики ФБР за 6 місяців 2018 р. показали, що правоохоронні органи по всій країні продемонстрували загальне зниження на 4,3% кількості насильницьких злочинів порівняно з даними, повідомленими за той же час в 2017 році. Категорія насильницьких злочинів включає вбивства, зґвалтування, грабежі й напади за обтяжуючих обставин. Число злочинів проти власності в США з січня по червень 2018 року скоротилося на 7,2% порівняно з даними за той же період часу в 2017 році. Майнові злочини включають крадіжку зі зломом і викрадення автотранспортних засобів. 86 Україні, з урахуванням вимог до таких документів, визначених у Законі Україні «Про державні цільові програми» (2004), то можна побачити багато спільного. Але є і певні відмінності, які заслуговують на увагу, зокрема: 1) програмно визначено відсоткову диференціацію фінансування суб’єктів реалізації програми; 2) обов’язковим є проведення громадського обговорення при формуванні пріоритетів програми. Крім цього, проведене нами дослідження допомогло визначити і інші особливості у програмуванні протидії злочинності у США [165, c.17-36]. Так останнім часом у США спостерігаються певні позитивні зміни у стратегії протидії злочинності, що також відображається на спрямованості відповідних програмних документів та їх змісті. Відбувається поступове відходження від жорсткого карального підходу (концепції «нульової терпимості») [656] в діяльності правоохоронних органів до посилення профілактичної роботи з найбільш вразливими групами населення, в тому числі з активним залученням громадськості. Це у свою чергу призводить до скорочення державних витрат на утримання засуджених та поступове зосередження їх на запровадження ефективних превентивних практик. У США в сучасних умовах умовно виділяють три моделі превентивної діяльності: модель суспільних установ, модель безпеки індивідуума і модель впливу через навколишнє середовище, в тому числі із широким залученням громадськості, які обумовлюють і специфіку формування превентивних програм. Щодо програм запобігання злочинності в США, то вони розробляються у комплексі із програмами вдосконалення законодавства. Обов’язковою є орієнтація на заохочення населення брати активну участь у запобіганні злочинності та надавати інформацію, що може сприяти розшуку злочинців та розкриттю злочинів; розширення та зміцнення співпраці правоохоронних органів із приватним підприємництвом задля посилення охорони та безпеки у державі. Секретом успіху превентивних програм є встановлення довірчих відносин правоохоронних органів та населення. Програми або стратегії запобігання спрямовані на зміни в інфраструктурі, культурі або матеріальному середовищі 87 громади з метою зниження рівня злочинності. Різноманітність підходів включає сусідський нагляд, взаємодію поліції та громади, дизайн та архітектурні рішення, а також комплексні або багатопрофільні практичні зусилля. Більшість превентивних програм у США орієнтовані на конкретний вид злочинності та її фонові явища. Надійним підґрунтям реалізації державної політики у сфері протидії злочинності є недержавні суб’єкти, які залучаються для реалізації програм та різні форми залучення населення до запобіжної діяльності. Безперечно, для успіху реалізації даного підходу в нашій державі необхідно вра- ховувати різницю правових систем та менталітет нашого суспільства. Першочерговим завданням має стати підвищення рівня довіри та взаємодії між державними і недержавними суб’єктами, а також розширення міжнародного співробітництва у впровадженні профілактичних програм із використанням потенціалу недержавних суб’єктів. Як позитивний досвід щодо розширення кола суб’єктів, що беруть участь у програмуванні протидії злочинності в США, слід виділити створення у 2018 році Федеральної міжвідомчої Ради з питань попередження злочинності та покращення повернення (Federal Interagency Council on Crime Prevention and Improving Reentry), який виконує не тільки роль головного координатора у попередженні злочинності та профілактиці рецидиву на федеральному рівні шляхом ефективного виконання відповідних програмних документів та поширення кращих практик, але також розробляє рекомендації для формування відповідних програм та проведення відповідних реформ. Що ж до Канади, то сучасна практика протидії злочинності в цій країні в більшості спрямована на усунення факторів ризику, що сприяють злочинності, через реалізацію підходу соціального розвитку (crime prevention through social development – CPSD). Акцент переважно робиться на ранньому втручанні і зосередженні на поєднанні двох основних типів попередження злочинності: ситуаційного та соціального розвитку [165, c.37-52]. В цій країні відправним пунктом у попередженні злочинності є відповідна Національна стратегія щодо запобігання злочинності (NCPS), а вже на її основі та 88 з урахуванням вихідних положень такі головні суб’єкти, як Національний центр з попередження злочинності (Public Safety Canada's National Crime Prevention Centre – NCPC) та Міністерство публічної/громадської безпеки Канади (Public Safety Canada – РС) спільно, з урахуванням пропозицій інших суб’єктів попереджувальної діяльності, формують проекти відповідних профілактичних програм за відповідними напрямами. Пропозиції щодо формування відповідних програм та свої пропозиції також надають і місцеві органи влади, які згодом на конкурсній основі можуть отримати відповідне фінансування для їх реалізації на локальному рівні [605]. Щодо питання програмування протидії злочинності в межах наявної Стратегії, то в Канаді функціонує Національний центр з попередження злочинності (Public Safety Canada's National Crime Prevention Centre – NCPC / Центр). Робота Центру забезпечує національне керівництво економічно ефективними засобами запобігання і скорочення злочинності шляхом втручання в фактори ризику до скоєння злочину. Підхід Канади полягає у сприянні впровадженню ефективних методів попередження злочинності [620]. NCPC залежно від того, які практики використовуються відповідними суб’єктами, виділяє три види профілактичних програм, реалізовуваних на різних рівнях, а саме: типові програми (Model program), перспективні програми (Promising program), інноваційні програми (Innovative program) [638; 639]. Фінансування буде залежати від того, які типи програм запроваджуються [165, c.44-45]. На провінційному та територіальному рівнях, так само як і на федеральному, частіше за все вплив на злочинність здійснюється через соціальний розвиток (CPSD), з акцентом на зусилля, які створюють та розвивають партнерські відносини з громадою, що також знаходить своє відображення в програмних документах. Вибірковий аналіз існуючих профілактичних програм на державному/провінційному та локальному рівнях також показав, що одним з основних суб’єктів реалізації профілактичних заходів, як і в інших країнах, залишається поліція [535]. 89 Дослідження аналітичної та звітної інформації з питань програмування протидії злочинності, розміщених на офіційному сайті Міністерства громадської безпеки Канади (РС), дає можливість стверджувати, що в Канаді в цілому сформовано логічну модель Програми попередження злочинності [640], яка використовується при формуванні програм на різних рівнях [Додаток В]. Фактично в Канаді реалізується ідея, і ми її підтримуємо, щодо збільшення інвестицій на запобігання злочинності (раннє запобігання) для зменшення «ціни злочинності» в майбутньому. При цьому йдеться і про скорочення видатків на утримання судових та правоохоронних органів, а вивільнені кошти спрямовуються безпосередньо на профілактичні заходи, які реалізуються в межах відповідних програм. Узагальнюючи власні спостереження та наявні вже результати кримінологічних досліджень з даного питання, додатково слід наголосити і на таких відмінних рисах програмування протидії злочинності в Канаді [165, c.52]. 1) стратегічними пріоритетними напрямами протидії злочинності в Канаді залишаються: молодіжна злочинність, незаконний обіг наркотиків, контрабанда тютюну, дитяча сексуальна експлуатація в Інтернеті, торгівля людьми, незаконний обіг зброї, організована злочинність; 2) єдиної комплексної федеральної програми протидії злочинності не існує. Основний акцент зроблено на програмуванні протидії злочинності на грантовій основі, що має фондову підтримку. Розробка та реалізація профілактичних програм ґрунтуються на Національній стратегії запобігання злочинності (NCPS). Через NCPS здійснюється підтримка та фінансування профілактичних програм за чотирма напрямами: розвиток безпекової інфраструктури (SIP), сприяння акціям із запобігання злочинності в громадах (CPAF), запобігання злочинності Півночі та аборигенів (NACPF), профілактика молодіжних банд (YGPF); 3) програмування протидії злочинності здійснюється на трьох рівнях: федеративний / провінція / територія (F/P/T); 4) серед основних суб’єктів, які здійснюють формування державних програм, координацію щодо формування профілактичних програм на інших 90 рівнях, в тому числі і взаємодію серед суб’єктів щодо їх реалізації, можна виділити такі: Національний центр з попередження злочинності (NCPC), Міністерство публічної безпеки Канади (РС), Міністерство юстиції Канади, а також Федеральна / провінційна / територіальна робоча група з попередження злочинності (F/P/T WG CP). Останній суб’єкт забезпечує взаємодію суб’єктів різних рівнів при програмуванні протидії злочинності та розробки відповідних пропозиції за принципом «знизу-вверх» з актуальних програмних проектів; 5) більшість профілактичних програм в Канаді формуються та реалізуються на провінціальному та територіальному (локальному) рівні; 6) щодо фінансування програм протидії злочинності, то воно здійснюється за рахунок як федерального, так місцевого бюджетів. Також активно залучаються донори. В даному напрямку реалізується політика щодо збільшення інвестицій, спрямованих на реальне попередження злочинності (раннє попередження) для зменшення «ціни злочинності» в майбутньому. При цьому йдеться і про поступове скорочення видатків на утримання судових та правоохоронних органів з подальшим спрямуванням вивільнених коштів на профілактичні заходи, які реалізуються в межах відповідних програм. Також одним з джерел фінансування профілактичних програм є конфісковані правоохоронними органами кошти, які були отримані злочинним шляхом; 7) профілактичні програми мають відповідну логічно побудовану структуру, що включає в себе операційні та стратегічні компоненти, які визначаються за відповідними напрямами: діяльність, вихідні результати, проміжні результати і результати в довгостроковій перспективі. У структурі програми обов’язково зазначається: головна мета; цільова група, на яку орієнтована програма; способи досягнення мети; практики, які будуть використовуватись; виконавці програми; терміни реалізації програмних заходів та фінансування; 8) останнім часом для реалізації правоохоронних програм також активно залучається громадськість [97; 641]; 91 9) щодо моніторингу та оцінювання профілактичних програм в межах Стратегії, то цей процес здійснюється постійно на всіх рівнях, з обов’язковим залученням громадськості. Не менш цікавим є досвід окремих країн Латинської Америки. Геополітично Латинська Америка поділяється на 33 незалежні держави і декілька залежних територій, які включають і країни Карибського басейну. Країни Латинської Америки традиційно включають держави Центральної Америки (Беліз, Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Панама, Сальвадор) та Південної Америки (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор та інші). Однією з особливістю країн Латинської Америки та Карибського басейну (далі – LAC, або країни Латинської Америки), на відміну від інших країн світу, є високий рівень злочинності, особливо за рівнем вбивств, грабежів, насильства, крадіжок [165, c.53-56; 534]. Крім цього, даний регіон є світовим лідером з наркоторгівлі, незаконного обігу зброї, що впливає на поширення організованої і транснаціональної злочинності. Так, Колумбія, Перу та Болівія є світовими лідерами з культивування та виробництва кокаїну. Середньорічний дохід від продажу цього наркотику в загальносвітовому масштабі фахівцями ООН оцінюється майже у 100 млрд дол. США [200]. Тому, як зазначає М.Г. Колодяжний, для більш успішного запобігання злочинності, зменшення жертв передусім насильницьких злочинів, скорочення незаконного обігу наркотичних засобів правоохоронні органи країн Латинської Америки змушені жорстко реагувати на злочинні прояви та нові виклики з боку організованої й транснаціональної злочинності [200, с. 3]. У зв’язку з тим, що рівень злочинності в більшості країн цього регіону залишається одним з найбільш високих у світі, питання протидії та зниження її рівня є актуальним. Зокрема, з кінця 1990-х років у Латинській Америці реалізується не менше 1300 зареєстрованих превентивних програм и проектів, спрямованих на забезпечення безпеки громадян. В Бразилії, Колумбії, Сальвадорі, 92 Гватемалі, Мексиці, Нікарагуа та Гондурасі спостерігається висока концентрація таких профілактичних програм та проектів [644]. За даними дослідження, яке провели Роберт Мугга (Robert Muggah) та Кетрін Агірре Тобон (Katherine Aguirre Tobón) у 2018 році, майже 43 % всіх заходів із забезпечення безпеки громадян передбачається саме національними програмами, а інші заходи – програмами штатів (12%), регіонів (18%) та міст (27%). Це також впливає і на фінансування таких програм, більш ніж 50% яких спрямовано на профілактику загальнокримінальної злочинності, тоді як інші заходи спрямовані на зниження молодіжної злочинності та злочинів, поєднаних зі зґвалтуванням. Як зазначають дослідники Лаура Шиншилла, Дорін Ворндран, за останнє десятиліття уряди країн Латинської Америки і Карибського басейну просунулися в напрямі системного управління питаннями громадської безпеки для громадян, інтеграції стратегій попередження і контролю за злочинністю і насильством, відправлення правосуддя і соціальної реабілітації засуджених. Регіон перейшов від реактивного і карального підходів до розробки і впровадження комплексних моделей, орієнтованих на права людини і багатосекторальну координацію [611]. Однак вибіркове опитування латиноамериканців, проведене Inter-American Development Bank (IDB) в період з 2012 по 2014 роки, показало, що частка населення цього регіону, які віддають пріоритет каральним заходам впливу на злочинність, збільшилась з 46,9% до 55,1%, а частка тих, хто віддав перевагу профілактиці, знизилась з 37,4% до 29,7% [606]. Одним з інструментів, який допомагає поліпшити управління сектором публічної безпеки у напрямі протидії злочинності, залишаються плани та програми, що дозволяють визначати стратегічний маршрут, встановлювати програмні пріоритети, об'єднувати дії і визначати ресурси та обов'язки для їх виконання. У більшості країн регіону розроблено та затверджено національні плани або програми щодо громадської безпеки. Хоча станом на початок 2019 року таки країни, як Болівія, Парагвай і Уругвай, ще не розробили програми і плани такого роду [611]. 93 Дані інструменти є складовими двох рівнів державного та галузевого стратегічного планування. Так, на першому рівні у структурі національного плану розвитку або державного плану соціально-економічного розвитку країни передбачаються окремі розділи, присвячені стратегічним напрямкам і діям у сфері безпеки (прикладом може бути Аргентина*, Колумбія, Чилі, Коста-Ріка, Гватемали і Сальвадор). На другому рівні ці інструменти в секторі безпеки мають вираз конкретних політик, програм і планів, в тому числі і в напрямку протидії злочинності [113, c.74-75]. Проте слід наголосити на наявній проблемі реалізації національних планів та програм в більшості країн даного регіону, яка стосується питання наслідування та їх виконання наступними урядами. Хоча є і винятки. Так, зокрема, Національна політика громадської безпеки (PNaSP), нещодавно затверджена в Бразилії, встановлює набір принципів, керівних ідей, цілей та інституційних механізмів, яких повинні дотримуватися всі рівні уряду протягом подальших чотирьох років, незважаючи на той факт, що уряд, який оприлюднив цю політику, завершить свій термін в 2019 році. Аналогічним чином Національна стратегія безпеки громадян Парагваю (ENSC) охоплює період більш ніж десять років, що створює підґрунтя для перспективної її реалізації, незалежно від частоти зміни уряду [165, c.60-61]. Чинна комплексна політика співіснування і безпеки громадян Гондурасу є ще одним цікавим прикладом інструменту планування з довгостроковим баченням вирішення нагальних проблем. Дана політика розрахована на десять років (2011-2022), вона не тільки охоплює стратегічні аспекти системи безпеки, але також спрямована на формування та реалізацію спільних і скоординованих програм і проектів [611]. * Наприклад, в Аргентині чинний національний план на 2015-2019 роки є менш змістовним і включає тільки набір цілей, пов'язаних з боротьбою з незаконним обігом наркотиків і підвищенням рівня безпеки. Деякі з цілей були розроблені більш широко в конкретних планах дій та програмах, зокрема в: Національному плані дій щодо попередження та надання допомоги і викорінення насильства щодо жінок на 2017-2019 роки, Федеральній програмі безпеки громадян (2017). Остання спрямована на скорочення числа грабежів та вбивств в окремих регіонах країни. 94 Як позитив слід відзначити той факт, що в останні роки зростає кількість випадків формування політик, програм і планів у сфері забезпечення громадської безпеки, які були розроблені через механізм консультацій з громадськістю. Прикладом може бути Національна стратегія безпеки громадян (ENSC) Парагваю і Національна угода про громадську безпеку Чилі [614]. Щоб виміряти цільову спрямованість програм забезпечення безпеки і кримінального правосуддя (Targeting of Citizen Security Programs), Міжамериканський банк розвитку (IDB) в 2018 році провів вибіркове дослідження програм з безпеки громадян в шести країнах LAC (Чилі – 72, Бразилія – 54, Еквадор – 17, Гватемала – 51, Парагвай – 11, Уругвай – 59). Результати показали, що серед 264 програм менше половини орієнтовані на антисоціальну або кримінальну поведінку (100 програм, що становить 38%). Більш того, в програмах рідше передбачається цільовий вплив на місця з високим рівнем ризику вчинення злочинів (12,5% програм). Близько 30 програм (11,7%) не передбачали заходів цільового впливу [606]. Серед вивчених програм тільки 22 (8%) містили в собі заходи профілактичного впливу, ефективність яких підтверджувалось фактичними даними. Останнім часом в більшості країн LAC для фінансування правоохоронних програм використовують відповідні цільові фонди. Проте з метою розумного використання коштів на поліцейську діяльність з протидії злочинності відбувається поступовий перехід від традиційної моделі ситуативно-репресивного реагування на надзвичайні події до моделі раннього виявлення та попередження злочинів, в тому числі реалізації стратегії поліцейського впливу в «гарячих точках» (HSP – hot spots preventions). Щодо останнього слід зазначити, що застосування стратегії HSP, незважаючи на її поширеність у США і Канаді, у країнах Латинської Америки та Карибського басейну (LAC) все ще обмежене. Враховуючи високий рівень вбивств у цих країнах, більшість профілактичних програм спрямовано на їх зменшення та на створення безпечних умов для громадян. 95 Так, вчені з Лабораторії з питань аналізу насильства Університету штату Ріо-де-Жанейро (Бразилія) (Laboratório de Análise da Violência, Universidade do Estado do Rio de Janeiro) Ігнасіо Кано (Ignacio Cano), Еміліано Родідо (Emiliano Rojido), Жоао Траяно Сенто-Се (João Trajano Sento-Sé) провели у 2016 році дослідження 93 чинних програм з профілактики вбивств у країнах LAC. Ними з’ясовано наявну взаємозалежність між рівнем убивств та кількістю профілактичних програм, які були розроблені для вирішення цієї проблеми. В країнах з 5 і більше програмами рівень вбивств, як правило, перевищує 25 випадків на 100 000 населення (Північний трикутник: Сальвадор, Гватемала, Гондурас; Колумбія, Венесуела та Бразилія), тоді як в інших країнах з меншою кількістю програм зазвичай спостерігається більш низький рівень (Аргентина, Чилі, Парагвай, Уругвай, Мексика, Болівія, Еквадор, Перу і, меншою мірою, країни Центральної Америки та Карибського басейну) [607; 631]. Залежно від того, за яким типом [631] пропонованої профілактики побудовано програми (первинна, вторинна або третинна профілактика), вченими відзначається ряд особливостей для даного регіону, зокрема: 1) 35% програм стосуються виключно третинної профілактики; 2) лише одна з п’яти програм включає всі три види профілактики. Залежно від цільової групи, то слід зазначити, що 28% програм спрямовані на молодь, 22% – на жертв та свідків в кримінальному процесі, 14% – на жінок, які стали жертвами від вбивств, 4% – на захист поліцейських, решта – на інші групи ризику. Зазначимо також, що залежно від території поширення таких програм більшість з них поширюється на всю територію країни (66%), далі виділяють місцеві програми (25%) та регіональні (10%). Фактично у більшості випадків програми формуються за принципом «зверху-донизу». Також важливо зазначити, що найбільш очевидна відмінність у програмуванні протидії злочинності спостерігається між країнами LAC з унітарним устроєм та країнами з федеральним устроєм у даному регіоні. Таким 96 чином, логіка застосування політики у федеральному та унітарному контекстах помітно відрізняється [647]. Щодо Мексики [630], Бразилії [608; 609; 612; 657] та Аргентини [627], країн з федеральними інститутами, політика безпеки громадян зосереджена на створенні практик координації зусиль зі штатами або провінціями (округами), а також на створенні фондів, які працюють як винятковий інструмент для розробки планів і програм щодо попередження злочинності на місцевому рівні. Сильна автономія штатів і місцевих органів влади в питаннях безпеки і поліції у країнах з таким адміністративно-територіальним устроєм передбачає певну складність реалізації превентивних проектів на місцевому рівні. Переважає підхід «знизу- вверх» до формування превентивної політики та програмних документів з питань протидії злочинності. З іншого боку, країни з централізованими урядами, такі як Сальвадор, Еквадор, Перу і Чилі, можуть здійснювати політику «зверху-вниз», яка забезпечує більш ефективний і швидкий процес координації у протидії злочинності, але в той же час не створює повною мірою можливості для різноманітності заходів впливу, які можуть застосовуватися місцевими органами влади. Незважаючи на це, більшість органів місцевого самоврядування змогли використовувати централізований інституційний контекст для поліпшення свого реагування на злочинність і, в межах їх відносної свободи, скеровують ресурси і покращують координацію з суб’єктами різних рівнів. У всіх випадках відзначається досягнення значних успіхів, коли в реалізації превентивної політики держави активну участь беруть громадяни, а також у покращенні координації правоохоронних органів та інститутів громадянського суспільства на всіх рівнях у профілактиці злочинності. Прикладом розроблення таких стратегічних документів через механізм консультацій з громадськістю може бути формування Національної стратегії безпеки громадян (ENSC) Парагваю і Національної угоди про громадську безпеку в Чилі [165, c.64-66]. Також слід зазначити, що в країнах Латинської Америки підходи до забезпечення громадської безпеки варіюються між двома напрямами: це жорстка силова превенція та соціальна профілактика, що впроваджується вже більше 20 97 років [644]. Впродовж останніх десять років залишається репресивний підхід у протидії злочинності в таких країнах, як Бразилія, Мексика та Колумбія [165, c.46]. Також у напрямку вдосконалення та підвищення ефективності програмування протидії злочинності і забезпечення безпеки громадян зарубіжні фахівці акцентують увагу суб’єктів їх формування на дотриманні таких базових основ: чітке визначення та бачення пріоритетів і цілей; відхід від політики жорстких санкцій для засуджених та посилення їх ресоціалізації задля зменшення рівня рецидиву; інвестування в профілактичні заходи; передбачення конкретних можливостей працевлаштування для груп високого ризику; запровадження експериментів з альтернативами тюремному ув'язненню; зосередження ресурсів на «гарячих точках» (Hot Spots); інвестування у сфокусоване стримування і проблемно орієнтовану роботу поліції; посилення соціальної згуртованості і колективна ефективність у громадах; розширення участі громадян у виборі, розробці, реалізації та оцінці втручань; запровадження інноваційного механізму фінансування (з інших джерел); інвестування в нові технології для посилення громадської безпеки, з обов’язковою оцінкою результатів [644]. Особливістю програмування протидії злочинності в країнах LAC є те, що цей напрям сильно залежить від якості децентралізації інституту безпеки в них, що дозволяє в перспективі охопити більше суб'єктів профілактичної діяльності на різних рівнях, залучити відповідне фінансування та громадськість. Державна політика більшості урядів цих країн у сфері протидії злочинності поступово спрямовується на запровадження інструментів з покращення управління результатами такої діяльності, координації суб’єктів, планування, фінансування і оцінки правоохоронних програм та планів. Щодо оцінки результативності виконання програмних документів, то така діяльність проводиться за підтримки національних і міжнародних наукових установ [165, c.81]. Є також позитивним те, що програми та плани протидії злочинності (забезпечення громадської безпеки) базуються на відповідних планах соціально- економічного розвитку цих країн та кореспондуються з ними. В останніх в більшості випадків передбачається окремий розділ, в якому визначаються 98 стратегічні пріоритети у сфері громадської безпеки (Аргентина, Колумбія, Чилі, Коста-Ріка, Гватемала і Сальвадор) [611]. В той же час для більшості цих країн є притаманною практика формування та реалізації єдиних середньо або довгострокових державних програм протидії злочинності. Іноді цими країнами використовуються й інші підходи щодо формування державних стратегічних документів (державний рівень) у цій сфері, зокрема: 1) національний план протидії злочинності (забезпечення громадської безпеки)  державні програми протидії окремим видам злочинності та соціальної профілактики; 2) національний план соціально-економічного розвитку країни  державні програми протидії окремим видам злочинності та соціальної профілактики. Є позитивним створення та функціонування в окремих країнах регіону національних центрів з попередження злочинності, які відіграють важливу роль у процесах формування політики, програм та планів з протидії злочинності. В той же час для більшості країн даного регіону в питаннях формування та реалізації національних планів та програм у сфері протидії злочинності залишається притаманною проблема, яка стосується питань спадкоємності (продовження відповідної політики) та виконання цих документів наступними урядами. Окремо слід звернути увагу і на певні особливості програмування протидії злочинності у країнах Європейського Союзу (далі – ЄС/Євросоюз). Так, низка нещодавніх досліджень з попередження злочинності в європейських країнах, проведена фахівцями ICPC, показала, що останнім часом країни у цій сфері фокусуються на практиці розвитку партнерських відносин у галузі безпеки на рівні спільнот, що також є характерною рисою урядових стратегій протягом останніх двох десятиліть. Як особливість цих країн наголошується на використанні скандинавської моделі попередження злочинності, розробленої наприкінці 1980-х – початку 1990-х років, яка поєднує в собі ситуаційне попередження з політикою соціального забезпечення [165, c.83]. 99 Зазначимо, що стратегія громадсько орієнтованого втручання у профілактику правопорушень та забезпечення безпеки на місцевому рівні притаманна всім країнам ЄС. У країнах ЄС останнім часом у центрі уваги політики з протидії злочинності залишаються не тільки загальнокримінальна злочинність, але і таки види злочинності, як: кіберзлочинність, організована злочинність, торгівля людьми, контрабанда, терористична діяльність, нелегальна міграція [653]. У більшості випадків розробка національної політики, формування стратегій та програм з протидії злочинності в країнах ЄС відбувається з урахуванням не тільки специфіки регіону, стану злочинності, а і з урахуванням Рекомендацій Ради Європи № R/96/8 від 1999 р. «Політика боротьби зі злочинністю в Європі, що змінюється» [642] та Конгресів ООН з попередження злочинності і кримінального правосуддя та відповідних декларацій, прийнятих за їх результатами, зокрема останніх з них: «Сальвадорська декларація про комплексні стратегії для відповіді на глобальні виклики: системи попередження злочинності і кримінального правосуддя та їх розвиток у світі, що змінюється» (Резолюція 65/230 Генеральної Асамблеї від 21 грудня 2010 року) та «Дохинська декларація про включення питань попередження злочинності та кримінального правосуддя в більш широкий порядок дня Організації Об'єднаних Націй з метою вирішення соціальних й економічних проблем і сприяння забезпеченню верховенства права на національному та міжнародному рівнях, а також участі громадськості» (Резолюція 70/174 Генеральної Асамблеї від 17 грудня 2015 року) [479]. Далі на підставі вивчення наявних результатів вітчизняних та зарубіжних досліджень, а також здійсненого аналізу інформації щодо практики програмування протидії злочинності, розміщеної на сайті EUCPN* (European crime prevention policies – Європейська мережа з попередження злочинності, що є міжнародною мережею, яка об’єднує політику попередження злочинності на місцевому, національному та європейському рівнях і має за мету, зокрема, * EUCPN (European Crime Prevention Network). URL: https://eucpn.org. 100 покращення профілактики злочинності, обмін передовим досвідом та сприяння доступу держав – членів ЄС до проектів, які реалізуються в цій сфері в межах ЄС), висвітлимо в узагальненому виді особливості, які притаманні окремим країнам ЄС (Чехія [539; 619; 632, с.56; 648, с. 66], Німеччина [537], Англія та Уельс [646, с.15-16; 654, с.1-2], Франція [538], Естонія [618], Латвія [536], Литва, Фінляндія, Швеція, Польща). Так, у більшості досліджених нами країн для реалізації державної політики з протидії злочинності розроблюються та реалізуються стратегії-програми [619] (наприклад, у Чеській Республіки – це «Стратегія запобігання злочинності на 2016-2020 роки»; в Естонії – «Стратегія запобігання насильству на 2015-2020 роки» [649], «Стратегія розвитку Плану з внутрішньої безпеки на 2015-2020 роки», розроблена Міністерством внутрішніх справ; Латвії – «Стратегія МВС Латвії на 2017-2019 роки» [629]; у Франції – це Національна стратегія з попередження правопорушень на 2013-2017 роки [628]; в Англії та Уельсі – це «Modern Crime Prevention Strategy» [655]) на національному, регіональному та місцевому (муніципальному) рівнях. Проте формування окремих національних програм протидії злочинності є притаманним для Литви (Програма розвитку громадської безпеки на 2015-2025 роки [621]), Польщі (Програма зі скорочення злочинності і антигромадської поведінки «Безпечніше разом» імені Владислава Стасяка на 2018-2020 роки [635]), Фінляндії (Національна програма щодо попередження злочинності на 2016-2020 роки «Працювати разом для безпеки та більш безпечного суспільства» [633]) та Швеції (Національна програма профілактики «Боротися зі злочинністю разом» [613]). В тих країнах, де поширеною є практика запровадження стратегій з протидії злочинності, передбачається диференційований підхід до розробки та реалізації відповідних програм з протидії окремим видам злочинів з урахуванням сучасного стану злочинності в країні. Наступною особливістю країн Євросоюзу є те, що розроблені окремі національні програми протидії злочинності в більшості за своїм змістом спрямовані на мінімізацію загальнокримінальної злочинності (злочинність 101 молоді, насильницька злочинність, віктимологічна профілактика). Такий підхід пояснюється тим, що країнами застосовується диференційований підхід при розробці стратегічних документів, спрямованих на реалізацію державної політики в цій сфері. На момент розробки відповідної державної програми з протидії загальнокримінальній злочинності в країні вже затверджені та реалізуються чинні державні стратегії та програми щодо протидії окремим видам злочинності. Зокрема, це стосується протидії тероризму, екстремізму, організованій злочинності, торгівлі людьми, незаконному обігу наркотиків, кіберзлочинності, економічній злочинності, корупції, незаконній міграції, в окремих випадках – неповнолітній злочинності. Формування окремих стратегій та програм за цими напрямами на національному рівні обумовлено виконанням рішень та рекомендацій міжнародних інституцій (перш за все, ООН). Проте це не означає, що в таких країнах відсутня в цілому єдина стратегія та програми протидії злочинності, скоріше єдність та цілеспрямованість такої політики проявляється в розробці та реалізації взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих одна одну стратегій та програм з протидії окремим видам злочинності. У більшості країн ЄС, як і в США та Канаді, у протидії злочинності в сучасних умовах зміщується акцент з каральної політики (спеціальне запобігання) в бік соціального та ситуативного попередження з активізацією процесів широкого залучення громадськості до профілактики. Фактично сьогодні ми можемо спостерігати певний симбіоз реалізації в цих країнах класичної моделі (первинна, вторинна та третинна профілактика) попередження злочинності та неокласичної моделі, яка включає в себе: профілактику через розвиток середовища (Development Prevention), профілактику злочинності із залученням громадськості (Community Prevention), ситуаційну профілактику (Situative Prevention). В той же час реалізація державних стратегій та програмних документів з протидії злочинності здійснюється на всіх рівнях (національний, регіональний, місцевий). Проте основний акцент у державних стратегічних документах зроблено саме на посиленні превентивної роботи на місцевому рівні. 102 Спостерігається активізація застосування програмно-цільового методу для формування відповідних превентивних стратегій, програм та планів саме на муніципальному рівні, що в перспективі дозволяє більш ефективно та результативно здійснювати діяльність з протидії злочинності та стабілізувати криміногенну обстановку. Відзначається орієнтація державних програм на покращення профілактики злочинності на місцевому рівні шляхом реалізації відповідних проектів (грантова підтримка), які ініціюються «знизу-вверх». Залишається поширеною практика запровадження грантових програм та проектів (або програм-проектів) з протидії окремим видам злочинності, яка показала свою ефективність. Така практика є притаманною також і для США і Канади [165, с. 17-36, 37-52]. Програми з протидії злочинності та окремим її видам, спрямовані на реалізацію відповідних державних стратегій, у своїй більшості розраховані на коротко- та середньостроковий періоди (від 2-х до 5-ти років). В них передбачаються ті цілі та завдання, яких реально досягти та реалізувати з максимальним ефектом у сфері профілактики злочинності саме в ці періоди. Здійснюється спрямування на ситуативну протидію злочинності в найбільш криміногенних сферах, яка базується на використанні достовірних фактичних даних. В цих країнах в сучасних умовах спостерігається відсутність використання державного підходу щодо протидії всій злочинності «одразу та всюди» впродовж короткого терміну та з використанням всіх зусиль, який вважається малоефективним і затратним. Щодо структури програмних документів в цих країнах, то вони можуть складатися з 4-9 розділів. Зокрема, в цих розділах містяться положення про спадкоємність при формуванні нової програми, аналіз ефективності виконання попередніх програм, чітку систему критеріїв з оцінки досягнення запланованих цілей Програми, взаємозв’язок з іншими правоохоронними стратегіями та програмами, визначення загроз, які можуть завадити реалізації програм. Більшість опрацьованих нами державних програм з протидії злочинності (чи окремим видам злочинів) показали, що вони побудовані з дотриманням принципу субсидіарності 103 та з урахуванням підходу деконцентрації заходів впливу на злочинність з центру на місця. Серед комплексу заходів, які передбачаються у програмних документах, окрема роль відводиться віктимологічній профілактиці та технічному оснащенню правоохоронних органів і суду, а також більш широкому використанню ІТ- технологій та Інтернету в превентивній діяльності (наприклад, збільшення он- лайн сервісів для цільових груп) та розвитку предикативної аналітики. Є позитивним і те, що у напрямку удосконалення віктимологічної профілактики у країнах Євросоюзу відбувається, на відміну від України, подальший розвиток державної схеми матеріальної компенсації жертвам насильницьких злочинів. В той же час значну координуючу роль у процесі підготовки, реалізації профілактичних програм на різних рівнях в більшості з досліджуваних нами країн Євросоюзу (Чехія, Литва, Польща, Франція, Німеччина, Фінляндія, Швеція) продовжують відігравати Національні ради (центри, комітети, комісії) з попередження злочинності. У багатьох країнах сформовано злагоджену мережу суб’єктів з формування та реалізації політики з протидії злочинності (урядові, неурядові організації, координаційні групи, ради з профілактики, наукові установи, громадянське суспільство тощо). Найбільш чітко вираженою, системною та визначеною вона є в Німеччині [165, с.119-127]. Успіх у реалізації національних програм з протидії злочинності в більшості випадків залежить від їх фінансування (бюджету). В країнах Євросоюзу фінансування стратегічних програмних документів у даному напрямку включає в себе кошти державного бюджету та донорську допомогу (Рада Європи, Організація економічного співробітництва та розвитку, зарубіжні країни- партнери, громадянське суспільство, приватний сектор, недержавні організації). В окремих країнах, наприклад Франції, при фінансуванні відповідних програм в межах бюджету Національної стратегії з профілактики злочинності використовується диференційований підхід, якій в ній чітко закріплений – профілактика молодіжної злочинності (46%), публічна безпека в містах (35%), протидія насильству щодо жінок (19%) – і який може переглядатися залежно від ускладнення ситуації. Також є сталою практикою здійснення фінансування 104 програмних документів з протидії злочинам через спеціальні фонди профілактики злочинів [165, с. 109-119]. Підсумовуючи все викладене, зазначимо, що досвід у питаннях програмування протидії злочинності країн як американського, так і європейського регіону має свої плюси та мінусу, але в своїй більшості, з огляду на сучасний стан цієї діяльності в Україні, він є актуальним та позитивним і таким, що має багато спільних рис. Останнє стосується: залежності напрямів програмування від стану злочинності та наявних державних підходів щодо впливу на неї; стану функціонування системи протидії злочинності; внутрішніх та зовнішніх фінансових можливостей щодо запровадження ефективних практики впливу на злочинність та її детермінант; залежності програмування від специфіки адміністративно-територіального устрою країни, розвитку громадянського суспільства тощо. 1.4 Місце програм протидії злочинності в системі ієрархії стратегічних документів Система забезпечення протидії злочинності в сучасних умовах може ефективно функціонувати, маючи надійне нормативне-правове підґрунтя (нормативне поле), яке регламентує і спрямовує розвиток цієї системи. До цього підґрунтя належать керівні документи державної політики в безпековій сфері, які створюють основу стратегічного планування – концепція, доктрина, стратегія, програми, плани, що регулюють суспільні відносини у сфері як національної безпеки держави, так і протидії злочинності, яка виступає складовою останньої. Вироблення ефективної державної політики в суспільстві як науковці, так і політики пов’язують зі стратегічним плануванням, яке набуває особливої актуальності при розробці та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності. Серед основних завдань, які покладаються на систему забезпечення протидії злочинності, є, зокрема, розробка (внесення змін та доповнень) доктрини, 105 стратегій, концепцій, програм, інших керівних документів, які фактично повинні буди скеровані на реалізацію державної політики у сфері протидії злочинності та, відповідно, кримінологічної політики [551]. Щодо останньої, то окремих документів, які б чітко її визначали, не існує. Здебільшого окремі напрями цієї політики знаходять своє закріплення в галузевих стратегіях та програмах. Також наголосимо на тому, що, на відміну від практики, у вітчизняній кримінологічній науці ці питання останнім часом ретельно розробляються і є відповідні напрацювання, які заслуговують на увагу та можуть виступати підґрунтям для розробки відповідних документів державної політики. Проте вже тривалий час у прийнятті та реалізації відповідних стратегій, концепцій, програм і планів існують певні складнощі, зумовлені відсутністю усталеної системи ієрархії керівних документів державної політики в цілому, а не в окремих її сферах. Невирішення цієї проблеми призводить до незбалансованої державної політики, в тому числі й у сфері протидії злочинності. Водночас, незважаючи на існуючу в Україні нормативно-правову базу з протидії злочинності, створену за роки незалежності, цей напрям і досі залишається позбавленим цілісної логічно побудованої системи нормативно- правового забезпечення, з чітко встановленою взаємною підпорядкованістю різних документів. Сьогодні як серед вчених, так і серед державних чиновників тривають дискусії щодо ієрархії керівних документів з реалізації відповідної державної політики. Проблемні питання ієрархії керівних документів державної політики вивчаються у межах декількох наукових напрямків – аналізу політики національної безпеки, соціально-економічного розвитку держави, протидії злочинності, стратегічного планування та функціонування системи нормативно- правових актів. Проблемам удосконалення стратегічного управління в Україні та оптимізації системи стратегічних документів державної політики присвятили свої наукові роботи такі вітчизняні науковці, як: А.В. Баровська, Я.В. Бережний, В.Ю. Богданович, Т.М. Брус, В.П. Горбулін, В. А. Ліпкан, А. І. Семенченко, Г.П. Ситник та інші [35; 36; 54; 58; 253; 485; 505]. 106 Питання стратегічного планування, у тому числі кримінологічного, у сфері протидії злочинності досліджували такі українські вчені, як О.М. Бандурка, В.В. Василевич, В.В. Голіна, Л.М. Давиденко, І.М. Даньшин, А.М. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, О.М. Литвак, С.Ю. Лукашевич, М.Г. Колодяжний, М.М. Клюєв та інші [116; 118; 158; 174; 511]. Формування державної політики в цілому, а також в певній її сфері (у тому числі у сфері національної безпеки, протидії злочинності) відображається у створенні відповідних офіційних документів – доктрин, концепцій, стратегій, програм, основних засад, планів тощо, які повинні бути чітким орієнтиром при безпосередній реалізації завдань державної політики та досягненні поставленої мети. Дані документи сукупно складають картину перспективного бачення розвитку країни, ресурсів, необхідних для його досягнення, політики, спрямованої на отримання й використання цих ресурсів, та обумовлюють напрями діяльності органів державної влади. Саме такі документи мають складати основу стратегічного планування, актуальність якого обумовлена, в першу чергу, його раціональністю [504, с.6]. Розробка згаданих офіційних документів відбувається в контексті державного стратегічного планування. Незважаючи на велику кількість прийнятих на законодавчому рівні доктрин, концепцій, стратегій, програм, основних засад, планів тощо, в Україні й досі в жодному нормативно-правовому акті не вирішено дві нагальні проблеми: відсутність узагальнюючого поняття для всіх вищезгаданих документів і відсутність затвердженої на законодавчому рівні ієрархії таких документів [36]. На думку вітчизняної вченої А.В. Баровської, відсутність ієрархії та чітко визначених вимог до змістовного наповнення цих документів призводить до того, що відповідні акти одночасно містять положення, притаманні різним видам керівних документів державної політики [36, с.33]. Вона узагальнила існуючі в державноуправлінській науці підходи до ієрархії керівних документів державної політики, а саме: 1) доктрина → концепція → стратегія → програма → план (позиція – Рада національної безпеки і оборони України); 2) доктрина → 107 концепція → стратегія (В. Горбулін, А. Качинський, А. Нестеров, М. Чернишов); концепція → доктрина → стратегія → програма (Г. Ситник); стратегія → концепція → доктрина → програма (А. Рукшин, А. Кузьменко) [36, с.41; 235; 486]. Перш ніж вибудовувати певну ієрархію документів стратегічного планування державної політики, в тому числі й в окремій сфері, існує необхідність розглянути понятійний апарат, який використовується для позначення стратегічно-програмних документів в досліджуваному нами аспекті. Так, у тлумачних словниках доктрина (лат. doctrina) визначається як наукова або філософська теорія, політична система, керівний теоретичний або політичний принцип [490, с.213], наукова концепція [562]. Це може бути напрям здійснення державної політики у певній сфері. Доктриною називають також державні акти, в яких відображені і закріплені певні напрями розвитку (реформування) економічного, політичного, соціальнокультурного розвитку суспільства (скажімо, доктрина інноваційного розвитку економіки, освіти, медицини, інформаційного суспільства тощо). Так, наприклад, розроблено Доктрину інформаційної безпеки, затверджену Указом Президента України № 47/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про доктрину інформаційної безпеки України» від 25 лютого 2017 року [410]. За юридичною природою доктрини становлять специфічний різновид нормативно-правових документів і є обов’язковими до виконання на території держави. Разом з тим такі акти не є вченням чи теорією щодо практичного розв’язання певної проблеми права і держави, також вони не є засобом або формою пізнання правової та державної реальності, а спрямовані на вирішення у ній конкретних суспільно значущих актуальних завдань. Усі приписи (положення), що викладені в актах/доктринах, закріплюють основні цілі, принципи, завдання, етапи реалізації, строки проведення намічених заходів, очікувані результати, є правовими імперативами, обов’язковими до виконання [141, с.77-84]. 108 Щодо використання даного терміна для позначення базового стратегічного документа у сфері протидії злочинності в Україні, то слід зазначити, що на державному рівні таки доктрини майже не приймаються. Концепція (лат. – concenptio) здебільшого визначається як система доказів певного положення, система поглядів на те чи інше явище [490, с.352]. По суті, досить схожими з актами-доктринами є акти-концепції, ухвалені президентом, парламентом, урядом, окремими органами виконавчої влади, іншими державними установами та організаціями. Їх назва, акти-концепції, також є умовною, а схожість полягає у програмовій спрямованості, цільовому і функціональному призначенні, структурі, змісті, а також обов’язковості виконання цих актів владними органами, їх посадовими особами. Погоджуючись з Є.П. Євграфовою, зазначимо, що витоки цієї схожості лежать в етимологічному походженні термінів «доктрина» і «концепція» [142, с.59]. У сучасний період розвитку Української держави акти-концепції набули значної популярності, оскільки вважається, що перш ніж прийняти те чи інше рішення загальнодержавного, відомчого чи місцевого значення, необхідно визначити його концептуальні положення (ідеї, завдання, цілі, етапи здійснення, строки виконання, матеріально-фінансове забезпечення), а також надати їм належного наукового обґрунтування. Тобто державні акти-концепції у такому сенсі майже нічим не відрізняються від актів- доктрин. Щодо обраного нами напряму дослідження в сфері протидії злочинності в Україні, то даний вид стратегічного документа отримав широке використання для позначення як стратегічних, так і програмних документів. Як приклад наведемо такі документи: Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р., Концепція державної політики в сфері боротьби з організованою злочинністю (2011), Концепція боротьби з тероризмом (2013), Концепція комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки, Концепція Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року [209; 211; 381; 382]. Також слід додати, що концепція як документ містить у собі ті положення, які в подальшому визначають стратегію тієї чи іншої діяльності. 109 Стратегія (грец. – strategia) визначається як мистецтво підготовки та ведення війни і великих воєнних операцій, або як мистецтво економічного, суспільного, політичного керівництва масами, що має визначити головний напрям їхніх дій [490, с.678]; мистецтво планування відповідної діяльності (економічної, наукової тощо) на довгострокову перспективу [55]. У безпековій сфері стратегія відображає вирішальний напрям держави для досягнення заздалегідь визначених цілей і є втіленням відповідної державної політики. Щодо сфери протидії злочинності, то в Україні загальна державна стратегія протидії злочинності не приймалася. Поряд з цим сьогодні існують чинні державні стратегії в окремих сферах, наприклад: Стратегія комунікації у сфері запобігання та протидії корупції (2017), Стратегії підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року (2017), Стратегія державної міграційної політики України на період до 2025 року (2017), Стратегія кібербезпеки України (2016), Стратегія розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення на період до 2020 року (2015), Стратегія державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року (2013) тощо [422; 423; 424; 425; 427; 512]. Програма (грец. – programma) – план діяльності [490, с. 591]. Державне програмування є окремою стадією єдиного процесу формування та прийняття політико-адміністративних рішень, що за технологією стратегічного планування настає після завершення формування стратегії і має її конкретизувати та деталізувати шляхом розробки та реалізації довго-, середньо- та короткострокових державних цільових програм, які, у свою чергу, трансформуються у відповідні проекти, плани та бюджети [482]. У сфері протидії злочинності на державному рівні формування відповідних середньострокових програм є найбільш поширеним. Так, на державному рівні було розроблено та затверджено: Державну програму боротьби зі злочинністю (1993), Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки, Комплексну програму 110 профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, Державну соціальну програму протидії торгівлі людьми на період до 2020 року (2016), Державну програму підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року (2018) тощо [334; 339; 343; 346; 379; 380]. План – це заздалегідь визначена система заходів, яка передбачає певний порядок, послідовність та терміни виконання робіт, операцій, які об’єднані спільною метою [55]. Плани протидії злочинності або окремим її видам спрямовано на деталізацію діяльності суб’єктів, задіяних на реалізацію програмних та стратегічних заходів в певній сфері. Частіше всього даний вид документа розробляється та затверджується для конкретизації відповідного стратегічного або програмного документа реалізації державної політики. Проте сьогодні в Україні відсутній базовий документ у сфері стратегічного планування, в якому було б визначено ієрархію відповідних документів реалізації державної політики. Так, тривалий час залишається не прийнятим проекту Закону «Про державне стратегічне планування» № 9407 від 03.11.2011 (далі – законопроект № 9407), що має закріпити термінологію, систему та класифікацію таких документів [454]. Окремий авторський проект схожого документа («Про стратегічне планування»), тільки у сфері воєнної безпеки України, пропонував вітчизняний вчений В.І. Строгий [517, с.241-250]. Проте автор хоча і навів власне бачення ієрархії документів стратегічного планування у відповідні сфері (закони  стратегії  концепції  доктрини  державні програми  інші нормативно-правові акти), але не розкрив їх змісту [517, с. 242]. У подальшому, погоджуючись з А.В. Баровською, законопроект № 9407 потребує доопрацювання та не позбавлений недоліків: по-перше, у тексті не передбачено концепції та доктрини, а також й національні проекти, що їх має сучасна українська практика державного управління. Відсутність останнього виду свідчить про інерцію розробників законопроекту, адже національні проекти по суті є аналогічними за рівнем програмам, але мають особливий фокус реалізації, процес управління та механізм ухвалення. Відсутність перших двох видів документів свідчить про виключення з процесу унормування так званих 111 концептуально-доктринальних актів, що характеризуються вищим рівнем абстракції, ширшим колом питань і є первинними щодо стратегій. Винести їх поза межі процесу стратегічного планування, що є предметом відповідного законопроекту, недоцільно, оскільки в такий спосіб буде порушено створення цілісної ієрархічної системи керівних документів державної політики. По-друге, законопроект № 9407 тими строками, що їх визначено для довгострокового (понад 5 років), середньострокового (від 3 до 5 років) та короткострокового (1 рік) періодів, все ще не відповідає «класичним» підходам до визначення строків стратегічного планування. Як у теорії, так і на практиці періодичність стратегічного планування визначається так: довгострокова перспектива – 10-20 років, середньострокова – 4 (5)-10 років, короткострокова – 1-3 (4) роки [35]. Поряд з цим зазначається, що тривалий час система стратегічного планування в Україні перебуває на стадії розгортання. Базовими нормативно- правовими актами у сфері стратегічного планування є закони України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про державні цільові програми» [331; 333]. Протягом останніх років триває процес удосконалення системи стратегічного планування. Про це свідчить Концепція вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України (2006 рік) та проекти законів «Про державне стратегічне планування» (2011 рік), «Про нормативно-правові акти» (2010 рік) [208; 439]. На нашу думку, ієрархія стратегічних документів державної політики, з урахуванням викладеного, а також етимологічного значення термінів, які використовуються в назвах стратегічно-програмних документів, повинна бути такою: концепція (та/або) доктрина → стратегія → програма → план заходів. Безперечно, існуюча проблема відсутності законодавчого закріплення стратегічних документів державної політики створює певний дисбаланс у формуванні стратегічних документів реалізації державної політики в інших сферах, в тому числі в безпековій та протидії злочинності. Але що стосується 112 удосконалення системи стратегічного планування в останніх та унормування стратегічних та програмних документів, то в даному напрямку останнім часом спостерігаються позитивні зрушення. Вони здебільшого пов’язані з прийняттям нового Закону України «Про національну безпеку України» 21 червня 2018 (далі – Закон) [388]. Як підкреслив Президент України, після підписання даного документа Закон України «Про Національну безпеку України» запровадить низку інновацій, серед яких – створення комплексної системи документів стратегічного планування [160]. Так, розділом V «Планування у сферах національної безпеки і оборони» даного Закону фактично закріплено стратегічне планування в безпековій сфері. Зі змісту ст. 25 Закону випливає, що стратегічне планування передбачає головну мету – це забезпечення реалізації державної політики у цих сферах шляхом розроблення стратегій, концепцій, програм, планів розвитку органів сектору безпеки і оборони, управління ресурсами та ефективного їх розподілу. Документами же довгострокового планування є Стратегія національної безпеки України, Стратегія воєнної безпеки України, Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України, Стратегія розвитку оборонно- промислового комплексу України, Стратегія кібербезпеки України, Національна розвідувальна програма. На підставі розроблених стратегій розробляються інші стратегічні документи та відповідні програми (документи середньострокового планування), а також плани (документи короткострокового планування). На нашу думку, Стратегія громадської безпеки та цивільного захисту України буде включати в себе стратегічні напрями протидії злочинності. Тим більше після розробки даної Стратегії з’явиться підґрунтя для розроблення галузевих стратегій і концепцій, державних цільових програм, зокрема у сферах громадської безпеки, міграційної політики, а також для розроблення оперативних планів та планів застосування сил і засобів у кризових ситуаціях. Дане твердження випливає зі змісту ч. 3 ст. 29 Закону. Останнє, на нашу думку, є законодавчим закріпленням певної ієрархії стратегічних та програмних документів в безпековій сфері. Так, можна визначити, що з початку розробляється стратегія, далі на її основі можуть розроблятися галузеві стратегії і концепції, далі 113 державні цільові програми, а також плани. Є відповідний алгоритм: базова стратегія  галузева стратегія чи концепція  державна цільова програма (в тому числі в окремій галузевій безпековій сфері)  плани. На наш погляд, він в цілому є послідовним і вписується в загальну модель ієрархії стратегічних документів державної політики, яку ми наводили вище. Проте вважаємо, що до того як буде сформована відповідна безпекова стратегія, повинен бути відповідний документ, в якому б була закріплена відповідна державна політика. Це може бути як концепція, так і доктрина, або взагалі окремий закон, яким визначається така політика. Зазначимо, що в аналізованому Законі також не йдеться про розроблення відповідної доктрини в безпековій сфері та концепції на її основі. Аналіз вітчизняних кримінологічних досліджень щодо стратегії протидії злочинності та програмування такої діяльності в державі показує, що висловлюються наукові позиції щодо доцільності розроблення концепції протидії злочинності в Україні або основ державної політики запобігання злочинності, в якому фактично буде відображені основні концептуальні засади та напрями реалізації державної політики [250, с.414]. Що ж до питання наявності чинної такої концепції, то з 2015 року в Україні цей базовий документ відсутній. До того часу діяла Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р., схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1209-р. Але відсутність окремої концепції чи стратегії в даному напрямі ніяк не означає, що як така державна політика щодо протидії злочинності відсутня*. На формування державної політики в цьому напрямі впливають багато чинників, * Примітка. Так, сьогодні окремої розробленої та затвердженої доктрини чи концепції, стратегії, програми в сфері протидії злочинності немає. Свого часу до 2015 року була чинною Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р., схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1209- р. Метою Концепції було визначено забезпечення ефективної реалізації державної політики саме у сфері профілактики правопорушень шляхом розроблення та здійснення комплексу заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин і умов вчинення злочинів, захист інтересів людини, суспільства і держави від протиправних посягань, а також налагодження дієвої співпраці між центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів АРК та громадськістю у зазначеній сфері. 114 один з них пов’язаний з урахуванням пріоритетів у протидії злочинності, визначених та схвалених міжнародними інститутами, з якими Україна співпрацює, зокрема: ООН (Генеральна Асамблея ООН є ініціатором розробки міжнародних і національних програм боротьби з найбільш небезпечними і поширеними видами злочинів; Комісія ООН із запобігання злочинності та кримінального судочинства), Рада Європи, ОБСЄ, Інтерпол, Європол. Основні вектори державної політики також знайшли своє закріплення в: рішеннях Ради національної безпеки і оборони України «Про Стратегію національної безпеки України», «Про заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю в Україні» від 6 травня 2015 року; законах України «Про особливості забезпечення державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018, «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року, а також в інших галузевих документах стратегічного планування в правоохоронній сфері [388; 392; 412; 413]. У подальшому, на основі вже чітко сформованої державної політики у сфері протидії злочинності, можуть розроблятися стратегічні та програмні документи такого рівня: концепція реалізації державної політики у сфері запобігання злочинності; національна стратегія запобігання злочинності; концепція державної програми профілактики правопорушень тощо [116, с.26]. Щодо останньої групи стратегічно-програмних документів, то у них фактично матеріалізується і зміст кримінологічної політики, яка переважно має нерепресивний характер протидії злочинності [93]. Як ми вже зазначали, останні три роки на державному рівні спостерігається тенденція щодо посилення стратегічного планування протидії окремим видам злочинності або запобігання злочинності в окремих сферах. Хоча, повертаючись знову до ієрархії керівних документів вже в окремих напрямах протидії злочинності, бачимо, що в них також є певні недоліки. Наведемо деякі приклади. Протидія тероризму. Незважаючи на актуальність даного напрямку протидії злочинності, в даній сфері протягом 2015-2018 років окрема стратегія чи концепція на державному рівні не була розроблена та не затверджувалась. 115 Сьогодні ще залишається чинною Концепція боротьби з тероризмом 2013 року, схвалена Указом Президента України від 25.04.2013 № 230/2013 [381], хоча вона у своїй більшості концептуально вже не відповідає сучасним загрозам та оновленій стратегії національної безпеки України. Протидія незаконній міграції. Організація протидії злочинам в цій сфері залежить від чітко сформованої міграційної політики. Протягом 2015-2018 років було розроблено окрему стратегію на державному рівні. Так, розпорядженням КМУ від 12 липня 2017 р. № 482-р схвалено Стратегію державної міграційної політики України на період до 2025 року [423]. Також окремі заходи в цій сфері передбачено у Рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2018 року «Про невідкладні заходи з нейтралізації загроз національній безпеці у сфері міграційної політики», введеному в дію Указом Президента України від 17 березня 2018 року № 72/2018 [406]. Поряд з цим залишається не розробленою та не прийнятою державна програма з реалізації державної міграційної політики, а План заходів на 2018-2021 роки з реалізації Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року Урядом був затверджений із значним запізненням – 29 серпня 2018 року [355]. Протидія незаконному обігу наркотиків. В даному напрямку, хоча останнім часом КМУ схвалено Стратегію державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року, проте окрема програма не розроблялась, план заходів з реалізації схваленої Стратегії затверджувався КМУ лише на 2015 рік [352; 422], план заходів з реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року на 2016-2018 роки не розроблявся. Проте затверджений план заходів на 2019-2020 роки з реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року [353]. Протидія корупції. Сьогодні, хоча і є схвалений урядом 25.04.2018 проект Закону України «Про Антикорупційну стратегію на 2018-2020 роки», якій кореспондується зі Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020», проте станом на січень 2019 року даний стратегічний документ ще не прийнятий [574]. Наслідком цього є те, що сьогодні Державна програма щодо реалізації засад державної 116 антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2018-2020 роки також залишається ще не розробленою. Проте з 2015 по 2018 рік КМУ схвалив Стратегію комунікації у сфері запобігання та протидії корупції від 23 серпня 2017 р. та затвердив 31 січня 2018 р. план заходів з реалізації цієї Стратегії [351; 424]. Протидія злочинам, що посягають на кібербезпеку. В умовах гібридної війни Російської Федерації проти України все частіше об’єктом посягання становиться кіберпростір. З метою перегляду державного підходу до забезпечення кібербезпеки та протидії злочинам у цій сфері останнім часом було вжито активні кроки, а саме затверджено указами Президента України Стратегію кібербезпеки України (2016) та Доктрину інформаційної безпеки України (2017), прийнято Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» від 05.10.2017 (Закон набув чинності 09.05.2018, але в ньому фактично дублюються окремі положення вже затвердженої Стратегії – курсив наш Т.О.), розпорядженнями КМУ затверджено плани заходів на 2017 та на 2018 роки відповідно з реалізації Стратегії кібербезпеки України [354; 391; 410; 512]. Але, водночас, окрему державну програму у сфері забезпечення кібербезпеки не розроблено. Підсумовуючи, маємо можливість сформулювати такі висновки: 1. Неузгодженість на державному рівні узагальнюючого поняття, системи та ієрархії стратегічних документів призводить до неефективності стратегічного планування у сфері протидії злочинності в Україні. 2. Державні концепція, стратегія та комплексна цільова програма протидії злочинності як документи вищого рівня стратегічного планування – відсутні. 3. Незважаючи на кількість прийнятих за останні роки різноманітних концепцій, доктрин, програм, спрямованих на протидію окремим видам злочинності або на декриміналізацію відповідної сфери, даний напрям залишається позбавленим цілісної системи/ієрархії документів стратегічного характеру. 117 4. Є доцільним доопрацювати законопроект «Про державне стратегічне планування» та врахувати у його тексті такі елементи: чітко визначити та обґрунтувати ієрархію керівних документів державної політики не тільки в цілому, а і в окремих сферах, зокрема безпековій (концепція/доктрина, стратегія, програма, план); щодо кожного виду документа передбачити форму та механізм набуття чинності (підтримуємо точку зору А.В. Боровської – курсив наш. Т.О.). 5. Щодо ієрархії документів стратегічно-програмного забезпечення державної політики протидії злочинності з урахуванням існуючих тенденції у сфері стратегічного планування державної політики, положень Закону України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року, то пропонується визначити її таким чином: концепція (та/або) доктрина  базова стратегія  галузева стратегія чи концепція  державна цільова програма (в тому числі в окремій галузевій безпековій сфері)  плани. 118 РОЗДІЛ 2 КРИМІНОЛОГІЧНІ СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ 2.1 Поняття та структура кримінологічного сценарію розвитку злочинності У питаннях протидії злочинності в державі на сучасному етапі її розвитку важливу роль відіграє сам процес організації такої діяльності. Наразі, коли існує комплекс внутрішніх і зовнішніх загроз національній безпеці, організація протидії злочинності, а також ефективність такої діяльності залежать від якості розроблених і затверджених державних документів стратегічного планування та програмного забезпечення. Розробка ж останніх будується на відповідних прогнозах, в тому числі і на результатах кримінологічного прогнозування. Проте з цією метою в інших галузях часто при розробці таких документів застосовується сценарний підхід, коли створюється набір варіантів розвитку подій залежно від неоднозначності та невизначеності впливу комплексу ендогенних та екзогенних факторів. Водночас сьогодні ще не існує поширеної практики використання сценарного підходу в процесі прогнозування стану злочинності, розробки і реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, формування відповідних стратегічних та програмних документів. Питання прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю розроблялися і розробляються виключно щодо окремих галузевих видів прогнозування та окремих видів злочинів. Так, проблеми прогнозування злочинності в основному розглядаються в курсах кримінології та кримінологічного прогнозування. Корисними в науковому плані є роботи вітчизняних та закордонних вчених, які мають прогностичну складову. Йдеться, зокрема, про праці: Г.А. Аванесова, А.І. Алексєєва, М.М. Бабаєва, О.М. Бандурки, С.В. Бородіна, В.І. Борисова, В.В. Василевича, М.Г. Вербенського, С.Є. Віцина, В.В. Голіни, О.І. Гурова, Л.М. Давиденка, О.М. Джужи, А.І. Долгової, А.П. Закалюка, І.І. Карпеця, 119 О.Г. Кулика, О.М. Литвака, О.М. Литвинова, В.В. Лунєєва, С.В. Максимова, В.С. Овчинського, Ю.В. Орлова, В.І. Шакуна та інших дослідників. Зазначимо, що останнім часом окремі прогностичні дослідження стану злочинності, певних її видів та розробки на їх основі пропозицій щодо вдосконалення системи протидії злочинності проводились такими вітчизняними вченими як: О.Г. Куликом [236], В.М. Бесчастним [45], Ю.Б. Данильченком [104], С.А. Мозолем [272], Є.О. Гладковою [86], М.Г. Максіменцевим [260]. Проте сценарний підхід до прогнозування окремих станів протидії злочинності в майбутньому не знайшов широко використання в цих дослідженнях. Лише фрагментарно окремі сценарії розвитку радикально негативних траєкторій відтворення злочинності до 2021 року навів в своєму дослідженні В.М. Бесчастний [45, с.61-64]. Враховуючи ту обставину, що у кримінології використання даного підходу недостатньо висвітлено, науковим підґрунтям у питаннях вивчення прикладного характеру сценарного підходу для кримінологічних досліджень є низка міждисциплінарних робіт вітчизняних (Бутовська І.О., Горбулін В.П., Горбатенко В.П., Згуровський М.З., Матвієнко В.Я., Філіппова В.Д., Шершньова З.Є. та ін.) і зарубіжних (Ахременко А.С., Бендхольм Х., Ліндгрена М., Кан Г.) вчених, в яких можна виокремити основні особливості даного підходу, зокрема розробляються прогностичні сценарії можливих варіантів розвитку подій у майбутньому, на підставі чого формуються, а потім відбираються стратегічні альтернативи, задіяні в кожному сценарії, що стає передумовою для прийняття рішень про вибір оптимальної стратегії. У подальшому вважаємо за доцільне здійснити, з урахуванням наявних вже розробок та напрацювань з використання сценарного методу прогнозування розвитку різних суспільних процесів, методологічний аналіз сутності сценарного підходу при формуванні і реалізації державної політики у сфері протидії злочинності в Україні, визначення його можливостей для кримінологічних досліджень, а також сформувати авторське поняття кримінологічного сценарію та визначити його структуру. 120 У сучасних умовах розробки стратегічних прогнозів розвитку держави, суспільства та різних її складових є перспективними з використанням сценарного підходу. Це обумовлено тим, що, зважаючи на ті виклики і загрози, що все частіше постають перед людством, є нагальна необхідність на об'єктивних засадах передбачати хоча б приблизні сценарії майбутніх подій для формування раціональної і менш помилкової стратегії розвитку будь-якого організованого співтовариства (нації, країни, організації чи компанії) у світі нових жорстких глобалізаційних процесів [84]. Тому в сучасних умовах, як зазначає М.З. Згуровський, актуальним стає нове завдання – репрезентувати майбутнє, яке не можна інтерпретувати як звичайне продовження минулого у зв’язку з тим, що це майбутнє може набувати принципово відмінних форм та структури порівняно з тим, що було відомо в минулому [84]. Ця особливість отримала назву «передбачення». Зазначається, що універсальних і бездоганних підходів до вирішення цієї проблеми сьогодні не існує – наявні лише спроби побудови можливих сценаріїв розвитку тих чи інших явищ. Однак принциповою відмінністю від попередньої практики вирішення подібних задач є те, що методи, які для цього використовуються, мають не кількісний, а якісний характер [172]. Водночас погляд у майбутнє зумовлює необхідність робити певні припущення, займатися творчістю. Зближення об'єктивних знань і творчих припущень експертів в інтерактивній людино-машинній процедурі дає змогу підвищити достовірність і практичну користь сценаріїв розвитку досліджуваних процесів, явищ і подій. Як зазначає А.С. Ахременко, сценарний підхід – це не жорсткий, раз і назавжди встановлений алгоритм дій зі створення прогнозу, це велика і досить неоднорідна сукупність підходів, технік, способів організації роботи експертів, нагромаджених за тривалий час існування техніки побудови сценаріїв. Сценарний підхід є методом організації міждисциплінарних прогностичних досліджень за участю фахівців різного профілю і з різними поглядами на проблему [20, с.280]. 121 Аналіз наукової та спеціалізованої літератури з питань прогнозування соціально-економічних та політичних процесів дає можливість дійти висновку, що використання сценарного методу є однією з конкретних методик прогнозування (прогноз за аналогією; зворотне прогнозування; прогноз на основі причинних зв’язків; прогноз за теорією ймовірності; прогноз на основі стійких тенденцій; прогноз зважаючи на розвиток подій у визначеному напрямі; прогноз на основі циклічного розвитку подій тощо) [65]. У подальшому вважаємо за доцільне визначити основні ознаки сценарного методу (підходу) прогнозування. Останнє ґрунтується на розповсюджених наукових позиціях щодо визначення поняття прогнозного сценарію та сценарного методу (підходу). Так, А.С. Ахременко, підтримуючи позицію російських дослідників С.Д. Бешелєва та Ф.Г. Гурвіча, вважає, що прогнозний сценарій – це логічний та правдоподібний опис майбутніх подій з визначенням імовірного часу їх здійснення та зв’язків, внаслідок яких дані події можуть трапитись [20]. Заслуговує на увагу позиція американського футуролога Германа Кана, що сценарій розуміється як гіпотетична послідовність подій, яка будується з метою фокусування уваги на причинних процесах та рішеннях. Прогностичні сценарії, на його думку, відповідають на два типи питань: «Як саме, крок за кроком, могла б розвиватися ситуація, що припускається?» і «Які альтернативи існують для кожної діючої особи на кожній стадії при їх сприянні процесу, його попередженні або протидії?» [285]. У свою чергу, З.Є. Шершньова метод побудови сценарію визначає як один із методів прогнозування, що ґрунтується на встановленні послідовності станів об’єкта прогнозування за різних прогнозів зміни фону, на якому перебуває об’єкт [597]. Схожу позицію висловлюють і вітчизняні вчені В.П. Горбатенко та І.О. Бутовська у своїй праці «Політичне прогнозування» (2005) [309]. У кримінологічній літературі вітчизняний вчений Ю.В. Орлов, як окремий метод кримінологічного прогнозування, виділяє «метод узагальненого сценарію», який полягає у використанні для потреб останнього прогнозів, планів, програм щодо інших стосовно системи протидії злочинності видів діяльності, зокрема 122 державного управління, економіки, внутрішньої та зовнішньої політики, соціальної та науково-технологічної політики, охорони здоров’я і довкілля тощо [570, с.407]. Надане автором визначення базується на передбаченні можливих варіантів розвитку певного об’єкта прогнозування з урахуванням наявних вже якісних і кількісних результатів міждисциплінарних прогностичних досліджень. У той же час заслуговує на увагу позиція О.М. Литвинова та Ю.В. Орлова щодо розуміння кримінологічного сценарію в епоху постмодерну*, яке знайшло своє відображення в монографічній праці «Нариси з кримінології постмодерну» (2019) [278, с.6]. Так, вчені на теоретико-філософському рівні визначають його як спрощення, схематизацію, широку панораму дійсності, але за рахунок виділення з нескінченного наукового знання сутнісних, фундаментальних зв’язків, відносин, шляхом узагальнення й синтезу найважливіших наукових досягнень у глибоке, багате за змістом теоретичне наукове знання, свого роду квінтесенцію знань про злочинність та протидію їй зараз і в перспективі. Тому поява нового кримінологічного сценарію – це показник сучасного зрілого етапу розвитку науки кримінології в цілому [278, с.140-141]. Наведене ще раз підкреслює актуальність обраного напрямку нашого дослідження. Слід зазначити, що застосування сценарного методу в кримінологічному прогнозуванні сьогодні не є поширеним. У кримінологічній літературі при дослідженні питання прогнозування злочинності наголошується на наявності більше 150 методів, які можуть використовуватися для цього процесу. Проте найбільшого поширення набули у кримінологічній літературі такі три з них: екстраполяція, експертний метод, моделювання [56, с. 114-116; 116, с.44; 159, с. 144; 217, с. 151; 220, с. 178; 227, с. 115-118; 228, с. 166; 231, с. 415; 233, с. 122]. Набагато рідше у кримінологічні літературі поряд з основними методами кримінологічного прогнозування згадуються документальний метод, сценарний * Вчені вважають, що постмодерн настає тоді, коли людина опускає руки, пасивно здається перед потоком інформації, що починає повністю формувати її світогляд. Людина стає не суб’єктом інформаційного обміну, а споживачем інформації, її об’єктом, якого ця інформація перемелює в капусту. Безліч таких об’єктів перетворюються на шизомасу. 123 метод, порівняльний аналіз та експеримент (Долгова А.І., Клеймьонов М.П, Литвинов О.М., Орлов Ю.В.) [194, с. 203; 222, с.477-483; 230, с. 226; 570, с. 407]. На підставі наведеного можна дійти формалізованого висновку, що у більшості розглянуті позиції вчених щодо поняття сценарного методу мають більшість схожих ознак, зокрема він: 1) є одним з методів прогнозування або передбачення майбутнього розвитку подій, об’єкта чи сфери; 2) орієнтований на те, щоб виявити та підкреслити принципову невизначеність майбутнього в умовах турбулентного середовища; 3) для презентації варіантів майбутнього використовується певний набір інструментів для збору інформації; 4) спрямований на встановлення логічної послідовності подій, яка може впливти на майбутній стан об’єкта; 5) спрямований на деталізований якісний опис об’єкта, якій містить окремі кількісні оцінки. Також слід зазначити, що прогнозний сценарій від звичайного прогнозу зміни певного явища (об’єкта) відрізняються між собою такими рисами (див. табл. 2.1) [99, с.364]: Таблиця 2.1 Відмінності між сценарієм і прогнозом Сценарій Прогноз Це можливі, найбільш вірогідні Це вірогідні варіанти майбутнього сценарії майбутнього Заснований на невизначеності Заснований на визначених зв’язках Показує ризики Приховує ризики Будується з використанням як Переважно використовуються якісних, так і кількісних показників кількісні показники Потрібен аби знати, яке рішення Необхідний, щоб наважитися прийняти прийняти рішення Рідко застосовується Застосовується щодня Є ефективним у середній та Є ефективним у короткостроковій довгостроковій перспективі і при перспективі і при низькому ступені середньому або високому ступені невизначеності невизначеності В той же час сценарний метод фактично представляє собою практичну реалізацію принципу послідовного вирішення невизначеності. Слід зазначити, що від тих методів прогнозування, в яких акцент робиться на кількісних показниках 124 (наприклад екстраполяція), сценарний метод відрізняється тим, що він представляє собою деталізований якісний опис об’єкту, якій містить окремі кількісні оцінки [597]. Усі процедури методу засновано на поєднанні логіко-евристичного аналізу з формальними методами досліджень. Сценарний підхід дозволяє уникнути безальтернативного погляду на те, що відбувається, і може призвести до ухвалення невдалих рішень, хоча вони здавалися зваженими в момент їх ухвалення [173]. У свою чергу, можна виокремити три основні способи використання техніки сценаріїв у прогнозуванні розвитку процесів, зокрема у сфері протидії злочинності [308, с. 294]: як самостійний і центральний для даного конкретного дослідження метод прогнозування; як необхідну процедуру в рамках комплексного методу прогнозування; як допоміжний метод, що застосовується на розсуд дослідника для вирішення окремих спеціальних завдань прогнозування. Що ж до завдань кримінологічного прогнозування, то вони полягають у такому: виявлення існуючих тенденцій розвитку злочинності; з’ясування основних параметрів комплексу криміногенних факторів; визначення основних напрямків і планів суспільного розвитку у найбільш важливих сферах соціального життя; з’ясування можливості змін, що відбуватимуться у перспективі, впливати на детермінанти злочинності, посилюючи чи послаблюючи їх дію; визначення основних тенденцій і планів розвитку елементів системи протидії злочинності, з’ясування на цій підставі майбутніх показників злочинності [230, с. 222]; визначення напрямів формування державної стратегії протидії злочинності та розробки програмних документів (виділено мною – Т.О.). Крім того, слід зазначити, що при підготовці сценарію стоїть завдання створення єдиного уявлення про об’єкт аналізу, закономірності і можливі шляхи його розвитку на єдиній методологічній і методичній базі. При цьому, враховуючи вже існуючи наукові позиції, під сценарієм слід розуміти гіпотетичну послідовність (крок за кроком) подій, що показує, як за відомих початкових умов може послідовно змінюватися стан прогнозованого об’єкта [308; 309; 597]. 125 Слід зазначити, що побудова сценаріїв у процесі формування і реалізації державної політики у сфері протидії злочинності може застосовуватися для вирішення найрізноманітніших завдань (в тому числі прогнозних) – від моніторингу криміногенної ситуації, виявлення її значущих складових і зв’язків до оцінювання наслідків прийнятих рішень основними суб’єктами протидії злочинності. Погоджуючись з В.Д. Філіпповою, слід зазначити, що все різноманіття прогнозних завдань може бути зведене до двох їх основних типів: 1) прогнозування розвитку процесів різного рівня і масштабу, покрокового опису можливих змін ситуації; 2) планування і розроблення системи дій, спрямованих на досягнення певних цілей, бажаної ситуації в досліджуваній сфері [579]. У першому випадку складений сценарій (або набір сценаріїв) має пошуковий (або генетичний) характер, у другому – нормативний (програмно-цільовий). Пошуковий сценарій описує, виходячи з наявної ситуації, стан системи і домінуючі тенденції її трансформації, послідовність подій, що логічно призводять до можливого майбутнього стану системи. Нормативний же вид сценарію орієнтований на визначення шляхів досягнення майбутніх бажаних станів об’єкта дослідження, які в такому разі приймаються як цілі [308]. Проте слід погодитись з тим, що побудова сценарію як метод узгодження прогнозів – один з найбільш ефективних засобів узагальнення результатів міждисциплінарного дослідження. Отже, загальне призначення сценарного підходу вбачається в такому: він означає розробку сюжетної схеми з кількома напрямками, в якій зроблено спробу визначити можливі варіанти розвитку з урахуванням поточного стану та ймовірних проблем. Мета підготовки сценаріїв – прогноз майбутньої ситуації, що дозволить визначити специфічні завдання, потрібні заходи в різних варіантах розвитку ситуації. Сценарний метод полегшує інтеграцію різних даних, отриманих методами як якості, так і кількості, він добре сумісний також із методами теорії ігор, розроблених відповідно до аналізу конкретних ситуацій. Одне з головних 126 завдань даного методу – виявити вирішальні чинники, від яких буде залежати розвиток подій за певним сценарієм [262]. При формуванні сценарію можна показати, як один базовий варіант (базовий сценарій розвитку) може стати джерелом появи низки інших сценаріїв. У цілому дослідники визнають технологічну гнучкість сценарного підходу, який передбачає широкий діапазон вибору послідовності процедур та інструментарію прогнозних розробок залежно від умов, у яких проводиться сценарний аналіз, його мети і завдань [84; 262; 264; 308; 505; 597]. Так, наприклад, вітчизняний вчений М.З. Згуровський [171] при побудові сценаріїв пропонує використовувати попередні якісні оцінки, побудовані за допомогою різних методів якісного аналізу, зокрема на методах: сканування, мозкового штурму, «Делфі», перехресного впливу, «Сааті», морфологічного аналізу, моделі Байєса. У підручнику «Стратегічне управління» (2004) Шершньова З.Є. для розробки сценаріїв розвитку організації чи підприємства наводить такі методи: метод посилань, метод системи діаграм, метод критичних полів, метод «заголовків газет», метод «логіки можливого розвитку» (метод Сааті), матриця перехресного впливу подій [597]. Більш ширший підхід пропонує вітчизняний вчений В.П. Горбулін використовуючи сценарний метод (метод побудови сценаріїв) для сценарного планування у сфері національної безпеки. Останнє засноване на сценарному мисленні та має низку інструментів для збору інформації, презентації варіантів майбутнього. За базовими характеристиками вчений, підтримуючи позицію М. Ліндгрена та Х. Бендхольма, пропонує їх розділити на сім груп [264]: медійні (засновані на ЗМІ), засновані на графіках сценаріїв, генеративні, орієнтовані на «акторів», орієнтовані на наслідки, системні [505, с.169]. В кожній групі пропонується використовувати свій набір методів, зокрема: методи, засновані на засобах масової інформації (контент-аналіз, медіа сканування, спостереження за ЗМІ), методи, засновані на інтерв’ю (метод «Делфі», опитування громадської думки), методи, засновані на часових обмеженнях (архетипові моделі розвитку, 127 екстраполяція трендів, аналіз часових рядів, метод аналогій або синектики), інтуїтивні, генеративні методи (метод «мозкового штурму»), методи, орієнтовані на «акторів», методи, орієнтовані на наслідки (генерування подій майбутнього, ефект вірогідності ), системні методи (матриці перехресного впливу, крос- факторний аналіз, аналіз систем, моделювання систем і динамічне моделювання) [505, с.170-185]. Російський кримінолог М.П. Клеймьонов при висвітленні даного питання обґрунтовує підготовку прогностичних сценаріїв на підставі проведених експертних оцінок при прогнозуванні. Продуктивним визначається ним написання прогнозних сценаріїв на підставі експертних оцінок (Метод Делфі) [194, с.203]. З чим можна повністю погодитись. Наведене вище дає можливість стверджувати про доцільність та необхідність використання при побудові сценарії розвитку майбутнього в певній сфері здебільшого якісні методи збору, обробки на інтерпретації інформації. У подальшому вбачається доцільним фрагментарно звернути увагу і на етапи підготовки прогнозних сценаріїв. Ці два питання взаємопов’язані між собою і в перспективі дадуть нам можливість врахувати це при формуванні пропозицій з методології розробки кримінологічних сценаріїв (кримінологічних прогнозних сценаріїв) розвитку злочинності. Одразу зазначимо, що єдиної узгодженої позиції серед вчених щодо етапності (їх кількості) формування сценарії майбутнього немає. Проте у своїй більшості вони мають більше схожого, ніж відмінного. На наш погляд, становлять інтерес у подальшому для формування кримінологічних сценаріїв розвитку злочинності позиції М.З. Згуровського та А.С. Ахременка. Так, М.З. Згуровський цілком обґрунтовано зазначає, що написання сценаріїв включає елемент творчості і певної довільності, оскільки створення картини майбутнього залежить від досвіду, професійності, інтуїції і багатьох інших якостей людей, які виконують цю важливу і відповідальну роботу. При цьому не існує і не може існувати суворої формальної процедури чи чітко встановленого формату для розроблення сценаріїв. Можна говорити лише про набір правил та послідовність їх 128 використання при написанні узагальнених сценаріїв. До цього, власне, і зводиться відповідний метод (метод написання сценаріїв). Так, вченим пропонується дев'ятикрокова процедура побудови сценаріїв, розробником якої виступає фахівець із Великої Британії (Манчестер) у галузі технологічного передбачення Д. Лоувирідж [84]. Визначається, що написання сценаріїв може бути представлено послідовністю таких кроків: 1) встановити попередню мету створення сценарію, враховуючи часову перспективу; 2) скласти широку програму досліджень виходячи з таких важливих аспектів сценарію, як соціальний, технологічний, економічний, екологічний, політичний та гуманітарний; 3) використовуючи створену програму досліджень, зробити припущення, необхідні для побудови сценарію, та вивчити їх з точки зору відповідності, коректності та повноти; 4) побудувати схему альтернативних подій та тенденцій, які мають стати каркасом для сценаріїв, що розробляються; 5) написати сценарії, використовуючи базу, напрацьовану на етапах попереднього вивчення та якісного аналізу проблеми, а також результатів і даних, сформованих на попередніх кроках (1-4) цього методу; 6) проаналізувати сценарії, звернувши особливу увагу на поворотні пункти або місця розгалуження, що можуть вказувати на кризові явища, з яких випливають зміни тенденцій та процесів; 7) за результатами проведеного аналізу побудувати політику, в рамках якої має діяти суб’єкт сценарію (особа, організація, країна); 8) використовуючи політичні знаряддя, розробити альтернативні стратегії поведінки суб’єкта сценарію, що будуть повними, якщо: а) протистоятимуть впливу неминучих збурень у майбутньому; б) будуть зрозумілими та прийнятними для суспільства; в) будуть відносно незалежними один від одного на заданій часовій перспективі; 9) застосовуючи метод імітаційного моделювання, оцінити розроблені альтернативні стратегії на заданій часовій перспективі, звертаючи особливу увагу на стратегічне розміщення ресурсів. 129 Наведений емпіричний метод написання сценаріїв ґрунтується на двох категоріях. Перша – пов’язана з імовірнісним характером розроблюваних сценаріїв, друга – базується на висновках експертів, що мають якісну основу. Фактично концептуальне мислення, емпіричні припущення та експертні висновки є базовими для написання сценаріїв [171]. Проте, як можемо побачити, такий підхід вченого щодо алгоритму побудови сценаріїв є громіздким, хоча і логічно виваженим. На нашу думку, це обумовлено різноманітністю тих методів, які пропонується вченим використовувати для збору та аналізу прогностичної інформації (вище ми вже їх наводили), а також сферою застосування ним сценарного підходу (переважно складання прогностичних сценаріїв в соціально-економічній сфері). Дещо іншим, спрощеним, вбачається підхід А.С. Ахрименка. Так, виділяючи два основні методи сценарного прогнозування (дедуктивний та індуктивний) [20], які дозволяють вирішити завдання нормативного чи пошукового прогнозу, вчений пропонує таки алгоритми створення сценаріїв: а) алгоритм створення пошукового сценарного аналізу дедуктивним методом. Він має такий вигляд: I етап. Побудова осі порівняння альтернатив, на якій фіксуються у загальному виді найбільш вірогідні варіанти розвитку прогнозованого об’єкта. II етап. Опис системи найбільш значимих факторів, що впливають на об’єкт прогнозування (фактично потрібно відповісти на питання: які фактори будуть більшою мірою сприяти або заважати вибору об’єктом той чи іншої альтернативи розвитку). III етап. Визначення спектра стану для кожного фактору (в звичайному випадку фактор може мати два стани: наприклад, терористична загроза значна та незначна). IV етап. Визначення взаємного впливу факторів. V етап. Складання когнітивної карти взаємодії факторів [20]. Побудова нормативного сценарію протікає схожим чином. б) алгоритм створення пошукового сценарного аналізу індуктивним методом. Він має такий вигляд: I етап. Аналіз вихідної ситуації. II етап. Формування системи загальних гіпотез відносно розвитку ситуації на період попередження. III етап. Складання первинних сценаріїв розвитку ситуації. IV 130 етап. Уточнення моделі вихідної ситуації і системи прогнозованих презумпцій на основі отриманих сценаріїв. V етап. Уточнення первинних сценаріїв розвитку ситуації. VI етап. Складання і аналіз кінцевих систематичних контекстів для кожного з отриманих сценаріїв [20]. При складанні нормативного сценарного прогнозу індуктивним методом початкова стадія роботи включає дві ключові складові: 1) ситуаційний аналіз вихідної ситуації: 2) конструювання цільової ситуації [100]. Проте, на нашу думку, на кожному з наведених етапів формування пошукових та нормативних сценаріїв розвитку прогнозованого об’єкта будуть додатково використовуватися й інші методи наукового пізнання для отримання необхідної інформації або результату. Аналізуючи наведені А.С. Ахременком підходи побудови сценаріїв, слід погодитись з тим, що вихідним пунктом їх розробки повинна бути оцінка ситуації, в якій в даний момент перебуває досліджуваний об’єкт. Така оцінка веде до розуміння динаміки факторів, що впливають на об’єкт. Для факторів впливу з певними тенденціями розвитку повинні бути виконані спеціальні прогнози та зроблені раціональні пропозиції експертами. У сценарному методі вченим виділяється особливий вид інформації – сценарні параметри. Значення сценарних параметрів об’єктивно непередбачуване. В сукупності сценарні параметри складають систему припущень про умови майбутнього розвитку прогнозованого об’єкту. У ролі сценарних параметрів можуть виступати будь-які внутрішні (ендогенні) та зовнішні (екзогенні) фактори, в тому числі інструментальні перемінні, тобто зовнішні фактори, які визначають розвиток об’єкта, а також фактори, завдяки яким здійснюється цілеспрямований вплив на об’єкт в цілому та на його елементи. Як сценарні параметри можуть виступати й інші внутрішні фактори, значення яких об’єктивно не передбачуване. Представлені А.С. Ахременком алгоритми побудови сценаріїв, на нашу думку, є більш гнучкими, диференційованими (орієнтація на побудову пошукових та нормативних сценарних прогнозів) і такими, що не будуть перевантажувати 131 процес побудови кримінологічних сценаріїв розвитку злочинності з огляду на наше дослідження та заслуговують на увагу. У свою чергу, комплекс підходів та алгоритмів, що об’єднуються сценарною методологією, значною мірою відповідає завданням передбачення ефективності формування та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності як особливого об’єкта прогнозування. Багатоаспектність системи протидії злочинності в Україні, залежність від впливу великого масиву детермінуючих факторів (екзогенних, ендогенних) викликає необхідність залучення у процес створення сценарного прогнозу значних обсягів даних про прогнозні оцінки розвитку політичного, соціально- економічного, демографічного, безпекового стану держави, ретроспективної інформації історичного характеру, даних аналізу суб’єктів процесу формування і реалізації державної політики у сфері протидії злочинності та іншої кримінологічно-значущої інформації. Сценарний підхід у такому контексті має важливі переваги: здатності до інтеграції, обробки та аналізу різнопланової, якісної інформації, до ефективної взаємодії з іншими методами прогнозування і стратегічного планування – як формалізованими (наприклад, екстраполяція, моделювання), так і інтуїтивними (експертне оцінювання), орієнтованості на міждисциплінарний підхід. Таким чином, у загальному вигляді сценарій можна визначити як гіпотетичний опис причинно зумовленої послідовності подій – етапів трансформації досліджуваного об’єкта, а в нашому випадку – державної політики у сфері протидії злочинності. У сценарії визначаються основні детермінанти, що повинні бути взяті до уваги, і вказується, яким чином вони можуть вплинути на передбачувані події. З цього питання вчені А.І. Долгова та М.П. Клеймьонов вважають доцільним враховувати такі фактори, що визначають картину розвитку злочинності: демографічні; соціально-психологічні; економічні; кримінальні або «внутрішні», що відносяться до регіональних особливостей злочинності та її 132 самовідтворення; стан соціального контролю і кримінальної політики [222, с. 482-483]. Проте, на наше переконання, окрім зазначених криміногенних факторів слід для розробки кримінологічних сценаріїв використовувати наявні результати прогнозування політичних, економічних, соціально-демографічних, безпекових процесів (стан національної безпеки) в країні, які формуються на основі прогнозної технології форсайту (англ. «foresight» – погляд у майбутнє) [149; 190; 194, с.203-204]. За загальним підходом сценарій може моделюватися за трьома основними напрямками: прогнозування розвитку державної політики в певній сфері без будь- якого впливу на процеси; прогнозування розвитку державної політики з обраним комплексом заходів, які впливають на процеси в майбутньому (негативний/позитивний вплив); синтезування комплексу заходів для досягнення потрібної зміни стану ситуації в майбутньому, що відповідає генеральній меті [529]. Основним завданням побудови прогностичних сценаріїв формування і реалізації державної політики у сфері протидії злочинності в Україні є забезпечення ефективного державного впливу на злочинність, з метою її зниження та забезпечення контролю на соціально допустимому рівні. З огляду на вищезазначене в подальшому процес формування та реалізації державної політики в досліджуваній сфері можна здійснювати в розрізі трьох вірогідних сценаріїв – оптимістичного, песимістичного та реалістичного [194, с. 153]. Оптимістичний сценарій (з максимально можливим в межах реального перетворенням тенденцій, що спостерігаються, в сприятливий бік) передбачає вироблення та реалізацію оновленого курсу держави у сфері протидії злочинності з урахуванням внутрішніх та зовнішніх загроз, спрямованого на реалізацію власних стратегій з використанням інтеграційних процесів до європейської та євроатлантичної безпекових сфер. Цей сценарій є найбільш прийнятним в сучасних умовах, оскільки його реалізація передбачає стабілізацію криміногенної обстановки та посилення ролі загальної превенції. 133 Песимістичний сценарій (з максимально можливим в межах реального перетворенням тенденцій, що спостерігаються, у несприятливий бік) передбачає збереження негативної динаміки погіршення криміногенної обстановки. Під час реалізації такого сценарію посилюється дія як внутрішніх, так і зовнішніх факторів (наприклад, активна збройна агресія з боку Російської Федерації, що супроводжується окупацією нових територій України). Реалістичний сценарій (на «перехресті» різних тенденцій, коли один з них характеризується позитивними зрушеннями на фоні негативних змін інших) передбачає активізацію діяльності щодо розроблення оновленої державної політики у сфері протидії злочинності, продовження реалізації вже прийнятих програмних документів, продовження процесу реформування правоохоронного сектору. Проте даний сценарій може супроводжуватися наростанням кримінологічних ризиків системного характеру, негативні наслідки впливу яких у середньостроковому та довгостроковому періодах можуть посилюватися. Даний підхід цілком збігається з тими, які використовуються при написання сценаріїв за результатами складання політичних, соціально-економічних, безпекових прогнозів. Важливим питанням при побудові сценаріїв, в тому числі і кримінологічних, залишається їх якість. У зв’язку з цим побудований набір сценаріїв, які складені зі стратегічним цілями, повинен відповідати загальним критеріям, що забезпечує їх якість. В цьому аспекті є слушною позиція англійських вчених М. Ліндгрена, Х. Бандхольда, які приділяли значну увагу сценарному плануванню та виокремили сім таких критеріїв: потенціал для прийняття рішення (кожний сценарій з набору і весь набір в цілому повинні надавати ідеї, які є корисними для питання, що розглядається), реалістичність (сценарії, що розробляються, повинні відображати такі події майбутнього, які дійсно можуть статися), альтернативність (кожний сценарій повинен бути більш менш вірогідним), відсутність внутрішніх протиріч (кожний сценарій повинен бути внутрішньо узгодженим, без чого йому не можна довіряти), диференціація (сценарії повинні якісно або структурно відрізнятися один від одного), 134 запам’ятовуваність (сценарії повинні бути такими, щоб їх було легко запам’ятати і відрізнити один від одного. Тому пропонується обмежуватись трьома-п’ятьма варіантами, в цьому допомагають оригінальні назви), перевірка [264]. На нашу думку, наведені критерії можна враховувати як основні, хоча вважаємо доцільним до них додати і такий критерій, як «методологічна побудованість», що включає в себе написання або побудову різних сценаріїв з використанням визначених методологічних підходів. Також сценарне прогнозування повинно відбуватись з дотриманням загальних принципів прогнозування, таких як: альтернативність, системність, безперервність та верифікація*. Повертаючись знову до сценарного підходу, вважаємо, що його використання при вивченні майбутніх змін у стані злочинності, системі протидії їй у подальшому дозволить визначити/уточнити напрями та набір загальних і спеціально-кримінологічних заходів державної політики у сфері протидії злочинності, який знайде своє закріплення та відображення в окремих стратегіях, програмах, планах та матиме максимальну ефективність. За допомогою сценарного підходу до формування і реалізації державної політики у сфері протидії злочинності в Україні, а також відповідних стратегій стає можливим передбачати імовірні механізми гнучкого (варіативного) реагування на зовнішні та внутрішні загрози та умови, що постійно змінюються, а також побудувати актуальну державну програму у сфері протидії злочинності та визначити пріоритетність розробки та змістовність галузевих програм (наприклад, у сфері протидії організованій злочинності, тероризму, незаконній міграції, незаконному обігу наркотиків). * Альтернативність передбачає припущення про можливість різноманітних варіантів розвитку кримінологічної обстановки. Системність означає, що, з одного боку, злочинність розглядається як єдиний об’єкт, а з іншого – як сукупність відносно самостійних напрямів (блоків) прогнозування. Принцип безперервності кримінологічного прогнозування передбачає безперервне коригування прогнозних розробок стану злочинності залежно від надходження нової кримінологічної інформації. Завдяки принципу верифікації (лат. Verus – істинний) встановлюють вірогідність виробленого прогнозу [193]. 135 Підсумовуючи зазначене у даному підрозділі, можна сказати, що сценарний підхід може бути засобом не лише оперативного і детального аналізу майбутнього розвитку стану злочинності, системи протидії їй, але і виявлення можливих варіантів їх зміни в межах використання сценарно-прогностичної методики. Поширення використання сценарного підходу в процесі формування та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності є перспективним для проведення кримінологічних досліджень у даному напрямі. Це, у свою чергу, на наше переконання, дасть можливість гнучкої корекції проектів державних програм і планів, переходу від ймовірної оцінки реалізованості можливостей та ризиків до науково обґрунтованої державної політики у сфері протидії злочинності. Саме на необхідність наукової обґрунтованості останньої неодноразово наголошувалось вітчизняними кримінологами. Враховуючи задачі кримінологічного прогнозування, а також перспективи використання результатів таких прогнозів, побудованих з використанням сценарного підходу передбачення, при розробці документів стратегічного планування та програмування протидії злочинності на державному рівні можна сформувати узагальнене визначення кримінологічного (прогнозного) сценарію розвитку злочинності. Так, кримінологічний (прогнозний) сценарій розвитку стану злочинності можна визначити як послідовний логічний опис альтернативного гіпотетично можливого варіанту трансформації злочинності (його кількісно-якісних показників, детермінаційного комплексу), стану державного впливу на неї у майбутньому (на короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий періоди), який відбиває різні погляди на минуле, теперішнє та майбутнє, а також є підґрунтям для стратегічного планування і програмування у процесі формування і реалізації державної політики у сфері протидії злочинності. В узагальненому виді структура кримінологічного сценарію трансформації злочинності включає в себе наявність таких взаємопов’язаних компонентів: опис та аналіз вихідної ситуації щодо стану злочинності, опис та аналіз факторів/загроз впливу на вихідну ситуацію (опис та аналіз можливих шляхів розв’язання 136 вихідної ситуації), аналіз кінцевої ситуації щодо стану злочинності (альтернативні варіанти трансформації кінцевої ситуації). У більш широкому вигляді структура кримінологічного сценарію включає такі складові: загальний опис сценарію, визначення його основних концептуальних положень, оцінка введеної системи показників для конкретного сценарію, визначення послідовних перетворень у разі реалізації сценарію, позитивні та негативні сторони можливої реалізації сценарію, визначення ситуацій та сценарних параметрів (криміногенні фактори, загрози), які суттєво впливають на трансформацію базового сценарію стану злочинності, відмінність від альтернативних сценаріїв, пропозиції для розроблення системи дій (заходів), спрямованих на досягнення певних цілей, бажаної ситуації. В узагальненому виді, з урахуванням раніше наведених позицій вчених, процес розробки кримінологічних сценаріїв розвитку стану злочинності умовно можна поділити на два основних етапи*, які можуть містити і відповідні дії (кроки), зокрема [Додаток Г]: 1) предсценарний етап, який складається з таких під етапів: опис об’єкта прогнозування; аналіз елементів об’єкта прогнозування; побудова базової моделі стану злочинності; 2) етап побудови сценарію (сценарний етап). На першому етапі здійснюється дослідження змісту та формалізація процесів, що прогнозуються, будуються моделі системи та здійснюється підготовка необхідної інформації для сценаріїв. Даний етап виконує описову та пояснювальну функцію прогнозних досліджень. На даному етапі є важливою побудова матриці «Стан-Фактори», завдяки якій будуть визначатися напрями та * У свою чергу, зазначені вище два етапи побудови кримінологічних сценаріїв можливо розбити на сім кроків: 1) постановка мети, завдань та розробка вихідної гіпотези; 2) оцінка базового стану досліджуваного об’єкта (аналіз вихідної ситуації); 3) оцінка факторів впливу на досліджуваний об’єкт; 4) формування загальних гіпотез щодо розвитку об’єкта (ситуації) та складання базового й альтернативних сценаріїв трансформації об’єкта; 5) аналіз сценаріїв [579]; 6) формування пропозиції щодо можливої політики (стратегії), в рамках якої мають діяти головні суб’єкти (актори) сценарію (-їв) для досягнення бажаного результату; 7) оформлення результатів побудови кримінологічних сценаріїв у виді підсумкового документа (звіт, сценарний прогнозний огляд) [170, с. 129-130]. 137 сила впливу факторів, їх позитивний і негативний вплив на стан об’єкта. При здійсненні аналізу факторів, перш за все, вони ранжуються за ступенем впливу на стан прогнозованого об’єкта. Для цього зазвичай використовують шкалу оцінок від 0 до 5, де 0 – відсутність впливу, а 5 – найбільший ступінь впливу. Як зазначає А.С. Ахременко, намагання побачити не тільки вплив кожного фактору окремо на поведінку об’єкта прогнозування, але й ефекти інтегральної взаємодії факторів є відмінною рисою сценарної методології в цілому [308]. Важливим моментом аналізу залишається співвідношення значень параметрів, які характеризують фактори, з визначеним станом об’єкта. Якщо механізм впливу фактору чи групи факторів є відомим, то може бути побудовано математичну модель явища, завдяки якій відбувається однозначне співставлення значень факторів і параметрів стану об’єкта. В іншому випадку рекомендується будувати змістовну напівінтуїтивну модель, яка базується в більшості на якісній шкалі оцінки стану. В подальшому за результатами аналізу матриці «Стан- Фактор» є передумови для визначення можливих векторів розвитку об’єкта. Проте для поглиблення цього процесу здійснюється аналіз сценарних параметрів, внаслідок чого виділяють головні сценарні параметри, які визначають напрямок розвитку, і другорядні сценарні параметри, які можуть бути представлені залежно від цілей прогнозу своїми середніми та крайніми значеннями. Серед головних сценарних параметрів є параметри (визначні та контрольовані – Т.О.), завдяки яким здійснюється цілеспрямоване функціонування та розвиток об’єкта прогнозування, а також неконтрольовані параметри, значення яких в майбутньому є важкопередбачуваним. Серед неконтрольованих сценарних параметрів зазвичай вдається визначити домінуючу групу, тобто найбільш вірогідні умови розвитку прогнозованого об’єкта. Тоді траєкторія розвитку об’єкта як цілісності за цих умов приймається за базовий сценарій. Побудова базового сценарію завершує важливий етап прогнозних досліджень. На другому етапі безпосередньої побудови кримінологічних сценаріїв трансформації стану злочинності є можливість застосовувати різноманітні 138 підходи, які залежать від конкретної мети, завдань та методів, які будуть використовуватися для їх побудови. Наразі відома достатня кількість способів розроблення сценаріїв, з використанням різноманітних методів збору інформації, презентації варіантів майбутнього. Проте вважаємо, що при виборі підходу для побудови прогностичного сценарію розвитку об’єкта, а в нашому випадку – розвитку стану злочинності в умовах формування і реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, можна використовувати дедуктивний, індуктивний або комплексний (дедуктивно-індуктивний, який доповнює один одного) підходи. Також, враховуючи ту обставину, що нами на перспективу будуть побудовані можливі різновекторні сценарії розвитку стану злочинності на середньостроковий період, які переважно будуватимуться на вивченні впливу на її стан системи внутрішніх і зовнішніх факторів, процесів формування і реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, з використанням результатів експертних оцінок, побудови матриць перехресного впливу подій («Стан-Фактори»), то вважаємо за доцільне в нашому досліджені використати матричний, архетипний та експертний підходи. Останні активно застосовуються при побудові сценаріїв реалізації державної політики у сфері національної безпеки, соціально-економічного розвитку. При архетипному підході до побудови сценаріїв теперішня ситуація щодо стану протидії злочинності може бути по-різному екстрапольована в майбутнє, на основі різних припущень про форму та/або напрямок рушійної сили (виклику), що викликає зміни. В даному випадку заслуговує на увагу така архетипна модель побудови сценарію, як «виклик-реакція». Це сценарій «упертої надії» – людство прагне управляти проблемами, з якими воно стикається [505, с.179]. Сьогодні одним з серйозних викликів для України, який впливає майже на всі сфери держави, є протистояння збройній агресії з боку Російської Федерації, а також забезпечення при цьому обраного європейського вектору розвитку країни та вступу до НАТО. Останнє знайшло своє остаточне правове підтвердження (незмінність курсу держави) 7 лютого 2018 роки, коли у Верховні Раді України абсолютною більшістю було ухвалено Закон України «Про внесення змін до 139 Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)» [304]. Матричний підхід (побудова матриці перехресного впливу) є доцільним тоді, коли у сценарії слід передбачити розвиток взаємозалежних, але суперечливих подій. Зв’язки між цими більш-менш залежними подіями доцільно аналізувати в матричній формі, залучаючи експертні оцінки, які б характеризували майбутнє на певному проміжку часу [597]. Цей метод можна використовувати у методах «Дельфі» та «мозкового штурму». Він зосереджує увагу на фактичних і потенційних зв’язках між прогнозованими подіями. Процедура побудови матриці полягає в тому, що учасників групи просять класифікувати взаємодію випадків, визначаючи вид взаємодії та оцінку її «потужності». Ця процедура допомагає визначити, які події є «домінантними» (тобто мають потужний вплив на інші події), а які – «чутливими» (тобто зазнають потужного впливу з боку інших подій). Потім можна здійснити обчислення, щоб одержати переглянуті оцінки ймовірності окремих подій; ця фаза значною мірою спирається на симуляцію [505, с.185]. Експертний підхід може виступати продовженням матричного підходу і полягає в побудові сценаріїв на експертних оцінках можливих кількісних та якісних змін стану об’єкта в майбутньому. Роль даного підходу особливо зростає у період нестабільного розвитку соціальних, політичних, економічних, безпекових та інших процесів, що прямо чи опосередковано впливають на стан протидії злочинності в державі. Застосування експертних методів прогнозування є найбільш ефективним: за відсутності достатніх і достовірних статистичних даних; в умовах великої невизначеності середовища функціонування елементів системи забезпечення протидії злочинності, громадської безпеки, впливу на їх розвиток факторів оточуючого середовища; в умовах дефіциту часу, потрібного для розробки сценаріїв, чи в інших екстремальних ситуаціях [505, с.173]. У подальшому для побудови кримінологічних сценаріїв розвитку злочинності в Україні є необхідність в реалізації першого передсценарного етапу, 140 якій полягатиме у визначенні сучасного стану кримінологічної обстановки в країні та тенденцій її трансформації. 2.2 Характеристика сучасного стану кримінологічної обстановки в Україні Вивчення сучасної кримінологічної обстановки в Україні дає можливість глибше зрозуміти сучасний стан злочинності та отримати об’єктивну інформацію про основні її тенденції внаслідок впливу комплексу криміногенних факторів та діяльності правоохоронних органів. У подальшому ця кримінологічна інформація буде корисною для здійснення окремих прогнозних оцінок тенденцій розвитку кримінологічної обстановки з використанням сценарного підходу. В основному у кримінологічній літературі кримінологічну обстановку визначають як стан злочинності, що є наслідком дії як детермінуючих, так і стримуючих її факторів різної природи і спрямованості в даний час і на певній території [25, с.3-4; 570, с. 493; 573, с. 13]. За даними Глобального індексу миролюбності (Global Peace Index), який характеризує рівень безпеки проживання в певній країні та відповідному регіоні, Україна станом на 2018 рік посідає 152 місце (трохи випереджаємо Росію, яка знаходиться на 154 місці) зі 163 країн та розташовується між Суданом та Пакистаном (2013 р. – 111 місце, 2014 р. – 141, 2015 р. – 150, 2016 р. – 156, 2017 р. – 154) [89]. Фактично Україна залишається в групі країн з найбільш криміногенною обстановкою та недостатнім рівнем безпеки для громадян. Оцінка даного індексу здійснюється з урахуванням 23 показників, основними з яких є: кількість внутрішніх та зовнішніх війн, кількість загиблих у цих війнах, кількість умисних вбивств, рівень тяжких злочинів, відносини з сусідніми країнами, кількість ув’язнених осіб, політична нестабільність, рівень захисту прав людини, ступінь довіри між громадянами, доступність зброї, вірогідність масового порушення громадського порядку. Останні п’ять років в Україні 141 продемонстрували певні негативні зміни за цими показниками, що і вплинуло на цей рейтинг. Далі охарактеризуємо сучасний стан кримінологічної обстановки у країні та її тенденції протягом 2013-2018 рр., а також 6 місяців 2019 р. (див. діаграму 2.1) [144; 145; 318]. Діаграма 2.1 Графічне зображення динаміки злочинності в Україні (абсолютні показники рівня за 2013-2019 рр. у тис.) 600 592,6 565,2 539,2 529,1 523,9 500 487,1 400 300 281,8 258,4 223,5 200 199,2 188,1 176,9 173,3 138,3 100 86,7 74,2 0 2013 2014 2015 2016 2017 2018 6м 6м 2018 2019 Кількість розкритих злочинів Кількість зареєстрованих злочинів Сучасна злочинність в Україні характеризується хоч і високим рівнем, але сприятливою динамікою з 2016 року до поступового зниження і поступовою зміною структури. Так, за 2018 рік було зареєстровано 487,1 тис. злочинів (– 17,8%), в той час як в 2016 році – 592,6 тис. злочинів. За 6 місяців 2019 року зареєстровано 258,4 тис. злочинів (– 8,3%), в той час як за аналогічний період 2018 року – 281,8 тис., без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим (далі – АРК) та окремих районів Донецької та Луганської областей. 142 Проте така позитивна динаміка не спостерігалась з 2013 по 2016 роки, коли рівень злочинності збільшився на 9,01% (з 539,2 до 592,6 тис. злочинів). Таке зростання злочинності відбувається на фоні планомірного зниження ефективності діяльності щодо розкриття злочинів з 41,5% до 23,3%. Проте спостерігається протилежна ситуація у період з 2017 по 2018 рр., коли відсоток розкритих злочинів збільшився з 33,8% до 35,6%, а за 6 місяців 2019 року становив 28,7%. Як бачимо, динаміка злочинності протягом останніх 6 років характеризується хвилеподібними коливаннями, найвище значення амплітуди яких припадає на 2016 рік, а найнижче – на 2018 рік. Однак вираженою за останні три роки є загальна тенденція до зниження рівня злочинності. Абсолютне зниження 2018 року щодо базового 2013 року складає 52,1 тис. злочинів. Темп приросту у 2018 році, розрахований базисним методом, складає – 9,7%. Темп приросту за 6 місяців 2018 року розраховано ланцюговим методом (за 6 місяців 2019 та 2018 рр. відповідно) і складає 9,1%. Середньорічний темп зростання злочинності за 2013-2018 роки становив «– 0,982», а середній темп приросту «–1,8%». У 2018 році, незважаючи на загальне зниження рівня злочинності на 17,8% порівняно з 2016 роком, відбулися негативні зміни в її структурі, що характеризувалися збільшенням окремих видів злочинів, зокрема: злочинів проти громадського порядку та моральності – на 6,6% (з 7715 до 8263) (це відбулося за рахунок збільшення кількості злочинів за ст. 293 КК – на 38,1%, ст. 294 КК – на 25,1%, ст. 297 КК – на 18,1%), злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків – на 14,7%(з 23029 до 27007) (це відбулося за рахунок збільшення кількості злочинів за ст. 307 КК – на 57,9%, ст. 309 КК – на 3,5%, ст. 317 КК – на 9,9%, ст. 321 КК – на 50,9%), злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг – на 25,6% (з 14820 до 19909), злочинів проти правосуддя – на 2% (переважно за рахунок збільшення кількості злочинів за ст. 382 КК, які складають у структурі злочинів проти правосуддя – 40,9%), злочинів проти основ національної безпеки України – на 41,7% (з 302 до 428), зокрема за рахунок збільшення кількості злочинів за ст. 109 КК – на 60% (з 45 до 143 72), ст. 110 КК – на 77,4% (з 93 до 165), ст. 110-2 КК – на 270% (з 10 до 37), злочинів проти волі, честі та гідності особи – на 21,8% (з 734 до 939), зокрема за рахунок збільшення кількості злочинів за ст. 146 КК – на 4,8%, ст. 149 КК – на 134,8% (зі 115 до 270 злочинів), злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина – на 7,9% (з 6497 до 7059) (переважно за рахунок збільшення кількості злочинів за ст. 162 «Порушення недоторканності житла» КК – на 5,3%, ст. 182 «Порушення недоторканності приватного життя» КК – на 29,6%, злочинів проти безпеки виробництва – на 29,8% (з 1233 до 1600), злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації – на 65,6% (з 870 до 1441), злочинів у сфері використання електронно- обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку – на 166,1% (з 865 до 2301), військових злочинів – на 1,2% (з 3650 до 3694), злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку – на 24,4% (з 41 до 51) (переважно за рахунок збільшення кількості кримінальних проваджень за ст. 436-1 КК України). Крім цього, у цей період спостерігається збільшення окремих злочинів, незважаючи на загальну тенденцію до зниження певного виду злочинності, у структурі якої вони знаходяться. Зокрема, це стосується таких з них, відповідальність за які передбачено: ст. 129 КК України – на 3,5% (з 1049 до 1086), ст. 205 КК України – на 4,9% (з 681 до 715), ст. 239 КК України – на 29,4% (з 109 до 141), ст. 358 КК України – на 6,5% (з 13958 до 14871) тощо. Щодо останнього, то цей злочин (ст. 358 КК) здебільшого передує вчиненню фіктивного підприємництва (ст. 205 КК) та рейдерству (ст. 206-2 КК). На нашу думку, незважаючи на ту обставину, що кількість злочинів за ст. 206-2 «Протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації» КК України з 2016 по 2018 роки знизилась на 10,2% (з 78 до 70), їх вчиненню може передувати злочин, відповідальність за який передбачено ст. 358 КК України. За таких умов можна припустити, що до кінця 2019 року на цьому фоні слід очікувати збільшення кількості фактів рейдерських захоплень підприємств, установ, організацій. Вже 144 сьогодні динаміка цього виду злочину за 6 місяців 2019 року порівняно з аналогічним періодом 2018 року вказує на його збільшення на 23,8% (з 42 до 65). Також зазначимо, що більш за все зміни у динаміці окремих злочинів на фоні загального зниження окремого виду злочинності, до структури якої вони входять, фіксуються у злочинах проти громадської безпеки. Незважаючи на зниження цього виду злочинності з 2016 по 2018 роки на 1,8% (з 10903 до 10711), спостерігаються негативні зміни у сферах діяльності організованих злочинних груп (далі – ОЗГ) та незаконного обігу зброї, а саме за злочинами, відповідальність за які передбачено: ст. 255 КК України – на 154,5% (з 33 до 84), ст. 256 КК України – на 21,6% (з 37 до 42), ст. 257 КК України – на 22,2% (з 18 до 22), ст. 263 КК України – на 18,4% (з 6307 до 7466), ст. 263-1 КК України – на 63,03% (з 119 до 194). У період з 2013 по 2016 роки фіксується постійне зростання коефіцієнту злочинної інтенсивності, а в період з 2016 по 2018 навпаки – зниження на 17,8% (з 1396 злочинів у 2016 році до 1147 злочинів у 2018 р.). Отже, маємо констатувати останнім часом усталення стійкого позитивного тренду до незначного покращення криміногенної ситуації. Також на цьому фоні в останні роки спостерігається позитивна тенденція до покращення розкриття злочинів з 24,5% у 2016 році до 35,6% у 2018 році. Останнє знаходить своє відображення і в динаміці питомої ваги засуджених осіб до кількості виявлених злочинів з 12,9% до 15,1% (див. діаграму 2.2). Діаграма 2.2 Графічне зображення рівня злочинності та коефіцієнтів злочинної інтенсивності на 100 тис. населення у динаміці (2013-2018 роки) 1600 1396 1400 12341187 1322 1200 1237 1147 1000 800 592,6 600 539,2 565,2 487,1400 529,1 523,9 200 0 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Абсолютна кількість зареєстрованих злочинів Кількість злочинів на 100 тис. населення 145 Проте динаміка засуджених в цей же період зменшується з 76217 до 73659 осіб, або на 3,6% (див. діаграму 2.3) на фоні збільшення кількості виявлених правоохоронними органами осіб, які вчинили злочини, – на 17,9% (з 99307 осіб у 2016 р. до 117071 особи у 2018 р.). Останнє може свідчити про якість розгляду кримінальних проваджень на стадії судового розгляду та недостатню якість розслідування, обумовлену великим навантаженням на слідчих правоохоронних органів. Діаграма 2.3 Графічне зображення динаміки питомої ваги засуджених осіб за 2013-2018 роки 90 80 76,7 70 65,1 62,9 60 55,01 51,3 50,4 50 40 30 21,8 19,320 16,8 12,9 14,7 15,1 10 0 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Питома вага засуджених осіб від кількості виявлених осіб, які вчинили злочини (%) Питома вага засуджених осіб від кількості виявлених злочинів (%) Зазначимо, що даний аспект досліджувався з 2010 по 2016 роки і вітчизняним вченим В.М. Бесчастним. Проте наведена вченим статистична інформація щодо співвідношення кількості виявлених осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, з кількістю засуджених за відповідний період є не зовсім коректною. Це здебільшого пов’язано з тим, що автором за 2014 та 2015 роки наведені статичні показники щодо кількості засуджених (112,9 тис. у 2014 році та 104,6 тис. у 2015 році) не відповідають визначеним у звіті ДСА України у формі 7 «Звіт про склад засуджених» (102,2 тис. у 2014 році та 94,8 тис. у 2015 році) та взято з матеріалів до засідання Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності щодо діяльності органів Національної поліції України (лист № 10305/01/25-2016. 37 с.) [45, с. 30, 375]. За нашими спостереженнями, 146 навпаки, спостерігається тенденція до зменшення з 2014 по 2015 рр. питомої ваги засуджених від кількості виявлених осіб, які вчинили злочини, – з 51,3% до 50,4% (тоді як у В.М. Бесчастного зазначено про збільшення з 54,9% до 56,7% в цей же період). Проте загальна тенденція (лінія тренду) до зниження питомої ваги засуджених від кількості виявлених злочинів співпадає [580]. У структурі виявлених правоохоронними органами осіб, які вчинили злочини в продовж 2016-2018 років, переважають чоловіки – 88,1%, жінки становлять 11,9%, середня частка дітей становить 3,4% (див. табл. 2.2). Таблиця 2.2 Структура осіб, які вчинили злочини впродовж 2016-2019 років (за статтю та діти) Показники/роки 2016 2017 2018 6м 2018 6м 2019 Діти 4218 4510 3980 1708 1431 Жінки 11798 13860 14183 6598 6372 (11,9%)* (11,8%) (12,1%) (12,3%) (12,7%) Загальна кількість осіб, які 99307 117947 117071 53757 50222 вчинили злочини Поряд з цим в цей період на фоні зменшення (за базисним методом) кількості виявлених дітей, що вчинили злочини, на 5,6% (з 4218 осіб у 2016 р. до 3980 осіб у 2018 р.), поступово спостерігається збільшення кількості жінок, які вчинили злочини, на 20,2% (з 11798 осіб у 2016 р. до 14183 осіб у 2018 р.). Проведений аналіз форм звітностей ГПУ щодо осіб, які вчинили злочини в період з 2013 по 2019 рр., показує, що останнім часом в їх структурі (проте поки періодично: за 2018 рік та 6 місяців 2019 року) виділяють окремою позицією осіб, які є учасниками АТО та ООС. Так, у 2018 р. було виявлено 1172 такі особи, а за 6 місяців 2019 р. – 539 осіб. На наше переконання, більшість з них вчинили саме військові злочини. Хоча залишення поза увагою суспільства та держави осіб, які брали участь в АТО та ООС, ненадання їм та їх сім’ям відповідної соціальної, психологічної, матеріальної допомоги може призвести до збільшення цієї * Питома вага серед всіх виявлених осіб, які вчинили злочини. 147 категорії осіб у вчиненні загальнокорисливих злочинів, в тому числі і насильницьких, особливо, що більшість з них мають достатній військовий досвід. В даному напряму слід враховувати ті прорахунки, які свого часу були допущені суспільством та державою щодо осіб з «афганським синдромом» (кінець 1980-х – початок 1990-х років). До 2018 року Єдиний звіт про кримінальні правопорушення не передбачав виокремлення даних про вчинення злочинів окремими суб'єктами, зокрема АТОшниками та колишніми добробатами, у зв'язку з чим опрацювати таку інформацію сьогодні немає можливості. За даними військової прокуратури України, станом тільки на вересень 2018 р. в ЄРДР зареєстровано 27,2 тис. кримінальних проваджень про кримінальні правопорушення та злочини, які скоїли 43 тис. військовослужбовців, що є четвертою частиною армії. Зокрема: 8,2 тис. АТОвців відбувають ув’язнення в місцях позбавлення волі; 20,1 тис. учасників бойових дій на Донбасі отримали підозри у скоєнні злочинів різної тяжкості [488; 599]. У цілому напрям щодо вивчення злочинності учасників бойових дій та заходів з протидії їй потребує окремого наукового дослідження. Щодо структури сучасної злочинності в Україні, то вона характеризується значною часткою тяжких та особливо тяжких злочинів, про що зазначали останнім часом у своїх дослідженнях вітчизняні вчені В.М. Бесчастний [45, с.34], О.Г. Кулик [237, с. 243], С.А. Мозоль [272, с.199-200]. Зокрема, за даними В.М. Бесчастного, загальний відсоток тяжких та особливо тяжких злочинів у 2016 році сягнув 35,5% [45, с. 34]. За даними нашого спостереження, цей показник в 2018 році збільшився до 37% і становив 183677 злочинів (див. діаграму 2.4). При цьому суттєвою залишається питома вага злочинів середньої тяжкості – 41% (196688 злочинів у 2018 році) [144; 145]. 148 Діаграма 2. 4 Структура злочинності за ступенем тяжкості в Україні (2018 рік) 3% 22% 34% 41% Особливо тяжки злочини Тяжкі злочини Злочини середньої тяжкості Злочини невеликої тяжкості З 2013 по 2017 роки спостерігається тенденція до поступового збільшення частки тяжких та особливо тяжких злочинів у структурі злочинності – з 30,1% до 40,9% (див. діаграму 2.5). Діаграма 2.5 Розподіл злочинів за ступенем тяжкості в Україні (2013-2018 роки, 6 місяців 2019 року) 250000 200000 150000 100000 50000 0 2013 2014 2015 2016 2017 2018 6м 2018 6м 2019 Особливо тяжки злочини Тяжкі злочини Злочини середньої тяжкості Злочини невеликої тяжкості 149 За 6 місяців 2019 року ГПУ було обліковано 258425 кримінальних правопорушень, з яких особливо тяжкі (10295 – 3,9%) та тяжкі (77136 – 29,8%) становлять 33,8%, що на 6,9% менше за аналогічний період 2018 р. (36,3%). Проте відсоток особливо тяжких злочинів, навпаки, збільшився на 7,7% (з 10180 до 10295 злочинів). Окремо слід розглянути питання щодо змін, які відбулися в структурі злочинності починаючи з 2013 по 2018 роки та які спостерігаються за 6 місяців 2019 року. Проведене нами спостереження в чотирьох часових точках (2013, 2014, 2016 та 2018 роки)* показало певні відмінності в динаміці зміни структури злочинності в Україні, які не завжди пояснюються зміною загальної кількості зареєстрованих злочинів. Так, у період з 2013 по 2014 роки, незважаючи на статистичне зниження злочинності на 6,1% (з 563,6 тис. до 529,1 тис.), що не відповідало реальним цифрам у зв’язку з окупацією АРК та частини територій Донецької та Луганської областей Російською Федерацією, відбулися такі зміни в її структурі: зменшення частки злочинів проти власності – на 3,3% та злочинів проти життя та здоров’я – на 15,4%, збільшення злочинів проти авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування – на 25%, проти громадської безпеки – в 2 рази, проти безпеки дорожнього руху – на 66,7%, проти основ національної безпеки – в 65 разів, військових злочинів – в 11,3 рази (з 369 до 4153 злочинів). Більш детально див. рис. 2.1 та 2.2 та Додаток Б. В період з 2014 по 2016 роки значно збільшилась кількість зареєстрованих злочинів – на 12% (з 529,1 тис. до 592,6 тис.), за рахунок злочинів проти власності (з 58% до 67%). * Ці часові точки були обрані враховуючи період до Революцію гідності (2013 рік), період Революції гідності та початок збройної агресії Російської Федерації проти України (2014 рік), 2016 рік – як часова точка з найвищою кількістю зареєстрованих злочинів за п’ятирічний період, коли в Україні привадяться АТО та ООС, а також 2018 рік – як кінцева часова точка, обрана для вивчення стану злочинності в Україні в сучасних умовах. 150 Структура злочинності в Україні (2013 рік) Злочини проти життя та здоров я̀ особи Злочини проти власності Злочини проти громадської безпеки 4% 3% 2% 3% 3% 3% 6% Злочини проти громадського порядку та моральності13% 2% 1% Злочини в сфері незаконного обігу наркотиків Злочини проти авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування Злочини в сфері службової та іншої професійної діяльності Злочини проти правосуддя Злочини проти безпеки дорожнього руху 60% Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина Інші Рис. 2.1 Структура злочинності в Україні (2014 рік) Злочини проти життя та здоров`я особи Злочини проти власності 5% 3% 2% 5% 2% 6% 4% Злочини проти громадської безпеки 2%2% 11% Злочини проти громадського порядку та моральності Злочини в сфері незаконного обігу наркотиків Злочини проти авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування Злочини в сфері службової та іншої професійної діяльності 58% Злочини проти правосуддя Злочини проти безпеки дорожнього руху Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина Інші Рис. 2.2 Проте у структурі злочинності відбулися певні зміни щодо зменшення таких груп злочинів: проти життя та здоров’я особи – на 27,3%, проти авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування – на 20%, у сфері незаконного обігу наркотиків – на 33,3%, проти громадського порядку та 151 моральності – на 50%, проти основ національної безпеки України – на 42,7%, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку – в 4,5 рази (з 9 до 41 злочину) тощо. Більш детально див. рис. 2.2 та 2.3, Додаток Б. Структура злочинності в Україні (2016 рік) Злочини проти життя та здоров`я особи 2% 1% 4% 4% 3% 2% Злочини проти власності 9% 8% Злочини проти громадської безпеки Злочини проти громадського порядку та моральності Злочини в сфері незаконного обігу наркотиків Злочини проти авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування Злочини в сфері службової та іншої професійної діяльності 67% Злочини проти правосуддя Інші Рис. 2.3 Що ж до структурних змін, які відбулися впродовж 2016-2018 років, то, незважаючи на загальну тенденцію зниження злочинності на 17,8% (з 592,6 тис. до 487,1 тис.), переважно за рахунок злочинів проти власності (з 67% до 61%), спостерігалась тенденція до збільшення в її структурі частки таких груп злочинів, як: проти громадського порядку та моральності – на 49,5%, незаконного обігу наркотиків – на 50,1%, проти авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування – на 24,9%, у сфері службової та іншої професійної діяльності – на 33,3%, а також у сфері кібербезпеки – в 2,7 рази (з 865 до 2301 злочинів). Детальніше див. рис. 2.3 та 2.4, Додаток Б. Впродовж 6 місяців 2019 року фіксується тенденція до зниження зареєстрованої злочинності порівняно з аналогічним періодом 2018 року на 8,3% (з 281800 до 258425 злочинів), проте спостерігаються негативні зміни в її структурі (див. рис. 2.5). 152 Структура злочинності в Україні (2018 рік) Злочини проти життя та здоров`я особи 2% 6% Злочини проти власності 5% 4% 2% 2% 6% Злочини проти громадської безпеки 4% Злочини проти громадського порядку та 8% моральності Злочини в сфері незаконного обігу наркотиків Злочини проти авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування Злочини в сфері службової та іншої професійної діяльності 61% Злочини проти правосуддя Інші Злочини проти безпеки дорожнього руху Рис. 2.4 Структура злочинності в Україні (6 місяців 2019 року) Злочини проти життя та здоров`я особи Злочини проти власності Злочини проти громадської безпеки 2% 6% 5% 4% 3% 2% 3%2% Злочини проти громадського порядку та моральності 4% Злочини в сфері незаконного обігу наркотиків 10% Злочини проти авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування Злочини в сфері службової та іншої професійної діяльності Злочини проти правосуддя 59% Злочини проти безпеки дорожнього руху Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина Інші Рис. 2.5 Зокрема, фіксується збільшення таких злочинів: проти життя та здоров’я особи – на 3,2% (з 22559 до 26371 злочину), проти волі честі та гідності – на 6,5% (з 570 до 607 злочинів), проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина – на 1,2% (з 4359 до 4424 злочинів)*, проти * В період проведення виборів Президента України та позачергові парламентські вибори до ВРУ у 2019 році станом на кінець червня, за даними ГПУ, відкрито 170 кримінальних проваджень, що на 12,4% менше ніж у 2014 році (194 кримінальні провадження) під час проведення аналогічних виборів. Більшість з них за перешкоджання здійсненню виборчого 153 громадської безпеки – на 9,9% (з 6214 до 6834 злочинів), у сфері незаконного обігу наркотиків – на 3,5% (з 15543 до 16086 злочинів), проти правосуддя – на 6,9% (з 5629 до 6023 злочинів), військові злочини – на 22,8% (з 1558 до 1914 злочинів), проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку – на 21,9% (з 32 до 39 злочинів). Якщо така тенденція збережеться до кінця 2019 року, то по цих групах злочинів буде спостерігатися збільшення їх кількості. Хоча, враховуючи позицію чинного Президента України щодо протидії злочинності та забезпечення національної безпеки, яка вбачається з його офіційних повідомлень та прийнятих рішень впродовж червня-липня 2019 р. й опублікованих на офіційному сайті (https://www.president.gov.ua), то в подальшому слід очікувати посилення протидії корупції, контрабанді, рейдерству. Найбільшу частку у загальній структурі сучасної злочинності в Україні продовжують займати злочини проти власності – у 2018 р. вона склала 61% (303850 злочинів). Серед зареєстрованих злочинів проти власності превалюють крадіжки – 238492 злочинів (78,4% від всіх злочинів проти власності). Грабежі складають 4,6% (13838 злочинів), розбої – 0,7% (2263 злочини), шахрайства – 10,6% (33290 злочинів). Таке співвідношення загальнокримінальних корисливих злочинів є традиційним для структури злочинності в Україні та не вирізняється суттєвими змінами протягом останніх шести років. Характер злочинності найбільшою мірою залежить від питомої ваги в її структурі злочинів проти життя і здоров’я особи. У 2018 році цей показник склав 8,03%, у 2017 – 7,3%, у 2016 – 7,8%, у 2015 – 9,5%, у 2014 – 11,7%, у 2013 – 12%. Таким чином, динаміка питомої ваги злочинів проти життя і здоров’я у загальній структурі злочинності має зворотне значення динаміки її абсолютних показників починаючи з 2017 року. Тобто загальне зниження в останні два роки злочинності визначається негативною динамікою інших видів злочинів. Також впродовж 2017- 2018 років темп приросту злочинів проти життя а здоров’я особи становив 2,3% (з права – 34,1% (58 злочинів), підкуп виборців – 26,5% (45 злочинів) та незаконне використання виборчого бюлетеня – 19,4% (33 злочини) [144; 145]. 154 38274 до 39164 злочинів). Хоча голова НПУ Сергій Князєв 18 лютого 2019 року під час координаційної наради керівників правоохоронних органів країни під головуванням Генерального прокурора України Юрія Луценка зазначив, що у країні спостерігається чітка тенденція щодо зменшення кількості злочинів проти життя і здоров’я громадян, це не відповідає дійсності і не збігається з офіційними даними, зазначеними в Єдиному звіті про кримінальні правопорушення ГПУ за 2017-2018 роки [281]. У структурі злочинів проти життя і здоров’я особи переважають умисні легкі тілесні ушкодження. У 2018 році їх показник в абсолютних величинах сягнув позначки у 23447 злочинів, що становить 60%. Після них найбільшою питомою вагою характеризуються умисні вбивства, яких за вказаний період було зареєстровано 5557 (див. діаграму 2.6) [144]. Діаграма 2.6 10% 14% 3% 5% 8% 60% Умисні вбивства Умисні тяжкі тілесні ушкодження Умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження Умисні легкі тілесні ушкодження Погроза вбивством Інші Втім, динаміка умисних вбивств демонструє тенденцію до планомірного зниження рівня протягом останніх п’яти років. Так, якщо у 2014 році було зареєстровано 11466 умисних вбивств, то у 2016 році – 5992, а у 2018 р. – 5557 [144; 145]. Така динаміка останні три роки зумовлена змінами у характері та інтенсивності спочатку АТО (до 1 травня 2018 року), а потім – ООС в окремих районах Донецької та Луганської областей. Зокрема, слід констатувати перехід її з 155 активної фази (2014-2015 роки) до поступового «заморожування» збройного протистояння та наявності його лише на тераріях вздовж лінії тимчасового розмежування з непідконтрольними територіями. Є закономірним, що така тенденція супроводжується зменшенням кількості жертв внаслідок збройного конфлікту. За даними Міністерства оборони України, з 2016 по 2018 роки за час проведення АТО та ООС кількість бойових безповоротних втрат військовослужбовців Збройних Сил України зменшилась з 226 до 104 осіб [80]. Окремої уваги заслуговує стан рецидивної злочинності*, а точніше динаміка питомої ваги осіб, які раніше вчиняли злочини та були встановленні правоохоронними органами, впродовж 2016-2018 років. Так, у цей період спостерігається негативна тенденції до зростання її абсолютних показників, зокрема (за ланцюговими методом): у 2017 році – на 19,9% (з 31115 осіб у 2016 році до 37332 осіб у 2017 році), у 2018 році – на 3,6% (з 37332 до 38678 осіб). Питома вага осіб, які раніше вже вчиняли злочини, серед всіх виявлених осіб з 2016 по 2018 рік збільшилась з 31,3% до 33,04%. В цілому для цього періоду характерною є негативна тенденція щодо зміщення питомої ваги осіб, які вчинили злочини, проте у яких судимість не була знята та не погашена. За нашими статистичними спостереженнями, частка таких осіб поступово збільшується з 20,9% (20776 осіб) у 2016 році до 21,7% (25433 осіб) у 2018 році [144; 145]. За 6 місяців 2019 р. частка спеціального рецидиву становила 22,4% (11250 осіб), яка майже залишилась на тому ж рівні, порівняно з аналогічним періодом 2018 року (22,2% або 11928). У цей же період спостерігається і негативна динаміка щодо збільшення злочинів, учинених особами, які раніше вчиняли кримінальні правопорушення (див. табл. 2.3). Абсолютний показник збільшення цих злочинів на 2018 рік порівняно з 2016 роком становив 15974 злочини. І це відбувається на фоні зниження злочинності в цей же період. Хоча впродовж 2013-2018 років можна виділити періоди зростання рецидивної злочинності (2013-2014 роки – на 207,5%, * Підтримуючи позицію В.С. Батиргареєвої, зазначимо, що реальний рівень рецидивної злочинності в Україні з урахуванням її латентної частини перевищує офіційно зареєстрований рівень цих злочинів [480]. 156 2016-2017 роки на – 31,7%) та періоди поступового зниження (2014-2015 роки на 8,6%, 2015-2016 роки на 13,3%), а 2018 рік можна вважати часовою точкою стабілізації зростання рецидивної злочинності. Таблиця 2.3 Динаміка рецидивної злочинності в Україні (2013-2019 роки) Показники / роки 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Кількість зареєстрованих злочинів, вчинених 20731 63746 58242 50510 66501 66484 особами, які раніше вчиняли злочини Темп приросту – 0,03 (ланцюговий – + 207,5 – 8,6 – 13,3 + 31,7 стаб. метод), % Питома вага у структурі 5,1 12,04 10,3 8,5 12,7 13,6 злочинності (%) Таки зміни впродовж 2014-2018 років обумовлено низкою факторів, серед яких можна виділити: зміну політичної влади в країні, збройну агресію з боку Російської Федерації, початок АТО (2013-2014 роки), маргіналізацію населення, зміни у кримінальному законодавстві України. Так, зокрема, з 2016 по 2018 роки на фоні зменшення злочинності простежується негативна тенденція щодо збільшення як кількості, так і питомої ваги працездатних осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, але які не працюють і не навчаються. Так, у 2016 році цей показник становив 64642 особи, у 2017 році – 79895 (+23,6%) осіб, а у 2018 році – 82984 (+3,9%) особи. Щодо питомої ваги таких осіб серед загальної кількості осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, то станом на 2018 рік їх частка становила 70,9%. Кількість безробітних осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, суттєво не змінилась за останні три роки та коливається від 9,5 до 11,6 тис. осіб. Проте, на нашу думку, вказані категорії осіб є тим криміногенним потенціалом, який суттєво може вплинути (в негативному аспекті) як на стан рецидивної злочинності, так і на окремі види злочинів в майбутньому. 157 Як обґрунтовано зазначає В.М. Бесчастний, більшість всіх злочинів в Україні в сучасних умовах вчиняють соціально дезадаптовані особи, які не мають налагоджених суспільно корисних зв’язків, визначеного місця у структурі соціодинаміки [45, с.39]. Частково зміни в рецидивній злочинності були пов’язані з наслідками реалізації впродовж 2016-2017 років Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» (ширше відомий як »Закон Савченко»). Цим законом були внесені зміни до КК України, відповідно до яких один день попереднього ув'язнення зараховується за два дні позбавлення волі при обчисленні судом строку покарання [326]. 18 травня 2017 року Верховна Рада України проголосувала за скасування раніше введених змін до ч. 5 ст. 72 КК України, і вони 21 червня 2017 року втратили чинність [325]. За час дії «Закону Савченко» (півтора року) було звільнено більше десяти тисяч ув’язнених, з них півтори тисячі (15%) вчинили повторно злочини. Тільки за 2016 рік такими особами було вчинено 55 вбивств та 25 зґвалтувань [478]. Якщо отримані нами показники щодо питомої ваги рецидивістів порівнювати з даними дослідження О.Г. Кулика, то вони певною мірою співпадають з показниками періоду 2003-2009 років (23,6%). Проте цей показник був значно вищим в період з 2010 по 2012 роки та збільшився до 48,8% [237, с.178]. Останніми роками спостерігаються негативні тенденції щодо організованої злочинності в Україні, і це на загальному фоні зниження в цілому злочинності. Якщо з 2013 по 2015 роки спостерігалась стабільна тенденція до зниження виявлених організованих груп і злочинних організації (далі – ОГ і ЗО) на 27,1% (з 185 до 135), то вже з 2016 по 2018 роки можна бачити зовсім протилежну динаміку до збільшення на 111,8% (з 136 до 288). Серед виявлених правоохоронними органами ОГ і ЗО залишається достатньо висока їх кількість, які мають: корумповані зв’язки (2016 рік – 16 , 2017 рік – 25, 2018 рік – 21), 158 транснаціональні зв’язки (2016 рік – 4, 2017 рік – 11, 2018 рік – 7), міжрегіональні зв’язки (2016 рік – 21, 2017 рік – 27, 2018 рік – 41), а також сформовані на етнічній основі (2016 рік – 6, 2017 рік – 9, 2018 рік – 17) [167; 168]. За 6 місяців 2019 року правоохоронними органами було виявлено 198 ОГ і ЗО, серед яких корумповані зв’язки мають – 21, транснаціональні зв’язки – 4, міжрегіональні зв’язки – 15, а сформовані на етнічній основі – 9 [167; 168]. З одного боку, це свідчить і про відповідну активізацію наступу на організовану злочинність з боку правоохоронних органів (в першу чергу, НПУ), а з іншого – про подальші негативні тенденції щодо збільшення організованої злочинності та її впливу на соціальні, економічні та політичні процеси в країні. Також зауважимо, що з 2016 по 2018 роки не було засуджено жодного організатора чи учасника ОГ і ЗО. Не в останню чергу це було зумовлено ліквідацією у 2015 році спеціалізованих підрозділів МВС України з боротьби з організованою злочинністю та пов’язаними з цим наслідками в оперативній обстановці, слідчій та судовій практиці. Проте ситуація дещо виправилась з кінця 2017 року, що пов’язано з формуванням Департаменту стратегічних розслідувань НПУ. Діяльність саме даного підрозділу спрямована на виявлення та документування злочинної діяльності ОГ і ЗО, які дестабілізують соціальну, економічну та політичну ситуації в країні. За інформацією першого заступника НПУ В’ячеслава Аброськіна, за сім місяців 2019 року за матеріалами підрозділів НПУ до суду скеровано 190 кримінальних проваджень щодо 729 учасників організованих злочинних груп і злочинних організацій, якими вчинено 1561 кримінальне правопорушення (з яких – 80% тяжкі та особливо тяжкі). Проте зазначається, що у 2019 році в судах залишаються нерозглянутими 727 кримінальних проваджень відносно організованих груп і злочинних організацій, з яких: 180 (24,8%) кримінальних проваджень розглядаються судами понад три роки, 89 (12,2%) – перебувають на розгляді суддів понад два роки, а у 145 (19,9%) розгляд триває більше року [310]. Також паралельне вивчення нами статистичної звітності ГПУ (Форма №1-ОЗ) за І півріччя 2019 року показало, що в 2019 році судами України розглянуто 159 52 кримінальні провадження даної категорії, а за результатами їх розгляду засуджено до позбавлення волі лише 29 осіб. Наведене свідчить про кризу судової влади у даному напрямі. Сьогодні суди не спроможні якісно і в розумні строки здійснити судовий розгляд даної категорії кримінальних проваджень. Для сучасної злочинності в Україні є притаманним високий рівень терористичної загрози. Останнім часом цій проблематиці значну увагу приділили такі вітчизняні вчені, як Ю.Б. Данільченко, С.А. Мозоль, В.М. Бесчастний, О.О. Степанченко [42; 104; 272; 500]. Інтенсифікація терористичної загрози відбувається з 2014 року і триває вже шостий рік. Це зумовлено численними посяганнями на територіальну цілісність України, активною диверсійно-розвідувальною та підривною діяльністю, спрямованою на ослаблення всіх державних інститутів, залякування населення, загострення внутрішньополітичної конфронтації, економічної нестабільності, посилення соціально-психологічної, культурно-релігійної напруженості [553]. Продовжуючи статистичні спостереження Ю.Б. Данільченка [104, с.62, 70- 74] та В.М. Бесчастного [45, с.42], можемо побачити, що з 2016 по 2018 роки рівень терористичних актів змінюється у бік статистичного зменшення на 49,1% (з 1865 у 2016 році до 950 у 2018 році). Більш детально див. діаграму 2.7. Діаграма 2.7 Динаміка злочинів терористичної спрямованності в Україні (2014 - 6м 2019 рр.) 2500 2000 1865 1499 1500 13851295 950 1000 849 478 507 391 586500 277 138 175 112 54 60 84 910 4 7 742 1 0 2 51 5 0 27 0 0 17 0 1 0 2014 2015 2016 2017 2018 6м 2018 6м 2019 Терористичні акти Створення терористичної групи чи організації Фінансування тероризму Публічні заклики до вчинення тер. акту Сприяння вчиненню тер. акту 160 Проте сплеск терористичної активності з 2014 по 2106 роки та існування високого рівня терористичної загрози в подальші роки в Україні пов'язаний з початком збройної агресії Російської Федерації щодо нашої країни та подальшою діяльністю на території окремих районів Донецької та Луганської областей (далі – ОРДЛО) терористичних організацій «Донецька народна республіка» (далі – «ДНР») та Луганська народна республіка (далі – «ЛНР»). Хоча реєстрація певних дій як терористичних актів призвела до значного статистичного їх збільшення з 2014 по 2016 роки. Так, у цьому питанні слід погодитись з позицією Ю.Б. Данільченка [104, с. 66-67], що немає достатніх об’єктивних підстав для настільки різкої зміни рівня тероризму в Україні у 2016-2017 роках порівняно з 2014-2015 роками, коли впродовж останніх років не відбулося докорінних змін у структурі, змісті й інтенсивності відтворення основних детермінант тероризму в Україні. Сьогодні все ще залишається необґрунтована практика НПУ, СБУ, військової прокуратури, коли численні обстріли в зоні проведення як АТО, так і ООС кваліфікуються як терористичні акти, хоча де-факто такими вони не є. У зв’язку з наведеним навряд чи можна сьогодні вважати, особливо на фоні статистичного зниження динаміки терористичних злочинів, що рівень терористичної загрози в Україні знизився. Навпаки, він залишається високим. Високим рівень терористичної та диверсійної загрози з боку агресора – РФ залишається для стратегічних об’єктів державного значення та інших об’єктів критичної інфраструктури, розташованих як у районі проведення Операції Об’єднаних сил, так і поза її межами. Крім того, ймовірними є терористичні прояви, а також диверсійна та інша деструктивна діяльність радикально та екстремістські налаштованих осіб, які у своїй діяльності використовують методи терору, у т.ч. з боку міжнародних терористичних організацій та інших злочинних угруповань, що становить також значну загрозу і для громадської безпеки [14, с.48]. Дана позиція цілком узгоджується з позиціями, які знайшли своє відображення в Концепції боротьби з тероризмом, затвердженій указом Президента України № 53/2019 від 5 березня 2019 року [347]. Так в ній, зокрема, 161 зазначається, що у Глобальному індексі тероризму, який розробляється для визначення рівня уразливості держав до терористичних загроз, з початком збройної агресії Російської Федерації Україна перемістилася з 51-го (2013 рік) на 21-е місце (2018 рік) серед 163 країн. Останнім часом поширення тероризму в Україні набуває загрозливого характеру, чому сприяють: активізація в Україні сепаратистських рухів та провокування таких настроїв у місцях компактного проживання національних меншин; агресивні дії Російської Федерації відносно України, у тому числі в Азово-Чорноморському регіоні; наявність на території України великої кількості найбільш уразливих об'єктів можливих терористичних посягань; зростання рівня злочинності, пов'язаної з незаконним обігом вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових і отруйних речовин та інших засобів масового ураження; посилення інтересу до України з боку міжнародної організованої злочинності у сферах незаконної міграції, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, контрабанди зброї, небезпечних матеріалів та наркотичних засобів, відходів біологічних та хімічних речовин, ядерних матеріалів; внутрішні міграційні процеси, в тому числі спричинені збройною агресією Російської Федерації проти України, а також загострення міграційної кризи у світі. Останнім часом для злочинності в Україні стали притаманні злочини, які вчиняються з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Так, з 2013 по 2018 роки простежується негативна динаміка до збільшення їх кількості (за базисним методом) на 468,2% (з 22 до 103 злочинів). Впродовж даного періоду лінія тренду вказує на поступове збільшення цих злочинів (2013 рік – 22, 2014 рік – 33, 2015 рік – 43, 2016 рік – 58, 2017 рік – 60, 2018 рік – 103, 6 м. 2019 року – 60). Негативні тенденції спостерігаються в злочинах, пов’язаних з насильством в сім’ї (див. діаграму 2.8), впродовж 2014-2018 років. Так, за допомогою ланцюгового методу можемо побачити такий темп приросту: у 2015 році +8,7%, у 2016 році +29,5%, у 2017 році +3,8%, у 2018 році +18,3%. За 6 місяців 2019 року порівняно з аналогічним періодом 2018 року темп приросту становив +44,6%. 162 Наведене означає, що до кінця 2019 року будемо спостерігати суттєве збільшення даного виду злочину в Україні. Це також пов’язане зі змінами, які були внесені до КК України в грудні 2017 року, а саме встановлення ст. 126-1 КК України відповідальності за домашнє насильство, що в подальшому потягне певний перерозподіл серед злочинів проти здоров’я невеликої тяжкості. Діаграма 2.8 Динаміка злочинів, пов'язаних з насильством у сім'ї (2013-2018 роки) 2500 2247 2000 1586 1500 1292 1341 998 1009 1000 918 698 500 0 2013 2014 2015 2016 2017 2018 6м 2018 6м 2019 Кіл-ть злочинів, пов'язаних з насильством у сім'ї У зв’язку з проведенням АТО та ООС на територіях Донецької та Луганської областях з 2014 року і дотепер постійно існує загроза незаконного потрапляння на територію України, де не проводиться дана операція, зброї та вибухівки, яка в подальшому використовується для вчинення корисливо- насильницьких злочинів, злочинів терористичної спрямованості. Загальна динаміки злочинів, які вчиняються з використанням зброї (вогнепальна, холодна зброя та боєприпаси) з 2014 по 2018 роки показує зниження темпу їх приросту (за базисним методом) на 70,1% (з 3669 до 1100 злочинів). Також у структурі цих злочинів знижується і питома вага використання вогнепальної зброї з 68,8% (2523 злочини у 2014 році) до 46,2% (508 злочинів у 2018 році). Останнє стало можливим завдяки посиленню громадської безпеки як по всій території країни, 163 так і безпосередньо в районах проведення бойових дій на Сході країни. Здебільшого це відбулося за рахунок посилення присутності правоохоронців на територіях проведення АТО/ООС. Проте наведене не означає, що нелегальної зброї стало менше в Україні. Для злочинів, пов’язаних з незаконним обігом зброї, притаманний високий рівень латентності. Щодо географії поширення злочинності в Україні, то впродовж 2017-2018 років за результатами аналізу статистичних показників Єдиного звіту про кримінальні правопорушення регіональних прокуратур спостерігається зниження злочинності в більшості областей України, за винятком Дніпропетровської (темп приросту 3,2%, з 44227 до 45652 злочинів), Харківської (темп приросту 3,9%, з 34986 до 36353 злочинів), Миколаївської (темп приросту 13,9%, з 16798 до 19145 злочинів), Одеської (темп приросту 1,4%, з 32576 до 33038 злочинів), Івано- Франківської (темп приросту 11,6%, з 7386 до 8244 злочинів) областей. Слід зазначити, що останнім часом в Донецькій та Луганській областях, на неокупованих територіях, фіксується найнижчий рівень злочинності. Це пояснюється не тільки зменшенням території оперативного обслуговування правоохоронними органами, а і внутрішньою міграцією населення в інші регіони внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а також значною концентрацією на цих територіях військових формувань та правоохоронців [144; 145] . Залишається майже стабільним розподіл злочинів за місцем їх вчинення, а саме: 80,5% – міста та селища міського типу, 14,3% – у сільський місцевості та 5,2% – за межами населених пунктів. Такий стан територіального розподілу злочинності в більшості пов'язаний із загальними тенденціями урбанізації в Україні, яка в тому числі впливає й на зміну характеру злочинності в цілому. Також, починаючи з 2014 року, спостерігається позитивна динаміка до зниження питомої ваги злочинів, які вчиняються в громадських місцях, – з 21,1% до 15,6% (див. діаграму 2.9). Останнє пояснюється посиленням громадської безпеки з боку правоохоронних органів, у першу чергу Національної поліції України (створення патрульної поліції, запуск поліції діалогу, збільшення 164 технічної спроможності здійснення відеоконтролю у громадському місці, заснування єдиного аналітичного сервісного центру, запровадження скандинавської моделі в охороні публічного порядку тощо). Діаграма 2.9 Графік динаміки питомої ваги злочинів, вчинених у громадських місцях (2013-2019 роки) 25 20,3 21,1 20 18,3 17,5 14,7 15,6 14,5 15 10 5 0 2013 2014 2015 2016 2017 2018 6м. 2019 Питома вага злочинів, вчинених у громадських місцях (%) Важливим для подальшого вдосконалення механізму протидії злочинності, включаючи програмний підхід, є урахування тенденцій щодо потерпілих та завданої / відшкодованої матеріальної шкоди від злочинів. Збільшення частки перших суттєво впливає в негативному плані на розвиток людського капіталу в країні та його соціальну активність. Збільшення матеріальної шкоди від злочинності при зменшенні рівня її відшкодування суттєво збільшує «ціну злочинності» та зменшує соціально-економічний ефект від протидії їй. Так, стосовно потерпілих від злочинів слід сказати, що їх кількість напряму залежить від кількості вчинених злочинів. За звітний період з 2013 по 2018 роки кількість потерпілих коливалась від 444617 осіб (найвищий показник – 2016 р.) до 344780 осіб (найнижчий показник 2018 року). У структурі потерпілих 37,3% (середній показник за звітний період) становлять жінки. Здебільшого жінки стають потерпілими від таких злочинів, як: крадіжки, грабежі, шахрайство, торгівля людьми, насильство в сім’ї. Діти становлять 1,7%, близько 5,7% становлять особи похилого віку, інваліди І та ІІ груп. Станом на 2018 рік маємо таку ситуації щодо потерпілих: жінки – 118444 особи, діти – 5918 осіб, особи 165 похилого віку, інваліди І та ІІ груп – 18009 осіб. З 2016 по 2018 рік по всіх цих групах спостерігається загальна тенденція до зниження їх кількості. З 2013 по 2016 роки фіксується найбільша кількість потерпілих, що загинули, на відміну від періоду з 2016 по 2018 роки. Так, у 2013 році ця цифра сягала 7172 особи, в 2014 році вона збільшилась на 70,2% і досягла позначки 12207 осіб (розстріли на майдані, початок АТО), а в 2016 році цей показник знизився відносно 2014 року на 42,8% (6988 осіб). Станом на 2018 рік цей показник становив 6233 особи [144; 145]. Підсумовуючи, можемо визначити, що сучасний стан криміногенної обстановки в країні обумовлений негативним впливом таких визначальних факторів, як: наявні загрози у сфері державної безпеки, передусім збройна агресія РФ; складна соціально-економічна ситуація в країні, проблеми із занятістю населення, погіршення рівня життя населення, незадоволення перебігом реформ; тривале протистояння різних політичних сил, політизація і радикалізація певних суспільних відносин; суттєве зниження правової свідомості та моральних критеріїв у суспільстві. Під впливом зазначених чинників криміногенна обстановка в Україні залишається все ще складною. Ця складність визначається, з одного боку, частково кількісно-якісними показниками сучасної злочинності, а з іншого – характеризується відчуттям особистої безпеки з боку громадян. Так, наприклад, за результатами другого загальнонаціонального соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова у 2017 році [98, с.20], у найбільшій безпеці громадяни України відчувають себе у звичному середовищі (власній квартирі – 80,1%, під’їзді – 70,1%, в районі – 60,6%), а найменш захищеними – від крадіжок та грабежів (86,2%), терористичних актів (78,9%), військової агресії (77,1%) і протиправних дій української влади (82,6%). Можливості захисту власними силами від крадіїв і грабіжників – обмежені, дії держави сприймаються як загроза, а не захист. Тривожною є тенденція зростання відсотка громадян, які почуваються менш безпечно, і зменшення частки тих, хто відчуває підвищення рівня безпеки. Суттєво на стан особистої безпеки громадян продовжують впливати такі фактори: 166 збройний конфлікт на Сході України, економічна ситуація, корупція, криміногенна ситуація, власний рівень добробуту, зростаюче використання вогнепальної зброї, результати соціальних, політичних, економічних реформ [98, с.30]. Сучасна злочинність в Україні, за результатами вивчення даних офіційної статистики*, характеризується хоч і високим рівнем, але сприятливою динамікою з 2016 року до поступового зниження на 17,8%, та поступово змінною структурою, збільшенням відсотку розкритих злочинів (до 35,6%). Хоча, за результатами вибіркового опитування працівників Національної поліції, 43,4% з них вказали, що рівень злочинності за останні п’ять років суттєво підвищився; 23,9% – не зазнав жодних змін та залишився на тому ж самому рівні [Додаток Б], що свідчить про певні розбіжності в об’єктивності відображення реального стану злочинності в офіційній статистиці**. Впродовж 6 місяців 2019 року також фіксується тенденція до зниження зареєстрованої злочинності порівняно з аналогічним періодом 2018 року на 8,3%. Щодо структури сучасної злочинності в Україні, то вона характеризується значною часткою тяжких та особливо тяжких злочинів і тенденцією до її збільшення з 35,5% (2016 рік) до 37% (2018 рік). В наступному підрозділі більш детально розглянемо вплив криміногенних факторів та загроз на можливі зміни тенденцій криміногенної обстановки в сучасних умовах на короткостроковий період (2019-2020 рр.). * Офіційна статистика злочинів не враховує рівень латентності останніх, а також суттєво на повноту фіксації даних про злочинність вплинуло реформування кримінально- процесуального законодавства в 2012 році [547]. ** Що стосується відображення офіційними статистичними даними реального рівня злочинності, то майже половина опитаних нами працівників поліції – 45,1% – вважають, що це дійсно так – офіційні статистичні дані є реальною картиною рівня злочинності сучасного українського суспільства. Приблизна така ж кількість опитаних (сумарний показник) – 41,6% говорять, що офіційні дані корегують, а саме 10,6% респондентів свідчать, що офіційні відомості завищують реальний рівень злочинності, а, на думку 31,0%, офіційні відомості занижують реальний рівень злочинності. Не відповіли на це запитання 13,3%. 167 2.3 Сучасні тенденції трансформації кримінологічної обстановки в Україні Огляд стану кримінологічної обстановки в Україні в сучасних умовах, наданий в попередньому підрозділі, охоплює визначення основних кількісних та якісних показників злочинності, аналіз динаміки їх змін як у цілому, так і за окремими напрямами. Проте вказаний аналіз був би неповним без визначення та аналізу тенденцій злочинності в державі в сучасних складних умовах її розвитку. Визначення вказаних тенденцій трансформації кримінологічної обстановки стане передумовою розробки короткострокових та середньострокових прогнозі у нашій державі, в тому числі з використанням сценарного підходу, а також підґрунтям для вдосконалення кримінологічного забезпечення протидії злочинності в Україні та формування стратегічних документів з питань реалізації державної політики в цій сфері. З урахуванням кількісних показників злочинності, зображених нами у попередньому підрозділі, спробуємо зробити певні прогнозні оцінки на короткостроковий період розвитку злочинності за допомогою методів побудови лінії трендів, ковзного середнього, використовуючи засоби MS Excel. Один з методів, на якому базуються аналіз та прогнозування, може бути зведений до побудови трендів. Трендом називається вираз тенденції у формі достатнього, простого та зручного рівняння, яке найкращим чином апроксимує (наближає) істинну тенденцію ряду. Будь-який тренд – це спрощення реальності, необхідна «відмова» від безлічі факторів, які реально впливають на розвиток певного явища чи події. Тому кінцевий результат формального моделювання завжди необхідно оцінювати з погляду здорового глузду на основі комплексу знань про умови розвитку процесу і допустимі граничні значення показника [291, с.5-6]. Результати побудови ступеневої лінії тренду коливання рівня злочинності України з 2009 по 2018 роки та прогнозна оцінка на 2019 рік показують певну стабільність з тенденцією до поступового її зниження (див. рис. 2.6) 168 Ступенева лінія тренду рівня злочинності в Україні 700 592,6 565,2 600 520,2 539,2 500 505,4 529,1 523,9 400 439,3 447,1 487,1 300 y = 457,03x0,0763 200 R2 = 0,3515 100 0 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Кількість зареєстрованих злочинів Рис. 2.6 Проте величина достовірності апроксимації (наближення) R2 залишається низькою (0,35), що пояснюється неоднорідністю коливань показників злочинності в різні часові періоди. Як ми зазначали, у кримінології існують різні методи прогнозування, що враховують характер протікання процесів та значення випадкової величини тимчасового ряду. Якщо варіація середніх значень є незначною, для прогнозу на короткі інтервали часу застосовується метод ковзного середнього. Ковзне середнє використовується для розрахунку значень у прогнозованому періоді на основі середнього значення змінної для вказаного числа попередніх періодів. Тобто при використанні цього методу прогноз будь-кого періоду являє собою отримання середнього показника декількох результатів часового ряду. За результатами аналізу виконаних розрахунків за методом ковзного середнього можна дійти висновку, що в 2019 році буде спостерігатися загальна тенденція до зменшення значення показника (див. рис. 2.7). 169 Графік ковзного середнього рівня злочинності в Україні (2013-2019 роки) Ковзне середнє 700 600 500 400 300 200 100 0 1 2 3 4 5 6 7 Точка даних (1-2013р., 2-2014р., 3-2015р., 4-2016р., 5-2017р., 6-2018р., 7-2019р.) Фактический Прогноз Рис. 2.7 На графіку можна визначити найбільш імовірне значення показника для майбутнього облікового періоду – 505,5 у 2019 році. Проте отриманий показник порівняно з показником 2018 року є вищим на 3,8%. Також прогнозування рівня злочинності може відбуватися за допомогою вбудованих функцій »Тенденція» в MS Excel. Нижче наведемо отримані нами показники прогнозування на 2019-2020 роки (див. табл. 2.4). Таблиця 2.4 Прогнозні тенденції рівня злочинності в Україні на 2019-2020 роки Кількість зареєстрованих Ковзне № з/п Рік Тенденція злочинів (тис.) середнє 1. 2013 539,2 #Н/Д 557,3 2. 2014 529,1 #Н/Д 550,2 3. 2015 565,2 544,5 543,1 4. 2016 592,6 562,3 535,9 5. 2017 523,9 560,6 528,8 6. 2018 487,1 534,5 521,7 7. 2019 505,5 513,6 8. 2020 510,3 Кількість злочинів (тис.) 170 Фактично наведене дає можливість умовно стверджувати, що в 2019-2020 роки може спостерігатися тенденція до поступового зниження злочинності. Проте ці показники можуть бути на кінець 2019 року вищими, ніж в 2018 році, на 3,8- 4,1%, проте нижчими порівняно з 2016 та 2017 роками. Звичайно, на реалістичність таких короткострокових прогнозів буде суттєво впливати трансформація комплексу детермінант, що впливають на стан злочинності. Висвітлення останніх є обов’язковою складовою в досліджені трансформації криміногенної обстановки в сучасних умовах. На сучасні тенденції злочинності в Україні суттєво впливають фактори соціально-економічного, політичного, правового, організаційно-управлінського, морально-психологічного характеру, які здебільшого мають постійний криміногенний вплив (в першу чергу, функціональні та кореляційні зв’язки), а також низка факторів, які мають спонтанних характер, зокрема: суспільні протиріччя економічного, політичного, культурно-психологічного характеру, військово-політична напруженість тощо. Спонтанна генерація останніх суттєво може впливати на процеси відтворення злочинності в сучасних умовах. Розглянемо сучасний детермінаційний комплекс факторів злочинності. Соціально-економічні фактори Соціально-економічні фактори мають виражений зв’язок з кримінальною активністю населення. На користь цього свідчать такі аргументи: 1) хоча у 2018 р. і зафіксовано незначне зменшення на 3,1% індексу споживчих цін, проте він збільшився на окрему групу товарів, зокрема: предмети домашнього вжитку, побутову техніку, поточне утримання житла – на 3,1%, транспорт – на 1,3%, охорона здоров’я – на 2,4%. Проте за січень-червень 2019 року індекс споживчих цін навпаки виріс на 9% [180]; 2) зниження у 2018 році темпів зростання реальної заробітної плати населення на 5,5% порівняно з 2017 роком [520]. Спостерігається позитивна динаміка щодо зменшення з 2016 року чисельності населення (з 19,8 млн. осіб до 10,6 млн. осіб у 2018 році) на 46,5% із середнім загальними доходами у місяць нижчими за фактичний прожитковий мінімум (2642,4 грн. у 2016 році, 3262,7 грн. у 2018 році) [125]; 3) зростання безробіття на 4,2% з 1578,6 тис. осіб 171 (2018 рік) до 1645,8 тис. осіб (березень 2019 року) [40]. У 98,9% переважають серед безробітних особи працездатного віку, жінки серед них становлять 43,6%, чоловіки – 57,4%; 4) зниження рівня соціального захисту малозабезпечених верств населення, незважаючи на те що у січні-червні 2019р. за субсидіями на оплату житлово-комунальних послуг звернулось 2339,8 тис. домогосподарств, що на 38,2% менше, ніж у січні-червні 2018 року [386]; 5) зростання з 2016 року заборгованості із виплати заробітної плати на 40,9%, – з 2-х до 2,82 млрд грн. (на липень 2019 року) [155]. Останнє супроводжується страйками, які характеризуються амплітудним характером. За даними Державної служби статистики України, з 2015 по 2017 роки кількість страйків зросла з 5 до 23 фактів, виняток становили 2016 та 2018 роки [501]. В цілому у соціальній сфері дієвість політики зайнятості, забезпечення позитивної динаміки грошових доходів населення, забезпечення доступу населення до соціальних послуг позитивно впливатиме на процеси подолання бідності в Україні. Сьогодні, за різними оцінками, в Україні 20-30% людей живуть за межею бідності, тобто із загальними доходами у місяць, нижчими за фактичний прожитковий мінімум [497]. За даними МВФ, на 2018 рік Україна була визнана однією з найбідніших країн Європи [567]. В цілому вбачається чіткий взаємозв’язок, на який неодноразово вказують вітчизняні вчені-кримінологи [213; 225], між окремими рисами бідності та злочинності. Зокрема, це стосується таких з них: незадоволення власним становищем (насамперед майновим), маргіналізація, зниження морально-етичних бар’єрів, обмежений доступ до якісного дозвілля. Останнім часом однією з характерних рис бідності залишається патерналізм, який впливає на рівень соціальної напруженості, а остання – і на стан громадського порядку. Як зазначає О.П. Коваль, наслідком установок на соціальне утриманство є перекладання вирішення власних проблем на державу та пасивне очікування позитивних змін і реформ. Якщо такі очікування не виправдовуються, вони поступово змінюються на протестні настрої. Люди, відчуваючи себе обділеними 172 (на їхню думку) турботою та увагою держави, готові виходити на вулицю, щоб «вимагати своє» [198, с. 76]. Окрім високого відсотку населення, яке перебуває за межею бідності, на зниження рівня соціальної безпеки впливають й інші процеси, які мають криміногенні наслідки та проявляються в зменшенні чисельності населення України та його старінні (див. таб. 2.5) [589]. Таблиця 2.5 Розподіл населення України за окремими віковими групами (2015-2019 роки) Рік* Всього Від 16 до 59 Від 60 років і населення років старше 2015 42,7 26,6 9,3 2016 42,6 26,3 9,4 2017 42,4 25,9 9,5 2018 42,2 25,6 9,6 2019 (на 1 41,9 25,2 (60,1%) 9,8 (23,4%) січня) млн. млн. млн. В Україні сформувалася структура населення, для якої характерною є висока питома вага осіб старшого віку і низька – молодшого. На 1 січня 2019 року чисельність осіб у віці 0-15 років становила 16,5% загальної чисельності постійного населення, у віці 60 років і старше – 23,4%, у віці 16-59 років – 60,1%. Народжуваність в країні, починаючи з 2015 року, поступово знижується. Так, якщо в 2015 році кількість новонароджених складала 411,8 тис. осіб, то в 2018 році цей показник знизився на 18,4% та становив 335,9 тис. осіб. Це саме один з показників благополуччя населення. Кількість померлих станом на 2018 рік становила 587,7 тис. осіб, а природний приріст населення дорівнює 251,8 тис. осіб (хоча починаючи з 2010 року цей показник поступово збільшується). Швидкими темпами відбувається старіння населення України, що в свою чергу * Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях. 173 позначиться і на зміні у структурі злочинності (зокрема збільшення геронтологічної злочинності). Такі тенденції створюють підґрунтя для посилення міграційних процесів та формування геронтологічної спрямованості злочинності в майбутньому. Негативні тенденції останньої свого часу описані були в монографії вітчизняного вченого А.В. Адрушка «Геронтологічна злочинність: кримінологічна характеристика, детермінація та запобігання» (2011) [17]. Склад населення України характеризується суттєвою гендерною диспропорцією. Чисельна перевага жінок над чоловіками у складі населення України спостерігається з 36-річного віку і з часом збільшується. Чисельність чоловіків на 1 січня 2019 року становила 19455,3 тис. осіб, а жінок – 22528,3 тис. осіб. Такий процес, на нашу думку, може впливати на поступове зміщення кримінальної активності від чоловіків до жінок. З метою покращення благополуччя населення та зменшення бідності в рамках реалізації Стратегії подолання бідності в Україні на 2019 рік КМУ був затверджений відповідний План заходів, якій передбачає оптимістичні заходи вирішення проблемних питань [351]. Вже тривалий час наявний збройний конфлікт на Сході суттєво посилює загальні негативні тенденції до створення можливостей збереження та розвитку людського потенціалу. Відволікання ресурсів на воєнні цілі поглибило системну кризу в країні, зросла залежність економіки від політики, знизились можливості досягнення соціальних цілей. Стан соціального розвитку суспільства як складова соціальної безпеки безпосередньо пов'язаний з економічною ситуаціє в країні та її тенденціях [499, с.18]. За прогнозними оцінками економістів, для України будуть існувати ризики, що виникатимуть на шляху економічного розвитку країни у 2019-2020 роках, серед яких, зокрема, зазначаються: неотримання запланованого фінансування від МВФ, дефіцит зовнішнього фінансування, посилення гібридних загроз національній безпеці, згортання іноземних інвестиційних проектів та звуження 174 зовнішніх ринків збуту продукції українських виробників [593]. Додатково у 2019-2020 роках слід очікувати і такі ризики (загрози) для економіки країни, як: зростання загрози скорочення трудових ресурсів за рахунок зовнішніх факторів (спрощений порядок працевлаштування за кордоном, зокрема Польщі, Німеччині); гальмування процесу євроінтеграції України, що вважається більш загрозливим, аніж за попереднім прогнозом, незважаючи на такі позитивні кроки, як прийняття у лютому 2019 року Верховною Радою України змін до Конституції України про закріплення стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі, а також схвалення Кабінетом Міністрів (у середині травня) проекту закону про ратифікацію рішення Ради асоціації Україна – ЄС про внесення змін і доповнень до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Втім, у практичному сенсі більше значення мають низький рівень виконання завдань щодо імплементації умов Угоди про асоціацію з ЄС – їх виконано минулого року лише на 52% (за період 2014-18 рр. – 42%) [593, с.7]. В умовах незавершеного збройного конфлікту на Сході країни на тлі поступового подолання викликаної ним економічної кризи залишаються вкрай актуальними проблеми, пов’язані з фінансовою стійкістю держави. Ключові проблеми фінансової політики, в розрізі окремих її складових, полягають у такому: високий рівень боргового навантаження на державний бюджет на тлі несприятливого впливу зовнішніх та внутрішніх викликів (станом на 31 березня 2019 зовнішній державний та гарантований державою борг України становив 44,0% від валового зовнішнього боргу країни) [39, с.52;117; 374; 375]; високі порівняно з економічно розвинутими країнами темпи інфляції; тінізація майже третини податкової бази в Україні веде до втрати значної частини потенційних податкових надходжень [595]. Експерти НІСД, досліджуючи проблему зовнішніх гібридних загроз України у фінансовій сфері, звертають увагу на такі з них, що можуть спровокувати негативні зміни в безпековій сфері та вплинути на відтворення злочинності: 1) необхідність значних бюджетних видатків для подолання 175 наслідків гібридної війни за відсутності надходжень податкових та митних платежів і єдиного соціального внеску з непідконтрольних територій; 2) необхідність збільшення бюджетної підтримки внутрішньо переміщених осіб та постраждалого регіону в умовах обмежених фінансових можливостей держави [39, с.26; 371 ]; 3) регулярні спроби нелегального переміщення товарно- матеріальних цінностей, зокрема підакцизної групи, до непідконтрольних територій або у зворотному напрямі [282; 566]; 4) відновлення виплат пенсій та соціальної допомоги жителям непідконтрольних територій в процесі їх деокупації [39, с.29; 169]; 5) зберігаються загрози, пов’язані з присутністю на фінансовому ринку України банківських установ з капіталом російського державного походження. Підсумовуючи викладене, зазначимо, що фінансова система України залишається вразливою до негативного впливу зовнішніх чинників та внутрішніх дисбалансів, а в умовах гібридної війни вагомість визначених чинників уразливості лише суттєво посилюється [39, с.39, 49; 111; 120; 279]. Безумовно, така ретроспектива й загальні риси перспективи макроекономічних показників дають підстави ідентифікувати їх із зоною високих ризиків формування детермінант злочинності найбільш широкого спектру. Політичні фактори Суттєво на стан злочинності впливають і політичні фактори, а скоріше ефективність реалізації державної політики у відповідній сфері (соціальній, економічній, гуманітарній, правовій, правоохоронній, державній безпеці, надання відсічі збройної агресії Російської Федерації, деокупації та інтеграції окремих територій Донецької та Луганської областей та ін.), хід реалізації окремих реформ, зокрема в правоохоронній та судовій сферах. Проте на стан формування і функціонування механізму вироблення і реалізації державної політики, що відповідає національним інтересам України, впливають зовнішні і внутрішні деструктивні чинники, які трансформують реалізацію такої політики в небезпечний, загрозливий демократичному розвитку і існуванню суспільства спосіб. 176 Вітчизняний дослідник Ю.В. Орлов у структурі політичних детермінант злочинності виділяє такі їх основні складові: політико-економічні фактори, політико-правові фактори, політико-культурні фактори [292, с. 360-361]. Як правило, перший з них полягає у наявності криміногенного конфлікту між політичною та економічною соціальними підсистемами. Щодо політико-правових факторів злочинності, то вони в узагальненому виді зводяться до нівелювання політичною елітою позитивно-правовими приписами з використанням примату політичного управління. Як зазначає Ю.В. Орлов, йдеться по суті про підміну принципу законності принципом політичної (революційної, безпекової чи іншої) доцільності [292, с.372-373]. У процесі української модернізації є безліч прикладів, коли еліта ставить певну мету і досягає її за допомогою різноманітних механізмів, які є неправовими. Загалом в Україні взаємозв’язок політики і права найкраще можна простежити через поняття «політична доцільність». Остання має величезний вплив на державотворення і правотворення в нашій державі. Проте Ю.С. Шемшученко небезпідставно зауважує, що міркування політичної доцільності не є підставою для прийняття закону з порушенням відповідної процедури, не у відповідності до чинної Конституції України [596, с.34]. Використання правотворчості у корпоративних цілях всупереч загальносоціальним інтересам – яскравим прикладом цього може бути вирішення питання щодо протидії нелегальному видобутку бурштину в Україні та незаконне переміщення* товарів через лінію розмежування в районах проведення АТО/ООС. Так, наприклад, щодо першого, скільки було політичних заяв від керівництва держави щодо необхідності вирішення цієї проблеми, проте жодного рішучого кроку, окрім силового (чергування та патрулювання сил НПУ та НГУ), вжито реально не було. Нагадаємо, що проблему нелегального видобутку бурштину в Україні не можуть вирішити вже 28 років. За експертними підрахунками, Україна * Свого часу в зоні АТО з 2014 по березень 2017 року постійно через лінію розмежування незаконно переміщувалися вантажі, що характеризувало процвітання контрабанди в зоні бойових дій. Така ситуація викликала суспільний резонанс і тільки після того, як волонтери та добровольці почали самі блокувати транспортні та залізничні шляхи перевезення таких вантажів до окупованих Донецька та Луганська, влада, знаючи про ці проблему з самого початку, лише згодом відреагувала прийняттям відповідного рішення РНБОУ [409; 474]. 177 щороку недоотримує через нелегальний видобуток понад 6 млрд грн, а це тіньовий капітал, який живить тіньову економіку [127]. Будь-які спроби посилити кримінальну відповідальність за ці дії або узаконити процес видобутку та реалізацію бурштину фізичними особами не знайшли підтримки у парламенті, і це при тому, що всі політичні сили наголошували на існуючій проблемі. Так, наприклад, не були прийнятті такі законопроекти: проекти Закону «Про видобування та реалізацію бурштину» (№ 1351-1 від 26.12.2014), «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за незаконне видобування, використання бурштину, незаконні операції, у тому числі переміщення його через митний кордон України» (5096 від 08.09.2016), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо криміналізації злочинів, пов'язаних з незаконним видобутком, використанням або незаконними операціями бурштином та іншими корисними копалинами загальнодержавного значення» (№ 10173 від 21.03.2019) [441; 442; 446]. Сьогодні дане питання продовжує вирішуватись в ручному режимі правоохоронними органами, а соціальна напруженість в місцях незаконного видобутку бурштину залишається високою. Останні шість років генеруючого значення у відтворенні злочинності набули військово-політичні фактори, пов’язані з проведення АТО, а згодом ООС на території Донецької та Луганської областей. Реалізація державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях призвела до поширення процесів незаконного обігу зброї, збільшення випадків вчинення військових злочинів, а також поширення гендерно обумовленого насильства (сексуальне насильство та домагання щодо жінок з боку військових), незаконного обігу наркотиків (за рік в зоні ООС на блокпостах задокументовано 296 правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних речовин) [270], контрабанди, торгівлі людьми. Як приклад зазначимо, що за рік проведення ООС вилучено з незаконного обігу 374 одиниці зброї, близько 252 кг вибухівки, понад 300 тис. боєприпасів [307]. Як зазначається в звіті моніторингової діяльності СММ (Спеціальна моніторингова 178 місія), на Сході України водночас конфлікт сприяє збільшенню вразливості до небезпеки торгівлі людьми у громадах через економічні труднощі, вимушене переміщення та ослаблення верховенства права і соціальної згуртованості [83, с.20]. Політично вмотивованим, на наш погляд, є також приклад декриміналізації кримінальної відповідальності за незаконне збагачення* (ст. 368-2 КК України) в лютому 2019 року на підставі рішення Конституційного Суду України № 1-р/2019 від 26.02.2019 (про визнання неконституційною ст. 368-2 КК України), що фактично звела нанівець всю роботу НАБУ за останні два роки [473]. Так, детективи НАБУ і прокурори САП були змушені закрити 27 кримінальних проваджень і 38 – в частині ст. 368-2 КК України. Загальна суму статків, законність походження яких досліджували детективи НАБУ у цих справах, становила понад 500 млн грн. [305]. На зв'язок військово-політичного фактору в детермінації злочинності також звертав увагу і В.М. Бесчастний у своїх дослідженнях [43, с.249]. Серед політичних факторів детермінації сучасної злочинності в Україні окреме місце займає також і поширення політико-правового популізму [292, с.387]. Правові фактори На стан та динаміку протидії злочинності суттєво впливають і правові фактори, особливо що стосується монополії держави на віднесення певного діяння до злочинів та встановлення покарання. Серед правових факторів впливу на злочинність слід наголосити на спрямуванні сучасної кримінально-правової політики країни за останні три роки на криміналізацію суспільно небезпечних діянь та посилення кримінально-правового впливу на злочинність**. Вибірковий * Лише 31.10.2019 ВРУ прийнято Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів, яким доповнено КК Украйни статтею 3685 «Незаконне збагачення» в новій редакції [445]. ** Наприклад, впродовж 2014-2015 рр. це особливо було відчутним у злочинах проти основ національної безпеки, що пов’язано з протидією проявам сепаратизму, екстремізму та тероризму [544; 556]. 179 моніторинг внесених змін та доповнень до чинного кримінального законодавства з 2016 по квітень 2019 року показав, що до КК України було внесено зміни та доповнення більше ніж до 30 складів злочинів (наприклад: ст. 115, 116, 120, 123, 149, 152, 153, 155, 156, 176, 188-1, 201, 204, 206, 246, 299, 302, 342, 343, 358, 376-1, 384, 387, 390, 401, 425, 426) та введено нові склади злочинів (наприклад: ст. 126-1, 201-1, 351-2, 389-2, 390-1, 400-1 КК України) [224]. Негативні наслідки мали і зміни до ч. 5 ст. 72 КК України у 2015 році на підставі Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 р. № 838-VIII (ширше відомий як »Закон Савченко»), аж до їх відміни 21 червня 2017 року, на що ми вже звертали увагу у підрозділі 2.2. Такий стан розвитку кримінально-правової політики обумовлений сучасними соціальними, економічними, політичними процесами, що відбуваються в країні на тлі війни на Сході України, та не свідчить про її гуманістичну спрямованість. Як обґрунтовано зазначає вітчизняний вчений П.Л. Фріс, підтримуючи в цілому гуманістичну спрямованість кримінально-правової політики, слід досягнути розумного балансу між «безпечним» суспільством і гуманним ставленням до осіб, які вчиняють злочини [584]. Огляд законопроектів, зареєстрованих в парламенті VIII скликання з січня по липень 2019 року, показує залишення вектору розвитку кримінально-правової політики у напрямку посилення кримінальної відповідальності за корупцію, порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, за злочини щодо неповнолітніх та малолітніх осіб [162]. Проте у зв’язку з проведенням у липні 2019 року позачергових виборів до Парламенту та його оновленням за рахунок політичної сили «Слуга народу», яка отримала абсолютну більшість мандатів [289], слід очікувати на відповідні зміни у даному напряму. Останнє підкріплюється і створення новообраним Президентом України 7 серпня 2019 року Комісії з питань правової реформи, у складі якої створено групу з питань розвитку кримінального права [303]. Також не слід забувати, що з 1 липня 2020 року набувають чинності зміни до КК України, внесені на підставі Закону 180 України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 р. [324], яким запроваджується інститут кримінальних проступків у кримінальне законодавство. Зазначимо, що злочини невеликої тяжкості, які за новим законом у більшості перейдуть до категорії проступків, становлять близько чверті від загальної кількості складів злочинів, визначених у КК України. Також до кримінальних проступків будуть віднесені такі поширені злочини, як некваліфіковані крадіжки, шахрайство, незаконні дії з наркотичними засобами без мети збуту, хуліганство тощо. Виникає питання – як такі зміни відобразяться на статистичних показниках? Відповідь є очевидною і полягає в тому, що кількість злочинів в статичному вимірі зменшиться, проте з’явиться статистичне наповнення кримінальних проступків. Але в цілому, починаючи з 2020 року, у кримінологічному аспекті прийдеться вже вивчати не скільки тенденції злочинності, а скоріше тенденції кримінальних правопорушень, загальна кількість яких, на наше переконання, буде більшою, ніж сьогодні показники злочинності. Також реальні зміни, за таких обставин, у кримінологічній обстановці зможемо побачити через 2-3 роки, коли буде накопичений в правоохоронних органах відповідний масив кримінологічної інформації про кримінальні правопорушення. Організаційно-управлінські фактори Політичні фактори злочинності тісно пов’язані з організаційно- управлінськими, які впливають на розвиток на функціонування системи протидії злочинності. Вони проявляються як у недоліках реформаційного процесу взагалі, так і правоохоронної системи* зокрема. Так, недоліки у правоохоронній сфері * Так, наприклад, на виконання Стратегії розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ на період до 2020 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 № 1023-р, розвиток органів системи МВС має забезпечуватися за такими пріоритетами: створення безпечного середовища; протидія злочинності; дотримання та забезпечення прав людини; ефективне інтегроване управління державним кордоном і збалансована міграційна політика; забезпечення якості й доступності адміністративних послуг; ефективне урядування, прозорість і підзвітність; розвиток кадрового потенціалу та соціальний захист працівників. 181 останнім часом вже були висвітлені в наукових роботах В.М. Бесчастного [45, с.58-60], С.А. Мозоля [272, с.226], В.А. Глуховері [90], прес-релізах Харківської правозахисної групи [139], а також на них було наголошено в щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2018 році» [14, с.136-150]. Більшість з цих недоліків стосувалися питань соціального забезпечення правоохоронців, підготовки нових кадрів для поліції, застосування нових форм та методів превентивної діяльності, матеріально-технічного забезпечення поліцейської діяльності, оцінки діяльності поліції, підвищення довіри громадськості та інші [140; 469]. Щодо останнього, то за результатами соціологічного дослідження, проведеного у 2017-2018 рр. Центром Розумкова та Харківською правозахисною групою спільно з Харківським інститутом соціологічних досліджень, щодо вивчення громадської думки з оцінки діяльності НПУ встановлено, що значна кількість опитаних оцінює поки діяльність поліції як неефективну** [72; 197, с.8-9, 11]. За результатами проведеного Цивільним сектором Офісу реформ Національної поліції від Agriteam Canada Consulting Ltd. репутаційного аудиту в 2018 році НПУ, встановлено, що в цілому по Україні репутація даного правоохоронного органу перебуває в зоні слабкої/вразливої репутації [468]. Прорахунки в організаційно-управлінській сфері породжують проблеми корупції та недоліки у формуванні кадрового потенціалу правоохоронних органів, особливо в НПУ, який є головним суб’єктом у сфері протидії злочинності. Як зазначив в одному зі своїх виступів 4 липня 2019 року Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков, досі поліція стикається з проблемами, зокрема з корупцією та «кришуванням» з боку правоохоронців. За його словами, відділи ** За результатами проведеного нами вибіркового опитування працівників поліції, щодо питання про «ставлення населення України до нової поліції» опитані відповідають по-різному: 32,7% свідчать, що населення ставиться до поліції позитивно; 20,4% вважають, що населення демонструє байдуже ставлення; 18,6% думають, що оцінка населення є негативною. Не дали відповіді на запитання 28,3% респондентів [Додаток Б]. 182 внутрішньої безпеки щодня притягають до відповідальності двох-чотирьох поліцейських [4]. В цілому задля досягнення позитивних результатів у сфері правопорядку темпи реформ (включаючи і вирішення питань «кадрового голоду» [60]) у правоохоронній сфері не повинні знижуватися. Ключовим орієнтиром при цьому залишається підвищення рівня довіри населення до правоохоронних органів і відчуття особистої безпеки. Наразі ще не досягнуто цільового індикатора, визначеного Стратегією сталого розвитку «Україна–2020» щодо рівня довіри громадян до органів правопорядку, – 70% [418]. За даними соціологічних опитувань, у 2018 році фактично рівень довіри до різних правоохоронних органів системи МВС України перебуває в діапазоні 33- 52%*. Проте у НПУ, як і в СБУ, цей рівень довіри залишається низьким. Також слід наголосити, що одним з проміжних наслідків дії організаційно- управлінських факторів є певна безсистемність у прийнятті управлінських рішень щодо забезпечення функціонування системи протидії злочинності. Останнє виражається у відсутності чітко сформованої та схваленої державної політики і стратегії в цій сфері, які б мали бути закріплені в окремих стратегічних документах, а також відсутність державної середньострокової програми щодо реалізації сучасної стратегії. Такий триваючий стан невирішення організаційно- управлінських проблем призводить до зниження ефективності функціонування системи протидії злочинності, яка ґрунтується на засадах програмності та плановості. * За результатами соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова з 1 по 6 червня 2018 року, рівень довіри громадян до органів сектора безпеки і оборони України був найвищим серед усіх інститутів і органів державної влади. Так, у 2018 р. Збройним Силам України довіряли 57,2% громадян України (у жовтні 2017 р. – 52,6%, у квітні 2017 р. – 55,9%, у 2016 р. – 57,6%), Національній гвардії України – 48,6% (у жовтні 2017 р. – 52,6%, у квітні 2017 р. – 49,0%, у 2016 р. – 52,7%), Державній службі України з надзвичайних ситуацій – 51,1% (у жовтні 2017 р. – 50,5%, у квітні 2017 р. – 45,0%, у 2016 р. – 45,4%), Державній прикордонній службі – 50,7% (у жовтні 2017 р. – 46,4% , у квітні 2017 р. – 42,7%), Патрульній поліції – 35,2% (у жовтні 2017 р. – 40,9%, у квітні 2017 р. – 42,0%), Національній поліції – 32,9% (у жовтні 2017 р. – 39,3%, у квітні 2017 р. – 33,7%, у 2016 р. – 40,7%), Службі безпеки України – 32,2% (у жовтні 2017 р. – 35,2%, у квітні 2017 р. – 29,5%, у 2016 р. – 28,4%) [129]. 183 Культурно-психологічні фактори Криміногенний вплив на злочинність здійснюють і культурно-психологічні фактори. В сучасних умовах продовження існування ситуації невідповідності реалій повсякденного буття та тенденцій розвитку держави на досягнення соціальних стандартів країн ЄС будуть в подальшому обумовлювати пошук українцями зовнішніх соціальних орієнтирів. Цим може бути закладено підвалини багатьох культурних, економічних та політичних проблем. Саме це, зокрема, створило соціальне підґрунтя вразливості українського суспільства до ідеологем міфічного «новоруського» світу, коли єдине у своєму бажанні людського розвитку суспільство було розділено за вибором його шляху – прогресивного європейського чи реваншистсько-імперського російського [14, с.223]. Помітне незадоволення рівнем соціального розвитку й сьогодні залишається ґрунтом, на якому живиться застосування культурних та інформаційних інструментів маніпулювання думками та поведінкою українців, що також створює загрози як національній, так і громадській безпеці. Серед культурно-психологічних факторів насамперед привертає увагу масова психологія споживацтва й корисливості, що є, як справедливо зазначає Ю.В. Орлов, наслідком тривалого розвитку ринкової (економіко-ліберальної) ідеології на рівні як управління економікою, так і міжособистісних відносин, правовідносин (правовий економізм), відносин у сфері політики [292, с. 336-337]. Потужне криміногенне значення для сучасної України має й низький рівень культури політичної комунікації взагалі та акумуляції й артикуляції політичними акторами інтересів різних верств населення зокрема. Йдеться про нерозвиненість мережі підтримання зв’язку між політичними акторами різних рівнів. Громадські приймальні депутатів та місцеві осередки політичних партій в Україні виконують радше номінальну, аніж реальну функцію. Незначний відсоток акумульованих на нижчому рівні проблем, соціальних запитів лише частково знаходить свій подальший рух у політичному процесі через канали артикуляції: розроблення, подання законопроектів, виступи на пленарних та сесійних засіданнях ВРУ, телевізійних ток-шоу, у віртуальному просторі – через активність в соціальних 184 мережах. При цьому використання таких каналів досить часто стає самостійним предметом політико-корупційних угод [292, с.386]. Це призводить до закритості елітного ядра організації політичної системи, суттєвого розриву між первинними й вторинними політичними акторами, політикою та іншими соціальними інститутами. До цієї проблеми долучається й низка відверто кримінальних форм компенсації нерозвинених механізмів акумуляції політичних ризиків та пов’язаних з ними суспільних процесів. Передусім, йдеться про тіньовий лобізм і тероризм [292, с.386]. Залишається висока вірогідність криміногенного впливу наявних загроз в етнополітиці та релігійній сфері. Значним зовнішньополітичним викликом для України у сфері етнополітики стало намагання Росії скооперуватися з популістськими праворадикальними силами в сусідніх з Україною країнах, зокрема в Угорщині* та Польщі. Останнім часом активно використовуються провокації з метою погіршення україно-румунських відносин [19] та активізації сепаратистського потенціалу в Україні [463]. Основною проблемою України в контексті сепаратистської загрози є не наявність у країні певних громад, утворених за етнічною, конфесійною чи іншою ознакою, а намагання здійснювати на них цілеспрямовані впливи. За висновками експертів, значні ризики для національної безпеки України містять процеси політизації етнічності [106]. Наявні сьогодні криміногенні загрози етнонаціонального характеру потребують врахування при розробці різних сценаріїв розвитку злочинності та формуванні системи заходів профілактичного впливу. * Щодо Угорщини, то слід зазначити, що вона послідовно та наполегливо намагається захищати права й інтереси українських угорців, але з кожним роком вона робить це дедалі більш усупереч інтересам і територіальній цілісності України. Відносини між двома країнами погіршилися після заяв політичних та громадських діячів Угорщини щодо ухваленого Україною Закону «Про освіту» у вересні 2017 р. Політична ситуація в Закарпатті погіршується, що може призвести до міжетнічних сутичок. Культурна складова екзогенного впливу посилює чинник ідентичності й може слугувати елементом «м’якої» сили та каналізації етносепаратистського конфлікту в країні та суттєво вплинути на стан національної та громадської безпеки [477; 500, с.108-110]. 185 Відповідні кримінологічні загрози в етнонаціональній політиці тісно пов’язані і з наявними сьогодні загрозами в релігійній сфері. Суттєво впливати в сучасних умовах на злочинну поведінку (як позитивно, так і негативно) окремих осіб може ситуація у сфері релігії. Це стосується занадто великої політизації з 2019 року процесу, пов’язаного з отриманням Православною Церквою України від Вселенського патріарха Варфоломія І Томосу про автокефалію (створення власної Помісної Православної Церкви – ППЦ). З одного боку, як вважають експерти НІСД, автокефалію українського православ’я необхідно сприймати як органічне доповнення політичної незалежності України, як чинник зі зміцнення національної безпеки в її гуманітарному вимірі, який має стати потужним генератором загальносуспільної мобілізації та консолідації, з чим можна повністю погодитись [124; 563]. З іншого, після проголошення автокефалії ПЦУ очікує процес власного становлення і розбудови, вирішення поточних завдань, пошуку компромісів та шляхів згуртування українського православ’я. Наскільки він буде довготривалим, залежатиме від складності назрілих викликів та спроможності адекватно і своєчасно на них реагувати. А виклики залишаються, зокрема таки: докладання Російською Федерацією максимум зусиль задля збереження вплив на українське православ’я та продовження дестабілізації міжцерковної ситуації в Україні; відкритість питання щодо підтримки з боку нової влади розвитку Помісної Православної Церкви; поспішні, необґрунтовані кроки щодо врегулювання релігійних питань на законодавчому рівні, які можуть викликати «вибух» у суспільстві*. Враховуючи наведене зазначимо, що сьогодні вкрай важливого значення як для міжнаціональної злагоди в Україні, так і для збереження міжнародного іміджу * Щодо останнього, то прикладом цього є два закони України (стосовно назви релігійних організацій, які підпорядковані керівним структурам у державі-агресорові, та щодо зміни релігійними громадами підлеглості), ухвалені Верховною Радою України наприкінці 2018 і на початку 2019 рр. [323; 327]. Однак процедура голосування, особливо по другому законопроекту (некритичне ставлення до змісту документа, його прискорений розгляд, ігнорування висловленими зауваженнями), призвела до цілком реальних проблем, котрі заважають безпроблемній реалізації законодавчого акту на практиці. Саме поспішність у прийнятті рішень може призводити до небажаних прорахунків в рамках державної політики стосовно такої делікатної сфери, як сфера свободи совісті і свободи релігії [563]. 186 України та забезпечення громадської безпеки набуває недопущення політизації та спекуляцій щодо мовних, етнічних, релігійних та освітніх питань інтеграційної політики України. Саме на цих речах неодноразово наголошував як Президент України, так і Міністр внутрішніх справ України [14, с. 28; 18]. Кримінологічні загрози, утворені внаслідок збройної агресії Російської Федерації та проведення АТО/ООС Ці наслідки відчуваються вже тривалий час у всіх сферах суспільного життя. Вище ми вже звертали увагу на окремі з них в соціальній, економічній, політичній, організаційно-управлінській, етнонаціональній та релігійній сферах. Поряд з цим, ці наслідки утворюють кримінологічні загрози, які пов’язані з: поширення незаконного обігу зброї, вимушеною міграцією, зростанням екологічних і техногенних загроз (як наслідок поширення злочинів проти довкілля), утворенням загроз в гуманітарній та інформаційній сферах, послабленням стану громадської безпеки, посиленням соціальної напруженості [113, c.192-208]. Далі розглянемо окремі з них. Так за час АТО суб’єктами боротьби з тероризмом було локалізовано зону збройного протистояння, не допущено поширення агресії на інші регіони України, забезпечено діяльність державних установ, що надають критично важливі послуги населенню, а також повернуто під контроль української влади понад 200 населених пунктів Донецької та Луганської областей [14, с. 76]. АТО продемонструвала наявність в Україні громадянського суспільства та його роль у сфері забезпечення національної безпеки держави. Проте в умовах масштабності збройної боротьби, широкого застосування важкої зброї стало очевидним те, що формат АТО не давав можливості повною мірою вирішити завдання щодо забезпечення державного суверенітету України, тому провідна роль у відсічі збройної агресії мала перейти до Збройних Сил України. Особливого значення для національної безпеки набуло прийняття Верховною Радою України 18 січня 2018 р. Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Закон врегульовує низку правових питань, 187 важливих для вирішення конфлікту на Донбасі. Він, зокрема: визначає окремі райони Донецької та Луганської областей як території, що тимчасово окуповані Російською Федерацією (ОРДЛО); встановлює новий організаційно-правовий режим протидії російській агресії – «заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях» (запровадження Операції об’єднаних сил* та завершення АТО); передбачає як розширення повноважень структур сектора безпеки і оборони України, які виконують завдання щодо забезпечення національної безпеки, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, так і визначає пріоритетність мирних засобів захисту Україною своєї територіальної цілісності, а виконання українською стороною Мінських домовленостей демонструє налаштованість України на діалог та реалізацію нею досягнутих домовленостей щодо мирного врегулювання конфлікту. Це є важливим для належного реагування на розвиток різних сценаріїв вирішення конфлікту на Донбасі. Головним соціальним викликом протягом 2014–2019 рр. постали захист і підтримка населення анексованих та окупованих Росією територій України. Україна вперше серед країн Європи в післявоєнний період стикнулася із такими масштабами внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО) та обсягів неможливих для виконання соціальних обов’язків перед громадянами, що залишилися на анексованих та окупованих територіях. Це потребувало негайних і послідовних дій із надання ВПО необхідної допомоги. Крім того, масове прибуття ВПО * Одним з пріоритетів ООС стало недопущення несанкціонованого вивезення зброї, боєприпасів, вибухових та інших небезпечних речовин із району ведення операції та встановлення особливого порядку в’їзду/виїзду до/з нього. Проведено значний обсяг робіт із вдосконалення системи блокпостів, оптимізовано їхню кількість та структуру, створено більш сприятливі умови для переміщення законослухняних громадян. Так, зокрема, при проведенні АТО на території Донбасу діяло 147 стаціонарних блокпостів. Нині їх зменшено до 43, з яких 6 – мобільні. При цьому, у разі потреби, передбачено можливість збільшення саме мобільної компоненти. У ході забезпечення згаданого вище особливого порядку в’їзду/виїзду силами Національної поліції перевірено понад 465 тис. транспортних засобів та понад 540 тис. громадян. Із незаконного обігу вилучено 67 одиниць вогнепальної зброї, майже 40 тис. одиниць боєприпасів і патронів. За час проведення ООС затримано 449 осіб, причетних до незаконних збройних формувань. Це є позитивним сигналом для належного забезпечення громадської безпеки в зоні проведення ООС [14, с.80]. 188 закономірно загострило наявні соціальні проблеми у регіонах вселення. Протягом останніх 4 років в Україні відбувалося становлення законодавства у сфері прав ВПО. Ухвалено необхідну законодавчу базу, створено Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО (далі – МТОТ)* як координуючий центральний орган виконавчої влади, налагоджено облік ВПО та надання їм соціальної допомоги тощо. Згідно з даними Міністерства соціальної політики України, станом на кінець 2018 р. кількість ВПО становила 1,5 млн. Причому половина ВПО після переміщення проживають на підконтрольній території Донецької та Луганської областей [76]. Станом на 01.08.2019, за даними Міністерства соціальної політики України, на обліку перебувало 1 395 099 ВПО, що на 8,2% менше ніж на кінець 2018 року (1 519 956). Причин поступового зменшення ВПО декілька, зокрема: це й перевірки, що призводять до втрати статусу, і міграція, повернення до місць попереднього проживання, інтеграція за новим місцем проживання [14, с. 236]. Останнім часом значна кількість переселенців успішно інтегрується до соціального середовища на іншій місцевості (Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Херсонська, Київська області). Разом з тим кримінологічний інтерес становлять ті ВПО, які опинилися у складних соціальних та економічних умовах і потребують допомоги з боку держави. Проте, незважаючи на ті заходи, які були вжиті державою щодо вирішення соціальних проблем для ВПО (соціальні виплати, працевлаштування, поступово вирішення житлових питань), вони все ще стикаються з труднощами, пов’язаними із нарахуванням соціальних виплат, складними процедурами перевірки їхнього права на отримання допомоги, нарахування субсидій, компенсації та реституції за втрачене майно [47] тощо. Не вирішеними залишаються ключові для переселенців проблеми, такі як житло і працевлаштування. Комплексних державних програм у відповідній сфері, які б були забезпечені ресурсами, належно адмініструвалися, досі немає. Це * З жовтня 2019 року МТОТ об’єднано з Міністерством у справах ветеранів. Нова назва – Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. 189 серйозно гальмує процес інтеграції переселенців за новим місцем проживання, є причиною непорозумінь із місцевим населенням, випадків дискримінації ВПО. Також в цьому аспекті В.М. Бесчастний виділяє і таку наявну проблему, як стигматизація ВПО, що виявляється у численних формах (від організації місць компактного проживання таких осіб й до особливих мовних кліше). В свою чергу, це є факторами зростання та підтримання на високому рівні тривожності – однієї з найбільш потужних детермінант агресії [45, с.58]. Наступною загрозою, яка є також наслідком збройного конфлікту на сході України, вбачається зростання екологічних і техногенних загроз, що характеризуються значним погіршенням якості питної води, порушеннями у роботі систем господарського та питного водопостачання, затопленням шахт на окупованій території. У цілому це призводить, у тому числі, до виходу високо мінералізованих шахтних вод на поверхню і значного забруднення водоносних горизонтів. У зв’язку з військовими діями, руйнацією інфраструктури на тимчасово окупованій території порушено крихку екологічну рівновагу, що призвело до небезпечних змін стану навколишнього природного середовища на території, де проживало біля 5 млн осіб. Внаслідок військових дій на території Донбасу знищено, зруйновано та пошкоджено значну кількість об’єктів інфраструктури, що загрожує екологічній безпеці, здоров’ю та безпеці життєдіяльності населення. Провідними загрозами є затоплення шахт та вихід токсичних шахтних вод на поверхню, загроза потрапляння їх до р. Сіверський Донець та Азовського моря, припинення роботи очисних споруд і пошкодження сховищ токсичних та радіоактивних відходів [321]. Беручи до уваги масштаби прояву і комплекс негативних, у тому числі екологічних, наслідків для Східного регіону держави, можна вважати, що проблема забруднення і деградації основних складових довкілля на Донбасі з урахуванням довгострокового впливу екологічних і соціальних наслідків має системний характер і розглядається вже як нова загроза не тільки національній безпеці в екологічній сфері, а і кримінологічній безпеці, яка буде проявлятися в поширені злочинів проти довкілля. До факторів, що детермінують сучасну 190 злочинність у сфері надрокористування, в тому числі і на Донбасі, вітчизняний вчений М.Г. Максіменцев відносить: ендополітичними фактори, наслідки тенденцій урбанізації на тлі інституціонального занепаду села, маргіналізацію українського суспільства, поширення соціальної ексклюзії, аномію українського суспільства й деформацію екологічної свідомості, прогалини у правовому регулюванні тощо [260, с. 411, 432-436]. Така ситуація також призводить до вимушеної міграції населення з території Донецької та Луганської областей. Також залишається складною і гуманітарна ситуація, в більшості на окупованих РФ територіях ОРДЛО, без тенденцій до покращення [14, с.102; 79; 184], а також наявні загрози і в інформаційні сфері, які суттєво впливають на свідомість українців та підвищують почуття тривоги і соціальної напруженості [181; 292, с.342-349]. Серед вітчизняних кримінологів останнім часом даній проблемі приділяли увагу С.А. Мозоль [272, с.215-216], Ю.Б. Данільченко [104, с.100-101], Ю.В. Орлов [292] та інші. Також є вагомі роботи щодо даної проблеми і серед вітчизняних вчених у сфері національної безпеки, зокрема В.П. Горбуліна, В.А. Ліпкана [254], В.В. Остроухова, Є.Д. Скулиша та інших [505]. Ще однією з кримінологічних загроз сучасності, як наслідок військової агресії, є зростання в суспільстві кількості соціально невлаштованих осіб, які мають досвід бойових дій та психологічні проблеми. Щодо останнього, то слід зазначити, що в учасників бойових дій на Сході найчастіше проявляються такі ознаки посттравматичного стресового розладу (далі – ПТСР), як порушення сну та прояви депресії, загальна тривожність, високий рівень агресії, невмотивованої пильності, зловживання алкогольними напоями та лікарськими препаратами, вживання наркотичних засобів, невимушені спогади, почуття провини тощо. ПТСР в більшості випадках можуть стати імпульсом до розвитку агресивних та суїцидальних схильностей. Іноді у військовослужбовців та правоохоронців після повернення з зони АТО/ООС з ознаками ПТСР на фоні труднощів із соціальною 191 реінтеграцією, реадаптацією формується підвищена агресивність щодо зовнішнього оточення, а також щодо себе* [598, с.64-65]. Проте останніми роками покращилась ситуація щодо надання соціальної та психологічної допомоги учасникам бойових дій, а також є значні перспективи у зв’язку зі створенням та початком функціонування з грудня 2018 року Міністерства у справах ветеранів України. В цілому всі перераховані криміногенні фактори та загрози, які в сучасних умовах трансформувалися внаслідок збройної агресії з боку Російської Федерації, безумовно впливають на стан соціальної напруженості та незадоволеності суспільства**, який у подальшому виступає національним індикатором сприйняття всіх процесів, що відбуваються в країні [61; 130; 156; 197, с.8-9; 271; 471; 495; 496; 499, с.50-51; 572]. Зміни динаміки останнього впливатимуть на можливі сценарії трансформації не тільки національної безпеки, а і громадської безпеки та злочинності. Велике значення для прогнозування можливих криміногенних процесів в країні, в тому числі і умовах поступової реалізації державної політики з деокупації Донбасу та його інтеграції, має соціальна згуртованість населення на цих територіях. Так, за даними, оприлюдненими в рамках презентації результатів Індексу соціальної згуртованості та примирення ООН для Східної України (USE) за 2018 рік, який базується на опитуванні мешканців 5 східних областей (Донецької, Луганської, Запорізької, Дніпропетровської та Харківської), готовність жителів цих регіонів до діалогу з різноманітними соціальними та політичними групами зросла у 2018 в середньому від 6,2 до 6,6 (з можливих 10) порівняно з попереднім роком, також підвищився показник довіри до * За інформацією Головного військового прокурора України Анатолія Матіоса, станом на лютий 2018 року лише за даними ЄРДР з майже 313 тис. учасників АТО 518 осіб вчинили самогубства. Проте скільки АТОшниками вчинено у цивільному житті злочинів на ґрунті ПТРС – не обліковує ніхто [263]. ** В роботі досліджувались результати відкритих соціологічних досліджень за 2017-2019 року Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), Харківської правозахисної групу та Харківського інституту соціологічних досліджень, Центру SOCIS, Інституту соціології НАН України, аналітично-консультативної фірми Gallup. 192 центральних органів влади (з 1,6 до 2,2). В той же час погіршився показник відчуття особистої безпеки (з 4,8 у 2017 до 4,2 у 2018) [464]. Прогнозний же аналіз, оприлюднений за результатами Програми розвитку ООН, Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) і Міжнародною організацією з міграції (МОМ) в Україні, показав, що найбільш значущими факторами, що позитивно впливають на загальне почуття згуртованості і співпричетності громадян на Сході України, залишаються: 1) високий рівень соціальної толерантності; 2) низька схильність до міграції; 3) високий рівень особистої безпеки [179]. Саме за цими напрямами останнім часом державні інститути посилюють свою роботу на Сході України. Зниження рівня соціальної згуртованості громадян в цьому регіоні, а також зниження рівня довіри до місцевих органів влади та рівня особистої безпеки буде негативно впливати на сценарій розвитку стану громадської безпеки та загострення соціальної напруженості. Підсумовуючи результати вивчених оглядів соціологічних досліджень щодо стану соціальної напруженості українського суспільства, слід наголосити, що в сучасних умовах створенні передумови зростання чисельності осіб, які все більше вважають джерелом своїх проблем зовнішні чинники, що сприяєтиме масовій легітимізації зовнішніх причин особистого невдоволення (винуватий не я, а інші: робота, влада, зрада тощо), а публічна демонстрація пригніченості, відчуженості та ворожості до суб’єктів свого невдоволення перетворюватиметься в схвалювану соціальну позицію. Надалі це може забезпечувати переформатування індивідуального невдоволення власним становищем у масову соціальну та політичну ідею, яка легко замикає механізм самовідтворення процесів масового невдоволення та соціального напруження, слугує інструментом морального виправдання правопорушень, забезпечує схвалення такої позиції громадською думкою [14, с.323]. Крім наведеного, вважаємо за потрібне навести окремі результати проведеного нами експертного опутування щодо визначення сили впливу факторів на трансформацію злочинності. Так, за сумою індикаторів шкали «безумовно так» і «скоріше так», факторами, що виявляють найбільший вплив на 193 вчинення злочинів взагалі на території України, є такі: політичні (боротьба за владу різних олігархічних груп, які нехтують національними цінностями та інтересами, і як наслідок – виникнення загрози розколу суспільства; гальмування проведення реформ) – 90,7%, соціально-економічні (зростання бідності населення, безробіття, економічна криза, тощо) – 89,1%, організаційно- управлінські (у т.ч. і відсутність розробленої державної стратегії та програми протидії злочинності) – 82,0%. Серед цих факторів сьогодні експерти бачать найменший вплив такого фактору, як перебування України у стані захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та надання відсічі збройній агресії з боку Російської Федерації – 68,0% [Додаток Б]. Проте, на нашу думку, такі показники експертів щодо сили впливу на стан злочинності збройного конфлікту на Сході України серед інших факторів свідчать про зменшення його активної фази та реалізації сценарію «ні війни, ні міру», що пояснюється відсутністю повномасштабних збройних зіткнень та захоплення території однієї зі сторін. Такий стан дає можливість Україні більш ефективно реалізувати окремі реформи. Таким чином, підсумовуючи все викладене, є можливість сформувати окремі висновки. Так, сьогодні кризовий стан найважливіших економіко- соціоструктурних та гуманітарних компонент якості життя зумовлює акумуляцію в суспільстві об’єктивних, світоглядних та психоемоційних передумов відтворення злочинності [Додаток Б] в державі, зокрема: соціальна напруженість; депопуляція та зниження трудового потенціалу населення; криміналізація суспільства; зниження ефективності роботи державних інститутів; посилення суспільної нетерпимості до владних структур та агресії; радикалізація способів розв’язання соціальних конфліктів та вирішення суспільних проблем тощо. За наявності збереження незмінної ситуації (стагнація) в соціально-економічній, політичній, військово-політичній, правовій, міграційній, гуманітарній сферах та за умови мінімізації негативного впливу зовнішніх загроз є всі передумови задля 194 незначного збереження загальної тенденції, починаючи з 2017 року, до зниження* злочинності в цілому по Україні в короткостроковій перспективі (2019-2020 рр). Проте показники її рівня можуть бути вищими, ніж в 2018 році на 3,8-4,1%. У самій же структурі злочинності буде традиційно переважати корислива злочинність, але з одночасними негативними тенденціями в структурі злочинності за окремими напрямами, зокрема: злочини проти основ національної безпеки України, злочинів проти громадського порядку та моральності, злочини у сфері незаконного обігу наркотиків, корупційні злочини, злочини проти правосуддя, злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку. В той же час екстраполяція комплексу усталених кримінологічних закономірностей, сформованих з 2014 по 2018 роки, поруч з посиленням впливу внутрішніх та зовнішніх кримінологічних загроз дає можливість констатувати та прогнозувати поступове погіршення кримінологічної обстановки зі збереження на короткострокову перспективу таких негативних тенденцій злочинності в Україні, як: зростання рецидивної злочинності; зростання рівня корисливо-насильницької злочинності; зростання кримінальної активності жінок; збільшення обсягів, незаконного обігу зброї, боєприпасів до неї, вибухових речовин та пристроїв; зростання кількості злочинів проти довкілля (особливо у сфері надрокористування), вчинених організованими злочинними групами; залишення високим рівня військових злочинів, а також кримінально карних корупційних [554] правопорушень [Додаток Б]. У структурі насильницьких злочинів слід очікувати збільшення злочинів, пов’язаних з домашнім насильством, а також гендерно обумовленого насильства на Сході країни. * За результатами проведеного нами вибіркового опитування працівників поліції на запитання «Як Ви думаєте, чи зміниться рівень злочинності в Україні протягом наступних 2-х років» відповіді опитаних виявилися такими: третина опитаних – 31,9% – прогнозують, що зміни не відбуватимуться. Трохи більше чверті респондентів – 26,5% –вважають, що рівень злочинності поступово знижатиметься. Протилежну точку зору щодо підвищення рівня злочинності поділяють 17,7% працівників поліції, що взяли участь у опитуванні. Ще чверть респондентів – 23,9% – ускладнилися з будь-якими прогнозами. 195 Також сьогодні вже закладено підґрунтя для розвитку геронтологічної спрямованості злочинності в майбутньому. Слід спостерігати на поступове гендерне зміщення кримінальної активності від чоловіків до жінок. У подальшому відновлення територіальної цілісності України, врегулювання конфлікту на Донбасі, оздоровлення соціально-економічної ситуації, стабільна політична ситуація в країні сприятимуть покращенню ситуації у сфері протидії злочинності та забезпечення громадської безпеки України в цілому, а тому залишатиметься першочерговими завданнями держави, зокрема новосформованого Уряду та Парламенту. Сучасні виклики й кримінологічні загрози вимагають системного реагування, а водночас адекватної трансформації правоохоронної системи, зокрема МВС України. Сьогодні реальна мінімізація сучасних загроз та впливу криміногенних факторів на злочинність можлива лише за умови швидшого та ефективного запровадження комплексу профілактичних заходів економічного, правового, організаційного та матеріально-технічного характеру. Залучення населення до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень залишається пріоритетним шляхом протидії злочинності, зменшення масштабів її розповсюдження, покращання криміногенної обстановки. Це суттєвий резерв у сприянні роботі працівників правоохоронних органів в охороні правопорядку в країні, але він вимагає належного правового забезпечення, у тому числі з метою недопущення легалізації парамілітарних формувань [3]. Активізація останніх буде вказувати на нездатність державних органів правопорядку захистити людину і суспільство, а також намагання встановити ними свій парамілітарний квазіправопорядок. Парамілітарний квазіправопорядок є першим серйозним свідченням руйнування влади, її конституційної деформації, що не може залишатися поза увагою і реагуванням громадянського суспільства. Також слід очікувати залишення незмінним вектору розвитку кримінально- правової політики у напрямку посилення кримінальної відповідальності за 196 корупцію, порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, за злочини щодо неповнолітніх та малолітніх осіб. Сучасні тенденції трансформації криміногенної обстановки будуть також залежати від динамічних змін кримінального законодавства, які останнім часом у більшості були пов’язані з криміналізацією та посилення кримінальної відповідальності за окремі види злочинів. На перспективу, починаючи вже з 2020 року, відбудеться якісна трансформація кримінальних правопорушень, пов’язана з гуманізацією кримінальної відповідальності, і як наслідок поділ їх на кримінальні проступки та злочини (за статистичними показниками кількість злочинів значно зменшиться, у зв’язку з віднесенням більшості злочинів невеликої тяжкості до категорії проступків). В цей же період в кримінологічному аспекті прийдеться вже вивчати не скільки тенденції злочинності, скільки тенденції кримінальних правопорушень, загальна кількість яких, на наше переконання, буде більшою, ніж сьогодні показника злочинності. Також реальні зміни за таких обставин у стані кримінологічної обстановки зможемо побачити через 2-3 роки, коли буде накопичений в правоохоронних органах відповідний масив кримінологічної інформації про кримінальні правопорушення. У подальшому є доцільним розглянути різні сценарії розвитку злочинності на середньострокову перспективу, що виступатиме надійним підґрунтям для забезпечення ефективності розробки сучасних державних програм протидії злочинності в Україні. Розрахунок найбільш вірогідних сценаріїв трансформації злочинності робить у перспективі менш уразливою систему протидії злочинності у разі негативного впливу внутрішніх та зовнішніх кримінологічних загроз та забезпечує функціонування його механізму в різних умовах. 2.4 Особливості кримінологічних сценаріїв розвитку злочинності в Україні Вивчення сучасного стану злочинності в Україні дає підстави для переходу до розв’язання іншого наукового завдання роботи – визначення основних 197 сценаріїв трансформації злочинності та вироблення пропозицій щодо вжиття відповідних управлінських рішень. В підрозділі 2.1 вже було запропоновано формалізовану методологію побудови кримінологічних сценаріїв. Ще раз нагадаємо, що метод написання прогнозного сценарію в більшості побудований на визначенні логіки розвитку досліджуваного об’єкта в часі в різних умовах. У сценарії зазначається головна мета розвитку об’єкта прогнозування, встановлюються головні фактори (позитивні та негативні), які впливають на розвиток об’єкта, формуються критерії для оцінки різних процесів, пов’язаних з розвитком об’єкта прогнозування. Враховуючи той факт, що більшість сценаріїв будується за результатами експертних оцінок, то цінність таких сценаріїв тим буде вище, чим більше буде ступінь узгодженості думок експертів про вірогідність здійснення певних подій, розвитку окремих процесів. Сценарії можуть бути ефективними під час вибору цільових орієнтирів, стратегії розвитку та оцінювання можливих ризиків, що в цілому є необхідним для нашого дослідження та при формуванні державних комплексних програм протидії злочинності та окремим її видам. Сценарне програмування та планування, на наше переконання, є ефективним інструментом середньо- та довгострокового стратегічного планування у невизначених умовах. Воно допомагає відредагувати стратегії, скласти плани дій на випадок неочікуваного розвитку подій та дотримуватись правильного напрямку в складних питаннях. Що стосується питання протидії злочинності, формування державної, регіональної стратегії, а також формування відповідних програмних документів, які спрямовані на реалізацію державної політики в цій безпековій сфері, то використання сценарного методи для їх більш точного та реалістичного спрямовання є перспективним. Останнім часом можемо спостерігати використання сценарного методу прогнозування у кримінологічних дослідженнях вітчизняних вчених, зокрема: С.А. Мозоля «Кримінологічна безпека України» (2018) – при розробці Концепції національної моделі забезпечення кримінологічної безпеки та В.М. Бесчастного «Теорія та практика кримінологічного забезпечення протидії злочинності в 198 Україні» (2018) – при написанні сценаріїв розвитку радикально негативних траєкторій відтворення злочинності до 2021 року [45, с.63; 272, с.344-365]. Проте, перш ніж перейти безпосередньо до побудови можливих кримінологічних сценаріїв розвитку злочинності на середньострокову перспективу (3-5 років), вважаємо за необхідне зробити вибірковий ретроспективний огляд того, наскільки справдились наукові прогнози окремих вітчизняних вчених, в тому числі і МВС України, щодо можливої трансформації злочинності у недалекому майбутньому. Так, наприклад, за результатами дисертаційного дослідження О.Г. Кулика (2013) [237, с.162] зроблено припущення щодо довготривалих закономірностей розвитку криміногенної ситуації в Україні. Так, зазначалось, що по мірі наближення до європейських норм і стандартів у сферах соціально-економічного розвитку, нормативного регулювання, правоохоронної діяльності, культури в нашій країни відбуватиметься зменшення кількості небезпечних насильницьких та корисливо- насильницьких посягань і збільшення чисельності злочинів корисливого характеру, перш за все різних видів крадіжок. У більшості автором наголошується на можливих тенденціях протягом 2012-2013 років до зниження рівня злочинності [237, с.120, 240]. Проте цей науковий прогноз справдився хіба що на 2012 рік, де кількість зареєстрованих злочинів, порівняно з 2011 роком, зменшилась на 14,5%. Станом на 2013 рік цей показник суттєво збільшився, на 26,05% порівняно до 2012 року [144]. Фактично прогноз справдився на 50% і тільки на короткостроковий період. Подібну ситуацію можемо спостерігати і в іншій роботі. Так, за результатами дисертаційного дослідження В.М. Бесчастним (2018) було зроблено висновок, що в середньостроковій перспективі (2017-2021 рр.) негативні тенденції відтворення злочинності в Україні зберігатимуться. Приріст злочинів забезпечуватиметься в основному за рахунок кримінальної активності корисливої спрямованості, передусім крадіжок, а також злочинів проти життя і здоров’я особи, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів [45, с.60]. Проте, як можемо побачити, станом на липень 2019 року цей прогноз не справдовується. Починаючи з 2017 по 2018 рік кількість 199 зареєстрованих злочинів зменшується. Поряд з цим щодо трансформації окремих їх видів у структурі злочинності простежуються саме ті тенденції про, які зазначає В.М. Бесчастний, зокрема у сфері незаконного обігу наркотичних засобів. Щодо прогнозів МВС України про трансформацію злочинності, то слід зазначати, що аналіз експрес-інформації про стан злочинності за 2002-2012 рр, підготовлених Головним штабом та Департамент інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України, показав, що у своїх передбаченнях правоохоронне відомство кожного разу оцінювало імовірність прогнозу на наступний рік від 60 до 70% [136; 137]. І це тільки на один рік, і не завжди вони спрацьовували. Після 2012 року така аналітична експрес-інформація перестала МВС України вже не поширювалась, у зв’язку з набранням чинності нового КПК України та переходом повноважень щодо ведення ЄРДР до ГПУ [368; 370]. За оцінками МВС України, зробленими у кінці 2018 року, у найближчій перспективі (2019 рік) найвищий рівень злочинності, як і раніше, буде спостерігатися на Сході та Півдні країни, а саме в Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Запорізькій, Харківській, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Зростання кількості зареєстрованих злочинів є ймовірним у Рівненській, Закарпатській, Хмельницькій, Івано-Франківській областях. Найвищий рівень злочинності може спостерігатись у великих промислових центрах, транспортних вузлах [14, с.50]. Проте аналіз статичних показників за 6 місяців 2019 року щодо зареєстрованих злочинів засвідчує протилежну ситуацію у більшості із зазначених областей, зокрема Донецькій і Луганській, де спостерігається зниження рівня злочинності порівняно з аналогічним періодом 2018 року [145]. Таким чином, як можемо побачити, сьогодні ще залишається актуальною проблемою пошук нових методів та методик здійснення прогнозів трансформації злочинності на короткострокову та середньострокову перспективу. МВС України (Департамент аналітичної роботи та організації управління), як головний суб’єкт, на якого згідно з чинним законодавством покладено обов’язок розробляти кримінологічні прогнози, сьогодні поки спроможний більш-менш здійснити прогнозну оцінку розвитку криміногенної ситуації на один рік [313; 365]. 200 Це пояснюється відсутністю як єдиної методики розроблення кримінологічних прогнозів, так і невизначеністю системи суб’єктів, які такі прогнози повинні розробляти. Як вірно зазначає О.Г. Кулик, питання визначення суб’єкта прогнозування злочинності наразі регулюється доволі розпливчато. Вченим на підставі аналізу нормативно-правових документів визначено низку суб’єктів, до обов’язків яких віднесено прогностичну функцію, зокрема: Департамент інформатизації МВС України, Департамент аналітичного забезпечення та оперативного реагування НПУ, Державна кримінально-виконавча служба України, Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ та інші. Поряд з цим зазначається, що в положеннях цих суб’єктів питання прогнозування злочинності мають надто декларативний характер та в них не передбачено зміст таких прогнозів, методика їх проведення, порядок і періодичність їх підготовки [239, с.184-185]. За таких умов проведення наукових досліджень з питань протидії злочинності, які будуть містити результати авторських прогнозів, можуть стати суттєвим доповненням до тих прогнозів, що розробляються іншими суб’єктами, зокрема МВС України. Як ми зазначали у попередніх підрозділах, суттєво на тенденції розвитку злочинності будуть впливати такі групи факторів: соціально-економічні, політичні (в тому числі і зовнішньополітичні), військо-політичні (інтенсивність збройної агресії Російської Федерації на Сході Україні). Для побудови сценарії використаємо наявні прогнозні розробки в окремих сферах. Економічна сфера Одне з найфундаментальніших досліджень розвитку України (Форсайт) провела у 2016 році група фахівців Світового центру даних «Геоінформатика та сталий розвиток» (http://wdc.org.ua), який працює під егідою Міжнародної Ради з науки (ІCSU) при НТУУ «КПІ» під науковим керівництвом академіка НАН України Михайла Згуровського [583]. 201 Так, експертами було визначено п’ять основних проблем, які суттєво впливають на розвиток економіки в країні, а саме: 1) недосконалість податкової системи України, що змушує як мінімум половину її економіки вже тривалий час перебувати у «тіні» (у 2014 році тіньова економіка сягала 50%, у 2015-му – 52%, 2016-му – 47%); 2) корупція, яка відтягує від ВВП майже 14-15%; 3) відсутність пенсійної реформи, що не дає змоги усунути хронічну розбалансованість старої системи солідарності поколінь (щороку виникає дефіцит Пенсійного фонду, який покривається за рахунок бюджету); 4) обслуговування державного боргу; 5) енергомісткість ВВП України (наша країна порівняно з розвинутими країнами у 3-5 разів більше витрачає енергетичних ресурсів). Не здійснивши революції у галузі енергозбереження, ресурсо- і матеріалозбереження, країна не зможе ефективно розвивати економіку. Найбільш імовірний сценарій – сценарій консервування економічної кризи (50% до 2020 року). Це той сценарій, коли свій рух і розвиток держава здійснює не завдяки баченню й устремлінням, а ситуативно, у зв’язку з дією внутрішніх та зовнішніх чинників. Проте робиться припущення, що збереження таких тенденцій до 2030 року може призвести до реалізації сценарію «Чужа суб’єктність». Найгірші сценарії до 2020 року – це «Суверенний дефолт» та «Колапс». Щодо сценарію «Суверенний дефолт» (вірогідність – 30%), то він можливий у випадку затягування в часі військового конфлікту на Сході України і продовження неефективної політики керівництва держави в економічній сфері. У стані суверенного дефолту (банкрутства) держава зовсім не зможе виконувати свої внутрішні і зовнішні фінансові зобов’язання. Сценарій «Колапс» (за умови продовження військового конфлікту на Сході України; некерованості виходу України із суверенного дефолту; продовження неефективної політики держави) призведе до повної втрати функцій держави і переходу під контроль зовнішніх гравців. Ця перспектива тягне за собою великі соціальні загострення і активізацію деструктивних сил. Проте ймовірність сценарію «Колапс» до 2020 року не перевищує 5% [582, с. 140-146]. 202 Поряд з цим, на думку експертів, затягування у часі розвитку сценарію «Консервування кризи» на 60-70% призведе до реалізації негативних сценаріїв «Суверенного дефолту» та «Колапсу» [568]. Оптимістичний сценарії – поступового нарощування економічного потенціалу, розвитку економіки, як правило за рахунок розвитку: аграрного сектору, військово-промислового комплексу, високотехнологічного машиноприладобудування (космо- й ракетобудування, авіабудування, турбобудування, суднобудування), інформаційно-комунікаційних технологій, нанотехнологій, зеленої енергетики, транзитної інфраструктури, науки про життя (біомедична інженерія, фармація, клітинна медицина, тобто усі ті науки, які підвищують якість і тривалість людського життя). Проте імовірність його досягнення до 2020 року не перевищує 15% [519]. Дані сценарії розраховані на середньострокову перспективу (2016-2020 роки). Проте, враховуючи, що економічні показники з 2016 по 2018 роки поки що мають незначну позитивну динаміку (в підрозділі 2.3 ми на це звертали увагу), то, на нашу думку, є вірогідність того, що такі темпи можуть зберігатися, а тому актуальність вище зазначених економічних сценаріїв може залишатися і до 2023 року. Крім цього, фахівцями Світового центру даних «Геоінформатика та сталий розвиток» також побудовано і промодельовано чотири сценарії розвитку України на довгостроковому часовому горизонті з 2020 до 2030 рр. Зокрема, такі з них, як: «Збалансований розвиток» (самодостатня економіка, яка має риси економіки сталого розвитку; вірогідність – 3%) – найбільш оптимістичний сценарій, «Чужа суб’єктність» (вірогідність – 25%) – реалістичний сценарій, а також «Сіра зона» (вірогідність – 15%) та «Дезінтеграція» (вірогідність – 3%) – песимістичні сценарії [582, с.147-150]. В той же час реалістичний та песимістичні сценарії мають високу вірогідність до розвитку*. * Сценарій «Чужа суб’єктність» буде пов’язаний втрачанням Україною своєї суб’єктності в економіці, у зв’язку з пришвидшеною деіндустріалізацією країни, послабленням її фундаментальної і прикладної науки, природничої та інженерної освіти, що відбувається на державному рівні, особливо протягом останнього часу. Песимістичний сценарій «Сіра зона», на 203 Соціальна сфера Загрози та проблеми в соціальній сфері напряму залежатимуть від економічної ситуації в країні та тенденцій її розвитку, а також від державної політики, яку буде реалізовувати нова влада, та від розвитку подій на Сході України (процеси деокупації та інтеграції окупованих територій). Негативними явищами в соціальній сфері поки що залишатимуться такі: зменшення народжуваності населення, активізація процесу старіння населення, значний відсоток населення, яке перебуває за межею бідності, незадоволеність населення наданням соціальних послуг та пільг малозабезпеченим верствам населення, незадоволеність рівнем заробітних плат (брак ефективних механізмів погодження інтересів роботодавців та найманих працівників). Залишатиметься незадоволеність громадян високим рівнем корупції в органах державної влади та роздробленість суспільства щодо шляху врегулювання конфлікту на Донбасі, вибору варіантів проведення важливих економічних реформ (пенсійної, земельної, приватизації, демонополізації) [14, с.36]. Також слід очікувати на збереження патерналістської орієнтації значної частини суспільства внаслідок тяжких соціально-економічних умов (60% українців у 2016 р. погоджувалися із твердженням, що кілька сильних керівників можуть зробити для країни більше, ніж усі закони й дискусії) [14, с.49]. думку експертів, може виникнути як результат песимістичного завершення сценаріїв «Консервування кризи» та «Суверенний дефолт» (деградація економіки і слабкість громадянського суспільства як наслідок можливої провальної політики керівництва держави і неможливості до консолідації її політичної еліти). Також як песимістичний, проте малоймовірний, виділяють сценарій «Дезінтеграції», якій є наслідком реалізації сценаріїв «Суверенний дефолт» та «Колапс». Зміст його полягає в тому, що задля збереження своєї ідентичності і створення майбутньої державності в 3-4-х регіонах України можуть сформуватися більш компактні соціально-етнічні утворення, об’єднані за критеріями спільності культури, історичних традицій, мови. Ці утворення можуть претендувати на отримання державної незалежності, або на приєднання до сусідніх держав: Росії, Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини. Тобто виникне загроза розпаду України на ряд невеликих, культурно і ментально однорідних країн. Сценарій неминуче може призвести до виникнення масових громадянських конфліктів на лініях розмежування нових утворень за встановлення нових кордонів між ними. В цьому випадку подальше вирішення долі України перейде в руки міжнародної спільноти на чолі з ООН, Радою Європи та інших організацій [568]. 204 Поряд з цим однією з сильних сторін держави в напрямку подолання високого рівня соціальної напруженості, на нашу думку, буде забезпечення реалізації Закону України «Про соціальні послуги» від 17 січня 2019 року № 2671-VIII (далі - Закон), який набрав чинності з 01.01.2020 року [415]. Даний Закон поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах проживають або перебувають на території України, у тому числі на осіб, на яких поширюється дія Закону України »Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», і належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах. Законом визначається відповідна система надання соціальних послуг ключовим елементом якою визначається види соціальних послуг (соціальна профілактика, соціальна підтримка, соціальне обслуговування), які надаються вразливим групам населення [415]. Політична сфера Щодо прогнозів розвитку майбутньої політичної ситуації в країні на найближчі 2-3 роки, то вони скоріше визначені частково. Це пов’язано з тим, що до керівництва в країні прийшла нова політична сила, яка отримала високий кредит довіри від населення як на президентських, так і на позачергових парламентських виборах 2019 року, але яка не визначила чітку програму своїх дій щодо розвитку держави. Проте за прогнозними оцінками експертів, зокрема Центру демократії та верховенства права, Центру політико-правових реформ, Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», Дослідницького центру «Європейська рада міжнародних відносин» (Лондон), сьогодні окремі вектори розвитку країни на подальші п’ять років вже фактично визначено [53]. Так, зокрема, слід очікувати посилення протидії корупції серед топ- чиновників. Директор Центру демократії та верховенства права прогнозує, що Президент і нова Верховна Рада прагнутимуть зберегти власні високі рейтинги, зокрема за рахунок покарання корумпованих топ-чиновників. Ця обіцянка залишається невиконаною ще з часів президентства Віктора Ющенка («Бандитам – тюрми»), тож у суспільства є високі очікування і прагнення 205 відновити справедливість. Також імовірним є скасування депутатської недоторканності – президент уже подав відповідний законопроект [592]. Слід очікувати «очищення» від старої влади, що знову може супроводжуватись гучними корупційними скандалами. Зокрема, Президент України Володимир Зеленський запропонував поширити дію Закону Украйни «Про очищення влади» на президента, всіх депутатів, міністрів, секретаря Ради національної безпеки та оборони, а також інших високопосадовців, які обіймали посади з 23 лютого 2014 року до 19 травня 2019 року. Відповідний законопроект за № 10444 був зареєстрований у Верховній Раді України 11 липня 2019 року [53; 443]. З метою зниження тинізації національної економіки та збільшення капіталовкладень на розвиток легальної економіки слід очікувати з січня 2020 року на запровадження «податкової амністії» в України [261]. За словами експертів, майже всі партії, що пройшли до Верховної Ради України, підтримують реформаторський курс. Так, йдеться про завершення децентралізації та зниження ролі олігархів у політиці (деолігархізація політики). Усі політсили підтримують антикорупційну, судову реформи. Існує і консенсус щодо курсу на членство у Європейському Союзі та НАТО. За словами Ірини Бекешкіної, директора Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», сьогодні нове скликання Верховної Ради України може розраховувати на позитивні настрої громадян. Люди наразі відчувають своєрідну ейфорію, і значна частина громадян (41% українців) вважає, що країна перебуває на правильному шляху. З одного боку, влада отримала великий кредит довіри – громадяни навіть готові не вимагати негайного успіху реформ, а чекати. Проте експерт нагадала, що в Україні попереднім президентам довіряли лише 1 рік, згодом же вони різко втрачали підтримку [592]. Також щодо політики стосовно Донбасу, на думку експертів, вона мало чим буде відрізнятися від тієї, що була до 2018 року, проте з поступовим зміщенням акценту від військового та оборонного підходу в бік посилення інформаційної роботи та відбудови підконтрольних територій. 206 Таким чином, нова влада вже частково окреслила таки напрями своєї політики: 1) реформаторський курс (економічна та соціальна сфери); 2) незмінність курсу на членство у Європейському Союзі та НАТО; 3) відбудова Донбасу (підконтрольних територій). У разі реалізації цих напрямів (оптимістичне бачення) слід очікувати покращення ситуації як в соціальній, так і економічній сферах, що позитивно вплине на зниження соціальної напруженості в суспільстві та на стан криміногенної ситуації. Поряд з цим внутрішньополітична ситуація в Україні буде залежати і від зовнішньополітичної ситуації навколо її. Зовнішньополітична (в тому числі і військово-політична) сфера Вибірковий аналіз літератури з прогнозних питань розвитку Російської Федерації, сценарії розвитку зовнішньополітичної ситуації, особливо у відносинах з Україною, США та ЄС, дають можливість виділити окремі ключові моменти, які слід врахувати при розробці кримінологічних сценаріїв в Україні в умовах збройного протистояння з боку РФ [476]. Одним з таких ключових моментів є те, що РФ та США, які залишаються основними гравцями в геополітичних відносинах, історично зберігають взаємну дистанцію [476, с.26]. Зазначається, що пошук сфер співробітництва між країнами вівся завжди, але ці відносини здебільшого були прагматичними і враховували виключно інтереси кожної сторони. Така ситуація щодо вибудовування подальших відносин залишається і зараз. Наступним моментом є незмінність регіональних амбіцій РФ, які полягають в тому, щоб зберігати свій вплив та економічні інтереси на територіях пострадянських країн, в тому числі і в Україні, а тому РФ не збирається співпрацювати на рівних з будь-якою третьою стороною (ЄС, США) на цих територіях [476, с.50]. Саме з цієї причини РФ не висловлює готовність та бажання в розв’язанні заморожених конфліктів. Крім цього російськими експертами зазначається, що на західних кордонах Росії політичний розвиток України та Білорусі продовжує залишатися джерелом постійних проблем, що 207 обумовлено і наявністю розгалуженої мережі нафто- та газопроводів, від роботи якої залежать зв’язки Росії з Західною Європою. Певні особливості пов’язані із запровадженням, навіть нав’язуванням, у практику розв’язання міжнародних спорів та вирішення конфліктів між державами шляхом «гібридної війни». Так, у колективній монографії під редакцією російського вченого О.І. Подберезкіна «Прогнозирование сценариев развития международной и военно-политической обстановки на период до 2050 года» (2015) зазначається [502, с.591], що наявні тенденції, які виразно окреслилися на початку XXI століття у використанні військової сили, перетворяться на офіційну політику держав. Зокрема, визначається, що до 2030-х років слід очікувати при розв’язані внутрішньодержавних та міждержавних конфліктів подальшого посилення ролі силових (військових) засобів, що не відносяться традиційно до збройних засобів (кібернетичні, інформаційні засоби), а також таких неозброєних засобів насильства, як різного роду санкції (економічні, фінансові, політичні, дипломатичні та ін.), які мають істотні переваги перед збройними засобами насильства. Фактично прогностичний акцент зроблено на використанні засобів «гібридної війни» у вирішенні міждержавних конфліктів. Такі засоби, як зазначається в монографії, менш ризиковані і можуть бути прораховані, а далі – і прогнозовані. Як зовнішній чинник, що впливатиме як на стан національної безпеки в Україні, так і на її складову – стан злочинності, важливими залишатимуться можливі сценарії розвитку як взаємовідносин (військово-політичних, економічних) західної локальної цивілізації з іншими цивілізаціями (мається на увазі Росія), а також міжнародної обстановки (в першу чергу, політичні відносини між США та РФ). Водночас самі ж російські експерти зазначають, що до 2030 року розвиток таких оптимістичних сценаріїв, як «зміцнення світового порядку» на підставі норм міжнародного права, зміцнення державних суверенітетів, ролі міжнародних організацій та врахування інтересів інших націй, держав та спільнот [502, с.14] та «укріплення міжнародних відносин», у першу чергу між США та РФ [502, с.52], є маловірогідним. Щодо останнього, то в монографії акцентується на 208 можливому продовженні розвитку сценарію протистояння США та Росії «Війна чужими руками» [502, с.93], в якому наголошується, що США активно втягують Росію в різні конфлікти (в т.ч. і в Україні), при цьому самі безпосередньої участі в ньому не беруть. Таким чином, вимальовується картина «Росія – жертва геополітики США», що, на наш погляд, виглядає абсурдним. Але при цьому чітко простежується теза про те, що Росія «вимушено» бере активну участь в конфлікті з Україною. Враховуючи це, можна припустити, що в середньостроковій перспективі тиск РФ на політичну ситуацію в Україні буде поступово посилюватись та може мати амплітудний характер (значний – незначний тиск). Цей тиск, на нашу думку, може бути відчутний в інформаційній, культурній, військово-політичній сферах (загостренням збройного конфлікту на Сході України). Частково це припущення пов’язано з тим, що Росія вже шостий рік перебуває під санкціями США та ЄС, що уповільнює ріст її економіки, позначається і на соціальному добробуті населення, призводить до росту соціальної напруженості в російському суспільстві. Російській Федерації поки що є невигідною активізація прямого збройного конфлікту з Україною, щоб уникнути розширення економічних санкцій. Так, за оцінками Bloomberg, за чотири роки санкцій США і ЄС російська економіка впала на 6% порівняно з показниками, які могли бути без обмежувальних заходів. Отримані дані показують, що каральні заходи мали вплив на Росію, але не викликали того шоку, який міг би чекати інші країни, оскільки російська фінансова влада проводить політику накопичення резервів для стабілізації економіки [610]. Обмежені можливості залучення зовнішніх інвестицій, матеріалів і технологій (внаслідок санкцій) змушують Росію обмежувати, а то й згортати деякі розробки, зокрема у військовій промисловості. Тенденція зниження цін на нафту також посилює негативні тенденції в російській економіці [13]. 209 Рівень соціальної напруженості в Росії, що проявляється в рівні незадоволеності чинною владою, у 2019 році, за даними вибіркового соціологічного опитування, склав 63% [494]. Суттєве значення для розробки кримінологічних сценаріїв зімни стану злочинності мають прогнозні оцінки, які висвітлюються у кожній сфері в Щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України» у відповідному році. Враховуючи предмет нашого дослідження, нами було проаналізовано відповідну аналітичну доповідь за 2018 рік*, підготовлену експертами НІСД (далі – Щорічне послання) [14]. Так, у військово-політичній сфері найбільш суттєву загрозу становлять тенденції (характер) збройної агресії РФ на Донбасі (Сході України). Станом на кінець 2018 року на Сході України фіксуються такі зовнішні загрози з боку РФ: 1) спостерігається посилення угруповання збройних формувань РФ на Донбасі шляхом збільшення в його складі бронетехніки, артилерії, засобів розвідки, радіоелектронної боротьби, зв’язку та управління; 2) російсько-терористичні війська регулярно порушують режим припинення вогню; 3) Росія фактично вдається до військово-морської та економічної блокади України в Азовському морі. Проте не можна виключати, що знищення військово-морської присутності України в Азовському морі може бути лише однією зі складових іншого, масштабнішого сценарію/загрози. Йдеться про «пробиття» Росією сухопутного коридору через Маріуполь та Бердянськ до Криму й перетворення Азовського моря на внутрішнє російське море. У Щорічному посланні з цього приводу наведено декілька сценаріїв/загроз можливого розвитку подій на Донбасі, які розроблені як урядовими, так і неурядовими військовими експертами у сфері національної безпеки і заслуговують уваги: 1) продовження на Донбасі керованого Кремлем «млявого», з періодичними загостреннями, виснажливого для України збройного конфлікту; 2) одночасне здійснення максимальної дестабілізації внутрішньополітичної та * У 2019 році така аналітична доповідь не була підготовлена. 210 соціально-економічної ситуації всередині нашої держави й дискредитації чинної влади, яка нібито належить до «партії війни»; 3) забезпечення приходу до влади за результатами президентських і парламентських виборів у 2019 році проросійських кандидатів і політичних сил із «партії миру», які підтримуються Кремлем. Щодо даного сценарію, то одразу слід зазначити, що частково цей прогноз справдився, якщо враховувати, що на позачергових парламентських виборах 2019 року друге місце серед політичних партій за кількістю депутатських мандатів отримала партія «Опозиційна платформа – За життя» (В. Рабінович, Ю. Бойко, В. Медведчук). Дана політична сили тривалий час виступає за налагодження відносин з РФ і є проросійською; 4) зміна легітимним шляхом Конституції України (зокрема, федералізація, нейтральний статус, російська мова), її зовнішньополітичного та економічного інтеграційного курсу, надання особливого статусу Донецькій та Луганській областям тощо [14, с.25]; 5) наступний сценарій (загроза) – російська військова псевдомиротворча операція, яка має на меті силового примушення до миру України з так званими «ДНР» і «ЛНР», а також розширення окупованих територій на Донбасі до адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей. Підставою для реалізації такого сценарію може стати, зокрема, інсценований спецслужбами Росії нібито обстріл українськими військами житлового району одного з окупованих міст, загибель при цьому мирного населення та ескалація у відповідь на це бойовиками так званих «ДНР» і «ЛНР» бойових дій упродовж усієї лінії розмежування; 6) ще одним сценарієм (загрозою), можливість якого не слід відкидати, є широкомасштабна збройна агресія Росії проти України. Україна має бути готова і до такого розвитку подій. Вітчизняний вчений у сфері державної безпеки В.І. Строгий, розглядаючи імовірні сценарії виникнення та розвитку кризових ситуацій, що вимагають застосування сил та засобів сектора безпеки та оборони України, в тому числі і з врахуванням ситуації на Сході України, виділяє таки сценарії: сценарій № 1 «Здійснення збройної агресії проти України, запобігання та відбиття»; сценарій 211 № 2 «Терористичні акти проти України»; сценарій № 3 «Внутрішня нестабільність» [517, с.279-366]. Вітчизняний експерт з державної безпеки В.П. Горбулін з даного питання виділяє п’ять сценаріїв українсько-російських відносин, більшість з яких є радикальними, а саме: 1) сценарій «тотальної війни»; 2) сценарій »відтинання», або «стіни»; 3) сценарій «сателітності»; 4) сценарій «заморожування»; 5) сценарій* «ні війни, ні миру», або «обмеженої війни і перманентних переговорів» [78]. Проте, виходячи з аналізу змісту таких сценаріїв, найбільш позитивний результат щодо здійснення реформ в країні, посилення громадської безпеки, зменшення рівня злочинності можливий лише при розвитку сценарію «ні війни, ні миру». Групою вчених (Свєшніков С.В., Бочарніков В.П., Пеньковський В.І., Ковальчук П.А.) Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського розглядаються шість сценаріїв можливого розвитку конфлікту на сході України, які частково за своїм змістом співпадають з наведеними вище варіантами [480]. Так, зокрема, пропонується розглядати такі сценарії: 1) «Локальна війна України з РФ» (сьогодні він є малоймовірним – зазначено нами – Т.О.); 2) «Стимулювання внутрішнього воєнного конфлікту в Україні»; 3) «Стимулювання державного перевороту в Україні»; 4) «Розділ України за погодженням із США та ЄС»; 5) «Державний переворот внаслідок ескалації внутрішніх соціально-політичних суперечностей» та 6) «Дезінтеграція України через розгортання процесів регіоналізації». * Сценарій "ні війни, ні миру", або "обмеженої війни і перманентних переговорів", передбачає обмежену і стримуючу війну проти Росії та колабораціоністів на Сході з метою завдати їм якомога більше демотивуючих втрат; постійний переговорний процес, однак без остаточного фіксування результатів у вигляді різних домовленостей і форматів; нарощування військового (насамперед військово-технологічного) потенціалу України і поступовий перехід від блокування противника до його витіснення – від пасивної оборони до активної; зростання інтенсивності міжнародних санкцій і дипломатичної ізоляції Росії; послідовне й кардинальне реформування українського суспільства; зближення з НАТО і Євросоюзом, а також формування низки оборонних союзів із частиною пострадянських та центральноєвропейських держав. 212 Слід зазначити, що дані сценарії були розроблені експертами з урахуванням активної фази проведення АТО з 2014 по 2015 роки та реальної загрози повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Сьогодні ситуація кардинально відрізняється і характеризується відсутністю з 2016 по 2019 роки наступального характеру військових дій та перебуванням підрозділів ООС в стані оборони та надання відсічі збройній агресії РФ. На наше переконання, розвиток будь-якого можливого сценарію подій в Україні внаслідок збройної агресії РФ залежатиме від того варіанту геостратегії щодо України, який буде реалізовувати Російська Федерація. Як зазначає А.Г. Гольцов, сьогодні вітчизняними дослідниками у сфері національної безпеки припускаються три головні варіанти геостратегії РФ щодо України: 1) «Україна- Малоросія» – збереження формально суверенної Української держави, що насправді буде політично та економічно залежним від РФ сателітом; 2) «Буферна Україна» – підтримка в Україні лояльного щодо РФ політичного режиму; посилення російського економічного впливу; з геополітичного погляду перетворення України на залежний від Росії «буфер» між нею та Заходом (ЄС/НАТО); 3) «Розділена Україна» – здійснення геополітичної деструкції (фактично розчленування) України на окремі частини із різним ступенем залежності від Росії [95]. Проте Росія прагне зберегти вже захоплені в Україні позиції, насамперед Крим, «торгуючись» за Донбас. Російські аналітики переконані, що «проблема Донбасу сьогодні є нерозв’язною», тому для РФ на Донбасі «краще поки що мати напівнезалежну, але формально українську територію, якій допомагає Росія, тобто по суті «заморожений» конфлікт» [503]. На думку А.Г. Гольцева, в найближчий перспективі геополітичним інтересам Кремля відповідає слабка, аморфна та нейтральна «буферна» Україна (без Криму), і саме на забезпечення цих інтересів спрямований нинішній варіант його геостратегії [95, с.158]. Також, за прогнозами недержавного аналітичного центру »Українські студії стратегічних досліджень«, можна очікувати, що Росія наважиться на радикальне загострення глобальної ситуації через військову активність в Україні й підняття 213 рівня ядерного шантажу наприкінці 2019-го або, швидше, 2020 року, коли в США проходитимуть чергові президентські вибори. Ймовірність ескалації залишається високою ще й через фактор водозабезпечення Криму [13]. Як можемо побачити, слід у перспективі очікувати саме амплітудний вплив РФ на України, в тому числі шляхом активізації військових дій на сході України з подальшим їх зменшенням (стратегія на «виснаження» України). За результатами нашого експертного опитування* на запитання «Як Ви вважаєте, сьогодні є передумови закінчення збройного конфлікту на Сході України?» переважна кількість експертів – 80,5% – зазначила, що ситуація ані краща, ані гірша і практично не змінюється; 9,4% вважають, що теперішня ситуація стає все більш напруженою, тобто суттєво погіршується. Протилежну точку зору підтримали 3,1% опитаних, які стверджують, що ситуація поступово нормалізується [Додаток Б]. При цьому на запитання «На Вашу думку, яким є найбільш вірогідний результат збройного конфлікту на Сході України?» 27,3% опитаних відповіли, що «ДНР» і «ЛНР» збережуться в нинішніх кордонах як невизначені псевдонезалежні державні утворення (ефект Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії); трохи менша частка – 25,7% – вважають, що протистояння на Сході затягнеться на багато років, подібно конфлікту між Палестиною та Ізраїлем; вдвічі менша кількість опитаних – 12,5% – мають оптимістичний прогноз, що прихильники незалежності «ДНР» і «ЛНР» будуть розгромлені і весь Донбас (Донецька і Луганська області) повернеться до складу унітарної України на правах звичайних регіонів. * В період з квітня по травень 2019 року за розробленою анкетою було опитано 128 експертів з проблематики державного програмування протидії злочинності в сучасних умовах. Віковий розподіл респондентів: 75,0% – опитані у віці 36-45 років, друга кількісна група – опитані у віці 25-35 років – 15,6%, найменша кількісна група – респонденти у віці старше 45 років – таких було 9,4%. Щодо освітнього та наукового статусу респондентів, то переважна кількість з них мають науковий ступень кандидата наук – 60,2%, 30,5% мають науковий ступень доктора наук, 9,4% отримали вищу освіту, але наукового ступеня не мають. При відборі експертів акцент робився на вчених в галузі кримінології, політології, працівників правоохоронних органів. 214 Фактично, на думку експертів, з найбільшою ймовірністю (53%) у середньостроковій перспективі слід очікувати, що суттєвих зрушень в розв’язанні збройного конфлікту на сході України найближчим часом не передбачається. Що означатиме певну стагнацію в його розв’язанні або протікання за сценарієм «млявого конфлікту» («ні війни, ні миру»). Проте на короткострокову перспективу (2019-2020 рр.) цей показник є дещо вищим – 72,4%. Узагальнюючи наведені можливі сценарії щодо протікання збройного конфлікту на сході України, на нашу думку, цілком можна звести їх до чотирьох імовірних, які в подальшому будемо враховувати при розробці кримінологічних сценаріїв зміни стану злочинності: Сценарій 1 «Активізація збройного тиску РФ на України» – може передбачати варіанти продовження локального або масштабного вторгнення збройних сил РФ на територію України (на Сході України, з напряму Азовського узбережжя, з боку окупованого Криму, з боку Придністров’я), або шляхом активізації військових дій з боку «ЛНР» та «ДНР» на Сході України за військової та фінансової підтримки РФ. Сценарій 2 «Поступове заморожування конфлікту на Сході України» – полягатиме в зменшенні інтенсивності обстрілів на сході України аж до їх припинення, проте процес інтеграції ОРДЛО в Україну буде неможливим у зв’язку з намаганням РФ легітимізувати сценарій отриманнями цими територіями автономії у складі України, що є неприпустимим для країни і буде означати початок процесу федералізації. Можливий розвиток в рамках даного сценарію і альтернативних «млявий конфлікт» або «ні війни, ні миру». Сценарій 3 «Дестабілізація внутрішньої обстановки в Україні» – полягатиме як у розхитування політичної та соціальної ситуації в країні проросійськи налаштованими політичними силами, продовженні інформаційної війни з боку РФ щодо України, спрямованої на дискредитацію чинної влади, розпалюванні ворожнечі на релігійному, національному, мовному ґрунті, поширенні кібератак на критичну інфраструктуру країни, поширенні 215 псевдомінувань в громадських містах, що в подальшому буде мати наслідком підвищення соціальної напруженості в суспільстві. Сценарій 4 «Деокупація та інтеграція Донбасу» (може містити два підсценарії: «Деокупація з використанням миротворчої місії ООН» – позитивний для України сценарій та «Псевдомиротворча операція РФ» – негативний для України сценарій). Щодо даного сценарію, то слід зазначити, що питання деокупації Донбасу залежатиме від перспектив розгортання миротворчої місії ООН та її формату. Сьогодні вже є очевидним, що ні «ДНР»/»ЛНР», ні Російська Федерація не підтримують розгортання на тимчасово окупованих територіях миротворчих місій ОБСЄ (в тому числі поліцейської), НАТО, ЄС [126]. Проте, на думку вітчизняних експертів, найбільш прийнятною у цьому зв’язку є альтернатива застосування миротворчої місії ООН* [14, с.83]. Проте РФ вже тривалий час блокує українські ініціативи щодо введення миротворчого контингенту ООН на Донбас [267]. На думку вітчизняних та зарубіжних експертів, сьогодні і на найближчу перспективу виглядає поки нереалістичним залучення міжнародних миротворчих місій для деокупації Донбасу [475]. Є обґрунтованою позиція керівництва нашої держави, що ключовою умовою запровадження нового етапу миротворчого процесу в Україні, як і того, що триває нині, є зміна Росією своєї позиції щодо врегулювання ситуації на Донбасі та добровільна відмова від силового контролю над окупованою * По-перше, до організації входять практично всі країни світу, а до постійних членів Ради Безпеки ООН – як Росія, так і США, а також інші країни – гаранти Будапештського меморандуму (Франція, Велика Британія, Китай), що означає безумовну легітимність мандата місії ООН. Крім того, ООН має багатий досвід миротворчих місій. Оскільки Статут організації не дає визначення миротворчим операціям, кожна місія є практично унікальною за мандатом, набором функцій, термінами функціонування та дає підстави для дискусій і політичних торгів. Попри різнопланову критику Мінських домовленостей, слід очікувати, що міжнародна спільнота сприйме мандат миротворчої місії ООН в Україні тільки в рамках реалізації цих домовленостей. Це означає, що місія має вирішувати три стратегічні завдання: військове, що полягає у припиненні вогню, відведенні військової техніки та встановленні жорсткого режиму контролю за лінією розмежування та державним кордоном; поліцейське, що передбачає підтримання правопорядку на окупованих (чи звільнених від окупації) територіях, формування місцевої поліції та надання їй підтримки (матеріальної, експертної, а також взаємної координації); політичне, яке має на меті відновлення легітимної влади на місцях, громадянських прав населення та проведення виборів. 216 територією. У такому разі питання амністії, виборів, контролю над кордоном, відновлення соціально-економічних зв’язків отримують технічне вирішення в рамках перехідного періоду реінтеграції окупованих територій до складу України. Миротворча місія ООН на Донбасі в цьому контексті буде спрямована не на замороження конфлікту, а на його вирішення шляхом створення умов для економічного відновлення, громадянського примирення та соціально- психологічної реабілітації населення окупованих територій [14, с.84]. Поряд з цим з метою підвищення готовності реалізувати позитивний (оптимістичний) сценарій з деокупацїї Донбасу, де одну з ключових ролей відведено правоохоронним органам, МВС України вже робить відповідні кроки. Так, зокрема підготовлено Стратегію відновлення цілісності України і деокупації Донбасу (Механізм «Малих кроків») [509], а наразі розробляється План з відновлення публічної безпеки та порядку в окремих районах Донецької та Луганської областей [177]. Щодо останнього то головною його складовою є розробка державної інформаційної стратегії деокупації та пошук шляхів взаємодії з жителями тимчасово окупованої території. Слід зазначити, питання деокупації невід’ємно пов’язане з інтеграцією вже звільнених територій. Так, розвиток деокупованих територій значною мірою позначається на діяльності інших регіонів та країні в цілому, не сприяючи післякризовому відновленню України. На розвиток деокупованих територій впливає порушення виробничих зв’язків між підконтрольними і непідконтрольними територіями Донецької і Луганської областей, які були встановлені раніше, що змушує бізнес-структури змінювати специфікацію виробництва та торговельних партнерів, а громадян – сфери працевлаштування. Такі процеси провокують й інші зрушення у територіальній організації виробництва. Деокуповані території Донбасу перебувають під загрозою перетворення на депресивні, що ускладнює відбудову господарства Донецької і Луганської областей та не сприяє зниженню соціальної напруженості в регіоні [14, с.378]. 217 Серед позитивних моментів, пов’язаних зі створенням підґрунтя для ефективної реалізації державної політики в даному напрямі, слід виокремити розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо зміцнення національної єдності, консолідації українського суспільства та підтримки ініціатив громадськості у зазначеній сфері» від 21 березня 2018 р. № 179-р. [357]. Разом з Указом Президента України «Про пріоритетні заходи щодо сприяння зміцненню національної єдності та консолідації українського суспільства, підтримки ініціатив громадськості у цій сфері» від 1 грудня 2016 р. № 534/2016, зазначений документ створює організаційно-правовий фундамент для втілення гуманітарних аспектів реалізації політики деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території [396]. Проте, як зазначається в Щорічному посланні Президента України, процес реалізації державної політики щодо тимчасово окупованих територій досі ускладнюється латентним спротивом або прямим саботажем з боку місцевої влади, деяких місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування [14, с.382]. Така ситуація створює загрози щодо соціальної згуртованості та єдності населення. Поряд із зазначеними прогнозними тенденціями розвитку відповідної сфери нашої країни в найближчі 2-3 роки, слід вказати і на внутрішні та зовнішні загрози*, які будуть впливати на розвиток криміногенної ситуації (частково вони збігаються з тими загрозами, які впливають на національну безпеку). Так до внутрішніх слід віднести: поширеність корупції та політичного протекціонізму в судах та правоохоронних органах; зниження прозорості кадрової політики, якості та ефективності роботи вищої та середньої ланки державної служби; високий рівень недовіри громадян до правоохоронних та судових органів; збереження патерналістської орієнтації значної частини суспільства внаслідок тяжких * Також у цьому аспекті (визначення внутрішніх та зовнішніх загроз) при побудові кримінологічних сценаріїв варто враховувати положення таких стратегічних документів, як: Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року, Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, затверджена Указом Президента України від 14.03.2016 № 92/2016, Концепція боротьби з тероризмом, затверджена указом Президента України від 5 березня 2019 року № 53/2019 [347; 392; 411]. 218 соціально-економічних умов; роздробленість суспільства щодо шляху врегулювання конфлікту на Донбасі, вибору варіантів проведення важливих економічних реформ (пенсійної, земельної, приватизації, демонополізації); зростання ваги насильства як засобу вирішення суспільно-політичних суперечностей, самочинного відновлення соціальної справедливості, переслідування опонентів та тиску на державні інституції на тлі зниження частки громадян, готових активно захищати цінності та інститути демократії. До зовнішніх слід віднести: продовження збройного конфлікту з Росією на Донбасі та окупації Криму; розвідувально-підривна діяльність російських спеціальних служб, спрямована на: організацію масових заворушень із використанням агентурних мереж та підконтрольних проросійських громадсько-політичних структур; розпалювання сепаратистських і автономістських настроїв; дестабілізацію політичної ситуації; створення позицій впливу в органах державної й місцевої влади в Україні тощо [14, с.49]; фінансові проблеми, спричинені потраплянням України в боргову залежність від іноземних кредиторів і міжнародних фінансових інститутів [98]. Щодо впливу різних сценарних аспектів на стан протидії злочинності на Сході України, є можливість навести і дані нашого експертного опитування, які врахуємо при розробці остаточних кримінологічних сценаріїв. Так, на запитання «Як, на Вашу думку, впливатиме на стан протидії злочинності на Сході України оптимістичний сценарій розв’язання збройного конфлікту (Україна звільняє тимчасово окуповані території та поновлює контроль над територіями)?» 38,3% відповіли, що слід очікувати збільшення рівня злочинності; 33,6% вважають, що рівень злочинності не зміниться; 21,9% говорять, що рівень злочинності буде зменшуватися. Не відповіли на запитання 6,3%. Якщо сценарій розв’язання збройного конфлікту буде песимістичним (Російська Федерація починає активні дії, відбувається подальша окупація території України), то у такому випадку, з точки зору експертів, також відбудеться збільшення рівня злочинності – 67,9%; 13,3% опитаних зазначають, 219 що рівень злочинності не зміниться, 7,0% – що слід очікувати зменшення рівня злочинності; 11,7% на запитання не дали відповіді [Додаток Б]. Ще один сценарій – реалістичний (Російська Федерація не починає активні дії, відбувається певна стагнація щодо звільнення тимчасово окупованих територій на Сході України, отримуємо заморожений конфлікт). Отже, якщо вказаний сценарний (план) буде діяти, то рівень злочинності не зміниться – 53,9% опитаних підтверджують таку думку; 27,3% говорять, що слід очікувати збільшення рівня злочинності, а 3,1%, навпаки, вважають, що слід очікувати зменшення рівня злочинності; 15,6% ускладнилися з відповіддю на запитання. Більш детальний порівняльний аналіз відповідей щодо реалізації сценарних планів, можна зробити на підставі даних такої таблиці 2.6. Таблиця 2.6 Імовірні наслідки (вплив на стан злочинності) реалізації сценаріїв розв’язання збройного конфлікту на Сході України (за результатами експертного опитування) Імовірні наслідки Оптимістичний Песимістичний Реалістичний реалізації сценарію сценарій сценарій сценарій (%) Слід очікувати збільшення рівня 38,3 67,9 27,3 злочинності Рівень злочинності не 33,6 13,3 53,9 зміниться Слід очікувати зменшення рівня 21,9 7,0 3,1 злочинності Важко відповісти 6,3 11,7 15,6 Отже, з зведених даних видно, що у двох варіантах розвитку подій – оптимістичному або песимістичному – можливим є збільшення рівня злочинності в майбутньому, хоча цей відсотковий показник у песимістичному варіанті вдвічі більший. У реалістичному сценарії йдеться переважно про те, що рівень злочинності не зазнає змін. Далі з урахуванням матриці найбільш значущих подій/факторів, які будуть впливати на розвиток кримінологічних сценаріїв [Додаток Д], пропонуємо 220 визначити шість можливих сценаріїв (від реалістичних до песимістичних) трансформації злочинності в Україні на середньострокову перспективу (2019- 2022 рр). Сценарій 1 «Поступове зменшення»  базовий (реалістичний), полягає в збережені позитивних тенденцій 2017-2018 років щодо поступово зменшення рівня злочинності в країні (від 6 до 10%) на фоні поступового заморожування економічної кризи (незначний ріст ВВП, перебування економіки в стагнації, незначне зменшення зовнішнього боргу, продовження залежності економіки від міжнародних кредитів), «млявого» вирішення соціальних проблем (соціальна напруженість має амплітудний характер), відносній політичній стабільності, проведення реформи правоохоронної та судової систем, зменшення активності збройного протистояння на сході України (сценарій «ні війни, ні миру») внаслідок дії міжнародних економічних санкцій відносно країни-агресора РФ, реалізації соціальних та гуманітарних програм з інтеграції підконтрольних Україні територій на Донбасі, встановлення пріоритету правоохоронних органів на забезпечення громадського порядку та публічної безпеки з використанням кращих зарубіжних практик (зокрема, «скандинавська модель»), посилення присутності правоохоронних органів на території проведення ООС. Поряд з цим з незмінним комплексом внутрішніх та зовнішніх загроз у структурі злочинності будуть спостерігатися негативні зміни (відтворення злочинності) за окремими напрямами: незаконний обіг наркотиків, незаконний обіг зброї, корупційна злочинність, поступова активізація організованої злочинності, торгівля людьми, рецидивна злочинність, збільшення злочинів, пов’язаних з домашнім насильством. Корислива злочинність традиційно буде переважати в структурі злочинності. За умови незмінності інтенсивності впливу зовнішніх та внутрішніх загроз, до 2022 року може зберігатися планомірне покращення криміногенної обстановки. Цей сценарій є базовим та частково реалістичним (реалістичність цього сценарію починаючи з 2019 року поступово буде знижуватись до 41,3%) та забезпечить середньорічний темпу приросту злочинності в означеній перспективі приблизно від –2,1% до –3,4%. Проте цей показник може бути на кінець 2019 221 року вищим, ніж в 2018 році, на 3,8-4,1%, але нижчим порівняно з 2016 та 2017 роками. Сценарій 2. «Стагнація та незначне збільшення» (реалістичний) – полягає в поступовому погіршенні стану криміногенної обстановки та поступовому збільшенні рівня злочинності із середньостатистичним темпом приросту приблизно від 3,3% до 5,1%. Цей сценарій є можливим негативним варіантом розвитку сценарію «Поступове зменшення» за умови продовження заморожування економічної кризи, відносній політичній стабільності, зменшення активності збройного протистояння на сході України, а також продовження зростання соціальної напруженості в суспільстві (зниження якості надання соціальних послуг вразливим верствам населення), зниження довіри до правоохоронних та судових органів, стагнації реалізації молодіжної політики (інклюзивна освіта, соціальна допомога молодим фахівцям, грантова підтримка обдарованої молоді, соціальний захист вразливих груп молоді) [273; 417], стагнація в політиці щодо вирішення соціальних проблем ВПО, учасників АТО/ООС, активізація деструктивних дій окремими політичних сил (громадських рухів) щодо розпалювання в соціумі ворожнечі на релігійному, культурному, мовному ґрунті, реалізація політики переслідування політичних опонентів новою владою, згортання реформи правоохоронних органів. За таким сценарієм можна буде спостерігати за збільшенням рівня загально-корисливої злочинності, насильницької злочинності, злочинності неповнолітніх, організованої злочинності. Незначне збільшення спостерігатиметься серед злочинів проти громадського порядку та моральності, у сфері незаконного обігу наркотиків, незаконного обігу зброї, корупційні злочини, злочинів проти правосуддя, злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку, злочинів проти довкілля, військові злочини. Сценарій 3 «Контроль та безпека»  оптимістичний, полягає у збереженні тенденції до зниження злочинності в означеній перспективі з середньорічним темпом приросту приблизно від –6,3% до –10,2%, а також характеризується 222 високою ефективністю та стабільністю функціонування системи протидії злочинності на всіх рівнях (державний, регіональний, локальний). Даний сценарій розвивається за умови нарощування економічного потенціалу, зменшення зовнішнього державного боргу (зниження його до рівня 40% ВВП), позитивних зрушень у соціальній та гуманітарній політиці (зокрема, реальний механізм запровадження Закону України «Про соціальні послуги», зменшення рівня безробітних, пенсійна реформа – запровадження накопичувальної системи пенсійного забезпечення), стабільної політичної ситуації, виваженої зовнішньої політики, спрямованої на зміцнення економічної та транскордонної безпеки (за умови збереження санкційного тиску на РФ з боку ЄС та США), посилення політики щодо відбудови та інтеграції Донбасу, посилення інформаційної безпеки, завершення реформування правоохоронної та судової системи, зменшення активності збройного протистояння на сході України (сценарій «ні війни, ні миру»), залишення пріоритетом державної політики протидію корупції та забезпечення громадської безпеки і публічного порядку, продовження міжнародного співробітництва в правоохоронній сфері, поступове зміщення акценту в протидії злочинності з державного на місцевий рівень, активізація участі громадськості в питаннях профілактики злочинності, а також початок реалізації Плану заходів з деокупації та інтеграції Донбасу на виконання Стратегії «Механізм малих кроків». Також позитивно слід оцінювати і розширення системи правоохоронних органів. Так, з 2020 року ефективно може запрацювати такий новостворений в 2019 році суб’єкт, якій також виконуватиме правоохоронні функції, як Служба судової охорони* (далі  ССО) [332]. Також якщо оперувати сумарними даними проведеного нами експертного опитування, то серед основних подій, які реально впливатимуть на стан * Відповідно до Положення про ССО даний суб’єкт є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах [314]. Його створення суттєво розвантажить НПУ (особливо підрозділи превентивної діяльності), яка до кінця 2019 року ще буде забезпечувати охорону судів, та дозволить направити зусилля на забезпечення громадської безпеки та порядку. 223 злочинності у бік її зменшення, слід виділити ще і такі: посилення кримінальної відповідальності за окремі види злочинів (68,7%), проведення реформи правоохоронних органів (68,1%), прийняття державної стратегії та програми протидії злочинності (69,5%), запровадження регіональних проектів протидії злочинності через розумне планування територій (64,8%), запровадження перехідного правосуддя на територіях проведення ООС (53,1%). Проте ці події матимуть свій позитивний вплив за умови відсутності продовж прогнозованого періоду ескалації збройного конфлікту на сході України [Додаток Б]. При реалізації даного сценарію в перший період з 2019 по 2020 роки може спостерігатися тенденція до збільшення кількості виявлених злочинів, зокрема латентних, що буде обумовлено прагненням нової влади виправдати довіру народу країни та максимально забезпечити громадський порядок і безпеку, а також створити умови для покращення рівня відчуття особистої безпеки громадян. Поряд з цим, незважаючи на загальну тенденцію до зниження злочинності, в її структурі частка окремих злочинів може суттєво не змінитися, зокрема це стосується: військових злочинів, корупційних злочинів, злочинів проти правосуддя, злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку. Сценарій 4 «Злочинність на дні»  найбільш оптимістичний, але поки малоймовірний, передбачає значне зниження злочинності (хоча б до соціально допустимого, найнижчого рівня за часів незалежності України – 390,2 тис. злочинів у 2008 році) за наявності тільки позитивних тенденцій у всіх сферах держави, зокрема в економічній, соціальній, гуманітарній, політичній, правовій, військово-політичній, безпековій, та позитивного вирішення питання деокупації Донбасу на умовах, вигідних Україні (без надання Донбасу автономії, з мінімальним ризиком можливої федералізації, при встановленні контролю над всіма ділянками державного кордону, виведення російських військ). Сценарій 5 «Турбулентна злочинність»  негативний, песимістичний (вірогідний), полягає у хвилеподібній трансформації злочинності (різке зростання її рівня, потім зниження) в незначні часові проміжки (1-2 роки). Такий сценарій 224 може супроводжуватися ефектом «дежа вю» або повторення ситуації 2014-2015 рр. (активна фаза АТО). Даний сценарій розвивається за умови, в першу чергу, переходу збройного конфлікту на сході України в активну фазу протистояння (наступ НЗФ «ЛНР» та «ДНР» за підтримки регулярної армії РФ) та наявної внутрішньополітичної нестабільності в країні (активізація громадських радикальних рухів); в другу чергу, реалізації сценарію будуть сприяти: наявна економічна криза (реалізація сценарію «суверенний дефолт»), неефективність реалізації запроваджених реформ, соціальна напруженість суспільства (обумовлена зростанням безробіття, низьким рівнем забезпеченості соціальних послуг для вразливих верств населення, високим рівнем відчуття власної незахищеністю перед загрозами), активізація міграційних процесів (збільшення кількості ВПО), неспроможність правоохоронних органів забезпечити громадську безпеку та публічний порядок у всій країні (здебільшого внаслідок залучення більшої частини особового складу на забезпечення безпеки в райони збройного конфлікту). Посилюватись реалізація даного сценарію може і тим, що в результаті розгортання світової фінансово-економічної кризи, або у результаті загострення воєнно-політичної обстановки на Близькому Сході чи в іншому регіоні, увага США і ЄС до конфлікту в Україні може бути зменшена, а Україна не буде впливати на реалізацію їх геополітичних інтересів [480, с.86], що дасть можливість РФ можливість більш ефективно дестабілізувати ситуацію на сході України. Реалізації сценарію може сприяти розчарування ЄС та США невдачею реформ в Україні та скорочення економічних, гуманітарних та військових програм підтримки для нашої країни. Також його реалізація може бути пов’язана із необхідністю введення військового стану на окремих територіях та консолідацією зусиль для надання відсічі збройній агресії РФ. Як слушно зазначає В.М. Бесчастний щодо подібного сценарію, він також може супроводжуватися: відновленням часткової або повної мобілізації населення; зростанням організаційно-управлінських проблем на підприємствах, установах, організаціях у 225 зв’язку з мобілізацією; зростанням соціально-психологічної напруженості, пов’язаним з людськими жертвами, тощо [45, с.64]. За таких умов реалізації даного кримінологічного сценарію є можливим середньостроковий темп приросту злочинності на 25-30%. Така ситуація також буде супроводжуватися швидким відтворенням (інтенсифікацією) як всієї злочинності, так і окремих видів злочинів в її структурі, зокрема: злочинів проти основ національної безпеки України, загальнокорисливої злочинності, насильницької злочинності (злочинів на ґрунті ненависті), злочинів проти громадської безпеки (зростання рівня організованої злочинності, незаконного обігу зброї), злочинів проти громадського порядку та моральності, злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків, корупційних злочинів, кіберзлочинності, рецидивної злочинності, військових злочинів тощо. Про значну імовірність збільшення злочинності внаслідок активізації збройного протистояння на Сході України показали і результати експертного опитування (рівень злочинності скоріше чи безумовно збільшиться 50,7% – 21,9%.) [Додаток Б]. Сценарій 6 «Тріумф злочинності»  найбільш негативний (песимістичний), полягає в трансформації злочинності виключно вбік її значного збільшення при втраті контролю за неї з боку правоохоронних органів. Даний сценарій може розвиватися за умови повномасштабного наступу збройних сил РФ на Україну з усіх сторін (схід – Донбас, південь – АРК, південний захід – Придністров’я, північ – з боку Білорусії), або стимулювання РФ державного перевороту в Україні з просування проросійських політичних сил і, як наслідок, розділу країни або активної фази збройного протистояння на Донбасі з паралельною дестабілізацією чинної влади та втратою нею контролю за державними інституціями, розпалювання сепаратистських рухів на Заході країни. Також це відбувається на фоні перебування економіки в стані «колапсу», значної соціальної напруженості, згортання соціальних реформ, критичного рівня безробіття*. * Серед зовнішніх факторів впливу на реалізацію даного сценарії можуть стати: послаблення інтересу з боку США і ЄС до України та переорієнтація на локалізацію інших найбільш значущих для них глобальних безпекових загроз (кризові явища у світовій економіці та фінансах, внутрішні процеси економічного розвитку, президентські вибори, а також процеси 226 Важливим додатковим стимулом внутрішньо державної дестабілізації може стати вихід з-під контролю процесів деструктивної регіоналізації України внаслідок падіння життєвого рівня населення, зростання безробіття, розповсюдження сепаратистських настроїв, неспроможності центральної влади в Україні підтримувати правопорядок. За такого сценарію фактично створюється загроза втрати державності. Стан злочинності різко погіршиться за всіма показниками. Суттєво зросте корисливо- насильницька злочинність, злочини проти основ національної безпеки, злочини проти громадської безпеки, військові злочини, злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Кожен із наведених сценаріїв тією чи іншою мірою є вірогідним. Проте результати нашого експертного опитування дають змогу виділити на середньострокову перспективу найбільш вірогідний розвиток таких сценаріїв: «Стагнація та незначне збільшення» (94,7% – сума показників «вірогідний» та «найбільш вірогідний») – найбільш реалістичний, «Контроль та безпека» (79,9%) – оптимістичний, «Турбулентна злочинність» (77,5%) – негативний (песимістичний), проте вірогідний (див. табл. 2.7). Слід також зазначити, що для всіх сценаріїв, починаючи з 2020 року, буде притаманна ситуація статистичного зменшення загальної кількості зареєстрованих злочинів та збільшення кримінальних проступків, що пов’язане з набранням чинності з 01.07.2020 змін до КК України в частині запровадження відповідальності за кримінальні проступки. Є важливим, що для всіх розглянутих нами кримінологічних сценаріїв трансформації злочинності на середньострокову перспективу притаманний певний відсоток імовірності появи та реалізації, проте всі з них розвиватимуться залежно від інтенсивності впливу та вірогідності реалізації комплексу внутрішніх в Азійсько-Тихоокеанському та Близькосхідному регіонах); розчарування ЄС та США неефективністю реформ в Україні. Останні створять умови для підвищення зацікавленості США і ЄС у геополітичному компромісі з РФ. Такій компроміс може бути запропоновано однією зі сторін, і він може стати реальним у разі небажання сторін витрачати дефіцитні ресурси і нести витрати для врегулювання конфлікту в Україні [480, с.84]. 227 і зовнішніх загроз, а також від дій конкретних факторів. Проте слід зазначити, що, незважаючи на сценарій трансформації злочинності в цілому, певною особливістю та закономірністю можуть характеризуватися окремі види злочинів (види злочинності), які можуть мати відмінний власний прогнозний сценарій, але це потребує окремих прогнозних досліджень з використанням сценарного підходу. Таблиця 2.7 Варіанти розвитку кримінологічних сценаріїв трансформації злочинності з 2019 по 2022 рр. (з урахуванням результатів експертного опитування, квітень-травень 2019 року) Оцінка Кримінологічні сценарії вірогідності розвитку сценарію (%) малоймовірний 58,7 5,3 20,1 95,3 22,5 91,1 вірогідний 30,2 62,5 71,8 4,3 64,7 7,8 найбільш 11,1 32,2 8,1 0,4 12,8 1,1 вірогідний У цілому визначені нами можливі кримінологічні сценарії розвитку злочинності на 2019-2022 рр. відрізняються від сценаріїв, які були запропоновані свого часу В.М. Бесчастним на 2017-2021 роки та характеризувалися стабільно негативними тенденціями [45, с.61]. У подальшому наведені нами кримінологічні сценарій варто використовувати при розробці окремих стратегій протидії злочинності та формуванні відповідних державних програм та планів. Врахування різноманітних кримінологічних сценаріїв дасть можливість програмам з протидії злочинності бути більш динамічними та швидко реагувати на можливі зміни та ускладнення в криміногенній обстановці. «Поступове зменшення» «Стагнація та незначне збільшення» «Контроль та безпека» «Злочинність на дні» «Турбулентна злочинність» «Тріумф злочинності» 228 РОЗДІЛ 3 ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОЇ ПРОГРАМИ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНИ 3.1 Генезис формування державних програм протидії злочинності Як свідчить історія, сучасний розвиток незалежної України відбувається у складних умовах глибоких якісних перетворень в усіх сферах життя суспільства, в тому числі і у сфері протидії злочинності. Організація і функціонування сучасної системи протидії злочинності, складовою частиною якої є стратегічні програмні документи, нерозривно пов'язана з усіма процесами суспільно-економічного розвитку України. Саме комплекс соціальних, економічних та політичних процесів, зовнішніх і внутрішніх загроз суттєво впливає на стан злочинності та ефективність функціонування системи протидії злочинності, а також на реалізацію державної політики у цій сфері через виконання стратегічних програмних документів. У 1990-ті роки, на початку формування України як незалежної, демократичної, правової та соціальної держави, відбулися масштабні трансформації, пов’язані зі спадом в економіці, що призвело до істотного скорочення ВВП, зниження інвестиційної, інноваційної активності та науково- технічного потенціалу в країні, розбалансування банківської системи, різкого розшарування населення на бідних та багатих, відтоку закордон фахівців тощо. Все це спричинило реальну загрозу національній безпеці країни, яка також проявилась в значній криміналізації суспільних відносин та призвела до зростання злочинності, поширення її корисливо-насильницької складової та організованості. З метою стабілізації криміногенної ситуації в країні були прийнятті рішучі кроки, які знайшли своє відображення в державній програмі. Це стало фактично початком державного програмування протидії злочинності в незалежній Україні. Нагадаємо, що перша програма мала назву «Державна програма боротьби зі злочинністю» і була затверджена Постановою Верховної Ради України від 25 229 червня 1993 року терміном на 3 роки [334]. У преамбулі цієї Програми підкреслювалось, що гострота криміногенної обстановки в країні вимагає вжиття комплексних заходів з боку держави, що мали б забезпечити її стабілізацію у найближчі три роки. Структура Програми складалася з 7 розділів. Пріоритетна увага за цих умов мала надаватися питанням правового забезпечення правоохоронної діяльності, удосконаленню системи запобігання правопорушенням, посиленню боротьби з організованою злочинністю, забезпеченню охорони громадського порядку та громадської безпеки. До першочергових заходів належали також: удосконалення кримінально-виконавчої системи, розширення міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю, кадрове, наукове, інформаційно-технічне забезпечення правоохоронної діяльності. Фактично в період з 1993 по 1996 роки, враховуючи складну криміногенну обстановку в країні, основний акцент в Програмі зроблено на: посиленні боротьби зі злочинності (кримінально-правовий напрям), меншою мірою – на соціальну та ситуаційну профілактику, а також на вдосконалення функціонування кримінально-виконавчої системи (пенітенціарна профілактика). У цілому вчені-кримінологи здебільшого позитивно оцінили цю Програму як перший такий документ за всю історію України, який став прообразом інших подібних програмних документів [116, с.47]. У подальшому з дотриманням принципів динамічності та системності 17 вересня 1996 р. Указом Президента України була затверджена друга програма, яка мала іншу назву – «Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки»* [380] і контроль за виконанням якої покладався на Кабінет * Основними стратегічними завданнями Програма визначала: 1) подальше вдосконалення практичної діяльності відповідних органів у зміцненні правопорядку і законності; 2) налагодження системи профілактики правопорушень та широкий наступ на законність; 3) належне забезпечення конституційного ладу, прав і свобод людини, економічної безпеки держави. Головними пріоритетами програма визнавала формування досконалої правової бази боротьби зі злочинністю і корупцією, захист політичних, економічних, соціальних та інших сфер життєдіяльності держави, активну протидію злочинним проявам, усунення причин і умов, що їх породжують і їм сприяють, виявлення і знешкодження злочинних угруповань, викорінення тінізації економіки. Як можемо побачити, в даному документі розробники 230 Міністрів України та на нині ліквідований Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України (функціонував до 2005 року). Третя програма з назвою «Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки» також була затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., і в ній контроль щодо процесу її виконання був покладений на Кабінет Міністрів України [379]. Метою цієї програми було забезпечення активної наступальної протидії злочинності та досягнення уповільнення темпів її зростання на основі чітко визначених пріоритетів, поступового нарощування зусиль держави і громадськості, вдосконалення законодавства, організації, засобів і методів запобігання і розкриття злочинів. Також зазначалось, що досягненню цієї мети сприятимуть заходи, спрямовані на: створення атмосфери суспільної нетерпимості до злочинності; ослаблення дії криміногенних факторів; припинення зрощування кримінальних структур з органами державної влади, дальшого поширення і консолідації організованої та інших найбільш небезпечних форм злочинності; недопущення втягнення у злочинну діяльність нових соціальних груп, особливо неповнолітніх; витіснення злочинності з окремих сфер суспільного життя; викорінення корупції, зменшення кримінального тиску на економічні відносини; створення надійних перешкод посиленню кримінального насильства; обмеження незаконного обігу зброї, наркотичних засобів, кримінальних проявів пияцтва і алкоголізму, проституції та інших супутніх для злочинності явищ [116, с.61]. Як можемо бачити, суттєво за головною метою та завданнями дана Програма мало чим відрізнялась від попередньої. Відповідно до приписів Закону України «Про державні цільові програми» від 18 березня 2004 р. і постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм» від 31 січня 2007 р. розробляється і намагалися передбачати «всеосяжну» боротьбу зі злочинністю, що більше підходить до довгострокової державної політики протидії злочинності ніж до програми, яка буде ефективною лише у разі спрямування на вирішення першочергових, найбільш суттєвих проблем. Саме такий підхід застосовується в більшості зарубіжних країн в цій сфері, досвід яких ми вивчали. 231 затверджується 30 грудня 2006 р. четверта за порядком, але структурно і змістовно відмінна від попередніх Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, яка фактично представляла собою програму- план [346]. Мета даної Програми полягала у запобіганні виникненню умов, що сприяють вчиненню правопорушень, удосконаленні методів роботи з їх профілактики, забезпеченні захисту конституційних прав та свобод людини на основі чітко визначених пріоритетів, створенні умов для проведення ефективної правової та виховної роботи серед населення, поступового нарощування зусиль у цій справі правоохоронних органів та інших суб’єктів. Серед основних завдань зазначалися такі: 1) удосконалення нормативно- правової бази з питань правоохоронної діяльності та профілактики правопорушень*; 2) оптимізація структури органів, установ та організацій, що здійснюють заходи з профілактики правопорушень; 3) підвищення рівня фахової підготовки посадових і службових осіб, що здійснюють заходи з профілактики правопорушень; 4) розроблення нових форм і методів профілактики правопорушень та запровадження їх у практику; 5 запобігання вчиненню злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, причетних до їх вчинення та інші. В своїй більшості завдання цієї Програми за своїм змістом збігаються зі стратегічними завдання та пріоритетними напрямками попередніх програм. З одного боку, це можна пояснити, погоджуючись з більшістю вітчизняних вчених- кримінологів, тим, що термін виконання таких програм розрахований на період 3- 5 років, що не дає можливості реалізувати всі «амбітні» заходи, передбачені нею. З іншого боку, це можна пояснити відсутністю: чіткого науково обґрунтованого підходу до формування правоохоронних програм, належного ресурсного забезпечення; першочергових пріоритетів впливу на злочинність тощо. Аналіз головної мети, завдань та заходів, викладених в чотирьох державних програмах, також дозволяє стверджувати, що в перших трьох з них державою * Дане завдання частково кореспондувалось з положеннями проекту Концепції державної політики у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні (2007) [531]. 232 підтримується здебільшого каральний (наступальний) вплив на злочинність, ніж зміщення акценту на здійснення нерепресивної протидії злочинності. Такий стан частково можна пояснити активізацією злочинності (внаслідок складної соціально-економічної ситуації) в перші роки незалежності України та початку її нового розвитку як суверенної, незалежної, правової та демократичної країни. Проте як недолік у всіх програмах спостерігається закріплення недосяжних завдань, наприклад: викорінення корупції, витіснення злочинності з окремих сфер, знешкодження злочинних угруповань, викорінення тінізації економіки, активна протидія злочинності тощо. Після завершення строку реалізації четвертої програми нової програми на 2010-й і подальші роки прийнято не було. Звіти про результати її виконання не публікувалися, що суперечило вимогам пунктів 48-50 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (2007). Однак 29 вересня 2010 року розпорядженням Кабінету Міністрів України схвалюється Концепція Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року. Структура і зміст Концепції відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про державні цільові програми» (2004), а саме містять: визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована Програма; аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання програмним методом; мета програми; визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів; шляхи і способи розв'язання проблеми, строк виконання Програми; очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності; фінансові, матеріально-технічні, трудові ресурси, необхідні для виконання Програми [419]. Проте, погоджуючись з В.В. Голіною та М.Г Колодяжним, дана Концепція Державної програми, хоча і була більш-менш об’єктивна, але містила непослідовну оцінку стану злочинності [116, с.64]. Згодом, майже через рік, дана Концепція була скасована на підставі прийняття Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року (2011 р.). Згодом для реалізації положень цієї Концепції МВС України було підготовлено та 233 подано на затвердження КМУ відповідний План заходів з її реалізації [350]. Але, як й інші документи з протидії злочинності, даний План містив здебільшого декларативні заходи для її суб’єктів, які і так входили до кола їх обов’язків. Результати порівняння концепцій попередніх комплексних програм профілактики правопорушень (2007-2009 рр.; 2011-2015 рр.) також вказують на те, що їх директивні приписи в більшості є тотожними, а інколи і повторюються. Такий стан програмування може вказувати на те, що проблеми, які намагалися розв’язати на державному рівні у сфері протидії злочинності, залишились невирішеними. Фактично на цьому в 2011 році динамічний процес розробки державних строкових програм з протидії злочинності в Україні був зупинений. На початку 2014 року у Верховній Раді України народними депутатами України С.Г. Міщенком та О.М. Волковим було зареєстровано проект Закону України «Про Державну програму невідкладних заходів з протидії злочинності на 2014-2016 роки» № 4783 від 24.04.2014 (далі – законопроект № 4783) [453]. Це була спроба затвердити державну цільову програму з протидії злочинності саме Законом України, з метою підвищення її рівня та обов’язковості виконання всіма суб’єктами, які в ній пропонувалося задіяти. Як було зазначено в самій пояснювальній записці до законопроекту № 4783 від 24.04.2014, його прийняття було необхідним у зв’язку із складною ситуацією в Україні, загальним загостренням криміногенної обстановки та соціальним напруженням, що має місце внаслідок масової активізації діяльності незаконних військових формувань, озброєних злочинних угрупувань, активізації діяльності на території України представників іноземної та транснаціональної організованої злочинності, намагання представників організованих злочинних угрупувань вжити заходів до корумпування влади, посилення розпалювання міжнаціональної та міжрегіональної ворожнечі, поширення злочинів проти особи та корисливо- насильницьких злочинів. Законопроект № 4783 мав за мету забезпечити захист конституційних прав і свобод, життя, здоров’я та майнових інтересів громадян, зміцнення правопорядку 234 як найважливішої умови нормального функціонування суспільства і держави, а також вжиття масштабних комплексних заходів, що мають забезпечити стабілізацію криміногенної обстановки на 2014-2016 роки. Запропонований проект Програми мав структуру, яка була відмінна від попередніх державних програм та не відповідала вимогам Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (2007) [372]. На це також вказало в своєму висновку Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України [453]. За своєю структурую Програма складалась із загальної частини та п’яти розділів*. В цілому дана програма нагадувала внутрішньовідомчий план заходів з посилення оперативно-службової діяльності окремими правоохоронними органами. В подальшому даний законопроект був відхилений з багатьох причин, але дві з основних є вагомими та пов’язані з: 1) недотриманням законодавчої процедури розробки та подання такого документа, визначеної чинним законодавством, зокрема Законом України «Про державні цільові програми» (внесення такої програми народними депутатами України на затвердження Верховною Радою України, а не Кабінетом Міністрів України, суперечить чинному законодавству); 2) затвердження державних правоохоронних програм законами України також не передбачено чинним законодавством та Конституцією України. * Розділ 1 «Організаційно-правові заходи», Розділ 2 «Профілактика правопорушень» (зроблено акцент на: розвитку соціальної профілактики на регіональному рівні щодо подолання бідності, безробіттю та дискримінацію; формуванні регіональних та місцевих планів з виконання державної програми; профілактиці корупції, крадіжкам; зародженні адресної допомоги особам з груп ризику; проведенні наукових кримінологічних досліджень), Розділ 3 «Зміцнення громадського порядку та безпеки» (в більшості нагадує план заходів правоохоронних органів з активізації виконання тих функцій, які і так вони виконують), Розділ 4 «Протидія корупції та організованій злочинності» (передбачалось, зокрема, розробити Концепцію протидії організованій та транснаціональній злочинності), Розділ 5 «Міжнародне співробітництво». 235 У подальшому, в період з 2014 по 2019 роки, жодних конкретних дій з боку відповідних суб’єктів* щодо розробки та запровадження державної програми з протидії злочинності не було вжито. Як вже зазначалось, на формування даних програмних документів впливає діяльність суб’єктів, які мають право ініціювати їх розроблення. Розглянемо це питання далі. Аналіз державних програм протидії злочинності в Україні (в даному контексті ми використовуємо це словосполучення як узагальнююче поняття для всіх державних програм боротьби, чи запобігання або профілактики злочинності в Україні), які діяли в період з 1993 по 2010 роки, показав, що головним ініціатором та розробником таких програм виступало МВС України. У подальшому пропонуємо в межах чинного законодавства проаналізувати компетенції відповідних суб’єктів щодо даного питання, виявити певні особливості, недоліки та сформувати пропозиції щодо покращення цієї роботи. Базові вимоги щодо ініціювання та розробки державних цільових програм, в тому числі і правоохоронних, до яких відноситься і державна програма протидії злочинності в Україні на певний період, визначені в Законі України «Про державні цільові програми» (далі – Закон). Згідно зі ст. 6 Закону ініціаторами розробки державних цільових програм, в тому числі і правоохоронних, можуть виступати: Кабінет міністрів України** (КМУ), центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ), Національна академія наук України (НАНУ), обласні державні адміністрації (ОДА). У ст. 8 Закону можна знайти конкретизацію того, хто може виступати державним замовником (суб’єкт, який здійснює загальне керівництво і * Щодо відповідних суб’єктів, то маються на увазі суб’єкти, які мають право згідно з чинним законодавством ініціювати розробку таких програмних документів. Нагадаємо, що впродовж 1993-2011 років суб’єкт, який затверджував такий програмний документ, змінювався тричі (Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України), що було пов’язано з тривалим формуванням законодавства у сфері розробки державних цільових програм. ** Відповідно до п. 4 та п. 7 ст. 116 Конституції України на Кабінет Міністрів України покладається обов’язок щодо розробки і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку), а також здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю. 236 контроль за розробленням державної цільової програми та виконанням її заходів і завдань) державних цільових програм, в тому числі і правоохоронних, а саме такими суб’єктами можуть виступати – ЦОВВ, НАНУ, ОДА. Проте що стосується державної програми протидії злочинності в Україні, то необхідною є певна конкретизація, враховуючи компетенцію кожного з ЦОВВ у відповідній сфері. Звичайно, наприклад, що МОЗ України. Мінсоцполітики не будуть ініціювати та виступати державним замовником державної програми протидії злочинності в Україні. Але що стосується питань профілактики наркоманії та протидія правопорушенням у сфері НОН, то цілком логічним є те, що ініціатором та замовником таких програм може виступити саме МОЗ. Стовно профілактики домашнього насильства та протидії торгівлі людьми – ініціатором та замовником може виступати Мінсоцполітики. Проведений нами аналіз положень про діяльність ЦОВВ* дає чітке розуміння, що одним з ініціаторів та основним розробником і замовником державної програми протидії в Україні виступає саме МВС. Так, пунктом 5 частини 4 Положення про Міністерство внутрішніх справ України передбачено, що МВС України розробляє проекти державних програм з питань забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, безпеки дорожнього руху, охорони державного кордону, захисту об’єктів і територій на випадок виникнення надзвичайних ситуацій, а також з питань міграції [365]. Безумовно, інші ЦОВВ хоча і безпосередньо не ініціюють формування даної програми, але мають право надавати свої пропозиції. Аналіз положень Стратегії розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України на період до 2020 року показав, що найближчим часом МВС України у напрямку протидії злочинності не передбачає формування окремих програмних документів. Так, у частині реалізації пріоритету «Протидія злочинності» передбачається забезпечення зміцнення публічної безпеки і порядку в державі шляхом виконання превентивних програм і підвищення спроможностей органів системи МВС у протидії злочинності [426]. * Станом на вересень 2019 року в системі ЦОВВ функціонують: 19 міністерств, 21 державна служба, 14 державних агентств, 4 державні інспекції, 7 ЦОВВ зі спеціальним статусом, 4 – інші ЦОВВ (серед яких НПУ) [293]. 237 У системі МВС України створена та функціонує Національна поліція України (далі – НПУ), яка є центральним органом виконавчої влади, чия діяльність координується МВС України. Відповідно до Положення про НПУ, до його компетенції також відноситься ініціювання та надання відповідних пропозиції щодо розробки програмних документів у сфері протидії злочинності та забезпечення публічної безпеки та порядку [367]. Сьогодні інформація щодо ініціювання розробки даним суб’єктом проектів державних програм з протидії злочинності відсутня. Наступний суб’єкт, який чомусь не визначено в Законі (ст. 6), проте він має відповідні повноваження, – це РНБОУ. Проведений нами аналіз повноважень РНБОУ, визначений в Законі Україні «Про Раду національної безпеки і оборони України» (далі – Закон про РНБОУ), показав, що ст. 4 до компетенції даного суб’єкта, крім іншого, відноситься прийняття рішень щодо проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони. Також пунктом 8 статті 4 Закон про РНБОУ передбачено, що даний суб’єкт координує і контролює діяльність органів виконавчої влади з протидії корупції, забезпечення громадської безпеки та боротьби із злочинністю з питань національної безпеки і оборони [404]. Саме цей суб’єкт задає окремий тон в необхідності розробки та вдосконалення правоохоронних програм, в тому числі і програм з протидії злочинності. Як правило, це відображається в його рішеннях, які містять відповідні завдання для КМУ як головного суб’єкта розробки державних цільових програм (далі – ДЦП). Так, найбільш активно питання розробки та реалізації програмних документів з означеного напрямку розглядались в 2009 р. та 2014-2018 рр. Як приклад можна навести рішення РНБОУ від 11 вересня 2009 року «Про стан 238 злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції»* [407]. Також є важливими й інші рішення РНБОУ, якими визначався оновлений вектор в питаннях протидії злочинності та забезпечення публічної безпеки в сучасних умовах, зокрема: «Про Стратегію національної безпеки України» від 6 травня 2015 року, «Про заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю в Україні» від 6 травня 2015 року, «Про Доктрину інформаційної безпеки України» від 29 грудня 2016 року, «Про невідкладні заходи з нейтралізації загроз національній безпеці у сфері міграційної політики» від 1 березня 2018 року [406; 410; 412; 413]. В цих документах головний акцент робиться на посиленні протидії організованій злочинності, діяльності незаконних збройних формувань, тероризму, нелегальній міграції, кіберзлочинності, торгівлі людьми, незаконному обігу зброї. Такий підхід обумовлений перебуванням Україні в стані надання відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Як бачимо, крім МВС України як ініціатора, у сфері державного програмування протидії злочинності такими повноваженнями наділена і РНБОУ [533]. Для узгодження положень ст. 6 Закону України «Про державні цільові програми» та п. 1 ст. 4 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» вбачається доцільним доповнити статтю 6 базового документа ще одним суб’єктом (РНБОУ), який також може своїми рішеннями ініціювати розробку відповідних державних програм, в тому числі і щодо протидії злочинності. * В даному документі наголошувалось на неефективності протидії злочинності в країні, про необхідність прийняття довгострокових державних програм, зокрема Концепції державної програми профілактики правопорушень на 2010-2015 роки, а також про внесення до Верховної Ради України проектів законів "Про ратифікацію Європейської конвенції про компенсацію збитків жертвам насильницьких злочинів" (підписаної Україною у 2005 році), "Про компенсацію збитків жертвам умисних насильницьких злочинів". Щодо останнього, то станом на 07.2019 жодного з цих документів Верховною Радою України не розглянуто та не прийнято. Хоча Міністерство юстиції України повторно у 2018 році даний пакет документів розробляло знов, а також проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України, який передбачає створення Державного фонду компенсації збитків жертвам злочинів [247; 268]. 239 Відповідно до Конституції України діяльність РНБОУ напряму пов’язана з діяльністю Президента України. Саме указами Президента України вводяться в дію всі рішення РНБОУ. Проте Президент України має повноваження щодо ініціювання розгляду відповідних питань, в тому числі і у сфері протидії злочинності на засіданнях РНБОУ, а також давати відповідні доручення КМУ щодо розробки відповідних державних програмних документів, також і у цій сфері. Зазначимо, що після проведення навесні 2019 виборів Президента України новобраний глава держави тільки впродовж червня-липня 2019 року видав три укази, які стосувалися окремих питань протидії злочинності та національної безпеки. Фактично ці документи визначають певні пріоритети в цій сфері та є базою для формування окремих державних програмних документів. Маємо на увазі такі укази Президента України: «Про заходи щодо протидії контрабанді та корупції під час митного оформлення товарів» від 9 липня 2019 року №505/2019 [377]; «Про Порядок проведення огляду загальнодержавної системи боротьби з тероризмом» від 9 липня 2019 року №506/2019 [393]; «Про заходи щодо протидії рейдерству» від 22 липня 2019 року № 542/2019 [378]. Так, наприклад у першому документі становить науковий та практичний інтерес ініціювання розробки відповідних державних програмних документів у сфері протидії злочинності, позиція щодо необхідності розгляду проекту програми боротьби з контрабандою і корупцією під час митного оформлення товарів. Але така ініціатива адресована не напряму до Кабінету Міністрів України, а до РНБОУ через необхідність утворення Міжвідомчої комісії з питань боротьби з контрабандою та корупцією на митниці, якій буде розробляти та вносити до РНБОУ на розгляд проект цієї програми. Якщо в перспективі буде прийнято рішення РНБОУ про ухвалення проекту такої програми і введено в дію Указом Президента України, воно стане обов’язковим для виконання Кабінетом Міністрів України, який в кінцевому результаті затверджує такі програми відповідно до вимог Закону України «Про державні цільові програми» (2004). 240 Відповідно до ст. 106 Конституції України, а саме п. 28 (Президент може створювати для здійснення свої повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи та служби (в тому числі і за таким напрямом, який він забезпечує – національна безпека)) та п. 31 визначено, що укази та розпорядження Президента України є обов’язковими до виконання на території України. Аналіз ст. 6 «Ініціювання розроблення державної цільової програми та громадське обговорення концепції програми» Закону України «Про державні цільові програми» (2004) показує, що такі суб’єкти ініціювання розробки державних цільових програм, як Президент України та РНБОУ в Законі не зазначені. Ця прогалина повинна бути усунена шляхом внесення відповідних змін з урахуванням положень Конституції України та Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» (1998). Окремо слід звернути увагу на повноваження щодо ініціювання розробки відповідної програми та/або надання пропозицій до проекту державної програми протидії злочинності в Україні таких суб’єктів, як Офіс ГПУ (до 25.09.2019 – ГПУ), СБУ, НАБУ, які не входять до системи ЦОВВ, а також ДБР, який віднесений до ЦОВВ зі спеціальним статусом та є новоствореним (листопад 2018 року) державним правоохоронним органом. Щодо Офісу Генерального прокурора (до 25.09.2019 – ГПУ), то даний суб’єкт у державних програмах протидії злочинності зазначається як один зі співвиконавців заходів, які в них передбачаються. У Законі України «Про прокуратуру» (2014 року) чітко не визначається, чи до повноважень даного суб’єкта відноситься ініціювання та розробка таких програм, а також не згадується про обов’язковість внесення пропозицій до проекту державної програми протидії злочинності [401], хоча діяльність з ініціювання та надання пропозицій до проекту програмного документу ГПУ може здійснюватись під час організації координаційної* діяльності правоохоронних органів у сфері протидії * В ч. 2 ст. 25 (в редакції до 25.09.2019) Закону України «Про прокуратуру» було визначено такі форми координації взаємодії правоохоронних органів у сфері протидії злочинності: проведення спільних нарад (координаційні наради), створення міжвідомчих робочих груп, проведення узгоджених заходів. Після змін від 25.09.2019 в ч. 2 ст. 25 даного 241 злочинності, що також випливає зі спільного наказу Генерального прокурора України та керівників правоохоронних органів від 26.04.2012 № 43/375/166/353/284/241/290/236 «Про затвердження Положення «Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією»« [383; 481, с.158]. Аналіз цих документів з питань координації не дає нам чіткої відповіді на питання щодо того, в який спосіб органи прокуратури, а в нашому випадку – Генеральна прокуратура, беруть участь у формуванні державної політики у сфері протидії злочинності та програми протидії злочинності зокрема. Начебто цей суб’єкт спільно з іншими спеціальними суб’єктами (правоохоронними органами) може визначити основні напрями протидії злочинності, формувати пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства, заслуховувати керівників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо їхньої діяльності з питань попередження і протидії злочинності, але повноваження щодо формування проекту або хоча б пропозицій до проекту державної програми протидії злочинності нормативно не визначено. Останнє потребує усунення шляхом внесення відповідних змін до нормативно-правових документів, зокрема до ст. 9 «Повноваження Генерального прокурора» Закону України «Про прокуратуру» (пропонується доповнити повноваження словами: «у межах своєї компетенції бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, вносить відповідні пропозиції на розгляд Кабінету Міністрів України»). Також зазначимо, що в державні програми протидії злочинності цей орган у ролі співвиконавця окремих заходів включається лише за його згодою. Наступний суб’єкт програмної діяльності у сфері протидії злочинності, який також становить інтерес, – це СБУ. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Закону закріплено наступне: «Основною формою координації є проведення координаційних нарад з керівниками правоохоронних органів, на яких заслуховується інформація щодо їхньої діяльності у сфері протидії злочинності. Рішення координаційної наради є обов’язковим до виконання всіма зазначеними в ньому правоохоронними органами. Порядок та інші форми координації затверджуються наказом Генерального прокурора». Такими змінами була виключено обов’язковість реєстрації наказу ГПУ про організацію координаційної роботи в Міністерстві юстиції України. 242 Службу безпеки України» СБУ – це державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями [414]. Вивчення положень даного Закону показує, що взагалі серед повноважень цього суб’єкта не визначено формування або участь у формуванні проектів державних програм протидії злочинності, хоча даний суб’єкт на практиці надає відповідні пропозиції до програмних документів з протидії злочинності і є одним з суб’єктів реалізації програмних заходів, який визначається за його згодою. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне запропонувати конкретизувати повноваження СБУ щодо питань участі у програмуванні протидії злочинності шляхом внесення змін до Закону України «Про Службу безпеки України», за змістом ідентичних тим, що пропонувалися для Офісу Генерального прокурора України (ГПУ до 19.09.2019) («в межах своєї компетенції бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, вносить відповідні пропозиції на розгляд Кабінету Міністрів України»). Щодо НАБУ, який є самостійним державним правоохоронним органом у сфері протидії корупції, то в Законі України «Про Національне антикорупційне бюро України» також чітко не передбачено його повноваження щодо участі у програмуванні протидії злочинності. Лише у ст. 8 Закону акцентується на наданні пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань, що належать до його компетенції [387]. Хоча даний суб’єкт, де-факто, бере участь у формуванні державних програм щодо протидії корупції, а тому в межах своєї компетенції також може надавати відповідні пропозиції до проекту державної програми протидії злочинності та бути залученим як співвиконавець такої програми за його згодою. Зокрема, як приклад, можна навести Державну програму щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки, де НАБУ (за згодою) визначено як одного з суб’єктів її реалізації [112]. Наступний новостворений правоохоронний орган, який розпочав свою роботу лише в листопаді 2018 року і становить інтерес для нашого дослідження, це ДБР. Згідно із Законом України «Про Державне бюро розслідувань» ДБР 243 віднесено до ЦОВВ зі спеціальним статусом, на відміну від суб’єктів, які ми розглядали вище. Так, у п. 1 ч. 1 ст. 6 даного Закону визначено серед інших повноважень даного суб’єкта брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, вносити відповідні пропозиції на розгляд Кабінету Міністрів України [330]. На нашу думку, це є вдала конструкція законодавчого закріплення повноважень щодо участі в програмуванні протидії злочинності для правоохоронних органів, які не виступають у ролі основного розробника таких програмних документів. Далі окремо слід розглянути повноваження щодо ініціювання державних правоохоронних програм та внесення відповідних пропозиції до проектів таких документів ОДА. Нагадаємо, що згідно зі ст. 6 Закону України «Про державні цільові програми» (2004 року) ОДА можуть виступати ініціаторами формування державних цільових програм. До останніх слід відносити і правоохоронні програми, якщо буквально тлумачити зміст положення цієї норми. Проте в даному аспекті задля уточнення повноважень ОДА в даному напрямі слід також звернутися і до Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Так, п.1 та 8 ст. 17 даного Закону до повноважень ОДА відносить розробку проектів відповідних регіональних програм соціально-економічного розвитку, а також розробку та внесення пропозиції до проектів державних цільових програм [385]. Останнє охоплює і розробку пропозицій до проектів державних правоохоронних програм. На рівні ОДА в їх структурі створений та функціонує такий підрозділ, як Управління взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи (найбільш поширена назва – зазначено нами, Т.О.), який виступає замовником (розробником) і координатором виконання обласних правоохоронних програм та одним із головних завдань якого є реалізація державної політики у галузях законності, правопорядку, прав і свобод громадян. Проте даний суб’єкт уповноважений розробляти та узагальнювати пропозиції щодо внесення змін через ОДА до проектів державних правоохоронних програм. Але, як бачимо, є певна неузгодженість між ст. 6 Закону України «Про державні цільові програми» та ст. 17 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» 244 в частині ініціювання формування проектів державних цільових програм. За першим документом таке повноваження в ОДА є, а за другим – немає. На нашу думку, ініціювання ОДА розробки відповідних державних правоохоронних програм має сенс але, здебільшого, якщо вони будуть стосуватися розв’язання відповідних проблем на регіональному рівні. ОДА як суб’єкт формування державних цільових програм, безпосередньо що стосується розробки державної програми протидії злочинності в Україні, не має у своєму розпорядженні всю необхідну інформацію про криміногенний стан у країні, її специфіку. Останнє в ОДА може охоплювати лише регіональні особливості стану злочинності. Відтак, з урахуванням регіональної специфіки є логічним і обґрунтованим в межах саме ст. 17 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» формування та направлення ОДА відповідних пропозицій саме до проекту державної програми протидії злочинності в Україні. Щодо ініціювання та надання пропозицій до проекту державної програми протидії злочинності в Україні, то також слід звернути увагу на такі суб’єкти, як громадські організації та окремі громадяни. Аналіз положень законів України «Про звернення громадян», «Про громадські об’єднання» (ст. 21), «Про державні цільові програми» та постанов КМУ «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» від 3 листопада 2010 р. № 996, «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм» від 31 січня 2007 р. № 106 дає підстави стверджувати, що дані суб’єкти також активно можуть брати участь у наданні пропозиції до проекту державної правоохоронної програми та в її обговоренні [329; 337; 431]. Водночас вважаємо, що дані суб’єкти в межах чинного законодавства своїми зверненнями можуть спонукати головних розробників таких програм до ініціювання необхідності їх розробки. Проте є певні нормативні розбіжності щодо залучення громадськості в обговорення проектів цих документів. Так, у ст. 6 Закону України «Про державні цільові програми» визначено, що суб’єкти, які ініціюють розробку державних цільових програм, можуть проводити громадське обговорення концепції такої програми. Тобто це їх право, а не обов’язок. Хоча у п. 14 «Порядку розроблення 245 та виконання державних цільових програм» навпаки визначено, що ініціатор проводить громадське обговорення проекту концепції програми (на засіданнях колегії, конференціях, нарадах), за результатами якого готує пропозиції, що враховуються під час доопрацювання проекту. Тобто це є імперативне положення. На нашу думку, проекти таких програм повинні проходити обов’язкове громадське обговорення, а тому в ст. 6 цього Закону після слів «можуть ініціювати розроблення державної цільової програми» слова «розробляти та проводити громадське обговорення концепції програми» пропонується викласти у новій редакції: «розробляють та проводять громадське обговорення концепції програми». Сам сенс всіх правоохоронних державних програм полягає в тому, щоб створити безпечні умови для розвитку громадян та суспільства в цілому. Тому останні мають повне право брати активну участь в формуванні та реалізації державної політики у правоохоронній сфері. Підсумовуючи, можемо дійти висновку, що питання ініціювання суб’єктами розробки відповідної програми протидії злочинності не врегульовано повною мірою Законом України «Про державні цільові програми» та не узгоджується з іншими законами, що регулюють діяльність окремих суб’єктів, від яких може виходити дана ініціатива (наприклад, РНБОУ) [Додаток Ж]. Вивчення питання щодо діяльності головних ініціаторів та розробників програмних документів з протидії злочинності в сучасних умовах, зокрема МВС України та НПУ, шляхом аналізу доступної інформації, розміщеної на офіційних веб-сайтах даних ЦОВВ, показує неоптимістичні перспективи в даному напрямі. Задля підтвердження нашого припущення щодо перспектив розроблення МВС України та НПУ в 2019 році нової комплексної державної цільової програми з протидії злочинності нами було зроблено запит до КМУ від 26.02.2019 № ТИ- 9102178 як до суб’єкта, який в цілому відповідає за формування та реалізацію ДЦП, які ним затверджуються. На даний запит було отримано відповідь від Національної поліції України (Лист від 21.03.2019 № Т-86/25/4-2019) [Додаток Е] на виконання доручення Державного секретаря Кабінету Міністрів України про те, що відповідно до п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 246 2016 року № 710 «Про ефективне використання державних коштів» [335] підготовку проектів нових державних цільових програм або внесення змін до затверджених цільових програм, що потребують додаткового фінансування з державного бюджету, припинено, а Концепція державної цільової програми з протидії злочинності не розроблялась. Аналіз положень п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2016 року № 710 (в редакції від 12.07.2019) показує, що, окрім окремих соціальних та екологічних програм, розробка інших ДЦП поки не передбачається. Такий стан обумовлений низкою чинників, одним з яких є перебування України у стані надання відсічі збройної агресії Російської Федерації на Сході Україні, а також значна залежність розвитку економіки країни від траншів Міжнародного валютного фонду та наявний значний валовий зовнішній борг країни, який на 31 березня 2019 року становив 114,4 млрд дол. і з 2017 року повільно зменшується (116,5 млрд дол.) [64]. Проте, є підстави вважати, що скорочення державних видатків на програмування протидії злочинності не є виправданим, а відсутність стратегічних документів з протидії злочинності не відповідає міжнародним та європейським стандартам у цій сфері. Щодо можливих перспектив у даному напрямі, то вони є, і це частково випливає з положень ст. 29 нового Закону України «Про національну безпеку» від 21 червня 2018 року (далі – Закон від 21 червня 2018 року № 2469-VIII)* [388]. Таким чином, підсумовуючи викладене, маємо можливість сформувати низку висновків. Так, дослідження у хронологічному порядку процесу * Так, з положень ст. 29 випливає, що на державному рівні буде розроблено Стратегію громадської безпеки та цивільного захисту України, а на її основі в подальшому передбачається можливість розробки ієрархічної групи стратегічних документів, а саме: галузеві стратегії і концепції, далі – державні цільові програми, а також плани Серед цих документів державна програма з протидії злочинності може зайняти своє місце. Хоча назва такої програми, враховуючи ключову Стратегію, яку передбачається сформувати та затвердити згідно зі ст. 29 Закон від 21 червня 2018 року № 2469-VIII, може бути й іншою, наприклад «Державна цільова програма забезпечення публічної (та/або громадської) безпеки». Проте все одно вона включатиме в себе і протидію злочинності. Річ у тому, що такі сфери, як громадська безпека та протидія злочинності, мають багато спільного. 247 програмування протидії злочинності в Україні, починаючи з 1993 по 2019 роки, з урахуванням державного підходу щодо необхідності формування єдиної державної комплексної програми впливу на злочинність, дало нам можливість виділити умовно три часових етапи, які відображають характер державного програмування в цій сфері: І етап (1993-2009 роки) – суто програмний, який характеризується послідовністю, періодичністю, сталим підходом щодо розробки чотирьох комплексних державних цільових програм з протидії злочинності. Найбільш стабільний етап в плані програмування; ІІ етап (2009-2015 роки) – напівпрограмний (етап концепцій), який характеризується відсутністю розроблених комплексних державних цільових програм з протидії злочинності, але наявністю розроблених концепцій державної програми профілактики злочинності та реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень. На цьому етапі відзначається поступовий перехід до диференційного підходу до розробки галузевих (секторальних) програм з протидії окремим видам злочинності (наприклад, торгівлі людьми, корупції, контрабанді) [340; 341; 398]; ІІІ етап (2015 – по теперішній час) – етап стагнації, який характеризується відсутністю розробки цілісної комплексної державної цільової програми та/обо її концепції й поширення хоча і диференційованого, але безсистемного підходу програмування протидії злочинності на державному рівні [Додаток Е]. Аналіз практики прийняття таких програмних документів показав, що у більшості випадків цей процес залежить від політичної волі головних розробників та наявного ресурсного забезпечення (економічної доцільності). Хоча останнє здебільшого орієнтовано на фінансування з державного бюджету, інші варіанти фінансування (від міжнародних інституцій, донорів, міжнародних партнерів, недержавних фондів) не є поширеними, що також потребує свого вирішення. Щодо основних ініціаторів розробки проекту державної програмами протидії злочинності та інших державних правоохоронних програм, то з урахуванням чинного законодавства ними сьогодні можуть виступати: Президент України, КМУ, МВС України (як один з основних), РНБОУ, інші ЦОВВ (зокрема, 248 НПУ, а інші – в межах своєї компетенції), а також НАНУ та ОДА (в межах своєї компетенції). Враховуючи компетенцію кожного з існуючих ЦОВВ та сфери відповідальності, вони всі одночасно не можуть виступати як ініціатори проекту державної програми протидії злочинності в Україні. В цьому питанні більше переваг мають МВС Украйни та НПУ. Проте є доцільним внести зімни та доповнення до ст. 6 Закону України «Про державні цільові програми», що стосується уточнення суб’єктів ініціювання державних програм з протидії злочинності, в першу чергу це стосується РНБОУ [Додаток К]. 3.2 Комплексний аналіз сучасних програмних документів у сфері протидії злочинності в Україні Одразу зазначимо, що значну роботу з аналізу програмних документів з протидії злочинності в Україні, які були прийняті та реалізовувалися впродовж 1993-2013 років, здійснили як на дисертаційному, так і на монографічному рівні такі вітчизняні вчені: О.М. Бандурка, В.І. Борисов, В.С. Батиргареєва, В.М. Бесчастний, В.В. Голіна, Л.М. Давиденко, І.М. Даньшин, Ю.Б. Данильченко, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, М.М. Клюєв, В.В. Коваленко, М.В. Костицький, М.Г. Колодяжний, О.М. Костенко, О.Г. Кулик, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, С.Ю. Лукашевич, П.П. Михайленко, С.А. Мозоль, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.О. Туляков, В.І. Шакун та інші. Щоб не повторюватись та зосередити увагу на аналізі чинних програмних документів, пропонуємо фрагментарно окреслити раніше здобуті результати вітчизняних вчених в узагальненому виді для подальшого їх порівняння. У своїй більшості жодна з чотирьох попередніх державних програм протидії злочинності не була повністю реалізована. Результати про ефективність їх виконання головними виконавцями не оприлюднювалися. Всім програмам бракувало науково обґрунтованого підходу до їх формування та належного ресурсного забезпечення. 249 По суті, більшість програм стали відомчими планами роботи з виконання функціональних завдань органів виконавчої влади у сфері протидії злочинності. Вони містили директивні приписи, які були в більшості програмах тотожними, а інколи і повторювались, що вказувало на те, що проблеми, які намагалися розв’язати на державному рівні у сфері протидії злочинності, залишились невирішеними. Також, крім цього, серед недоліків технології розробки, обговорення і прийняття відповідних програм того періоду вчені виділяли такі: недостатня концептуальна забезпеченість стратегічних і тактичних аспектів запобігання злочинності; низький рівень прогнозного забезпечення; відступ від принципів гласності та демократизму в процесі формування системи заходів запобігання злочинності; порушення строків прийняття або введення в дію програм запобігання злочинності [187, с.334-338; 196, с.63-66]. За результатами нашого спостереження встановлено, що станом на 2019 рік в цілому державні стратегічні документи з протидії злочинності розроблені та реалізуються за п’ятнадцятьма напрямами, а саме: протидія кіберзлочинності; профілактика необережної злочинності у сфері безпеки дорожнього руху; протидія нелегальній міграції; протидія корупції; боротьба з відмиванням брудних коштів, фінансуванням тероризму; боротьба з організованою злочинністю, транснаціональною злочинністю, транскордонною злочинністю; протидія незаконному обігу наркотиків; протидія контрабанді; забезпечення громадської безпеки; протидія торгівлі людьми; протидія тероризму; протидія домашньому насильству; протидія злочинності у сфері екології та надрокористування; протидія насильницьким злочинам; попередження та протидія дискримінації [Додаток Е]. У подальшому охарактеризуємо сучасний стан програмування протидії злочинності в період 2014-2019 роки та проаналізуємо саме чинні програмні документі у сфері протидії злочинності. Перед цим одразу зазначимо, що проведене нами узагальнення свідчить про незначну кількість чинних програмних документів у цій сфері та відсутність комплексної державної цільової програми у 250 сфері протидії злочинності [550]. В переважній більшості програмні документи стосуються безпосередньо та опосередковано таких напрямів: профілактика необережної злочинності у сфері безпеки дорожнього руху, протидія транскордонній злочинності [550] та торгівлі людьми [551], насильницькій злочинності в частині подолання насильства і сім’ї, а також протидії різним формам дискримінації. У напрямку профілактики необережної злочинності становить інтерес чинна Державна програма у сфері безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року (далі – Програма) [339]. Попередній аналіз Програми показує, що структурно вона відповідає Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (2007). Головною метою визначено саме зниження в Україні впродовж 2018-2020 років рівня аварійності та ступеня тяжкості наслідків дорожньо-транспортних пригод. Основними завданнями, а їх дев’ять, Програми визначено 56 заходів, які є взаємоузгодженими й охоплюють наявну проблему. Як недолік слід зазначити, що жодним із заходів не передбачається розробка та внесення змін та доповнень до адміністративного і кримінального законодавства в частині удосконалення відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху. Щодо очікуваних результатів, то вони складаються з 11 положень, а оцінка ефективності обмежується виключно визначенням зниженням відсотку постраждалих від ДТП за звітний період*, яка визначена в Додатку 3 до Програми. Проте інших критеріїв оцінки ефективності в Програмі не визначено. Хоча, на нашу думку, одним з таких критеріїв повинно стати: оцінка населенням рівня системи безпеки дорожнього руху; швидкість реагування на ДТП служби екстреної медичної допомоги, національної поліції; якість та своєчасність надання первинної медичної допомоги учасниками дорожнього руху постраждалим від ДТП тощо. * За даними патрульної поліції, кількість ДТП з постраждалими з 2017 по 2018 рік знизилась з 27220 до 24294 (на 10,7%), а кількість загиблих в ДТП також зменшилась з 3432 до 3350 (на 2,4%). Проте невтішна ситуація за 6 місяців 2019 року порівняно з таким же періодом 2018 року, зокрема: кількість ДТП з постраждалими збільшилась на 8,2% (з 9965 до 10781), а кількість загиблих в ДТП також збільшилась на 7,6% (з 1237 до 1331) [298]. 251 Окремо в Програмі у розділі «Очікувані результати» не виділяється така її обов’язкова складова, як ефективність програми, яка повинна містити критерії визначення її ефективності, що в цілому вказує на порушення її розробниками п. 29 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (2007). Окремі питання протидії контрабанді та транскордонній злочинності, за відсутності окремих державних цільових програм, охоплюються Державною програмою розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки [342]. Сама структура Програми неповною мірою відповідає вимогам щодо п. 24 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (2007). Так, зокрема, розробники програми додали окремий розділ «Загальна частина», в якому міститься аналіз наявної проблеми, зазначається мета (дублюється з розділом «Мета Програми») та взаємозв’язок з попередніми державними програми за даним напрямом. Також окремо в Програмі у розділі «Очікувані результати» не виділяється така її обов’язкова складова, як ефективність програми, яка повинна містити критерії визначення її ефективності, що в цілому вказує на порушення її розробниками п. 29 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (2007). Щодо сфери протидії торгівлі людьми, то в даному напряму розроблена та реалізується окрема Державна соціальна програми до 2020 року [343]. Попередній аналіз Програми показує, що структурно вона відповідає Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (2007). Головною метою визначено запобігання торгівлі людьми, підвищення ефективності виявлення осіб, які вчиняють такі злочини або сприяють їх вчиненню, а також захист прав осіб, постраждалих від торгівлі людьми, особливо дітей, та надання їм допомоги. Проте одразу слід зауважити, що підвищення ефективності виявлення осіб, які вчиняють злочини з торгівлі людьми, навряд чи можна віднести до соціального напрямку Програми, що випливає з її назви. Вивчення основних завдань Програми показало наявність певних недоліків, зокрема: 252 1) у завданні «боротьба зі злочинністю, пов’язаною з торгівлею людьми, кримінальне розслідування та переслідування» зміст визначених заходів не відповідає змісту самого завдання. Майже 90% заходів стосуються підвищення кваліфікації, підготовки та перепідготовки кадрів, які здійснюють протидію торгівлі людьми, а решта заходів (10%) присвячені підготовці аналітичних звітів судово-слідчої практики з протидії торгівлі людьми та впровадження кримінального аналізу ризиків торгівлі людьми; 2) у завданні «захист та допомога постраждалим від торгівлі людьми» серед заходів чітко не передбачено надання медичної, психологічної та матеріальної допомоги потерпілим від торгівлі людьми. В цілому дослідження завдань та заходів цієї Програми показує, що вони частково (на 70%) взаємоузгоджені, хоча повністю відповідають визначеній проблемі. Ряд завдань, на нашу думку, взагалі не узгоджуються з самою назвою програму, в якій центральне місце займає її соціальна спрямованість. Це стосується частково другого завдання та повністю – третього, які за своїм змістом не узгоджуються з передбачуваними для їх реалізації заходами. Проведений аналіз рубрики «Очікувані результати, ефективність Програми» та його співставлення зі змістом відображених показників в Додатку 3 Програми показав, що її розробники здебільшого акцентують увагу виключно на досягненні кількісних показників, натомість якісні залишаються поза увагою. Незакріплення останніх в Програмі унеможливлює здійснення комплексної оцінки її ефективності, у першу чергу ефективності реалізованих заходів, та не відповідає на головні питання: чи покращилась ефективність протидії торгівлі людьми в Україні, чи почувають себе в безпеці особи з груп ризику, який економічний ефект має реалізація даної програми для держави тощо. Наведене свідчить про порушення розробниками Програми (Мінсоцполітики) п. 29 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (2007). Наступна проблема, яка потребує вирішення за допомогою програмно- цільового підходу, це протидія насильницьким злочинам, в першу чергу 253 домашньому насильству. За інформацією ПРООН (Програма розвитку ООН), від фізичного домашнього насильства в Україні страждає орієнтовно 1,8 мільйона жінок. З кожним роком статистика щодо насильства вдома невпинно зростає. За офіційними даними, у 2017 році близько 600 жінок загинуло від рук насильників [601]. За даними Мінсоцполітики, щороку від насильства в Україні страждає близько 100 тис. осіб (90% з яких – жінки) [207]. В жовтні 2018 року КМУ схвалено Концепцію Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2023 року (далі – Концепція) [207]. Концепцією передбачено, що метою Програми буде забезпечення розбудови системи запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі відповідно до міжнародних стандартів і Закону України »Про запобігання та протидію домашньому насильству» в умовах децентралізації та запровадження комплексних дій та заходів, спрямованих на зменшення масштабу такого явища. Для досягнення поставленої мети в майбутній Програмі планується вжити групи заходів, спрямованих на: забезпечення координації та ефективної взаємодії спеціально уповноважених органів в цій сфері; забезпечення доступності та якості надання необхідних соціальних послуг особам, постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі; притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні домашнього насильства та насильства за ознакою статі; забезпечення розроблення та виконання програм для кривдників (станом на липень 2019 року Мінсоцполітики презентовано інформаційно-методичні матеріали з Комплексної програми корекційної роботи з чоловіками, які вчиняють насильство або належать до групи ризику щодо його вчинення) [202]; удосконалення законодавства про адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб за нехтування службовими обов’язками щодо запобігання, розслідування, переслідування та покарання за скоєння домашнього насильства; навчання та підвищення рівня професійної компетентності суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та 254 насильству за ознакою статі; проведення комплексної, а також орієнтованої на різні групи населення тематичної інформаційно-просвітницької та роз’яснювальної роботи; забезпечення збору даних про факти домашнього насильства. В цілому запропоновані групи заходів є взаємопов’язаними та відповідають основній проблемі. Дану Програму, після її затвердження КМУ, передбачається виконати протягом 2019-2023 років. Розпорядженням КМУ від 10 жовтня 2018 р. № 728-р. визначено, що проект Програми буде розроблений Мінсоцполітики та поданий на затвердження КМУ впродовж шести місяців. Сьогодні, з моменту схвалення Концепції, пройшло вже десять місяців. Моніторинг офіційного сайту Мінсоцполітики (https://www.msp.gov.ua) дав можливість дійти висновку, що станом на липень 2019 року проект такої Програми не розроблений та не поданий на затвердження Кабінету міністрів України, що є свідченням порушення термінів своєчасної розробки даного програмного документа. Щодо розділу Концепції «Очікувані результати виконання програми, визначення її ефективності», то викладені в ньому положення в більшості кореспондуються з групою заходів, які передбачається реалізувати через Програму. У напрямку попередження та протидії дискримінації на державному рівні також прийнята та реалізується низка стратегічних документів, в тому числі і Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року. Аналіз самого документа показує, що більшість визначених в ньому заходів спрямовані на соціальну профілактику дискримінації між чоловіками та жінками [114]. Проте як в Концепції до цієї Програми, так і в самій Програмі відсутнє посилання на взаємозв’язок та взаємоузгодженість з такими стратегічними документами, як: Національна стратегія у сфері прав людини до 2020 року, Стратегія захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року [212; 280; 510]. Проведений аналіз чинних програмних документів та їх концепції показав, що більшість передбачених в них заходів умовно можна поділити на шість 255 основних груп, які спрямовані на: 1) удосконалення чинного законодавства; 2) покращення взаємодії та координації між суб’єктами профілактичної роботи; 3) покращення технічного оснащення суб’єктів профілактики та їх інформаційно- телекомунікаційної складової; 4) підготовку кадрів у відповідному напрямі; 5) проведення профілактичної роботи; в меншій мірі – 6) міжнародне співробітництво. Залишається негативна практика відсутності відкритих та доступних звітів державних замовників за результатами реалізації програмних документів з протидії злочинності. Така практика існувала як у 1993-2013 роки, так і продовжує існувати у 2014-2019 роки, що унеможливлює всебічну оцінку виконання програмних документів та їх ефективності. Нами встановлено, що має місце порушення при розробці програмних документів вимог Порядку розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 106, а саме пунктів: 24 (щодо дотримання структури Програми), 28 (щодо взаємозв’язку та відсутності суперечностей при формуванні групи заходів, спрямованих на виконання конкретного програмного завдання), 29 (щодо визначення методики оцінки ефективності виконання Програми, яка повинна бути розроблена державним замовником з урахуванням специфіки програми та кінцевих результатів) тощо. Також, враховуючи викладений огляд, слід наголосити на певних проблемах, які потребують свого вирішення, а саме: 1) прийняття окремої сучасної (інноваційної) середньострокової (в ідеалі – довгострокової) програми протидії злочинності, яка стане основою для формування відповідних програмних документів на регіональному та місцевому рівнях. Таким чином буде вибудовуватися відповідна ієрархічна система програмних документів у цій сфері, що дозволить максимально ефективно акумулювати ресурси для вирішення нагальних проблем та досягнути стратегічної мети – зниження рівня злочинності та підвищення рівня безпечності громадян та безпеки територій для їх сталого соціально-економічного розвитку. 256 Поки в Україні є проблема щодо розробки саме довгострокових державних програм з протидії злочинності на 10 і більше років через відсутність можливості здійснювати якісні прогнозні оцінки змін стану злочинності, в перспективі будуть залишатися актуальними середньострокові програми; 2) логічна структурованість програмного документа; 3) зміщення акценту програмних заходів з протидії злочинності від посилення кримінально-правового впливу на злочинність на соціальну та ситуаційну профілактику (європейський підхід); 4) державні програми і плани заходів з їх виконання повинні розроблятися та прийматися одночасно. Щодо останнього, то окремі вітчизняні вчені (В.В. Голіна, М.Г. Колодяжний) вважають, що строкові державні плани необхідно відокремити від програми, оскільки вони повинні мати іншу нормативну базу, можуть змінюватись, корегуватися, доповнюватись [116, с.66]. На наше переконання, ці документи повинні прийматися одночасно, і скоріше є виправданим підхід, коли згідно з чинним Порядком КМУ (2007 року) план заходів є структурним елементом програми та додатком до неї. Поряд з тим розробці Програми передує її Концепція, яка фактично дозволяє розробнику до формування проекту Програми вже сформувати проект плану заходів з реалізації завдань, які нею визначені. Якщо запровадити підхід щодо формування окремо плану від програми, за наявності обов’язковості розроблення перед цим Концепції такої програми, що передбачено Порядком КМУ (2007), то весь процес програмування затягнеться на тривалий час. Це в перспективі унеможливить своєчасність впровадження державної політики у сфері протидії злочинності; 5) належне наукове та ресурсне забезпечення розробки програм та їх реалізація; 6) удосконалення системи контролю за виконанням програмних документів з протидії злочинності. На останок зазначимо, що проведений нами аналіз практики програмування протидії злочинності на державному рівні в сучасних умовах дозволив виявити типові недоліки відповідних документів, а також практики їх розробки, яким у 257 більшості притаманна певна тендеціозність до повторення, що співпадає з висновками вітчизняних кримінологів, які досліджували цю проблематику раніше. Проте є суттєва відмінність в недоліках в сучасних умовах – це тривала стагнація в питанні розробки та прийняття комплексної державної цільової програми протидії злочинності, а відсутність затвердженої державної політики в цій сфері унеможливлює належний системний та диференційований підхід до розробки галузевих державних програм з протидії злочинності*. Щодо останнього, то за результатами проведеного нами вибіркового опитування працівників поліції переважна кількість респондентів – 63,7% – наголошують, що така державна стратегія вкрай потрібна й існує необхідність в її скорішій розробці; 10,6% не вважають за потрібне розробляти та затверджувати вказану стратегію; ускладнилися з відповіддю на запитання 25,7% опитаних. Також щодо необхідності розробки та прийняття Державної комплексної програми протидії злочинності, то 63,7% респондентів вважають, що такий документ повинен бути прийнятим. В той же час серед цієї частки опитаних виникали різні думки щодо того, на який період повинна бути розрахована така Державна програма. Максимальна частка респондентів – 31,0% – вважають, що це має бути середньостроковий період (3-5 років); 20,4% – короткостроковий (1-2 роки); про довгострокову (10-15 років) програму вказали лише 12,4% працівників поліції [Додаток Б]. * Так, зокрема, з положень ст. 29 випливає, що на державному рівні буде розроблено Стратегію громадської безпеки та цивільного захисту України, а на її основі в подальшому передбачається можливість розробки ієрархічної групи стратегічних документів, а саме: галузеві стратегії і концепції, далі – державні цільові програми, а також плани [388]. Серед цих документів державна програма з протидії злочинності може зайняти своє місце. Хоча назва такої програми, враховуючи ключову Стратегію, яку передбачається сформувати та затвердити згідно зі ст. 29 Закон від 21 червня 2018 року № 2469-VIII, може бути й іншою, наприклад «Державна цільова програма забезпечення публічної (та/або громадської) безпеки». Проте все одно вона включатиме в себе і протидію злочинності. Річ у тому, що такі сфери, як громадська безпека та протидія злочинності, мають багато спільного. 258 3.3 Засади формування державної комплексної програми протидії злочинності Наступним питанням, яке має важливе значення у процесі формування програм з протидії злочинності, є дотримання відповідних засад (принципів та/або вимог) при побудові програмних документів. Якість діяльності з програмування протидії злочинності залежить від того, як побудована така робота, і найголовніше – на яких засадах вона ґрунтується. Останнє включає в себе дотримання відповідних принципів, підходів та/або вимог, які пов’язані з формування державних програм протидії злочинності. У подальшому, поряд з терміном «засади», будемо оперувати термінами «принципи», «підходи», «вимоги». Вважаємо, що термін «засади» є більш ємним та об’єднує (включає) всі інші терміни, зазначеними нами. Відповідно до тлумачних словників української мови терміни «засади» та «принципи» мають більше спільного, ніж відмінного. Так, засада тлумачиться як вихідне, головне положення, принцип; основа світогляду, правило поведінки [561]. Принцип – основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напряму і т. ін.; або керівна основа (особливість, покладена в основу створення або діяльності чого-небудь) [490, с.585; 561]. Зазначимо, що неодноразово вітчизняними вченими зверталась увага на невідповідність чинних правоохоронних програм вимогам, які розроблені кримінологічною наукою: наукова обґрунтованість, реальність, законність, актуальність, конкретність, несуперечливість, своєчасність та інформативність. Окремі вчені перелік цих вимог розширюють. Так, наприклад, О.М. Бандурка, Л.М. Давиденко, О.М. Литвинов до цих вимог додають ще спадкоємність програм, їх безперервність та контрольованість [456, с.74]. Додатково М.М. Клюєв досліджує ще таки принципи програмування, як системність, диференціація, динамічність, безперервність [195, с.10]. У свою чергу, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, С.Ю. Лукашевич, М.Г. Колодяжний [116, с.96; 259 163, с.97-98] висувають при програмуванні додатково ще і такі вимоги, як: узгодженість із програмами соціально-економічного та культурно-виховного розвитку; побудованість на кримінологічній інформації; чітке визначення об'єктів запобіжного впливу; директивність змістовного стилю документа; прозорість процесу виконання положень програми тощо. Поряд з цим зазначимо, що сьогодні законодавчо (як у Законі України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004, так і в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм» від 31 січня 2007 р. № 106) вимоги та/або принципи формування програмних документів закріплені лише частково. Здебільшого у кримінологічній літературі при розгляді питання формування програм протидії злочинності не деталізують вимоги, які до них висуваються. Хоча останні можна побачити лише при розгляді у кримінологічній літературі питань з формування планів запобігання злочинності. Заслуговує на увагу точка зору М.П. Клеймьонова, якій до таких вимог пропонує віднести: відповідність міжнародним стандартам, пріоритетність захисту прав і свобод людини [194, с.219]. Одним з основних аспектів програмування протидії злочинності залишається формування самої програми. На наше переконання, принципи, на яких здійснюється програмування, як і сама діяльність держави з протидії злочинності, цілком притаманні і формуванню самої державної програми та мають діалектичний зв'язок. Як вірно зазначає М.М. Клюєв, неможливо створити програму, не можна її вдосконалювати, не створивши і не розвиваючи відповідну систему відносин. Формування державної програми підпорядковується певним правилам і технологіям, завдяки чому виділяються і принципи програмування запобігання злочинності. Так, вченим пропонується виділяти загальні принципи, а також специфічні (хоча в авторефераті вони визначені автором як спеціально- юридичні [195, с.10] – виділено нами – Т.О.) як основні ідеї про те, як повинні розроблятися і реалізовуватися програмні документи [196, с.85]. 260 Перш ніж перейти безпосередньо до розгляду принципів, на яких повинна будуватися державна програма з протидії злочинності, зазначимо: 1) діяльність з протидії злочинності в Україні, як і сам процес забезпечення цієї діяльності, в тому числі і шляхом ефективного програмування, повинна відповідати одній з головних вимог, на наш погляд, а саме спрямованості її на захист національних цінностей, національних інтересів та врахування національних цілей [113, с. 290- 298; 185, с.102; 206; 246; 276; 302; 388; 505, с.20]; 2) при визначенні основних засад формування державних програм необхідно виділяти такі підходи: законодавчий (нормативно-правовий), науковий та міжнародний (враховуються вимоги/рекомендації міжнародних інституцій); 3) у межах даного дослідження ми визначимо як принципи, на яких здійснюється формування програмних документів у певній сфері, так і вимоги, яких необхідно дотримуватись їх головними розробниками. Далі розглянемо підходи щодо визначення засад формування державних програм з протидії злочинності. Враховуючи законодавчий (нормативно-правовий) підхід, окремі вимоги* до цих документів визначені у: ст. 2 Закону України «Про державні цільові програми» (2004) та п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм» (2007) [333; 372]. Проте положення зазначених норм в більшості дублюються. В той же час, вивчення цих документів показало, що вони не містять жодного положення, яке б закріплювало принципи формування програмних документів, що безперечно вказує на наявні прогалини. Науковий підхід з висвітлення даного напряму є більш ґрунтовним та інформативним. В узагальненому вигляді до основних принципів, на яких * Вимоги зводяться до наступних: існування проблеми, розв'язання якої засобами територіального чи галузевого управління є неможливим та потребує державної підтримки, координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; відповідність мети програми пріоритетним напрямам державної політики; необхідність забезпечення міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків технологічно пов'язаних галузей та виробництв; наявність реальної можливості ресурсного забезпечення виконання програми. 261 ґрунтується формування державних програм протидії, вчені відносять: законність, наукову обґрунтованість, об’єктивність, конкретність, директивність, цілеспрямованість, системність, динамічність, безперервність, диференціацію, спадкоємність (наступність), контрольованість [56, с. 26-29;116, с.96; 194, с. 219; 196, с. 85-86; 456, с.74]. В подальшому розкриємо їх зміст. Так, принцип законності полягає у формуванні програмного документа повноважним суб’єктом (головним розробником), з дотриманням встановленого порядку, а також у відповідності програмних заходів вимогам законів та інших нормативних актів. Принцип наукової обґрунтованості полягає в тому, що формуванню сучасної програми протидії злочинності повинні передувати кримінологічні розробки, а також результати наукових досліджень в інших сферах (соціальна, економічна, політична, інформаційна, безпекова). Також визначення суб’єктами протидії злочинності системи заходів впливу на неї, а також на усунення криміногенних чинників повинно на досягненнях досягнень юридичної науки та інших наук під час їх реалізації. При формуванні державних програм є доцільним залучення наукового потенціалу НДУ та спеціалізованих вищих навчальних закладів. Принцип об’єктивності програмування полягає у максимальній відповідності програмних заходів реальній кримінологічній обстановці, результатам кримінологічних прогнозів, а також визначеним завданням; спрямованості програмних заходів на вирішення ключових проблем. Принцип конкретності вимагає включення до програми чітких і ясно сформульованих заходів, строків виконання і суб'єктів, відповідальних за їхню реалізацію. Даний принцип виключає внесення в проект програми заходів, які неможливо проконтролювати, а також забезпечує врахування особливості регіонального і місцевого середовища, де планується реалізовувати відповідні заходи. Принцип директивності полягає в обов'язковості та своєчасності виконання всіма суб’єктами програми, заходів, які в ній передбачені, в тому числі суб'єктами 262 нижчих рівнів всіх заходів, які передбачені програмами протидії злочинності вищого рівня. Принцип цілеспрямованості полягає у взаємоузгодженості завдань, системи заходів з цілями програми та їх спрямованості на досягнення головної мети програми. Не допускається включення до програми завдань та заходів, які не спрямовані на досягнення головної мети. Принцип системності полягає не тільки в передбаченні у проекті програм взаємозалежного комплексу організаційно-управлінських, правових, соціально- економічних, політичних, інформаційних та інших заходів впливу на всю сукупність детермінант, що обумовлюють вчинення кримінальних правопорушень, але і в узгодженості діяльності задіяних суб'єктів всіх рівнів протидії злочинності в процесі розробки, прийняття і реалізації програмних документів. Поряд з цим цей принцип реалізується через процес узгодження проекту нової програми протидії злочинності з іншими державними стратегічними документами вищого порядку, а також рівнозначними, але які спрямовані на реалізацію державної політики з профілактики окремим видам злочинності чи фоновим явищам в суспільстві. Динамічність програмування означає те, що періодично в програму протидії злочинності вносяться зміни головним замовником задля підтримання її в актуальному стані. Такі заходи є відповідною реакцію на можливі позитивні та/або негативні зміни в криміногенному середовищі, а також можуть бути пов’язані з актуалізацією внутрішніх та зовнішніх загроз громадській безпеці. З даним принципом програмування діалектично поєднані і такі принципи, як безперервність та спадкоємність (наступність) програмування. Щодо першого зазначимо, що процес розробки та реалізації програм з протидії злочинності не повинен зупинятися, хоча і характеризується певною періодичністю та обмежується терміном реалізації самої програми. Проте діяльність держави у цій сфері (протидія злочинності) не зупиняється, а відбувається на постійні основі, а тому і організація цієї роботи з використанням 263 програмно-цільового підходу також не повинна зупинятися задля досягнення найбільшого ефекту. Що ж до другого (спадкоємність/наступність), то він досягається при формуванні нової програми з врахуванням позитивного досвіду реалізації попередньої, а також невирішених проблем, які залишаються актуальними і надалі. Принцип диференціації полягає як у визначені у проекті програми окремих (найбільш актуальних) напрямів впливу на злочинність (окремих видів злочинів), так і у формуванні низки взаємопов’язаних державних програм з протидії окремим видам злочинності (наприклад: програма протидії торгівлі людьми або програма запобігання та протидії домашньому насильству, контрабанді – в перспективі). Розкриваючи зміст даного принципу, М.М. Клюєв [196, с.86] зазначає, що він полягає у включенні в програму із запобігання злочинності системи заходів, що розрізняються за змістом і рівнями, на яких вони повинні реалізовуватися (область, район, мікрорайон, трудовий колектив). З такою позицією можна погодитись лише частково. На нашу думку, принцип диференціації у процесі програмування може бути застосований як до різновидів правоохоронних програм, які розробляються, так і до системи заходів кримінологічного впливу на злочинність. Принцип контрольованості полягає в систематичному здійсненні аналізу ефективності виконання програмних заходів як з боку головного замовника (задіяних суб’єктів), так і з боку інших контролюючих суб’єктів (наприклад, Рахункова палата України, Мінсоцполітики), громадськості та незалежних експертів, а також в періодичному оприлюдненні результатів виконання програми. Поряд з принципами науковці виділяють і відповідні вимоги, яких слід дотримуватись при формуванні програм з протидії злочинності. Одразу зауважимо, що у науковій літературі іноді робиться акцент виключно на принципах програмування, а в окремих випадках зазначаються лише вимоги до програмування, які включають в себе і принципи. Поряд з цим ми вважаємо, що 264 принципи – це більш фундаментальна, постійна категорія (базис) щодо окремих вимог, але вони взаємопов’язані та доповнюють один одного. До вимог, яких слід дотримуватись при формуванні програм з протидії злочинності, доцільно віднести такі: комплексність програмування, яке забезпечується участю в підготовці і реалізації програми всіх суб'єктів, їх взаємодією, а також узгодженістю програм різних рівнів (регіонального, муніципального) [194, с. 219]; реальність, що обумовлює включення до програм протидії злочинності лише тих заходів, для здійснення яких є необхідними ресурси та можливості; економічна доцільність, що вимагає забезпечення такого програмування протидії злочинності, при якому матеріальні витрати на реалізацію рішення не перевищують економічний ефект від його виконання [196, с. 85]; актуальність (своєчасність) програми, несуперечливість її структурних елементів, побудованість на кримінологічній інформації, ресурсна забезпеченість, прозорість процедури виконання [163, с.97-98]; якісне прогностичне забезпечення програмування; поєднання в межах одного програмного документа «результатів-мінімумів», «проміжних результатів» та «результатів-максимумів», яких планується досягти залежно від розвитку реалістичних, оптимістичних та песимістичних кримінологічних сценаріїв розвитку стану злочинності; неприпустимість виконання одним і тим же суб’єктом (ЦОВВ) функції замовника програми, головного виконавця, а також відповідального за контроль її виконання, що в подальшому знижує вірогідність отримання об’єктивної картини щодо ефективності виконання такої програми. Крім зазначених вимог становить наукову та практичну значимість і дотримання таких з них, як: відповідність міжнародним стандартам, пріоритетність захисту прав і свобод людини (зокрема, право на життя; заборона катувань; заборона рабства і примусової праці; право на свободу та особисту недоторканність; право на справедливий судовий розгляд; заборона на покарання, яке не встановлене законом; право на повагу до приватного і сімейного життя; право на свободу думки, совісті і релігії; право на ефективні засоби правового захисту; заборона дискримінації, право на захист приватної власності тощо) [194, 265 с.219]. Щодо останнього, то він в більшості кореспондується з національними цінностями та інтересами. Також для дослідження даного питання має значення висвітлення міжнародного підходу щодо визначення засад формування національних програм з протидії злочинності. Цей підхід базується на вимогах та рекомендаціях, що сформовані міжнародними інституціями (зокрема, ООН, Рада Європи) та випливають з Конгресів ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя і рекомендацій Ради Європи [524]. Так, особливе значення для формування національних стратегій та програм протидії злочинності мають висновки та рекомендації Конгресів ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя, в них викладені основні ідеї, принципи, підходи та практики, спрямовані на покращення цієї роботи на національному, регіональному та міжнародному рівнях. Всього вже відбулося 13 Конгресів ООН за даним напрямом, а наступний Конгрес відбудеться в квітні 2020 року в Кіото (Японія). Його темою стане «Активізація заходів попередження злочинності, кримінального правосуддя і забезпечення верховенства права: назустріч здійсненню Порядку денного на період до 2030 року» [71]. З огляду на тематику нашого дослідження нами були пронаналізовані положення останніх чотирьох Конгресів щодо принципів, підходів та рекомендацій з організації та формування політики з протидії злочинності на національному рівні, за результатами, яких були прийняті: «Віденська декларація про злочинність та правосуддя: відповіді на виклики ХХІ століття» (Резолюція 55/59 Генеральної Асамблеї від 4 грудня 2000 року), Бангкокська декларація «Взаємодія та відповідні заходи: стратегічні союзи у сфері попередження злочинності та кримінального правосуддя» (Резолюція 60/177 Генеральної Асамблеї від 16 грудня 2005 рокуг), «Сальвадорська декларація про комплексні стратегії для відповіді на глобальні виклики: системи попередження злочинності та кримінального правосуддя та їх розвиток у світі, що змінюється» (Резолюція 65/230 Генеральної Асамблеї від 21 грудня 2010 року), «Дохинська декларація про 266 включення питань попередження злочинності та кримінального правосуддя в більш широкий порядок дня Організації Об'єднаних Націй з метою вирішення соціальних і економічних проблем і сприяння забезпеченню верховенства права на національному та міжнародному рівнях, а також участі громадськості» (Резолюція 70/174 Генеральної Асамблеї від 17 грудня 2015 року) [479], а також Декларація принципів і програми дій програми Організації Об'єднаних Націй в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя (1991 рік) [107] та Резолюція 73/185 Генеральної Асамблеї від 17 грудня 2018 року «Верховенство закону, попередження злочинності та кримінальне правосуддя в контексті цілей в галузі сталого розвитку» [71; 75, с.4]. Слід зазначити, що універсальне ядро цінностей та принципів ООН складають: права особи, верховенство закону та демократія. Сама задля забезпечення цих цінностей на всіх рівнях (міжнародний, регіональний, національний) є потреба в забезпеченні ефективної політики у сфері протидії злочинності, яка завдає значну шкоду цим цінностям. Далі наведемо, за результатами проведеного аналізу міжнародних документів, в узагальненому вигляді принципи та підходи, яких міжнародні інститути ООН рекомендують дотримуватись країнам-учасникам у формуванні та реалізації національних політик у сфері протидії злочинності, що також є характерним і для програмування цього процесу. Так, до керівних принципів у цій сфері можна віднести: 1) здійснення попередження злочинності і кримінального правосуддя при належному дотриманні прав людини (верховенство права); 2) законність здійснення попереджувальної діяльності; 3) дотримання в попереджувальній діяльності найвищих стандартів справедливості, гуманності, правосуддя і професійної поведінки; 4) відповідальність держави та суспільства за стан протидії злочинності; 5) взаємоузгодженість (внутрішня) елементів політики боротьби зі злочинністю між собою та соціально-економічною політикою країни (зовнішня узгодженість); 6) комплексність та скоординованість при розробці національної політики у сфері протидії злочинності (стратегій, програми, плани); 267 7) координація зусиль між публічним та приватним секторами в протидії злочинності на різних рівнях; 8) рівність усіх суб'єктів координаційної діяльності у сфері протидії злочинності в прийнятті спільних рішень, постановці питань, внесенні пропозицій щодо розробки та реалізації відповідних стратегій та програм; 9) запровадження збалансованого підходу між репресивними та превентивними заходами впливу на злочинність; 10) соціальна та ситуативна спрямованість заходів з протидії злочинності; 11) наукова обґрунтованість (кримінологічні дослідження виступають основою для формування політики попередження злочинності) [555]; 12) пошук і постійне удосконалення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх економне й раціональне використання для ефективної реалізації державної політики у сфері протидії злочинності; 13) принцип системного підходу, який полягає в тому, що політика у сфері протидії злочинності розглядається як складна система, як елемент іншої складнішої системи, якою є соціально-економічна політика держави; 14) принцип безперервності та динамічності означає, що політика у сфері протидії злочинності – процес постійно діючий і постійно поновлюваний та змінний; 15) принцип доступності політики у сфері протидії злочинності, який полягає в тому, що вона має бути зрозумілою за умови достатніх знань, щоб володіти криміногенною ситуацією; 16) гласність у висвітленні результатів попереджувальної діяльності (висвітлення відбувається тією мірою, якою вона не суперечить вимогам чинного законодавства про захист прав, свобод людини і громадянина, державної та іншої таємниці, що охороняються законом) тощо. Наведені принципи є більш конкретизованими та у своїй більшості узгоджуються з тими, що вже вироблені кримінологічною наукою у даному напрямі досліджень. Дослідження змісту вищевказаних документів показує, що в них також закріплено відповідні рекомендації, зокрема щодо програмування протидії злочинності. Так, рекомендується державам-членам розробляти і здійснювати, залежно від ситуації, всеосяжну політику попередження злочинності, національні і місцеві стратегії, програми і плани дій, що враховують численні чинники, які 268 обумовлюють злочинність, і вживати комплексні заходи для усунення таких факторів в тісній співпраці з усіма зацікавленими сторонами, включаючи цивільне суспільство. Фактично в цих документах наголошується на певній ієрархій стратегічних документів, які спрямовані на реалізацію національної політики у сфері протидії злочинності, а саме: стратегія, програма, план [71]. Також вивчення відповідних рекомендацій, викладених в цих документах, дає нам можливість в узагальненому виді виокремити і підходи, яких бажано дотримуватись країнам-учасникам на національному рівні у сфері програмування протидії злочинності задля ефективності та об’єктивності реалізації політики в даній сфері в сучасних умовах. Зокрема, до них віднесені: 1) забезпечення інтеграції стратегій з попередження злочинності в національні соціально- економічні стратегії та програми задля досягнення цілей в галузі стійкого розвитку країн, які базуються на Глобальних цілях сталого розвитку до 2030, затверджених у 2015 році на саміті ООН з питань сталого розвитку [301]; 2) формування програм та планів протидії злочинності на національному рівні здійснюється з урахуванням політичних, економічних, соціальних та культурних передумов та традицій і фактично обумовлює їх специфіку та визначення пріоритетів впливу на окремі види злочинності; 3) відповідальність держави за розробку та прийняття політики у сфері попередження злочинності, а також контроль за її здійсненням та оцінка; 4) запровадження соціальної профілактики та ситуаційного попередження злочинності, залучення до попередження злочинності місцевих органів влади; 5) ширше залучення громадськості для реалізації програм з попередження злочинності; 6) нарощування і підтримка можливостей для вивчення кримінології, а також криміналістики і науки з виправних питань; спирання на сучасні спеціальні наукові знання при розробці і здійсненні відповідних стратегій, програм і проектів [132; 204] тощо* [524]. * Тобто на державному рівні поряд з національною стратегією та програмою протидії злочинності можуть формуватися та впроваджуватись окремі політики і стратегії з протидії таким видам злочинності: торгівля людьми, незаконний ввіз мігрантів, тероризм, відмивання «брудних» грошей, кіберзлочинність, корупція, незаконний обіг наркотиків, транснаціональна організована злочинність. Крім цього, рекомендується країнам-учасникам постійно робити акцент у своїх політиках на профілактиці молодіжної злочинності, ксенофобії, расизму, 269 У своїй більшості рекомендації та підходи, визначені в деклараціях, прийнятих за результатами Конгресів ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя, співпадають з підходами у боротьби зі злочинністю в Європі, які знайшли своє закріплення в Рекомендаціях Ради Європи № R/96/8 від 1996 р. «Політика боротьби із злочинністю в Європі, що змінюється» [165, с. 181- 187; 642]. В цих документах також зазначається про можливість диференційного підходу у сфері стратегічного планування та програмування протидії злочинності на національному рівні**. Таким чином, дослідження міжнародного підходу до програмування протидії злочинності дає підстави стверджувати про перспективність на національному рівні формування і реалізації як політики у сфері протидії злочинності, так і відповідних державних стратегій, програм та планів з диференціацією застосування програмно-цільового підходу до протидії окремим видам злочинності, які завдають суттєвої шкоду як окремій країні, так і міжнародній спільноті. Наведені в узагальненому виді ключові принципи, підходи та рекомендації (далі – міжнародні стандарти) міжнародних інституцій є надійним підґрунтям для належного здійснення програмування протидії злочинності на національному рівні в Україні. Зазначимо, що раніше проведені дослідження стану програмування протидії злочинності в Україні [550] показали, що в сучасних умовах нашою країною дотримуються не всі стандарти ООН, Ради Європи у сфері протидії злочинності, в тому числі і при формуванні відповідних державних буллінгу, насильства щодо жінок, побутового насильства щодо дітей (що є довгостроковою перспективою). ** Тобто на державному рівні поряд з національною стратегією та програмою протидії злочинності можуть формуватися та впроваджуватись окремі політики і стратегії з протидії таким видам злочинності: торгівля людьми, незаконний ввіз мігрантів, тероризм, відмивання «брудних» грошей, кіберзлочинність, корупція, незаконний обіг наркотиків, транснаціональна організована злочинність. Крім цього, рекомендується країнам-учасникам постійно робити акцент у своїх політиках на профілактиці молодіжної злочинності, ксенофобії, расизму, буллінгу, насильства щодо жінок, побутового насильства щодо дітей (що є довгостроковою перспективою). 270 програм. Зокрема, це стосується насамперед таких засад: 1) взаємоузгодженість елементів політики боротьби зі злочинністю між собою та соціально-економічною політикою країни; 2) соціальна та ситуативна спрямованість заходів з протидії злочинності; 3) наукова обґрунтованість державних програм; 4) порушення принципу безперервності та динамічності формування і реалізації програм; 5) раціональне та ефективне фінансування програм та якість їх оцінювання; 6) ширше залучення громадськості та неурядових організації до формування і реалізації відповідних стратегій та програм. Поряд з цим є позитивним те, що науковий підхід до визначення засад програмування протидії злочинності є більш прогресивним та узгоджується у своїй більшості з міжнародними стандартами, що не можна сказати про законодавчий (нормативно-правовий) підхід, який потребує удосконалення. Підсумовуючи зазначене, а також використовуючи симбіоз наукового та міжнародного підходів, авторську позицію, вважаємо обґрунтованим віднесення до основних принципів, на яких формується сучасна державна програма протидії злочинності, таких: пріоритетність захисту прав і свобод людини, законність, об'єктивність і наукова обґрунтованість, конкретність, цілеспрямованість, директивність, системність, диференціація, динамічність, спадкоємність (наступність), безперервність, відповідність міжнародним стандартам, фінансове забезпечення, контрольованість (в тому числі з боку громадянського суспільства) та підзвітність* [Додаток К]. * За результатами вибіркового опитування працівників поліції на запитання «Яким вимогам, на Вашу думку, повинна відповідати Державна комплексної програми протидії злочинності?» відповіді опитаних розподілилися так: законність – це головний показник програми – на цю вимогу вказали 38,9% респондентів; пріоритетність захисту прав і свобод людини – 30,1% опитних зосередив свою увагу на вказаній вимозі; на третьому місці за кількістю загадувань – відповідність міжнародним стандартам – 23,9%; конкретність і цілеспрямованість працівники поліції винесли на четверту позицію – 25,7%; динамічність (можливість внесення змін і коректив до програми) замикає п’яту позицію рейтингу – 22,1%; далі у порядку убування розташована ресурсна забезпеченість – 19,5%; врахування результатів кримінологічного моніторингу стану злочинності – на цю вимогу вказали 14,2% правоохоронців; об'єктивність і наукова обґрунтованість – згадану вимогу вважають актуальною 13,3% опитаних [Додаток Б]. 271 Розширено розуміння принципу диференціації програмування, на відміну від позиції вітчизняного вченого М.М. Клюєва, який зводить його лише до можливості передбачення в програмі різних запобіжних заходів, а не самих програм. Останнє узгоджується з вимогами та рекомендаціями, які випивають з Конгресів ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя. Отже, пропонується доповнити систему принципів програмування протидії злочинності (за науковим підходом) ще і такими, як: пріоритетність захисту прав і свобод людини, відповідність міжнародним стандартам, фінансова забезпеченість та підзвітність. Щодо останніх, то вони випливають з міжнародної практики і будуть відповідати реаліям сьогодення. Нагадаємо, що однією з сучасних проблем неприйняття державних програм з протидії злочинності є саме відсутність фінансування. Без належного ресурсного забезпечення виконання державної програми протидії злочинності, як і правоохоронної програми нижчого рівня, виявиться нереальним, а система заходів, що нею передбачаються, – нереалізованою. Поряд з цим підзвітність є також ключовою засадою здійснення програмування. Проте вона включає не тільки звітування суб’єктів (виконавців) нижчого рівня суб’єктам вищого рівня, а і звітування перед суспільством та громадою відповідної території. Саме громадянське суспільство ставить оцінку якості та результативності виконання таких програм. З основними принципами формування програмних документів у сфері протидії злочинності слід дотримуватись і відповідних вимог. Останні лише частково закріплені на законодавчому рівні, але більш ширше визначені в окремих кримінологічних дослідженнях та міжнародними інституціями. До них слід відносять такі: комплексність, реальність, структурованість, економічна доцільність, актуальність (своєчасність) програми, несуперечливість її структурних елементів, побудованість на кримінологічній інформації, ресурсна забезпеченість, прозорість процедури виконання. Поряд з цим нами пропонуються додаткові вимоги до формування програмних документів, а саме: взаємоузгодженість (внутрішня) елементів політики протидії зі злочинністю між 272 собою та соціально-економічною політикою країни (зовнішня узгодженість); координованість суб’єктів при розробці програмного документа у сфері протидії злочинності; рівність усіх суб'єктів координаційної діяльності у сфері протидії злочинності в прийнятті спільних рішень, постановці питань, внесенні пропозицій щодо розробки та реалізації відповідних програм; запровадження в програмі збалансованого підходу між репресивними та превентивними заходами впливу на злочинність; соціальна та ситуативна спрямованість програмних заходів з протидії злочинності тощо. Наведені засади формування державних комплексних програм протидії злочинності повинні знайти своє закріплення як у Законі України «Про державні цільові програми», так і в окремій постанові КМУ «Про затвердження Порядку розроблення та виконання правоохоронних державних цільових програм» [Додаток К]. Наголошується на необхідності спрямованості державних програм з протидії злочинності як складової державної політики у відповідній сфері на комплексне забезпечення безпеки і надійний захист основних національних цінностей та інтересів від злочинних посягань на конституційні права і свободи громадян, політичні, економічні та соціальні інститути громадянського суспільства, матеріальні і духовні надбання українського народу, територіальну цілісність, незалежність і суверенітет. У цілому сучасні державні програми з протидії злочинності повинні виступати ефективними засобами впливу на злочинність, а їх зміст повинен відповідати встановленим у кримінології, теорії стратегічного планування і програмування принципам та вимогам, а також рекомендаціям міжнародних інституцій з організації протидії злочинності. Сьогодні процес програмування протидії злочинності потребує вдосконалення і розвитку, що обумовлює не тільки необхідність внесення змін та доповнень в чинні нормативно-правові документи, а і врахування вже прийнятих програмних документів з протидії злочинності (профілактики правопорушень та/або забезпечення громадської безпеки) нижчого рівня. Програмний зв'язок 273 «знизу-вверх» та «зверзу-вниз», з урахуванням тенденцій до зміщення профілактики злочинності з державного на місцевий рівень, повинен бути постійним. 3.4 Структура та зміст державної комплексної програми протидії злочинності Сучасна державна програма протидії злочинності, як результат відповідних управлінських рішень, виступає реальним шляхом до підвищення надійності та дієвості системи державного впливу на злочинність, переходом до випереджального реагування (впливу) на існуючу та майбутню злочинність з урахуванням реальних можливостей і ресурсного забезпечення на всіх рівнях (державний, регіональний, місцевий) [116, с. 91]. У більшості це залежатиме від того, яким буде програмний документ, а саме його структура та зміст. Нагадаємо, що одним з важливих питань програмування протидії злочинності залишається визначення структури програмного документа та його змісту. Структура програми здебільшого представляє собою складові її частини, які відображають логічну послідовність концептуального бачення розв’язання наявних проблем задля досягнення головної мети, визначеної в програмі. Грамотно побудована структура майбутньої програми відображає відповідний механізм її подальшої реалізації заздалегідь визначеними суб’єктами, напрями найбільш ефективного впливу на злочинність, систему заходів протидії і т.п., що підпорядковано головній її меті. Частково питання структури державних програм протидії (профілактики) злочинності вже розглядалось у підрозділах 1.1, 3.1 та 3.2 роботи. Проте слід наголосити, що при висвітленні даного питання є можливість виділити декілька підходів: нормативно-правовий, науковий та досвід зарубіжних країн. Далі пропонуємо розглянути ці підходи та висловити свою позицію щодо структури і змісту державних програмних документів з протидії злочинності. 274 Нормативно-правовий підхід базується на положеннях Закону України «Про державні цільові програми» (2004) і Порядку розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 106 [333; 372]. Зі змісту цих документів випливає, що Програма фактично складається з двох основних частин: паспорту програми і самої програми. Остання включає в себе п’ять структурних елементів: мета програми; шляхи і способи розв'язання проблеми; завдання і заходи; очікувані результати, ефективність програми; обсяги та джерела фінансування. Поряд з цим проведений нами аналіз чинних державних програмних документів з питань протидії та профілактики окремих видів злочинності, а також наявні результати досліджень вітчизняних вчених (В.В. Голіна, М.Г. Колодяжний, С.Ю. Лукашевич, О.М. Бандурка, О.М. Литвинов, О.М. Джужа, В.В. Василевич, М.М. Клюєв) показали, що переважна більшість таких програмних документів починається вступом, в якому коротко викладаються висновки з аналізу криміногенної обстановки в країні. Науковий підхід. Аналіз наявних наукових позицій вітчизняних та зарубіжних вчених з цього питання частково вже висвітлений у підрозділі 1.1 роботи і дає змогу розподіли їх на три групи: вчені, які пропонують двохелементну структуру програми (С.В. Бородін, М.М. Клюєв); вчені, які пропонують трьохелементну структуру (О.І. Алексєєв, С.І. Герасимов, О.Я. Сухарєв); вчені, які пропонують багатоелементну структуру (В.В. Голіна, О.М. Бандурка, О.М. Литвинов, М.Г. Колодяжний, С.Ю. Лукашевич, М.П. Клеймьонов, А.І. Долгова, С.В. Максимов та інші). Так, щодо позиції поділу програми на загальну та особливу частину, то вона має певний сенс і базується скоріше на недавній практиці застосування такого підходу при формуванні Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр. У загальній частині міститься інформація про: стан злочинності та прогноз її розвитку, причини злочинності, мету і завдання, принципи запобігання і основні напрямки вирішення проблем, очікувані результати та фінансове забезпечення. Особлива частина програми включає заходи впливу на злочинність, 275 удосконалення діяльності суб'єктів запобігання та її ресурсного забезпечення, часові орієнтири, очікувані результати, відомості про форми державної підтримки [56, с. 126, 253-255; 196, с. 107-18]. Прихильники трьохелементної структури програми вважають, що усякий програмний документ повинен включає три елементи: заходи, які повинні бути виконані; строки виконання; суб'єкти, відповідальні за їхню реалізацію [11, с. 232- 242]. На нашу думку, це скоріше ті обов’язкові складові програми, які і так повинні бути і без яких програмний документ втрачає свій сенс. Більш раціональною та конструктивною вбачається багатоелементна структура програмного документа. Так, наприклад, вчені В.В. Голіна, М.Г. Колодяжний, С.Ю. Лукашевич пропонують сім розділів програми, а саме: кримінологічний аналіз основних тенденцій злочинності на державному і регіональному рівнях; мета, вимоги та строки програми; концептуальні положення кримінологічної політики; перспективні завдання запобігання злочинності; напрями розв'язання завдань запобігання злочинності; ресурсне забезпечення виконання завдань програми; контроль за виконанням завдань програми [116, с. 93-96]. В той же час російський вчений М.П. Клеймьонов пропонує структуру програми з шести розділів: характеристика проблемної ситуації; формулювання цілей та завдань програми; перелік заходів; ресурсне забезпечення програми; механізм реалізації програми; наслідки реалізації програми та її оцінка [194, с.214-216]. Схожої позиції, але з деякими відмінностями, дотримується і С.В. Максимов. Так, на думку вченого, структура програми повинна включати такі складові: 1) аналіз злочинності та її видів; 2) прогноз злочинності на програмний період; 3) цілі і завдання програми; 4) принципи боротьби зі злочинністю; 5) основні напрямки цієї діяльності; 6) заходи боротьби зі злочинністю; 7) витрати на здійснення наміченого [259, с.36]. Відмінністю даної позиції від інших є висвітлення в програмному документі прогнозних оцінок щодо розвитку злочинності, а також принципів, на яких буде здійснюватись боротьба зі злочинністю. Щодо останнього то, на нашу думку, такий елемент повинен знайти своє закріплення в іншому документі. Ним може 276 бути як Закон України «Про профілактику (протидію) злочинності» (у разі його прийняття), так і Державна політика з протидії злочинності або відповідна Державна стратегія. Ці документи за ієрархією є вищими, ніж програма протидії злочинності. У своїй більшості за змістом багатоелементна структура програма збігається зі структурую програмних документів, визначених нормативно- правовим підходом. Що ж до досвіду програмування протидії злочинності у зарубіжних країнах, якій розглядався в підрозділі 1.3 та був висвітлений в одноособовій монографії «Зарубіжний досвід програмування протидії злочинності: можливості для України» (2019) [165], то він здебільшого співпадає з нормативно-правовим та науковими підходами визначення структури програмного документа*. В той же час у структурі правоохоронних програм окремих зарубіжних країн, зокрема країн Балтії, виділяють розділи, в яких висвітлюються: принципи попередження та здійснення контролю над злочинністю; державна політика у сфері попередження та контролю над злочинністю; питання міжнародного співробітництва [165, с. 93- 105; 536]. Також поширеною є практика в зарубіжних країнах у структурі програмних документів поряд із заходами впливу на злочинність (або окремі види злочинів) впроваджувати грантові проекти або програми, розраховані на відповідну цільову групу (наприклад, неповнолітні з груп ризику, жертви насильницьких злочинів, звільнені з місць позбавлення волі особи тощо). Враховуючи наведені позиції, вважаємо за доцільне висловити свою позицію та викласти в логічній послідовності такі елементи структури державної програми протидії злочинності: 1) стан проблеми; 2) мета програми; 3) шляхи і * Так, структура програмних документів з протидії злочинності у зарубіжних країнах може включати від 4 до 9 розділів (структурних частин). У більшості випадків вони мають відповідну логічно побудовану структуру, яка включає в себе операційні та стратегічні компоненти, які визначаються за відповідними напрямами: діяльність, вихідні результати, проміжні результати і результати в довгостроковій перспективі. У структурі програми обов’язково зазначається: головна мета; цільова група, на яку орієнтовано програму; способи досягнення мети; практики, які будуть використовуватись (заходи); виконавці програми; терміни реалізації програмних заходів та фінансування; оцінка ефективності. 277 способи розв'язання проблеми; 4) завдання і заходи; 5) механізм реалізації програми; 6) очікувані результати, оцінка ефективності програми; 7) внутрішні та зовнішні загрози, які знижують результативність програми; 8) обсяги та джерела фінансування (див. табл. 3.1). Таблиця 3.1 Порівняльний підхід щодо визначення структури концепції державної комплексної програми протидії злочинності Структура державної цільової програми Структура державної комплексної відповідно до чинного законодавства програми протидії злочинності (авторський підхід) відсутній Стан проблеми Мета програми Мета програми Шляхи і способи розв'язання проблеми, а також необхідність фінансування за рахунок Шляхи і способи розв'язання проблеми коштів Державного бюджету України Заходи і завдання з визначенням виконавців, строків виконання (в цілому і Завдання і заходи поетапно), обсягів та джерел фінансування (з розбивкою за роками) відсутній Механізм реалізації програми Очікувані результати (економічні, Очікувані результати, оцінка ефективності соціальні, екологічні тощо) від виконання програми програми та її ефективність відсутній Внутрішні та зовнішні загрози, які знижують результативність програми Розрахунок обсягів та визначення джерел фінансування програми, у тому числі за Обсяги та джерела фінансування рахунок коштів Державного бюджету України Далі в загальних рисах розкриємо зміст кожного структурного елементу програмного документа. У розділі «Стан проблеми» чітко і стисло надається характеристика проблемної ситуації у сфері протидії злочинності, включаючи: аналіз тенденцій розвитку криміногенної обстановки, що визначає проблемну ситуацію; оцінку впливу на процеси розвитку зовнішніх і внутрішніх факторів, особливо тих, які зумовлюють переважно негативний вплив; виявлення передумов, здатних змінити негативні тенденції і направити їх у сприятливому напрямку. Останнє розраховується з використанням сценарного підходу та пов’язане з побудовою 278 кримінологічних сценаріїв трансформації кримінологічної обстановки на короткостроковий та середньостроковий періоди. У розділі «Мета програми» чітко і стисло визначається головна мета програми, яка повинна бути тісно пов'язана з проблемою, на розв'язання якої спрямована [372]. Головна мета програми протидії злочинності представляє собою той позитивний результат, який очікується від реалізації програми. Проте він не повинен полягати виключно в досягненні кількісних показників щодо зниження рівня злочинності*. Це може призвести до певних маніпуляцій з кримінальною статистикою з боку правоохоронних органів, що перетворить виконання програми на фікцію. Головна мета державної програми протидії злочинності може полягати у забезпеченні ефективної реалізації державної політики у сфері протидії злочинності шляхом розроблення та здійснення комплексу заходів, спрямованих на виявлення та усунення факторів вчинення кримінальних правопорушень, захист національних цінностей** та законних інтересів людини, суспільства і держави від протиправних посягань, зниження тиску злочинного середовища на громадян (громадськість), недопущення загострення криміногенної ситуації, а також налагодження дієвої співпраці між центральними і місцевими органами * У ході вибірковго опитування працівників поліції на запитання «Що може виступати як головна мета у протидії злочинності в Україні?» більше половини респондентів – 57,5% головною метою вважають захист законних інтересів особи, суспільства, держави від злочинних посягань. Трохи менше половини опитаних – 40,7% головну мету бачать у зниженні злочинності та забезпечення громадської безпеки. Третина опитаних – 33,6% акцент ставлять на утвердженні верховенства закону та зміцнення правопорядку в державі, а ще 32,7% говорять про створення умов стабільності громадської безпеки в державі. 21,2% працівників Національної поліції пріоритет віддали би формуванню умов безпечного існування та розвитку громадян, суспільства та держави; 19,5% згадують також здатність держави і суспільства своєчасно та ефективно реагувати на соціальні виклики, небезпеки, ризики та загрози. Не змогли відповісти на запитання 13,3% опитаних [Додаток Б]. ** У Щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України (2018) зазначається, що безумовний захист прав людини, демократія та свобода вибору, верховенство права, європейське майбутнє України – це ті цінності, які Український народ обстоював під час Революції Гідності та продовжує обстоювати, захищаючи українську землю від російського агресора. Необхідно перевести ці цінності у практичну площину, ухвалюючи якісні закони та справедливі судові рішення, створюючи нові робочі місця та запроваджуючи новітні технології, втілюючи в життя спільні громадські ініціативи, відроджуючи культурну та духовну спадщину України [14 с. 15]. 279 виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та правоохоронними органами, громадськістю в зазначеній сфері. Також у даному розділі є доцільним визначення і можливих стратегічних цілей програми, на досягнення яких вона спрямована. Фактично стратегічні цілі в подальшому будуть визначати і напрями реалізації програмного документа. Наприклад, у проекті державної програми такими цілями можуть бути визначені: 1) створення безпечного середовища; 2) надання допомоги потерпілим від злочинів (у першу чергу від насильницьких та корисливо-насильницьких злочинів); 3) зниження готовності до застосування насильства особами; 4) забезпечення дієвості функціонування державної системи протидії злочинності в умовах проведення ООС та триваючої збройної агресії з боку Російської Федерації. У розділі «Шляхи і способи розв'язання проблеми» обґрунтовується вибір оптимального варіанта розв'язання наявних проблем з протидії злочинності з урахуванням переваг та недоліків альтернативних варіантів розв’язання наявних проблем. В даному розділі нами пропонується з урахуванням сформованих кримінологічних сценаріїв трансформації криміногенної обстановки з використанням методик SWOT-аналізу та PESTEL-аналізу визначити найбільш оптимальні стратегії впливу на злочинність у середньостроковій перспективі та можливі варіанти їх зміни у разі розвитку негативних кримінологічних сценаріїв трансформації злочинності [526]. Наступна структурна частина присвячена завданням і заходам з виконання програми, які спрямовані на розв'язання проблеми і досягнення мети програми. Дана частина програми визначається за формою згідно з додатком 2 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (Постанова КМУ від 31 січня 2007 р. № 106). Це найбільш змістовна частина державної комплексної програми протидії злочинності. Особливість цієї частини полягає в тому, що сформовані в ній завдання та заходи повинні відповідати стратегічним цілям та бути спрямованими на 280 досягнення головної мети програми. Узагальнено це можна представити у вигляді такої моделі (див. рис. 3.1): Підпорядкованість програмних завдань та заходів стратегічним цілям та головній меті Програми Головна мета Стратегічна ціль 1 Стратегічна ціль 2 Стратегічна ціль 3 Завдання 1.1 Завдання 1.2 Завдання 2 Завдання 3.1 Завдання 3.2 За окремими напрямами запроваджуються на грантовій основі профілактичні проекти або програми Рис. 3.1 Як приклад використання даної моделі (стратегічна ціль – завдання – заходи) наведемо таке: «створення безпечного середовища – сприяння роботі правоохоронних органів та органів правосуддя для формування безпечного суспільства шляхом роз’яснення прав та обов’язків громадян – запровадження проекту на грантовій основі (підвищення юридичної обізнаності та поінформованості громадян країни шляхом роз’яснення їх прав та обов’язків). Також з метою ширшого залучення до профілактичної роботи суб’єктів недержавного сектору вбачається перспективним в межах конкретних заходів передбачати реалізації відповідних проектів / програм на грантовій основі, які спрямовані на профілактичну роботу з відповідною цільовою групою. Під час визначення програмних завдань і заходів розробникам програми слід дотримуватись відповідних принципів. Так, пунктом 28 Порядку Група заходів 1.1 Група заходів 1.2 Група заходів 2 Група заходів 3.1 Група заходів 3.2 281 розроблення та виконання державних цільових програм до них віднесені такі: взаємозв'язаність; повнота охоплення проблеми; логічність викладу; відсутність суперечностей і повторів. Проте, на нашу думку, додатково слід враховувати і ще такі, як: конкретність; цілеспрямованість; наукова обґрунтованість. Крім цього, в даному розділі відбувається конкретизація суб’єктів, які задіються на виконання програмних заходів. У розділі «Механізм реалізації програми» зазначається порядок формування організаційно-фінансового плану реалізації програми, процедурні умови реалізації визначених заходів, а також висвітлюються питання координації та контролю за їх виконанням. Так, координацію діяльності щодо виконання програми обґрунтовано може здійснювати МВС України або в перспективі – Національний центр з протидії злочинності при МВС України (у разі його створення за прикладом окремих зарубіжних країн). Контроль за ходом виконання програми в межах повноважень можуть здійснювати МВС України, КМУ, РНБОУ та Рахункова палата України, а також інститути громадянського суспільства. У розділі «Очікувані результати, оцінка ефективність програми» подаються розрахунки кількісних та якісних показників (економічні, соціальні, екологічні, наукові тощо), яких передбачається досягти в результаті виконання програми з обґрунтуванням їх ефективності. Що ж до очікуваних результатів, то вони можуть бути поділені умовно на три групи: першочергові результати (очікуються в короткостроковій перспективі); проміжні результати; результати в середньостроковій перспективі. Розподіл очікуваних результатів у часі на три групи* дає в подальшому можливість оцінювати в динаміці хід виконання програми, а також її ефективність. * Так, до першочергових результатів програми можуть бути віднесені: підтримання через відповідні проекти цільових груп-ризику та окремих осіб шляхом цільового втручання; позитивні зміни в обізнаності, набутті позитивних навичок та відносинах серед цільових груп населення. До проміжних результатів: позитивні зміни в ризиках, захисних факторах та антисуспільній поведінці серед дітей з груп ризику, молоді та злочинців з високим ступенем ризику. Результатом у середньостроковій перспективі може виступати зниження рівня злочинної поведінки серед цільових груп. 282 Не менш важливим питанням в межах даного структурного розділу програми є оцінка ефективності виконання програми, яка покладається, згідно з чинним законодавством, на головного суб’єкта, який відповідає за виконання всієї програми (є замовником) і який розробляє систему такої оцінки. Всі попередні програми протидії злочинності в Україні (в даному місці це узагальнена назва для всіх програм – виділено мною – Т.О.), які реалізовувалися. Проте здебільшого вони були спрямовані на аналіз виключно кількісних показників, зокрема зменшення рівня злочинності. Якісні показники ефективності в програмах не наводились. І саме головне, що унеможливлювало повну оцінку таких програм, це відсутність оприлюдненої державним замовником методики оцінки ефективності їх виконання. Обов’язок розроблення такої методики оцінки передбачено пунктом 29 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм [372]. Більш детально систему оцінки ефективності державних програм з протидії злочинності буде розглянуто в підрозділі 4.4 роботи. У розділі «Внутрішні та зовнішні загрози, які знижують результативність програми» зазначаються можливі чинники, поява або посилення дії яких може суттєво (негативно) вплинути на результати програми або призупинити її [Додаток Л]. У розділі «Обсяги та джерела фінансування» подаються детальні розрахунки необхідних прогнозних обсягів фінансування заходів програми з різних джерел з розподілом за роками. Окремо визначаються прогнозні обсяги фінансування, спрямовані на капітальні вкладення, інноваційну діяльність (дослідження і розробки), наукові дослідження та розробки, а також інші джерела фінансування (власні кошти виконавця, гранти, залучені кредити та інші кошти). Слід зазначити, що у кримінологічній літературі проблема ресурсного забезпечення протидії (боротьби) злочинності так чи інакше розглядається, але більше на загальному (теоретичному), ніж прикладному рівні [56, с. 142-186; 317, с. 335-349; 456, с. 19-22]. Щодо останнього, то воно потребує ґрунтовних 283 розрахунків та професійного дослідження у сфері фінансів та бюджету, що виходить за межі даної роботи. Проте, враховуючи позитивний досвід зарубіжних країн з даного питання, вважаємо за доцільне в майбутніх державних програмах з протидії злочинності чітко закріплювати диференціацію видатків на цілі програми з зазначенням конкретної частки (у відсотках) від загального бюджету програми [165, с. 153- 161]. Так, пропонуємо в програмі визначити розподіл фінансування на заходи соціальної профілактики та ситуативного впливу на злочинність у співвідношенні 50/50. Також за результати моніторингу ефективності виконання програми у звітному періоді розподіл фінансів на подальший період може бути переглянутий Державним замовником за погодженням з Мінфіном та Мінекономрозвитку. Останнє буде залежати від ефективності виконання першочергових програмних заходів. У цілому наведена структура програми протидії злочинності повинна знайти своє закріплення в окремому нормативно-правовому документі. Ми підтримує з цього приводу позицію вітчизняних вчених М.М. Клюєва, В.В. Голіни, М.Г. Колодяжного, С.Ю. Лукашевича, О.М. Литвинова та пропонуємо авторський проект Порядку розроблення та виконання правоохоронних державних цільових програм (далі – Порядок) [Додаток К]. Прийняття даного Порядку є можливим за умови внесення відповідних змін та доповнень в чинне законодавство, зокрема у: Закон України «Про державні цільові програми» та п. 6 ч. 1 ст. 85 Конституції України, а також після розробки та прийняття проектів законів України «Про протидію злочинності», «Про кримінологічну експертизу» (останні широко обговорювались за останні 20 років в наукових колах). Текст авторського проекту Порядку враховує положення чинного Порядку розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженого Постановою КМУ від 31 січня 2007 р. № 106. Далі розглянемо питання змісту державної комплексної програми протидії злочинності, яке пов’язане з системою програмних заходів впливу на злочинність. 284 Як ми вже зазначали, програмні заходи повинні кореспондуватися з програмними завданнями і програмними цілями та відповідати загальним принципам їх побудови. Відповідні заходи впливу на злочинність можуть бути класифіковані за різними критеріями, зокрема [230, с.168-169]: 1) за змістом: економічні, політичні, культурно-виховні, правові та інші; 2) за ступенем визначеності: як завдання під час вирішення інших проблем соціального розвитку; як аспект завдання більш широкого рівня; 3) за масштабом дії: загальнодержавні, регіональні, місцеві; 4) за моментом застосування (початком реалізації): під час на раннього чи безпосереднього запобігання злочинів або запобігання рецидивних злочинів; 5) за ступенем радикальності: а) заходи, що запобігають можливості виникнення криміногенних явищ та ситуацій; заходи, що нейтралізують (блокують, мінімізують) такі явища та ситуації; в) заходи, що повністю їх усувають; 6) за механізмом дії: індивідуальні та загальні заходи впливу; 7) за ступенем інтенсивності впливу – заходи, що здійснюються: а) у межах загальної організаторської та виховної роботи; б) щодо спеціально визначеної групи осіб, деякі риси яких потребують уваги до них у межах загальної організаторської та виховної роботи; в) щодо спеціально визначеної групи осіб, деякі риси яких потребують інтенсифікації виховного впливу та соціального контролю; г) щодо осіб, які потребують застосування правових засобів впливу; 8) за правовою характеристикою: заходи, що базуються на нормах права, але не регламентовані ними, і заходи, які детально врегульовані юридичними нормами; 9) за механізмом дії: заходи-сигнали та заходи-дії; 10) за суб’єктним складом: заходи, які здійснюються органами державної влади, недержавними органами та установами, господарюючими суб'єктами усіх форм власності, трудовими колективами та окремими громадянами; 11) за об'єктами впливу: заходи, які здійснюються щодо криміногенних аспектів умов життя та виховання людини (середовища формування) або умов життєдіяльності (середовища діяльності) особи чи групи осіб; 12) за особливостями злочинної поведінки: заходи, які спрямовані на запобігання умисних та необережних злочинів, злочинів з певною мотивацією, 285 серед певної категорії населення або рецидиву [10, с. 116-118; 251, с. 28-29; 577, с.279]. Окрему групу становлять заходи віктимологічної профілактики. Вітчизняний вчений В.В. Голіна також цілком обґрунтовано зазначає, що зазвичай у теорії та практиці запобігання злочинності зводиться до таких заходів: усунення або блокування причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів у цілому; соціальний контроль за особами, схильними внаслідок їх минулого та теперішнього способу життя вчиняти злочини; адміністративний нагляд за певною категорією осіб, які відбували покарання у виді позбавлення волі; оперативно-розшукові заходи, спрямовані на недопущення вчинення злочинів; безпосередня діяльність суб’єктів запобігання злочинності щодо припинення злочинів; розкриття злочинів та розшук осіб, які їх вчинили, забезпечення невідворотності покарання; чітка реєстрація злочинів із метою отримання найбільш повної інформації щодо них; віктимологічна профілактика злочинів тощо [165]. Поряд з цим у програмному документі не практикується застосування заходів виключно з певної класифікації; як правило, застосовується комбінований підхід, і на виконання певного програмного завдання може бути передбачено низку заходів з різних класифікацій. Свого часу вітчизняний дослідник М.М. Клюєв у межах дисертаційної роботи, аналізуючи чотири комплексні державні програми з протидії злочинності, які приймалися впродовж 1993-2007 років, в узагальненому вигляді спробував згрупувати основні заходи впливу на злочинність, які були в них передбачені, у шість груп: 1) основні організаційно-правові заходи (включали 8 заходів); 2) заходи вдосконалювання взаємодії і координації діяльності правоохоронних та контролюючих органів із законодавчими і виконавчими органами державної влади, органами місцевого самоврядування (4 заходи); 3) заходи, спрямовані на запобігання злочинам та іншим правопорушенням (14 заходів); 4) заходи, спрямовані на удосконалення кадрового забезпечення (6 заходів); 5) заходи, 286 спрямовані на удосконалення кримінально-виконавчої системи (4 заходи); 6) заходи забезпечення фінансування програми (4 заходи) [196, с. 60-63]. Проведений нами аналіз чинних програмних документів та їх концепції з питань протидії (профілактики) окремим видам злочинності (секторальні правоохоронні програми) показав, що більшість передбачених в них заходів умовно також можна поділити на шість основних груп, які в узагальненому виді спрямовані на: 1) удосконалення чинного законодавства; 2) покращення взаємодії та координації між суб’єктами профілактичної роботи; 3) покращення технічного оснащення суб’єктів профілактики та їх інформаційно-телекомунікаційної складової; 4) підготовку кадрів у відповідному напрямі; 5) проведення профілактичної роботи; 6) міжнародне співробітництво (меншою мірою). Поряд з цим, враховуючи зарубіжний досвід програмування протидії злочинності, сучасні тенденції трансформації злочинності в умовах перебування України в стані наданні відсічі збройній агресії Російській Федерації, все більше набувають актуальності такі програмні заходи (групи заходів), як: 1) заходи, спрямовані на зменшення можливостей вчинення злочинів і правопорушень (створення перепон/бар’єрів на шляху до вчинення злочинів, створення умов для невигідності вчинення злочинів), в тому числі з використанням підходу CPTED [532]; 2) заходи, спрямовані на формування національної системи з надання допомоги жертвам злочинів; 3) заходи, спрямовані на ширше залучення громадськості до профілактики злочинності, використання досвіду осіб, які пройшли АТО/ООС, в патріотичному вихованні молоді, а також охоронні публічного порядку; 4) заходи, спрямовані на ширше впровадження та використання у правоохоронній діяльності новітніх технологій; 5) запровадження профілактичних проектів / програм на грантовій основі для цільових груп населення. Пропонуємо далі коротко зупинитися на заходах, спрямованих на ширше застосування новітніх технології, а також впровадження грантових проектів. Щодо першого, то залишається пріоритетною подальша модернізація технічного оснащення правоохоронних органів. Так, вбачається перспективним у 287 даному напрямі зосередження на вирішенні таких завдань [14, с.294]: розвиток ІТ- управління системи МВС як частини загальнодержавного електронного урядування; технічний захист відомчих інформаційних ресурсів органів системи МВС від кібератак; розроблення і впровадження в НПУ єдиної електронної системи роботи з даними й матеріалами досудових розслідувань у партнерстві з органами прокуратури й судами (е-саsе management system) для забезпечення безперервності та підзвітності проведення досудового розслідування; забезпечення належного рівня технічного й матеріального оснащення органів досудового розслідування НПУ і використання в їх діяльності сучасних експертно-криміналістичних засобів; упровадження в НПУ фіксації порушень правил дорожнього руху в автоматичному режимі. Крім цього, залишається актуальним покращення інформаційно- аналітичного забезпечення та використання ІКТ правоохоронними органами, зокрема: розпізнавання облич злочинців, терористів, членів незаконних збройних формувань на базі нейронних мереж [219, с.326]; використання дронів (безпілотних літальних апаратів) проти терористів, контрабандистів, визначення місць незаконних посивів нарковмісних рослин, контроль за проведенням публічних заходів; запровадження новітніх технологій прогнозування злочинної поведінки з використанням нейромережевих технологій [219, с. 347]. Дані заходи потребують значного фінансування та можливостей зарубіжних програм технічної допомоги у сфері безпеки. Щодо другого, то в перспективі, використовуючи зарубіжний досвід, грантові профілактичні програми та проекти, які в більшості будуть орієнтовані на реалізацію саме на місцевому рівні, умовно доцільно поділяти на три види, зокрема: типові програми/проекти, перспективні програми/проекти, інноваційні програми/проекти*. Такі грантові програми/проекти фінансуються як * Так, до типових програм/проектів бажано відносити ті, які відповідають найвищим науковим стандартам ефективності (з наукової точки зору вже перевірені програми/проекти профілактики і втручання), що підтверджується опублікованими оцінками; мають значний, стійкий профілактичний або стримуючий ефект або зниження проблемної поведінки цільової групи, зниження факторів ризику, пов'язаних з допроблемною поведінкою і широко використовуються на місцевому рівні. До перспективних програм/проектів можуть бути 288 з державного, так і з місцевого бюджетів. Саме їх запровадження дає можливість ширше залучати до профілактичної роботи суб’єктів недержавного сектору та громадськість. Важливою умовою ефективної реалізації Програми протидії злочинності в Україні є запровадження заходів, спрямованих на належну організацію роботи нових правоохоронних органів: Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Національного агентства з питань запобігання корупції, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Національної поліції, Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Служби судової охорони [314]. При побудові системи програмних заходів слід враховувати поточні цілі, наміри правоохоронних органів, зокрема МВС України та НПУ (головних суб’єктів з протидії злочинності) на поточний рік, а також принцип раціональності їх можливих дій з точки зору співвідношення ефектів і втрат у майбутньому. Крім цього, перспективним залишається зміщення акценту в профілактиці злочинності з державного та місцевий рівень. Останнє включає в себе реалізацію відповідних заходів у напрямку секторальної децентралізації [14, с. 372; 466, с.76]. За результатами проведеного вибіркового опитування працівників поліції серед заходів, які мають позитивно впливати на стан протидії злочинності в Україні, респонденти значну перевагу віддали: удосконаленню нормативно- правового забезпечення протидією злочинності, проведення системних реформ віднесені ті, які відповідають науковим стандартам ефективності, але підлягають додатковому експертному оцінюванню. Загалом, такі програми/проекти реалізуються з мінімальним відхиленням від типових програм/проектів та демонструють багатообіцяючі емпіричні результати. Інноваційні програми/проекти профілактики спрямовані на перевірку нових підходів та теорій для втручання в групи ризику в суспільстві. Дані програми/проекти засновані на сильній теоретичній основі. Інноваційні проекти потребують постійного підтвердження наявного причино-наслідкового зв’язку між експериментальними методами, які застосовуються, та практичними результатами. 289 правоохоронної сфери та сфери правосуддя, орієнтації правоохоронної системи країни на кращі міжнародні практики (стандарти і норми) у протидії злочинності. [Додаток Б]. Враховуючи викладене, вважаємо, що в перспективі нова державна програма протидії злочинності може включати такі основні блоки (групи) заходів, які притаманні більшості програмних документів у правоохоронній сфері: організаційно-правові заходи; заходи з удосконалення координації та взаємодії задіяних суб’єктів (державного та недержавного секторів) у реалізацію Програми; удосконалення матеріально-технічного забезпечення правоохоронних та судових органів; заходи, спрямовані на розвиток предикативної аналітики та застосування новітніх інформаційно-комунікативних технологій у профілактиці злочинності; заходи, спрямовані на підвищення кримінологічних знань та навичок суб’єктів, що задіяні до виконання програми; заходи із запровадження кращих (ефективних) практик з профілактики окремих злочинів; заходи з удосконалення механізмів протидії окремим видам злочинів (злочинності); заходи, спрямовані на зменшення можливостей вчинення кримінальних правопорушень (з використанням підходу CPTED); заходи із забезпечення участі громадськості у профілактиці злочинності; заходи з віктимологічної профілактики; заходи з наукового та інформаційно- аналітичного супроводження; заходи з транскордонного та міжнародного співробітництва [153]. Підсумовуючи все викладене, можемо дійти відповідних висновків. При програмуванні в системі протидії злочинності доцільно дотримуватися єдиної структури програмного документа, що значно полегшить роботу з його складання, створить сприятливі умови для порівняльної оцінки результатів виконання програми. Проте залежно від специфіки необхідності вирішення проблеми ми допускаємо можливість її зміни, а тому вважаємо за доцільне внести певні зміни та доповнення до нормативно-правових документів з питань порядку формування державних цільових програм. Виділено декілька підходів щодо визначення структури програми: нормативно-правовий, науковий (двох-, трьох-, багатоелементна структура) та 290 досвід зарубіжних країн. Запропоновано використати уніфікований підхід з побудови багатоелементної структури програмного документа. Структура сучасного програмного документа включає в себе такі елементи: стан проблеми; мета програми; шляхи і способи розв'язання проблеми; завдання і заходи; механізм реалізації програми (координація і контроль); очікувані результати, оцінка ефективність програми; внутрішні та зовнішні загрози, які знижують результативність програми; обсяги та джерела фінансування. Крім цього, складовою програми залишається її паспорт, а передує її розробці відповідна концепція, яка більш детально буде висвітлена в наступному підрозділі. Зміст програм протидії злочинності, крім стандартного набору груп (блоків) заходів (організаційно-управлінські, правові, інформаційні, кадрові, правові, технічні, ресурсно-забезпечення), в сучасних умовах повинен включати і заходи: із запровадження кращих (ефективних) практик з профілактики окремим злочинам; з удосконалення механізмів протидії окремим видам злочинів (злочинності); спрямовані на зменшення можливостей вчинення кримінальних правопорушень (з використанням підходу CPTED); із забезпечення участі громадськості у профілактиці злочинності; з віктимологічної профілактики. Типова структура і зміст програмного документа з протидії злочинності, як і перелік вимог, які висуваються в цілому для формування таких програм, повинні знайти свої закріплення в окремому Порядку розроблення та виконання правоохоронних державних цільових програм [Додаток К]. 3.5 Концепція теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності Вироблення ефективних підходів в організації протидії злочинності є генеральною метою кримінологічних досліджень з питань удосконалення системи протидії злочинності в сучасних умовах. У свою чергу, удосконалення програмування є однією зі складових кримінологічного процесу організації 291 протидії злочинності. Необхідність здійснення заходів з удосконалення програмування протидії злочинності зумовлюють низка факторів, зокрема: 1) низька ефективність застосування програмно-цільового підходу в організації протидії злочинності; 2) відсутність вже тривалий час державної комплексної програми протидії злочинності та суттєві зміни кримінологічної обстановки в країні; 3) перебування країни вже шостий рік у стані протидії гібридній війні з боку Російської Федерації, окупація АРК та частини Донбасу Російською Федерацією, а також наявні негативні зміни соціально-економічної, політичної, військово-політичної та кримінологічної обстановки в країні, що зумовили перебудову правоохоронної системи, в першу чергу МВС України, зокрема і в напрямку протидії злочинності; 4) активізація процесів інтеграції національної безпекової системи з європейською, привнесення до неї європейських підходів та механізмів, зокрема й у сфері протидії злочинності [551]; 5) вимога суспільства щодо підвищення рівня власної захищеності від протравних посягань з одночасним підвищенням ефективності діяльності правоохоронних та судових органів; 6) науково-технічний прогрес, результати, якого використовуються не тільки правоохоронними органами у протидії злочинності, а й активно криміногенним середовищем, що зумовлює необхідність пошуку превентивних контрзаходів. Враховуючи структуру нашої роботи, вбачається перспективним визначення авторської концепції теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності. Одразу зазначимо, що в даній роботі ми ведемо мову про теоретичну модель державної комплексної програми, а не про її проект, що потребує значної спільної роботи як її розробників, так і зацікавлених суб’єктів. Перш ніж перейти до розгляду концепції теоретичної моделі програми, визначимо зміст окремих її складових, а саме поняття «концепція» та «модель». Щодо терміна «концепція», то тлумачні словники української мови надають такі визначення: 1) система доказів певного положення, система поглядів на те чи інше явище [68, с. 571; 490, с.352]; 2) ідейний задум твору [489, с. 275]. 292 В юридичних енциклопедіях концепція визначається як: 1) система поглядів на ті чи інші явища та процеси, як у природі, так і в суспільстві; 2) спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, подій [210]; 3) задум, що визначає стратегію дій під час здійснення реформ, проектів, планів, програм [33, с. 356]. Узагальнюючи етимологію терміна «концепція» та його розуміння в контексті цього дослідження, під ним будемо розуміти науковий погляд на вирішення певної проблеми. В аспекті нашого дослідження це буде науковий погляд щодо структури та змісту державної програми протидії злочинності, а також напрямів її реалізації, залежно від обраної стратегії впливу на злочинність. Вибірковий аналіз тлумачних словників щодо терміна «модель» дає можливість виокремити такі його визначення: 1) зразок якогось нового виробу, взірцевий примірник чогось; 2) зразок, що відтворює, імітує будову і дію певного об’єкта; 3) уявний чи умовний (зображення, опис, схема) образ, якогось об’єкта, процесу чи явища, що використовується як його «представник» [68, с.407-408]. В українській кримінологічній енциклопедії надається визначення кримінологічної моделі, під якою пропонують розуміти штучно створену матеріальну або ідеальну систему, що відтворює і заміняє досліджувану подію, процес, стан або окремі ситуації та обставини таким чином, що її вивчення дозволить одержати про оригінал інформацію, необхідну для успішного вирішення практичних, наукових і дидактичних кримінологічних завдань [570, с.440-441]. Враховуючи викладене, теоретична модель програми буде відображати концептуальні підходи до її побудови та реалізації, що буде виступати певним шаблоном для інших правоохоронних програм, а також підтримання в актуальному стані вже чинних державних програм. Як вірно зазначає С.В. Бородін, державна програма боротьби зі злочинністю повинна містити не тільки перелік питань, які потребують вирішення при її реалізації, та заходів, спрямованих на їх вирішення, а також повинні передбачувати засоби та методи, які б сприяли безперебійній роботі механізму суспільства, покликаного забезпечити попередження злочинності та 293 переслідування злочинців. На думку вченого, в теоретичній моделі боротьбі зі злочинністю варто пропонувати додаткові гарантії більш надійного забезпечення функціонування такого механізму [56, с. 23-24]. Така позиція є цілком обґрунтованою. Фактично при формуванні середньострокових програм з протидії злочинності як на державному, так і на регіональному та місцевому рівнях її розробники повинні передбачити ті актуальні напрями і такий комплекс заходів, який є реальним для виконання та зможе сприяти ефективному функціонуванню не тільки механізму з протидії злочинності та окремим її видам, а і розвитку дієвої системи протидії злочинності зокрема. Крім цього, вченим пропонується включити до теоретичної моделі даної програми такі базові компоненти, як: цілі та завдання програми; стан злочинності, її наслідки та співвідношення з іншими соціальними відхиленнями (фоновими явищами – виділено нами – Т.О.); причини злочинності; прогнозування злочинності та злочинної поведінки; загальні, організаційні, правові та спеціальні заходи соціального попередження; роль науки в боротьбі зі злочинністю; умови розробки та реалізації програми [56, с. 24]. Щодо останнього компоненту зауважимо, що він більше характеризує не модель самої програми, а процедуру її формування. Наявність такого компоненту дозволяє вести мову не скільки про теоретичну модель програми, скільки про механізм формування моделі програми. Слід також зазначити, що наведена С.В. Бородіним теоретична модель, тривалий час використовувалась і при формуванні вітчизняних державних програм з протидії злочинності до 2004 року (до прийняття Закону України «Про державні цільові програми»). Основним недоліком такої моделі є те, що в програмі її розробники здебільшого намагаються передбачити всі можливі заходи впливу на більшість видів злочинності (корислива злочинність, організована злочинність, рецидивна злочинність, злочинність неповнолітніх, злочини проти особи, злочини проти громадського порядку, інші злочини) [56, с.254]. Проте практика реалізації таких програм в Україні вже показала свою неефективність, про що ми вже зазначали в п. 3.1 та 3.2. Таку теоретичну модель можна умовно назвати «Всеохоплююча програма заходів». 294 Дещо іншу теоретичну модель програми запобігання злочинності пропонують вчені В.В. Голіна, М.Г. Колодяжний, С.Ю. Лукашевич [116, с.233- 243], а саме теоретичну модель Державної програми стратегій запобігання злочинності та Державний план заходів з реалізації стратегій запобігання злочинності. Щодо першого, то умовно можна назвати дану теоретичну модель програми як «Програма стратегій». Серед основних стратегій авторами обґрунтовано пропонується до програми включити таки з них: зменшення можливостей вчинення злочинів і правопорушень; втручання у кризових ситуаціях; залучення громадськості до запобігання злочинності; надання допомоги жертвам злочинів [56, с.238-239]. Автори такого підходу («Програма стратегій») вважають необхідним виокремлення системи заходів впливу на злочинність, яка традиційно зазначалась як складовий елемент державної програми, в окремий організаційно- управлінський документ – «План заходів». Враховуючи систему ієрархії стратегічних документів, про яку ми вже говорили (п. 1.4), такий підхід вчених має право на існування. Проте, виходячи з позиції раціональності, об’єктивності та практичної доцільності, визначений в Законі України «Про державні цільові програми» підхід, коли розділ програми «Завдання та заходи» є структурним елементом державної програми і йде додатком до неї, є виправданим. По перше, і мабуть це головне, Програма та план заходів залишаються нероздільними у часі, а тому можуть бути реалізовані одночасно. В іншому випадку процес формування спочатку самої Програми, а потім вже на її основі – відповідного Плану заходів, з дотриманням процедурних моментів, може надовго затягнутися у часі й у перспективі створити штучні умови, коли виконання такої програми в цілому або окремих її напрямів буде неактуальним. На нашу думку, такий підхід вітчизняних вчених міг би спрацювати за умови більш-менш стабільної соціально-економічної та політичної ситуації в країні та за відсутності складної військово-політичної ситуації. Щодо останнього, то в умовах перебування Україні в стані наданні відсічі збройній агресії РФ та ймовірного повномасштабного військового наступу, а також вірогідної активізації військових дій з боку РФ на сході України, 295 прогнозувати можливі зміни в соціальній, економічній, політичній, безпековій сферах, а також трансформації злочинності під їх впливом, залишається проблематичним. Також вивчений досвід окремих зарубіжних країн, зокрема країн ЄС, показує, що при програмуванні протидії злочинності такий підхід, як «Програма стратегій» не застосовується, а в більшості переважають: «Стратегія – План заходів», «Стратегія – Програма», «Стратегія – Програми», «Програма – План (заходів)» [165, с.153-161]. Окремо слід виділити підхід вітчизняного вченого С.А. Мозоля «Кримінологічна безпека України» (2018) при розгляді моделей кримінологічної безпеки* та її забезпечення. В рамках останньої автором допускається розробка та реалізація низки програм з конкретними заходами забезпечення [272, с.325, 415, 419], а також передбачається система програмних заходів, спрямована на боротьбу з тероризмом, екстремізмом, незаконним обігом зброї й вибухових речовин; протидію організованій злочинності, подолання криміналізації економіки, боротьбу з корупцією та захисту всіх форм власності від злочинних посягань; боротьбу з незаконним обігом наркотичних або психотропних речовин; боротьби з нелегальною міграцією; боротьбу з груповою злочинністю неповнолітніх і подолання безпритульності; боротьбу з порушеннями та злочинами на об’єктах транспорту. Поряд з цим автором чітко не визначаються, які саме державні програми спрямовано на забезпечення кримінологічної безпеки, і не конкретизується зміст та структура самої програми забезпечення кримінологічної безпеки. Також не визначається, в якому кінцевому документі будуть передбачені програмні заходи протидії окремим видам злочинності – у Програмі забезпечення кримінологічної безпеки чи в окремих державних цільових програмах за відповідними напрямами. Поза увагою програмних заходів * Модель кримінологічної безпеки визначає цілі, які необхідно досягти в процесі діяльності із забезпечення кримінологічної безпеки. Натомість модель забезпечення кримінологічної безпеки, у свою чергу, має визначити провідні напрямки досягнення критеріїв кримінологічної безпеки. Модель забезпечення кримінологічної безпеки – це діяльність держави, суспільства та їх інститутів із вироблення основних напрямів досягнення такого рівня захищеності життєво важливих та інших істотних інтересів особи, суспільства та держави, який визначається моделлю кримінологічної безпеки [272, с. 416-417]. 296 забезпечення кримінологічної безпеки вченим залишені: насильницька злочинність, військові злочини, злочини проти громадського порядку, кіберзлочинність, злочини проти довкілля, які також можуть виступати індикаторами стану кримінологічної безпеки в Україні в сучасних умовах. В той же час заслуговує уваги позиція С.А. Мозоля щодо концепції моделі забезпечення кримінологічної безпеки, яка покликана зосередити зусилля держави та суспільства не тільки, а можливо й не стільки на впливі на саму злочинність і фактори, що її детермінують, скільки на захисті особи, суспільства та держави від злочинних посягань [272, с.355]. Концепцію такої моделі складають її цілі, завдання, принципи, напрями її реалізації та система суб’єктів [272, с.417]. Досягти такого підходу концепції можливо шляхом вирішенням таких основних завдань моделі забезпечення кримінологічної безпеки, як формування такої міри кримінологічної захищеності особи, суспільства та держави від злочинних посягань, за якої злочинність в усіх її проявах не створювала б серйозних перешкод для реалізації населенням основних життєво необхідних інтересів; мінімізація уразливості особи, суспільства та держави для кримінальних ризиків і злочинних посягань; формування системи державного забезпечення кримінологічної безпеки; оптимізація правоохоронної діяльності, спрямованої на мінімізацію криміногенного потенціалу джерел загроз кримінологічній безпеці й активізація запобіжного потенціалу правоохоронної діяльності. Такий людиноцентристський підхід є загальновизнаним у більшості зарубіжних країн при програмуванні та плануванні боротьби зі злочинністю, а тому його слід врахувати про розробці концепції теоретичної моделі державної програми протидії злочинності. У подальшому, на нашу думку, при формуванні теоретичної моделі державної програми протидії злочинності слід врахувати не тільки її людиноцентристську спрямованість, а й можливість запровадження 297 диференційованого* підходу в програмуванні протидії злочинності (визначення пріоритетів на короткострокову, середньострокову та довгострокову перспективу), а також підпорядкування програми визначеній державній стратегії впливу на злочинність, яка має бути динамічною залежно від ймовірних кримінологічних сценаріїв трансформації стану злочинності в країні. Сучасну модель державної комплексної програми протидії злочинності, з урахування позитивного зарубіжного досвіду, доцільно будувати із застосуванням підходу зміщення акценту з посилення кримінально-правового впливу [604] на злочинність на ширше використання можливостей соціальної профілактики, ситуативного втручання та широкого залучення громадськості, а також поступового зміщення рівня протидії злочинності з державного на місцевий. Останнє буде обумовлювати ширше запровадження грантових проектів, у першу чергу для суб’єктів недержавного сектору, з удосконалення профілактики окремих злочинів (запровадження науково обґрунтованих практик). Таким чином, запроваджується модель «Диференційована програма заходів та проектів» [558]. Одразу зазначимо, що вітчизняна практика реалізації державних комплексних програм з протидії злочинності показала неефективність використання підходів формування однієї-єдиної на державному рівні такої програми. Ідея посилювати вплив на всю злочинність та її детермінаційний комплекс в сучасних умовах є малоефективною у зв’язку з браком як матеріальних, так і людських ресурсів. Тому вбачається перспективним підхід диференційованого програмування протидії злочинності за окремими напрямами, що відповідає і міжнародній практиці. Вплив здійснюється, у першу чергу, в тих сферах, де спостерігається негативна динаміка окремих видів злочинності та зростає соціальна напруженість, а також є недостатнім рівень безпеки громадян. Таким чином, теоретична модель державної програми повинна стати шляхом до підвищення ефективності практики протидії злочинності, * Подібну позицію свого часу висловив і вітчизняний вчений О.Г. Кулик. Так, вченим пропонується перейти до розроблення та прийняття цільових програм із запобігання певним видам злочинів та негативним соціальним явищам, які їм сприяють, розрахованих на два–три роки, із забезпеченням обов'язкового фінансування всіх передбачених в програмах заходів [237, с.416]. 298 запровадження заходів на випередження з недопущення можливої негативної трансформації злочинності з урахуванням реальних можливостей та ймовірних загроз на всіх рівнях. Концепція теоретичної моделі програми передбачатиме, в першу чергу, визначення її змісту, структури та спрямованості. Стрижнем теоретичної моделі програми протидії злочинності виступають стратегія (стратегії) і підходи, які планується реалізовувати її виконавцями задля досягнення головної мети. В цілому встановлені та описані в підрозділах 2.2-2.4 роботи тенденції трансформації кримінологічної обстановки та можливі кримінологічні сценарії розвитку злочинності в подальшому повинні виконувати сигнальну функцію в системі державного управління та дозволять окреслити коло найбільш важливих, на наш погляд, проблемних сфер суспільних відносин, які потребують оптимізації та підвищення ефективності їх змістовних компонентів, що допоможе знизити, таким чином, кримінальну активність. У подальшому, з урахуванням отриманих можливих сценаріїв трансформації злочинності в Україні, для формування відповідних стратегічних цілей, завдань та способів розв’язання ймовірних проблем, які покладені в основу авторської концепції державної програми протидії злочинності, нами була викорстанна методологія SWOT- та PESTEL-аналізів. Питання реалізації у наукових дослідженнях SWOT-аналізу як важливого інструменту стратегічного планування знайшло відображення у публікаціях багатьох вітчизняних учених, серед яких Л.Є. Довгань, М.З. Згуровський, І.М. Тесленок, З.Є. Шершньова, О.М. Шляхта та інші [84; 173; 523; 581; 597]. Їхні праці присвячені розгляду різних складових стратегічного планування, зокрема й на основі застосування SWOT-аналізу. Наукових досліджень з використанням даних методів (SWOT- та PESTEL- аналізів) у кримінології поки бракує. Хоча останнім часом спостерігається поступова активізація з боку вітчизняних вчених щодо їх застосування при дослідженні питань протидії окремим видам злочинності (наприклад, економічній злочинності, нелегальній міграції) [242; 284]. 299 Зазначимо, що методології SWOT*- та PESTEL-аналізів** є ключовим підґрунтям при підготовці стратегічних документів (стратегій, програм, планів) будь-якого рівня і дають можливість оцінити спроможність держави протистояти криміногенним загрозам та забезпечити її громадську безпеку. Дані види аналізів активно використовуються для визначення рівня можливих загроз у сфері національної безпеки для формування ефективних стратегій [113, с. 342-344, с.356-357; 128; 505, с.105-107; 507] . Широке застосування та розвиток SWOT-аналізу пояснюються тим, що стратегічне управління пов’язане з великими обсягами інформації, яку потрібно збирати, обробляти, аналізувати, використовувати, а відтак виникає потреба пошуку, розробки та застосування методів організації такої роботи [41; 205; 284; 467, с.39-45; 504, с.56; 650 ] . За результами визначенням та співставлення нами сильних («S») і слабких («W») сторін у внутрішньому безпековому середовищі, які відображають функціонування державної системи протидії злочинності, з наявними можливостями («O») і загрозами («T») у зовнішньому безпековому середовищі (фактори, які сприяють протидії злочинності та загрози, які ускладнюють цю діяльність), сформовано матрицю стратегічного вибору протидії злоичнності [113, с.344-347]. * Одним з основних інструментів стратегічного управління, що оцінюють у комплексі внутрішні й зовнішні чинники, які впливають на здатність системи створити безпекове середовище, є SWOT-аналіз. SWOT – початкові літери слів Strengths (Сильні сторони), Weaknesses (Слабкі сторони), Opportunities (Можливості), Threats (Загрози). SWOT-аналіз – це процес установлення зв’язків між найхарактернішими для системи, зокрема правоохоронної, можливостями, загрозами, сильними сторонами (перевагами), слабостями, результати якого в подальшому можуть бути використані для формулювання і вибору стратегій її діяльності. Мета використання SWOT-аналізу полягає в демонстрації можливостей системного підходу до планування протидії злочинності на державному рівні за допомогою SWOT-аналізу. Такий підхід дозволяє визначити середньострокові цілі та задачі, оцінити шанси на успіх та можливі загрози, розподілити ресурси, необхідні для досягнення цих цілей. ** PESTEL-аналіз – це аналітичний інструмент стратегічного планування. Абревіатура PESTEL утворена від скорочення шести англійських слів: Political (політичний), Economic (економічний), Social (соціальний), Technological (технологічний), Environmental (екологічна) і Legal (легальний (правовий). Цей аналіз спрямований на виявлення політичних, економічних, соціальних, технологічних, екологічних та правових аспектів зовнішнього середовища, які можуть вплинути на стан протидії злочинності. Проте цей аналіз здійснюється за результатами експертних оцінок. 300 Матриця стратегічного вибору протидії злоичнності може мати такий вигляд (рис. 3.2): Матриця стратегічного вибору протидії злочинності Стратегія SO-OS Стратегія WO-OW Максі-максі Міні-максі (Стратегія успіху) (Стратегія поступового активного впливу на злочинність) Стратегія ST-TS Стратегія WT-TW Максі-міні Міні-міні (Стратегія збереження впливу на (Стратегія оборони, стагнація у протидії злочинності ) злочинності) Рис. 3.2 У подальшому в загальних рисах опишемо кожну з наведених стратегій. Стратегія успіху (максі-максі) полягає в ефективному використанні наявних сил (сильні сторони наявної державної системи протидії злочинності) та можливостей зовнішнього середовища для впливу на злочинність, а саме на її зменшення. Для реалізації даної стратегії необхідно, зокрема: формування сучасної державної політики у сфері протидії злочинності; збільшення фінансування на розвиток державної системи протидії злочинності за рахунок міжнародних донорів та раціонального використання місцевих бюджетів (запровадження механізму спрямування коштів, отриманих від реалізації арештованого та конфіскованого майна, здобутого злочинним шляхом, на реалізацію профілактичних заходів); завершення реформування МВС України та НПУ за європейським зразком; перезапуск реформи прокуратури; посилення міжнародного співробітництва у протидії організованій злочинності, кіберзлочинності, тероризму та нелегальній міграції; посилення кримінальної відповідальності за окремі види злочинів; розширення можливостей щодо залучення населення до профілактики правопорушень; підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів; розширення використання новітніх технологій (ІКТ) у протидії злочинності; зменшення криміногенного впливу соціальних та економічних факторів (через реалізацію відповідних реформ); 301 децентралізація правоохоронних органів та системи протидії злочинності (спрямованість на вирішення проблем громади та підвищення рівня громадської безпеки в громадах); запровадження кращих зарубіжних практик з протидії злочинності; інтеграція в європейську безпекову сферу; забезпечення невідворотності покарання за кримінальні правопорушення; зміщення акценту в боротьбі зі злочинністю від карної політики до соціальної профілактики, поширення ситуативного попередження злочинності, а також профілактика через навколишнє середовище (Crime Prevention through Environmental Design – CPTED) [532]. Стратегія поступового активного впливу на злочинність (міні-максі) полягає в ефективному використанні можливостей зовнішнього середовища задля мінімізації впливу слабких сторін державної системи протидії злочинності. Для реалізації даної стратегії необхідно, зокрема: продовження реформ НПУ, прокуратури, пенітенціарної системи; покращення матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів; зниження корупційних ризиків та усунення можливості правоохоронців та суддів бути втягненими у злочинну діяльність (активізація роботи НАБУ, НАЗК, ДБР, ДВБ НПУ); підвищення привабливості та забезпечення соціальних гарантій поліцейської професії (зменшення відтоку кадрів, у першу чергу в НПУ); удосконалення механізмів протидії окремим видам злочинів (наприклад, проти громадської безпеки, кіберзлочинність, незаконний обіг наркотиків, злочини проти власності); орієнтування діяльності правоохоронних органів на протидію (зниження) окремих видів злочинності (наприклад: корисливо-насильницької злочинності, організованої [457] та рецидивної злочинності, економічної злочинності, незаконного обігу наркотиків [86], незаконного обігу зброї, злочинів проти громадського порядку [530], кіберзлочинності, злочинів проти безпеки дорожнього руху, корупційних злочинів), запровадження єдиної системи та практики проведення якісних короткострокових та середньострокових прогнозів трансформації злочинності; удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення системи протидії злочинності; формування перспективних 302 державних комплексних програм з протидії злочинності (з використанням диференційованого підходу); ширше застосування соціальної та ситуативної профілактики; продовження застосування правоохоронними органами підходу «сommunity рolicing» у профілактиці злочинності; запровадження електронного суду (в перспективі – прискорення розгляду кримінальних проваджень та відхід від практики затягування такого розгляду). Стратегія збереження впливу на злочинність (максі-міні) передбачає використання сильних сторін державної системи протидії злочинності для відвертання загроз зовнішнього середовища. Протидія злочинності за умови інтенсифікації загроз (як внутрішніх, так і зовнішніх), про які ми вже не раз згадували, буде відбуватися у складних умовах і супроводжуватиметься її відтворенням. Основним завданням даної стратегії буде зберегти наявний вплив на злочинність при збереженні системи протидії злочинності. Реалізація даної стратегії полягатиме у: мобілізації зусиль всіх правоохоронних органів задля стримування злочинності, посилення кримінально-правового впливу, ситуативної профілактики, переорієнтація правоохоронних органів виключно на протидію тяжким та особливо тяжким злочинам. Стратегія оборони, стагнація у протидії злочинності (міні-міні) – фактично це найменш сприятливий варіант державного впливу на злочинність. Дана стратегія повинна включати в себе пошуку оптимальних заходів, що допоможуть відвернути загрози (зокрема, високий рівень бідності та безробітних, корумпованість правоохоронної і судової системи, активізація військових дій на сході України, високий рівень соціальної напруженості, низький рівень довіри до правоохоронних органів, активізація транснаціональної злочинності, кіберзлочинності, активізація міграційних процесів, недоліки інформаційної та етнонаціональної політики) для системи протидії злочинності, не звертаючи уваги на її слабкі сторони. За таких обставин стратегія буде спрямована на забезпечення громадської безпеки та порядку, посилення кримінально-правової політики, зміст самої профілактики може бути суттєво знижений. Як наслідок – збільшення рівня 303 корисливо-насильницької злочинності, організованої злочинності, рецидивної злочинності, злочинності неповнолітніх. Проведений нами аналіз наявних безпекових (правоохоронних) стратегій, концепцій, програм, затверджених в Україні в період з 2015 по 2018 роки, показав, що в сучасних умовах хоча і відсутня затверджена державна стратегія протидії злочинності, проте стратегічні напрями впливу на злочинність випливають зі змісту інших стратегічних документів, про які вже ішлося у попередніх підрозділах [550]. У загальних рисах можна визначити, що сучасна стратегія протидії злочинності в Україні спрямована на створення безпечного середовища для розвитку вільного суспільства, зміцнення довіри до правоохоронної та судової системи з боку суспільства, продовження розвитку України як безпечної європейської держави, в основі якої лежать інтереси її громадян та висока ефективність усіх складових державної системи впливу на злочинність. Поряд з цим сучасні виклики і загрози, перш за все гібридні (збройна агресія РФ проти України), обумовлені впливом комплексу соціально-демографічних, економічних, політичних, правових, психологічних і технологічних чинників, вимагають системного реагування, адекватної трансформації як усього сектору безпеки, так і системи правоохоронних органів, які реалізують функції з боротьби та протидії злочинності. Також слід зазначити, що вибір державної стратегії протидії злочинності пов’язаний з притаманною Україні загальної кримінологічної моделі впливу на злочинність [38; 46, с.9; 272, с.331, 343]. У підрозділі 1.3 ми вже звертали увагу на наявні кримінологічні системи та моделі впливу на злочинність. Проте в сучасних умовах соціальної напруженості, яка спостерігається у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації щодо України, і, як наслідок, трансформації політичного й економічного життя, що загострило існуючі в українському суспільстві суперечності та призвело до погіршення криміногенного стану, обумовленою є необхідність перегляду сучасної національної моделі протидії злочинності. Залежно від змісту та спрямовання такої моделі сучасної 304 системи впливу на злочинності буде визначатися і спрямованість державної комплексної програми протидії злочинності. В цілому для сучасної моделі протидії злочинності в Україні є характерним 1) орієнтованість при здійсненні протидії на захист особи від злочинності та факторів, які її обумовлюють; 2) зміщення акценту з каральної практики боротьби зі злочинністю на розширення ролі профілактики; 3) перехід від змішаної моделі протидії злочинності до моделі «кращих практик» протидії злочинності*. В цілому такий підхід підтримується і більшістю зарубіжних країн, досвід яких ми вивчали. Також, як зазначають вітчизняні вчені при дослідженні питання протидії злочинності в Україні (зокрема, О.М. Бандурка, В.В. Голіна, О.М. Литвинов, Л.М. Давиденко, Ю.В. Орлов, Ю.Б. Данильченко, С.А. Мозоль, О.Г. Кальман та ін.) [104, с. 220-221; 250, с. 414; 272, с.353; 434, с.14-15], необхідно зміщувати центр ваги у цій діяльності від карної політики (посилення кримінальної відповідальності) на зменшення криміногенного впливу причин та умов, що її обумовлюють, а також на забезпечення захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань. Цю позицію ми цілком підтримаємо і врахуємо при формуванні концепції теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності. Наведені у підрозділі 2.4 основні кримінологічні сценарії трансформації злочинності в Україні в більшості можна віднести до так званих пошукових прогностичних сценаріїв (фактично вони показують, як може розвиватися досліджуваний об’єкт). Проте для формування державної комплексної програми є необхідним визначення як стратегії протидії злочинності, так і напрямів її реалізації. Це можливо з використанням саме SWOT-аналізу, який в подальшому допоможе визначити стратегію, реалізація якої зможе забезпечити розвиток * Остання, хоча і базується частково на особливостях англо-американської та західноєвропейської моделей, проте може включати в себе позитивний досвід інших кримінологічних систем, спрямованих на зниження стану злочинності та підвищення соціального контролю за неї. Застосування кращих практик останнім часом наочно можна спостерігати в діяльності НПУ, зокрема при впровадженні «скандинавської моделі» охорони публічного порядку, реалізації проектів «поліція діалогу», «шкільний офіцер поліції», «поліцейський офіцер громади», «сommunity рolicing» та ін. 305 досліджуваного об’єкта (злочинність) в майбутньому за найбільш приємним (кращим) сценарієм. В нашому випадку кращі сценарії – це «Поступове зменшення» (базовий) і «Контроль та безпека». З урахуванням вже наведених формалізованих результатів SWOT-аналізу стану протидії злочинності в Україні можемо запропонувати комбінації відповідних стратегій залежно від можливого кримінологічного сценарію розвитку стану злочинності (див. табл. 3.2): Таблиця 3.2 Вибір стратегії протидії злочинності залежно від кримінологічного сценарію трансформації злочинності (інтуїтивний підхід) Сценарії розвитку злочинності в Стратегії протидії злочинності на Україні (2019-2022 рр.) підставі SWOT-аналізу 1. «Поступове зменшення» – Стратегія успіху (максі-максі) SO-OS реалістичний (базовий) Стратегія збереження впливу на злочинність (максі-міні) ST-TS 2. «Стагнація та незначне збільшення» Стратегія оборони, стагнація у – найбільш реалістичний протидії злочинності (міні-міні) WT- TW Стратегія успіху (максі-максі) SO-OS 3. «Контроль та безпека» – Стратегія збереження впливу на оптимістичний (вірогідний) злочинності (максі-міні) ST-TS Стратегія збереження впливу на злочинності (максі-міні) ST-TS 4. «Турбулентна злочинність» – Стратегія оборони, стагнація у негативний (вірогідний) протидії злочинності (міні-міні) WT- TW Далі з урахуванням визначених нами позицій щодо структури програмного документа (підрозділ 3.4), принципів, на яких його слід будувати (підрозділ 3.3), з урахуванням сучасних тенденцій злочинності, найбільш вірогідних сценаріїв розвитку стану злочинності (кримінологічної обстановки), стратегічного курсу держави з протидії злочинності (підрозділи 2.2-2.4), враховуючи позитивний досвід зарубіжних країн з програмування протидії злочинності (підрозділ 1.3), а також напрацювання вітчизняної кримінологічної науки запропонуємо 306 авторську концепцію теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності. Важливе значення для теоретичної моделі програми також матиме визначення та/або конкретизація головної мети та тих стратегічних цілей, на досягнення яких вона спрямована. Аналіз досліджень вітчизняних вчених (О.М. Бандурка, О.М. Литвинов, Л.М. Давиденко, В.М. Бесчастний, О.М. Ігнатов, Ю.В. Орлов, О.Ю. Шостко, С.М. Мозоль, Ю.Б. Данильченко, В.М. Куц та ін.) з питань стратегії та тактики протидії злочинності, а також стратегічних документів з питань реалізації державної політики в цій сфері дає можливість констатувати, що суттєво головна (стратегічна) мета протидії злочинності за часи незалежності України не змінилась [511, с. 56; 104, с. 221-222; 244]. Як обґрунтовано зазначає О.М. Литвинов в авторській концепції протидії злочинності в Україні, головна мета такої протидії полягає у комплексному забезпеченні безпеки і надійного захисту охоронюваних цінностей (національних цінностей – добавлено мною – Т.О.) від злочинних посягань на конституційні права і свободи громадян, політичні, економічні та соціальні інститути громадянського суспільства, матеріальні і духовні надбання українського народу, територіальну цілісність, незалежність і суверенітет країни [250, c.420]. Також в сучасних умовах протидія злочинності має людиноцентристську спрямованість, яка полягає у створенні безпечних умов для розвитку людини та реалізації нею своїх конституційних прав. Проте що стосується стратегічних цілей протидії злочинності, які відображаються у програмних документах, то вони мають динамічний характер і можуть змінюватись за певний період часу. Це пояснюється тим, що злочинність перебуває у постійній трансформації (з’являються нові особливості та тенденції розвитку злочинності), а тому потребує перегляду стратегії впливу на неї та підтримання державної системи протидії злочинності в актуальному стані. З урахуванням наявного досвіду державного програмування протидії злочинності такі стратегічні цілі можуть переглядатися головними суб’єктами, які відповідають за розробку та реалізацію таких програм, кожні 3-5 років 307 (середньостроковий термін реалізації більшості державних правоохоронних програм). Стратегічні цілі сучасної державної програми, враховуючи її головну мету, з протидії злочинності в умовах реальних зовнішніх та внутрішніх загроз національній безпеці спрямовані на: 1) забезпечення державного управління (підвищення ефективності діяльності) з протидії злочинності; 2) створення безпечного середовища для розвитку суспільства та людини, у тому числі в умовах наявного збройного конфлікту на Сході країни; 3) створення умов для зниження рівня злочинності; 4) створення соціально-економічних, політичних (військово-політичних), правових, організаційно-управлінських, інформаційно- технічних, гуманітарних передумов для зменшення впливу криміногенних факторів, в тому числі регіональних, що обумовлюють вчинення злочинів; 5) посилення ролі громадськості у профілактиці злочинів. Забезпечення готовності громадян до протидії злочинності; 6) зниження віктимізації населення та інтеграція потерпілих від злочинів в суспільне життя; 7) забезпечення ресоціалізації засуджених та зниження готовності до вчинення нових злочинів. Для досягнення головної мети та стратегічних цілей зазначається, які пріоритетні завдання потребують вирішення. Так, в умовах сьогодення та на середньострокову перспективу ними обґрунтовано можуть бути такі: безперервний моніторинг криміногенної обстановки в країні в цілому та регіонах зокрема задля забезпечення своєчасного реагування на негативні зміни (інтенсивності) з боку зовнішніх та внутрішніх загроз громадській безпеці; удосконалення функціонування державної системи протидії злочинності; удосконалення нормативно-правової бази з питань протидії злочинності; покращення координації правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування з суб’єктами державного та недержавного секторів з профілактики кримінальних правопорушень; утворення спеціального суб’єкта при МВС України з координації та взаємодії виконання державних програм з протидії злочинності; запровадження кращих зарубіжних та вітчизняних практик профілактики правопорушень; удосконалення механізмів протидії окремим видам 308 злочинності (злочинів); удосконалення науково-методичного, матеріально- технічного й інформаційного забезпечення правоохоронних та інших органів, що беруть участь у протидії злочинності та інші [113, с. 358-359]. У майбутній державній програмі протидії злочинності вбачається доцільним визначення основних підходів впливу на злочинність, які будуть реалізовуватися на державному рівні і з якою інтенсивністю, зокрема: 1) спеціальна превенція (залишається); 2) соціальна профілактика (посилюється) – через реалізацію інших програмних документів; 3) ситуативна профілактика (посилюється, в т.ч. із залученням громадськості); 4) превенція через розвиток середовища (Crime Prevention through Environmental Design - CPTED); 5) віктимологічна профілактика, включаючи реабілітацію потерпілих та компенсаційні заходи (посилюється). Фактично такий підхід* відповідає і практиці розвинутих зарубіжних країн. У подальшому для визначення та закріплення головних напрямів протидії злочинності (в т.ч. і визначення тих видів злочинності, які потребують комплексного впливу та зменшення, а також окремих сфер, які потребують декриміналізації) необхідно врахувати вже наявні чинні стратегічні документи, які реалізуються на державному рівні і спрямовані на профілактику необережної злочинності (забезпечення безпеки дорожнього руху), кіберзлочинності, нелегальної міграції, корупції, відмиванню «брудних» коштів правопорушень, протидії незаконному обігу наркотиків, організованій злочинності (відображено фрагментарно), торгівлі людьми, контрабанді, тероризму, домашньому насильству [Додаток Е]. Це необхідно для усунення в подальшому дублювання профілактичних заходів, раціонального витрачання бюджетних коштів та ефективного використання наявних сил та засобів протидії злочинності. * В сучасних умовах в зарубіжних країнах можемо спостерігати певний симбіоз реалізації класичної моделі (первинна, вторинна та третинна профілактика) попередження злочинності та неокласичної моделі, яка включає в себе: профілактику через розвиток середовища (Development Prevention), профілактику злочинності із залученням громадськості (Community Prevention), ситуаційну профілактику (Situative Prevention). 309 У теоретичній моделі програми, враховуючи вже викладену в п. 3.4 наукову позиції щодо удосконалення її структури, є доцільним враховувати найбільш вірогідні кримінологічні сценарії трансформації злочинності на середньострокову перспективу, які обумовлюють як вибір державної стратегії впливу на злочинність, про які ми вже казали на початку цього підрозділу, так і обумовлюють систему заходів впливу на неї, враховуючи наявні можливості в державі, сильні сторони державної системи протидії злочинності, а також наявні загрози. Крім цього, ефективність реалізації системи заходів впливу на злочинність в багатьох випадках залежатиме від результативності впровадження соціальних та економічних реформ, спрямованих на вирішення та/або зниження криміногенного впливу, у першу чергу соціальних, економічних факторів. Вирішення соціальних та економічних проблем передбачається окремими державними стратегічними документами із соціально-економічного розвитку країни на певний період і знаходяться за межами державної програми протидії злочинності. Заходи соціальної профілактики у теоретичній моделі програми можуть бути окреслені з посиланням на відповідні документи з реалізації державної політики. Такі заходи спрямовані на зменшення криміногенності певного середовища (неповнолітнього середовища, середовища осіб, звільнених з місць позбавлення волі, осіб з обмеженими можливостями, ВПО, потерпілих від торгівлі людьми та домашнього насильства, учасників бойових дій із посттравматичним стресовим розладом, які можуть бути як суб’єктами злочинів, так і потерпілими від них, тощо). Вони будуть ефективними, якщо змістовно полягатимуть у наданні відповідних, в першу чергу соціальних, послуг таким особам з груп ризику (перелік таких заходів міститься, зокрема, в законах України «Про соціальні послуги», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про психіатричну допомогу», «Про пробацію», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про протидію торгівлі людьми», «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» [336; 390; 397; 402; 403; 414; 416]. 310 Щодо системи спеціально-кримінологічних заходів протидії злочинності, то вони в модельній програмі не є вичерпними та можуть бути доповнені або, навпаки, замінені іншими, залежно від зміни кримінологічної обстановки або розвитку імовірного кримінологічного сценарію. Формування заходів впливу на злочинність та/або окремі її компоненти (складові) повинно бути підпорядковано конкретному завданню та спрямовано на досягнення стратегічної цілі (стратегічна ціль  завдання  заходи). Поряд з цим теоретична модель державної програми повинна включати такі основні блоки (групи) заходів, які притаманні більшості програмних документів у правоохоронній сфері: організаційно-правові заходи; заходи з удосконалення координації та взаємодії задіяних суб’єктів (державного та недержавного секторів) у реалізації Програми; удосконалення матеріально-технічного забезпечення правоохоронних та судових органів; заходи, спрямовані на розвиток предикативної аналітики та застосування новітніх інформаційно-комунікативних технологій у профілактиці злочинності; заходи, спрямовані на підвищення кримінологічних знань та навичок суб’єктів, що задіяні до виконання програми; заходи із запровадження кращих (ефективних) практик з профілактики окремих злочинів; заходи з удосконалення механізмів протидії окремим видам злочинів (злочинності); заходи, спрямовані на зменшення можливостей вчинення кримінальних правопорушень (з використанням підходу CPTED); заходи із забезпечення участі громадськості у профілактиці злочинності; заходи з віктимологічної профілактики; заходи з наукового та інформаційно-аналітичного супроводження; заходи з транскордонного та міжнародного співробітництва. Також, як варіант, з урахуванням наявної специфіки забезпечення громадської безпеки на територіях Донецької та Луганської областей в умовах проведення ООС, може бути передбачена окрема група заходів саме регіонального впливу на злочинність. Крім цього, при визначенні системи програмних заходів слід пам’ятати, що вони не повинні дублювати функціональні обов’язків суб’єктів, які беруть участь у реалізації програмного документа. Це мають бути оновлені або нові підходи, методи, методики, спрямовані на зниження рівня злочинності, зменшення криміногенного впливу окремих факторів. З цього приводу В.В. Голіна, М.Г. Колодяжний цілком обґрунтовано зазначають, що запобігання як напрям протидії злочинності має орієнтувати діяльність органів влади й управління, у 311 тому числі правоохоронних органів, на пошук нових науково-практичних підходів до цієї справи. Вчені наполягають на творчому характері таких підходів, тому що готових рецептів заходів запобігання різним проявам злочинності немає [116, с.245]. Специфіка запланованих заходів обумовлює і коло суб’єктів, які в межах своєї компетенції можуть їх ефективно реалізувати. В сучасній програмі протидії злочинності є доцільним ширше запроваджувати грантово-проектний підхід, спрямований на апробацію нових методик профілактики злочинності, та поширювати вже апробовані методики. У зарубіжних країнах для реалізації таких заходів залучаються не скільки правоохоронні органи, скільки суб’єкти приватного сектора (наприклад, США, Канада, Франція). Такий підхід ґрунтується на зміні психології в суспільстві щодо протидії злочинності «Боротьба зі злочинністю – це проблема не тільки правоохоронних органів, а і всього суспільства». Тому до цього процесу повинні бути залучені обидві сторони. Гранти запроваджуються на всіх рівнях, залежно від масштабів проблеми. Не менш важливими складовими теоретичної моделі програми залишаються: механізм її реалізації (дана структурна складова включає порядок формування організаційно-фінансового плану реалізації програми, процедурні умови реалізації визначених заходів, а також контролю за їх виконанням); очікувані результати та оцінка ефективності програми; опис внутрішніх і зовнішніх загроз, що знижують ефективність реалізації Програми; обсяги та джерела фінансування. Все наведене, на наш погляд, повинно знайти своє відображення у конкретній державній програмі протидії злочинності, теоретична модель якої може бути зображена таким чином (див. рис. 3.3): 312 Стан проблеми Визначення зовнішніх та Стан ефективності виконання внутрішніх загроз, що впливають минулої Програми на стан злочинності Прогнозні оцінки (сценарії) трансформації злочинності на середньострокову перспективу Взаємозв’язок та узгодженість з іншими стратегічними документами (в т.ч. програмами) з реалізації державної політики в соціально-економічній, безпековій сферах тощо Головна мета та визначення стратегічних цілей Пріоритети в протидії окремим видам злочинності Чинні програми Шляхи і способи розв’язання проблеми (визначення та плани заходів пріоритетних напрямів) з протидії З².1 З. 2 окремим злочинам (враховуються) Визначення стратегій та підходів в З. 3 З. 4 протидії злочинності Заходи З. n соціальної Завдання Заходи профілактики перебувають за Віктимологічна межами цієї профілактика програми і ОУ¹ П ВК Інші передбачаються іншими Фонові явища програмами і Запровадження грантових проектів щодо реалізації окремих заходів з планами профілактики соціально- економічного Набір пріоритетів розвитку країни Механізм реалізації програми залежатиме від (враховуються) сценаріїв розвитку стану злочинності Очікувані результати (першочергові, проміжні, кінцеві), оцінка ефективності Програми Внутрішні та зовнішні загрози, які знижують ефективність Програми Обсяги та джерела фінансування Програми ¹ ОУ – організаційно-управлінські заходи, П – правові заходи, ВК – удосконалення взаємодії та координації, Інші – удосконалення кадрового забезпечення, кримінально-виконавчої системи, матеріально-технічного забезпечення, заходи із запобігання злочинам, заходи із запровадження перехідного правосуддя, профілактики правопорушень, міжнародне співробітництво, правова освіта тощо. ² З.1, З.2 ... – види злочинності: організована, корислива, насильницька, рецидивна, злочинність неповнолітніх, НОН, кіберзлочинність, корупційна злочинність, економічна злочинність, необережна злочинність тощо. Рис. 3.3. Теоретична модель державної комплексної програми протидії зло-ті 313 Подібна теоретична модель програми протидії злочинності може бути взята за основу для розробки регіональних і місцевих програм протидії злочинності та/або забезпечення громадської безпеки та порядку. Поряд з цим слід зазначити, що формування програм нижчого рівня (регіональний, місцевий) здійснюється з урахуванням відповідної державної програми, якщо така є. У тому разі, коли державна програма тільки формується, а на нижчих рівнях вже розроблені та реалізуються програми, схвалені органами місцевого самоврядування, то в такому випадку перша повинна включати в себе окремі, найбільш значущі заходи регіонального рівня, реалізації яких потребує державної підтримки (підхід «знизу- вверх»). У подальшому пропонуємо навести основні положення авторського проекту концепції державної комплексної програми протидії злочинності на 2019-2023 рр. [Додаток М], з урахуванням концепції теоретичної моделі програми. Враховуючи вже наведені позиції та підходи, а також зарубіжний досвід програмування протидії злочинності, вважаємо, що в сучасних умовах нова програма протидії злочинності, з урахуванням вже наявних стратегічних програмних документів з протидії та/або профілактики окремих видів злочинів, повинна бути спрямована на досягнення таких стратегічних цілей: 1) зниження рівня загальнокримінальної злочинності (злочинів проти власності та насильницьких злочинів); 2) зменшення криміногенності молодіжного середовища [559]; 3) забезпечення громадського порядку та безпеки в публічних місцях; 4) сприяння потерпілим від злочинів (забезпечення віктимологічної профілактики); 5) сприяння участі громадськості у профілактиці злочинності та фонових явищ; 6) підвищення довіри громадян до правоохоронних та судових органів. За своєю структурою авторська концепція державної комплексної програми протидії злочинності дещо відрізняється від загальної структури концепцій державних цільових програм, визначеної Порядком розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 106 (див. таб. 3.3) 314 Таблиця 3.3 Порівняльний підхід щодо визначення структури концепції державної комплексної програми протидії злочинності Структура концепції державної цільової Структура концепції державної програми відповідно до Порядку комплексної програми протидії злочинності (авторський підхід) Визначення проблеми, на розв'язання якої Визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма спрямована програма. Аналіз ефективності виконання попередніх програм з відповідного напрямку Аналіз причин виникнення проблеми та Аналіз причин виникнення проблеми, який обґрунтування необхідності її розв'язання ґрунтується на використанні фактичних шляхом розроблення і виконання програми даних, в тому числі результатів безпекового та кримінологічного моніторингу, соціологічних опитувань, обґрунтування необхідності її розв'язання програмним методом Визначення мети програми Визначення мети програми Визначення, порівняльний аналіз можливих Визначення оптимального варіанта варіантів розв'язання проблеми та розв'язання проблеми на основі обґрунтування оптимального варіанта порівняльного аналізу можливих варіантів, з використанням сучасних методів прогнозування на основі форсайту та сценарного підходу Визначення на основі оптимального Визначення на основі оптимального варіанта шляхів і засобів розв'язання варіанта шляхів і засобів розв'язання проблеми, строків виконання програми проблеми, строків виконання програми Визначення цільової групи, на яку буде відсутній спрямована програма, та коло головних акторів (виконавців), які будуть реалізовувати програму Оцінка очікуваних результатів виконання Оцінка очікуваних результатів виконання програми, зокрема економічних, програми, зокрема економічних, соціальних, екологічних, та визначення її соціальних, екологічних, та визначення її ефективності ефективності Оцінка фінансових, матеріально-технічних, Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для трудових ресурсів, необхідних для виконання програми виконання програми В цілому запропонований авторський проект концепції державної комплексної програми протидії злочинності на період до 2023 року включає в себе вісім взаємопов’язаних структурних елементів*. * Структурні елементи проекту Концепції державної комплексної програми: 1) визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма; аналіз ефективності виконання попередніх програм з відповідного напрямку; 2) аналіз причин виникнення 315 РОЗДІЛ 4 УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАКТИКИ ПРОГРАМУВАННЯ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ 4.1 Регіональні фактори впливу на формування державної комплексної програми протидії злочинності Програмування являє собою процес (процедуру) застосування за певною схемою різноманітних засобів і методів аналізу інформації і розробку на цій основі відповідного управлінського рішення з конкретним терміном дії. При цьому програма, з огляду на тематику нашого дослідження, виступає у ролі попередньо розробленої системи скоординованих рішень, спрямованої на досягнення кінцевої поставленої мети протидії злочинності. Поряд з цим процес (процедура) програмування протидії злочинності включає в себе відповідні етапи. У підрозділі 1.1 вже зверталась увага на різні наукові підходи щодо визначення етапності даного процесу. У подальшому, не вдаючись в наукову дискусію, пропонуємо в узагальненому вигляді, з урахуванням нормативно-правового підходу виділяти такі з них: 1 етап – аналіз кримінологічної обстановки (кримінологічний моніторинг) та кримінологічне прогнозування; 2 етап – визначення проблем, на вирішення яких буде спрямована програма, а також формування цілей і завдань майбутньої програми, формування проекту Концепції цільової програми; 3 етап – оцінка, обговорення проекту Концепції із зацікавленими суб’єктами (громадськістю) та її схвалення; 4 етап – проблеми, який ґрунтується на використанні фактичних даних, в тому числі результатів безпекового та кримінологічного моніторингу, соціологічних опитувань та обґрунтування необхідності її розв'язання програмним методом; 3) визначення мети програми; 4) визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів, з використанням сучасних методів прогнозування на основі форсайту та сценарного підходу; 5) визначення на основі оптимального варіанта шляхів і засобів розв'язання проблеми, строків виконання програми; 6) визначення цільової групи, на яку буде спрямована програма, та коло головних акторів, які будуть реалізовувати програму; 7) оцінка очікуваних результатів виконання програми, зокрема економічних, соціальних та екологічних, та визначення її ефективності; 8) оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми [113, с.368-371]. 316 розробка і вибір альтернатив вирішення наявних проблем та визначення заходів, які будуть включені в Програму (збираються пропозиції від суб’єктів, вивчається позитивний зарубіжний та вітчизняний досвід); 5 етап – підготовка проекту Програми, оцінка експертів, громадське обговорення; 6 етап – узгодження проекту Програми зі всіма зацікавленими суб’єктами; 7 етап – затвердження програми та управління її реалізацією; 8 етап – моніторинг (контроль і оцінка) виконання програми; 9 етап – прийняття рішення про завершення або продовження програми. Якість програмування буде залежати від якості виконання розробниками програмного документа відповідної процедури. Неодноразово у кримінологічній літературі та кримінологічних дослідженнях, зокрема і вітчизняних вчених, зверталася увага на певні проблемні аспекти практики програмування протидії злочинності (див. підрозділи 1.1, 3.1, 3.2). Зокрема, вченими на підставі проведеного системного комплексного аналізу проблем програмування запобігання злочинності виділяються таки з них: загальні проблеми розробки і структурування комплексних програм запобігання злочинності; проблеми формування системи програмних показників; проблеми інформаційно- аналітичного забезпечення і розробки комплексу загальних заходів, спрямованих на запобігання злочинності; проблеми ресурсного забезпечення та визначення суб’єктного складу виконавців програми тощо [116; 196, с. 124-139]. Дещо трансформуючи позицію М.М. Клюєва [196, с.113-114], зазначимо, що специфіка програмування протидії злочинності в сучасних умовах полягає у такому: по-перше, цей процес носить управлінсько-процедурний характер; по- друге, це є попереднє ухвалення рішення про найбільш ефективний вплив на стабілізацію кримінологічної обстановки за допомогою системи програмних заходів, які треба здійснити в певному, обмеженому часовими рамками, майбутньому; по-третє, це є процес оцінки ряду окремих управлінських рішень і прийняття нового, внаслідок можливої негативної зміни впливу криміногенних факторів на розвиток об’єкта, що є їхньою взаємозалежною сукупністю і одночасно базою для підготовки інших рішень; по-четверте, воно спрямоване на 317 досягнення бажаного стану системи протидії злочинності в майбутньому шляхом прийняття та реалізації системи заходів, які збільшують імовірність досягнення успішного результату; по-п’яте, воно обумовлює прийняття управлінських рішень із регулятивним зворотним зв'язком, що дозволяє на основі аналізу фактичних даних про хід виконання програми відповідним чином її корегувати задля досягнення успішного результату; по-шосте, програмування протидії злочинності має бути підконтрольним громадськості та відбуватися гласно. Вже тривалий час є очевидним, що для усунення наявних недоліків у програмуванні протидії злочинності необхідно, з урахуванням наявних наукових розробок, позитивного зарубіжного досвіду та вимог сьогодення, визначити основні напрямки удосконалення зазначеної кримінологічно-управлінської діяльності. Водночас слід пам’ятати, що процес удосконалення програмування протидії злочинності є багатоаспектним та пов'язаний з вирішенням цілого ряду управлінських, функціональних, комплексних проблем, які наявні в діяльності загальних та спеціальних суб’єктів впливу на злочинність. У зв’язку з цим у подальшому ми зупинимося лише на найбільш важливих аспектах удосконалення практики програмування протидії злочинності в сучасних умовах, а саме: врахування регіональних факторів впливу на формування державних програм; вирішення проблем інформаційно-аналітичного забезпечення програмування; визначення особливостей реалізації державних програм з протидії злочинності на територіях проведення ООС (Донецької та Луганської областей); удосконалення контролю та оцінки ефективності реалізації державних програм з протидії злочинності. Не відкриємо нового, якщо зазначимо, що стан протидії злочинності в Україні напряму залежить від ефективності даної діяльності на регіональному та місцевому рівнях, і навпаки – стан протидії на нижчих рівнях визначає в цілому стан такої діяльності в країні. Злочинність в цілому має свої регіональні особливості, які слід враховувати при формуванні не лише регіональних та місцевих правоохоронних програм, а й державної програми протидії злочинності. Це є доцільним в тих випадках, коли на регіональному рівні без допомоги 318 держави неможливо або складно вирішити окремі проблеми з мінімізації впливу на стан злочинності окремих регіональних факторів. У процесі програмування протидії злочинності регіональні фактори враховуються при визначенні як напрямів, так і системи програмних заходів впливу на злочинність, які будуть реалізовуватись на всіх рівнях*. Зазначимо, що питанню вивчення проблем протидії (запобігання) регіональній злочинності приділялось достатньо уваги з боку вітчизняних кримінологів, зокрема: А.М. Бабенка, О.М. Бандурки, В.С. Батиргареєвої, Ю.В. Бауліна, В.М. Бесчастного, І.Г. Богатирьова, В.І. Борисова, Р.С. Виприцького, В.В. Голіни, Б.М. Головкіна, С.Ф. Денисова, Т.А. Денисової, О.М. Джужи, В.І. Женунтія, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, О.Г. Кулика, О.М. Литвинова, В.П. Філонова, В.І. Шакуна, Н.С. Юзікової та інших дослідників [2; 9; 12; 23; 28; 52; 70; 116; 109; 110; 223; 226; 240, 312; 511; 543, с. 38-43; 557, с.93-204; 576; 590]. Останнім часом (впродовж 2019 року) вийшло декілька монографій, присвячених протидії злочинності на регіональному та міжрегіональному рівнях. Йдеться про колективну монографію А.М. Бабенка, В.Я. Конопельського, І.М. Чекмарьової «Кримінологічна характеристика та запобігання злочинності у прикордонних регіонах Причорномор’я материкової України» (2019) [226] та монографію С.О. Філіппова «Протидія транскордонній злочинності: глобальний контекст і реалії України» (2019) [578]. Поряд з цим проведений нами аналіз досліджень вітчизняних вчених в означеному напрямі дає підстави стверджувати, що в них недостатньо уваги приділено питанню впливу саме регіональних факторів на формування державної * Так наприклад, свого часу, регіональні фактори враховувалися при визначенні окремих профілактичних заходів в Державній комплексній програмі профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою КМУ від 20 грудня 2006 р. № 1767, зокрема у напрямку профілактики злочинності неповнолітніх щодо забезпечення захисту законних інтересів неповнолітніх. Передбачалося надання підтримки експериментальним проектам, наприклад: у Дніпропетровській області – щодо організації комплексу заходів, спрямованих на створення у навчальних закладах культурно-освітніх спортивних гуртків, у Черкаській області – щодо профілактики вживання серед підлітків та молоді психотропних речовин і наркотичних засобів, дитячого алкоголізму і тютюнопаління. 319 політики у сфері протидії злочинності. В більшості вченими зосереджувалась увага на визначенні специфіки протидії злочинності на регіональному рівні та удосконаленні як програмування, так і планування цієї діяльності на тому ж рівні. Ключовим питанням в даній частині нашого дослідження залишаються саме регіональні фактори, які необхідно в загальних рисах окреслити та виділити ті з них, які найбільше можуть впливати на формування державної програми протидії злочинності. В юридичній літературі, присвяченій вивченню проблем регіональної злочинності, різні автори виділяють від 100 до 250 таких факторів [24, с.204]. Вітчизняні кримінологи підходять до вивчення детермінації регіональної злочинності послідовно, системно і виважено. Так, наприклад, В.І. Шакун щодо детермінації регіональної злочинності велике значення відводить негативним наслідкам урбанізації, демографічних та міграційних процесів, а також організації соціальної інфраструктури населених пунктів [591, c.42]. Натомість В.П. Філонов, І.Г. Богатирьов вказують на зв'язок з регіональною злочинністю цілої сукупності соціально-економічних, соціально-психологічних, соціально-демографічних та історичних факторів [52, с.62; 576, с.118]. Щодо регіональних факторів злочинності, то заслуговує на увагу бачення А.М. Бабенка. Так, вченим зазначається, що розташування регіону, розміри його території, наявність природних ресурсів, у сукупності з географічним розташуванням впливають на формування територіально-просторової системи. Історично це спрямовує її розвиток у певному напрямі, обумовлює характер і ступінь забудови території, розміщення трудових та виробничих комплексів, інфраструктуру населених пунктів, соціально-демографічні та культурологічні процеси і, як наслідок, впливає на функціонування соціальної системи та її елементів. Прорахунки та порушення балансу розвитку соціальної системи призводять до виникнення специфічного для кожного регіону набору факторів, які породжують різноманітні суспільні протиріччя, що в свою чергу обумовлює особливості розвитку та трансформації криміногенної обстановки [24, с. 224-225]. 320 Регіональні фактори діють на загальнодержавному, регіональному та індивідуальному рівні й детермінують наявність певного середовища в певному регіоні, а отже і обумовлюють і специфічний стан злочинності. Залежно від регіонального набору та специфіки впливу на соціальні процеси криміногенних та антикриміногенних факторів, обумовлюється й особливий рівень, динаміка, структура, територіальна поширеність злочинності [24, с. 229-231]. Фактично особливості набору соціально-економічного та природного потенціалу закладають основи для існування специфічних форм і проявів злочинності на регіональному рівні [24, с.232]. Крім цього, особливості регіональних факторів обумовлюють і відповідний кримінологічний тип / вид регіонів (наприклад: промислові, сільськогосподарські та прикордонні), що в подальшому визначає специфіку регіональної протидії злочинності. Перифразуючи А.М. Бабенка, зазначимо, що регіональні особливості системи протидії злочинності є складовою більш глобальної системи – державної системи протидії злочинності, а тому під час її формування враховуються як кримінологічно значущі зовнішньополітичні, загальнонаціональні та регіональні особливості [24, с.204]. Останнє також стосується і процесів державного програмування протидії злочинності з врахуванням регіональних особливості її трансформації. Вчений Р.С. Веприцький серед факторів, які створюють кримінологічну напругу в регіоні, називає: низький рівень доходів та високий рівень безробіття; загальну політичну та економічну нестабільність у країні; економічні проблеми в регіоні, нестача фінансових ресурсів, нерозвиненість інфраструктури; психологічне відчуття незахищеності; нездатність органів місцевої влади і місцевого самоврядування вирішувати соціально-економічні проблем регіону; низький професіоналізм управлінського персоналу в галузевих структурах виконавчої влади тощо [70, с.98]. Проте, на нашу думку, навряд чи всі наведені вченим фактори можна віднести до регіональних. Точніше було б сказати, що фактори, які детермінують всю злочинність мають свої регіональні особливості, які проявляються в інтенсивності їх впливу на трансформацію регіональної 321 злочинності. Також більшість з визначених Р.С. Веприцьким факторів можна частково усунути (зменшити їх криміногенний вплив) завдяки формуванню та реалізації регіональних стратегій та програм сталого розвитку регіону. Наявні кримінологічні дослідження свідчать про те, що рівень злочинності визначається регіональними умовами суспільного життя і здатністю самої злочинності для самовідтворення, де не останню роль відіграють історичні та демографічні процеси, культурологічні особливості регіонів, загальна психологія населення [226, с.110]. І.М. Чекмарьова досліджуючи злочинність у прикордонних регіонах Причорномор’я материкової України, виділяє цілу системи регіональних факторів: географічного, політичного, соціального, економічного, екологічного, соціально-психологічного та культурологічного характеру [226, с.110]. Цілком обґрунтовано дослідницею фактори історичного характеру та економіко- географічне положення регіону визнаються базовими, оскільки породжують певний тип суспільних відносин, що, у свою чергу, обумовлює біологічні умов, фізичні та психологічні можливості задоволення потреб індивідуумів, і як наслідок обумовлюють певний тип регіонального середовища, в тому числі і криміногенну обстановку. Так, наприклад, зазначається, що на криміногенну обстановку Одеської, Херсонської та Миколаївської областей суттєво впливає їх прикордонний стан та наближеність їх до груп сусідніх країн, зокрема: дружніх країн, які характеризуються сталим економічним розвитком, політичною стабільністю і які не мають економічних або територіальних претензій; протидіючих країн, що висувають економічні, політичні або територіальні претензії; територій, – осередків регіональних конфліктів; країн, що проводять агресивну – загарбницьку політику [226, с.113]. Прикордонний фактор (або фактор прикордонного положення території) суттєво обумовлює поширення транскордонної організованої злочинності, зокрема контрабанди, нелегальної міграції, торгівлі людьми, незаконному обігу зброї та наркотиків. 322 Посилення негативного впливу на стан транскордонної злочинності, зокрема обумовлюються недостатньою захищеністю кордонів, підвищеним інтересом до прикордонних регіонів з боку транскордонних кримінальних структур, наявністю проблеми транскордонного співробітництва в протидії злочинності [525], триваючою реформою правоохоронних органів. Фактично вже тривалий час (з 2014 року) територія прикордонних регіонів України, які межують з РФ, в тому числі і окупованим АР Крим, перетворились на зону потенційних загроз вчинення терористичних актів, диверсій, незаконного обігу зброї, наркотичних засобів, контрабанди, торгівлі людьми, а також характеризується активізацією криміналітету (організованих злочинних груп). Це в свою чергу вплинуло на якісну зміну структури злочинності в країні, що в подальшому впливатиме і на визначення пріоритетів державної політики протидії злочинності на майбутнє. Слід зазначити, що у кримінологічних дослідженнях вітчизняних вчених (А.М. Бабенко, В.Я., Конопельський, І.М. Чекмарьова, С.О. Філіппов) з питань регіональних особливостей запобігання злочинності в прикордонних регіонах, які з’явились у 2019 році, по-різному висвітлюється питання впливу регіональних факторів на формування державної політики у відповідній сфері [226; 578]. Так, наприклад, С.О. Філіппов, досліджуючи проблеми протидії транскордонній злочинності, лише фрагментарно звертає увагу на регіональні фактори, що впливають на її розповсюдження, акцентуючи при цьому уваги здебільшого на чинниках державного масштабу (політичні, економічні, віктимологічні та корупція) [578, с.111-161]. Хоча саме регіональні фактори суттєво впливають на розповсюдження даного виду злочинності, а тому їх усунення чи мінімізація криміногенного впливу становить невід’ємну складову пріоритетних напрямів та завдань сучасної державної політики в цій сфері. До речі, на цьому також наголошує і С.О. Філіппов в своєму дослідженні [578, с.244- 266]. Суттєво регіональна злочинність залежить не тільки від особливостей соціально-економічних факторів, а і від рівня урбанізації та щільності населення. 323 Хоча ступінь впливу останніх на злочинність є нерівнозначним, вони на думку А.А. Габіані породжують якісно нові міжособистісні стосунки, які знаходять своє відображення у відмінностях групової й індивідуальної поведінки, зокрема і неправомірної [81, с.7]. За даними дослідження А.М. Бабенка, до надзвичайно урбанізованих та дуже урбанізованих слід віднести таки регіони: Донецька (90,5% – відсоток населення, що проживає в містах), Луганська (86,7%), Дніпропетровська (83,5%), Харківська (80%), Запорізька (76,9%), Миколаївська (67,7%), Сумська (67,4%), Одеська (66,8%) області [24, с.238]. Щодо щільності населення України, то станом на 1 січня 2019 року вона становить 75,15 осіб / км². Найбільш щільно заселений Схід країни, Прикарпаття, а також київський регіон (м. Київ і область). Вельми логічно, що найбільша кількість населення групується біля великих міст: Харків, Львів, Дніпро, Одеса, Запоріжжя та ін. Не щільно заселеними регіонами країни можна назвати Поліссі і степові регіони України. Максимальна щільність населення в розмірі 157,1 осіб / км² зафіксована в Донецькій області. У трійку лідерів по щільності заселення також потрапили Львівська (111,51 осіб / км²) і Чернівецька (111,69 осіб / км²) області [108]. Найнижча щільність населення в розмірі всього 31,6 осіб / км² спостерігається в Чернігівщині. Схожі по ситуації Херсонська область (36,46 осіб / км²) і Кіровоградська (38,46 чол. / км²). В більшості сама в регіонах з високою щільністю традиційно фіксується високий рівень злочинності. Поряд з цим для подолання негативних наслідків урбанізаційних процесів є перспективним, з огляду на зарубіжну практику, запровадження методик виявлення і вирішення проблем територій підвищеної кримінологічної небезпеки засобами середовищного дизайну (архітектурно-просторовий метод), а також перегляд, з врахуванням кримінологічної складової, ДБН (Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень) [85, с.316-323; 201, с.20-29]. В даному напряму також доцільним є як запровадження проведення кримінологічної оцінки впливу містобудівних рішень на оточуюче середовище і 324 на стан злочинності, так і здійснення профілактики злочинів через розумний розвиток середовища (Crime Prevention through Environmental Design – CPTED) [659]. Але запровадити такі заходи на регіональному рівні (особливо в областях з високою щільністю населення) без державної підтримки проблематично. Головний чинник, який без винятку впливає як на стан регіональної злочинності, так і на стан всієї злочинності, залишається збройне протистояння Російській Федерації на Сході країни, запровадження спочатку АТО, а згодом ООС. Хоча цей чинник за масштабами виникнення має регіональний характер (охоплює окремі території Донецької та Луганської областей), проте відбувається на багатьох суспільних процесах в країні, в тому числі і на кримінологічній обстановці*. Також події 2014 року були пов’язані з тимчасовою анексією Російською Федерацією АР Крим, що призвело до появи лінії розмежування та адміністративного кордону із українським (де-юре) півостровом. Така ситуація, як зазначає А.М. Бабенко, перетворила Одеську, Миколаївську та Херсонську * Дані проведеного (квітень-травень 2019 року) власного експертного опитування з питань програмування протидії злочинності свідчать, що серед факторів, що впливають на вчинення злочинів саме на Сході України, домінують, на думку експертів (сума індикаторів шакали «безумовно так» та «скоріше так»), соціально-економічні (зростання бідності населення, безробіття, економічна криза тощо) – 91,4%, організаційно-управлінські (у т.ч. і відсутність розробленої державної стратегії та програми протидії злочинності) – 87,5%, політичні (боротьба за владу різних олігархічних груп, які нехтують національними цінностями та інтересами і, як наслідок, виникнення загрози розколу суспільства; гальмування проведення реформ) – 86,7%. Найнижчий відсотковий показник отримав такий фактор, як соціально-психологічні (недоліки у сімейній сфері – відсутність підтримки з боку держави, неповна сім’я, погані взаємини між членами сім’ї, застосування насильства, відсутність контролю за дітьми та ін.) – 67,9%. В той же час на запитання «Які з наведених умов сприяють сьогодні підвищенню рівню злочинності на Сході України?» відповіді опитаних експертів отримали такий розподіл: на першому місці альтернатива щодо низького рівня життя населення країни – 77,3%; на друге місце експерти виносять думку про поширеність незаконного обігу зброї – 74,2%; високий градус агресії населення із показником у 64,8% – на третьому місці; 62,5% опитаних вважають, що алкоголізація та наркотизація населення також є однією з головних причин підвищення рівня злочинності; на п’ятому місці – наявність збройного конфлікту на території України – 53,9%; 53,1% обрали такий варіант відповіді, як високий рівень корумпованості усіх сфер життя; також 52,3% причину бачать у неефективній діяльності правоохоронних органів; трохи більше третини опитаних – 38,3% зробили акцент на неповазі до суспільних правил / норм, втрата орієнтирів, цінностей, ідеалів; «криміналізація» значної частини населення – 33,6% вважають, що цей фактор займає десяте місце серед причин підвищення рівня злочинності; далі 32,8% вказали на низький рівень виховання та освіти серед населення [Додаток Б]. 325 області на зону потенційної кримінологічної небезпеки, оскільки вони знаходяться у сфері геополітичних зазіхань Російської Федерації [226, с.121]. В підрозділах 2.1 та 2.2 вже зверталась увага на те, що збройний конфлікт на Донбасі сприяв поширенню як на регіональному, так і на державному рівнях таких видів злочинів: військові, незаконний обіг зброї, насильницькі злочини (в т.ч. гендерно обумовлене насильство), торгівля людьми, незаконний обіг наркотиків, екологічні злочини, організована злочинність тощо. Крім цього, триваюча війна на Сході країни постійно здійснює певне соціально-кримінологічне навантаження на суспільство. Зруйнована промисловість та інфраструктура населених пунктів Донецької та Луганської областей, загибель значної кількості людей з обох сторін призводить не лише до невідворотних соціальних, економічних, демографічних втрат, а і породжує низку інших проблем: міграція населення (проблема ВПО), зростання рівня безробіття та бідності, зростання соціальної напруженості в суспільстві. В сукупності все це призводить до загострення криміногенної обстановки не тільки в Східних регіонах, а в країні в цілому. Поряд з цим, враховуючи специфіку Донецької та Луганської областей, що обумовлено проведенням Операції об’єднаних сил з відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації на цих територіях, а також визначення курсу держави на деокупацію окремих території цих областей, відновлення в них миру та підтримання його, обумовлює, на наш погляд, і специфіку протидії злочинності та забезпечення громадської безпеки та публічного порядку в даному регіоні. Курс на деокупацію Донбасу знайшов своє відображення в низці державних стратегічних документах, а саме в: 1) Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020» (12 січня 2015) [418]; 2) Програмі діяльності Кабінету Міністрів України (14 грудня 2014 року) [436]; 3) Законі України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (18 січня 2018 року) [392]; 4) Державній цільовій програмі відновлення та розбудови миру в Східних регіонах України (13 грудня 2017 року) [115]; 5) Плані заходів, спрямованих на 326 реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (11 січня 2017 року) [358]; 6) Середньостроковому плані пріоритетних дій Уряду до 2020 року (3 квітня 2017 року) [484]; 7) Стратегії деокупації Донбасу «Механізм малих кроків», анонсований МВС України (7 червня 2018 року) [509]; 8) Стратегії національної безпеки України (26 травня 2015 року) [412]. Звернемо увагу на Державну цільову програму відновлення та розбудови миру в Східних регіонах України (далі – Програма), де одним зі стратегічних компонентів передбачено підвищення соціальної стійкості, розбудова миру та громадської безпеки. Даний компонент Програми має безпосередній кримінологічний вплив на нормалізацію стану кримінологічної безпеки в східних регіонах країни і передбачає реалізацію програмних заходів за шістьма напрямами: 1) вироблення механізму досягнення згуртованості, соціальної єдності та відбудови довіри; 2) сприяння культурному діалогу та вихованню толерантності; 3) посилення ролі інститутів громадянського суспільства в регіонах, постраждалих від збройного конфлікту; 4) забезпечення психологічної та соціальної підтримки населення, яке постраждало від збройного конфлікту; 5) розвиток місцевого самоврядування в контексті децентралізації, створення самодостатніх територіальних громад, здатних до саморозвитку; 6) захист населення, що постраждало від збройного конфлікту. Громадська безпека. Доступ до правосуддя [115]. Поряд з цим вивчення передбачених в Програмі заходів, спрямованих на реалізацію вищезазначеного стратегічного компоненту, дає підстави стверджувати про наявність в цій частині певних прогалин, які пов’язані з залишенням поза увагою низки важливих заходів, які доцільно спрямувати на забезпечення громадської безпеки та доступу до правосуддя. Зокрема, в частині забезпечення громадської безпеки та протидії злочинності, не передбачені заходи спрямовані на: 1) подолання проявам сепаратизму та тероризму (широкого розповсюдження програмного напрямку «На тебе чекають вдома», виявлення 327 осіб, які причетні до НЗФ за сприянням місцевого населення в межах запровадженої системи соціального партнерства, недопущення фактів потрапляння на тимчасово непідконтрольну територію осіб, які знаходяться в активному розшуку за вчинені злочинів), незаконному обігу зброї, наркотиків, профілактика корупційних проявів; 2) підвищення кваліфікації правоохоронців, зокрема шляхом проведення тренінгів та навчання поліцейських новими методикам з охорони публічного порядку та безпеки в умовах збройного конфлікту тощо [541, с.391-395]. У зв’язку зі специфікою Донецької та Луганської областей та важливістю забезпечення громадської безпеки та стану протидії злочинності на високому рівні, в умовах постійних зовнішніх загроз пов’язаних з активізацією бойових дій, а також підтримання готовності правоохоронних органів, органів державної влади та місцевого самоврядування для реалізації комплексу заходів, обумовлених процесами деокупації окремих території та забезпечення на них громадського порядку є доцільним формування окремої державної програми протидії злочинності на цих територіях в межах відповідної державної стратегії. Наступним регіональним фактором впливу на злочинність можна визначити міграцію, а скоріше вимушену міграцію внутрішньо переміщених осіб. Анексія АР Крим та бойові дії на Сході країни детермінували додаткову масову міграцію населення до інших регіонів. Так, за даними Мінсоцполітики, найбільше внутрішньо переміщених осіб зареєстровано у Донецькій, Луганській, Харківській, у м. Києві, Запорізькій, Дніпропетровській та Київській областях. Найменшу кількість ВПО розселено у Тернопільській, Чернівецькій, Рівненській, Закарпатській, Івано-Франківській та Волинській областях [77]. Багато хто з ВПО зіткнулись із проблемами соціально-економічного характеру, певна частки з них змушені були добувати засоби для існування протиправним шляхом. Зазвичай така ситуація є додатковим регіональним чинником, що негативно впливає як на загально-соціальну (зростає соціальна напруження в окремих регіонах), так і на криміногенну ситуацію. Проте вивчення злочинності ВПО – це окрема тема кримінологічного дослідження. 328 Останнім часом актуалізувався вплив на регіональне середовище й екологічних факторів, які також обумовлюють специфіку криміногенної обстановки в окремих регіонах країнах, зокрема: Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Рівненській, Житомирській, Волинській, Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій та інших областях. Через вчинення екологічних кримінальних правопорушень спостерігається забруднення земель, води, виснаження водних ресурсів, знищення лісних масивів і як наслідок, погіршення екології регіонів, що неминуче впливає на середовище проживання населення, в тому числі і криміногенне середовище. В даному аспекті проведені ґрунтовні дисертаційні дослідження вітчизняними вченими, зокрема: Т.В. Корняковою «Кримінологічні засади запобігання органами прокуратури злочинам проти довкілля» (2011), Ю.А. Турловою «Протидія екологічній злочинності в Україні: кримінологічні та кримінально-правові засади» (2018), М.Г. Максіменцевим «Протидія злочинності у сфері надрокористування» (2019) [214; 260; 565]. Так, за результатами дослідження Ю.А. Турлової, встановлено, що найбільші значення спеціальних коефіцієнтів екологічної злочинності останнім часом мають Рівненська, Херсонська та Житомирська області. Географія найпоширеніших видів екологічних злочинів останнім часом виглядає таким чином: найвищими показниками інтенсивності незаконної порубки лісу характеризуються Херсонська, Івано-Франківська та Волинська області; щодо порушення правил охорони або використання надр такими є Рівненська, Житомирська та Івано-Франківська області; стосовно незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом – Полтавська, Черкаська та Херсонська області. Визначені регіональні відмінності зумовлені природно-географічними особливостями окремих регіонів України, що й визначають інтенсивність кримінальних практик певного виду [565, с.14]. Щодо розповсюдження кримінального надрокористування, яке має регіональні особливості, за результатами дослідження М.Г. Максимінцева впродовж 2014-2017 рр. найвищі показники злочинної інтенсивності (із 329 розрахунку на 100 тис. населення) зафіксовані в Рівненській (15,5), Житомирській (6,2), Волинській (5,1), Івано-Франківській (2,8), Закарпатській (2,6), Чернівецькій (2,1) та Луганській (2,1) областях [260, с. 138]. Погоджуючись з вітчизняними вченими, які досліджували саме екологічну злочинність в Україні (Т.В. Корнякова, Ю.А. Турлова, М.Г. Максіменцев), зазначимо, що географічне поширення екологічної злочинності в Україні виявляє залежність, перш за все, від природних факторів, а також чинників організаційно- управлінського, економічного політичного (в тому числі й військово-політичного) характеру, що повинно братися до уваги при розробці як державної стратегії протидії окремим видам злочинності, так і відповідної державної програми протидії злочинності [260, с.140; 565, с.17]. Крім цього, як обґрунтовано зазначає М.Г. Максимінцев, одним з потужних факторів злочинного надрокористування є етико-технологічний розрив, соціально-природнича дезінтеграція [260, с.430]. З огляду на це, на нашу думку, перспективним вбачається запровадження при розробці державних стратегічних документів з реалізації екологічної політики та протидії екологічній злочинності ноосферного підходу. Останній полягає у забезпеченні симбіозу людини та природи, відтворенні екології з використанням інноваційних технологій. Враховуючи вже наявні результати досліджень регіональних правоохоронних програм, які здійснили В.В. Голіна, С.Ю. Лукашевич, М.Г. Колодяжний, А.М. Бабенко, а також власні спостереження, проведені впродовж 2019 року (досліджувались чинні регіональні програми забезпечення громадської безпеки / профілактики правопорушень 20 областей), щодо їх змісту та спрямованості є можливість в узагальненому вигляді виділити такі регіональні пріоритети в протидії злочинності: злочини загальнокримінальної спрямованості, злочини проти громадської безпеки та порядку, незаконний обіг наркотиків, кіберзлочини, насильницька та рецидивна злочинність, злочини неповнолітніх, організована злочинність та корупція, забезпечення безпеки руху, також актуалізується напрямок профілактики екологічної злочинності. Фактично, наведені регіональні пріоритети в силу їх поширеності повинні знайти своє відображення і в державній програмі протидії злочинності задля координованого комплексного впливу на ті фактори, що негативно впливають на трансформацію окремих видів злочинності. 330 4.2 Проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення формування державної комплексної програми протидії злочинності В сучасних умовах для ефективної реалізації державної політики протидії злочинності необхідно перейти на принципово новий рівень інформаційно- аналітичного забезпечення формування відповідних державних програм, через які вона реалізується. Однією з основних проблем якісного формування державних програмних документів у сфері протидії злочинності є неналежне інформаційно- аналітичне їх забезпечення та супроводження даного процесу. Програмування протидії злочинності передусім повинно ґрунтуватися на системному аналізі різнорідної інформації, що має відношення до вирішення завдань, які дали б змогу визначати тенденції розвитку злочинності. Найважливішу роль у цьому відіграє інформаційно-аналітичне забезпечення (далі – ІАЗ), що характеризується сукупністю особливих ознак, які виокремлюють його методику серед інших видів аналітичної діяльності, що є одним з основних елементів процесу пізнання, здійснюваного у процесі вирішення завдань з формування державних програм з протидії злочинності [433]. Поряд з цим слід враховувати той факт, що в сучасних умовах розвиток інформатики, інформаційних технологій і телекомунікації формує не тільки інформаційне суспільство, а й суттєво впливає на зміни самої злочинності та підходів до протидії їй. З огляду на це і процес формування державних комплексних програм протидії злочинності також має відповідати реальним вимогам часу та мати оновлене інформаційно-аналітичне забезпечення з використанням новітніх технологій та підходів. Сама діяльність з ІАЗ програмування злочинності є складною. В більшості це пов’язано зі складнощами збору повної та об’єктивної інформації про криміногенну обстановку, а тому відповідні оціночні висновки під час наявної інформації можуть робитися лише гіпотетично. Для успішного здійснення цієї роботи є необхідними обґрунтовані методики збору інформації, її аналізу, а також оцінювання [87, с.130]. 331 В той же час якість та ефективність даного напряму роботи буде залежати від розв’язання низки проблемних питань, які об’єктивно існують та у своїй більшості пов’язані із загальними проблемами ІАЗ протидії злочинності. Одразу зазначимо, що проблемам інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронної діяльності та протидії злочинності, в тому числі програмуванню протидії злочинності, приділяли увагу такі вітчизняні вчені, як: О.М. Бандурка, В.М. Бесчастний, Є.М. Блажівський, В.В. Василевич, Є.О. Гладкова, В.В. Голіна, Ю.Б. Данильченко, О.М. Джужа, Е.О. Дідоренко, О.Ф. Долженков, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелинський, О.М. Ігнатов, І.П. Катеренчук, О.В. Кириченко, М.М. Клюєв, М.Г. Колодяжний, О.Г. Кальман, О.Г. Кулик, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, А.В. Мовчан, С.А. Мозоль, Ю.Ю. Орлов, І.Ф. Хараберюш, В.І. Шакун, В.В. Шендрик, І.Р. Шинкаренко та інші [42; 87; 116; 248, 272]. Опрацювання кримінологічної літератури з питань ІАЗ як протидії злочинності, так і програмування цієї діяльності дає можливість визначити таке коло проблем, які потребують системного і комплексного вирішення: 1) проблема визначення реального стану злочинності; 2) проблеми, які уповільнюють проведення кримінологічного моніторингу стану злочинності, зокрема: а) відсутність сформованого єдиного кримінолого-інформаційного простору; б) організаційно-управлінські вади організації функціонування та наповнення системи державної статистичної звітності; в) суттєвий рівень латентної злочинності [50, c.13]; 3) здійснення державного програмування протидії злочинності в умовах певної невизначеності та неповноти кримінологічної інформації; 4) існування багатьох розрізнених інформаційних систем, які перебувають у підпорядкуванні різних підрозділів правоохоронних органів або ж у підпорядкуванні різних державних органів, що ускладнює обмін та обробку необхідної інформації для формування програм*; 5) усунення ризиків * У даному аспекті наявні прогалини в ІАЗ діяльності спеціалізованих суб’єктів, які спеціалізуються на протидії окремим видам злочинності: організована, загальнокримінальна, економічна злочинності, торгівля людьми, незаконний обіг наркотиків). Вони пов’язані з відсутністю чітких нормативно-правових, організаційних і методичних основ забезпечення їх ІАЗ. З даного питання серед секторальних проблем інформаційно-аналітичного забезпечення, 332 фальсифікації статичної інформації про кримінальні правопорушення, яка накопичується в правоохоронних органах [186]; 6) відсутність необхідної ресурсної підтримки з боку уряду для створення Державної автоматизованої системи кримінологічної інформації (далі – ДАСКІ) [159, c.49]; 7) відсутність на рівні регіонів єдиних підходів до збору та обробки різних видів кримінологічно значущої інформацій, яка використовується як для державного, так і регіонального програмування протидії злочинності; 8) відсутність дієвого механізму (алгоритми) інформаційно-аналітичного забезпечення та супроводження програмування протидії злочинності в сучасних умовах [272, с.373]. Крім цього, окремо слід визначити чинники, які ускладнюють інформаційно-аналітичну роботу суб’єктів при формуванні державної програми: неточність і неповнота інформації, з якою працює головний розробник державних програм, які викликані недостатністю налагоджених зв’язків для її отримання, так і недоліками взаємодії між зацікавленими органами; обмеження реального часу, протягом якого повинні бути прийняті відповідні управлінські рішення незалежно від складності і обсягів оброблюваної інформації; відсутність повноти використання інформаційно-аналітичних матеріалів з діяльності правоохоронних та судових органів. Звичайно, це не всі проблеми, які існують в досліджуваному нами питанні**. Далі зазначимо, що ІАЗ програмування протидії злочинності загалом виступає підсистемою ІАЗ протидії злочинності. Остання включає в себе взаємопов’язані системи ІАЗ правоохоронних та судових органів. Будь-яка з цих підсистем охоплює: науково-методичне забезпечення; технологічне забезпечення; наприклад протидії наркозлочинності, вітчизняна вчена Є.О. Гладкова виділяє і проблеми інформативності оперативно-розшукових підрозділів [86, c.297]. ** До таких додаткового можна віднести ще і такі, як: конкретизація суб’єкта, відповідального за ІАЗ програмування протидії злочинності; формування Єдиного інформаційного простору; конкретизація кримінологічно значущої інформації, необхідної для формування програмних документів та джерел їх походження; удосконалення методик збору та аналізу кримінологічної інформації; удосконалення технологічного, програмного та технічного забезпечення роботи інформаційних систем (підсистем), які використовуються для формування відповідного інформаційно-аналітично-прогностичного підґрунтя для формування відповідних програм тощо. 333 технічне забезпечення; кадрове забезпечення; нормативно-правове забезпечення; фінансову забезпеченість; матеріальне забезпечення. В узагальненому виді ІАЗ протидії злочинності визначають як засновану на правових, організаційних, технічних і методичних засадах цілеспрямовану діяльність зі збирання, переробки, зберігання, використання інформації, необхідної для ефективного функціонування системи протидії злочинності [456, c.31]. У свою чергу, В.М. Бесчастний ІАЗ у протидії злочинності визначає як сукупність засобів, методів та заходів, які використовуються для отримання своєчасної, цінної та важливої інформації, що впливає на точність та визначеність при прийнятті рішень, спрямованих на усунення, зменшення або нейтралізацію факторів існування злочинності та вчинення злочинів [45, c.221]. Хоча, на наше переконання, ІАЗ – це конкретна діяльність або робота відповідних суб’єктів у заздалегідь визначеному напрямку. Що ж до ІАЗ, то воно виступає структурним елементом інформаційно- аналітичної діяльності. За висловлюванням В.М. Глушкова, структура інформаційно-аналітичної діяльності повинна включати інформаційне забезпечення, інформаційно-аналітичну роботу, створення баз даних, що включає інформаційний пошук, цілі, мотиви, способи та прийоми їх здійснення [138]. Саме інформаційно-аналітична діяльність (далі – ІАД) та її основний цілепокладаючий напрям – інформаційно-аналітична робота, у комплексі з інформаційно- аналітичними системами утворюють інформаційно-аналітичне забезпечення суб’єктів, які відповідають за формування державних програм, в тому числі і з протидії злочинності [188; 508, c.128-131]. В більшості ІАЗ визначається як творча діяльність, пов’язана з оцінюванням інформації, підготовкою і прийняттям на її основі оптимальних управлінських рішень. Розглядаючи квінтесенцію поняття ІАЗ, зазвичай виділяють дві його складові: «інформація» та «аналітика». Отже, ІАЗ представляє собою процес збирання інформації, її зберігання, оброблення з метою подальшого аналізу та практичного застосування шляхом відтворення у відповідному управлінському 334 рішенні. В цілому, враховуючи наявні в науці вихідні положення щодо ІАЗ державного управління, правоохоронної діяльності, а також діяльності з протидії злочинності та окремим видам злочинів, є можливість в узагальненому виді надати визначення ІАЗ програмуванню протидії злочинності як окремого напряму забезпечення державного управління у відповідній сфері [45; 188; 189; 508]. Так, інформаційно-аналітичне забезпечення програмування протидії злочинності представляє собою комплекс забезпечувальних заходів реалізації інформаційно-аналітичної діяльності у сфері протидії злочинності, які спрямовані на: пізнання сутності, причин та тенденцій розвитку подій або явищ зовнішнього і внутрішнього криміногенного середовища; розгляд та оцінювання криміногенної ситуацій; вироблення на основі аналізу та обробки отриманої кримінологічної інформації висновків, рекомендацій, коментарів та прогнозів, які враховуються для прийняття управлінських рішень щодо визначення, стратегії, напрямів та системи заходів впливу на злочинність та чинники, що впливають на її інтенсифікацію та потребую програмного закріплення. ІАЗ програмування включає в себе як відповідні об’єкти, так і суб’єкти. Об’єктами інформаційного забезпечення виступає кримінологічна інформація, яка збирається, накопичується, обробляється та аналізується. До такої інформації відносяться дані, які характрезують безпосередній або опосередкований вплив на стан та трансформацію злочинності, розвиток та результати протидії злочинності. Також така інформація після ії опрацювання допомагає визначити види, напрями, форми, методи та засоби державної політики в сфер протидії злочинності, що в перспективі знайде свої відображення у конкретному програмному документі. Суб’єктом інформаційно-аналітичного забезпечення може виступати відповідний орган, підрозділ або група аналітиків, аналітик-фахівець. Вже тривалий час практика ІАЗ програмування протидії злочинності базується на використанні головним розробником (МВС України, а з листопада 2015 року і НПУ) як власних інформаційно-аналітичних систем та можливостей, так і можливостей інших правоохоронних органів. В той же час у сучасних умовах інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності МВС України, ГПУ 335 (Офісу ГПУ), НПУ, НГУ, СБУ, ДБР, НАБУ, ДФСУ спрямовано переважно на забезпечення внутрішніх потреб, при цьому обмін інформацією здійснюється між суб’єктами на підставі офіційного листування, а не в режимі реального часу шляхом використання національної інформаційної інфраструктури, в умовах розвитку е-врядування, що ускладнює процес запобігання окремим видам злочинів. Основний масив статистичної інформації про злочинність сьогодні зосереджений у відповідних інформаційних базах МВС України, НПУ [345; 364] та ГПУ [328; 389]. Так, зокрема, в МВС України запроваджена та функціонує АІС-ОП (автоматизована інформаційна система оперативного призначення) [44; 359] ІІПС (інтегрована інформаційно-пошукову систему) [363]. Метою створення останньої є об'єднання існуючих в органах та підрозділах внутрішніх справ України інформаційних ресурсів в єдиний інформаційно-аналітичний комплекс із використанням сучасних інформаційних технологій, комп'ютерного та телекомунікаційного обладнання для підтримки оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, суттєвого зміцнення їх спроможності протидії та профілактики злочинності. Більш того, з листопада 2018 року запроваджена та функціонує ЄІС-МВС (Єдина інформаційна система МВС України) [362], яка представляє собою багатофункціональну інтегровану автоматизовану систему, що безпосередньо забезпечує реалізацію функцій її суб’єктів (НПУ, НГУ, ДСНС, ДПСУ, ДМСУ та ін.), інформаційну підтримку та супроводження їх діяльності і становить сукупність взаємозв’язаних функціональних підсистем, програмно-інформаційних комплексів, програмно-технічних та технічних засобів телекомунікації, які забезпечують логічне поєднання визначених інформаційних ресурсів, обробку та захист інформації, внутрішню та зовнішню інформаційну взаємодію*. * До пріоритетних інформаційних ресурсів єдиної інформаційної системи МВС віднесені: Інтегрована інформаційно-пошукова система (ІІПС), Єдиний державний демографічний реєстр, Єдина інформаційно-аналітична система управління міграційними процесами, Єдиний реєстр досудових розслідувань про правопорушення, провадження за якими здійснюються працівниками органів Національної поліції, а також осіб, яким вручено повідомлення про підозру та стосовно яких закінчено досудове розслідування у кримінальному провадженні, 336 Сьогодні ЄІС МВС України містить потужну інформаційну базу, яка містить дані необхідні для здійснення кримінологічного аналізу, моніторингу та прогнозування, але без врахування впливу криміногенних чинників. В сучасних умовах обов’язок із здійснення інформаційно-аналітичної та прогностичної роботи щодо вивчення трансформації злочинності та забезпечення протидії її покладено на низку суб’єктів в структурі МВС України (Департамент аналітичної роботи та організації управління Міністерства внутрішніх справ України) [239, с.181; 313] та НПУ (Департамент організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування, Департамент інформаційно-аналітичної підтримки, Управління кримінального аналізу Департаменту стратегічних розробок) [360; 376], які безпосередньо беруть участь у формуванні проектів державних програм з протидії злочинності. Дані підрозділи здійснюють свої функції зі збору, оцінки, аналізу інформації про криміногенну ситуацію в країні (в областях), резонансні кримінальні правопорушення, порушення публічної безпеки і порядку, інші надзвичайні події та заходи реагування на них, вивчає та аналізує причини та умови, які негативно впливають на ефективність діяльності поліції, та розробляють заходи щодо вдосконалення її діяльності. На регіональному рівні цю роботу безпосередньо здійснюють відповідні структурні підрозділи цих суб’єктів. Поряд з цим для виокремлення та накопичення саме кримінологічної інформації, яка міститься не тільки в інформаційних ресурсах ЄІС МВС України, а і в інформаційно-аналітичних базах даних інших ЦОВВ, особливо що стосується криміногенних чинників поширення злочинності, для подальшого її аналізу та використання для проведення кримінологічного моніторингу, прогнозних оцінок розвитку злочинності, визначення пріоритетних напрямів посилення впливу на неї, вбачається перспективним запровадження ДАСКІ. Про необхідність запровадженні ДАСКІ неодноразово наголошувалось вітчизняною кримінологічною спільнотою. Єдиний державний реєстр судових рішень у справах про адміністративні правопорушення та про притягнення осіб до кримінальної відповідальності за рішеннями суду, що набрали законної сили, Єдиний державний реєстр транспортних засобів, Реєстр адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та інші. 337 На перспективу із вдосконалення ІАЗ програмування протидії злочинності, запропонуємо логічну модель побудови взаємозв’язків ДАСКІ з наявними інформаційно-аналітичними системами секторальних інформаційних просторів. Згідно з логічною моделлю ДАСКІ як невід’ємна складова ЄІП МВС базується та використовує наявні інформаційно-аналітичні системи та підсистеми МВС України (ЄІС-МВС), НПУ, ДМСУ. В подальшому для повноцінного функціонування ДАСКІ повинен відбуватися обмін інформацією, яка міститься в інших інформаційно-аналітичних системах (включають в себе відповідні бази даних) правоохоронних органів (ЄІП правоохоронних органів) та ЦОВВ. Як ми вже раніше згадували, для якісного програмування необхідно використовувати і результати наукових досліджень, в тому числі і кримінологічних. Проте це вимагає створення також Єдиного науково-інформаційного простору (ЄНІП з відкритим доступом та обміном відкритої наукової, науково-технічної інформації, які зберігаються в електронних бібліотеках, електронних БД ВНЗ, НДІ(У), НАНУ, НАПрНУ) [603]. Все це ефективно може функціонувати за умови розвитку в цілому Єдиного національного інформаційного простору [151]. У зв’язку з тим, що для формування державної програми протидії злочинності слід враховувати наявні зовнішні загрози та міжнародні тенденції злочинності, зокрема транскордонної її складової, то для повноти кримінологічної інформації, яка буде накопичуватись та оброблятися в ДАСКІ, вбачається доцільним подальший розвиток взаємозв’язку національного інформаційного простору (або Єдиний інформаційний простір) з міжнародним інформаційним простором (далі – МІП). Слід погодитись з тим, що ефективність ІАЗ програмування протидії злочинності залежатиме від якості розвитку та функціонування в Україні Єдиного інформаційного простору (ЄІП) або Національного інформаційного простору. У науковій літературі з державного управління під ЄІП частіше всього розуміють сукупність баз і банків даних, технологій їх ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж, що функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну 338 взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб [91; 150; 182; 588]. Очевидно, що функціонування ЄІП сприяє суттєвому розширенню інформаційної бази, необхідної для ІАД, зниженню витрат на процеси пошуку, обробки, зберігання та відбору вихідної інформації, виявлення тих аспектів, в рамках яких слід здійснювати аналітичну обробку інформації, виявлення суті та динаміки просторово-часових і причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними фактами, явищами, процесами. В аспекті нашого дослідження в результаті спочатку наявні дані перетворюються в нову інформацію про стан злочинності та результати діяльності правоохоронних органів (в першу чергу, поліції), оперативно-довідкову, розшукову, криміналістичну, архівну, науково- технічну та іншу інформацію більш високого порядку, яка дозволяє приймати обґрунтовані як оперативні, так управлінські рішення, здійснювати координацію та взаємодію між зацікавленими суб’єктами у сфері протидії злочинності [152; 203]. В подальшому ми не виключаємо, що система ІАЗ програмування протидії злочинності може виступати підсистемою єдиної системи забезпечення кримінологічної безпеки, яка була предметом дослідження С.А. Мозоля [272, с.371-381]. Формування сучасної ІАС забезпечення програмування повинно відбуватися в тандемі з формуванням програмно-технічної системи, що в подальшому впливатиме на ефективність вироблення та підтримки управлінських рішень в цьому напрямі. Також це надасть можливість суб’єкту, який відповідатиме за формування державної програми (МВС/НПУ), повно і оперативно аналізувати та оцінювати кримінологічну обстановку як в цілому, так і в окремих сферах і галузях діяльності суспільства. В даному напрямі, з метою раціонального використання наявних можливостей, необхідно здійснити інтеграцію вже існуючих інформаційних систем правоохоронних органів, органів державної влади і органів місцевого самоврядування та інформаційних ресурсів, фактично створити єдину 339 інформаційно-телекомунікаційну систему збору, обробки (аналізу) та передачі даних, необхідних для прийняття стратегічно важливих рішень у сфері економіки, внутрішньої та зовнішньої політики. Орієнтовна функціональна структура такої ІАС може включати: підсистему збору, попередньої обробки та зберігання інформації; підсистему аналізу інформації та прогнозування; підсистему формування інформаційно-аналітичних матеріалів; підсистему подання інформації (див. рис. 4.1). Функціональна структура системи ІАЗ формування державної програми протидії злочинності Інформаційне Підсис тема Підсистема середовище анал ізу формування інформ ації інформаційно- Джерела інформації: аналітичних ЄІС-МВС України, - аналітики матеріалів ІС ЦОВВ, ІС - прогнозисти місцевих органів - фахівці з виконавчої влади, моделювання та органи місцевого розробки самоврядування, криміноло гічних НДУ (І), ЗМІ, сценаріїв Інтернет ресурси, - експертн е Формування та Єдиний державний середовище прийняття веб-портал відкритих управлінського даних, громадські рішення з питань організації, політичні програмування рухи тощо Підсистем а збору, обробки і зберігання інформац ії Рис. 4.1 Для побудови ефективної системи інформаційно-аналітичного забезпечення програмування протидії злочинності, на наш погляд, необхідним є вирішення таких першочергових завдань: 1) створення єдиної інформаційної бази (на основі ДАСКІ), включаючи регіональні підсистеми, яка буде підґрунтям і для формування єдиного інформаційного простору здатного забезпечити формування якісних програм з протидії злочинності та сприяти реалізації державної політики 340 у цій сфері; 2) організація ефективного руху інформаційних потоків; 3) інформаційне забезпечення програмної діяльності задіяних суб’єктів; 4) автоматизація всіх технологічних процесів; 5) обробка й аналіз кримінологічно значущої інформації, яка одержується як із внутрішнього (ЄІП – МВС України), так із зовнішнього середовища; 6) забезпечення необхідного рівня безпеки і захисту інформаційних ресурсів для програмування; 7) фінансування розвитку системи ІАЗ програмування. Сама ж система ІАЗ формування державних програм, як і система ІАЗ протидії злочинності, включає в себе: інформаційні ресурси, організаційно- функціональне, програмне, технічне, технологічне, правове, кадрове й фінансове забезпечення, призначене для збору, обробки, зберігання й надання аналітико- прогностичної інформації відповідним суб’єктам для прийняття управлінських рішень. Складові системи ІАЗ програмування передбачають наявність: центрального програмно-технічного комплексу; автоматизованих робочих місць користувачів; телекомунікаційної мережі доступу; комплексної системи захисту інформації. Для підтримання системи ІАЗ в актуальному стані її забезпечення повинно здійснюватись як по вертикалі, так і по горизонталі. В-першому випадку забезпечення функціонування системи ІАЗ здійснюється на державному, регіональному та місцевому (локальному рівнях). В-другому випадку на кожному рівні забезпечується міжвідомча взаємодія з обміну інформацією, необхідною для формування державної програми. Про суб’єкт, який в перспективі може здійснювати цю роботу, ми розглянемо пізніше. Одним з важливіших компонентів ІАЗ формування якісної та актуальної державної програми протидії злочинності залишається збір, обробка та наліз кримінологічної інформації. Проте, в-першу чергу, є необхідність у конкретизації видів такої інформації та джерел її походження. Так, джерела такої інформації, в узагальненому виді, для вирішення завдань інформаційно-аналітичного забезпечення програмування можуть бути: наукові, дані статистики, дані правоохоронної практики [86, с.302-303]. Проте, на нашу думку, в даному аспекті 341 потребує конкретизації як інформація, яка буде використовуватись розробниками для формування програмного документа, так і джерела її походження (а простіше – «куди звертатися аби її отримати»). Основу такої інформації складають дані кримінальної статистики. В процесі аналізу статистичних даних про злочинність повинні враховуватись також кількісні та якісні характеристики видів злочинів та інших правопорушень, контингентів, територій і об'єктів, виділених в якості проблемних. Із цією метою встановлюється: абсолютна кількість злочинів та осіб, які їх вчинили; питома вага кожного виду злочину, кожної категорії злочинців, кожної території і об'єкта у відсотках до підсумку; загальні і спеціальні коефіцієнти злочинності [196, с.130]. Всі ці показники розраховуються на основі даних статистики і динаміки, не менш ніж за п'ять років, що передують складанню програми протидії злочинності. Інформаційною основою програмування протидії злочинності, поряд з статистичними даними про злочинність і правопорушення, є також відомості демографічного, соціально-культурного, економічного, політичного, правового та іншого характеру, що дозволяють при зіставленні їх з даними кримінальної статистики і результатами конкретних досліджень виявити умови, що впливають на стан трансформації злочинності, а також визначити необхідні напрямки і найбільш ефективні заходи впливу на злочинність. З урахуванням цього суб’єкт, відповідальний за ІАЗ програмування (в т.ч. і підтримання в актуальному стані системи ІАЗ), а також розробники програми протидії злочинності повинні регулярно одержувати інформацію про таке: 1 група. Соціальні процеси в країні (соціальні фактори). Джерела інформації: матеріали останнього перепису населення, звітні та статистичні дані Державної служби статистки України, Державної міграційної служби України, Міністерство соціальної політики України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, Міністерство фінансів України, Пенсійний фонд України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерство молоді та спорту України, Міністерство 342 охорони здоров’я України, інформація за результатами парламентських слухань з відповідних питань (ВРУ). 2 група. Економічні процеси в країні (економічні фактори). Джерела інформації: статистична та аналітична інформація Державної служби статистки України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України, НБУ, Рахункової палати України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України, Державної служби фінансового моніторингу України, а також аналітика та результати досліджень Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України», Інституту економіко- правових досліджень, Громадської організації «Інститут суспільно-економічних досліджень» (ІСЕД), Центру економічних досліджень (ЦЕД) Інституту економічних досліджень та політичних консультацій та інші. 3 група. Політичні процеси в країні (політичні фактори), які включають як внутрішньополітичні, так і зовнішньополітичні фактори, а також військово- політичні чинники. Джерела інформації: матеріали розміщені на офіційних сайтах Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони України, СБУ, СЗР, а також результати досліджень (аналітика) Українського незалежного центру політичних досліджень, Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса, Центру політичних досліджень (CPR) Національного Університету «Острозька академія», Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, Інституту зовнішньополітичних досліджень, Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС України, Національного інституту стратегічних досліджень, Громадської спілки «Український інститут безпекових досліджень» тощо. 4 група. Гуманітарні чинники впливу на злочинність. Джерела інформації: звітні та статистичні дані Державної служби статистки України, Міністерство соціальної політики України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство молоді та спорту України, Міністерство культури, Міністерство інформаційної 343 політики, інформація за результатами парламентських слухань з відповідних питань (ВРУ). 5 група. Правові фактори впливу на злочинність. Джерела інформації: аналітичні записки, звіти, офіційні публікації в ЗМІ правоохоронних органів (МВС України, НГУ, ДПСУ, НПУ, ДБР, НАБУ, СБУ, ДКВСУ, ГПУ), Міністерства юстиції України, інформація на сайтах відповідних комітетів ВРУ (Комітет з правової політики, комітет з питань правоохоронної діяльності, комітет з питань антикорупційної політики), інформація за результатами парламентських слухань з відповідних питань (ВРУ). 6 група. Кримінальна статистика (в т.ч. і судова статистика). Джерела інформації: статистичні дані, аналітичні записки, звіти МВС України (Єдина інформаційна система МВС, Автоматизована інформаційна система оперативного призначення АІС-ОП), НПУ (Інформаційно-телекомунікаційна система «Інформаційний портал НПУ»), СБУ, НАБУ, ДБР ДКВСУ, ГПУ (статистична інформація про стан злочинності та результати прокурорсько-слідчої діяльності, ЄРДР), Єдиний державний реєстр судових рішень, судова статистика (розміщені на веб-порталі «Судова влада України»). Використання інформації, яка отримана за результатами оперативно-розшукових прогнозів повинно здійснюватись з дотримання чинного законодавства про державну таємницю та про інформацію. Також у ролі аналітичної інформації доцільно використовувати результати наукових досліджень ДНДІ МВС України, НДЛ з питань протидії злочинності ВНЗ МВС України, НДІ вивчення проблем злочинності ім. В.В. Сташиса НАПрНУ, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького (відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою), вчених-кримінологів. 7 група. Міжнародні тенденції трансформації злочинності та стан протидії їй в зарубіжних країнах. Джерела інформації: статистичні дані, звіти, аналітика, рішення рекомендації міжнародних інституцій, зокрема: Міжнародна статистика злочинності, розміщена на сайті Управління ООН з наркотиків та злочинності (UNODC – https://dataunodc.un.org/crime); Статистика злочинів ЄС (Еurostat – https://ec.europa.eu/eurostat/web/crime/overview); рекомендації Конгресів ООН з 344 кримінального правосуддя та попередження злочинності; аналітика Комісії ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя (CCPCJ / ECOSOC / UNODC - www.unodc.org); аналітична інформація Міжнародного центру з попередження злочинності (International Centre for the Prevention of Crime – http://www.crime-prevention-intl.org), Мережі національних центрів з попередження злочинності (The National Crime Prevention Centre's – https://www.ncpc.org/); статистична та аналітична інформація Європейської мережі з попередження злочинності (European crime prevention policies – https://eucpn.org), яка об’єднує політику попередження злочинності на місцевому, національному та європейському рівнях і має за мету, зокрема, покращення профілактики злочинності, обмін передовим досвідом та сприяння доступу держав – членів ЄС до проектів, які реалізуються в цій сфері в межах ЄС; офіційні сайти Міністерств внутрішніх справ зарубіжних країн. 8 група. Інші наявні внутрішні та зовнішні загрози кримінологічного характеру* (похідні від внутрішніх та зовнішніх загроз національній безпеці). Джерела інформації: звітні, аналітичні та статистичні дані РНБОУ, Міністерства оборони України, Міністерство закордонних справ України, МВС України, СБУ, інформація за результатами парламентських слухань з відповідних питань (ВРУ), НІСД**, Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Також, з перелічених груп інформації, додатковим джерелом може слугувати дані отриманні за результатам наукових соціологічних досліджень від таких суб’єктів (опубліковані як у наукових виданнях, ЗМІ, розміщених на офіційних веб-сайтах/портал цих суб’єктів): результати соціологічних опитувань * Окремі зовнішні та внутрішні загрози кримінологічній безпеці більш детально були висвітлені в монографічному дослідженні С.А. Мозоля (2018) [272, с. 185-192]. ** Головними напрямами досліджень Національного інституту стратегічних досліджень є дослідження проблемних питань економічного, демографічного, соціального, гуманітарного, етнополітичного, воєнно-політичного, зовнішньополітичного, інформаційного, екологічного розвитку України. 345 (досліджень) центру SOCIS, аналітично-консультативної фірми Gallup, Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва (соціальна та політична сфери), Інституту соціології НАН України, Харківським інститутом соціологічних досліджень, Київського міжнародного інституту соціології, Аналітичний центр Разумкова (повна назва – Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова) (соціальна сфера); Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка, Центру демократії та верховенства права, Центру політико-правових реформ, Дослідницького центру «Європейська рада міжнародних відносин» (Лондон) (внутрішньополітична сфера), Українська Гельсінська спілка з прав людини та інші. Вагоме значення для інформаційно-аналітичного забезпечення формування державних програм мають і такі джерела кримінологічної інформації як: щорічні послання Президента України до Верховної Ради України »Про внутрішнє та зовнішнє становище України», а також результати кримінологічних досліджень вітчизняних вчених. Для майбутньої програми також необхідним буде отримання та аналіз інформації про: реалізовані та нереалізовані (призупиненні) стратегії, концепції, програми державного рівня, в тому числі і на регіональному рівні (їх результати та недоліки); ефективність роботи законодавчої, правозастосовної та виконавчої систем державних органів, що здійснюють кримінально-правову боротьбу зі злочинністю, для того щоб з’ясувати найбільш типові та поширенні помилки в цій сфері [272, с.369]; результати моніторингу громадської думку щодо стану злочинності, ефективності діяльності правоохоронних та судових органів, готовності надавати допомогу правоохоронним органам у профілактиці злочинності. Важливим питанням ІАЗ програмування залишається і питання обробки та аналізи кримінологічно значущої інформації. Так, серед методів обробки інформації слід виділити такі найбільш поширені: аналіз інформації за допомогою статистичних методів, SWOT та PEST– аналіз, моделювання та прогнозування, побудова кримінологічних сценаріїв, імітаційне моделювання, системно- 346 структурний аналіз, анкетне опитуванні, контент-моніторинг інтернет-ресурсів (в тому числі публікацій ЗМІ та Інтернеті як метод інформаційного забезпечення програмування) [238] тощо. Невід’ємним компонентом ІАЗ у досліджуваному нами питанні в частині аналізу інформації залишається кримінологічний моніторинг стану злочинності. Зазначимо, що загальні наукові засади його здійснення порушувалися в працях таких вітчизняних вчених як: О.М. Бандурки, В.В. Голіни, О.М. Джужі, О.Г. Кальмана, О.Г. Кулика, О.М. Литивнова, С.А. Мозоля, Ю.В. Орлова та деяких інших науковців. Поряд з цим найбільш фундаментальною працею щодо кримінологічного моніторингу протидії злочинності стало дослідження Є.М. Блажівського (2013). Вчений обґрунтовано визначає кримінологічний моніторинг як відкриту, динамічну, нелінійну постійно діючу систему спостереження, змістом якої є здійснюванні на науковій основі збирання, аналіз, узагальнення та оцінка кримінологічно значущих явищ, процесів і станів об’єктів у різні періоду часу з метою підвищення ефективності управління протидією злочинності; спеціалізовану постійно функціонуючу інформаційну технологію забезпечення ефективного кримінологічного аналізу, прогнозування та контролю в системі протидії злочинності, засіб підтримання її адаптивності, інтеграції із соціальним середовищем [49, с.20, 34]. В той же час інформаційне забезпечення включає в себе сукупність інформаційних ресурсів і програмних засобів, що використовуються для моніторингу, аналізу та прогнозування соціально-економічного розвитку, а також програмно-технічних систем і комплексів програм інформаційно-аналітичної підтримки діяльності організаційних структур та їх компонентів. В сучасних умовах слід враховувати зростаючий потенціал інформаційних технологій та інтелектуальних інформаційно-аналітичних систем нового покоління, включаючи нейромережеві [8; 283] та когнітивні інформаційні технології [49; 51, с.61; 113, с.414-416; 299]. Для вирішення проблем державного програмування протидії злочинності в умовах певної невизначеності та неповноти кримінологічної інформації є 347 перспективним використання когнітивного підходи та когнітивних технологій для вирішення неформалізованих завдань у різних предметних галузях, а також забезпечення раціоналізації та формалізації складних об’єктів і процесів інформатизації для отримання нових знань про досліджувані процеси та об’єкти. Це в свою чергу також сприяє створенню інтелектуальних систем підтримки комунікації у сфері прогнозування й стратегічного планування розвитку складних динамічних систем [48, с.326; 587]. Зазначимо, що в межах одного підрозділу складно інформативно повно дослідити та висвітлити всі наявні проблеми ІАЗ програмування протидії злочинності та шляхи їх вирішення і в перспективі цей напрям повинен стати окремою темою наукового дослідження з можливістю конкретизації та деталізації технологічної, технічної і програмної складової такого забезпечення. Виходячи з наведеного, зазначимо, що ІАЗ формування державних програм з протидії злочинності в сучасних умовах має охоплювати: збір кримінологічно значущої інформації про злочинність на постійній основі; здійснення моніторингу стану й тенденцій поширення злочинності; постійний і своєчасний обмін між правоохоронними органами та іншими ЦОВВ про внутрішні та зовнішні загрози ускладнення криміногенної обстановки; здійснення багатовимірного комплексного оцінювання причин та умов, що впливають на виникнення й поширення злочинності; проведення кримінологічних досліджень, спрямованих на розробку сучасних підходів впливу на злочинність та деінтенсифікації факторів, що її обумовлюють; упровадження результатів кримінологічних досліджень при формуванні державних програм тощо. Також з досліджуваного питання є можливість констатувати наступне: 1) система ІАЗ формування державних програм з протидії злочинності знаходиться на стадії формування та має низку проблем, які пов’язані з організаційно-управлінськими, технологічними, технічними, програмними, правовими, фінансовими аспектами і потребують свого вирішення у комплексі; 2) досі залишається практика формування таких програм переважно з використанням інформаційних ресурсів ЄІП МВС України; 3) у зв’язку з 348 перебуванням на стадії формування єдиного інформаційного простору (національного інформаційного простору) в Україні поки що повільно відбуваються процеси розширення ІАД з програмування протидії злочинності; 4) оптимізація вирішення завдань пошуку, відбору та систематизації інформації, необхідної для формування програмних документів, в сучасних умовах повинна базуватися на конструкті єдиного інформаційного простору, який визначається як сукупність спеціалізованих баз і банків даних, технологій їх ведення та використання, інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж, суб'єктів інформаційно-аналітичної діяльності, які функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами забезпечують інформаційну взаємодію ЄІС МВС України з інформаційними системи інших правоохоронних та державних органів; 5) недостатньо використовуються розробниками програмних документів новітні інформаційно-комунікаційні технологій (ІКТ) для створення можливостей технічного об’єднання різних інформаційних масивів для накопичення, сортування та аналізу предикативної інформації про злочинність; 6) ІАЗ програмування протидії злочинності в частині пошуку та збору інформації має два аспекти (внутрішній та зовнішній). Внутрішній аспект передбачає збір, аналіз кримінологічно значущої інформації в середині країни (використовується можливості ЄІП/НІП), а зовнішній – передбачає збір та наліз такої інформації з інших країн (в-першу чергу тих, які межують з Україною) та міжнародних інституцій (ООН, Інтерпол, Європол, Євростат тощо), використовуючи можливості МІП. 4.3 Особливості реалізації державної комплексної програми протидії злочинності на територіях проведення Операції об’єднаних сил На виконання положень законів України «Про державні цільові програми», «Про місцеві державні адміністрації», «Про засади державної регіональної політики» державна комплексна програма протидії злочинності реалізується не 349 тільки на державному, а і на регіональному та місцевому рівнях центральними та місцевими органами виконавчої влади [333; 338; 385]. На регіональному рівні за розробку та організацію виконання державних програм протидії злочинності відповідають обласні державні адміністрації спільно з регіональними (місцевими) органами державної влади. Поряд з цим в районах проведення ООС (Донецькій та Луганській області) організацію виконання державних програм забезпечують обласні військово- цивільні адміністрації на підставі Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» (2015) [322]. В діяльності даного суб’єкта в досліджуваному нами напряму є певні відмінності, на які ми звернемо увагу пізніше. В цілому даний напрям роботи регіональних органів державної влади й органів місцевого самоврядування має свої особливості, оскільки вони пов'язані із специфічною роботою у сфері протидії злочинності [116, с.175]. Як зазначають вітчизняні вчені, в нашій країні існує практика, за якою розробка обласних та міських документів у царині протидії злочинності передує затвердженню державної програми, є доволі звиклою та вкоріненою у діяльності державних замовників, що іноді суперечить навіть відповідним імперативним рішенням вищих органів державної влади (мається на увазі окремі рішення РНБОУ – зазначено нами – Т.О.) [116, с.176]. Проте вже тривалий час регіональні програми протидії (профілактик та/або запобігання) злочинності розроблюються та затверджуються оперативніше внаслідок відсутності державної програми протидії злочинності [546]. Окремими вченими (В.В. Голіна, М.Г. Колодяжний, С.Ю. Лукашевич) при розгляді питання регіонального планування запобігання злочинності категорично наголошується на тому, що регіональні плани повинні прийматись лише після затвердження державного плану запобігання злочинності [116, с.178]. На нашу думку, це було б ідеально, а точніше в ідеальних умовах. Поряд з цим практика програмування тривалий час показує зовсім протилежні процеси, а тому є цілком виправданим та ефективним формування та реалізація регіональних та місцевих програм з протидії злочинності на «випередження», не чекаючи прийняття 350 державної програми. Це пояснюється тим, що процес організації протидії злочинності постійний і навряд чи може бути призупинений. Саме на регіональному та місцевому рівні, особливо в умовах децентралізації, найбільш ефективно та результативно може здійснюватись вплив на злочинність. В цілому, після того як державна комплексна програма протидії злочинності розроблена і прийнята, наступає, з одного боку, найбільш складна, а з іншого – найбільш важлива стадія – реалізація її на всіх рівнях, в тому числі і на регіональному. У своїй більшості стадія реалізації державної програми на регіональному рівні може складатися з таких процедур: розробка відповідної регіональної правоохоронної програми або внесення змін та доповнень у вже наявну безпекову програму; організації реалізації програмних рішень в суб'єктах, які задіяні та формування відповідних планів заходів з їх виконання; контроль за виконанням регіональної програми; оцінка результатів реалізації програми; інформування громадськості. На регіональному рівні є важливим для ефективності реалізації програми протидії злочинності (іншої правоохоронної програми) щоб відповідний суб'єкт, задіяний до реалізації програмних заходів виробив свій чіткий механізм реалізації цих заходів [196, с.140-141]. Водночас реалізації такої програми на регіональному рівні в будь-якому випадку буде мати свої особливості, які можуть обумовлювати і певні труднощі в організації виконання державної програми на регіональному рівні. Так, наприклад, останнє може полягати в необхідності координації безлічі взаємозалежних, взаємопов’язаних одночасно виконуваних регіональних програм, що перебувають на різних стадіях реалізації. В подальшому, в даному підрозділі, визначимо на теоретичному рівні особливості реалізації державної комплексної програми протидії злочинності (у разі її прийняття) на територіях проведення операції об’єднаних сил, а саме Донецькій та Луганській областях. Такий підхід обумовлений низкою чинників: 1) зміною формати проведення АТО на ООС; 2) специфікою повноважень 351 обласних військово-цивільних адміністрації при програмуванні протидії злочинності на регіональному рівні; 3) специфікою комплексу програмних напрямів та заходів з протидії злочинності та забезпечення громадської безпеки на цих територіях; 4) специфікою суб’єктного складу, якій може бути задіяний до виконання програми. Як вже зазначалось раніше, для реалізації державної програми протидії злочинності на регіональному рівні також формується відповідна програма або вносять зміни та доповнення у вже чинну програму. Регіональні програми цих областей (Донецької та Луганської) повинні містити відповідну специфіку в реалізації державних програм протидії злочинності. Саме відсутність відображення в таких документах регіональної специфіки «розмиває» їх і вони не чим не відрізняються від інших тотожних програм, і тим паче від державної програми. З цього приводу кримінологи «НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса», досліджуючи регіональні програми по Україні (2011-2012 рр.), дуже влучно висловились, що 59,5% розглядуваних документів не містять суто регіональних (міських) чи оригінальних заходів запобігання злочинності, що може свідчити про відсутність специфічних проблем на тій чи іншій території, що видається малоймовірним, ураховуючи особливості та відмінність у криміногенних ситуаціях різних адміністративних одиниць [116, с.202]. Також особливість реалізації державної програми протидії злочинності на регіональному рівні буде залежати від багатьох чинників, і в першу чергу від детермінуючих регіональних факторів злочинності, зокрема: непропорційність розвитку регіонів країни, географічні та історичні особливості формування регіонів, відмінності у соціально-економічного розвитку, демографічні особливості складу населення, якість життя, культурологічні особливості, соціальна напруженість тощо. Вони (детермінуючі фактори), як стверджує А.М. Бабенко, обумовлюють розвиток регіональної кримінологічної політики [24, с.283]. Остання реалізується через регіональні правоохоронні програми. 352 Особливою відмінністю в реалізації державної програми протидії злочинності в Донецькій та Луганській областях є те, що на їх території відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (ст. 8) з травня 2018 року проводиться ООС для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у цих областях [392]. Відповідно до вище зазначеного Закону (ст. 9) визначається два головних суб’єкта, яка організовують проведення ООС, а саме: Командувач об’єднаних сил (далі – Командувач ОС), який реалізує свої повноваження через Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил України, та Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил України (далі – ООШ ЗСУ), який через відповідні органи військового управління здійснює планування, організацію та контроль виконання заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федераці (далі – РФ) ї у Донецькій та Луганській областях, спрямування, координацію і контроль за діяльністю військово- цивільних чи військових адміністрацій (у разі їх утворення) у Донецькій та Луганській областях з питань національної безпеки і оборони. Статтею 8 Закону визначається, що на територіях проведення ООС визначаються зони безпеки та райони бойових дій. У зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій, діє особливий порядок, що передбачає надання органам сектору безпеки і оборони, іншим державним органам України спеціальних повноважень, необхідних для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ. Межі зон безпеки*, прилеглих до району бойових дій, визначаються начальником Генерального * Так, зоною безпеки, прилеглою до району бойових дій, визначено: н.п. Виноградне, Курахове, Очеретине, Розівка, Вовчеярівка, Біла гора, Новоайдар, Садки, Макарівка, Простяне, вздовж державного кордону, ур. Чернявка, вздовж адміністративного кордону Луганської та Харківської областей, Ольгівка, вздовж адміністративного кордону Донецької та Харківської областей, Знаменівка, вздовж адміністративного кордону Донецької та Дніпропетровської областей, Комишуваха, вздовж адміністративного кордону Донецької та Запорізької областей, Урзуф, вздовж морського узбережжя, Приморське. 353 штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України за поданням Командувача ОС [460]. Саме на цих територіях може бути реалізована регіональна програма протидії злочинності. Але, залежно від того, наскільки буде ускладнена бойова обстановка, та введені відповідні режими в зоні безпеки, територія реалізації такого програмного документа може бути зменшеною. Режими перебування в зоні безпеки – це визначені умови перебування громадян та спеціальні повноваження військовослужбовців, працівників правоохоронних органів та осіб в районі проведення операції об’єднаних сил. Командуючим ОС встановлюються таки режими: «ЗЕЛЕНИЙ» - перебування та переміщення громадян не обмежене; «ЖОВТИЙ» - встановлюється для районів обмеженого доступу; «ЧЕРВОНИЙ» - встановлюється для районів забороненого доступу та району ведення бойових дій. У подальшому важливо визначити певну компетенцію в організації виконання державної програми протидії злочинності на регіональному рівні в умовах проведення ООС і обласних військово-цивільних адміністрації Донецької та Луганської областей. Аналіз положень Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» (далі – Закон) дає можливість з’ясувати, що військово-цивільні адміністрації (ст. 1) – це тимчасові державні органи у селах, селищах, містах, районах та областях, що діють у складі Антитерористичного центру при Службі безпеки України (у разі їх утворення для виконання повноважень відповідних органів у районі проведення антитерористичної операції) або у складі Об’єднаного оперативного штабу Збройних Сил України (у разі їх утворення для виконання повноважень відповідних органів у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях) і призначені для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення безпеки і нормалізації життєдіяльності населення, правопорядку, участі у протидії актам збройної агресії, диверсійним проявам і терористичним актам, недопущення гуманітарної катастрофи в районі відсічі 354 збройної агресії Російської Федерації, зокрема проведення антитерористичної операції [322]. В той же час, відповідно до п. 9 ст. 3 Закону, визначено, що керівництво діяльністю обласних військово-цивільних адміністрацій у сфері забезпечення громадського порядку і безпеки здійснює керівник Антитерористичного центру при Службі безпеки України, а в разі утворення військово-цивільних адміністрацій для виконання повноважень відповідних органів у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях – Командувач об’єднаних сил. На наш погляд, це дає підстави стверджувати, що відповідні правоохоронні програми, які спрямовані як на протидію злочинності, так і на забезпечення громадської безпеки в районах проведення ООС (зона безпеки), які розробляються обласними вйськово- цивільними адміністраціями*, повинні погоджуватись з Командувачем ОС через ООШ ЗСУ. Положення п. 9 ст. 3 Закону кореспондується зі ст. 8 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», де визначено, що Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил України через відповідні органи військового управління здійснює спрямування, координацію і контроль за діяльністю військово-цивільних чи військових адміністрацій (у разі їх утворення) у Донецькій та Луганській областях з питань національної безпеки і оборони. В подальшому при формуванні обласною військово-цивільною адміністрацією спільно з зацікавленими суб’єктами відповідної регіональної програми протидії злочинності є необхідною взаємоузгодженність її з * На регіональному рівні правоохоронні програми розробляють: 1) в Донецькій області – Департамент з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи обласної військово-цивільної адміністрації; 2) в Луганській області – відділ взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи апарату обласної військово-цивільної адміністрації держадміністрації. 355 секторальними державними стратегіями, програмами та планами, спрямованими на відновлення та розбудову миру на Донбасі (узагальнена назва низки стратегічних документів), а також з іншими регіональними стратегіями, програмами економічного, соціального та правоохоронного спрямування. 1. Взаємозв’язок та узгодженість регіональної програми протидії злочинності із секторальними державними стратегіями, програмами та планами, спрямованими на відновлення та розбудови миру на Донбасі. Цей взаємозв’язок виявляється через наявність в цих документах відповідної кримінологічної складової [542]. До них можна віднести такі: Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (18 січня 2018 року) [392]; План заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (11 січня 2017 року) [358]; Державна цільова програма відновлення та розбудови миру в Східних регіонах України (13 грудня 2017 року) [115]; Стратегії деокупації Донбасу «Механізм малих кроків», анонсований МВС України (7 червня 2018 року) [509]. Розглянемо кримінологічну складову окремих документів. Так, суттєвим кроком держави на шляху до формування політики в напрямку деокупації Донбасу стало прийняття 18 січня 2018 року Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі – Закон). Фактично з 1 травня 2018 року замість режиму проведення АТО було запроваджено проведення Операції об’єднаних сил (далі – ООС) [392]. Відповідно до ст. 4 Закону однією з головних цілей державної політики в цьому напрямку є захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Для досягнення цієї мети до сил ООС залучено низку правоохоронних органів, зокрема: НПУ [545], НГУ, ДПСУ, ДФСУ, СБУ. Дані суб’єкти забезпечують 356 досягнення цієї мети під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. Щодо кримінологічної складової реалізації державної політики в даному напрямку, то вона полягає у вжитті відповідними суб’єктами (правоохоронними органами) заходів, спрямованих на підтримання правопорядку, а точніше – забезпечення публічної (громадської) безпеки та порядку як складової національної безпеки і у зоні безпеки, і в районі проведення бойових дій (територія, прилегла до лінії розмежування). Виходячи зі змісту ст. 5, 6, 8 Закону, в зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій, діє особливий порядок, що передбачає надання органам сектору безпеки і оборони, іншим державним органам України спеціальних повноважень, необхідних для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ. Сьогодні ООШ ЗСУ з метою забезпечення громадської безпеки на постійній основі проводить за участю задіяних сил (військових та правоохоронних органів) профілактичні операції (демонстраційні заходи) в зоні безпеки. Одним з пріоритетів таких операцій залишається: виявлення осіб, причетних до діяльності незаконних збройних формувань (далі – НЗФ), а також осіб, які вчинили злочини та ухиляються від слідства та суду; протидія незаконному обігу зброї та наркотикам; протидія незаконному переміщенню товарів через лінію розмежування; виявлення диверсійно-розвідувальних груп. Слід зазначити, що значне навантаження із забезпечення громадської безпеки припадає на підрозділи НПУ, які введені до складу ООС [7]. Зокрема, вони здійснюють заходи, спрямовані на: виявлення осіб, причетних до діяльності НЗФ, протидію незаконному обігу зброї, наркотиків, профілактику терористичних проявів, виявлення осіб, які вчинили злочини та перебувають у розшуку, охорону громадських місць тощо. Що ж до Плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження 357 (01.2017), то цим документом передбачено 14 напрямів, за якими реалізуються відповідні групи заходів зі стабілізації ситуації на Донбасі, переважно соціального, економічного, гуманітарного, культурного, духовного, правового характеру. Крім цього, у ньому закріплені заходи, спрямовані на протидію окремим видам злочинів та стабілізацію криміногенної обстановки, що складає кримінологічну складову в цьому документі. Зокрема заходи, спрямовані на: 1) зниження рівня корупції серед військовослужбовців та працівників правоохоронних та спеціальних органів, які забезпечують встановлений режим перетину лінії зіткнення громадянами та переміщення товарів через лінію зіткнення; 2) забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян на основі впровадження європейських стандартів соціального захисту, підвищення якості соціальних послуг; 3) забезпечення здійснення заходів щодо захисту дітей від негативного впливу збройного конфлікту, протидії торгівлі дітьми під час збройного конфлікту, в тому числі проведення широкої інформаційно-роз’яснювальної роботи стосовно захисту дітей від участі у воєнних діях і збройних конфліктах. Також Планом, у позитивному сенсі, передбачено заходи, спрямовані на ранню профілактику проявів сепаратизму і відновлення повноцінного діалогу між представниками різних соціальних та етнічних груп, забезпечення створення умов для формування толерантного суспільства (зниження рівня загострення протиріч серед мешканців Донбасу на політичному, ідеологічному, релігійному та мовному ґрунті [541]. Державна цільова програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України (далі – Програма), затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 13.12.2017 № 1071, спрямована крім іншого на реалізацію такого стратегічного компоненту, як «підвищення соціальної стійкості, розбудова миру та громадської безпеки», що також має відображатися в правоохоронних програмах регіонального рівня в цих областях. Програмою визначено, що пріоритетний напрям III «соціальна стійкість, розбудова миру» сприятиме підвищенню соціальної стійкості, розбудові миру та громадської безпеки шляхом досягнення соціальної єдності та повернення довіри, сприяння культурному 358 діалогу та вихованню толерантності із залученням всіх верств населення, сприяння розвитку інститутів громадянського суспільства та різних форм самоорганізованої діяльності громадян тощо* [115]. Поряд з цим вивчення запропонованих в Програмі п’яти груп заходів, спрямованих на реалізацію останнього напрямку, дає підстави стверджувати про залишенням поза увагою низки важливих заходів, спрямованих на забезпечення громадської безпеки та доступу до правосуддя. Зокрема, в частині забезпечення громадської безпеки та протидії злочинності не передбачено заходи, спрямовані на: 1) подолання проявів сепаратизму та тероризму (широке розповсюдження програмного напрямку «На тебе чекають вдома», виявлення осіб, які причетні до НЗФ за сприянням місцевого населення в межах запровадженої системи соціального партнерства, недопущення фактів потрапляння на тимчасово непідконтрольну територію осіб, які знаходяться в активному розшуку за вчинення злочинів), незаконному обігу зброї, наркотиків, профілактика корупційних проявів; 2) підвищення кваліфікації правоохоронців, зокрема шляхом проведення тренінгів та навчання поліцейських новими методикам з охорони публічного порядку та безпеки в умовах збройного конфлікту; 3) забезпечення ширшого використання правоохоронними органами новітніх технічних засобів дистанційного виявлення наркотичних засобів, вибухових речовин, осіб які перебувають у розшуку. Також щодо розглядуваного напряму Програми є зауваження і за суб’єктами, визначеними в ній для реалізації відповідного комплексу заходів із забезпечення громадської безпеки. Так, у ролі окремих суб’єктів такого забезпечення взагалі не визначені НГУ, ДПСУ, СБУ [527]. Щодо забезпечення доступу до правосуддя як складової стратегічного програмного напряму «Соціальна стійкість, розбудова миру», то в даному аспекті * Даний стратегічний компонент Програми має безпосередній кримінологічний вплив на нормалізацію стану кримінологічної безпеки у східних регіонах країни і передбачає реалізацію програмних заходів за шістьма напрямами: «Вироблення механізму досягнення згуртованості, соціальної єдності та відбудови довіри», «Сприяння культурному діалогу та вихованню толерантності», «Посилення ролі інститутів громадянського суспільства в регіонах, постраждалих від збройного конфлікту», «Забезпечення психологічної та соціальної підтримки населення, яке постраждало від збройного конфлікту», «Розвиток місцевого самоврядування в контексті децентралізації, створення самодостатніх територіальних громад, здатних до саморозвитку», «Захист населення, що постраждало від збройного конфлікту. Громадська безпека. Доступ до правосуддя». 359 у Програмі взагалі жодних конкретних заходів не передбачено. В цьому випадку Програма потребує внесення змін та доповнень, у тому числі стосовно розробки окремих законодавчих документів. У даному напрямі є актуальним прийняття проекту Закону України «Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту», який 26.01.2018 був розроблений Українською Гельсінської спілкою з прав людини [319]. Також окремі заходи, передбачені в цьому законопроекті, було б доцільним відобразити й у розглядуваній Програмі. Зокрема, заходи, спрямовані на: 1) запобігання подальшій дискримінації громадян України, що проживають на окупованих територіях, та внутрішньо переміщених осіб при реалізації їх прав та свобод, гарантованих Конституцією України та іншими законами, в тому числі міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВРУ; 2) встановлення засад політичної, кримінальної та іншої відповідальності осіб, які вчиняли воєнні злочини чи злочини проти людяності, сприяли окупації, захопленню органів державної влади та місцевого самоврядування, а також осіб, залучених в діяльність органів окупаційної влади; підстави звільнення від відповідальності, категорії осіб, щодо яких можливе застосування амністії (законопроекти № 6170 від 09.03.2017, № 7425 від 20.12.2017, № 7425-1 від 28.12.2017, № 7426 від 20.12.2017, № 9438 від 20.12.2018, № 1089 від 28.08.2019, № 1089-1 від 29.08.2019: про переслідування за прояви колабораціонізму та посилення відповідальності за державну зраду, «Про прощення», про забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права, про недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб – учасників подій на території Донецької, Луганської областей) [161; 440; 444; 447-451]; 3) запобігання будь-яким незаконним переслідуванням громадян за політичними мотивами. Заходи, передбачений другим та третім пунктами, можуть бути конкретизовані і в регіональних правоохоронних програмах. 360 2. Взаємозв’язок та узгодженість регіональної програми протидії злочинності з іншими регіональними стратегіями, програмами економічного, соціального та правоохоронного спрямування. Сьогодні як у Донецькій, так і в Луганській областях реалізуються такі соціальні та економічні програми: Програма економічного і соціального розвитку регіону; Обласна цільова програма сприяння розвитку громадянського суспільства до 2020 року; Програма національно-патріотичного виховання дітей та молоді до 2020 року; Регіональна цільова програма правової освіти населення на 2016-2020 роки; Регіональна програма розвитку освіти «Освіта Донеччини в Європейському вимірі. 2017-2020 роки» та «Освіта Луганщини» на 2017-2020 роки; Регіональна комплексна програма для підтримки молоді; Регіональна програма інтеграції, соціальної адаптації та захисту внутрішньо переміщених осіб на 2019 рік; Регіональна програма щодо медичного, соціального забезпечення, адаптації, психологічної реабілітації, професійної підготовки (перепідготовки) учасників антитерористичної операції на 2018-2020 роки; Програма зайнятості населення на 2018-2020 роки [300; 462]. Безперечно, їх реалізація пов’язана із загальносоціальною протидією злочинності на регіональному рівні і вирішує складні питання, які дозволяють зменшити соціальну напругу серед населення. Як ми зазначали раніше, регіональна програма протидії злочинності повинна узгоджуватись зі стратегічними документами соціально-економічного розвитку регіону. Так, аналіз змісту безпекової складової цих документів по Донецькій області показав, що в «Стратегії розвитку 2020» чітко визначено стратегічну мету – «Розбудова безпечного суспільства», яка містить такі пріоритети: підвищення рівня безпеки громадян та їхнього доступу до правосуддя, сприяння примиренню та підвищенню рівня безпеки у суспільстві, адаптація внутрішньо переміщених осіб до приймаючих громад. Оперативні цілі спрямовані на: реалізацію принципів верховенства права, збільшення можливостей доступу до правосуддя та захисту прав людини; забезпечення екологічної безпеки; доступ до медіаресурсів задля отримання неупередженої 361 інформації про ситуацію; створення сучасної системи оповіщення та реагування на надзвичайні ситуації [513]. Проте щодо першої оперативної мети, то слід зазначити, що завдання і очікувані результати, зазначені в стратегії, за своїм змістом та обсягом не охоплюють повною мірою реалізації даної оперативної цілі і спрямовані на сприяння та підтримування роботи правоохоронних та судових органів, де кінцевим результатом передбачено створення і забезпечення роботи Єдиного аналітичного сервісного центру НПУ в Донецькій області. За напрямком доступу до правосуддя очікуваних результатів взагалі не передбачено. Аналогічний підхід можемо побачити і в документах по Луганській області, але з певними відмінностями за оперативними цілями та завданнями. Так, у «Стратегії розвитку 2020» визначено стратегічну мету «Створення сприятливих умов для життя та побудови миру», а оперативні цілі спрямовані на: підвищення рівня особистої та суспільної безпеки (підвищення рівня соціальної згуртованості населення та забезпечення відкритого соціального діалогу на регіональному та місцевому рівнях, інформаційна безпека, екологічна безпека); створення умов для реалізації принципу верховенства права, гендерної рівності та забезпечення захисту прав людини (упровадити дієві механізми захисту прав людини з урахуванням наслідків збройного конфлікту та їх впливу на населення регіону, посилення спроможності громад до інтеграції й забезпечення рівних можливостей для ВПО та інших уразливих груп населення, в тому числі жінок та молоді); збереження та поширення історичних і культурних надбань Луганщини [514]. Поряд з цим у стратегічних документах розвитку як Донецької, так і Луганської областей у напряму підвищення спроможності місцевої влади в умовах децентралізації також передбачено завдання посилити спроможність громад у сфері надання правової допомоги та забезпечення громадської безпеки, що також повинно знайти своє відображення в регіональній правоохоронній програмі. У рамках виконання даного завдання передбачається: створення умов для підтримки місцевого діалогу та зміцнення довіри в громадах, між населенням і органами влади; імплементація у громадах моделі взаємодії поліції з громадою 362 (Community Policing), яка успішно використовується у більшості країн світу; реалізація конфліктно чутливих комунікаційних стратегій; реалізація єдиної державної політики у сфері запобігання і протидії корупції на території областей; посилення доступу громадян до правосуддя тощо [513; 514]. В цілому проведений порівняльний аналіз стратегічних і програмних документів розвитку Донецької та Луганської областей до 2020 року в частині безпекової складової, прийнятих обласними військово-цивільними адміністраціями, дає можливість стверджувати, що головні суб’єкти їх формування по-різному визначають актуальність та першочергові напрями та заходи, спрямовані на забезпечення безпеки, в тому числі і кримінологічної, на Сході країни [437; 438; 513; 514]. Проте слід зазначити, що такі безпекові складові, як забезпечення доступу до правосуддя та протидія злочинності та/або окремим видам злочинів, у стратегічних та програмних документах залишаються майже не розкритими та неконкретизованими, що унеможливлює належне їх забезпечення. Також в даних документах частково спостерігається відсутність внутрішньої узгодженості з іншими державними програмними документами щодо деокупації Донбасу, що потребує свого вирішення [528]. Поряд з цим, що стосується правоохоронних регіональних програм, то на рівні регіонів є певні відмінності. Так, у Донецькій області станом на 2019 рік розроблені та реалізуються таки з них: Програма забезпечення мінімального достатнього рівня безпеки населення і території області від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2018-2020 роки (розпорядження голови облдержадміністрації, керівника обласної військово- цивільної адміністрації від 10.05.2018 № 592); Регіональна програма забезпечення заходів з підготовки територіальної оборони Донецької області на 2018-2019 роки, (розпорядження голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 23.05.2018 № 650); Регіональна програма профілактики правопорушень серед дітей на території Донецької області на 2019- 363 2022 роки (розпорядження голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 23.11.2018 № 1410/5-18) [300]. У Луганській області станом на 2019 рік розроблені та реалізуються: – Регіональна цільова програма протидії поширенню наркоманії, незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів в Луганській області на 2016-2020 роки (розпорядження голови обласної державної адміністрації – керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 27.04.2016 № 237); Регіональна цільова програма розвитку оборонно- правоохоронної сфери та цивільного захисту населення на 2016-2019 роки (розпорядження голови обласної державної адміністрації – керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 28.11.2016 № 724, зміни від 17.03.2017 № 156, від 27.06.2017 № 436, від 29.09.2017 № 708, від 12.10.2017 №741, від 23.11.2017 № 855, від 17.01.2018 № 41 (нова редакція), від 17.04.2018 № 310, від 02.04.2019 № 269) [462]. Проведений нами аналіз цих правоохоронних програм показав, що за своїм змістом частково вони збігаються. Здебільшого це стосується питань територіальної оборони та розвитку оборонно-правоохоронної сфери і цивільного захисту населення. Поряд з цим як у Донецькій, так і в Луганській області залишається не розробленою єдина регіональна програма з протидії злочинності та/або забезпечення громадської безпеки та порядку. В той же час у Донецькій області реалізується Регіональна програма профілактики правопорушень серед дітей на 2019-2022 роки та підготовлено 27 серпня 2019 року проект Регіональної програми з профілактики правопорушень, протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2019-2021 роки*, а в Луганській області – Регіональна цільова * 27 серпня 2019 року на колегії Донецької облдержадміністрації було розглянуто проект Регіональної програми з профілактики правопорушень, протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2019-2021 років. Регіональна програма передбачає: вдосконалення заходів з протидії злочинним організаціям, які здійснюють нелегальний трафік та реалізацію наркотиків; впровадження нових методів виявлення та розслідування наркозлочині; посилення контролю за виробництвом, відпуском, обліком, наркотичних речовин, психотропних засобів та прекурсорів; створення системи моніторингу ефективності заходів протидії поширенню 364 програма протидії поширенню наркоманії, незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2016-2020 роки. Наведене вказує на залишення в пріоритеті вирішення програмно-цільовим методом на регіональному рівні проблем протидії незаконному обігу наркотиків та зменшенню криміналізації молодіжного середовища. Також на регіональному рівні реалізуються відповідні програми / проекти надання міжнародної технічної допомоги правоохоронним органам, що є позитивним. Проте інші сфери протидії злочинності на регіональному рівні поки що не вирішуються програмно-цільовим методом. Хоча це в жодному разі не означає, що правоохоронні органи цих областей не здійснюють заходи впливу на інші сфери, уражені злочинністю. На особливість формування та реалізації регіональної програми протидії злочинності також буде впливати і специфіка регіональної злочинності. Так, у структурі злочинності Донецького та Луганського регіону поширеними видами злочинів тривалий час залишаються: злочини проти власності, які складають в середньому до 51,4% від загальної кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень; злочини проти громадської безпеки – 9,1% (серед яких злочини, пов’язані з незаконним обігом зброї та вибухівки – 2,5%); злочини проти життя та здоров’я особи – 8,6%; злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних та психотропних речовин – 8,5% [145; 146]. Це буде зумовлювати формування окремих заходів, спрямованих на мінімізацію умов, які сприяють поширенню зазначених злочинів. Проте не обов’язково, щоб всі ці заходи були передбачені в одній правоохоронній програмі, навпаки – вони можуть охоплюватись і низкою соціальних програм, які вже реалізуються в цих областях. Враховуючи наведене, можемо зазначити, що основні програмні заходи регіональної програми протидії злочинності в цих регіонах будуть спрямовані на: наркоманії; науково обґрунтований підхід до медичного забезпечення, соціальної реабілітації та соціальної реінтеграції наркозалежних осіб, удосконалення програм замісної терапії; підвищення рівня поінформованості населення щодо наслідків вживання наркотиків (із залученням неурядових організацій, органів самоврядування та ЗМІ та використанням сучасних, дієвих форм комунікації); спільні тренінги для поліцейських, медиків та соціальних працівників [311]. 365 1) створення умов для реалізації принципу верховенства права, гендерної рівності та забезпечення захисту прав людини в умовах збройного конфлікту; 2) зменшення ризиків втягнення дітей до участі у воєнних діях і збройних конфліктах; 3) відновлення повноцінного діалогу між представниками різних соціальних та етнічних груп, забезпечення створення умов для формування толерантного суспільства (зниження рівня загострення протиріч серед мешканців Донбасу на політичному, ідеологічному, релігійному та мовному ґрунті); 4) запровадження системи раннього попередження та реагування на конфлікти в Донецькій та Луганській областях; 5) подолання проявів сепаратизму та тероризму на регіональному рівні [548]; 6) створення умов для: мінімізації незаконного обігу зброї, незаконного обігу наркотиків, зменшення криміналізації молодіжного середовища, зменшення поширення гендерно обумовленого насильства, військових злочинів, екологічних злочинів, а також злочинів проти особи; 7) надання технічної, в тому числі і міжнародної, допомоги правоохоронним органам для протидії злочинності та забезпечення громадської безпеки; 8) забезпечення правоохоронними органами дотримання міжнародного гуманітарного права і зобов’язань у галузі прав людини у зв’язку із злочинами і насильством, пов’язаними із збройним конфліктом; 9) підвищення кваліфікації правоохоронців, зокрема шляхом проведення тренінгів та навчання поліцейських новими методикам з охорони публічного порядку та безпеки в умовах збройного конфлікту, а також в умовах ймовірної деокупації Донбасу; 10) запровадження інноваційних профілактичних проектів; 11) сприяння запровадженню перехідного правосуддя; 12) запобігання подальшій дискримінації внутрішньо переміщених осіб; 13) розбудова довіри між громадянами та представниками органів безпеки (поліції, військових, служби безпеки) на Сході країни; 14) налагодження взаємодії місцевих громад та Національної поліції України з питань забезпечення громадської безпеки; 15) посилення спроможності громад в умовах децентралізації у сфері надання правової допомоги та забезпечення громадської безпеки. 366 Щодо визначення суб’єктного складу, який може бути задіяний до виконання програми протидії злочинності на регіональному рівні, то з урахуванням різних обставин безпекового, політичного (військово-політичного), соціально-економічного, технічного, організаційного, та іншого характеру для досягнення поставленої мети в регіональних програмах з питань протидії злочинності та/або забезпечення публічної безпеки можуть бути задіяні наявні сили та засоби різних суб'єктів профілактичної діяльності. До суб’єктів, які можуть бути задіяні для реалізації регіональної програми протидії злочинності та забезпечення громадської безпеки в зоні проведення ООС, можна віднести: сили, які входять до ООШ ЗСУ, обласні військово-цивільні адміністрації (в т.ч. підрозділи, які їм підпорядковуються), ГУНП в Донецькій та Луганській областях, Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, Управління патрульної поліції в Донецькій та Луганській областях ДПП НПУ, підрозділи ДПСУ, Управління Державної міграційної служби України в цих областях, зональні відділи Військової служби правопорядку, підрозділи ДСНС, підрозділи НГУ, підрозділи ДФСУ, прокуратура, райдержадміністрації, територіальні громади, громадські організації тощо. Основну координуючу роль в реалізації такої програми повинні відігравати ООШ ЗСУ (в частині забезпечення громадської безпеки) та Обласна військово- цивільна адміністрація. До особливостей реалізації регіональної програми з протидії злочинності слід віднести і ресурсні можливості. На відміну від інших регіонів, для Донецької та Луганської областей, як пріоритетних, за різними проектами спрямовується міжнародна технічна допомога як на розвиток безпекової складової, так і на відновлення інфраструктури та надання допомоги ВПО. З початку збройної агресії Російської Федерації проти України, з 2014 року, міжнародні партнери (67 неурядових, урядових та міжурядових організацій) залучили близько 500 млн доларів США на відновлення Донбасу та надання допомоги ВПО [154]. Поряд з цим виконання державної програми з протидії злочинності на регіональному рівні може бути обмежено або призупинено внаслідок 367 запровадження воєнного стану або надзвичайно стану (наприклад, у разі вчинення масових терористичних актів) на цих територіях. Розвиток такого негативного сценарію є цілком ймовірним для районів проведення ООС. Аналіз положень законів України «Про правовий режим воєнного стану» (ст. 4, 8, 15, 20) та «Про правовий режим надзвичайного стану» показує, що у разі введення відповідних правових режимів на певній території всі наявні сили та ресурси можуть спрямовуватися на усунення наслідків можливих загроз [269; 394; 395]. Особливості реалізації державної програми протидії злочинності на регіональному рівні безпосередньо пов’язані з питанням запровадження принципу субсидіарності (передачі владних повноважень на найнижчий рівень управління для найбільш ефективної реалізації) та зміщення акценту в безпекових питаннях на місцевий рівень. Йдеться про розширення повноважень територій в питаннях профілактики злочинності та забезпечення громадської безпеки та порядку. Поряд з цим держава поки залишає за собою монополію у питаннях забезпечення національної безпеки, оборони, зовнішньої політики, боротьби з корупцією, забезпечення захисту прав і свобод громадян [73]. Аналіз базових документів з питань реформи децентралізації показує, що безпека не потрапила до 12 напрямів секторальної децентралізації*. Винятком є лише органи місцевого самоврядування базового рівня (ОТГ), до основних повноважень яких планується в перспективі поступово делегувати повноваження із забезпечення громадської безпеки [421]. На думку вітчизняних експертів, для центральної влади це може призвести до втрати державою монополії на застосування сили, певної дезорганізації системи національної безпеки та перетворитися на додатковий чинник зростання напруженості в суспільстві [315; 465]. * Визначено 12 напрямів секторальних реформ: 1) освіта; 2) охорона здоров’я; 3) соціальний захист; 4) місцеві бюджети, місцеві податки і збори; 5) адміністративно- територіальний устрій, система територіальної організації виконавчої влади; 6) містобудування, архітектура (планування територій об’єднаних територіальних громад); 7) земельні відносини; 8) інфраструктура (транспорт, зв’язок, дороги); 9) навколишнє середовище та використання природних ресурсів; 10) культура; 11) житлово-комунальне господарство; 12) центри надання адміністративних послуг [62]. 368 Поряд з цим процес децентралізації у частині забезпечення громадської безпеки та порядку поступово відбувається** [426]. Проте ці процеси можуть бути уповільнені саме на територіях Донецької та Луганської областей, де проводиться ООС, та обмежені виключно зоною безпеки. Щодо останнього, то позитивною є реалізація на Донбасі проекту із запровадження Центрів безпеки, у складі яких функціонують поліцейські станції [275]. 4.4 Контроль за реалізацією державної комплексної програми протидії злочинності та оцінювання її ефективності Перш ніж перейти до розгляду питання щодо контролю за реалізацією державної комплексної програми з протидії злочинності, звернемо увагу на загальні проблеми, які виникають під час реалізації державних цільових програм (далі – ДЦП ). Відповідно до чинного законодавства контроль за виконанням ДЦП у відповідній сфері покладається на її замовника, а також контролюється та здійснюється моніторинг Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (до 11.09.2019 – Міністерством економічного розвитку і торгівлі України), про що звітується перед Кабінетом Міністрів України. Аналіз звітів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо виконання ДЦП в період з 2015-2018 роки дає можливість дійти висновку, що ** Так, більш предметно ці безпекові аспекти визначені у Стратегії розвитку системи МВС України до 2020р. та у відповідних щорічних планах її реалізації. У них передбачено такі головні напрями та заходи: реалізація принципу соmmunity policing (діяльності системи МВС орієнтованої на потреби громад) в операційній та управлінській діяльності органів системи МВС; розвиток інститутів дільничних поліцейських і патрульної поліції, як першої компетентної ланки співпраці з населенням; реалізація пілотного проекту із запровадження інституту шкільних офіцерів поліції; сприяння поширенню практики запобігання злочинності через планування територій; конструктивна співпраця з територіальними громадами і суспільством у цілому; розвиток партнерства і соціальної взаємодії, створення механізмів спільного виконання завдань органами системи МВС і територіальними громадами; упровадження організаційних механізмів взаємодії органів системи МВС з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування, спільна підготовка програм забезпечення безпеки територіальних громад; підвищення обізнаності і розвиток навичок населення, пов’язаних з належним реагуванням у надзвичайних ситуаціях і забезпеченням особистої безпеки. 369 більшість цих програм реалізовувались в соціальній (29%), економічній (27%) та екологічній (20%) сферах [498]. В правоохоронній сфері кількість ДЦП становила 1%. Також в досліджуваний період відзначається негативна тенденція щодо скорочення як кількості ДЦП (з 38 у 2015 році до 14 у 2018 році), які реалізуються, так і обсягів їх фінансування (з 197,4 млрд. грн. у 2015 році до 56,41 млрд. грн. у 2018 році) і це при тому, що фактичне фінансування ДЦП складало в середньому 27,1% від запланованого. Аналіз звітної інформації Міністерства економічного розвитку і торгівлі України впродовж 2015-2018 років щодо стану виконання ДЦП показує, що з року в рік державними замовниками припускаються тенденційні помилки, що в подальшому нівелює використання програмно-цільового підходу до розв’язання нагальних проблем в різних сферах функціонування суспільства та держави* (див. табл. 4.1). Так, зокрема до комплексу системних недоліків віднесені такі: 1) у рамках планування та використання коштів державного бюджету не дотримуються в повному обсязі принципи пріоритетності вирішення проблеми; 2) прогнозні обсяги фінансових ресурсів програм, у тому числі коштів державного бюджету, не узгоджуються з реальними можливостями їх фінансування; 3) всупереч вимогам п. 29 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 106 (далі – Порядку), більшість програм не містить методики оцінки ефективності їх виконання, що повинна бути розроблена державним замовником з урахуванням специфіки програми та кінцевих результатів [372]; 4) з боку державних замовників має місце формальний підхід до виконання вимог чинного законодавства у сфері розроблення та виконання державних цільових програм; 5) державні цільові програми так і не стали дієвим та ефективним інструментом * Постійно в звітах фігурує фраза: «Державні цільові програми так і не стали дієвим та ефективним інструментом розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць. Вони виконують роль “формального документа з декларацією про наміри щось зробити”». 370 реалізації державної політики, що забезпечує розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно- територіальних одиниць; 6) незадовільне звітування державних замовників: недотримання строків подання, інформація подається не в повному обсязі та не за всіма виконавцями; 7) відсутня можливість для здійснення контролю з боку громадськості (не виконується в повному обсязі п. 40 та п. 50 Порядку); 8) відсутність прозорого відображення у державному бюджеті видатків на фінансування державних цільових програм. Таблиця 4.1 Огляд аналітичних звітів Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо стану виконання державних цільових програм впродовж 2015-2018 років [294] Показники 2015 рік 2016 рік 2017 рік 2018 рік Кількість ДЦП, що реалізовувались (на 38/29 29/19 24/18 14/11 початок року / на кінець року) Обсяги фінансування 197,4 / 51,9 79,9/25,1 86,51/15,07 56,41/18,71 (план/факт), млрд. грн (26,3%) (31,4%) (17,4%) (33,2%) Недоліки виконання ДЦП: Обсяг використаних коштів не узгоджується з 12 ДЦП 3 ДЦП 4 ДЦП 3 ДЦП показниками фін. (31,6%) (10,4%) (16,7%) (21,4%) Звітності Порушення п. 29 38 ДЦП 24 ДЦП 20 ДЦП 12 ДЦП Порядку (100%) (82,8%) (83,3%) (85,7%) Невідповідність вимогам 22 ДЦП 9 ДЦП 6 ДЦП 12 ДЦП законодавства у сфері розроблення ДЦП (57,9%) (31,1%) (25%) (85,7%) Державним замовником не забезпечено збір 12 ДЦП 7 ДЦП 6 ДЦП 9 ДЦП звітної інформації по (31,6%) (24,1%) (25%) (64,3%) ДЦП Державним замовником не забезпечено аналіз 29 ДЦП 24 ДЦП 20 ДЦП 12 ДЦП ефективності виконання (76,3%) (82,8%) (83,3%) (85,7%) ДЦП Наведене може вказувати на наявність завуальованих фактів нераціонального, нецільового та неефективного використання бюджетних коштів, які виділяються на програмні цілі з метою розв’язання нагальних проблем у 371 певній сфері функціонування держави та суспільства. І хоча в офіційних джерелах, враховуючи спрямованість нашого дослідження, відсутні звіти з виконання державних програм з протидії злочинності, це не означає, що при їх виконанні не було державним замовником допущено тих самих системних порушень, які ми висвітлили вище. Запорукою успішності та результативності виконання державної програми з протидії злочинності залишається, крім іншого, забезпечення контролю відповідальними суб’єктами за процесом її виконання. В межах даного дослідження вважаємо за доцільне звернути увагу щодо конкретизації системи суб’єктів здійснення контролю за виконанням державних програм з протидії злочинності. Але перед цим в загальних рисах слід визначити зміст поняття «контроль». Не вдаючись до наукової полеміки, зазначимо, що за результатами визначень та розкриття змісту поняття «контроль», наданих у тлумачних словниках, контроль можна розглядати як систему спостереження і перевірки процесу функціонування і фактичного стану певного об’єкта з метою оцінки обґрунтованості та ефективності прийняття управлінських рішень і результатів їх виконання, виявлення відхилень від вимог, сформульованих у цих рішеннях, усунення несприятливих наслідків їх виконання та інформування про них компетентних органів [102]. Також контроль визначається як загальна функція управління, що відповідає за перевірку відповідності функціонування об’єкта прийнятим управлінським рішенням, визначення результатів їх виконання, виявлення допущених відхилень від відповідних нормативних установлень (законів, стандартів, наказів) та принципів організації і регулювання діяльності, яка перевіряється [493]. Під час здійснення контролю суб’єкт контролю здійснює перевірку і облік того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання та реалізує свої функції в певній сфері. Що ж до напрямку нашого дослідження, то основні положення щодо здійснення контролю за виконанням ДЦП закріплені в Законі Україні «Про 372 державні цільові програми» (2004). Так, зокрема, ст. 13 Закону визначається мета здійснення такого контролю, яка має триадичну складову (забезпечення виконання заходів та завдань програми в установлені строки; досягнення передбачених цільових показників програми; забезпечення використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів за призначенням), а також закріплюється здійснення загального, безпосереднього та цільового контролю за виконанням ДЦП [333]. Останнє потребує певної конкретизації. Так, цією ж статтею Закону визначено, що загальний контроль (урядовий контроль – зазначено нами – Т.О.) за виконанням державної цільової програми здійснює Кабінет Міністрів України шляхом розгляду проміжних, щорічних, заключного звітів про результати виконання ДЦП та узагальненого висновку про кінцеві результати виконання програми. Безпосередній контроль за виконанням заходів і завдань програми, ефективним та цільовим використанням коштів її виконавцями здійснюють державні замовники. Державні програми з протидії злочинності – МВС України (НПУ). Цільовий контроль у даному Законі обмежується здійсненням спеціально уповноваженим органом державної влади контролю за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, які виділяються на реалізацію ДЦП. Відповідно до чинного законодавства до таких органів державної влади віднесені такі суб’єкти: Державна аудиторська служба України, Рахункова палата, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (до 11.09.2019 – Міністерство економічного розвитку і торгівлі України) [361; 366; 405]. В той же час закріплені положення в Законі Україні «Про державні цільові програми» щодо здійснення контролю за ДЦП не розкривають зміст всієї системи суб’єктів, які уповноважені здійснювати контрольну функцію у даному напрямі. У зв’язку з цим є необхідність вивчення інших підзаконних нормативних документів, які стосуються даного питання, зокрема Порядку розроблення та виконання ДЦП (2007) та Порядку обміну інформацією між виконавцями ДЦП та координації цієї роботи (2009) [316; 372]. 373 Так, аналіз положень пунктів 36, 40, 44 Порядку розроблення та виконання ДЦП показує, що хоча відповідальність за виконання програми, цільове та ефективне використання виділених для її виконання коштів покладається як на керівника, так і державного замовника, обидва ці суб’єкта забезпечують контроль її виконання по вертикалі (державний, регіональний, локальний рівні). В той же час Порядком розкривається лише зміст контролю, який здійснює державний замовник, а саме: проводить моніторинг виконання завдань і заходів програми; проводить аналіз і комплексну оцінку результатів виконання завдань і заходів програми, цільового використання коштів і готує щорічні та в разі потреби проміжні звіти про хід виконання програми. Але це не означає, що керівник ДЦП, а з огляду на наше дослідження та з урахуванням компетенції ним виступає саме НПУ, не може застосовувати ті ж самі форми контролю, що і державний замовник. Що ж до наступного документа – Порядку обміну інформацією між виконавцями державних цільових програм та координації цієї роботи (2009), то в ньому ще раз закріплюється вимога до державного замовника здійснювати контроль за виконанням ДЦП та розкривається його зміст (п. 2.5 Порядку), який ідентичний тому, що вже був наведений в попередньому документі. В той же час в ньому можна знайти конкретизацію суб’єктів, які окрім державного замовника також здійснюють цільовий (секторальний) контроль за реалізацією ДЦП. Так, відповідно до п. 2.10 цього Порядку Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України разом з державними замовниками ДЦП, Мінфіном, Мінсоцполітики України, МОН, Міністертсвом екології та природних ресурсів України проводить аналіз стану виконання програми на основі поданих державним замовником щорічних або проміжних звітів [316]. В цілому, враховуючи наведене, контроль за реалізацією ДЦП, в тому числі і з протидії злочинності, залежно від компетенції суб’єктів, які виконують цю функцію, може бути як внутрішній, так і зовнішній. Залежно від рівнів здійснення контролю за ДЦП він може здійснюватись як по вертикалі, так і по горизонталі (в межах певного рівня, наприклад регіонального). 374 Якщо з внутрішнім контролем за державними програми з протидії злочинності більш-менш все зрозуміло (МВС України, НПУ та регіональні управління), то зовнішній контроль, на наш погляд, потребує певного уточнення щодо суб’єктного складу. Вище ми вже зазначали, що загальний контроль (урядовий контроль) за такими програмами здійснює КМУ, який до цієї роботи залучає (в межах компетенції): Секретаріат КМУ (узагальнює звіти виконання ДЦП основними виконавцями) [369], Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Міністерство фінансів України, Міністерство соціальної політики, Міністерство освіти і науки України, Державну аудиторську службу України. Також до зовнішніх суб’єктів контролю відноситься і Рахункова палата України (далі – РПУ). Відповідно до ст. 95 і 98 Конституції України контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата України. Аналіз офіційного сайту РПУ (https://rp.gov.ua/home/) показує, що звітна інформація та відповідні рішення за результатами фінансового аудиту витрачання бюджетних коштів відповідними розпорядниками, в тому числі і в межах виконання ДЦП, містяться виключно за період 2017-2019 роки. Вивчення поточних звітів за період з 2017-2019 рр. дає підстави для висновку, що аудит виконання правоохоронних програм у цей період не здійснювався. Звіти РПУ за попередні періоди на офіційному сайті не висвітлені, що ускладнює процес дослідження результатів діяльності РПУ з проведення фінансового аудиту ефективності виконання ДЦП. Одним з напрямів підвищення саме зовнішнього контролю та оцінки ефективності виконання державних програм з протидії злочинності є запровадження сталої практики періодичного розгляду цього питання на засіданнях при РНБОУ. Згадаємо, що свого часу, а саме у 2009 р., було аж два засідання РНБОУ, на яких розглядалась питання виконання ДЦП* [407; 408]. * Так, наприклад, рішенням РНБОУ від 27 березня 2009 року «Про роботу центральних органів виконавчої влади з планування та виконання державних цільових програм» було визнано стан розроблення та виконання державних цільових програм, а також контролю за реалізацією державної політики у зазначеній сфері такими, що не відповідають інтересам 375 Також до суб’єктів зовнішнього контролю за виконанням державних програм з протидії злочинності слід відносити громадськість (здійснення громадського контролю), про що свідчить наявна сьогодні в Україні нормативно- правова база [206; 329; 343; 384; 430; 431; 432], а також незалежні науково- дослідні та експертні установи. В той же час останнє потребує свого нормативного визначення та закріплення. Поряд з цим на ефективність реалізації ДЦП буде суттєво впливати і якість контролю, який запроваджується на регіональному рівні (по горизонталі) та здійснюється місцевими органами виконавчої влади. Такий контроль на регіональному рівні забезпечує Департамент (управління) оборонної, мобілізаційної роботи та взаємодії з правоохоронними органами обласних державних адміністрацій (обласних військово-цивільних адміністрацій) та суб’єктами, які задіяні до виконання програми у межах повноважень, визначених чинним законодавством України. Також здійснюється періодичне інформування обласними державними адміністраціями (як правило щокварталу) про хід виконання заходів цих програм на регіональному рівні постійних комісій обласних рад з правових питань, регуляторної політики, законності, громадського порядку, боротьби з корупцією та злочинністю та з питань бюджету (якщо виділяються кошти місцевих бюджетів на реалізацію окремих програмних заходів). Загальний контроль за ходом виконання таких програм на регіональному рівні, в межах повноважень, здійснюють обласні державні адміністрації та обласні ради. В той же час здійснення контролю (внутрішнього або зовнішнього; державного, регіонального, локального рівня; по вертикалі або по горизонталі) за національної безпеки України, а роботу КМУ – незадовільною. Цікавим є те, що ті проблеми невиконання або неякісного виконання ДЦП, які були визначені в даному рішенні, суттєво не відрізняються від тих, які зазначаються в аналітичних звітах Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за 2015-2018 роки, наведених нами раніше. Це свідчить про системність наявних проблем у сфері програмування державної політики в цілому. 376 виконанням ДЦП в обов’язковому порядку пов'язано з питаннями оцінювання результатів програми та визначення ступеня її ефективності. Оцінювання ефективності реалізації державних цільових програми є необхідним і дієвим інструментом контролю процесу їх реалізації. Використання ж системи даних показників як основи для звітності задіяних суб’єктів у реалізації ДЦП забезпечує прозорість процесу її виконання та збільшує персональну відповідальність уповноважених посадових осіб [82]. Методично правильна оцінка забезпечує цілеспрямованість в організації і здійсненні контролю, що дозволяє більш ефективно організувати подальшу реалізацію ДЦП. Зазначимо, що необхідність проведення оцінювання державних програм з протидії злочинності відповідає міжнародним стандартам з програмування такої діяльності [643, с.52-55]. В той же час питання визначення ефективності програм протидії злочинності відноситься до числа складних і спірних в науковій літературі [196, с.151]. У даному напрямі потребують вивчення такі питання, як: критерії та система показників ефективності; чинники, що впливають на ефективність виконання державної програми протидії злочинності; ефективності діяльності суб'єктів, задіяних для реалізації програми; суб’єкти оцінювання; результативність реалізації програми на регіональному рівні; методика оцінювання ефективності реалізації програми. В подальшому зупинимося на деяких із цих питань. Важливими і такими, що заслуговують на увагу при дослідженні даної проблематики, є поняття оцінки та ефективності. Враховуючи вже наявні у кримінологічних дослідженнях напрацювання з цього питання зазначимо, що «оцінка» є частиною загальної системи аналітичної діяльності та допомагає визначити результати цієї діяльності. Саме вона дозволяє бачити складну діалектичну природу протидії злочинності, розкривати діалектику суперечностей її формування, теперішнього і перспективного станів [250, с.372]. Вивчаючи проблеми оцінювання державних програм в цілому, Керол Г. Вайс визначає оцінювання як раціональний інструмент, який часто використовується для нераціональних чи принаймні неінформаційних потреб [63, 377 с.58]. Оцінювання відбувається щодо як результатів програми, так і щодо її процесів реалізації. Останнє включає в себе, наприклад, оцінку послуг, наданих цільовій групі (зокрема, послуги, які надавались особам в межах програми для лікування наркотичної залежності). Даний підхід є важливим для об’єктивного оцінювання виконання програмного документа. Зазвичай в наукових дослідженнях категорія «ефективність» визначається як оціночна, що передбачає можливість її вимірювання та оцінювання [59; 101; 131]. В той же час проблема оцінювання ефективності виконання програми пов’язана з питанням визначення критеріїв та показників, за допомогою яких здійснюється дана робота. Критерій прийнято визначати як «мірило», оцінку судження [490, с.361]. Звідси випливає, що критерій відображає змістовну сторону оцінки, її функцію, а також виконує роль міри під час проведення відповідних вимірювань [250, с.373]. Таким чином, критерій виступає як певна якісна ознака, для цілей оцінки якої використовуються певні показники, що спеціально для цього вводяться в систему оцінювання. Показник прийнято визначати як дані про результати роботи [490, с.566]. Показники програми з протидії злочинності відображають різні сторони її реалізації, на підставі яких судять про її ефективність. Перефразуючи вислів вітчизняного вченого О.М. Литвинова, розробка науково обґрунтованої системи критеріїв і показників оцінки ефективності реалізації програм з протидії злочинності є необхідною умовою вирішення цілого ряду організаційних і функціональних проблем, зокрема отримання об’єктивної інформації, методики її обробки, ухвалення обґрунтованих управлінських рішень [250, с.375]. Поряд з цим сьогодні ще залишається відсутньою універсальна методологія оцінювання ефективності виконання програм. Дана проблема, на наш погляд, здебільшого носить суб’єктивний характер і пов’язана з небажанням державного замовника здійснити її розробку. Зазначимо, що кримінологічна і управлінська науки, правоохоронна практика виробили відповідну систему вимог до оцінки ефективності реалізації програм протидії злочинності. До них, зокрема, можна віднести: адекватність 378 відображення внеску всіх задіяних суб’єктів у реалізації програмних заходів та досягнення програмних цілей; забезпечення об’єктивного і повного врахування всієї інформації, яка відображає хід виконання програми; сприяння активізації виконання програмних заходів за окремими напрямами; поєднання кількісних і якісних показників та інші [249]. Система критеріїв оцінювання ефективності виводиться із сукупності програмних цілей. Тому від обґрунтованості і ясності формулювання програмних цілей буде залежати і оптимальність вибору критеріїв оцінки. Що ж до системи показників оцінювання ефективності виконання програми, то вони включають в себе такі дані, які об’єктивно можуть показати виконання програмних завдань. Вже тривалий час, що стосується оцінювання результативності виконання державних правоохоронних програм, в тому числі і державних програм з протидії злочинності, залишаються не розробленими читкі критерії, за якими визначається ефект від їх реалізації, а також належне методичне та нормативно-правове забезпечення щодо оцінки ефективності таких програм. Останнє актуалізує проблему нераціонального (неефективного), а іноді і нецільового використання бюджетних коштів. Тому питання оцінки ефективності програм в умовах обмежених державних коштів набуває достатньо високої наукової і практичної значущості. Перш ніж перейти до визначення критеріїв та показників оцінювання ефективності програм з протидії злочинності, слід в згальних рисах визначити мету, завдання типи, рівні та складові даної діяльності. Як вірно зазначає Керол Вайс, метою оцінювання є вимірювання ефективності програми порівняно з цілями, що були намічені для досягнення, як засіб забезпечення подальшого прийняття рішень про програму і поліпшення майбутніх програм [16, с.28; 63, с.51]. В узагальненому виді, на підставі опрацювання чинного законодавства, галузевих нормативно-правових документів з питань оцінки ефективності бюджетних програм, а також наявних кримінологічних досліджень є можливість визначити серед основних завдань оцінки ефективності державних програм з 379 протидії злочинності такі [265; 333; 349; 372]: 1) визначення рівня ефективності та результативності програми шляхом встановлення взаємозв'язку між досягнутими результатами та використаним обсягом бюджетних коштів; 2) визначення ступеня досягнення запланованої мети, виконання програмних завдань шляхом аналізу виконання результативних показників; 3) виявлення чинників, що перешкоджають виконанню програм та досягненню запланованих результативних показників програми; 4) розробка пропозицій щодо підвищення ефективності використання бюджетних коштів; 5) прийняття управлінських рішень, спрямованих на уточнення програмних завдань, підвищення ефективності виконання програмних заходів (визначення їх пріоритетності) та витрачання бюджетних коштів. Поряд з цим є потреба при здійсненні оцінювання ефективності виконання державних програм протидії злочинності забезпечити: 1) оцінювання конкретного вкладу кожного з виконавців (співвиконавців) в реалізації ДЦП*; 2) визначення (встановлення) реальності впливу запроваджених програмних заходів на стан злочинності; 3) прозорість та контроль за витрачанням виконавцями коштів на програмні заходи . Вибірковий аналіз наявних літературних джерел з державного управління в частині оцінювання державної політики та програм показав, що у даному напрямі виділяють типи оцінювання та їх рівні. Так, наприклад, Керол Вайс пропонує і детально описує універсальний поділ на таки типи оцінювання: кількісно-якісний та формувально-підсумковий. Якщо з кількісно-якісним типом оцінювання більш- менш все зрозуміло, то останній тип, на нашу думку, потребує конкретизації [63, с.31-44; 522]. Так, формувальне оцінювання відбувається під час виконання програми і включає аналіз ступеня, до якого програма виконується, та умов, які сприяють її успішному виконанню. Дане оцінювання також забезпечує зворотній зв'язок, який * При оцінюванні ефективності реалізації програми варто для підвищення об’єктивності загальних результатів оцінювання здійснити і оцінювання діяльності тих суб’єктів, які були включені для реалізації програмних заходів. У кримінологічній літературі питання оцінювання ефективності діяльності суб’єктів з протидії злочинності є достатньо висвітленими, а тому на ньому зупинятися не будемо. 380 допомагає в перспективі внести необхідні корективи до програми задля досягнення її головної мети. Результатом формувального оцінювання може бути прийняття управлінського рішення щодо внесення змін у ресурсах програми – матеріальних, людських, організаційних. Підсумкове оцінювання спрямовано на вимір чистого ефекту втручання у проблемне середовище та/або сферу (виділено мною – Т.О.). Значною мірою воно здійснюється через порівняння: порівняння стану до і після програми; впливів втручання на одну групу порівняно з іншою; порівняння між тим, що трапилось, та тим, що, можливо, трапилося б і без втручання; впливів на різні регіони країни однієї й тієї ж політики. Метою такого оцінювання вбачається збір та подання інформації для підсумкового рішення та судження про програму. За результатами даного оцінювання приймається управлінське рішення про те, чи продовжувати програму або припинити її, розширити програму чи зменшити її обсяги [522, с.42- 44]. Щодо рівня оцінювання, то він може бути як державний, так регіональний (місцевий). Оцінювання може здійснюватись і на рівні окремого суб’єкта, який задіяний на реалізацію програмних заходів (наприклад, відомче оцінювання реалізації програми). Фактично вище зазначені типи оцінювання можуть застосовуватись на будь-якому рівні такого оцінювання. Оцінювання ефективності реалізації ДЦП включає в себе дві складові: 1) оцінювання процесу реалізації програми (хід реалізації програми), або як запроваджувалась програма на різних рівнях, та 2) оцінювання її результатів. Метою останньої складової є визначення ступеня впливу програми на розв’язання певних питань, наприклад стабілізація криміногенного стану, на які програму було спрямовано. 381 Оцінювання процесу* реалізації програми є перспективним з використанням кримінологічного моніторингу (дозволяє відслідковувати процеси в динаміці і на постійні основі), на що неодноразово наголошується в кримінологічній літературі. У подальшому процес оцінювання є неможливим без визначення відповідної системи критеріїв та показників (індикаторів). У кримінологічних дослідженнях та кримінологічній літературі вже є усталеною позиція щодо визначення ефективності правоохоронної діяльності, діяльності окремих суб’єктів з протидії злочинності, і реалізації програм протидії злочинності як на державному, так і на регіональному рівнях, з використанням кількісно-якісних показників. Щодо переліку програмних показників, які враховуються при визначенні ефективності реалізації програми, М.М. Клюєвим пропонується істотно доповнити їх перелік не тільки спеціальними показниками, що відображають стан правоохоронної діяльності, але й системою загальних соціально-правових, економічних, культурних і демографічних даних, з використанням яких повинні здійснюватись заходи контролю і моніторингу її виконання [196, с.139]. В цьому є певна логіка, особливо якщо йдеться про якісну складову оцінювання результатів виконання державної програми. Проте вчений у своєму дисертаційному дослідженні не конкретизує, що він має на увазі під спеціальними показниками оцінки правоохоронної діяльності та які саме дані бажано враховувати в системі загальних соціально-правових, економічних, культурних і демографічних показників, а також як їх співставляти зі спеціальними показниками. В той же час оцінка виключно правоохоронної діяльності не може однозначно вказувати на рівень ефективності виконання програми з протидії злочинності. В даному * В той же час процес оцінювання результатів виконання програми полягає: 1) в отриманні суб’єктом (внутрішнім або зовнішнім) оцінювання належної інформації, яка характеризує заздалегідь визначені кількісно-якісні показники ефективності; 2) у порівнянні отриманої інформації з визначеними в програмі головною метою, цілями та завданнями; 3) в формуванні висновків про ступінь відповідності (або невідповідності) реалізованої програми заданим параметрам; 4) в забезпеченні зворотного зв'язку, який полягає в прийнятті управлінських рішень як з корегування виконання окремих програмних заходів (проміжків етап реалізації ДЦП), фіксування, так із вдосконалення такої ДЦП у визначеному напрямку. 382 випадку слід мову вести скоріше про таку складову загальної оцінки ефективності, як стан державної системи протидії злочинності. Враховуючи вже наявні досягнення кримінологічної науки, а також власне дослідження у даному напрямі, пропонуємо до системи критеріїв та показників (індикатори) оцінювання віднести такі: 1) показники стану злочинності, в т.ч. публічної безпеки та порядку: кількісно-якісні дані щодо зареєстрованих кримінальних правопорушень (рівень, структура, динаміка, латентність і характер злочинності із виділенням поширених її видів); відсоток їх розкриття (за видами); превентивна діяльність (суспільне сприйняття загального рівня злочинності громадськістю); індекс «тяжкості» злочинних проявів; 2) показники трансформації фонових явищ злочинності: дані щодо зміни рівня, структури, динаміка наркоманії, алкоголізму, бездоглядності, безпритульності, проституції, суїциду та інших соціальних девіацій [272, с.391]; 3) фінансова забезпеченість програмних заходів: оцінка витрат з державного бюджету та інших джерел на реалізацію програмних заходів [349]; 4) показники стану нормативно-правового забезпечення протидії злочинності: кількість розроблених проектів законів, постанов, розпоряджень, наказів з питань, що охоплюється головної метою програми; наслідки запровадження прийнятих нормативно-правових документів (збільшення/зменшення кількості притягнутих до кримінальної відповідальності осіб; збільшення/зменшення кількості потерпілих від кримінальних правопорушень; зменшення/збільшення кількості осіб з контрольних (цільових) груп, які не вчинили кримінальні правопорушення; зменшення/збільшення кількості осіб з контрольних (цільових) груп, які були працевлаштовані та яким була надана соціальна, психологічна, матеріальна допомога; покращення обміну кримінологічно значущою інформацією між виконавцями програми; формування єдиної інформаційно-аналітичної бази з протидії злочинності тощо); 5) показники надійності надання профілактичних послуг в межах програми: характеристики результату профілактичних/віктимологічних послуг (кількість скарг та позитивних відгуків щодо якості обслуговування); інформування щодо результатів наданих превентивних послуг; зменшення рівня кримінальної 383 віктимізації населення; кількість та характер наданих послуг потерпілим від злочинів (зокрема, від насильницьких та корисливо-насильницьких злочинів); 6) стан координації та взаємодії виконавців основних програмних заходів: кількість проведених нарад з питань виконання програми; кількість проведених спільних відомчих та міжвідомчих профілактичних заходів в межах програми та їх результати; 7) підвищення якості (професійного рівня) персоналу з профілактики злочинів та правопорушень: кількість осіб, які пройшли тренінги, в тому числі з кримінологічної складової; результати щодо профілактичної їх роботи на конкретній території; 8) покращення ресурсного забезпечення суб’єктів профілактичної роботи (стан забезпечення профілактичної діяльності за окремими показниками: транспортні та інформаційно-технічні засоби тощо); 9) зниження криміногенності навколишнього середовища: результати використання підходу CPTED (Crime Prevention through Environmental Design) для побудови кримінологічно безпечного середовища, у т.ч. через архітектурний дизайн та безпечну забудову (кількість встановлених інтелектуальних систем відеоспостерження та контролю в громадських містах; кількість об’єктів соціальної сфери, особливо навчальних закладів, де запроваджені новітні технології з безпеки; кількість об’єктів забудови в містах, які враховують методику «SARA model» і CECAD* [645; 658]; зменшення кількості вчинених загальнокорисливих злочинів та підвищення відчуття власної безпеки громадян) [532]; 10) підвищення рівня правової культури населення: шляхом опитування визначається відсоток населення, обізнаного у свої правах; кількість проведених тренінгів, семінарів, наукових заходів з правової освіти, наданих консультацій * Методика виявлення і вирішення проблем територій підвищеної кримінологічної небезпеки засобами середовищного дизайну розкрита у методичних моделях – «SARA model» і CECAD. «SARA model» розроблена консорціумом охорони громадського порядку, Міжнародною асоціацією начальників поліції, Національною асоціацією шерифів, Виконавчим поліцейсько-науковим форумом (Police Executive Research Forum). Її основні положення наступні: сканування (визначення місць з низьким рівнем безпеки); аналіз (визначення причин підвищеної злочинності); пропозиції (розробка і впровадження стратегій для вирішення проблем злочинності); оцінка (оцінка ефективності заходів). CECAD (collection, evaluation, collation, analysis, dissemination) представляє циклічну методику із визначення й боротьби зі злочинністю, включаючи такі етапи: збір інформації, оцінювання, опрацювання, аналіз, поширення й обмін результатами. 384 (наприклад, через юридичні клініки, центри безоплатної правової допомоги) [295]; 11) стан залучення та участі громадськості до профілактичної роботи (профілактики злочинів та соціальних девіацій): кількість залучених громадських організацій з охорони громадського порядку та окремих громадян; кількість та характер проведених профілактичних заходів спільно з правоохоронними органами; цільові групи, відносно яких було проведено профілактичну роботу [272, с.391]; 12) моніторинг думки населення про стан правопорядку: загальний відсоток населення, задоволеного якістю роботи органів і підрозділів поліції; рівень страху перед злочинністю (відсоток населення, який відчуває себе захищеним від злочинів); оцінка стану правопорядку та громадської безпеки («задовільна», «незадовільна», «нічого не змінилось»); 13) показники соціально- економічної ефективності реалізації програми: збільшення кількості осіб з проблемних груп (груп ризику), які поповнили групу економічно активного населення (зайнятість); збільшення надходжень до бюджетів всіх рівнів за рахунок збільшення частки економічно активного населення; зменшення сум збитків від злочинів та правопорушень; зменшення навантаження на бюджет щодо компенсаційних виплат особам, які постраждали від насильницьких злочинів; 14) інші критерії та показники: стан інформування населення про реалізацію програми (кількість розміщених публікацій в ЗМІ, в мережі Інтернет, соціальній мережі, виступи задіяних суб’єктів до реалізації програми та телебаченні); неочікувані наслідки (побічні наслідки) [31] реалізації програми. Звісно, наведені нами критерії та показники оцінювання не є вичерпними і можуть бути доповнені головним замовником програми залежно від її спрямування та головної мети. Ефективність виконання програми буде достатньою, якщо результати її виконання відповідатимуть або будуть достатньо наближені до прогнозованих показників, які зазначаються в самій програмі. В той же час самі по собі кількісно-якісні показники виконання державної програми є неповними без їх належного аналізу в комплексі з урахуванням стану законності та правопорядку як країні, так і в регіонах. Саме тому кількісні показники програми обов’язково 385 повинні супроводжуватися якісними коментарями фахівців (експертів) з метою відображення реального стану її виконання та висвітлення реальних змін у кримінологічні обстановці. З огляду на це є важливим здійснення аналізу загальної ефективності впровадження прийнятих заходів державної програми протидії злочинності, тобто їх впливу на поліпшення ситуації у сфері профілактики злочинності, за підсумками виконання відповідних регіональних (місцевих) програм. Це є складовою для визначенні в цілому ефективності виконання всієї Державної цільової програми (див. рис.4.2). Ефе ктивність ДЦП = Ефективність виконання ДЦП на регіональному рівні + Ефективність виконання ДЦП на місцевому рівні Рис. 4.2. Всі наведені показники оцінювання ДЦП можна умовно поділити на: показники-стимулятори – результативні показники, для яких перевиконання прогнозованих (планових) значень є бажаним і має позитивний вплив на результативність програми; показники-дестимулятори – результативні показники, для яких перевиконання прогнозованих (планових) значень має негативний вплив на результативність програми*. Дані показники бажано при оцінюванні вивчати у комплексі та визначати їх взаємозв’язки. Є очевидним, що збільшення показників-дестимуляторів у своїй * Так, наприклад, до показників-стимуляторів можна віднести: збільшення відсотку осіб, яким надані профілактичні послуги (тренінги, консультації, соціальна допомога, психологічні допомога); збільшення кількості задіяних до профілактичної роботи громадських організацій та окремих громадян; збільшення фінансування на програмні заходи; збільшення рівня довіри громадян до правоохоронних органів; підвищення відчуття власної безпеки громадян; збільшення кількості встановлених в громадських містах інтелектуальних камер відео спостереження та інші. До показників-дестимуляторів, які вказують на зниження ефективності ДЦП або її неефективність, якщо впродовж тривалого часу спостерігається стабільна негативна тенденція за цими показниками, можна віднести: збільшення кількості зареєстрованих злочинів; суттєву зміну у структурі злочинності насильницької та корисливої злочинності; збільшення індексу тяжкості злочинів; збільшення кількості потерпілих від злочинів; збільшення кількості скарг на правоохоронні органи; збільшення відчуття небезпеки у громадян тощо. 386 більшості бути вказувати на неефективність реалізації ДЦП та зниження ролі показників-стимуляторів. В той же час наведена нами система показників є основою для формування інформаційної бази про стан виконання державної програми. Також дана інформаційна база включає в себе дані паспорта ДЦП, а також дані щорічних звітів про хід реалізації програмних заходів і дані статистичної звітності за відповідний період тощо. Для створення об’єктивної інформаційної бази щодо ходу виконання ДЦП для подальшої її оцінки, в тому числі і оцінювання результативності, повинен здійснюватись моніторинг на постійній снові як державним замовником, так і її виконавцями [522]. Проте залишається поки складним завданням підтримання такої бази в актуальному стані, що частково обумовлено суб’єктивними, організаційно-управлінськими, ресурсними та технічними чинниками. Поряд з цим при визначення реального стану виконання державної програми з протидії злочинності є важливим подолання чинників, які знижують об’єктивність оцінювання. Так, О.М. Литвинов зазначає, що точності оцінки перешкоджають значні труднощі, пов'язані з недоліками статистичного матеріалу (обліку даних) про протидію злочинності та її результати, можливістю фальсифікації цих даних їх розпорядниками (виділено нами – Т.О.), відсутністю кваліфікованих фахівців, здатних проводити оціночні дослідження, слабкістю науково-теоретичної розробки цих питань відносно актуальних проблем [251, c.177]. Проведене дослідження дозволило серед чинників, які знижують ефективність реалізації програми, виділити такі: чинники фінансового характеру, соціального характеру, політичного (військово-політичного) характеру, організаційно-управлінського та правового характеру, інформаційно-технічного характеру [113, с. 469-470]. Нами це питання частково вже висвітлювалось в підрозділах 3.4, 3.5 та 4.3 роботи. У більшості ці чинники взаємоузгоджуються (взаємповязані) з тим, що знижують ефективність функціонування в цілому 387 системи протидії злочинності в Україні [196, с. 78-79, 150-152; 250, c.372-385] та забезпечення кримінологічної безпеки [272, c.327-330]. Врахування даних чинників при оцінюванні ефективності виконання програми буде підвищувати об’єктивність формування кінцевої її оцінки. Проте для обрахування різних за змістом показників ефективності та співставлення їх з чинниками, які суттєво знижують її, та виведення остаточної оцінки та формування на підставі цього висновку потребує застосування єдиної методики. Проведений аналіз нормативно-правових документів та наявних, затверджених методик оцінки виконання ДЦП (зокрема, бюджетних, соціальних, економічних та екологічних) показав відсутність сьогодні окремої методики оцінки програм з протидії злочинності за наявності розроблених секторальних методик [113, с. 470-471; 349; 372]. Для визначення єдиних підходів та методики з оцінювання результатів виконання як державних, так і регіональних програм з протидії злочинності є доцільним підтримання позиції вітчизняних вчених- кримінологів щодо розробки відповідного документа (методика оцінки або методичні рекомендації з оцінювання таких програм). Враховуючи специфіку та спрямованість даного дослідження, а також наявні вітчизняні розробки з оцінювання інших секторальних державних програм (бюджетних, економічних, соціальних, екологічних), ми взяли на себе сміливість запропонувати авторську структуру методичних рекомендації з оцінки ефективності (з використанням методу PART*) реалізації державних та регіональних програм з протидії злочинності та забезпечення громадської безпеки і порядку [Додаток Н]. В своїй більшості ефективність ДЦП з протидії злочинності може оцінюватись шляхом зіставлення планових і фактичних значень показників, * PART (Program Assessment Rating Tool) – розроблений в США метод оцінки і рейтингування програм. Даний метод використовується для комплексної оцінки ефективності реалізації програм не тільки з точки зору досягнення кінцевих результатів, але й управління процесом розроблення і ходом реалізації програм, стратегічного планування, своєчасного прийняття рішень [637]. Метод PART ґрунтується на відповідях щодо низки запитань за 4 смисловими групами: «Цілі і структура програми»; «Стратегічне планування»; «Управління програмою»; «Результати виконання програми», які оцінюються за 100 бальною шкалою. Для комплексної оцінки ефективності програми ставиться низка запитань (від 4 до 8 за кожною групою) [348]. 388 результатів, обсягів витрат з урахуванням ризиків, які відбулися, і змін умов фінансування*. В той же час складним завданням при оцінюванні ефективності виконання програми є виведення підсумкової (узагальненої, інтегрованої) оцінки. При виведенні інтегрованої оцінки ефективності виконання програми перспективним залишається використання бальної системи оцінювання та ранжирування. Реалізація цих способів оцінювання полягає в попередній оцінці результатів виконання програми за окремими напрямами в умовних балах або у вигляді місця в загальному ранжирі. При цьому інтегрована оцінка визначається підсумовуванням балів (рангів) за відповідними напрямами. Використання бальної системи та ранжування доцільно використовувати при здійсненні експертного опитування за результатами виконання програми. Також при здійсненні оцінювання ефективності є важливим співставлення результатів внутрішнього [296, с.4] оцінювання виконання державної програми з результатми зовнішнього оцінювання**. В той же час щодо внутрішнього або зовнішнього оцінювання виконання програм протидії злочинності постійно постає питання: «Яке ж оцінювання краще?». З цього питання є слушною думка Джона Грехема та Тревора Беннета, висловлена в книзі «Стратегії попередження злочинності в Європі та Північній * Саме ж оцінювання ефективності реалізації таких програм за спрощеною методикою може бути проведена на основі: 1) оцінки ступеня досягнення цілей і вирішення задач програми в цілому шляхом зіставлення фактично досягнутих значень індикаторів цілей і показників програмних завдань та їх планових значень; 2) ступеня відповідності запланованого рівня бюджетних витрат і ефективності використання бюджетних коштів, передбачених для програми, шляхом зіставлення планових і фактичних обсягів фінансування основних заходів програми. В подальшому це враховується при визначені рівня ефективності виконання ДЦП з протидії злочинності (високий, задовільний, незадовільний). ** Узагальнений аналіз чинного законодавства з питань програмування протидії злочинності, а також результати вибіркового вивчення аналітичних звітів Рахункової палати України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з питань аудиту виконання ДЦП дає можливість конкретизувати суб’єктів внутрішнього та зовнішнього оцінювання програм. Так, внутрішнє оцінювання здійснює (забезпечує) головний замовник ДЦП – МВС України, НПУ. Також внутрішнє оцінювання може здійснюватись самими виконавцями програмних заходів. Зовнішнє оцінювання можуть здійснювати: Державна аудиторська служба України та Рахункова палата (в частині цільового, ефективного та раціонального використання бюджетних коштів), Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (вивчає загальний стан виконання ДЦП), науково-дослідні установи, незалежні експерти, незалежні аудитори тощо. 389 Америці» (1995), які вважають, що оцінка виконання програм, яку здійснюють самостійно самі суб’єкти, які її реалізують, дешевше, проте є велика спокуса викривити висновки для демонстрації успішних результатів. Оцінка втрачає свою цінність та надійність, якщо вона виглядає як перелік успіхів та перемог, тому помилки та всі невдачі (в реалізації програм – зазначено нами – Т.О.) слід фіксувати зі всією об’єктивністю [121, с.88]. Незалежне оцінювання програми дорожче, проте воно має більший ступінь об’єктивності, що виправдовують додаткові витрати на це [121, с.88]. Ми також дотримуємося позиції, що проведення незалежної оцінки ДЦП та управлінських дій на всіх етапах є не лише доцільним, а й обов’язковим, адже дає можливість отримати об’єктивні та неупереджені висновки щодо кількісних і якісних показників програми, а також ефективності державної політики у сфері протидії злочинності. В той же час при здійсненні зовнішнього або внутрішнього оцінювання результатів реалізації державної програми з протидії злочинності слід враховувати і певні ризики (недоліки)* кожного з цих видів оцінювання, які впливають на її об’єктивність та повноту [522, с.25]. Таким чином, стає очевидним, що наявні сьогодні проблемні питання як щодо здійснення контролю за реалізацією державних програм протидії злочинності, так і щодо оцінювання ефективності їх реалізації обумовлюють зниження ролі програмно-цільового підходу в реалізації державної політики з протидії злочинності та потребує подальшого комплексного вирішення. * Так, до основних недоліків зовнішнього оцінювання відносять: суб’єкти, які здійснюють дане оцінювання, не володіють повною мірою інформацією про місію такої програми; такі послуги завжди вартісні. До недоліків внутрішнього оцінювання відносять такі: суб’єкти, які здійснюють дане оцінювання, можуть бути зацікавлені в отриманні конкретного результату оцінювання (внутрішньовідомчі інтереси, політичні/лобістські інтереси окремих груп політиків); легше маніпулювати такими суб’єктами оцінювання. 390 4.5 Шляхи вдосконалення системи стратегічного планування у сфері протидії злочинності в Україні в сучасних умовах Запорукою успішної протидії злочинності в сучасних умовах залишається, крім іншого, наявність дієвої цілісної системи державного стратегічного планування в цій сфері. Проте функціонування такої системи багато в чому залежить від роботи цілісної системи державного стратегічного планування соціально-економічного розвитку в Україні. Остання, на думку вчених з державного управління, носить неузгоджений характер, а довгострокові пріоритети і цілі соціально-економічного розвитку країни з урахуванням євроінтеграційного курсу реформ не завжди визначені [183]. Проблемами стратегічного планування у сфері протидії злочинності в Україні займались: О.М. Бандурка, В.С. Батиргареєва, В.І. Борисов, В.М. Бесчастний, В.В. Голіна, Л.М. Давиденко, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, М.М. Клюєв, В.В. Коваленко, М.В. Костицький, М.Г. Колодяжний, О.М. Костенко, О.Г. Кулик, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, С.Ю. Лукашевич, П.П. Михайленко, С.А. Мозоль, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.О. Туляков, В.І. Шакун та інші. Окремо слід зазначити, що проблеми стратегічного планування на державному, регіональному й муніципальному рівнях були предметом досліджень науковців з державного управління: В. Г. Барицької [34], Р. Р. Білик, О.І. Кілієвича, Н. П. Сітнікова [487], В.В. Тертички [164], Л.В. Хомич [586], І.В. Шаповалова, Ю.П. Шарова [594], З.Є. Шершньової [597] та інші вчені. Незважаючи на значну кількість наукових публікацій, пов'язаних з дослідженням протидії злочинності, до числа малодосліджених відносяться проблеми формування цілісної структури документів стратегічного управління для реалізації середньострокових та довгострокових стратегічних цілей країни в цій сфері. Чинні в Україні документи у сфері протидії злочинності сьогодні не можуть скласти єдину логічну, взаємоузгоджену систему стратегічного планування [Додаток Е], а недостатній рівень загальної законодавчої та 391 методологічної бази призводить до відсутності узгодженості та ієрархічного взаємозв’язку елементів системи стратегічного планування. Історія стратегічного планування в Україні починається з послань Президента України [429], що стали першою спробою сформувати систему стратегічного планування, яка б забезпечила цілеспрямовану роботу всіх гілок влади в напрямку досягнення пріоритетів, визначених у посланні Президента. Становлення цілісної системи планування в Україні на державному рівні розпочалося з прийняттям Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23.03.2000 (далі – Закон України від 23.03.2000 № 1602-III), який визначив основні форми державного планування та структуру системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, а також порядок їх розробки та реалізації [331]. Проте окремі підходи, викладені в даному документі, можуть слугувати підґрунтям для розробки системи програмних документів у сфері протидії злочинності, це стосується принципів розроблення державних програм та системи програмних документів. Зокрема, програмування здійснюється з дотриманням таких принципів, як: цілісність, об'єктивність, науковість, гласність, самостійність, дотримання загальнодержавних інтересів. Наступною спробою гармонізації встановлених Законом України від 23.03.2000 № 1602-III стратегічних документів стало прийняття постанови Кабінету Міністрів України «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету» (2003), що визначила порядок розробки та типову структуру основних прогнозно-планових документів, а саме прогнозів та програм на коротко-, середньо та довгострокову перспективу [333]. Як зазначає Н.І. Ісаєва, в цей період (2000-2003 рр.) фактично спостерігалася розробка безлічі невпорядкованих та неузгоджених середньо- та короткострокових документів, які мали низький рівень якості та реалізації [183]. Це стосувалось і програмних документів у сфері протидії злочинності. На що неодноразово в своїх працях звертали увагу такі вчені, як: О.М. Бандрука, В.І. Борисов, В.В. Голіна, 392 Л.М. Давиденко, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінский, М.М. Клюєв, М.Г. Колодяжний, О.М. Литвинов, та інші [116; 158, с.412-413; 196; 511, с.45-46]. Водночас практика підготовки програмних документів в різних сферах, в тому числі і у сфері протидії злочинності, свідчить про недосконалість чинного правового поля. Нормативно затверджений перелік і порядок розробки прогнозних і програмних документів на той момент не відповідав вимогам щодо забезпечення системного підходу до їх формування та реалізації державної політики в окремій сфері. Згодом були прийняті такі документи, які дещо виправили ситуацію з удосконалення розробки державних цільових програм, а саме: Закон України «Про Державні цільові програми» (2004), Концепція удосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально- економічного розвитку України, схвалена КМУ від 4 жовтня 2006 року, а також Порядок розроблення та виконання державних цільових програм, затверджений КМУ від 31 січня 2007 р. [208; 372]. Цими документами, крім іншого, визначено, що розробка державних цільових програм здебільшого складається на середньостроковий період (3-5 років). Враховуючи зміст цих документів, формування стратегічних документів у сфері протидії злочинності повинні узгоджуватись з відповідними документами соціально-економічного розвитку країни, а також стратегією національної безпеки [412]. Щодо першого, то до таких документів слід віднести: Стратегію сталого розвитку «Україна–2020», Програму діяльності Кабінету Міністрів України (2014, 2016, 2019), Середньостроковий план пріоритетних дій Уряду до 2020 року (2017) [399; 410; 418; 436; 484]. На перспективу після 2020 року таким документом може стати Стратегія сталого розвитку України до 2030 року, проект якої розроблений наприкінці 2018 року. Даний проект містить низку позитивних моментів, а саме: забезпечує певною мірою наступництво зі Стратегією сталого розвитку «Україна-2020», затвердженою Указом Президента України від 12.01.2015 № 5/2015; орієнтована на актуалізацію останньої з урахуванням 17 глобальних Цілей сталого розвитку на період до 2030 року, основних положень Оновленої стратегії сталого розвитку ЄС 393 (30 вересня 2019 року був прийнятий відповідний Указ Президента України «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року» [428]); визначає кількісні параметри (ключові цільові показники) досягнення значної кількості завдань в розрізі відповідних операційних цілей та з диференціацією за часовими періодами [452]. На відмінну від Стратегії «Україна-2020», у проекті даного документа чітко сформульовано стратегічну мету (7) щодо забезпечення безпеки та доступу до правосуддя, створення підзвітних та інклюзивних інституцій, в межах якої передбачається реалізація завдань за трьома основними напрямками, які можуть бути підґрунтям для формування як окремої державної стратегії та програми протидії злочинності, що буде відповідати принципу системності та взаємоузгодженості у стратегічному плануванні. Зокрема, до таких напрямів віднесені: «Сприяяння мирним та інклюзивним спільнотам для сталого розвитку та забезпечити безпеку держави», «Забезпечення доступ до правосуддя і захист прав для всіх», «Створення ефективних, підзвітних та інклюзивних інституцій на всіх рівнях»* [516, с.19-22]. Аналізуючи зміст наведених у проекті Стратегії «Україна – 2030» заходів, спрямованих на реалізацію стратегічної цілі із забезпечення безпеки та доступу для правосуддя, зазначимо, що окремі її положення є амбітними і навряд чи в тій ситуації, в якій знаходитися наша країни, їх можна вирішити. Але в своїй більшості вони відповідають вимогам часу. Для вдосконалення системи функціонування стратегічного планування 22 грудня 2011 р. у Верховній Раді України в другому читанні прийнято проект * Проект Стратегії сталого розвитку України до 2030 року та Національний план дій до 2020 року по впровадженню Стратегії є результатом аналітичної роботи, яка здійснена українськими експертами за підтримки Програми розвитку ООН в Україні та Глобального екологічного фонду в рамках проекту "Інтеграція положень Конвенцій Ріо в національну політику України". Прийняття на глобальному рівні Цілей сталого розвитку (ЦСР) у 2015 році та здійснена їх адаптація до контексту України, яка відбулась у 2016 році за координації Мінекономрозвитку, обумовили потребу забезпечити урахування ЦСР у процесах стратегічного планування, макроекономічного прогнозування та програмування розвитку, а також у процесі реформування вітчизняної статистики, яка дозволить розбудувати нову систему моніторингу суспільного прогресу. Пропонований проект Стратегії розглядається як рамковий документ, який визначатиме стратегічні напрями довгострокового розвитку України. Принциповим аспектом її розробки було врахування адаптованих для України ЦСР до 2030 року та врахування основних положень Оновленої Стратегії сталого розвитку ЄС. 394 Закону України «Про державне стратегічне планування» № 9407 від 03.11.2011 [454]. На жаль, цей законопроект не вирішує питання створення цілісної системи стратегічного планування, а лише позначає систему документів. Проте проект Закону України № 9407 залишається проектом і знаходиться на доопрацюванні та подальшому обговоренні із громадськістю в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України. Отже, виходячи з наведеного, можна констатувати, що за часи переходу України до стратегічного управління вжито ряд дієвих заходів, у результаті чого нині практично сформовано підгрунття для системи стратегічного планування. Однією з обов’язкових умов стратегічного планування є дотримання відповідних базових принципів при формуванні державних стратегій, програм, зокрема: цілісності, об’єктивності, системності [331]. Для того щоб визначити стан проблеми стратегічного планування у сфері протидії злочинності, бажано, перш за все, провести інвентаризацію (моніторинг) чинних в Україні стратегій, програм, планів в цій сфері За результатами проведеного нами дослідження з’ясовано, що серед 15 напрямів протидії злочинності [Додаток Е] більш-менш забезпечені в плані наявності розроблених стратегічних документів на державному рівні лише 7, зокрема: протидія домашньому насильству; попередження та протидія різним формам дискримінації; незаконна міграція; безпека дорожнього руху; кібербезпека; відмивання брудних коштів; протидія незаконному обігу наркотиків. Інші напрями характеризуються неналежним станом забезпечення стратегічними документами, які відображають чітку державну політики, стратегію та програму дій, зокрема: протидія загально-кримінальній злочинності, забезпечення публічного порядку та безпеки [560], а також протидія організованій злочинності та корупції. Стратегічні документи у сфері протидії організованій злочинності та таким її різновидам, як нелегальна міграція, відмивання брудних коштів, контрабанда, торгівля людьми, не завжди взаємоузгоджені та дублюються. 395 Як бачимо, певна системність та цілісність стратегічних документів у сфері протидії злочинності в сучасних умовах в Україні відсутня. Це обумовлено, перш за все, відсутністю базових стратегічних документів в цій сфері (Стратегії та Програми). На підставі проведеного нами аналізу чинних документів стратегічного планування у сфері протидії злочинності можна стверджувати, що відсутність забезпечення спадкоємності стратегічних документів та відсутність забезпечення зв'язку стратегічних завдань з тактичними заходами та програмами може створювати певні проблеми у функціонуванні системи протидії злочинності та неефективного витрачання ресурсів. Новим етапом стратегічного планування в Україні у сфері протидії злочинності стало би розробка та затвердження відповідної державної Стратегії на середньостроковий або довгостроковий періоди, яка має покласти початок системному впровадженню нової політики України в цій сфері. Фахівці в галузі державного управління, досліджуючи питання стратегічного планування на різних рівнях, звертають увагу на зарубіжний досвід. Так, зазначається, що система стратегічного планування в різних європейських країнах побудована таким чином, щоб максимально ефективно використовувати фінансові, трудові, інвестиційні, наукові та інші ресурси для досягнення встановлених цілей [143, с.187]. Якщо Україною обрано євроінтеграційний курс, то такого підходу і слід дотримуватись, в тому числі і в досліджуваній нами сфері. На нашу думку, на державному рівні для дотримання принципу системності та узгодженості майбутні стратегічні документи в цій сфері повинні узгоджуватись не тільки зі стратегіями та програмами соціально-економічного розвитку країни, про які ми зазначали вище, а і узгоджуватись з відповідними міжнародними програмними документами. З огляду на євроінтеграційні прагнення для України на сучасному етапі одним з основоположним документом у сфері розвитку національного превентивного механізму в Україні має стати Стратегія внутрішньої безпеки ЄС на 2015-2020 роки (10 червня 2015), а також Багаторічна стратегія EUCPN 2016- 396 2020 [623; 624]. Першим документом визначаються пріоритети серед країн-членів ЄС у напряму протидії тероризму, радикалізму, організованій злочинності, кіберзлочинності. В другому стратегічному документі визначені довгострокові орієнтири для Європейської мережі з попередження злочинності, з метою посилення впливу та ролі у сфері попередження злочинності у всьому Європейському Союзі (EUCPN Multiannual Strategy 2016-2020). Основними орієнтирами цієї стратегії залишаються: дитяча сексуальна експлуатація, поліція орієнтована на громадськість, кіберзлочинність, організована злочинність, радикалізм, торгівля людьми, насилля, молодіжна злочинність, а також обмін кращими практиками в профілактиці злочинності [626]. Наступним документом є План дій для України на 2018-2021 роки*, ухвалений Комітетом міністрів Ради Європи 21 лютого 2018 року (далі – План дій 2018-2021) [459], яким передбачено заходи з підтримання реалізації прогресивних реформ в Україні та запровадження європейських стандартів, зокрема у таких напрямах: дотримання прав і свобод людини, забезпечення верховенства права та підтримання демократії. План дій 2018-2021 відображає першочергові завдання реформ в Україні, зокрема визначені Стратегією сталого розвитку «Україна- 2020», Середньостроковим планом пріоритетних дій Уряду до 2020 р., Національною стратегією України у сфері прав людини та Планом дій з її реалізації, Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних * Крім іншого, План дій 2018-2021 охоплює такі напрями співробітництва як: зміцнення національного превентивного механізму; підвищення правової культури та правосвідомості в суспільстві, а також поінформованості громадян про гарантовані Конституцією права й законами України в різних сферах життя, про заходи, що проводять для громадян із метою ознайомлення з правами людини, їхньою реалізацією та захистом; удосконалення роботи судових та правоохоронних органів; узгодження принципів і практики захисту прав ВПО з європейськими стандартами прав людини. В документі зазначається, що Рада Європи та влада України спільно домовилися розширити та активізувати співпрацю щодо: посилення захисту прав людини ВПО; запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству і боротьби з такими явищами; поглиблення в суспільстві участі в демократичних процесах; вдосконалення системи виконання судових рішень; захисту та сприяння правам дітей; розвитку законодавчої бази та спроможності боротися із кіберзлочинністю; сприяння забезпеченню рівних можливостей для уразливих груп, із особливою увагою до жінок, дітей і молоді в таких групах; боротьби з дискримінацією за всіма ознаками та захисту прав меншин, зміцнення соціальної згуртованості. 397 правових інститутів на 2015-2020 рр., порядком денним боротьби з корупцією, децентралізації й реформ у сферах місцевого самоврядування, пенітенціарної системи та суспільного мовлення, Концепцією Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 р тощо. В цілому аналіз даного документу (План дій 2018-2021) дозволяє дійти висновку, що у сфері протидії злочинності спільно з ЄС для України залишаються у пріоритеті такі напрями, як: протидія насильству щодо дітей і жінок, протидія корупції та кіберзлочинності, відмиванню коштів, профілактика рецидивній злочинності через вдосконалення роботи пенітенціарної системи, профілактика різних форм дискримінації, удосконалення роботи судових та правоохоронних органів, посилення захисту ВПО тощо. Раніше наведений нами перелік чинних стратегічних документів у сфері протидії злочинності показує, що більшість з напрямів, визначених Планом дій 2018-2021, охоплюється відповідними стратегія, програмами та планами. Також сучасні стратегічні документи у сфері протидії злочинності повинні бути узгоджені із низкою інших міжнародних документів, зокрема це стосується Глобальних цілей сталого розвитку (ЦСР) до 2030 року (ПРООН) в частині стратегічного напряму «Мир та справедливість», окремих конвенції в правоохоронній сфері, які ратифіковані Україною, а також висновками та рекомендаціями Конгресів ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя. Ці документи визначають сучасні глобальні пріоритети у сфері протидії злочинності, над якими всі демократичні країни, та пропонують ефективні практики впливу на злочинність. Зокрема, ЦСР до 2030 року (ПРООН) в частині стратегічного напряму «Мир та справедливість» спрямовано на значне скорочення всіх форм насильства, а також на пошук, спільно з державними органами та громадами, довготермінових рішень для подолання конфліктів і покращення безпеки. Посилення верховенства права і зміцнення прав людини є ключовими факторами в цьому процесі, як і 398 зменшення незаконного обороту зброї й активізація участі країн, що розвиваються, в інститутах глобального управління [88]. Проте при формуванні державної Стратегії та відповідної Програми з протидії злочинності та їх ефективному впровадженні буде залежить від багатьох факторів: впровадження системного підходу насамперед у законодавчій та методологічній площині; впровадження єдиних критеріїв для визначення стратегічних цілей; вертикальна та горизонтальна інтеграція Стратегії та Програми; вироблення дієвих механізмів реалізації цих стратегічних документів, а також забезпечення їх виконання. На нашу думку, для забезпечення ефективної реалізації державної політики у сфері протидії злочинності є необхідність у реформуванні системи стратегічних документів в напрямі органічного поєднання довго, середньо- та короткострокових стратегічних документів між собою та із наявними ресурсами державного бюджету. Цього можна добитися як шляхом прийняття проект Закону України № 9407, так і прийняття окремого Закону України «Про профілактику злочинності». Також важливим чинником є забезпечення суспільної підтримки стратегічного планування в цій сфері. Запровадження гласності планування у сфері протидії злочинності сприятиме прозорості та відкритості діяльності правоохоронних органів, їх підзвітності, що послабить тенденцію дискредитації державної політики в цій сфері. Останнім часом одним з позитивних кроків з боку держави в напрямку удосконалення системи стратегічного планування як в безпековій сфері в цілому, так і у сфері протидії злочинності стало прийняття Закону України «Про національну безпеку України» (2018) [388]. Саме частиною 3 ст. 29 Закону на законодавчому рівні закріплюється відповідна ієрархія стратегічних документів у сфері забезпечення публічної безпеки (стратегія, галузеві стратегії, програми, плани), які повинні бути узгоджені зі Стратегією національної безпеки [540]. В подальшому, підтримуючи позицію вітчизняних вчених (Бандурка О.М., Борисов В.І., Голіна В.В., Литвинов О.М. та інші) для подальшого вдосконалення механізму стратегічного планування в цій сфері є необхідність в розробці 399 окремого Порядку щодо розробки та прийняття стратегічних документів у сфері протидії злочинності, затверджений КМУ (або як варіант в правоохоронній сфері). За основу доцільно взяти вже існуючий Порядок розроблення та виконання державних цільових програм (2007) [372]. Для системності та взаємоузгодженості стратегічних документів у сфері протидії злочинності на державному рівні вбачається доцільним виділити систему їх підпорядкування та узгодженості з іншими стратегічними документи з реалізації державної політики, в тому числі і міжнародними, по вертикалі та горизонталі. На державному рівні пропонуємо базові стратегічні документи, на яких ґрунтується розробка відповідної стратегії та програми з протидії злочинності та з якими є системний зв'язок, умовно об’єднати в дві груп, а саме: документи стратегічного планування 1 рівня та документи стратегічного планування 2 рівня (далі Документи 1 та 2 рівнів). Документи 1 рівня – це документи стратегічного планування з реалізації державної політики у сфері соціально-економічного розвитку та національної безпеки, в яких сформовано та визначено стратегічні цілі у сфері протидії злочинності [Додаток П]. Документи 2 рівня – це документи стратегічного планування з реалізації державної політики як в інших сферах суспільного життя, які безпосередньо не пов’язані з протидією злочинності, але містять цілі та заходи, реалізація яких створює передумови для ефективного впливу на злочинність в різних сферах та на різних рівнях (державний, регіональний, місцевий), так і стратегічні документи за окремими напрямками протидії злочинності (вже наявні чинні стратегічні документи, наприклад щодо протидії незаконному обігу наркотиків, торгівлі людьми, кіберзлочинності, тероризму тощо), які доповнюють загальну Стратегію та Програму з протидії злочинності і знаходяться в підпорядкуванні [Додаток П]. Останнє можливо за умови, якщо з дотриманням принципу спадкоємності, своєчасності та динамічності в Україні буде запроваджена усталена практика формування спочатку загальної Стратегії та Програми з протидії злочинності, а вже на основі цих документів – формування окремих галузевих стратегічних 400 документів щодо впливу на злочинність у найбільш криміногенних сферах (на державному рівні тоді вибудовується ієрархічна система таких документів). У тому разі, коли загальна Стратегія та Програма з протидії злочинності не розроблені, а реалізується низка секторальних стратегічних документів з впливу на окремі сфери або види злочинності, то за таких умов доцільним вбачається формування тих стратегічних документів, якими охоплюється інші сфери впливу на злочинність, які є актуальними та нагальними для суспільства та держави, а наявні чинні стратегічні документи знаходяться на одному рівні ієрархії і за своїм змістом та спрямованістю у сукупності можуть відображати реалізацію державної політики у сфері протидії злочинності, яка випливає з Документів 1 рівня. Наприклад, в сучасних умовах в Україні відсутні стратегічні документи, які б охоплювали сферу впливу на загально-кримінальну злочинність. Водночас у зарубіжних країнах даний напрям стратегічного планування протидії злочинності знаходиться в пріоритеті. Таким чином, Документи 1 рівня включають в себе такий склад документів: Стратегія соціально-економічного розвитку до 2020 року (в перспективі Стратегія – 2030); Стратегія національної безпеки України; Програма діяльності Кабінету Міністрів України; Державна програма соціально- економічного розвитку країни. До документів 2 рівня на державному рівні, зокрема, віднесені такі: Національна стратегія у сфері прав людини та плану дій з її реалізації на період до 2020 року; Стратегія захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року; Державна соціальна програм протидії торгівлі людьми на 2016-2020 роки; Стратегія національно- патріотичного виховання (2019); Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року; Стратегія подолання бідності до 2020 року; Стратегія державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року; Стратегія комунікації у сфері європейської інтеграції на 2018-2021 401 роки*; Державна цільова програма відновлення та розбудови миру в Східних регіонах України (2017); Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях (2018); План заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень; Стратегії деокупації Донбасу «Механізм малих кроків» (2018); Стратегія розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року (2013); Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року; Державна програма розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки та інші. В подальшому при формуванні стратегічних документів з протидії злочинності на регіональному та місцевому рівні також необхідно дотримуватись підходу їх підпорядкованості та узгодженості, в першу чергу, з такими документами, як: Стратегії розвитку регіону, міста, населеного пункту; Просторові програми (Генеральні плани населених пунктів); Щорічні програми соціально-економічного розвитку території. Останні документи є обов’язковими та базовими для планування розвитку території, що також узгоджується з Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2020 року, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року [344]. На цих рівнях реалізація програмних заходів з протидії злочинності відбувається через проекти та плани їх реалізації. Вибір проекту реалізації конкретного заходу операційної програми має відбуватися на основі сучасних методів оцінки ефективності превентивного проекту. * Однією з стратегічних цілей цього документа є: підвищення рівня поінформованості широких верств населення про європейські цінності та стандарти щодо верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод, забезпечення гендерної рівності та подолання дискримінації в усіх її формах та проявах; заходи – безпека, свобода та правосуддя (у тому числі поглиблення співпраці з ЄС у сфері кібербезпеки; безвізовий режим, реалізація та захист гарантованих прав і свобод громадян 402 Підсумовуючи викладене, зазначимо, що на державному рівні основним завданням стратегічного планування у сфері протидії злочинності є вибір моделі впливу на неї, стратегічних цілей та національних пріоритетів. При формуванні сучасної Стратегії протидії злочинності та програми слід використовувати сучасні методи прогнозування на основі форсайту та сценарного підходу. Для удосконалення системи стратегічного планування у сфері протидії злочинності пропонується впровадження таких напрямків: запровадження середнього та довгострокового стратегічного планування; передбачення на державному рівні, як варіант, або однієї загальної стратегії та програми з протидії злочинності та низку підпорядкованих стратегічних документів за окремими напрямами, або системи взаємопов’язаних стратегічних документів за пріоритетними напрямками, оптимізація переліку стратегічних документів; забезпечення чіткої, відкритої та прозорої процедури розроблення документів стратегічного планування на основі єдиної методологічної бази; установлення стійкого зв'язку між довгостроковими орієнтирами, середньостроковими стратегічними завданнями, їх ресурсним забезпеченням та програмними документами з посиленням виконавчої дисципліни; створення механізмів залучення громадськості до процесів державного стратегічного планування у сфері протидії злочинності; створення системи національного моніторингу рівня публічної безпеки населення в результаті реалізації стратегічного планування у сфері протидії злочинності в Україні. 403 ВИСНОВКИ У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми – розробки актуальних державних комплексних програм протидії злочинності в Україні в сучасних умовах. У результаті дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. 1. Державне програмування сьогодні і на перспективу виступає як засіб, який спрямовує процес протидії злочинності до певної мети. Сучасний стан державного програмування протидії злочинності характеризується наявністю проблем теоретичного та прикладного характеру, які знижують якість даної кримінологічної діяльності та потребують свого комплексного вирішення та пов’язані з: відсутністю єдності наукового бачення у вітчизняній кримінологічній науці щодо структури, змісту та обсягу державних комплексних програм протидії злочинності, засад і порядку їх формування, реалізації; відсутністю уніфікованої методології розробки таких програм; недостатністю вивчення досвіду зарубіжних країн з цього питання; якістю збору, аналізу та використання кримінологічно значущої інформації для здійснення кримінологічних прогнозів; відсутністю поширення використання сценарної методології та використання кримінологічних сценаріїв для формування стратегічних цілей та напрямів майбутньої програми; відсутність політичної волі щодо розробки таких програм; неефективністю використання програмно-цільового підходу головними розробниками державних програм. 2. В системі стратегічного планування реалізації державної політики в сфері протидії злочинності державна комплексна цільова програма поряд з доктринами, концепціями та стратегіями віднесена до документів вищого рівня стратегічного планування в Україні, які вже тривалий час відсутні. Така ієрархія стратегічних документів частково простежується при формуванні та реалізації державної політики протидії лише окремим видам злочинності. 404 3. Вивчення зарубіжного досвіду програмування протидії злочинності вказує на те, що більшість превентивних програм та програмних заходів у зарубіжних країнах спрямовано на здійснення впливу на загальнокримінальну злочинність (злочинність молоді, насильницька злочинність, вулична злочинність тощо) та віктимологічну профілактику. На момент розробки відповідної державної програми з протидії загальнокримінальній злочинності в більшості зарубіжних країн вже затверджені та реалізуються чинні державні стратегії та програми щодо протидії окремих видів злочинності (наприклад, протидії тероризму, екстремізму, організованій злочинності, торгівлі людьми, незаконному обігу наркотиків, кіберзлочинності, економічній злочинності, корупції, незаконній міграції, в окремих випадках – неповнолітній злочинності). Формування окремих стратегій та програм за окремими напрямами протидії злочинності на національному рівні обумовлено виконанням рішень та рекомендації міжнародних інституцій (перш за все, ООН), що є характерним і для України. 4. Координуючу роль у процесі підготовки, реалізації профілактичних програм на різних рівнях у більшості зарубіжних країн (наприклад, США, Канада, Мексика, Бразилія, Чехія, Литва, Польща, Франція, Німеччина, Фінляндія, Швеція) продовжують відігравати Національні ради (центри, комітети, комісії) з попередження злочинності (або з громадської безпеки). В більшості країн сформовано злагоджену мережу суб’єктів з формування та реалізації політики з протидії злочинності (урядові, неурядові організації, координаційні групи, ради з профілактики, наукові установи, громадянське суспільство тощо). Найбільш чітко вираженою та системною вона є в США, Канаді, Німеччині, Франції, Англії та Уельсі. 5. Генезис формування державних програм протидії злочинності в Україні показав наявність основних недоліків цього процесу, що існують в сучасних умовах та пов’язані з: відсутністю взаємозв’язку з програмами різних рівнів; слабким контролем за виконанням програмних документів; наявною практикою розробки програм та планів протидії злочинності без урахування попередніх 405 кримінологічних досліджень; відсутністю окремого нормативного акта, який регламентував би процедуру розроблення правоохоронних програм; неналежним використанням наявних технологій програмно-цільового планування, форм, способів і методів розробки державних комплексних програм протидії злочинності; недостатністю використання позитивного зарубіжного досвіду в питаннях програмування протидії злочинності, а також кращих зарубіжних практик впливу на злочинність та її стримування. 6. В сучасних умовах потребує комплексного вирішення прийняття окремої сучасної (інноваційної) середньострокової програми протидії злочинності, яка стане основою для формування відповідних програмних документів на регіональному та місцевому рівнях. Це є необхідним для формування ієрархічної системи програмних документів у цій сфері, що дозволить максимально ефективно акумулювати ресурси для вирішення нагальних проблем та досягнути стратегічної мети – зниження рівня злочинності та підвищення рівня безпеки громадян та територій для їх сталого соціально-економічного розвитку. 7. Сучасна практика формування державних комплексних програм протидії злочинності відбувається на нормативно закріплених засадах (принципи, підходи/вимоги), які не повною мірою відповідають тим, що розроблені вітчизняною кримінологічною наукою та міжнародним стандартам з формування як політики протидії злочинності, так і її складових, пов’язаних з формуванням та реалізацією державних стратегічних документів (безпекових стратегій та програм). Щодо міжнародних стандартів з формування програмних документів, то тут йде мова про врахування тих принципів і підходів, які випливають з Конгресів ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя, а також з Рекомендацій Ради Європи № R/96/8 від 1999 року «Політика боротьби із злочинністю в Європі, що змінюється». До принципів, на підставі яких формується сучасна державна програми протидії злочинності віднесено: пріоритетність захисту прав і свобод людини, законність, об’єктивність і наукова обґрунтованість, конкретність, цілеспрямованість, директивність, системність, диференціації, динамічність, спадкоємність (наступність), безперервність, 406 відповідність міжнародним стандартам, фінансового забезпечення, контрольованість (в тому числі з боку громадянського суспільства) та підзвітність. Засади формування державних комплексних програм протидії злочинності повинні знайти своє чітке закріплення як у Законі України «Про державні цільові програми», так і в окремій постанові КМУ «Про затвердження Порядку розроблення та виконання правоохоронних державних цільових програм. 8. Структура сучасного програмного документа повинна включати в себе такі взаємопов’язані елементи: стан проблеми; мета програми; шляхи і способи розв’язання проблеми; завдання і заходи; механізм реалізації програми (координація і контроль); очікувані результати, оцінка ефективності програми; внутрішні та зовнішні загрози, які знижують результативність програми; обсяги і джерела фінансування. 9. При формуванні програмних заходів впливу на злочинність має підтримуватись відповідна їх диференціація. В сучасних умовах державна комплексна програма протидії злочинності в частині програмних заходів повинна включати заходи, спрямовані на ширше залучення громадськості до профілактики кримінальних правопорушень, застосування новітніх технології, а також впровадження грантових проектів з профілактики. Щодо остатнього, то в перспективі, використовуючи зарубіжний досвід, грантові профілактичні програми та проекти, які в більшості будуть орієнтовані на реалізацію саме на місцевому рівні, доцільно поділяти на три види: типові програми/проекти, перспективні програми/проекти, інноваційні програми/проекти. Особливу увагу слід приділяти розвитку предикативної аналітики та застосуванню новітніх інформаційно-комунікативних технологій у профілактиці злочинності. 10. Державні цільові програми у сфері протидії злочинності повинні відповідати заздалегідь розробленим безпековим стратегіям та втілювати в життя відповідні підходи і моделі впливу на злочинність, визначені державою. Враховуючи реалії України, пов’язані з анексією Російською Федерацією АРК, окупацією частини територій Донецької та Луганської областей, вимушеною 407 внутрішню міграцією, поки що є малоймовірним послаблення кримінально- правового впливу. 11. Визначено, що стратегічні цілі сучасної державної програми, враховуючи її головну мету, з протидії злочинності в умовах реальних зовнішніх та внутрішніх загроз національній безпеці повинні бути спрямовані на: 1) забезпечення державного управління (підвищення ефективності діяльності) з протидії злочинності; 2) створення безпечного середовища для розвитку суспільства та людини, у т.ч. й в умовах наявного збройного конфлікту на Сході країни; 3) створення умов для зниження рівня злочинності; 4) створення соціально-економічних, політичних (військово-політичних), правових, організаційно-управлінських, інформаційно-технічних, гуманітарних передумов для зменшення впливу криміногенних факторів, в тому числі регіональних, що обумовлюють вчинення злочинів; 5) посилення ролі громадськості у профілактиці злочинів; забезпечення готовності громадян до протидії злочинності; 6) зниження віктимізації населення та інтеграція потерпілих від злочинів в суспільне життя; 7) забезпечення ресоціалізації засуджених та зниження готовності до вчинення нових злочинів. 12. Сьогодні є потреба відходу від традиційної концепції теоретичної моделі державної програми протидії злочинності «Всеохоплююча програма заходів» до запровадження більш прогресивної теоретичної моделі «Диференційована програма заходів та проектів», яка буде людиноцентристською, базуватиметься на міжнародних стандартах програмування в безпековій сфері, а також передбачатиме основні підходи впливу на злочинність, які будуть реалізовуватися на державному рівні і з якою інтенсивністю. У майбутній державній програмі протидії злочинності доцільним є визначення таких основних підходів впливу на злочинність, які будуть реалізовуватися на державному рівні і з якою інтенсивністю, зокрема: 1) спеціальна превенція (залишається); 2) соціальна профілактика (посилюється) – через реалізацію інших програмних документів; 3) ситуативна профілактика (посилюється, в т.ч. із залученням громадськості); 4) превенція через розвиток середовища (Crime Prevention through Environmental 408 Design – CPTED); 5) віктимологічна профілактика, включаючи реабілітацію потерпілих та компенсаційні заходи (посилюється). Фактично такий підхід відповідатиме практиці розвинутих зарубіжних країн. 13. Запропоновано авторський проект концепції державної комплексної програми протидії злочинності на період до 2023 року, орієнтованої переважно на здійснення державного впливу на загальнокримінальну злочинність, який включає в себе вісім структурних елементів: 1) визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована програма. Аналіз ефективності виконання попередніх програм з відповідного напряму; 2) аналіз причин виникнення проблеми, який ґрунтується на використанні фактичних даних, в тому числі результатів безпекового та кримінологічного моніторингу, соціологічних опитувань та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом; 3) визначення мети програми; 4) визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів, з використанням сучасних методів прогнозування на основі форсайту та сценарного підходу; 5) визначення на основі оптимального варіанта шляхів і засобів розв’язання проблеми, строків виконання програми; 6) визначення цільової групи, на яку буде спрямована програма, та кола головних акторів, які будуть реалізовувати програму; 7) оцінка очікуваних результатів виконання програми, зокрема економічних, соціальних, екологічних, та визначення її ефективності; 8) оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми. 14. У напрямку вдосконалення ІАЗ програмування протидії злочинності запропоновано логічну модель побудови взаємозв’язків ДАСКІ з наявними інформаційно-аналітичними системами секторальних інформаційних просторів. Згідно з логічною моделлю ДАСКІ як невід’ємна складова ЄІП МВС базується та використовує наявні інформаційно-аналітичні системи та підсистеми МВС України (ЄІС-МВС), НПУ, ДМСУ. В подальшому для повноцінного функціонування ДАСКІ повинен відбуватися обмін інформацією, яка міститься в інших інформаційно-аналітичних системах (включають в себе відповідні бази 409 даних) правоохоронних органів (ЄІП правоохоронних органів) та ЦОВВ. Як ми вже раніше згадували, для якісного програмування необхідно використовувати і результати наукових досліджень, в тому числі кримінологічних. Проте це вимагає створення також Єдиного науково-інформаційного простору (ЄНІП з відкритим доступом та обміном відкритої наукової, науково-технічної інформації, які зберігаються в електронних бібліотеках, електронних БД ВНЗ, НДІ(У), НАНУ, НАПрНУ). Все це ефективно може функціонувати за умови розвитку в цілому Єдиного національного інформаційного простору. У зв’язку з тим, що для формування державної програми протидії злочинності слід враховувати наявні зовнішні загрози та міжнародні тенденції злочинності, зокрема транскордонної її складової, то для повноти кримінологічної інформації, яка буде накопичуватись та оброблятися в ДАСКІ, вбачається доцільним подальший розвиток взаємозв’язку національного інформаційного простору (або Єдиний інформаційний простір) з міжнародним інформаційним простором. 15. У зв’язку зі специфікою Донецької та Луганської областей та важливістю забезпечення громадської безпеки і стану протидії злочинності на належному рівні в умовах постійних зовнішніх загроз, пов’язаних з активізацією бойових дій, а також підтримання готовності правоохоронних органів, органів державної влади та місцевого самоврядування для реалізації комплексу заходів, обумовлених процесами деокупації окремих території та забезпечення на них громадського порядку, є доцільним формування окремої державної програми протидії злочинності на цих територіях у межах відповідної державної стратегії. 16. Важливим завданням кримінологічної діяльності щодо державного програмування протидії злочинності залишається контроль і оцінка ефективності реалізації програм. Особливу увагу слід приділяти зовнішньому контролю, який усуває питання суб’єктивізму. Уточнено коло суб’єктів зовнішнього контролю за реалізацією державних програм з протидії злочинності, зокрема: Секретаріат КМУ (узагальнює звіти виконання ДЦП основними виконавцями), Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Міністерство фінансів України, Міністерство соціальної політики, Міністерство освіти і науки 410 України, Державна аудиторська служба України, Рахункова палати України, Рада національної безпеки і оборони України, а також громадськість. 17. Запропоновано показники ефективності реалізації програм з протидії злочинності поділяти на показники-стимулятори (це результативні показники, для яких перевиконання прогнозованих значень є бажаним і має позитивний вплив на результативність програми) та показники-дестимулятори (результативні показники, для яких перевиконання прогнозованих значень має негативний вплив на результативність програми). Збільшення показників-дестимуляторів вказує на неефективність реалізації програми та зниження ролі показників-стимуляторів. З метою вироблення єдиного підходу з оцінювання ефективності реалізації державних програм з протидії злочинності запропоновано восьмиелементну структуру методичних рекомендації з оцінки ефективності реалізації державних та регіональних програм з протидії злочинності та забезпечення громадської безпеки та порядку. Для здійснення комплексно-рейтингової оцінки ефективності реалізації програми наголошується на необхідності використання поширеного методу PART (Program Assessment Rating Tool). Даний метод є корисним для комплексної оцінки ефективності реалізації програм не тільки з точки зору досягнення кінцевих результатів, але й управління процесом розроблення і ходом реалізації програм, стратегічного планування, своєчасного прийняття рішень. 18. При формуванні державних стратегічних документів з протидії злочинності перспективним є запровадження одного з ієрархічних підходів: «Стратегія  Програми» або «Стратегії  Програми», який потребує свого нормативно закріплення, зокрема в Законі України «Про профілактику (протидію) злочинності». 411 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Абрамов Л.К., Азарова Т.В. Цільові програми та механізми по забезпеченню прозорості у процесі їх реалізації. Кіровоград: ІСКМ. 2010. 100 с. 2. Абросімова Ю.А. Злочинність неповнолітніх та запобігання їй на регіональному рівні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Дніпроп. ун-т внутр. справ. Львів, 2009. 261 с. 3. Аваков: В Україні не може бути жодних парамілітарних утворень (31/01/2018). URL: https://zbruc.eu/node/76024 (дата звернення: 01.08.2019). 4. Аваков: Для змін у правоохоронній системі необхідна довіра між поліцією, прокуратурою та судами (04.07.2019). URL: https://gordonua.com/ukr/news/politics/-avakov-dlja-zmin-u-pravoohoronnij-sistemi- neobhidno-doviru-mizh-politsijeju-prokuraturoju-i-sudami-1089829.html (дата звернення: 05.08.2019). 5. Аванесов Г.А. Криминология. М.: Юрид. лит., 1984. 500 с. 6. Аванесов Г.А. Теория и методология криминологического прогнозиро- вания. М.: Юрид. лит., 1972. 562 с. 7. Адміністративно-правові засади забезпечення Національною поліцією України публічної безпеки в умовах антитерористичної операції: монографія / В.В. Аброськін; МВС України, Харк. нац. ун-т внутрішніх справ; худож.-оформ. О.А. Гугалова-Мєшкова. Харків: Фоліо, 2019. 285 с. 8. Акулов П.В. Решение задач прогнозирования с помощью нейронных сетей. URL: www. dgtu.donetsk.ua (дата звернення: 01.08.2019). 9. Албул С.В. Корисливо насильницькі злочини відносно іноземців в Україні: кримінологічний аналіз: монограф. Одеса: Букаєв В.В., 2009. 144 с. 10. Алексеев А.И. Криминология. Курс лекций. М.: Издательство «Щит-М», 1999. 340 с. 11. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. М.: Норма, 2001. 496 с. 412 12. Алфьоров С.М. Діяльність органів внутрішніх справ з протидії злочинності у курортних регіонах (кримінологічне дослідження на матеріалах Запорізької області): дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харк. нац. ун-т внутр.. справ. Харків, 2003. 197 с. 13. Аналітики зробили економіко-політичний прогноз розвитку України і світу на 2019 рік (14/01/2019). URL: https://www.infa.ua/analityky-zrobyly- ekonomiko-politychnyj-prohnoz-rozvytku-ukrainy-i-svitu-na-2019-rik/# (дата звернення: 01.08.2019). 14. Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2018 році». К.: НІСД, 2018. 688 с. 15. Ананич В.А., Серебряков И.М. Предупреждение преступности: зарубежный опыт, международное сотрудничество: учебное пособие. Минск, 2000. 48 с. 16. Англерид Т., Андерсен А., Артим І.О., Кальюранд Р., Дегтяр А.К. Оцінювання державних політик та програм: методичні вказівки до вступного курсу з оцінювання – теорія і практика: посіб. для викладачів з освітньо-проф. програми підготовки магістрів держ. управління / Національна академія держ. управління при Президентові України. К., 2003. 152 с. 17. Андрушко А.В. Геронтологічна злочинність: кримінологічна характеристика, детермінація та запобігання: монографія. Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2011. 248 с. 18. Арсен Аваков: Будь-які прояви нетерпимості та антисемітизму слід розглядати як свідому провокацію проти єдності нашої держави (07.05.2019). URL: https://mvs.gov.ua/ua/news/20483.htm (дата звернення: 02.08.2019). 19. Арсен Аваков: Поліція затримала злочинну групу, яка намагалася втягнути Україну в міжнародні конфлікти (02.10.2017). URL: http://old.kmu.gov.ua/kmu/control/uk/publish/article?art_id=212 (дата звернення: 05.08.2019). 413 20. Ахременко А. С. Политический анализ и прогнозирование: учеб. пособие. М.: Гардарики, 2006. 333 с. URL: http://politics.ellib.org.ua/pages- 6970.html (дата звернення 31.01.2019). 21. Бабаев М.М. О соотношении уголовной и криминологической политики. Проблемы социологии уголовного права. М., 1982. С. 7-12. 22. Бабенко А.В. Программно-целевое планирование предупреждения преступлений на региональном уровне: на материалах Российской Федерации и Республики Казахстан: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Москва, 2007. 26 с. 23. Бабенко А.М. Регіональна злочинність в Україні: закономірності, детермінація та запобігання: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08. Харків, 2015. 36 с. 24. Бабенко А.М. Запобігання злочинності в регіонах України: концептуально-методичний та праксеологічний вимір: монографія. Одеса: ОДУВС. 2014. 416 с. 25. Бабенко А.М. Криминологическая обстановка в регионах: понятие, характеристка, значение для борьбы с преступностью. Закон и жизнь. 2014. № 8. С. 3-7. URL: http://www.legeasiviata.in.ua/archive/2014/8-3/2.pdf (дата звернення: 15.02.2019). 26. Балинська О.М. Синергетика як методологічна парадигма юридичних досліджень. Науковий вісник Львівського державного ун-ту внутрішніх справ. 2017. № 4. С. 3-12. 27. Бандурка А.М., Давиденко Л.М. Противодействие преступности: война терминов, понятие, общая характеристика. Право і безпека. 2004. № 33. С. 7-11. 28. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: монография. Харьков: Основа, 2003. 368 с. 29. Бандурка О.М., Литвинов О.М. Роль і значення інтуїтивного пізнання у кримінології. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2017. № 1 (15). С. 30-38. 30. Бандурка О.М., Литвинов О.М. Система протидії злочинності: поняття та сутність. Вісник кримінологічної асоціації України. 2015. № 2. С. 169-177. 414 31. Бандурка О.М., Литвинов О.М. Системний аналіз щодо механізму протидії злочинності. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 8. С. 6- 12. 32. Бандурка О.М., Литвинов О.М. Протидія злочинності та профілактика злочинів: монографія; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. X.: Вид-во ХНУВС, 2011. 308 с. 33. Барихин А.Б. Большая юридическая энциклопедия. М., 2010. 960 с. 34. Барицька В.Г. Проблеми реформування систему прогнозування та планування соціальноекономічного розвитку держави. Фінансовий простір. 2011. № 2 (2). С. 80-82. 35. Баровська А.В. Структура керівних документів державної політики в інформаційній сфері: нагальні проблеми та шляхи впорядкування. URL: http://www.niss.gov.ua/articles/572/ (дата звернення: 29.07.2018). 36. Баровська А.В. Оптимізація структури керівних документів державної політики (на прикладі інформаційної сфери): аналіт. доп. К.: НІСД, 2011. 88 с. 37. Баскаков А.Я., Туленков Н.В. Методология научного исследования: учеб. пособие. 2-е изд., испр. К.: МАУП, 2004. 216 с. 38. Безпековий вимір кримінального права України: людиноцентристське дослідження: монограф. / В.В. Шаблистий. Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ: Ліра ЛТД, 2015. 420 с. 39. Безпековий вимір фінансової політики забезпечення економічного зростання в Україні. К.: НІСД, 2018. 132 с. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/2019-05/Dop_Bezpecov_vymir_fin_polityky.pdf (дата звернення: 01.08.2019). 40. Безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, типом місцевості та віковими групами (2018-2019 роки). URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2017/eans/eans_u/arch_bnsmv_u.htm (дата звернення: 01.08.2019). 415 41. Бережний Ярослав Стратегічне планування в державному управлінні та енергетиці. ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України». Київ, 2014. 33 с. 42. Бесчастний В.М. Кримінологічне забезпечення протидії злочинності в Україні: монографія. Харків, 2017. 360 с. 43. Бесчастний В.М. Кримінологічний аналіз сучасних тенденцій злочинності в Україні. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 2. С. 245- 250. 44. Бесчастний В.М. Окремі аспекти удосконалення інформаційного забезпечення протидії злочинності в системі Міністерства внутрішніх справ України // Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності підрозділів кримінальної поліції: збірник наукових статей за матеріалами доповідей Всеукраїнської науково-практичного семінару 23 березня 2018 р. / упор.: А.В. Баб'як, В.В. Сеник, Т. В. Магеровська. Львів: ЛьвДУВС, 2018. С. 24-32. 45. Бесчастний В.М. Теорія та практика кримінологічного забезпечення протидії злочинності в Україні: дис. … доктора юрид. наук: 12.00.08 / Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2018. 400 с. 46. Білоусова О.О. Кримінологічна модель протидії злочинності в Україні: автореф. дис.. … канд.. юрид. наук: 12.00.08. Харків, 2012. 20 с. 47. Блага А.Б., Мартиненко О.А. Жертви збройного конфлікту в Україні: проблеми компенсації та відшкодування за спричинені збитки. Право і суспільство. 2019. № 3-2. С. 135-143. 48. Блажевский Е.Н. О криминологическом мониторинге как новой системной задаче в сфере противодействия преступности. Вісник Кримінологічної асоціації України: матер. всеукр. наук.-практ. конф., присвяченої 20-річчю заснування кафедри кримінального права та кримінології ХНУВС 12 травня 2012 року «Актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції» / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ; Кримін. асоц. України. Харків: Золота миля, 2012. С. 325- 328. 416 49. Блажівський Є.М. Моніторинг протидії злочинності в Україні: монографія. Х.: Золота миля, 2013. 372 с. 50. Блажівський Є.М. Моніторинг протидії злочинності в Україні: автореф. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Харків, 2013. 32 с. 51. Блажівський Є.М. Кримінологічна обстановка: проблеми моніторингу. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2013. № 1. С. 58-65. 52. Богатирьов І.Г. Кримінологічні засади запобігання злочинності у великому місті на регіональному рівні: монографія. Бровари: ПФПА, 2010. 160 с. 53. Богдан Бондаренко. Люстрація імені Зе. Чи слід чекати на нову хвилю «очищення влади» (12.07.2019) УНІАН. URL: https://www.unian.ua/ politics/10615860-lyustraciya-imeni-ze-chi-slid-chekati-na-novu-hvilyu- ochishchennya-vladi.html (дата звернення: 01.08.2019). 54. Богданович В.Ю., Семенченко А.І. Підхід до розробки теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави. URL: http://www.niss.gov.ua/vydanna/panorama/issue.2 (дата звернення: 17.01.2019). 55. Большой толковый словарь русского языка / гл. ред. С.А. Кузнецов. Первое издание. СПб.: Норинт, 1998. URL: http://gramota.ru/ slovari/info/bts/ (дата звернення: 24.01.2019). 56. Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы. М.: Наука, 1990. 272 c. 57. Босхолов С.С. Основы уголовной политики: конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. М.: ЮрИнфоР, 1999. 293 с. 58. Брус Т.М. Аналіз політики і стратегічного планування. Актуальні проблеми держ. упр.: зб. наук. праць. Д.: ДФ УАДУ, 2000. Вип. 2. С. 167-173. 59. Быргэу М.М., Литвинов А.М. Опыт системного иследования профілактики пре ступлений. Современное состояние проблемы. М.: Юркнига, 2004. 160 c. 417 60. В украинской полиции кадровый голод: в каких регионах самая большая нехватка полицейских (09.07.2019). Факты: веб-сайт. URL: https://fakty.ua/310987- v-ukrainskoj-policii-kadrovyj-golod-v-kakih-regionah-samaya-bolshaya-nehvatka- policejskih (дата звернення: 05.08.2019). 61. В Україні відбулися справжні демократичні вибори – голова ЦВК (22.04.2019). URL: https://tsn.ua/politika/v-ukrayini-vidbulisya-spravzhni- demokratichni-vibori-golova-cvk-1333818.html (дата звернення: 01.08.2019) 62. В Україні створений Проектний офіс секторальної децентралізації. Рада реформ. URL: http://reforms.in.ua/ua/news/v-ukrayini-stvorenyy-proektnyy-ofis- sektoralnoyidecentralizaciyi (дата звернення: 01.09.2019) 63. Вайс К.Г. Оцінювання: методи дослідження програм та політики / Керол Г. Вайс; пер. з англ. Р. Ткачука та М. Корчинської; наук. ред. пер. О. Кілієвич. Київ: Основи, 2000. 671 с. URL: https://www.ipas.org.ua/images/ doc/Library/Books/weiss_2000_otsiniuvannia_metody_doslidzhennia_program_ta_poli tyky.pdf (дата звернення: 01.05.2019). 64. Валовий зовнішній борг України. URL: https://index.minfin. com.ua/ua/economy/foreigndebt/ (дата звернення: 01.05.2019). 65. Варенко В.М. Інформаційно-аналітична діяльність: навч. посіб. К.: Ун-т «Україна», 2013. 416 c. 66. Василенко В. А. Війна 2014 р.: спроба системного аналізу (17.10.2014). URL: http://tyzhden.ua/Columns/50/121477 (дата звернення: 01.08.2019). 67. Ведерникова О.Н. Теория и практика борьбы с преступностью: британская криминологическая модель: дис. ... д-ра юрид. наук.: 12.00.08. М., 2001. 405 с. 68. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.; Ірпінь: Перун, 2005. 1728 с. 69. Венгеров А.Б. Синергетика, юридическая наука, право. Советское государство и право. 1986. № 10. С. 36-45. 70. Веприцький Р.С. Феноменологія злочинності в регіоні: монографія. Харків: Золота миля, 2014. 324 с. 418 71. Верховенство закона, предупреждение преступности и уголовное правосудие в контексте целей в области устойчивого развития: Резолюция 73/185 Генеральной Ассамблеи от 17 декабря 2018 года. URL: https://www.un.org/en/ga/search/view_doc.asp?symbol=A/RES/73/185&Lang=R (дата звернення: 01.05.2019). 72. Викинули 90% нормальних людей'': реформа поліції в Україні з тріском провалилася (07/11/2018). URL: https://www.obozrevatel.com/ukr/ politics/vikinuli- 90-normalnih-lyudej-reforma-politsii-v-ukraini-z-triskom-provalilasya.htm (дата звернення: 05.08.2019). 73. Виступ Президента України на ІІ засіданні Ради регіонального розвитку, «Децентралізація потребує чесної розмови з людьми – Президент», 9 вересня 2015 р., Офіційнийне інтернет-представництво Президента України URL: https://www.president.gov.ua/news/decentralizaciya-potrebuye-chesnoyi rozmovi-z- lyudmi-prezide-35944 (дата звернення: 01.05.2019). 74. Вицин С.Е. Моделирование в криминологии: учеб. пособ. М.: ВШ МВД СССР, 1973. 104 с. 75. Вклад тринадцатого Конгресса Организации Объединенных Наций по предупреждению преступности и уголовному правосудию в обсуждение повестки дня в области развития на период после 2015 года. ООН. A/CONF.222/5. URL: https://www.unodc.org/documents/ congress/ Docum/A-CONF.222-5- Post2015/V1500038.pdf (дата звернення: 01.06.2019). 76. Внутрішньо переміщені особи. URL: https://www.msp.gov.ua/ timeline/Vnutrishno-peremishcheni-osobi.html (дата звернення: 05.08.2019). 77. Внутрішньо переміщені особи: соціальна та економічна інтеграція в приймаючих громадах (дослідження підготовлено в рамках діяльності проекту міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст»). Київ, 2016. URL: http://pleddg.org.ua/wp-content/uploads/ 2016/05/IDP_REPORT_PLEDDG_edited_09.06.2016.pdf (дата звернення: 03.02.2019). 419 78. Володимир Горбулін. П'ять сценаріїв для україно-російських відносин (26.01.2016). URL: https://dt.ua/internal/p-yat-scenariyiv-dlya-ukrayino-rosiyskih- vidnosin-_.html (01.08.2019). 79. Впродовж червня в Україні зафіксовано близько 800 подій, що можуть дестабілізувати українське суспільство (31.07.2019) / Міністерство з ТОТ та ВПО. Офіційний сайт. URL: https://mtot.gov.ua/ua/vprodovj-travnja-v-ukraiini-zafiksovano- blizko-800-podi-scho-mojut-destabilizuvati-ukraiinske-suspilstvo (дата звернення: 01.08.2019). 80. Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Втрати_силових_структур_ внаслідок_російського_вторгнення_в_Україну#cite_note-147 (дата звернення: 01.08.2019). 81. Габиани А.А., Гачечиладзе Р.Г., Дидебулидзе М.И. Преступность в городах и сельской местности (конкретно-криминологическое и социально- географическое исследование по материалам Грузинской ССР): монография. Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1985. 142 с. 82. Галайко Н.В. Підходи щодо оцінки виконання результативних показників та ефективності реалізації державних цільових программ. Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Економічні науки. 2012. Вип. 6. С. 356-358. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/vkpnuen_2012_6_93 (дата звернення: 01.05.2019). 83. Гендерні аспекти моніторингової діяльності СММ (1 січня 2017 року – 1 листопада 2018 року). Тематичний звіт. 2018. URL: https://www.osce.org/uk/special-monitoring-mission-to-ukraine/download=true (дата звернення: 02.08.2019). 84. Геоекономічні сценарії розвитку і Україна: монографія / М.З. Згуровський, Ю.М. Пахомов, А.С. Філіпенко, В.Г. Андрійчук, І.К. Бистряков, В.С. Будкін та ін. К.: Видавничий Центр «Академія», 2010. 323 с. URL: https://pidruchniki.com/16451021/ekonomika/ geoekonomichni _stsenariyi_rozvitku_i_ukrayina (дата звернення: 02.02.2019). 420 85. Главацький О.З. Архітектурно-просторові характеристики місць підвищеної кримінологічної небезпеки у м. Львові. Сучасні технології та методи розрахунку в будівництві. 2016. Випуск 5. С. 316-323. 86. Гладкова Є.О. Стратегія й тактика протидії наркозлочинності в Україні: монографія. Харків. 2019. 416 с. 87. Гладкова Є.О. Удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення боротьби зі злочинністю // Використання спеціальних знань органами досудового розслідування у протидії кіберзлочинності: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків 12 листоп. 2014 р.). Харків: ХНУВС, 2014. С. 129-133. 88. Глобальні цілі сталого розвитку 2015-2030. URL: http://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/sustainable-development-goals.html (дата звернення: 01.05.2019). 89. Глобальный индекс миролюбия. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/Глобальный_ индекс_миролюбия (дата звернення: 15.02.2019). 90. Глуховеря В.А. Окремі питання подальшого розвитку системи МВС України у світлі проведення реформування правоохоронної сфери держави. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 1. С. 124-127. URL: http://pgp- journal.kiev.ua/archive/2017/1/24.pdf (дата звернення: 02.08.2019). 91. Гобов Д.А. Єдиний інформаційний простір – базовий елемент інфраструктури електронного урядування. URL: http://academy.gov.ua/infpol/ pages/dop/2/files/e7456e45-60cb-48df-91d7-f3711b70062e.pdf (дата звернення: 01.08.2019). 92. Голіна В.В. Кримінологічна політика України як ресурс у протидії злочинності (реалії і можливості). Вісник Національної академії правових наук України. 2013. № 2 (73). С. 193-201. 93. Голіна В.В. Кримінологічна політика як основа розробки теорії і практики запобігання злочинності в Україні. Проблеми законності. 2016. Вип. 133. С. 192-203. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pz_2016_133_20 (дата звернення: 12.01.2019). 421 94. Голіна В.В., Лукашевич С.Ю., Колодяжний М.Г., Кулікова В.В. Проблеми кримінологічного планування запобігання злочинності в Україні. Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. пр. Вип. 17. Х.: Кроссроуд, 2009. С. 106-123. 95. Гольцов А.Г. Російська геостратегія щодо України: сценарії та варіанти. Стратегічні пріоритети. 2017. № 4 (45). С. 155-159. URL: https://niss- priority.com/index.php/journal/article/view/44/43 (дата звернення: 01.08.2019). 96. Горбулін В.П. Засади національної безпеки України / В. Горбулін, А. Качинський. К.: Інтертехнологія, 2009. 272 с. 97. Григорян В.К. Предупреждение преступности в высокоразвитых зарубежных странах. Актуальные проблемы российского права. 2012. № 4. С. 272- 279. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/preduprezhdenie-presti-v-vysokorazvityh- zarubezhnyh-stranah (дата звернення: 01.02.2019). 98. Громадяни України про безпеку: особисту, національну та її складові. Результати другого загальнонаціонального соціологічного дослідження – 2017. Київ: DCAF, Центр Разумкова, Видавництво «Заповіт», 2017. 90 с. URL: https://www.dcaf.ch/sites/default/files/ publications/ documents/2017-SURVEY%202- DCAF-UKR.pdf (дата звернення: 01.02.2019). 99. Громика Н.К. Методичний підхід до вибору стратегії соціально- економічного розвитку регіону. Моделювання регіональної економіки. Збірник наукових праць. Івано-Франківськ: Плай, 2010. № 11 (15). С. 356-357. 100. Громико Н.К. Сценарний підхід у стратегічному плануванні соціальноекономічного розвитку регіону. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi- bin/irbis_ nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DB11_42.pdf (дата звернення: 05.02.2019). 101. Давиденко Л.М. Проблеми оцінки та вимірювання ефективности діяльности прокуратури. Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності. Харків, 1999. С. 67-81. 102. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4 т. СПб., 1863-1866. URL: http: // vidahl.agava.ru/ (дата звернення: 01.05.2019). 422 103. Данилов Ю.А., Кадомцев Б.Б. Что такое синергетика? Нелинейные волны. Самоорганизация. М.: Наука, 1983. С. 5-16. 104. Данильченко Ю.Б. Тероризм: феномен, детермінація, протидія: монографія. Харків: Золота миля, 2018. 478 с. 105. Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку / Национальная юридическая академия Украины им. Ярослава Мудрого. Х.: Право, 1998. 142 с. 106. Дегтеренко А.М. Процеси політизації етнічності в Україні: загрози та можливості для державної політики в умовах зовнішньої агресії: аналіт. Записка. URL: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Degterenko-15095.pdf (дата звернення: 05.08.2019). 107. Декларация принципов и программа действий программы Организации Объединенных Наций в области предупреждения преступности и уголовного правосудия: Резолюция 46/152 Генеральной Ассамблеи от 18 декабря 1991 года. URL: https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/ declarations/crime91.shtml (дата звернення: 01.05.2019). 108. Демографічна та соціальна статистика / Населення та міграція. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 01.07.2019). 109. Денисов С.Ф., Напиральська О.І. Формування злочинної поведінки молоді через засоби масової комунікації: монографія. Запоріжжя: Просвіта, 2012. 232 с. 110. Денисова Т.А. Нові горизонти кримінологічних досліджень регіональної злочинності в Україні. Кримінально-правові та кримінологічні заходи протидії злочинності: зб. матеріалів Всеукр. наук-практ. конф. (м. Одеса, 13 листоп. 2015 р.). Одеса: ОДУВС. С. 50-51. 111. Депутати схвалили майбутній механізм погашення заборгованості держави за рішеннями судів (29.11.2018). URL: https://www.echr.com.ua/deputati- sxvalili-majbutnij-mexanizm-pogashennya-zaborgovanosti-derzhavi-za-rishennyami- sudiv/ (дата звернення: 02.08.2019). 112. Державна програма щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки, затверджена 423 постановою КМУ від 29 квітня 2015 р. № 265. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2015-п (дата звернення: 01.04.2019). 113. Державне програмування протидії злочинності в Україні : монографія / О.О. Титаренко. Харків : Промарт, 2019. 698с. 114. Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, затверджена Постановою КМУ від 11 квітня 2018 р. № 273. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/273- 2018-п (дата звернення: 01.05.2019). 115. Державна цільова програма відновлення та розбудови миру в Східних регіонах України, затверджена Постановою КМУ від 13 грудня 2017 р. № 1071. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-derzhavnoyi-cilov (дата звернення: 01.02.2019). 116. Державне програмування і регіональне планування заходів запобігання злочинності в Україні / В.В. Голіна, С.Ю. Лукашевич, М.Г. Колодяжний; за заг. ред. В.В. Голіни. Х.: Право, 2012. 304 с. 117. Державний борг України. URL: https://index.minfin.com.ua/ua/ finance/debtgov (дата звернення: 01.08.2019) 118. Державний вплив на злочинність: кримінол.-прав. дослідж. / О.М. Литвак. К.: Юрінком Інтер, 2000. 280 c. 119. Державні цільові програми – організаційно-правові засади розроблення, затвердження та виконання / Б.В. Бабін, В.О. Кроленко; Донецький юридичний ін-т Луганського держ. ун-ту внутрішніх справ. Донецьк: ДонДУЕТ, 2006. 206 с. 120. Держбюджет-2019 в цифрах. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/ 29641778.html (дата звернення: 02.08.2019). 121. Джон Грэхэм, Тревор Беннетт Стратегии предупреждения преступности в Европе и Северной Америке. Европейский институт по предупреждению преступности и борьбе с ней, ассоциированный с ООН. Хельсинки. 1995. 96 с. URL: http://deviantology.spb.ru/etc/publications/ Graham_Bennete.pdf (дата звернення: 01.01.2019). 424 122. Джужа О.М., Орлов Ю.Ю., Калюжний Р.А. Щодо можливості вивчення правових явищ з позицій синергетики. Право і суспільство: наук. журн. / гол. ред. М.В. Корнієнко. Дніпропетровськ, 2009. Вип. 2. С. 3-12. 123. Джужа О.М., Василевич В.В. Концептуальні засади співвідношення кримінальної, кримінально-правової та кримінологічної політики. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2014. № 4. С. 30-45. 124. Динаміка ставлення громадян України до створення помісної автокефальної православної церкви (09.01.2019). URL: http://razumkov.org.ua/images/sociology/2019_01_09/dynamic_avtocefalii.pdf (дата звернення: 05.08.2019). 125. Диференціація життєвого рівня населення. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/gdvdg_rik/dvdg_u/duf2010_u.htm (дата звернення: 01.08.2019). 126. ДНР и ЛНР выступили против отправки полицейской миссии ОБСЕ в Донбасс (24.05.2016). URL: https://www.interfax.ru/world/509763 (дата звернення: 05.08.2019). 127. Добыча янтаря. Легализация или консервация? (03.10.2016). URL: https://nv.ua/opinion/dobycha-jantarja-legalizatsija-ili-konservatsija-235303.html (дата звернення: 04.08.2019). 128. Довгань Л.Є. Стратегічне управління / Довгань Л.Є., Каракай Ю.В., Артеменко Л.П. К.: Центр учбової літератури, 2009. 439 с. 129. Довіра громадян України до суспільних інститутів. Результати соціологічного дослідження (06.06.2018). URL: http://razumkov.org.ua/ uploads/socio/2018_06_press_release_ua.pdf (дата звернення: 05.08.2019). 130. Довіра до органів влади на Сході України. SCORE (Індекс соціальної згуртованості та примирення) 2018 / SCORE Україна. Офіційний сайт. URL: https://www.scoreforpeace.org/files/publication/pub_file// PRE_UKR18_TrustinAuthorUKR.pdf (дата звернення: 01.08.2019). 425 131. Долгова А.И. Эффективность правового воспитания и проблемы её оценки. Вопросы борьбы с преступностью. М.: Юрид. лит, 1976. Вып. 26. С. 48- 59. 132. Дохинская декларация о включении вопросов предупреждения преступности и уголовного правосудия в более широкую повестку дня Организации Объединенных Наций в целях решения социальных и экономических проблем и содействия обеспечению верховенства права на национальном и международном уровнях, а также участию общественности: Резолюция 70/174 Генеральной Ассамблеи от 17 декабря 2015 года. URL: https://undocs.org/ru/A/RES/70/174 (дата звернення: 01.05.2019). 133. Дробенко Г.О., Брусак Р.Л., Свірський Ю.А. Стратегічне планування розвитку територіальних громад. Львів: СПОЛОМ, 2001. 118 с. 134. Дрьомін В.М. Інституціональна теорія злочинності та криміналізації суспільства: автореф. … докт. юрид. наук: 12.00.08. Одеса, 2010. 38 с. 135. Европейская конвенция по возмещению ущерба жертвам насильственных преступлений (ETS N 116), Страсбург, 24 ноября 1983 г. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/994_319 (дата звернення: 01.05.2019). 136. Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 12 місяців 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008 рр. / Міністерство внутрішніх справ України. К.: МВС України. 137. Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2009, 2010, 2011, 2012 рр. К.: Департамент інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України. 2009, 2010, 2011, 2012 рр. 138. Енциклопедія кібернетики / відповід. ред. Глушков В. М. Т. 2 (М-Я). К.: Вид-во УРЕ, 1973. 576 с. 139. Євген Захаров Реформування МВС та органів внутрішніх справ: результати, плани, проблеми. Прес-реліз 14.09.2016. URL: http://khpg.org/index. php?id=1473844079 (дата звернення: 02.08.2019). 140. Євген Крапивін Поза увагою суспільства: невидимі аспекти поліцейської реформи (10.11.2018). URL: https://dt.ua/internal/poza-uvagoyu- 426 suspilstva-nevidimi-aspekti-policeyskoyi-reformi-293643_.html (дата звернення: 02.08.2019). 141. Євграфова Є. Доктрини і концепції в правовій системі України: форми і сфери застосування. Право України. 2010. № 5. С. 77–84. 142. Євграфова Є.П. Доктрина у правовій науці і юридичній практиці. Вісник Національної академії правових наук України. 2013. № 2 (73). С. 52-62. 143. Євмешкіна О.Л. Особливості стратегічного планування в Європейському Союзі. Вісник НУЦЗУ. Серія: Державне управління. 2017. Вип. 1 (6). С. 185-193. 144. Єдиний звіт про кримінальні правопорушення 2013-2018 роки, 6 міс. 2019 років / Генеральна прокуратура України: офіційний сайт. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=113897&libid=100820&c=edit&_c=fo # (дата звернення: 01.08.2019). 145. Єдиний звіт про кримінальні правопорушення по Луганській області за 2017, 2018, 6 міс. 2019 р. URL: https://lug.gp.gov.ua/ua/documents.html# (дата звернення: 01.09.2019); 146. Єдиний звіт про кримінальні правопорушення по Донецькій області за 2017, 2018, 6 міс. 2019 рр. URL: https://don.gp.gov.ua/ua/statdon.html (дата звернення: 01.09.2019) 147. Єдиний звіт про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення 2016- 2018 роки / Генеральна прокуратура України. Офіційний сайт. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/stst (дата звернення: 15.06.2019). 148. Єдиний звіт про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення за червень 2019 року / Генеральна прокуратура України. Офіційний сайт. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/stst (дата звернення: 15.06.2019). 149. Ємельяненко Л.М. Форсайт – методологія стратегічного управління інноваційним розвитком суспільства. Вісн. Східноукр. нац. ун-ту ім. Володимира Даля. 2008. № 10 (128). URL: http:www.nbuv.gov.ua/ portal/Soc_Gum/VSUNU/2008_10_2/ emeljanenko.pdf (03.02.2019). 427 150. Єсімов С.С. Інформаційний простір у контексті інформаційного права. Lviv Polytechnic National University Institutional Repository. 2015. С. 31-36 http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/31860/1/6-31-36.pdf (дата звернення: 01.09.2019). 151. Єсімов С.С. Формування єдиного інформаційного простору в діяльності державних органів України. Lviv Polytechnic National University Institutional Repository. 2015. С. 48-53. URL: http://ena.lp.edu.ua/ bitstream/ntb/30049/1/009_048_053.pdf (дата звернення: 01.09.2019). 152. Єсімов С.С. Юридична природа інформаційно-аналітичної діяльності Національної поліції. ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні: збірник матеріалів науково-практичної конференції. Львів: НУ «Львівська політехніка», 2016. URL: http://aphd.ua/publication-151 (дата звернення: 01.09.2019). 153. Житний О.О. Міжнародне «антикримінальне» співробітництво України та протидія злочинності. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2014. № 8. С. 13-23. 154. За п’ять років Донбас отримав $ 500 млн міжнародної допомоги (21.08.2019). URL: https://vchasnoua.com/donbass/61959-za-piat-rokiv-donbas- otrymav-usd500-mln-mizhnarodnoi-dopomohy (дата звернення: 01.09.2019). 155. Заборгованість із виплати заробітної плати 2010-2019. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2015/gdn/prc_rik/prc_rik_u/dsz_u_U.html (дата звернення: 01.08.2019). 156. Задоволеність українців різними аспектами життя та тим, як складається життя в цілому. Прес-реліз Ю. Сахно (25.07.2019) / Київський міжнародний інститут соціології. URL: https://www.kiis.com.ua/ ?lang=ukr&cat=reports&id=&page=1&t=7 (дата звернення: 01.08.2019). 157. Зайчик О.В. Теорія держави та права. Академічний курс: підручник / О.В. Зайчик, Н.М. Оніщенко. К.: Юрінком Інтер, 2006. 688 с. 158. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. 424 с. 428 159. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. Кн. 3: Практична кримінологія. К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. 320 с. 160. Закон про нацбезпеку має низку інновацій: створення системи документів стратегічного планування та запровадження цивільного контролю – Президент. URL: adm.dp.gov.ua/ua/news/zakon-pro-nacbezpeku (дата звернення: 06.07.2018). 161. Законопроект «Про Прощення», запропонований Всеукраїнським громадським рухом «Сила права» 8 березня 2018 р. URL: https://www.obozrevatel.com/politics/proekt-zakonu-ukraini-pro-proschennya-na-kogo- poshir-i-kogo-proschati-ne-mozhna.htm (дата звернення: 01.02.2019). 162. Законопроекти, зареєстровані у Верховній Раді України VIII скликання з 01.01.2019 по 19.07.2019. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc2_5_1_J?ses=10009&num_s=2&num=&date1=01.01.2019&date2=08.08.2019 &name_zp=%E2%B3%E4%EF%EE%E20 (дата звернення: 02.08.2019). 163. Запобігання злочинності (теорія і практика): навч. посіб. / Голіна В.В. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2011. 120 с. 164. Запровадження стратегічного планування в Україні: зб. док. і матер. / укл. В. Тертичка. К.: Центр досліджень адміністративної реформи НАДУ, 2004. 410 c. 165. Зарубіжний досвід програмування протидії злочинності: можливості для України: монограф. / О.О. Титаренко. К.: ФОП Маслаков, 2019. 192 с. 166. Звирбуль В.К. Планирование социальной политики предупреждения преступности. Планирование мер борьбы с преступностью. М.: Ин-т государства и права АН СССР, 1982. 167. Звіт про результати боротьби з організованими групами та злочинними організаціями за 2016-2018 роки. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/ stst2011.html?dir_id=id=100820&c=edit&_c=fo# (дата звернення: 01.08.2019). 168. Звіт про результати боротьби з організованими групами та злочинними організаціями за 6 місяців 2019 року. URL: 429 https://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=113898&libid=100820&c=edit&_c=fo # (дата звернення: 01.08.2019). 169. Звіт про роботу Пенсійного фонду України у 2017 році, бюджет, пріоритети діяльності та План роботи Фонду на 2018 рік. URL: http://www.pfu.gov.ua/informatsiya/potochna-diyalnist/zvity-pro-diyalnist/ potochni- zvity-pro-diyalnist/zvit-prorobotu-pensijnogo-fondu-ukrayiny-u-2017-rotsi-byudzhet- priorytety-diyal-ta-plan-roboty-fondu-na-2018-r (дата звернення: 01.08.2019). 170. Згуровський М.З. Системна методологія передбачення. К.: Політехніка, 2001. 50 с. 171. Згуровський М.З. Сценарний аналіз як система методології передбачення. Системні дослідження та інформаційні технології. 2002. № 1. С. 1- 32. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/50211/01- Zgurovsky.pdf?sequence=1 (дата звернення 05.02.2019). 172. Згуровський М.З., Панкратова Н.Д. Технологическое предвидение. К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка»«, 2005. 156 с. 173. Згуровський М.З., Переверза К.В. Методика побудови сценаріїв розвитку України з використанням SWOT-аналізу. Системні дослідження та інформаційні технології. 2009. №. 2. С. 7-17. 174. Зелинский А.Ф. Криминология: учебное пособие. Харьков: Рубикон, 2000. 240 с. 175. Иншаков С.М. Зарубежная криминология: учеб. пособие для вузов. 2-е изд. М., 2003. 383 с. 176. История социологии: современный этап: учеб. для вузов / Г.Е. Зборовский; Гос. образоват. учреждение высш. проф. образования ХМАО – Югры «Сургут. гос. пед. ун-т»; Федер. гос. авт. образоват. учреждение высш. проф. образования «Урал. федер. ун-т им. первого Президента России Б. Н. Ельцина». 2-е изд., испр. и доп. Сургут [и др.]: РИО СурГПУ, 2015. 259 с. 177. Іван Варченко: Сьогодні ми маємо змістовну основу для підготовки деокупації тимчасово окупованих районів Донеччини (09.08.2019). URL: https://mvs.gov.ua/ua/news (дата звернення: 09.08.2019). 430 178. Ігнатов О.М. Протидія загально кримінальній насильницькій злочинності в Україні: монографія. Харків: Диса Плюс, 2013. 650 с. 179. Індекс соціальної згуртованості і примирення ООН для Східної України. Соціальна згуртованість і почуття співпричетності (2017). URL: https://use.scoreforpeace.org/files/publication/pub_file/13/SocialConnectednessAndBel onging_UKR.pdf (дата звернення: 01.08.2019). 180. Індекс цін. ЕКСПРЕС-ВИПУСК Державної служби статистики України 09.07.2019. 3 с. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 01.08.2019). 181. Інформаційна довідка до питання «Про стан та вдосконалення телерадіомовлення в прикордонних областях» (31.10.2017 р). Майже мільйон українців мешкають у «білих плямах» цифрового мовлення. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2334916-majze-miljon-ukrainciv-meskaut-u- bilih-plamah-cifrovogomovlenna.html (дата звернення: 01.08.2019). 182. Інформаційна складова державної політики та управління: монографія / Соловйов С.Г., та ін.; заг. ред. Грицяк Н.В.; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, каф. інформ. політики та електрон. урядування. Київ: К.І.С., 2015. 320 с. 183. Ісаєва Н.І. Шляхи вдосконалення системи стратегічного планування в Україні на сучасному етапі. Економічний вісник. 2015. № 4. С. 88-96. URL: http://ev.nmu.org.ua/docs/2015/4/EV20154_088-096.pdf (дата звернення: 01.05.2019). 184. Как поступить в институт ДНР в 2019 году (02.02.2019). URL: https://emigrant.expert/migraciya/postuplenie-v-institut-dnr (дата звернення: 05.08.2019). 185. Калиновський Ю.Ю. Національна ідея як ціннісна детермінанта державотворчого процесу в Україні. Вісник Національного університету «Юридична академія України ім. Я. Мудрого». 2016. № 1 (28). С. 98-105. 186. Кальман О.Г., Вавренок О.В. Проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення протидії злочинності. Вісник Національної академії прокуратури. 2009. № 1. С. 49-54. 431 187. Кальман О.Г. Злочинність у сфері економіки України: теоретичні та прикладні проблеми попередження: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.08 / НЮАУ ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2004. 433 с. 188. Карпенко О.В. Функціонально-технологічні механізми інформаційно- аналітичного забезпечення органів державного управління: автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр-ня: 25.00.02. Київ, 2010. 20 с. 189. Катеринчук І.П. Правові засади інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів України: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2015. 41 с. 190. Квітка С.А. Форсайт як технологія проектування майбутнього: новітні механізми взаємодії публічної влади, бізнесу та громадянського суспільства. Аспекти публічного управління. № 8 (34) серпень 2016. С. 5-15. URL: https://aspects.org.ua/index.php/journal/article/.../281/276/ (дата звернення: 03.02.2019). 191. Кедров Б.Н. Научная концепция детерминизма. Современный детерминизм. Законы природы / ред. кол.: Г.А. Свечников, Н.Т. Абрамова, М.Ф. Веденов, Ю.В. Сачков. М.: Мысль, 1973. 192. Кернякевич-Тасасійчук Ю.В. Кримінально-виконавча політика України: монографія. Івано-Франківськ: Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника, 2019. 336 с. 193. Кирилюк Ф.М., Конверський А.Є., Білик В.Ф. Політологія: Навчально- методичний комплекс. Київ: Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. 2004. 697 с. URL: http://politics.ellib.org.ua/pages-2288.html (дата звернення: 06.02.2019). 194. Клеймёнов М.П. Криминология: учебник. М.: Норма, 2018. 400 с. 195. Клюєв М.М. Кримінологічні засади програмування запобігання злочинності: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2008. 20 с. 196. Клюєв М.М. Кримінологічні засади програмування запобігання злочинності: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / КНУВС. Київ, 2008. 199 с. 197. Кобзін Д., Щербань С., Коренева К., Черноусов А. Оцінка діяльності Національної поліції України за допомогою опитування громадської думки 432 (національний звіт). Харків, Харківський інститут соціальних досліджень (ХІСД). 2019. 198. Коваль О.П. Вплив бідності на національну безпеку держави. Стратегічні пріоритети. 2018. № 3 (48), С. 73-83. URL: https://niss- priority.com/index.php/journal/article/222/212 (дата звернення: 01.08.2019). 199. Колодяжний М. Г. Сучасна концепція запобігання злочинності в Європейському Союзі. Форум права. 2013. № 4. URL: http://nbuv.gov.ua/j- pdf/FP_index.htm_2013_4_30.pdf (дата звернення 01.02.2019). 200. Колодяжний М.Г. Запобігання злочинності у країнах Латинської Америки. Теорія і практика правознавства. 2015. Вип. 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/tipp_2015_1_28 (дата звернення: 12.05.2019). 201. Колодяжний М.Г. Просторова профілактика злочинності: зарубіжний досвід і шляхи упровадження в Україні. Питання боротьби зі злочинністю. 2018. Випуск 35. С.20-29. 202. Комплексна Програма корекційної роботи з чоловіками, які вчиняють насильство або належать до групи ризику щодо його вчинення: інформаційно- методичні матеріли / за заг. ред. Бондаровської В.М., Журавель Т.В., Пилипас Ю.В. К.: ТОВ «Видавничий дім «Калита», 2014. 284 с. 203. Конах В.К. Національний інформаційний простір України: проблеми формування та державного регулювання: аналіт. доп. К.: НІСД, 2014. 76 с. 204. Конгрессы ООН по предупреждению преступности и уголовному правосудию: сб. материалов: в 3 кн. (Кн. 3) / Нац. акад. правовых наук Украины; НИИ изуч. пробл. им. акад. В.В. Сташиса; кол. сост.: В.В. Голина, М.Г. Колодяжный; под общ. ред. В.В. Голины. К.: Ред. журн. «Право Украины»; Х.: Право, 2013. 168 с. 205. Коновалова О.В. SWOT-аналіз як основний інструмент стратегічного управління, його переваги і недоліки. URL: http://www.rusnauka.com/3_SND_2010/Economics/.doc.htm. (дата звернення: 01.08.2019). 433 206. Конституція України від 28 червня 1996 року (в редакції від 21.02.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 01.05.2019). 207. Концепція Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2023 року, схвалена Розпорядженням КМУ від 10 жовтня 2018 р. № 728-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/728-2018 (дата звернення: 01.05.2019). 208. Концепція вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України, схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. № 504-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/504-2006-р (дата звернення: 11.01.2019). 209. Концепція комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки, схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 116-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/30530491 (дата звернення: 10.01.2019). 210. Концепція правова // Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / ред. кол. Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2001. Т. 3: К-М. URL: http://leksika.com.ua/legal/ (дата звернення: 01.08.2019). 211. Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р., схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1209-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1209-2011-р (дата звернення: 10.01.2019). 212. Концепція Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, схвалена Розпорядженням КМУ від 5 квітня 2017 р. № 229-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/229- 2017-р (дата звернення: 01.05.2019). 213. Корислива насильницька злочинність в Україні: феномен, детермінація, запобігання: монографія / Б.М. Головкін. Х.: Право, 2011. 432 с. 434 214. Корнякова Т.В. Кримінологічні засади запобігання органами прокуратури злочинам проти довкілля: монографія. К.: Ін Юре, 2011. 408 с. 215. Кривцова І.С. Методологічна роль синергетики у порівняльно- правовому пізнанні: автореф. … канд. юрид. наук: 12.00.01. Одеса, 2008. 20 с. 216. Криминология / В.К. Звирбуль, В.В. Клочков, Н.Ф. Кузнецова и др. М.: Юрид. лит., 1979. 304 с. 217. Криминология: учебник / Г.А. Аванесов, С.М. Иншаков, С.Я. Лебедев, ред.: Г.А. Аванесов. 5-е изд., перераб. и доп. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2015. 576 с. 218. Криминология: учебник для бакалавров. М.: Юрайт, 2013. 686 с. 219. Криминология цифрового мира: учебник для магистратуры / В.С. Овчинский. М.: Норма, 2018. 352 с. URL: http://svop.ru/wp-content/ uploads/ 2017/12/Овчинский_Криминология-цифрового-мира_Учебник.pdf (дата звернення: 01.08.2019). 220. Криминология: учебник (для учебных заведений МВД Украины) / под ред. В.Г. Лихолоба и В.П. Филонова. Киев-Донецк, 1997. 398 с. 221. Криминология: учебник / Клейменов М.П. М.: Юр.Норма, НИЦ ИНФРА-М, 2015. 432 с. 222. Криминология: учебник для вузов / под общ. ред. д.ю.н., проф. А.И. Долговой. 3-е изд., перераб. и доп. М.: Норма, 2005. 912 с. 223. Кримінальна відповідальність за незаконне видобування корисних копалин в Україні: монографія / О.О. Дудоров, М.В. Комарницький, Д.О. Калмиков; за ред. О.О. Дудорова, В.М. Комарницького. Суми: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2016. 567 c. 224. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III (в редакції від 16.01.2020). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (дата звернення: 30.01.2020). 225. Кримінологічна характеристика та запобігання злочинності осіб без визначеного місця проживання в Україні: монографія / В.С. Батиргареєва, О.В. Дубович; Нац. акад. прав. наук України, НДІ вивч. проблем злочинності ім. В. В. Сташиса. Харків: Право, 2015. 260 с. 435 226. Кримінологічна характеристика та запобігання злочинності у прикордонних регіонах Причорномор’я материкової України: монографія / А.М. Бабенко, В.Я. Конопельський, І.М. Чекмарьова. Харків: Право, 2019. 264 с. 227. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник / С.В. Якимова, Н.Є. Маковецька, О.М. Омельчук. Хмельницький: Хмельницький ун-т управління та права, 2014. 442 с. 228. Кримінологія: навч.-метод. посібник / за заг. ред. О.М. Джужи. К.: Атіка, 2003. 400 с. 229. Кримінологія. (Загальна частина): навчальний посібник / кол. авторів: Блага А.Б., Богатирьов І.Г., Давиденко Л.М. та ін., за заг. ред. О.М. Бандурки. Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. 240 с. 230. Кримінологія. Академічний курс / кол. авторів; за заг. ред. О.М. Литвинова. К.: Видавничий дім «Кондор», 2018. 588 с. 231. Кримінологія. Загальна частина. Альбом-схема / автори-упорядники: С.Ф. Денисов, Т.А. Денисова, С.Г. Кулик, О.С. Шеремет. Чернігів: ПАТ «ПВК Десна», 2015. 658 с. 232. Кримінологія: підручник / за заг. редакцією Джужи О.М. Київ: Юрінком інтер. 2012. 474 с. 233. Кримінологія: курс лекцій / Ю.В. Александров, А.П. Гель, Г.С. Семаков. К.: МАУП, 2002. 296 с. 234. Крушельницька О.В. Методологія і організація наукових досліджень: наук. посіб. К.: Кондор, 2003. 192 с. 235. Кузьменко А. Проблеми відповідності стратегії та системи забезпечення безпеки України національним потребам. Юридичний журнал. 2006. № 10. URL: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2432 (дата звернення: 14.01.2019). 236. Кулик О.Г. Злочинність в Україні: теорія і практика кримінологічного дослідження: автореф. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2013. 40 с. 436 237. Кулик О.Г. Злочинність в Україні: теорія і практика кримінологічного дослідження: дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / ДНДІ МВС України. Київ, 2013. 681 с. 238. Кулик О.Г. Кримінологічний аналіз злочинності в Україні: напрями вдосконалення методології та методики. Право України. 2009. № 7. С. 52-57. 239. Кулик О.Г. Прогнозування злочинності в Україні: нормативно- правовий аспект. Наука і правоохоронна. 2017. № 4 (38). С. 179-185. 240. Кулик О.Г., Наумова І.В., Бова А.А. Злочинність в Україні: фактори, тенденції, протидія (2002-2014 рр.): монографія. Київ: ДНДІ МВС України, 2015. 364 с. 241. Кульбаев Р.М. Теоретико-прикладная модель программы борьбы с преступностью на территории субъекта Российской Федерации: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Москва, 2002. 204 c. 242. Купрієнко Д.А. Застосування SWOT-аналізу при визначенні загроз нелегальної міграції в Україні. Збірник наукових праць Національної академії Держ. прикордон. служби України ім. Б. Хмельницького. 2014. № 2 (62). С. 31-45. 243. Курс лекций по криминологии: учеб. пособие / ред.: И.Н. Даньшин, В.В. Голина. Изд. второе. Харьков: Одиссей, 2007. 280 с. 244. Куц В.М. Протидія злочинності: сутність і зміст. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2016. № 4 (12). С. 103-112. URL: http://www.chasopysnapu.gp.gov.ua/chasopys/ua/pdf/12-2016/kuts.pdf (дата звернення: 01.02.2019). 245. Кучук А.М. Теоретико-правові засади правоохоронної діяльності в Україні: автореф. дис.. … канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2007. 20 с. 246. Леонід Чупрій: Національна ідея як основа консолідації української політичної нації. URL: https://matrix-info.com/2018/11/28/ natsionalna-ideya-yak- osnova-konsolidatsiyi-ukrayinskoyi-politychnoyi-natsiyi/ (дата звернення: 01.03.2019). 247. Лист-відповідь Міністерства юстиції України Народному депутату України Довгому О.С. «Щодо забезпечення реалізації положень ч. 2 ст. 1177 437 Цивільного кодексу України» від 23.04.2018 № 16049/4434-4-18/11.1.1. URL: https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source ad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwiByLXZib7jAhUx_CoKHevcA3cQFjACegQIARvVaw 33UeDbw-8aVN86WY0v9n64 (дата звернення: 01.05.2019). 248. Литвинов О.М. Питання інформаційно-аналітичного забезпечення запобігання злочинам. Сучасні напрямки профілактики та актуальні проблеми розслідування злочинів, що вчиняються неповнолітніми: матер. наук.-практ. семінару, 16 квітня 2010 року, м. Харків / М-во внутр. справ України; Харк. нац. ун-т внтур. справ, 2010. С. 22–25. 249. Литвинов О.М. Критерії ефективності соціальної (координаційної) діяльності. Право і безпека. 2003. Т. 2. № 1. С. 197-198. 250. Литвинов О.М. Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні: монографія. Х.: Вид-во Харк. Нац. ун-ту внутр. справ, 2008. 446 с. 251. Литвинов О.М. Сучасні проблеми управління профілактикою злочинів: монографія. Херсон: Олді-плюс, 2003. 312 с. 252. Лікарчук Н.В. Сутність стратегії планування як функції управління. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Державне управління. 2014. № 1. С. 37-40. 253. Ліпкан В.А. Національна безпека України: навч. посібник. К., 2009. 576 с. 254. Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: монографія / В.А. Ліпкан, І.М. Сопілко, В.О. Кір'ян; за заг. ред. В.А. Ліпкана; Глоб. орг. союзн. лідерства, Акад. безпеки відкрит. сусп-ва, Акад. наук вищ. освіти України. Київ: ФОП Ліпкан О.С., 2015. 664 с. 255. Лукашевич С.Ю. Синергетична методологія в сучасній кримінології. Сучасні стратегії запобігання і протидії злочинності в Україні (пам’яті проф. І.М. Даньшина): наук. зб. Х., 2012. Ч. 1: Теоретичні засади сучасної кримінології. С. 12–14. 256. Лукашевич С.Ю., Груба Д.І. Місце синергетичної парадигми в методології правових і кримінологічних досліджень. Теорія і практика 438 правознавства: електрон. наук. фах. вид. Нац. ун-ту «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». Х., 2013. Вип. 1. С.1-17. URL: http://nauka.jur- academy.kharkov.ua/download/el_zbirnik/1.2013/Gruba.pdf (дата звернення: 01.02.2019). 257. Лукашевич С.Ю. Передумови застосування синергетичної парадигми в кримінології. Форум права. 2013. № 1. С. 626-634. 258. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. М., 1997. 525 с. 259. Максимов С. Какой быть программе. Социалистическая законность. 1990. № 9. С. 36-37. 260. Максіменцев М.Г. Протидія злочинності у сфері надрокористування: монографія. Харків: Панов, 2019. 488 с. 261. Мартиненко розповів, яких першочергових змін слід чекати від нової Верховної Ради (01.08.2019) / Антикор: веб-сайт. URL: https://antikor.com.ua/articles/318871-martinenko_rozpoviv_jakih_pershocherg zmin _slid_chekati_vid_novoji_verh_radi (дата звернення: 10.08.2019). 262. Матвієнко В.Я. Прогностика. Прогнозування соціальних та економічних процесів. Теорія. Методика. Практика. К.: Українські пропілеї, 2000. 484 с. 263. Матіос назвав нову кількість самогубств серед учасників АТО (26 лютого 2018 року). URL: https://www.unian.ua/war/10021772-matios-nazvav- novu-kilkist-samogubstv-sered-uchasnikiv-ato.html (дата звернення: 01.08.2019). 264. Матс Линдгрен, Ханс Бандхольд Сценарное планирование и его особенности. Глава из книги Матс Линдгрен, Ханс Бандхольд. Сценарное планирование: связь между будущим и стратегией. М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2009. 256 с. URL: https://www.cfin.ru/management/strategy/ plan/scenario.shtml (дата звернення: 05.02.2019). 265. Методичні рекомендації щодо здійснення оцінки ефективності бюджетних програм: наказ Міністертсва фінансів України від 17.05.2011 № 608 (в 439 редакції від 12.01.2012). URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/ show/v0608201-11 (дата звернення: 01.08.2019) 266. Методологія системних досліджень в державному управлінні: навчальний посібник / Бакуменко В.Д., Кравченко С.О. К., 2011. 116 с. 267. МЗС: Росія блокує введення миротворців ООН на Донбасс (25.08.2017). URL: https://nv.ua/ukr/ukraine/politics/mzs-rosija-blokuje-vvedennja-mirotvortsiv-oon- na-donbas-4776.html (дата звернення: 01.07.2019). 268. Мін’юстом розроблено пакет проектів законів у сфері компенсації збитків жертвам від умисних насильницьких злочинів (10.05.2018). URL: https://minjust.gov.ua/news/ministry/minyustom-rozrobleno-paket-proektiv-zakoniv-u- sferi-kompensatsii-zbitkiv-jertvam-vid-umisnih-nasilnitskih-zlochiniv (дата звернення: 01.05.2019). 269. Мінка Т.П. Органи внутрішніх справ як суб’єкти забезпечення адміністративно-правових режимів: монограф. Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2010. 352 с. 270. Мобільні блокпости донбаської зони ООС: кого та за що затримали за рік (26/05/2019). URL: http://avdeevka.city/news/view/mobilni-blokposti-donbaskoi- zoni-oos-kogo-ta-za-shho-zatrimali-za-rik (дата звернення: 02.08.2019). 271. Мовчан Д. Динаміка соціальної напруги в Україні (2005-2011 рр.). URL: https://naub.oa.edu.ua/2012/movchan-d-dynamika-sotsialnoji-napruhy-v-ukrajini- 2005-2011-rr/ (дата звернення: 01.08.2019). 272. Мозоль С.А. Кримінологічна безпека в Україні: монографія. Харків: Константа, 2018. 482 с. 273. Молодіжна політика в Україні/ Висновки Команди міжнародних оглядачів Ради Європи / Рада Європи. Жовтень 2013, 192 с. URL: http://sdg.org.ua/images.pdf (дата звернення: 01.08.2019). 274. Морозов К.И. Математическое моделирование в научном познании. М.: Мысль, 1969. С. 39-40. 275. На Донеччині відкрили два центри безпеки, в яких працюватимуть поліцейські станції (27.03.2019). URL: http://police.dn.ua/news/view/na-donechchini- 440 vidkrili-dva-tsentri-bezpeki-v-yakih-pratsyuvatimut-politsejski-stantsii (дата звернення: 01.05.2019). 276. Нагорна Л.П. Національна ідея / Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі- О / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: Наукова думка, 2010. 728 с. URL: http://www.history.org.ua/term=Natsionalna_ideia (дата звернення: 20.04.2019). 277. Назаренко Д.О. Кримінологічний аналіз та протидія фоновим для злочинності явищам: монографія. Харків. ХНУВС. 2013. 523 с. 278. Нариси з кримінології постмодерну / О.М. Литвинов, Ю.В. Орлов. Харків: Право, 2019. 278 с. 279. Наталія Бернацька: Мін’юст знайшов механізм виконання рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України». URL: https://minjust.gov.ua/news/ministry/nataliya-bernatska-minyust-znayshov-mehanizm- vikonannya-rishennya-espl-u-spravi-burmich-ta-inshi-proti-ukraini (дата звернення: 02.08.2019). 280. Національна Стратегія у сфері прав людини, затверджена Указом Президента України від 25 серпня 2015 року № 501/2015. URL: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/501/2015 (дата звернення: 01.05.2019). 281. Нацполіція підготувала законопроект про встановлення кримінальної відповідальності за вчинення протиправних дій із вогнепальною зброєю – Сергій Князєв (18.02.2019) / МВС України: офіційний сайт. URL: https://mvs.gov.ua/ua/news/18394_Nacpoliciya_ pidgotuvala_zakonoproekt_pro_vstanovlennya_kriminalnoi_vidpovidalnosti_za_vchine nnya_protipravnih_diy_iz_vognepalnoyu_zbroyu__Sergiy_Knyazv_.htm (дата звернення: 20.02.2019). 282. Не фурами, а легковиками: Олександр Власов розповів про боротьбу з контрабандою в зоні АТО (14 травня 2019 року) / Інформаційне агентство ASPI. URL: https://aspi.com.ua/news/ekonomika/ne-furami-legkovikami-oleksandr-vlasov- rozpoviv-pro-borotbu-z-kontrabandoyu-v-zoni (дата звернення: 01.08.2019). 441 283. Нейронні мережі та нейромережеві технології: методичний посібник для самостійної позакласної роботи студентів з дисципліни «Нейронні мережі та нейромережеві технології» / уклад. О. Є. П'ятикоп. Маріуполь: ПДТУ, 2012. 22 с. URL: http://umm.pstu.edu/handle/ 123456789/3009 (дата звернення: 02.09.2019). 284. Некрасов В.А., Мельник В.І. Застосування SWOT- та PESTEL-аналізів у системі протидії злочинам у сфері економіки, а також при визначенні загроз економічній безпеці держави. Проблеми законності. 2017. Вип. 136. C. 193-204. 285. Об эскалации: Исследования Гудзоновского ин-та по вопросам нац. безопасности и междунар. отношений: сокращен. пер. с англ. / Герман Кан; под науч. ред. полк. В.В. Глазова. Москва: Воениздат, 1966. 358 с. URL: http://politics.ellib.org.ua/pages-6970.html (дата звернення: 02.02.2019). 286. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. 4-е изд. М.: ООО «А ТЕМП», 2006. 944 с. 287. Олейник О.М. Планирование предупреждения преступности (программно-целевой подход): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Москва, 1982. 24 с. 288. Олександр Петровський: Проблемні питання формування єдиного інформаційного простору правоохоронних органів. Підприємництво, господарство і право. 2017. №8. С. 145-148. URL: http://pgp- journal.kiev.ua/archive/2017/8/31.pdf (дата звернення: 01.09.2019). 289. Опубліковано список народних депутатів України, обраних на позачергових виборах НДУ 21 липня 2019 року (07.08.2019) / Центральна виборча комісія. Офіційний веб-сайт. URL: https://www.cvk.gov.ua/vnd_2019/ (дата звернення: 02.08.2019). 290. Орехов В.В. Социальное планирование и проблемы предупреждения преступности: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08. Ленинград, 1982. 45 с. 291. Орлик О.В., Вакула А.Ю., Зоріна В.С. Статистичний аналіз та прогнозування засобами MS Excel. Одеса: ОДЕУ, Ротапринт, 2009 р. 40 с. URL: https://studfiles.net/preview/5594333 (дата звернення: 01.08.2019). 442 292. Орлов Ю.В. Політико-кримінологічна теорія протидії злочинності: монографія. Харків: Діса плюс, 2016. 656 с. 293. Офіційний веб-сайт КМУ. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/catalog (дата звернення: 01.09.2019) 294. Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. URL: http://www.me.gov.ua/Documents/List?lang=uk- UA&tag=DerzhavniTsiloviProgrami (дата звернення: 10.05.2019) 295. Охріменко І. Оцінка ефективності діяльності органів і підрозділів Національної поліції України: погляд на проблему. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 11. С. 139-144. URL: http://pgp- journal.kiev.ua/archive/2016/11/29.pdf (дата звернення: 04.09.2019). 296. Оцінка ефективності бюджетних програм за програмно-цільовим методом. Центр розвитку місцевого самоврядування. 2019. 34 с. URL: http://lgdc.org.ua/sites/default/files/library/ocinka_efektyvnosti_program_.pdf (дата звернення: 01.09.2019). 297. Пантелеев В.А. Организация деятельности правоохранительных органов по предупреждению преступлений в России и за рубежом: автореф. … канд. юрид. наук.: 12.00.08. М., 2003. 20 с. 298. Патрульна поліція. Статистика. URL: http://patrol.police.gov.ua/ statystyka (дата звернення: 01.04.2019). 299. Пеньков С.В. Загальна характеристика і проблеми інформаційно- аналітичного забезпечення органів внутрішніх справ України. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2015. № 2. С. 185-191. 300. Перелік регіональних програм, виконання яких передбачається у 2018- 2019 роках. Донецька обласна державна адміністрація – офіційний сайт. URL: https://dn.gov.ua/ua/ekonomika/programi-rozvitku-regionu/regionalni-cilovi-programi (дата звернення: 01.09.2019). 301. Перетворення нашого світу: порядок денний в галузі сталого розвитку на період до 2030 року (англ. Transforming our world: the 2030 Agenda for 443 Sustainable Development): Резолюція A/RES/70/1 Генеральної Асамблеї ООН від 25 вересня 2015 року. URL: https://sustainabledevelopment.un.org/post2015/transformingourworld (дата звернення: 01.05.2019). 302. Питання європейської та євроатлантичної інтеграції: Указ Президента України від 20 квітня 2019 № 155/2019. URL: https://www.president.gov.ua/doc/1552019-26586 (дата звернення: 02.05.2019). 303. Питання Комісії з питань правової реформи: указ Президента України від 7 серпня 2019 року № 584/2019. URL: https://www.president.gov.ua/doc/5842019-28949 (дата звернення: 02.08.2019). 304. Підсумки пленарного тижня з 5 по 8 лютого 2018 року. URL: https://rada.gov.ua/news/Novyny/167277.html (дата звернення: 07.02.2019). 305. Після рішення Конституційного суду усі справи щодо незаконного збагачення закрито (29.03.2019) / НАБУ. Офіційний сайт. URL: https://nabu.gov.ua/novyny/pislya-rishennya-konstytuciynogo-sudu-usi-spravy- shchodo-nezakonnogo-zbagachennya-zakryto (дата звернення: 02.08.2019). 306. Планирование мер борьбы с преступностью / отв. ред. Коган В.М. М.: Институт государства и права АН СССР, 1982. 158 с. 307. Повернення територій, зменшення втрат, відновлення інфраструктури: Наєв назвав найбільші досягнення ООС (02/05/2019). URL: https://www.5.ua/ukrayina/povernennia-terytorii-zmenshennia-vtrat-vidnovlennia- infrastruktury-naiev-nazvav-naibilshi-dosiahnennia-oos-vid-pochatku-stvorennia- 191502.html (дата звернення: 02.08.2019). 308. Политический анализ и прогнозирование: учеб. пособие / Ахременко А.С. Москва: Гардарики. 2006. 333 с. URL: http://politics.ellib.org.ua/pages- 6970.html (дата звернення: 15.01.2019). 309. Політичне прогнозування: навч. посібник: Горбатенко В.П., Бутовська І.О., 2005. Київ: МАУП. 152 с. URL: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-25.html (дата звернення 04.02.2019). 444 310. Поліцейські цьогоріч скерували до суду майже 200 кримінальних справ відносно ОЗГ – В. Аброськін (30.07.2019). URL: https://zik.ua/news/ 2019/07/30/tsogorich_politseyski_skeruvaly_do_sudu_mayzhe_200_kryminalnyh_prov adzhen_1616003 (дата звернення: 01.08.2019). 311. Поліція Донеччини презентувала проєкт з протидії наркоманії (28.08.2019). URL: http://police.dn.ua/news/view/politsiya-donechchini-prezentuvala- proekt-z-protidii-narkomanii (дата звернення: 01.09.2019). 312. Поліщук Г.С. Кримінологічна характеристика та запобігання злочинам проти довкілля (за матеріалами Причорноморського регіону України): дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київ. нац. ун-т внутр. справ. Київ, 2006. 294 с. 313. Положення про Департамент аналітичної роботи та організації управління, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04 грудня 2015 року № 1542 (зі змінами від 12 червня 2017 року № 488). URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MVS761.html (дата звернення: 01.08.2019). 314. Положення про Службу судової охорони: затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року № 1051/0/15-19. URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/MUS31746?an=12 (дата звернення: 05.08.2019). 315. Порівняльний аналіз позицій влади і громадян України з питань забезпечення безпеки громад під час децентралізації влади та реформування місцевого самоврядування / М. Сунгуровський (керівник проекту) та ін. Київ: Заповіт, 2018. 60 с. URL:http://razumkov.org.ua/uploads/article/2018_ poriv_ analiz_ pozycii_vlady.pdf (дата звернення: 01.09.2019). 316. Порядок обміну інформацією між виконавцями державних цільових програм та координації цієї роботи, затверджений наказом Міністерством економіки України від 04.12.2009 № 1367 (в редакції від 12.09.2014). URL: https://zakon.rada.gov.ua/show/z1251-09 (дата звернення: 01.10.2019). 445 317. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т. 5: Кримінально-правові науки. Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні / за заг. ред. В.В. Сташиса. Х.: Право, 2008. 840 c. 318. Правопорушення 2013-2017 роки /Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 01.08.2019) 319. Презентація законопроекту «Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту» від 19.04.2018. URL: https://helsinki.org.ua/articles/prezentatsiya-zakonoproektu-pro-zasady- derzhavnoji-polityky-zahystu-prav-lyudyny-v-umovah-podolannya-naslidkiv- zbrojnoho-konfliktu (дата звернення: 01.02.2019). 320. Причинность в криминологии: монография (репринт издания М., 1968) / Кудрявцев В.Н. М.: Юр.Норма, НИЦ ИНФРА-М, 2016. 176 с. 321. Пріоритетні напрями протидії екологічним і техногенним загрозам в зоні військового конфлікту на Сході України (15.05.2019). URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/analitichni-materiali/nacionalna-bezpeka/ prioritetni- napryami-protidii-ekologichnim-i (дата звернення: 05.08.2019). 322. Про військово-цивільні адміністрації: закон України від 3 лютого 2015 року № 141-VIII (в редакції від 24.02.2018). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/141-19 (дата звернення: 01.09.2019). 323. Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи: закон України 17 січня 2019 року № 2673-VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2673-19 (дата звернення: 05.08.2019). 324. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень: закон України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2617-19 (дата звернення: 02.08.2019) 325. Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення: Закон 446 України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2046-19#n5 (дата звернення: 01.08.2019). 326. Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання: Закон України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=838-19 (дата звернення: 01.08.2019). 327. Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України: закон України від 20 грудня 2018 року № 2662-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2662-19 (дата звернення: 05.08.2019). 328. Про впровадження в промислову експлуатацію та забезпечення функціонування інформаційно-аналітичної системи «Облік та статистика органів прокуратури»: наказ ГПУ від 25 липня 2016 року № 264. URL: https://www.gp.gov.ua (дата звернення: 01.09.2019). 329. Про громадські об’єднання: Закон України від 22 березня 2012 року № 4572-VI (в редакції від 22.07.2018). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/4572- 17 (дата звернення: 01.09.2019). 330. Про Державне бюро розслідувань: Закон України від 12 листоп. 2015 року № 794-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794- 19?find=1&text=%E7%E8%F6#w11 (дата звернення: 01.10.2019). 331. Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України: Закон України від 23 березня 2000 року № 1602- III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1602-14 (дата звернення: 11.01.2019). 447 332. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII (в ред. 05.08.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3781-12 (дата звернення: 05.08.2019). 333. Про державні цільові програми: Закон України від 18 березня 2004 року № 1621-IV (в редакції від 12.10.2018). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1621-15 (дата звернення: 01.09.2019). 334. Про Державну програму боротьби із злочинністю: Постанова Верховної Ради України від 25 червня 1993 року № 3325-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3325-12 (01.03.2019). 335. Про ефективне використання державних коштів: Постанова КМУ від 11 жовтня 2016 року № 710 (в редакції від 12.07.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/710-2016-п (дата звернення: 01.09.2019). 336. Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб: Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (в редакції 27.03.2018) https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1706-18 (дата звернення: 01.09.2019). 337. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова КМУ від 3 листопада 2010 р. № 996 (в редакції 07.05.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-п (дата звернення: 01.10.2019). 338. Про засади державної регіональної політики: Закон України від 5 лютого 2015 року № 156-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/156-19 (дата звернення: 01.09.2019). 339. Про затвердження Державної програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 435. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro- zatverdzhennya-derzhavnoyi-programi-pidvishennya-rivnya-bezpeki-dorozhnogo-ruhu- v-ukrayini-na-period-do-2020-roku (дата звернення: 10.01.2019). 340. Про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року: Постанова КМУ від 7 березня 2007 р. № 410. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/70475545 (дата звернення: 01.03.2019). 448 341. Про затвердження Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки: Потсанова КМУ від 28 листопада 2011 р. № 1240 . URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1240-2011-п (дата звернення: 01.03.2019). 342. Про затвердження Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки: Постанова КМУ від 23 серпня 2016 р. № 554. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/554-2016-п (дата звернення: 01.04.2019). 343. Про затвердження Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 р. № 111. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/111-2016-п (дата звернення: 10.01.2019). 344. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року: постанова КМУ від 6 серпня 2014 р. № 385. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/385-2014-п (дата звернення: 01.05.2019). 345. Про затвердження Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми «Єдиний облік» інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України»: наказ МВС України від 14.06.2019 № 508. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0739-19 (дата звернення: 01.09.2019). 346. Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1767-2006-п (01.03.2019). 347. Про затвердження Концепції боротьби з тероризмом: Указ Президента України № 53/2019 від 5 березня 2019 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/53/2019/print (дата звернення: 01.04.2019) 348. Про затвердження Методики оцінки ефективності реалізації регіональних природоохоронних та державних (загальнодержавних) цільових екологічних програм: наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 15.10.2012 № 491. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ en/z2146-12#n299 (дата звернення: 01.08.2019). 449 349. Про затвердження методичних рекомендаціій щодо проведення оцінки економічної і соціальної ефективності виконання державних цільових программ: наказ Міністерства економіки України від 24.06.2010 № 742. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0742665-10 (дата звернення: 01.05.2019). 350. Про затвердження плану заходів з виконання Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2012 р. № 767. URL: https://zakon.rada.gov.ua/show/767-2012-п (дата звернення: 01.03.2019). 351. Про затвердження плану заходів з реалізації Стратегії комунікацій у сфері запобігання та протидії корупції на 2018 рік: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 р. № 86-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-planu-zahodiv-z-realizaciyi- strategiyi-komunikacij-u-sferi-zapobigannya-ta-protidiyi-korupciyi-na-2018-rik (дата звернення: 12.01.2019). 352. Про затвердження плану заходів на 2015 рік з реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 514-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/248182782 (дата звернення: 12.01.2019). 353. Про затвердження плану заходів на 2019-2020 роки з реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року : Розпорядження КМУ від 06 лютого 2019 р. № 56-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-planu-zahodiv-na-20192020-roki-z- realizaciyi-strategiyi-derzhavnoyi-politiki-shchodo-narkotikiv-na-period-do-2020-roku (дата звернення: 01.09.2019) 354. Про затвердження плану заходів на 2017 рік з реалізації Стратегії кібербезпеки України: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 р. № 155-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/249807504 (дата звернення: 12.01.2019). 355. Про затвердження плану заходів на 2018-2021 роки щодо реалізації Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року: 450 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2018 року № 602-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-planu-zahodiv-na- 20182021-roki-shchodo-(дата звернення: 12.01.2019). 356. Про затвердження плану заходів на 2019 рік з реалізації Стратегії подолання бідності: розпорядження КМУ від 20 лютого 2019 р. № 86-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/86-2019-р (дата звернення: 01.08.2019). 357. Про затвердження плану заходів щодо зміцнення національної єдності, консолідації українського суспільства та підтримки ініціатив громадськості у зазначеній сфері: розпорядження КМУ від 21 березня 2018 р. № 179-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/179-2018-р (дата звернення: 05.08.2019). 358. Про затвердження плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження: Розпорядження КМУ від 11 січня 2017 р. № 8-р (в редакції 19.07.2017). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/8-2017-р (дата звернення: 01.02.2019). 359. Про затвердження Положення про автоматизовану інформаційну систему оперативного призначення єдиної інформаційної системи МВС: наказ МВС України від 20.10.2017 № 870. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1433-17?lang=uk (дата звернення: 01.09.2019). 360. Про затвердження Положення про Департамент організаційно- аналітичного забезпечення та оперативного реагування Національної поліції України: наказ НПУ від 27.11.2015 № 126. 361. Про затвердження Положення про Державну аудиторську службу України: постанова Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (в редакції від 26.06.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/43-2016-п (дата звернення: 01.09.2019). 362. Про затвердження Положення про єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ та переліку її пріоритетних інформаційних ресурсів: постанова КМУ від 14 листопада 2018 р. № 1024. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1024-2018-п#n124 (дата звернення: 01.09.2019). 451 363. Про затвердження Положення про Інтегровану інформаційно-пошукову систему органів внутрішніх справ України: наказ МВС України від 12.10.2009 № 436. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1256-09 (дата звернення: 01.09.2019). 364. Про затвердження Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему «Інформаційний портал Національної поліції України»: наказ МВС України від 03.08.2017 № 676. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1059-17 (дата звернення: 01.09.2019). 365. Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Постанова КМУ від 28 жовтня 2015 р. № 878. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/248608057 (дата звернення: 01.03.2019). 366. Про затвердження Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України: постанова КМУ від 20 серпня 2014 р. № 459 (в редакції від 11.09.2019). URL: https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/459- 2014-п (дата звернення: 01.10.2019). 367. Про затвердження Положення про Національну поліції: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 877 (в редакції від 04.01.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-2015-п (дата звернення: 01.04.2019). 368. Про затвердження Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань: наказ ГПУ від 06.04.2016 № 139. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/pd.html?_public&_t=rec&id=110522 (дата звернення: 01.06.2019). 369. Про затвердження Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України: постанова КМУ від 12 серпня 2009 р. № 850 (в редакції від 03.10.2015). URL: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/850-2009-п (дата звернення: 01.09.2019). 370. Про затвердження Порядку взаємодії Генеральної прокуратури України та Міністерства внутрішніх справ України щодо обміну інформацією з Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційних систем органів внутрішніх справ: спільний наказ ГПУ та МВС України від 17 листопада 2012 року № 452 №115/1046. URL: https://www.gp.gov.ua/ ua/pd.html?_m=publications&_t=rec&id=110522 (дата звернення: 01.06.2019). 371. Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку заходів із створення робочих місць для відтворення та розвитку інфраструктури Донецької області: постанова КМУ від 6 червня 2018 р. № 454. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/454-2018-п (дата звернення: 03.08.2019). 372. Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових программ: постанова КМУ від 31 січня 2007 р. № 106 (в редакції від 28.02.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/106-2007-п (дата звернення: 01.05.2019). 373. Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади: Постанова КМУ від 5 листопада 2008 р. № 976 (в редакції від 19.03.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/976-2008-п (дата звернення: 01.09.2019). 374. Про затвердження Середньострокової стратегії управління державним боргом на 2017-2019 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2017 р. № 905. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/905-2017-%D0%BF (дата звернення: 02.08.2019). 375. Про затвердження Середньострокової стратегії управління державним боргом на 2019-2022 роки: постанова КМУ від від 5 червня 2019 р. № 473. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/473-2019-п#n6 (дата звернення: 02.08.2019). 376. Про затвердження Типового положення про управління організаційно- аналітичного забезпечення та оперативного реагування головних управлінь Національної поліції України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях, м. Києві: наказ МВС 22.01.2016 № 39 (в редакції від 25.05.2018). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0216-16 (дата звернення: 01.09.2019). 377. Про заходи щодо протидії контрабанді та корупції під час митного оформлення товарів: Указ Президента України №505/2019 від 9 липня 2019 року. 453 URL: https://www.president.gov.ua/documents/5052019-27993 (дата звернення 09.07.2019). 378. Про заходи щодо протидії рейдерству: Указ Президента України № 542/2019 від 22 липня 2019 року. URL: https://www.president.gov.ua/ documents/5422019-28749 (дата звернення: 01.08.2019). 379. Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки: Указ Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1376/2000 (01.03.2019). 380. Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996- 2000 роки: Указ Президента України від 17 вересня 1996 року № 837/96. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/837/96 (01.03.2019). 381. Про Концепцію боротьби з тероризмом: Указ Президента України від 25.04.2013 № 230/2013. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ 230/2013 (дата звернення: 10.01.2019). 382. Про Концепцію державної політики в сфері боротьби з організованою злочинністю: Указ Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1000/2011. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/ 1000/2011 (дата звернення: 10.01.2019). 383. Про координацію діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності та корупції: Наказ Генерального прокурора України від 16.01.2013 № 1/1гн. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0001900-13 (дата звернення: 01.03.2019). 384. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (в редакції від 01.05.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр (дата звернення: 01.05.2019). 385. Про місцеві державні адміністрації: закон України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV (в редакції від 11.01.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/586-14 (дата звернення: 01.09.2019). 386. Про надання населенню субсидій у червні 2019 року. Експрес-випуск Державної служби статистики України 19.07.2019. 3 с. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 01.08.2019). 454 387. Про Національне антикорупційне бюро України: Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 1698- 18?find=1&text=%7%E8%F6#w110 (дата звернення: 01.08.2019). 388. Про національну безпеку України: Закон України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19 (дата звернення: 01.08.2019). 389. Про організацію діяльності органів прокуратури з питань ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, статистики та її аналізу: наказ ГПУ від 25 червня 2019 року № 110. URL: https://www.gp.gov.ua (дата звернення: 01.09.2019). 390. Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні: Закон України 21 березня 1991 року № 875-XII (в редакції від 09.08.2019) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/875-12 (дата звернення: 01.09.2019). 391. Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України від 05.10.2017 № 2163-VIII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 2163-19 (дата звернення: 12.01.2019). 392. Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях: Закон України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19?lang=en (дата звернення: 05.08.2019). 393. Про Порядок проведення огляду загальнодержавної системи боротьби з терроризмом: Указ Президента України № 506/2019 від 9 липня 2019 року. URL: https://www.president.gov.ua/documents/5062019-27997 (дата звернення 09.07.2019). 394. Про правовий режим воєнного стану: закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII (в редакції від 26.05.2018). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19?find=1&text=% (дата звернення: 01.09.2019). 395. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 року №1550-III (в редакції від 28.12.2015). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1550-14 (дата звернення: 01.09.2019). 455 396. Про пріоритетні заходи щодо сприяння зміцненню національної єдності та консолідації українського суспільства, підтримки ініціатив громадськості у цій сфері: указ Президента України від 1 грудня 2016 року № 534/2016. URL: https://zakon.rada.gov.ua//show/534/2016 (дата звернення: 05.08.2019). 397. Про пробацію: Закон України від 5 лютого 2015 року № 160-VIII (в редакції від 01.01.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/160-19 (дата звернення: 01.09.2019). 398. Про Програму боротьби з контрабандою та порушенням митних правил на 2008-2009 роки: Указ Президента України 4 березня 2008 року № 195/2008. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/195/2008 (дата звернення: 01.03.2019). 399. Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України: постанова ВРУ 4 жовтня 2019 р. № 188-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/188-20#n2 (дата звернення: 20.10.2019). 400. Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України: схвалена постановою ВРУ від 14 квітня 2016 року № 1099-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1099-19 (дата звернення: 01.02.2019). 401. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 № 1697–VII (в редакції від 25.09.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18 (дата звернення: 01.10.2019). 402. Про протидію торгівлі людьми: Закон України від 20 вересня 2011 року № 3739-VI (в редакції від 09.12.2015). URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/3739-17 (дата звернення: 01.09.2019). 403. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 року № 1489-III (в редакції від 20.12.2018). URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1489- 14 (дата звернення: 01.09.2019). 404. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР (в редакції від 11.01.2019). URL: https://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/183/98-вр (дата звернення: 01.03.2019). 456 405. Про Рахункову палату: Закон України від 2 липня 2015 року № 576-VIII (в редакції від 04.02.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/576-19%20 (дата звернення: 01.09.2019). 406. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2018 року «Про невідкладні заходи з нейтралізації загроз національній безпеці у сфері міграційної політики»: Указ Президента України від 17 березня 2018 року № 72/2018. URL: http://www.rnbo.gov.ua/documents/470.html (дата звернення: 01.03.2019). 407. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 вересня 2009 року «Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції»: Указ Президента України від 27.10.2009 р. № 870/2009 (скасоване від 30.06.2014). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0012525-09 (дата звернення: 01.03.2019). 408. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 березня 2009 року «Про роботу центральних органів виконавчої влади з планування та виконання державних цільових програм»: Указ Президента України від 22.06.2009 № 474/2009 (скасоване від 30.06.2014). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0008525-09 (дата звернення: 01.05.2019) 409. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України»: Указ Президента України від 15 березня 2017 року №62/2017. URL: https://www.president.gov.ua/ documents/622017-21470 (дата звернення: 02.08.2019). 410. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України»: Указ Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017. URL: https://www.president.gov.ua/documents/472017-21374 (дата звернення: 01.03.2019). 411. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня 2016 року «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони 457 України»: Указ Президента України від 14.03.2016 року № 92/2016. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/92/2016 (дата звернення: 05.08.2019). 412. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/287/2015 (дата звернення: 01.03.2019). 413. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю в Україні»: Указ Президента України від 16.06.2015 № 341/2015. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/341/2015/#n5 (дата звернення: 01.03.2019). 414. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 року № 2229-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/2229-12 (дата звернення: 01.08.2019). 415. Про соціальні послуги: Закон України 17 січня 2019 року № 2671-VIII (підписаний Президентом України 22.04.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19 (дата звернення: 02.02.2019). 416. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 5 лютого 1993 року № 2998-XII (в редакції від 09.08.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2998-12 (дата звернення: 01.09.2019). 417. Про Стратегію розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року: указ Президента України від 27 вересня 2013 року № 532/2013. URL: https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/532/2013 (дата звернення: 01.08.2019). 418. Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020»: указ Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5/2015/conv (дата звернення: 05.08.2019). 419. Про схвалення Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року: Розпорядження КМУ від 29 вересня 2010 р. № 1911-р (втратило чинність 30.11.2011). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1911-2010-р (дата звернення: 11.08.2018). 458 420. Про схвалення Концепції Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2015 р. № 1053-р . URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1053-2015-р (дата звернення: 12.01.2019). 421. Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні: розпорядження КМУ від 1 квітня 2014 р. № 333-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-р (дата звернення: 01.09.2019). 422. Про схвалення Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 р. № 735-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/246715472 (дата звернення: 24.01.2019). 423. Про схвалення Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 липня 2017 р. № 482-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/250149647 (дата звернення: 24.01.2019). 424. Про схвалення Стратегії комунікацій у сфері запобігання та протидії корупції: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2017 р. № 576- р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/250225713 (дата звернення: 12.01.2019). 425. Про схвалення Стратегії підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 червня 2017 р. № 481-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ ua/npas/250145241 (дата звернення: 24.01.2019). 426. Про схвалення Стратегії розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ на період до 2020 року: розпорядження КМУ від 15 листопада 2017 р. № 1023-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-2017-р (дата звернення: 01.05.2019). 427. Про схвалення Стратегії розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового 459 знищення на період до 2020 року: Розпорядження КМУ від 30 грудня 2015 р. № 1407-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/248750405 (дата звернення: 24.01.2019). 428. Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року: Указ Президента України від 30 вересня 2019 року№722/2019. URL: https://www.president.gov.ua/documents/7222019-29825 (дата звернення: 01.10.2019). 429. Про щорічні послання Президента України до Верховної Ради України: Указ Президента України від 9 квітня 1997 р. № 314/97. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/314/97 (дата звернення: 01.05.2019). 430. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізаціїдержа вної політики: Постанова КМУ від 3 листопада 2010 р. № 996 (в редакції від 07.05.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-п (дата звернення: 01.09.2019). 431. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (в редакції від 16.07.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/393/96-вр (дата звернення: 01.09.2019). 432. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII. (в редакції від 16.07.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 (дата звернення: 01.09.2019). 433. Проблеми інформаційно-аналітичного забезпечення протидії злочинності в Україні. URL: http://www.info-library.com.ua/books-text-10120.html (дата звернення: 20.10.2018). 434. Проблеми протидії злочинності: підручник / Кальман О.Г., Козьяков І.М., Куц B.М., Лизогуб Б.В., Мірошниченко С.С.; за ред. О.Г. Кальмана. Харків: Нова-софт, 2010. 352 с. 435. Прогнозування і розробка програм / за ред. В.Ф. Беседіна. К.: Науковий світ, 2000. 468 с. 460 436. Програма діяльності Кабінету Міністрів України (14 грудня 2014 року). URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/diyalnist/programa-diyalnosti-uryadu (дата звернення: 03.02.2019). 437. Програма економічного і соціального розвитку Донецької області на 2018 рік та основні напрями розвитку на 2019 і 2020 роки, затверджена Розпорядження голови облдержадміністрації, керівника обласної військово- цивільної Адміністрації від 30.01.2018 № 119/5-18. URL: https://dn.gov.ua/wp- content/uploads/ProgramaSER-2018_30.11.18%20№%20119_5-18(9)-min.pdf (дата звернення: 01.09.2019). 438. Програма економічного і соціального розвитку Луганської області на 2019 рік, затверджена Розпорядженням голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної Адміністрації від 20.12.2018 № 1036 від 02.01.2019. URL: http://loga.gov.ua/oda/about/depart/ economy/se_state/program (дата звернення: 01.09.2019). 439. Проект Закону «Про нормативно-правові акти» № 7409 від 01.12.2010. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/web (дата звернення: 11.01.2019). 440. Проект Закону встановлення справедливості та покарання винних у воєнних злочинах по подіям на території Донецької та Луганської областей № 7425-1 від 28.12.2017. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_1?pf3511=63278 (дата звернення: 01.02.2019). 441. Проект Закону про видобування та реалізацію бурштину № 1351-1 від 26.12.2014. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_ 1?pf3511=53194 (дата звернення: 02.08.2019). 442. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо криміналізації злочинів, пов'язаних з незаконним видобутком, використанням або незаконними операціями бурштином та іншими корисними копалинами загальнодержавного значення № 10173 від 21.03.2019. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=65712 (дата звернення: 02.08.2019). 461 443. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо очищення влади № 10444 від 11.07.2019. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66202 (дата звернення: 01.08.2019). 444. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права № 9438 від 20.12.2018. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?3 (дата звернення: 01.02.2019). 445. Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів № 1031 від 29.08.2019. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66264 (дата звернення: 31.10.2019). 446. Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за незаконне видобування, використання бурштину, незаконні операції, у тому числі переміщення його через митний кордон України №5096 від 08.09.2016. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59980 (дата звернення: 02.08.2019). 447. Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо колабораціонізму та посилення відповідальності за державну зраду) № 7426 від 20.12.2017. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_1?pf3511=63193 (дата звернення: 01.02.2019). 448. Проект Закону про забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права, про недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб – учасників подій на території Донецької, Луганської областей № 1089 від 28.08.2019 (ініціатори – Новинський В.В., Шпенов Д.Ю.). URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/ zweb2/webproc4_1?pf3511=66338 (дата звернення: 01.09.2019). 462 449. Проект Закону про забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права, про недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб – учасників подій на території Донецької, Луганської областей № 1089-1 від 28.08.2019 (ініціатор – Шуфріч Н.І., Рабінович В.З.). URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_1?pf3511=66577 (дата звернення: 01.09.2019). 450. Проект Закону про заборону колабораціонізму № 6170 від 09.03.2017. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61312 (дата звернення: 03.02.2019). 451. Проект Закону про захист української державності від проявів колабораціонізму № 7425 від 20.12.2017. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63192 (дата звернення: 01.02.2019). 452. Проект Закону про Стратегію сталого розвитку України до 2030 року № 9015 від 07.08.2018. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_2?pf3516=9015&skl=9 (дата звернення: 01.05.2019). 453. Проект Закону України «Про Державну програму невідкладних заходів з протидії злочинності на 2014-2016 роки» №4783 від 24.04.2014. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/web4_ (дата звернення: 01.03.2019). 454. Проекту Закону «Про державне стратегічне планування» № 9407 від 03.11.2011. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?1=41685 (дата звернення: 03.01.2019). 455. Противодействие преступности: вопросы теории и практики: курс лекций / Л.М. Давыденко, М.Л. Давиденко, А.Н. Литвинов. Харьков: Тимченко, 2009. 152 с. 456. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы: монография / Л.М. Давыденко, А.М. Бандурка; Национальный университет внутренних дел. Х.: Изд-во Ун-та внутр. дел, 2005. 302 с. 463 457. Протидія організованій злочинності у сфері торгівлі людьми / В.С. Батиргареєва [та ін.]; заг. ред. В.І. Борисов; Ін-т вивч. проблем злочинності Акад. прав. наук України. Х.: Одіссей, 2005. 288 с. 458. Профілактика злочинів: підруч. / О.М. Джужа, В.В. Василевич, О.Ф. Гіда та ін.; За заг.ред. докт. юрид. наук, проф. О.М. Джужи. К.: Атіка, 2011. 720 с. 459. Рада Європи. План дій для України на 2018-2021 рр., ухвалений Комітетом міністрів Ради Європи 21 лютого 2018 року. URL: https://rm.coe.int/coe- action-plan-for-ukraine-2018-2021-ukr/1680925bec (дата звернення: 01.05.2019). 460. Райони бойових дій та зони безпеки: Наєв розповів про нововведення на Донбасі з початком ООС (02.05.2018). URL: https://www.5.ua/regiony/raiony- boiovykh-dii-ta-zony-bezpeky-naiev-rozpoviv-pro-novovvedennia-na-donbasi-z- pochatkom-oos-169227.html (дата звернення: 01.09.2019). 461. Раска Э.Э. Борьба с преступностью и социальное управление. Теоретические и методические аспекты. Таллин., 1985. 216 с. 462. Реєстр діючих регіональних (цільових) програм Луганської області на 2019 рік. Луганська обласна державна адміністрація. Обласна військово-цивільна адміністрація. URL: http://loga.gov.ua/oda/about/depart/ economy/programs (дата звернення: 01.09.2019). 463. Резнікова О.О. Паспорт сепаратистської загрози в Україні. Стратегічні пріоритети. 2018. № 2 (47). С.12-24. URL: https://niss-priority. com/index.php/journal/article/view/207/199 (дата звернення: 05.08.2019). 464. Результати Індексу соціальної згуртованості та примирення ООН для східної України (USE) за 2018 рік (17.12.2018). Громадський простір: веб-сайт. URL: https://www.prostir.ua/?news=oprylyudneno-rezultaty-indeksu-sotsialnoji- zhurtovanosti-ta-prymyrennya-oon-dlya-shidnoji-ukrajiny-use-za-2018-rik (дата звернення: 01.08.2019). 465. Результати першого етапу децентралізації в Україні 2014-2018 роки. URL: https://decentralization.gov.ua/about (дата звернення: 01.09.2019). 466. Рекомендації щодо створення центрів безпеки громадян. Інформаційний посібник. 2018. 230 с. URL: https://hromady.org/wp- 464 content/uploads/2019/02/Посібник_U-lead_new-version_1807_web.pdf (дата звернення: 01.08.2019). 467. Репін М.В. Застосування процедур SWOT-аналізу при плануванні профілактичних заходів з охорони праці на державному рівні. Проблеми охорони праці в Україні. 2013. Вип. 25. С. 39-45. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pop_2013_25_7 (дата звернення: 01.08.2019). 468. Репутаційний аудит Національної поліції України 2018. Цивільний сектор Офісу реформ Національної поліції від Agriteam Canada Consulting Ltd. Київ. 2019. 63 с. 469. Реформа поліції у прифронтових районах: перспективи та виклики для реінтеграції. Аналітична записка / Донецькій інститут інформації. Київ. 2019. 10 с. URL: http://dii.dn.ua/analytics/155-reforma-policii-u-pryfrontovykh-rayonakh- perspekt-ta-vyklyky-dlya-reintegracii (дата звернення: 02.08.2019). 470. Рецидивна злочинність в Україні: соціально-правові та кримінологічні проблеми: монографія / В.С. Батиргареєва; Акад. прав. наук, Ін-т вивчення проблем злочинності. Х.: Право, 2009. 576 с. 471. Рівень довіри до суспільних інститутів та електоральні орієнтації громадян України (20.02.2019). URL: http://razumkov.org.ua/napriamky/ sotsiologichni-doslidzhennia/riven-doviry-do-suspilnykh-instytutiv-ta-elektoralni- oriientatsii-gromadian-ukrainy (дата звернення: 01.08.2019). 472. Рішення у справі «Бурмич та інші проти України» (Заява № 46852/13 та інші). 2017. 87с. URL: https://rm.coe.int/attachment-1-judgment-burmych-gc-46852- 13-ukr-translation-/168078eb76 (дата звернення: 02.08.2019). 473. Рішення Конституційного Суду України (у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 Кримінального кодексу України) № 1-р/2019 від 26.02.2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/v001p710-19#n68 (дата звернення: 02.08.2019). 474. РНБО 15 березня прийняла рішення припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення в зоні АТО (15.03.2018). URL: 465 https://www.unian.ua/politics/1826621-poroshenko-shvaliv-zaboronu-na-perevezennya- tovariv-v-ato.html (дата звернення: 02.08.2019). 475. Российско-украинский конфликт: перспективы и параметры миротворческой миссии ООН на Донбассе. Материалы для трёхсторонней экспертной встречи 14-17 августа 2018г., Каденаббия, Италия / Центр Разумкова. Киев, 2018. 120с. URL: https://www.kas.de/c/document_library/ get_file?uuid=8b1c9437-39c0-&groupId=252038 (дата звернення: 01.03.2019). 476. Россия 2017: три сценария (2017). 122 с. URL: https://www.eduskunta.fi/FI/tietoaeduskunnasta/julkaisut/Documents/tuvjv_1+2007.pdf (дата звернення: 01.08.2019). 477. Рябінін Євген Угорський екзогенний вплив на сеператистський рух у Закарпатті. Стратегічні пріоритети. 2018. № 1 (46). С. 79-83. 478. С новым сроком. Последствия «Закона Савченко» (02.06.2017). Корреспондент.net. Сайт. URL: https://korrespondent.net/ukraine/3858029-s-novym- srokom-posledstvyia-zakona-savchenko (дата звернення: 01.02.2019). 479. Сборник стандартов и норм Организации Объединенных Наций в области предупреждения преступности и уголовного правосудия /Управление организации объединенных наций по наркотикам и преступности. Вена, 2016. 550 с. URL: https://www.unodc.org/documents/ justice-and-prison- reform/compend/R_ebook.pdf (дата звернення: 01.05.2019). 480. Свєшніков С.В., Бочарніков В.П., Пеньковський В.І., Ковальчук П.А. Сценарії можливого розвитку регіональної воєнно-політичної обстановки у контексті конфлікту на Сході України. Збірник наукових праць Центру воєнно- стратегічних досліджень Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського. 2016. № 1. С. 81-88. URL: http://nbuv.gov.ua//Znpcvsd_2016_1_15 (дата звернення: 01.08.2019). 481. Селезньов В., Курганський О. Організація роботи сучасної прокуратури України – вимоги сьогодення. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 7. С. 157-160. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/ 2017/7/34.pdf (дата звернення: 01.04.2019). 466 482. Семенченко А.І. Розробка категорійно-понятійного апарату стратегічного планування з державного управління забезпеченням національної безпеки. URL: http://academy.gov.ua/ej/ej6/txts/07saiznb.htm (дата звернення: 25.12.2018). 483. Сердюк І.А. Основи теорії правоохоронних відносин: монографія. Дніпропетровськ: ДДУВС; Ліра ЛТД, 2010. 196 с. 484. Середньостроковий план пріоритетних дій Уряду до 2020 року, затверджений розпорядженням КМУ від 3 квітня 2017 р. № 275-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/diyalnist/programa-diyaln-uryadu (дата звернення: 01.02.2019). 485. Ситник Г.П. Державне управління національною безпекою (теорія і практика): монографія. К.: Вид-во НАДУ, 2004. 408 с. 486. Ситник Г.П. Державне управління у сфері забезпечення національної безпеки України: теорія і практика: автореф. дис... д-ра наук з держ. управління: 25.00.01. Київ, 2004. 36 с. 487. Сітнікова Н.П. Довгостроковий сегмент стратегічного планування національного розвитку. Економiка та держава. 2010. № 10. С. 8–11. 488. Скільки добровольців АТО за ґратами? (17 серпня 2016 року) / BBC News (Україна). офіційний сайт. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/ society/2016/08/160804_military_volunteers_criminal_prosecution_tornado_sd (дата звернення: 12.05.2019). 489. Словник української мови: в 11 т. / ред. А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, П.П. Доценко. К.: Наукова думка. 1973. URL: http:// sum.in.ua/ (дата звернення: 01.05.2019). 490. Словниках Сучасний тлумачний словник української мови: 60000 слів / за заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В. Дубічинського. Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. 832 с. 491. Сморгунова А.Л. Критическое направление в современной англо- американской криминологии: дис. ... канд. юрид. наук.: 12.00.08. Санкт- Петербург, 2004. 218 с. 467 492. Снітчук М.О. Контроль в управлінській діяльності. Економічне зростання України: стан та чинники забезпечення. К. 2003. С. 590-616. 493. Собакарь А.О. Співвідношення контролю та нагляду як функцій публічного управління. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. 2010. № 2. URL: http://archive.nbuv.gov.ua/рогtal/sос_gum/рррd /2010_2/10Соbak.рdf (дата звернення: 01.05.2019). 494. Согласно соцопросам, недовольство среди россиян накапливается (05.06.2019). URL: https://www.golos-ameriki.ru/a/experts-about-discontent/ 4946403.html (дата звернення: 01.07.2019). 495. Соціальна напруга та протестна активність: погляд соціологів. URL: https://dif.org.ua/article/sotsialna-napruzhenist-ta-protestna-aktivnist-poglyad- sotsiologiv (дата звернення: 01.08.2019). 496. Соціально-політична ситуація в Україні, Грудень-2018. URL: http://socis.kiev.ua/ua/2018_12/ (дата звернення: 01.08.2019). 497. Стало відомо, скільки в Україні людей живуть за межею бідності (20.02.2019). URL: https://zik.ua/news/2019/02/20/stalo_vidomo_skilky_v_ ukraini_lyudey_zhyvut_za_mezheyu_bidnosti_47 (дата звернення: 01.08.2019). 498. Стан виконання державних цільових програм у 2015, 2016, 2017, 2018 роках. URL: http://www.me.gov.ua/Documents/List?lang=uk-UA&tag= DerzhavniTsiloviProgrami (дата звернення: 10.05.2019). 499. Стан та перспективи соціальної безпеки в Україні: експертні оцінки: монографія / О.Ф. Новікова, О.Г. Сидорчук, О.В. Панькова та ін. / Львівський регіональний інститут державного управління НАДУ; НАН України, Інститут економіки промисловості. К.; Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2018. 184 с. 500. Степанченко О.О. Протидія етнорелігійному тероризму: монографія. Харків: Константа, 2018. 492 с. 501. Страйки та їх наслідки, за окремими видами економічної діяльності. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2014/pr/su.htm (дата звернення: 01.08.2019). 468 502. Стратегическое прогнозирование и планирование внешней и оборонной политики: монография. В 2 т. Т. 2: Прогнозирование сценариев развития международной и военно-политической обстановки на период до 2050 года / под ред. А.И. Подберезкина. Моск. гос. ин-т междунар. отношений (ун-т) МИД России, центр военно-полит. исследований. М.: МГИМО–Университет, 2015. 722 с. URL: http://viperson.ru/uploads/attachment/ file/949421/2_tom_web.pdf (дата звернення: 01.08.2019). 503. Стратегия для России. Российская внешняя политика: конец 2010-х – начало 2020-х годов. М.: СВОП, 2016. 24 с. URL: http://svop.ru/wp- content/uploads/2016/05/%D1%8%_sm.pdf (дата звернення: 01.07.2019). 504. Стратегічне планування: навчальний посібник / О. Берданова, В. Вакуленко, В. Тертичка. Л.: ЗУКЦ, 2008. 138 с. 505. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки: монографія / В.П. Горбулін, А.Б. Качинський. К.: НІСД, 2010. 288 с. 506. Стратегічне планування: навчальний посібник / О.І. Карпіщенко, К.В. Ілляшенко, О.О. Карпіщенко. Суми: Сумський державний університет, 2013. 446 с. 507. Стратегічне управління: підручн. / З. Шершньова, С. Оборська. К.: КНЕУ, 2006. 699 с. 508. Стратегічне управління: навчальний посібник для студентів усіх форм навчання напряму 6.030601 «Менеджмент» / Гевко О.Б., Шведа Н.М. Тернопіль: ФОП Паляниця В. А., 2016. 152 с. 509. Стратегія відновлення цілісності України і деокупації Донбасу. Механізм «Малих кроків» від 07.06.2018. URL: http://mvs.gov.ua/ua/news/ 14029_Strategiya_vidnovlennya_cilisnosti_Ukraini_i_deokupacii_Donbasu_Mehanizm _malih_krokiv_.htm (дата звернення: 01.02.2019). 510. Стратегія захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року, схвалена Указом Президента України від 8 квітня 2013 року № 201/2013. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/201/2013 (дата звернення: 01.05.2019). 469 511. Стратегія і тактика протидії злочинності: монографія / О.М. Бандурка, О.М. Литвинов. Х.: НікаНова, 2012. 318 с. 512. Стратегія кібербезпеки України, затверджена Указом Президента України від 15 березня 2016 року № 96/2016. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/96/2016 (дата звернення: 24.01.2019). 513. Стратегія розвитку Донецької області на період до 2020 року, затверджена Розпорядженням Голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної Адміністрації від 21.06.2016 № 498. URL: https://dn.gov.ua/wp-content/upl/3_Strat-2020.pdf (дата звернення: 01.09.2019). 514. Стратегія розвитку Луганської області на період до 2020 року, затверджена Розпорядженням голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної Адміністрації від 26 червня 2015 року № 272. URL: http://loga.gov.ua/sites/default/files/collections/strategy_ukr_20-07-2017.pdf (дата звернення: 01.09.2019). 515. Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020», затверджена Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5/2015 (дата звернення: 03.02.2019). 516. Стратегія сталого розвитку України до 2030 року (проект 2017 року) 112 с. URL: https://www.undp.org/content/dam/ukraine/docs/ SDGreports/UNDP_Strategy_v06-optimized.pdf (дата звернення: 01.05.2019). 517. Строгий В.І. Сектор безпеки і оборони України. Потенційні та реальні загрози у сфері державної безпеки: монографія. Дніпропетрвоськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра, 2015. 560 с. 518. Сучасний тлумачний словник української мови: 60000 слів / за заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В. Дубічинського. Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. 832 с. 519. Сценарії майбутнього: від оптимістичного до колапсу (29.12.2016). URL: http://www.golos.com.ua/article/281839 (дата звернення: 02.02.2019). 520. Темпи зростання/зниження номінальної та реальної заробітної плати. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 01.08.2019). 470 521. Теоретические основы предупреждения преступности / отв. ред. В.К. Звирбуль, В.В. Клочков, Г.М. Миньковский. М., 1977. 256 с. 522. Тертичка В.В., Купрій В.О. Оцінювання державної політики та програм: курс лекцій / Національна академія державного управління при Президентові України. Київ. 2009. 55 с. URL: https://ipas.org.ua/old/doc/du/ 3_Synopsis.pdf (дата звернення: 01.09.2019). 523. Тесленок І.М. Стратегічний аналіз зовнішнього середовища в системі управління промисловим підприємством: монографія / І.М. Тесленок, Л.О. Кримська; Запорізький національний технічний університет. Запоріжжя, 2012. 109 с. 524. Титаренко А.А. Выводы и рекомендации Конгрессов ООН по предупреждению преступности и уголовному правосудию как базис для формирования государственной комплексной программы противодействия преступности в Украине. Международный научно-практический правовой журнал «Закон и Жизнь». 2019. № 8 С. 122-126. 525. Титаренко А.А. К вопросу усовершенствования региональной трансграничной политики в правоохранительной сфере: криминологический аспект. Международный научно-практический правовой журнал «Legea și viața» («Закон и Жизнь»). 2016. Ноябрь. С. 111-116. 526. Титаренко О. О. Застосування SWOT-аналізу для визначення стратегій впливу на злочинність під час формування державної комплексної програми протидії їй. Право та державне управління. 2019. № 4. С. 124–131 527. Титаренко О.О. Аналіз кримінологічної складової в державній цільовій програмі відновлення та розбудови миру в східних регіонах України // Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно- розшукової діяльності: тези ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (Хмельницький, 1 березня 2019 року). Хмельницький: Вид-во НАДПСУ, 2019. С. 340-343. 528. Титаренко О.О. Безпекова складова в програмних документах регіонального рівня (на прикладі Донецької та Луганської областей) // Криза 471 сучасної системи безпеки: у пошуках нового міжнародного порядку: матеріали міжнародної наукової конференції. Львів, 4-5 квітня 2019 р. / упорядники: М. Мальський, Р. Вовк, О. Кучик, П. Байор. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2019. С. 139-143. 529. Титаренко О.О. Використання сценарного підходу при формуванні та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності. Науковий журнал «Південноукраїнський правничий часопис». 2018. № 4. Ч. 1. С. 68-71. 530. Титаренко О.О. Ґенеза державної політики у сфері запобігання злочинам проти громадської безпеки та громадського порядку // Актуальні проблеми протидії правопорушенням і злочинам у сфері громадської безпеки: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ, 19 жовт. 2012). Дніпропетровськ: ДДУВС, 2012. С.88-93. 531. Титаренко О.О. Деякі недоліки Концепції державної політики у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні щодо концептуальних змін кримінального законодавства. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2008. № 1. С. 209-213. 532. Титаренко О.О. До питання спеціальних методів дослідження зв’язку архітектурно-просторових характеристик середовища і його криміногенності // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: тези доп. учасників наук.-практ. конф. з нагоди святкування Дня науки, відзначення Дня Європи та 70-річчя заснування Ради Європи (м. Харків, 16 трав. 2019 р.), МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2019. С. 176-181. 533. Титаренко О.О. До питання удосконалення системи суб’єктів ініціювання розроблення державних цільових програм з протидії злочинності в Україні. Jurnalul juridic national: teorie şi practică (Национальный юридический журнал: теория и практика). 2019. № 4 (38). С. 163-167. 534. Титаренко О.О. Досвід Бразилії в програмуванні протидії злочинності. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: юриспруденція. 2019. № 38. С. 149-152. 472 535. Титаренко О.О. Досвід Канади у формуванні програм протидії злочинності: можливості для України. Зарубіжний науковий юридичний журнал «Recht der Osteuropäischen Staaten». 2019. № 1. С. 192-196. 536. Титаренко О.О. Досвід Латвії в програмуванні протидії злочинності: можливості для України. Електронне науково-практичне видання «Журнал східноєвропейського права«. 2019. № 65. С. 75-80. URL: http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2019/07/titarenko_65.pdf (дата звернення: 30.01.2020). 537. Титаренко О.О. Досвід Німеччини в програмуванні протидії злочинності в сучасних умовах. Право і суспільство. 2019. № 4 С. 267-274. 538. Титаренко О.О. Досвід Франції у програмуванні протидії злочинності в сучасних умовах: підходи, рівні, фінансове забезпечення. Соціально-правові студії: науково-аналітичний журнал / гол. ред. О. Балинська. Львів: ЛьвДУВС, 2019. Вип. 3 (5). С. 8-13. 539. Титаренко О. О. Досвід Чехії у програмуванні протидії злочинності // Кримінальна юстиція: quo vadis? V Львівський форум кримінальної юстиції: збірник матеріалів науково-практичної конференції (м. Львів, 19–20 вересня 2019 р.). Львів: ЛьвДУВС, 2019. С. 99–103. 540. Титаренко О.О. Ієрархія керівних документів стратегічного планування та програмування у сфері протидії злочинності. Науково-практичний журнал «Прикарпатський юридичний вісник». 2018. № 4. Ч. 3. С. 106-112. 541. Титаренко О.О. Кримінологічна складова в стратегічних документах реалізації державної політики з питань деокупації Донбасу (стан, проблеми та перспективи). Електронне наукове фахове видання «Порівняльно-аналітичне право». 2018. № 6. С. 391-395. URL: http://pap.in.ua/6_2018/116.pdf (дата звернення: 30.01.2020). 542. Титаренко О.О. Кримінологічна складова у стратегічних документах регіонального розвитку Донецької та Луганської областей. Кримінально-правові та кримінологічні засоби протидії злочинам проти громадської безпеки та публічного порядку: зб. тез доп. міжнар. Наук.-практ. конф. до 25-річчя ХНУВС 473 (18 квіт. 2019 р., м. Харків) / МВС України, ХНУВС; Кримінол. Асоц. України. Харків: ХНУВС, 2019. С. 195-197. 543. Титаренко О.О. Кримінологічні дослідження регіональної злочинності (питання системного підходу). «Влада. Людина. Закон» Юридичний науково- публіцистичний журнал. Запоріжжя: ЗНУ, юр. ф-т. 2009. № 1. С. 38-43. 544. Титаренко О.О. Огляд законодавчих ініціатив, спрямованих на протидію екстремізму та сепаратизму в Україні // Державна політика у сфері протидії тероризму: міжнародний досвід і його актуальність для України: збірник матеріалів Інтернет-конференції (Київ, 25 червня 2015 року). К.: Національна академія прокуратури України; Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України, 2015. С. 200-206. 545. Титаренко О.О. Окремі питання протидії злочинності підрозділами Національної поліції України в умовах зміни правового режиму АТО // Актуальні проблеми державотворення, право творення та правозастосування: матер. наук. семінару (м. Дніпро, 8 грудня 2017 р.). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2018. С. 127-129. 546. Титаренко О.О. Окремі питання формування регіональних програм профілактики злочинності // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності та юридичної науки: матер. Міжнарод. наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ, 19-20 верес. 2013 р.). Дніпропетровськ: ДДУВС, 2013. С. 311-313. 547. Титаренко О.О. Проблемні питання вивчення кількісних та якісних показників злочинності в умовах реформування кримінально-процесуального законодавства. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Дніпропетровськ, 2013. № 4 (68). С. 220-229. 548. Титаренко О.О. Стан програмування протидії проявам тероризму та сепаратизму на регіональному рівні (за результатами вибіркового аналізу окремих регіональних правоохоронних програм) // Протидія проявам тероризму, сепаратизму, екстремізму та нелегальній міграції в сучасних умовах: стан, 474 проблеми та перспективи: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 28 жовт. 2016 р.). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2016. С. 169-174. 549. Титаренко О.О. Стан програмування транскордонного співробітництва у правоохоронній сфері на регіональному рівні в сучасних умовах трансформації національної безпеки // Протидія терористичній діяльності: міжнародний досвід і його актуальність для України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (30 вересня 2016 року). К.: Національна академія прокуратури України, 2016. С. 329-332. 550. Титаренко О.О. Стан стратегічного планування та програмного забезпечення у сфері протидії злочинності в сучасних умовах. Вісник кримінологічної асоціації України. 2019. № 1. С. 66-79. 551. Титаренко О.О. Сучасний вектор кримінологічної політики держави у сфері протидії торгівлі людьми. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2015. № 4 (78). С. 285-297. 552. Титаренко О.О. Сучасний вектор кримінологічної політики у забезпечені національної безпеки України // Актуальні проблеми кримінального права та кримінології у світлі конституційної реформи: матеріали Всеукр. наук.- практ. конф. (м. Дніпро, 10 черв. 2016 р.,). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2016. С. 34-38. 553. Титаренко О.О. Сучасний стан злочинності в Україні: нові виклики. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Дніпропетровськ. 2014. № 4 (74). С. 53-66. 554. Титаренко О.О. Сучасний стан протидії корупції в Україні та окремі питання програмування протидії їй на регіональному рівні. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2016. № 3. С. 281-292. 555. Титаренко О.О. Сучасний стан розвитку кримінологічних досліджень, пов’язаних із запобіганням злочинам у сфері громадської безпеки та громадського порядку. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2010. № 4. С. 226-232. 556. Титаренко О.О. Сучасні тенденції реформування нормативно- 475 правового забезпечення протидії сепаратизму в Україні // Проблеми протидії проявам тероризму, сепаратизму та екстремізму в сучасних умовах: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 25 верес. 2015 р.). Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2015. С. 145-148. 557. Титаренко О.О. Теоретичні основи дослідження проблем регіональної злочинності. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Дніпропетровськ. 2008. № 4. С. 193-204. 558. Титаренко О.О. Щодо концепції теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності. Форум права. 2019. №3. С.77–86. URL : http://forumprava.pp.ua/files/077-086-2019-3-FP-Tytarenko_10.pdf (дата звернення: 30.01.2020). 559. Титаренко О.О. Щодо питання нормативно-правового забезпечення протидії злочинності неповнолітніх в Україні: стан та перспективи // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх: вітчизняний та міжнародний досвід: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ, 27-28 квіт. 2012 р.). Дніпропетровськ: ДДУВС, 2012. С. 91-94. 560. Титаренко О.О. Яка стратегія громадської безпеки Україні сьогодні потрібна (кримінологічний аспект її формування)? // Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти: матер. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 15 бер. 2019 р.). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2019. С. 127- 128. 561. Тлумачення із «Словника Української мови» / Портал української мови та культури Slovnyk.ua. URL: https://www.slovnyk.ua/index.php?swrd=засади (дата звернення: 02.02.2019). 562. Толковый словарь русского языка. Словарь Ожегова. URL: http://www.ozhegov.com/words/7449.shtml (дата звернення: 24.01.2019). 563. Томос про автокефалію українського православ’я: значення і виклики (23.04.2019). URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/analitichni- materiali/gumanitarniy-rozvitok/tomos-pro-avtokefaliyu-ukrainskogo (дата звернення: 05.08.2019). 476 564. Третьяк Е.В. Правоохоронні програми як форма державного управління (адміністративно-правове дослідження): автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Дніпропетровськ, 2009. 20 с. 565. Турлова Ю.А. Протидія екологічній злочинності в Україні: кримінологічні та кримінально-правові засади: автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.08 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. К., 2018. 38 с. 566. У зоні ООС затримано співробітника СБУ та командира в/ч за контрабанду цигарок з Росії – ДБР. URL: https://zik.ua/news/2019/01/30/ u_zoni_oos_zatrymano_spivrobitnyka_sbu_ta_komandyra_vch_za_kontrabandu_14990 43 (дата звернення: 01.08.2019). 567. Украина стала самой бедной страной Европы: эксперт показал данные МВФ (12.10.2018). URL: https://www.segodnya.ua/economics/enews/ ukraina-stala- samoy-bednoy-stranoy-evropy-ekspert-pokazal-dannye-mvf-1179269.html (дата звернення: 01.08.2019). 568. УКРАИНА: ФОРСАЙТ-2030 (06/12/2018). URL: http://www.technocrats.com.ua/ukraina-forsajt-2030.html (дата звернення: 02.02.2019). 569. Україна на роздоріжжі: мілітаризація суспільства або громадянська мобілізація / Інститут стратегічних досліджень. Київ. 2014. 70 с. URL: http://newukraineinstitute.org/media/news/491/file/Militarizaciya.pdf (дата звернення: 01.08.2019). 570. Українська кримінологічна енциклопедія / за заг. ред. В.В. Чернєя, В.В. Сокуренка; упоряд. О.М. Джужа, О.М. Литвинов. Харків – Київ: Харк. нац. ун-т внутр. справ; Нац. акад внутр. справ, Кримін. асоц. України, Золота миля. 2017. 804 с. 571. Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи / В.С. Крисаченко, М.Т. Степико, О.С. Власюк та ін. ; за ред. В.С. Крисаченка. К.: НІСД, 2004. 648 с. 477 572. Українці мають найнижчий у світі рівень довіри до влади (світова преса). 21.03.2109 / Радіо свобода. Офіційний сай. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/press-review/29834173.html (дата звернення: 01.08.2019). 573. Ульянов А.Д., Абрамов А.В. Криминогенная обстановка как объект познания. Труды Академии МВД России. 2013. № 3. С. 13-16. URL: https://cyberleninka.ru/article/v/kriminogennaya-obstanovka-kak-obekt-poznaniya (дата звернення: 15.02.2019). 574. Уряд 25.04.2018 схвалив проект Закону України Про Антикорупційну стратегію на 2018-2020 роки. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/news/uryad-shvaliv- proekt-zakonu-ukrayini-pro-antikorupcijnu-strategiyu-na-2018-2020-roki (дата звернення: 12.01.2019). 575. Федір Медвідь: Українська національна ідея як детермінанта державотворчих процесів. Політичний менеджмент. 2005. № 1. С. 35-43. URL: http://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/medvid_ukrainska.pdf (дата звернення: 01.03.2019). 576. Филонов В.П. Преступность в особо крупном промышленном городе: состояние, причины и меры по ее предупреждению: монография. Донецк: ДИВД МВД Украины, 2002. 281 с. 577. Филонов В.П. Состояние, причины преступности в Украине и её предупреждение: монография. Донецк: Изд-во «Донеччина», 1999. 640 с. 578. Філіппов С.О. Протидія транскордонній злочинності: глобальний контекст і реалії України: монографія. Одеса: Фенікс, 2019. 452 с. 579. Філіппова В.Д. Методика розроблення прогнозових сценаріїв процесу формування і реалізації державної політики в галузі педагогічної освіти України. Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування. 2015. № 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/_2015_1_24 (01.02.2019). 580. Форма 7. Звіт про склад засуджених (2013-2018 роки) / Судова влада України. Офіційний сайт. URL: https://court.gov.ua/inshe/ sudova_statystyka/Sud_statustuka_Zvit (дата звернення: 01.08.2019). 478 581. Форсайт економіки України: середньостроковий (2015-2020 роки) і довгостроковий (2020-2030 роки) часові горизонти: монографія / А.О. Болдак, О.А. Гавриш, В.В. Дергачова, Я.І. Кологривов та ін. / Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». Київ, 2015. 136 с. 582. Форсайт та побудова стратегії соціально-економічного розвитку України на середньостроковому (до 2020 року) і довгостроковому (до 2030 року) часових горизонтах / наук. керівник проекту акад. НАН України М.З. Згуровський / Міжнародна рада з науки; Комітет із системного аналізу при Президії НАН України; Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»; Інститут прикладного системного аналізу МОН України і НАН України; Світовий центр даних з геоінформатики та сталого розвитку. Київ: НТУУ «КПІ», Вид-во «Політехніка», 2016. 184 с. URL: http://ied.kpi.ua/wp- content/uploads/2015/09/ WDC-IASA-FORESIGHT-2016.pdf (дата звернення: 02.02.2019). 583. Фріс П.Л. Політика у сфері боротьби зі злочинністю та кримінально- правова політика у системі суспільних наук. Питання боротьби зі злочинністю. 2016. Вип. 31. С. 3-27. 584. Фріс П.Л., Козич І.В. Гуманізація кримінально-правової політики україни: декларативність чи об’єктивна дійсність? // Гуманізація кримінальної відповідальності: матеріали ІІ Міжнародного науково-практичного симпозіуму (м. Івано-Франківськ, 16–17 листопада 2018 року). Івано-Франківськ: Редакційно- видавничий відділ Університету Короля Данила, 2018. 322 с. URL: https://iful.edu.ua/wp-content/uploads/2018/11/Zbirnyk-sympoziumu-16-17.11.18.pdf (дата звернення: 02.08.2019). 585. Хакен Г. Синергетика / Хакен Г. М.: Мир, 1980. 405 с. 586. Хомич Л.В. Стратегія регіонального розвитку і планування території. Стратегічні пріоритети. 2007. № 4 (5). С. 142–149. 587. Хром’як Й.Я., Слюсарчук Ю.М., Цимбал Л.Л., Цимбал В.М Когнітивні технології та їх особливості у менеджменті й маркетингу. Lviv Polytechnic National University Institutional Repository. 2013. С.75-82. URL: 479 http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream//22830/1/13-75-82.pdf (дата звернення: 01.09.2019). 588. Чечель О.Ю. Розвиток інформаційного простору та Е-уряду в Україні. Теорія та практика державного управління. 2016. №3. С.1-8. URL: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2016-3/doc/1/12.pdf (дата звернення: 01.09.2019). 589. Чисельність населення України (1990-2019 роки). URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/ds/nas_rik/nas_u/nas_rik_u.html (дата звернення: 01.08.2019). 590. Шакун В.І. Суспільство і злочинність: монографія. Київ: Атіка, 2003. 784 с. 591. Шакун В.І. Урбанізація і злочинність: монографія. Київ: УАВС, 1996. 256 с. 592. Шанс на зміни і виклик для суспільства: чого чекати Україні від нової Верховної Ради (25.07.2019) / Центр демократії та верховенства права: веб-сайт. URL: https://cedem.org.ua/news/verhovna-rada-new (дата звернення: 10.08.2019). 593. Шаров О.М. Зовнішньоекономічні ризики для України (2019): піврічний моніторинг /Аналітична записка Серія «Економіка». № 1. 2019. 10 с. URL: https://www.niss.gov.ua/sites/default/files/2019-08/%231%202019.pdf (дата звернення: 01.08.2019). 594. Шаров Ю.П. Стратегічне планування в муніципальному менеджменті: концептуальні аспекти. К.: Вид-во УАДУ, 2001. 302 с. 595. Шемаєва Л.Г., Гладких Д.М., Лондар Л. П., Касперович Ю.В., Дешко А.Л. Проблеми та шляхи забезпечення макрофінансової стійкості в Україні / Національний інститут стратегічних досліджень червень 2019 р. 13 с. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2019-06/Проблеми%20та%20 шляхи%20забезп%20макрофінансової%20стійкості%20в%20Україні.pdf (дата звернення: 03.08.2019). 480 596. Шемшученко Ю.С. Що є право? Антологія української юридичної думки. В 10 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. К.: Вид. Дім «Юридична книга». 2005. 597. Шершньова З.Є. Сратегічне управління: підручник. 2-ге вид., перероб. і доп. К.: КНЕУ, 2004. 699 с. URL: https://buklib.net/books/24508/ (дата звернення: 01.08.2019). 598. Шкуро В.В. Кримінологічна характеристика та протидія суїцидальності як фоновому для злочинності явищу: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харківський національний університет внутрішніх справ. Харків, 2016. 250 с. 599. Шокуюча статистика: 43 тисячі учасників АТО є злочинцями (28 вересня 2018 року). URL: https://04744.info/novini/novyny-rehionu/item/ 27552- shokuyucha-statystyka-43-tysyachi-uchasnykiv-ato-ye-zlochyntsyamy (дата звернення: 12.05.2019). 600. Шостко О.Ю. Теоретичні та прикладні проблеми протидії організованій злочинності в європейських країнах: автореф. дис. …д-ра юрид. наук. 12.00.08. Харків, 2010. 49 с. 601. Щороку понад 1,8 мільйона українок потерпають через домашнє насильство (27.11.2018). URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2588861- soroku-ponad-18-miljona-ukrainok-poterpaut-cerez-domasne-nasilstvo.html (дата звернення: 01.05.2019). 602. Яна Кобзова «Зе!Донбасс: Что может сделать Зеленский с временно оккупированными территориями» (21.06.2019). URL: https://www.pravda.com.ua/rus/columns/2019/06/21/7218759 (дата звернення: 12.08.2019). 603. Яцків Т.М. Створення єдиного інформаційного наукового простору – нагальна задача вчених, видавців та розповсюджувачів друкованої продукції. 2011. С. 16-18. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/ bitstream/handle/123456789/pdf?sequence=1 (дата звернення: 01.09.2019). 604. Ященко А.М. Застосування заходів кримінально-правового характеру: монографія. Харків: НікаНова, 2014. 388 с. 481 605. 2017-2018 Evaluation of the National Crime Prevention Strategy // Public Safety Canada: сайт. URL: https://www.publicsafety.gc.ca/cnt/rsrcs/2017-18-rprt-vltn- ncps/index-en.aspx (дата звернення: 04.05.2019). 606. Alejandro Izquierdo, Carola Pessino, Guillermo Vuletin; Better Spending for Better Lives. How Latin America and the Caribbean Can Do More with Less / IDB, Chapter-7, 2018. Р. 46. URL: https://flagships.iadb.org/ sites/default/files/dia/chapters/Chapter-7-Smart-Spending-on-Citizen-Security-Beyond- Crime-and-Punishment.pdf (дата звернення: 14.05.2019). 607. Are Crime and Violence Prevention Programs Working in Central America? / Woodrow Wilson International Center for Scholars, Washington, D.C., Thursday, October 30, 2014. 38 р. URL: https://www.wilsoncenter.org/sites/ default/files/USAID- LAPOP%20Crime%_0.pdf (дата звернення: 14.05.2019). 608. Azevedo R.D., Cifali A.C. (2017) Public security, criminal policy and sentencing in Brazil during the Lula and Dilma governments, 2003-2014: Changes and continuities. ten Have C (trans.). International Journal for Crime, Justice and Social Democracy 6(1): Р.153-154. URL: www.crimejusticejournal.com (дата звернення: 17.05.2019). 609. Beato, C. Silveira, A.M., 2014. Effectiveness and Evaluation of Crime Prevention Programs in Minas Gerais. Stability: International Journal of Security and Development. 3 (1), p. Art. 20. URL: https://www.stabilityjournal.org/ articles/10.5334/sta.dr/ (дата звернення: 18.05.2019). 610. Bloomberg оцінив збитки російської економіки від санкцій (14.09.2019). URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2581325-bloomberg-ociniv-zbitki- rosijskoi-ekonomiki-vid-sankcij.html (дата звернення: 14.09.2019) 611. Chinchilla M., Laura; Vorndran, Doreen; Citizen Security in Latin America and the Caribbean: Challenges and Innovation in Management and Public Policies Over the Last 10 Years / Inter-American Development Bank (IDB), November, 2018. Р. 27. URL: https://publications.iadb.org/en/citizen-security-latin-america-and-caribbean- challenges-and-innovation-management-and-public (дата звернення: 14.05.2019). 482 612. Claudio Beato, Andréa Silveira, Some Conceptual Basis for Crime Prevention in Brazil and USA: Generic Public Policies and Control Crime Programs. International Journal of Criminology and Sociology. 2018. No 7, Р. 188. URL: https://pdfs.semanticscholar.org/8824/8ab6462bcf9e125.pdf (дата звернення: 19.05.2019). 613. Combating crime together. A national crime prevention programme. 2016. URL: https://www.government.se/49d966/ contentassets/f2054a68786/ combating- crime-together.pdf (дата звернення: 25.06.2019). 614. Crea el Ministerio del interior y Seguridad pública y el Servicio nacional para la prevención y rehabilitación del consumo de drogas y alcohol, y modifica diversos cuerpos. Legales. Ley Núm. 20.502, 21-Feb-2011. URL: https://www.leychile.cl/Navegar?Norma=1021537 (дата звернення: 16.05.2019). 615. Crime in the United States 2018. URL: https://ucr.fbi.gov/crime-in-the- u.s/2018 (дата звернення: 01.05.2019). 616. Crime in the United States by Volume and Rate per 100,000 Inhabitants, 1998–2017. URL: https://ucr.fbi.gov/crime-in-the-u.s/2017/crime-in-the-u.s.- 2017/topic-pages/tables/table-1 (дата звернення: 01.03.2019). 617. Crime Prevention and Public Policy (2012). Brandon C. Welsh and David P. Farrington The Oxford Handbook of Crime Prevention Edited by David P. Farrington and Brandon C. Welsh. URL: http://www.oxfordhandbooks.com/ view/ 10.1093/oxfordhb / 97801950195398823-e-1 (дата звернення: 05.05.2019). 618. Crime Prevention in Estonia. URL: https://eucpn.org/sites/default/files/content/download/eucpn_crime_prevention_ strategy_estonia_2017.pdf (дата звернення: 10.06.2019). 619. Crime Prevention Strategy in the Czech Republic for 2016 to 2020. Р. 51. URL: https://eucpn.org/sites/default/ files/content/downl/files/ eucpn_crime_ prev_strategy_czech_republic_2016.pdf (дата звернення: 01.06.2019). 620. Crime Prevention Funding Programs / Public Safety Canada: сайт. URL: https://www.publicsafety.gc.ca/ cnt/cntrng-crm/crm-prvntn/fndng-prgrms/ index- en.aspx (дата звернення: 05.05.2019). 483 621. DĖL VIEŠOJO SAUGUMO PLĖTROS 2015–2025 METŲ PROGRAMOS PATVIRTINIMO. Vilnius. 2015 m. gegužės 7 d. Nr. XII-1682. URL: https://www.e- tar.lt/portal/lt/legalAct/ea944da0f95d11e4927fda1d051299fb (дата звернення: 12.06.2019); 622. LITHUANIA CRIME PREVENTION STRATEGY. URL: https://eucpn.org/sites/default/files/content/ download/files/ eucpn_crime_prev_strategy_lithuania_2017.pdf (дата звернення: 12.06.2019). 623. Draft Council Conclusions on the Renewed European Union Internal Security Strategy 2015-2020, No 9798/15, Brussels, 10 June 2015, 11 p. URL: http://data.consilium.europa.eu/doc/document/ST-9798-2015-INIT/en/pdf (дата звернення: 15.06.2019). 624. EUCPN Multiannual Strategy 2016 – 2020. URL: https://eucpn.org/ document/multiannual-strategy-2016-2020 (дата звернення: 01.05.2019) 625. EUCPN (European Crime Prevention Network). URL: https://eucpn.org. 626. European Crime Prevention Network Work Programme 2019 / Adopted 4 December 2018, 127 р. URL: https://eucpn.org/sites/default/files/ content download/files/work_programme_2019.pdf (дата звернення: 01.05.2019) 627. Informe experiencias exitosas en prevención de la criminalidad en América Latina. Una perspectiva territorial de las políticas públicas de seguridad ciudadana en América Latina. Diciembre de 2015 / International Centre for the Prevention of Crime (ICPC). Montreal. December 2015. Р. 80. URL: http://www.crime-prevention- intl.org/fileadmin/user_upload/Projets/Informe_ Experiencias_exitosas_AL_2015_VF.pdf (дата звернення: 15.05.2019). 628. La Stratégie Nationale de Prévention de la Délinquance (2013/2017). 2013. 60 р. / Comité interministériel de prévention de la délinquance et de la radicalisation (переклад: Міжвідомчий комітет з протидії правопорушенням та радикалізації): сайт. URL: https://www.cipdr.gouv.fr/wp-content/uploads/ 2018/01/Strategie- nationale-de-prévention-de-la-délinquance-2013-2017.pdf (дата звернення 23.06.2019). 484 629. Lekšlietu ministrijas darbības stratēģija 2017-2019 gadam (Стратегія МВС на 2017-2019 роки). URL: http://www.iem.gov.lv/files/text/ STRATEGIJA_2019v2.pdf (дата звернення: 17.06.2019). 630. Ley General Para la Prevención social de la violencia y la delincuencia. Nueva Ley DOF 24-01-2012. URL: http://www.diputados.gob.mx/LeyesBiblio/pdf/LGPSVD.pdf (дата звернення: 19.05.2019). 631. Mapping of homicide prevention programs in Latin America and the Caribbean / Ignacio Cano, Emiliano Rojido. September 2016. Р. 19. URL: http://www.lav.uerj.br/docs/rel/2016/Relatório%Inglês.pdf (дата звернення: 14.05.2019). 632. Miroslav Pilát, The program of crime prevention and social pathology in the Czech Republic – chosen historical aspects. 2017. Volume III, Issue 2 social pathology & prevention. Р.56. URL: https://www.researchgate.net/ publication/328508523 (дата звернення: 21.05.2019). 633. National Crime Prevention Programme 2016 2020 «Working Together for Safer and More SecureCommunities». Helsinki 2016. 46 р. / Rikoksentorjunta.fi: сайт. URL: ttps://rikoksentorjunta.fi/documents/5235988/ Working+Together+- +National+Crime+Prevention+Programme+2016-Prevention +Programme+2016- 2020.pdf (дата звернення: 25.06.2019). 634. O programie / Ministerstwo Spraw Wewnętrznych i Administracji: сайт. URL: https://www.gov.pl/web/mswia/o-programie (дата звернення: 20.06.2019) 635. Program ograniczania przestępczości i aspołecznych zachowań Razem bezpieczniej im. Władysława Stasiaka na lata 2018–2020 / Ministerstwo Spraw Wewnętrznych i Administracji: сайт. URL: https://www.gov.pl/documents/ 1963407/27770/program_razem_bezpieczniej.pdf (дата звернення: 20.06.2019). 636. Programa Nacional para la Prevención Social de la Violencia y la Delincuencia 2014-2018. URL: https://www.gob.mx/cms/uploads/file/304467/ Avance_y_Resultados_2017.pdf (дата звернення: 19.05.2019). 485 637. Program rating assessment tool (PART). URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/Program_rating_assessment_tool (дата звернення: 01.08.2019) 638. Promising and Model Crime Prevention Programs (Volume I) / National Crime Prevention Centre (NCPC). Public Safety Canada (Ottawa, Ontario, Canada). October 2008. 68 р. Public Safety Canada: сайт. URL: https://www.publicsafety.gc.ca/cnt/rsrcs/pblctns/mdl-vlm1/index-en.aspx (дата звернення: 07.05.2019). 639. Рromising and Мodel Сrime prevention Рrograms (Volume IІ) / National Crime Prevention Centre (NCPC). Public Safety Canada (Ottawa, Ontario, Canada). 2011. Р. 10. / Public Safety Canada: сайт. URL: https://www.publicsafety.gc.ca/cnt/rsrcs/pblctns/mdl-vlm2-eng.pdf (дата звернення: 07.05.2019). 640. Public Safety Canada 2012-2013. Evaluation of the Crime Prevention Program. Final Report 2013-10-03 / Public Safety Canada. 2013. Р.10. URL: https://www.securitepublique.gc.ca/cnt/rsrcs/pblctns/2013-vltn-crm-prvntn-prgrm/2013- vltn-crm-prvntn-prgrm-eng.pdf (дата звернення: 07.05.2019). 641. RCMP (Royal Canadian Mounted Police) Volunteer Programs. URL: http://www.rcmp-grc.gc.ca/vol-ben/index-eng.htm (дата звернення: 07.05.2019). 642. Recommendation No.r (96) 8 of the Committee of Ministers to Member States On crime policy in Europe in a time of change 05.09.1996. URL: https://rm.coe.int/16804f836b (дата звернення: 19.05.2019). 643. Report of the Thirteenth United Nations Congress on Crime Prevention and Criminal Justice. Doha, 12-19 April 2015. 91р. URL: https://www.unodc.org/documents/congress/Documentation/Report/ACONF222_17e_V 1502929.pdf (дата звернення: 11.05.2019) 644. Robert Muggah, Katherine Aguirre Tobón, Citizen security in Latin America: Facts and Figures / IGARAPÉ INSTITUTE, Strategic Paper 33, April, 2018. Р. 16. URL: https://www.oas.org/ext/en/security/crime-prevention- 486 network/Resources/Digital-Library/citizen-security-in-latin-america (дата звернення: 12.05.2019). 645. Rondeau M.B. The role of environmental criminology in architecture / M.B. Rondeau. – Thesis of dissertation, The University of British Columbia, Canada. 2000. 111 р. URL: https://open.library.ubc.ca/cIRcle/ collections/ ubctheses/831/items/1.0089853 (дата звернення: 11.04.2019) 646. Serious Violence Strategy (April 2018). Р.15-16. URL: https://assets.publishing.service.gov.uk/government/uploads/system/uploads/ attachment_data/file/serious-violence-strategy.pdf (дата звернення: 26.06.2019). 647. Sistematización de la práctica: programa de Comunidad en Libertad Asistida (cla). Desarrollada por la Fundación Mexicana de Reintegración Social, reintegra, A.C. México, 2015. Р. 140. URL: http://www.mercops.org/ Vigentes/149.Comunidad_en_Libertad_Asisitida_Reintegra.pdf (дата звернення: 15.05.2019). 648. Situation Report on Internal Security and Public Order in the Czech Republic in 2017 / Ministry of the Interior of the Czech Republic, Crime Prevention Department.Prague, 2018. Р. 66. URL: https://www.mvcr.cz/ soubor/report-2017-en- pdf.aspx (дата звернення: 22.05.2019). 649. Strategy for Preventing Violence for 2015–2020. URL: https://www.kriminaalpoliitika.ee/sites/krimipoliitika/files/dokumendid/strategy for_preventing_violence_for_2015-2020.pdf (дата звернення: 10.06.2019). 650. SWOT-аналіз – основа формування маркетингових стратегій: навч. посіб. / за ред. Л.В. Балабанової. 2-е вид., випр. і доп. Київ: Знання, 2005. 301 с. 651. The 24th German Prevention Congress with the 13th Annual International Forum has taken place on 20/21 May 2019 at the Estrel Congress Center in Berlin. URL: http://www.praeventionstag.de/nano.cms/international (дата звернення: 01.06.2019). 652. Тhe 28-th session UNODC, Vienna, 20–24 MAY 2019. URL: https://www.unodc.org/documents/commissions/19-02848_CCPCJ_2019_ Programme_ebook_NEW.pdf (дата звернення: 01.06.2019). 487 653. The 5th International Report Crime Prevention and Community Safety: Cities and the New Urban Agenda, Montreal, 2016. 204 р. / International Centre for the Prevention of Crime (ICPC): сайт. URL: http://www.crime-prevention- intl.org/fileadmin/user_upload/Publications/International_Report/ CIPC_ 5th- IR_EN_17oct_Final.pdf (дата звернення: 24.04.2019). 654. The Modern Crime Prevention Strategy (2017) / Crime and Policing Knowledge Hub & Vulnerability Hub. March 2017. Р. 1-2. URL: https://www.eelga.gov.uk/documents/conferences/2017/20%20march%202/ richard_jolley_and_katie_aston_ppt.pdf (дата звернення: 24.06.2019). 655. The Modern Crime Prevention Strategy. 2016. 50 р. URL: https://assets.publishing.service.gov.uk/government/uploads/system/uploads/ attachment_data/file/509831/6.1770_Modern_Crime_Prevention_Strategy_final_WEB_ version.pdf (дата звернення: 28.06.2019). 656. The Violent Crime Control and Law Enforcement Act of 1994. URL: http://legisworks.org/GPO/STATUTE-Pg1796.pdf (дата звернення: 01.03.2019). 657. Travis Waldron, How Police Violence Paves The Way To Authoritarianism. Brazil’s new president, Jair Bolsonaro, believes the only good criminal is a dead one. Many Brazilians agree. / Нuffpost World News, Feb 27, 2019. URL: https://www.huffpost.com/entry/brazil-police-violence-jair-bolsonaro (дата звернення: 19.05.2019). 658. Wortley R., & Townsley M. Environmental criminology and crime analysis: Situating the theory, analytic approach and application. In R. Wortley & M. Townsley, M. (eds). Environmental Criminology and Crime Analysis (2nd ed). London: Routledge. 2016. 48 р. URL: http://discovery.ucl.ac.uk/1530194/ 1/Wortley%20%26%20Townsley%202010.pdf (дата звернення: 12.04.2019). 659. Zahm D. Using Crime Prevention Through Environmental Design in Problem-Solving. Problem-Oriented Guides for Police Problem-Solving Tools Series (U.S. Department of Justice). 2007. Vol. 8. 80 p. URL: https://ric-zai- inc.com/Publications/cops-p132-pub.pdf (дата звернення: 12.04.2019). 488 ДОДАТКИ Додаток А Акти впровадження результатів дисертаційного дослідження 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 Додаток Б Узагальнені результати вибіркового опитування Узагальнені результати експертного опитування з проблем державного програмування протидії злочинності, проведеного впродовж квітня-травня 2019 року Усього було опитано 128 експертів з проблематики державного програмування протидії злочинності в сучасних умовах. Віковий розподіл респондентів: 75,0% – у віці 36-45 років, 15,6% – 25-35 років, найменша кількісна група – респонденти у віці старше 45 років – 9,4%. Щодо освітнього та наукового статусу респондентів, то переважна кількість з них мають науковий ступінь кандидата наук – 60,2%; науковий ступінь доктора наук – 30,5%; 9,4% отримали вищу освіту, але наукового ступеня не мають. Сфера професійної діяльності експертів переважно стосується системи вищої освіти – 71,1%. Наступні дві кількісні групи – це респонденти, що мають відношення до судової системи – 12,5% та діяльності правоохоронних органів – 10,2%. Науково-дослідницькою діяльністю займаються 3,9% опитаних, 0,8% мають відношення до діяльності інститутів громадянського суспільства; 1,6% обрали варіант відповіді «інше», зазначивши експертну діяльність. На перше запитання опитувального документа «Як би Ви оцінили нинішню ситуацію щодо стану злочинності в Україні?» більшість опитаних – 75,8% – вказали, що її можна вважати напруженою; 14,8% взагалі стверджують, що ситуація є вибухонебезпечною; лише 8,6% бачать ситуацію у позитивному аспекті та оцінюють її як стабільну; 0,8% ускладнилися з відповіддю на запитання. Наступний блок анкети складався з трьох запитань та мав з’ясувати, які фактори та умови найбільше впливають на вчинення злочинів / збільшення рівня злочинності на території України взагалі. Так, запитання «На Вашу думку, які з груп факторів сьогодні найбільше впливають на вчинення злочинів на території України?» було табличним, отже і відповіді на нього доцільно надати у вигляді таблиці. Соціально-економічні (зростання бідності населення, безробіття, економічна криза, 58,6 38,3 2,3 0 0,8 тощо) Політичні (боротьба за владу різних олігархічних груп, які нехтують національними цінностями та інтересами, як 30,5 60,2 9,4 0 0 наслідок – виникнення загрози розколу суспільства; гальмування проведення реформ) Правові (недосконалість законодавчої бази в сфері протидії злочинності, прогалини чинного законодавства в податковій, 27,3 43,7 28,9 0 0 земельній, господарській, бюджетній, соціальній сферах тощо) Безумовно так Скоріше так Скоріше ні Безумовно ні Важко відповісти 503 Морально-культурні (втрата культурних 14,8 64,8 18,8 0 1,6 орієнтирів, занепад традиційних цінностей) Соціально-психологічні (недоліки у сімейній сфері – відсутність підтримки з боку держави, неповна сім’я, погані взаємини між членами 14,8 60,2 24,2 0,8 0 сім’ї, застосування насильства, відсутність контролю за дітьми та ін.) Організаційно-управлінські (у т.ч. і відсутність розробленої державної стратегії та програми 23,4 58,6 15,6 2,3 0 протидії злочинності) Перебування Україні в стані захисту державного суверенітету, територіальної 37,5 30,5 32,0 0 0 цілісності та надання відсічі збройній агресії з боку Російської Федерації Отже, за сумою індикаторів шкали «безумовно так» і «скоріше так» факторами, що виявляють найбільший вплив на вчинення злочинів взагалі на території України, є такі: політичні (боротьба за владу різних олігархічних груп, які нехтують національними цінностями та інтересами, як наслідок – виникнення загрози розколу суспільства; гальмування проведення реформ) – 90,7%, соціально-економічні (зростання бідності населення, безробіття, економічна криза, тощо) – 89,1%, організаційно-управлінські (у т.ч. відсутність розробленої державної стратегії та програми протидії злочинності) – 82,0%. Серед факторів, які мають найменший вплив, експерти бачать перебування України у стані захисту державного суверенітету, територіальної цілісності та надання відсічі збройній агресії з боку Російської Федерації – 68,0%. Рейтинг факторів можна побудувати з урахуванням індикаторів, які було розраховано за спеціальною формулою. Результати виявилися такими:  І соціально-економічні фактори – 0,59  І політичні фактори – 0,44  І організаційно-управлінські фактори – 0,33  І фактор участі України в ООС – 0,29  І правові фактори – 0,27  І соціально-психологічні фактори – 0,25  І морально-культурні фактори – 0,22 Так, рейтинг індексів свідчить, що на першому місці перебувають все ж таки соціально- економічні фактори, у той час як політичні посіли друге місце. На запитання «Які з наведених умов сприяють сьогодні підвищенню рівня злочинності на території України?» опитані дали такі відповіді:  на першому місці в експертів – високий рівень корумпованості усіх сфер життя – 76,6%;  друге місце за кількістю згадувань – низький рівень життя населення країни – 71,9%;  трійку головних альтернатив завершує неефективна діяльність правоохоронних органів – 71,1%;  на четвертому місці в експертів – поширеність незаконного обігу зброї – 51,6%;  49,2% опитаних згадують також про неповагу до суспільних правил/норм, втрату орієнтирів, цінностей, ідеалів;  така ж кількість опитаних – 49,2% – увагу приділяє такому аспекту, як алкоголізація та наркотизація населення; 504  п’яте місце, за думкою респондентів, займає такий фактор, як латентність окремих видів злочинів – 46,9%;  ще 46,9% акцентують на високому градусі агресії населення;  на прогалини чинного законодавства країни вказали 44,5% експертів;  38,3% опитаних підвищення рівня злочинності пов’язують, насамперед, з низьким рівнем роботи правоохоронних органів;  зростання кримінального професіоналізму – цю причину називають ще 38,3% опитаних;  на правовому нігілізмі акцентують 32,0%;  на десятому місці – наявність збройного конфлікту на території України – 29,7%;  чверть респондентів – 25,0% – обрала таку причину, як низький рівень виховання та освіти серед населення;  різне ставлення суспільства до різних видів злочинів – на цей показник вказали 24,2% опитаних;  на недосконалості законів у частині санкцій, тобто на м’яких санкціях за вчинення окремих злочинів, наголошують 18,8%;  ще одна причина соціального характеру – різке загострення соціальних протиріч у період проведення реформ – 17,9% опитаних;  нестабільність політичного режиму також виявляється проблемою – так вважають 15,6% респондентів;  про «криміналізацію» значної частини населення згадують 15,6% респондентів;  високий рівень націоналізму – цей показник отримав незначний відсоток – 3,9%;  також на одному з останніх місць – конфесійні конфлікти – 3,1%;  на свій варіант відповіді вказали 3,1% експертів (зазначивши, серед іншого, вибіркове судочинство);  ускладнилися з відповіддю 0,8% респондентів. На наступне запитання «Як Ви вважаєте, який вплив на загальний стан злочинності України має збройний конфлікт на Сході?» переважна кількість експертів – 73,4% – вважають, що вплив є скоріше суттєвим (сумарна кількість відповідей за індикаторами шкали «суттєвий вплив» – 33,6% та «скоріше суттєвий, ніж несуттєвий» – 39,8%). На думку чверті опитаних, вплив збройного конфлікту виявляється несуттєвим. Не відповіли на запитання 1,6% опитаних. Наступний блок запитань також складався з двох ідентичних запитань, але мав відношення до окремої територіальної одиниці, тобто йшлось про фактори та інші супутні аспекти, пов’язані зі вчиненням злочинів на Сході України. Отже, на табличне запитання «На Вашу думку, які з груп факторів сьогодні виявляють найбільший вплив на вчинення злочинів на Сході України?» відповіді надані у даній таблиці: Соціально-економічні (зростання бідності населення, безробіття, економічна криза, 54,7 36,7 3,9 0 4,7 тощо) Політичні (боротьба за владу різних 49,2 37,5 13,3 0 0 олігархічних груп, які нехтують Безумовно так Скоріше так Скоріше ні Безумовно ні Важко відповісти 505 національними цінностями та інтересами, як наслідок – виникнення загрози розколу суспільства; гальмування проведення реформ) Правові (недосконалість законодавчої бази у сфері протидії злочинності, прогалини чинного законодавства в податковій, соціальній, 32,8 38,3 26,6 0 2,3 земельній, господарській, бюджетній сферах тощо) Морально-культурні (втрата культурних 25,0 47,6 25,0 0 2,3 орієнтирів, занепад традиційних цінностей) Соціально-психологічні (недоліки у сімейній сфері – відсутність підтримки з боку держави, неповна сім’я, погані взаємини між членами 14,8 53,1 28,9 0 3,1 сім’ї, застосування насильства, відсутність контролю за дітьми та ін.) Організаційно-управлінські (у т.ч. і відсутність розробленої державної стратегії та програми 35,2 52,3 8,6 0 3,9 протидії злочинності) Перебування України у стані захисту державного суверенітету, територіальної 53,9 25,0 15,6 2,3 3,1 цілісності та надання відсічі збройній агресії з боку Російської Федерації Отже, табличні дані свідчать, що серед факторів, що впливають на вчинення злочинів саме на Сході України, домінують (сума індикаторів шкали «безумовно так» та «скоріше так») соціально-економічні (зростання бідності населення, безробіття, економічна криза, тощо) – 91,4%, організаційно-управлінські (у т.ч. і відсутність розробленої державної стратегії та програми протидії злочинності) – 87,5%, політичні (боротьба за владу різних олігархічних груп, які нехтують національними цінностями та інтересами, як наслідок – виникнення загрози розколу суспільства; гальмування проведення реформ) – 86,7%. Найнижчий відсотковий показник отримав такий фактор, як соціально-психологічні (недоліки у сімейній сфері – відсутність підтримки з боку держави, неповна сім’я, погані взаємини між членами сім’ї, застосування насильства, відсутність контролю за дітьми та ін.) – 67,9%. Користуючись формулою підрахунку індикаторів, вказані фактори також можна сформувати у вигляді такого рейтингу:  І соціально-економічні фактори – 0,56  І політичні фактори – 0,48  І організаційно-управлінські фактори – 0,45  І фактор участі України в ООС – 0,44  І правові фактори – 0,30  І морально-культурні фактори – 0,28  І соціально-психологічні фактори – 0,21 Рейтинг індексів частково підтвердив сумарні відсоткові показники – найвищі рейтингові позиції соціально-економічних факторів і розташування політичних та організаційно-управлінських на різних рейтингових місцях, ніж у відсотковому розподілі. На запитання «Які з наведених умов сприяють сьогодні підвищенню рівня злочинності на Сході України?» відповіді опитаних розподілилися таким чином:  на першому місці – низький рівень життя населення країни – 77,3% опитаних; 506  на другому місці – думка про поширеність незаконного обігу зброї – 74,2%;  високий градус агресії населення із показником у 64,8% – на третьому місці;  62,5% опитаних вважають, що алкоголізація та наркотизація населення також є однією з головних причин підвищення рівня злочинності;  на п’ятому місці – наявність збройного конфлікту на території України – 53,9%;  53,1% обрали такий варіант відповіді, як високий рівень корумпованості усіх сфер життя;  також 52,3% причину вбачають в неефективній діяльності правоохоронних органів;  трохи більше третини опитаних – 38,3% зробили акцент на неповазі до суспільних правил/норм, втраті орієнтирів, цінностей, ідеалів;  про латентність окремих видів злочинів згадують 34,4% респондентів;  «криміналізація» значної частини населення – 33,6% вважають, що цей фактор займає десяте місце серед причин підвищення рівня злочинності;  далі 32,8% вказали на низький рівень виховання та освіти серед населення;  приблизно така ж частка опитаних – 32,0% обрали альтернативу «різне ставлення суспільства до різних видів злочинів»;  прогалини чинного законодавства країни – 31,3% експертів;  зростання кримінального професіоналізму – 29,7% опитаних;  нестабільність політичного режиму – про це йшлося у 28,9% відповідей;  низький рівень правоохоронних органів – 25,0% свідчать, що цей фактор відіграє не останню роль у підвищенні рівня злочинності;  правовий нігілізм – 18,8% експертів стверджують, що це є також одним із факторів негативного стану справ;  різке загострення соціальних протиріч у період проведення реформ – цей показник обрали 17,9% опитаних;  м’які санкції за вчинення окремих злочинів – про цю позицію згадала незначна частка експертів – 12,5%;  конфесійні конфлікти не є одним з основних факторів – так вважають 10,2%;  радикальні форми націоналізму – 7,0% – цей показник також не отримав багато відповідей;  на останньому місці рейтингу в експертів – високий рівень націоналізму – 6,3%. Наступне запитання було табличним, отже відповіді на нього також надаємо у відповідній формі. Так, на запитання «На Вашу думку, чи мають місце на Сході України такі прояви ГОН (гендерно обумовленого насильства) в умовах проведення ООС?»: Сексуальне насильство стосовно місцевого населення з боку військових та 2,3 31,3 47,7 8,6 10,2 правоохоронних органів Примусова праця 3,1 16,4 58,6 5,5 16,4 Торгівля людьми 9,4 25,7 46,1 7,0 11,7 Чорна трансплантологія (торгівля органами) 3,9 14,8 53,1 5,5 22,7 Насильство на ґрунті ставлення до конфліктуючих 25,7 42,9 21,9 2,3 7,0 сторін Безумовно так Скоріше так Скоріше ні Безумовно ні Важко відповісти 507 Катування 11,7 57,0 22,7 2,3 6,3 Насильницькі зникнення 19,5 53,1 17,9 3,9 5,5 Позасудові страти (як помста за сепаратизм та підтримку «ДНР» та «ЛНР», участь у 12,5 34,4 28,1 15,6 9,4 НЗФ) Отже, експерти вважають, що серед проявів гендерно обумовленого насильства на Сході України переважать: насильницькі зникнення – 72,6%; катування – 68,7%; насильство на ґрунті ставлення до конфліктуючих сторін – 68,6%; позасудові страти (як помста за сепаратизм та підтримання «ДНР» та «ЛНР», участь у НЗФ) – 46,9%; торгівля людьми – 35,1%; сексуальне насильство щодо місцевого населення з боку військових та правоохоронних органів – 33,6%; примусова праця – 19,5%; чорна трансплантологія (торгівля органами) – 18,7%. Саме у такій послідовності розташовані альтернативи з урахуванням відповідей за сумою індикаторів шкали «безумовно так» та «скоріше так». Але для отримання більш достовірної картини ці показники доцільно розглядати з урахуванням індексів, які можливо обчислити, використовуючи усі без винятку індикатори шкали. Так, у результаті обчислення було отримано такі дані:  І насильство на ґрунті ставлення до конфліктуючих сторін – 0,26  І насильницькі зникнення – 0,26  І катування – 0,21  І позасудові страти – 0,0004  І торгівля людьми – -0,06  І сексуальне насильство – -0,11  І примусова праця – -0,13  І чорна трансплантологія – 0,16 Рейтинг індексів у відповідях на це запитання не відповідає рейтингу за сумарними відсотковими показниками. Так, на першому місці – насильство на ґрунті ставлення до конфліктуючих сторін, на другому – насильницькі зникнення, на третьому – катування. На запитання «На Вашу думку, на ґрунті яких обставин може вчинятися насильство на Сході України з боку учасників ООС?» майже половина респондентів – 44,5% – відповіла, що це, насамперед, пов’язано з антидержавними висловлюваннями щодо політики України стосовно тимчасово окупованих територій на Сході країни та прихильності місцевого населення до «ДНР» та «ЛНР». Інші показники отримали не такі високі відсотки, але за кількістю згадувань далі в експертів йдуть альтернативи щодо дестабілізації ситуації у регіоні – 14,8% та розпалювання ворожнечі місцевим населенням щодо національної ідентичності – 10,2%. Наднизькі показники у цьому напряму мають демонстрація сили та влади учасниками ООС – 5,5%, залякування та підкорення населення, нагнітання страху – 3,9%; приниження жертв – 3,1%. Ускладнилися з відповіддю на запитання 17,9% опитаних. Наступний блок запитань стосувався проблематики закінчення збройного конфлікту на Сході України. Отже, на запитання «Як Ви вважаєте, сьогодні є передумови закінчення збройного конфлікту на Сході України?» переважна кількість експертів – 80,5% – зазначила, що ситуація є ані кращою, ані гіршою, практично не змінюється; 9,4% вважають, що теперішня ситуація стає все більш напруженою, тобто суттєво погіршується. Протилежну точку зору підтримали 3,1% опитаних, які стверджують, що ситуація поступово нормалізується. Не дали відповідь на запитання 7,0% опитаних. 508 «Яким шляхом, на Вашу думку, може бути вирішений збройний конфлікт на Сході України?» – таким чином було сформульовано наступне запитання. 57,8% переконані, що для досягнення цієї мети потрібно йти мірним дипломатичним шляхом – докладання зусиль для вирішення конфлікту; 13,3% свідчать, що найкращим виходом є ізоляція окупованих територій і заморожування конфлікту. За агресивний спосіб вирішення питання виступають 10,2% опитаних, саме вони вважають, що потрібним є військовий шлях – силове повернення окупованих територій. Нарешті, 7,0% респондентів акцентують на демократичному напрямку – на їхню думку, важливим виявляється проведення референдуму про статус окупованих територій і виконання рішення народу при будь-якому результаті. Зазначимо також, що у відповідях на це запитання 3,1% опитаних вказали на свою думку щодо вирішення проблеми: поєднання дипломатичного та військового способу, а 8,6% на запитання не відповіли взагалі. При цьому на запитання «На Вашу думку, яким є найбільш вірогідний результат збройного конфлікту на Сході України?» 27,3% опитаних відповіли, що «ДНР» і «ЛНР» збережуться в нинішніх кордонах як невизначені псевдонезалежні державні утворення (ефект Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії); трохи менша частка – 25,7% – вважають, що протистояння на Сході затягнеться на багато років, подібно конфлікту між Палестиною та Ізраїлем; вдвічі менша кількість опитаних – 12,5% – мають оптимістичний прогноз, що прихильники незалежності «ДНР» і «ЛНР» будуть розгромлені, а весь Донбас (Донецька і Луганська області) повернеться до складу унітарної України на правах звичайних регіонів; 7,0% експертів свій прогноз також вважають оптимістичним, але варіативним – Донецька і Луганська області повернуться до складу України на правах широкої автономії, що означатиме початок федералізації України; негативний прогноз щодо ситуації зробили 6,3% респондентів – конфлікт набуде затяжного характеру, можливо пошириться на інші регіони України; 3,1% респондентів вважають, що «ДНР» і «ЛНР» увійдуть до складу Російської Федерації; 17,9% з відповіддю на запитання дещо ускладнилися. Наступні три запитання змістовного блоку пов’язані із прогнозами експертів щодо впливу різних сценарних аспектів на стан протидії злочинності на Сході України. Так, на запитання «Як, на Вашу думку, впливатиме на стан протидії злочинності на Сході України оптимістичний сценарій розв’язання збройного конфлікту (Україна звільняє тимчасово окуповані території та поновлює контроль над територіями)?» 38,3% відповіли, що слід очікувати збільшення рівня злочинності; 33,6% вважають, що рівень злочинності не зміниться; 21,9% говорять, що рівень злочинності буде зменшуватися. Не відповіли на запитання 6,3%. Якщо сценарій розв’язання збройного конфлікту буде песимістичним (Російська Федерація починає активні дії, відбувається подальша окупація території України), то у такому випадку, з точки зору експертів, також відбудеться збільшення рівня злочинності – 67,9%. 13,3% опитаних зазначають, що рівень злочинності не зміниться, а 7,0% вважають, що слід очікувати зменшення рівня злочинності; 11,7% на запитання не дали відповіді. Ще один сценарій – реалістичний (Російська Федерація не починає активні дії, відбувається певна стагнація щодо звільнення тимчасово окупованих територій на Сході України, отримуємо заморожений конфлікт). Отже, якщо вказаний сценарій (план) буде діяти, то рівень злочинності не зміниться – 53,9% опитаних підтверджують таку думку; 27,3% говорять, що слід очікувати збільшення рівня злочинності, а 3,1%, навпаки, вважають, що слід очікувати зменшення рівня злочинності; 15,6% ускладнилися з відповіддю на запитання. Більш детальний порівняльний аналіз відповідей відповідно до реалізації сценарних планів можна зробити на підставі даних таблиці: Оптимістичний Песимістичний Реалістичний 509 сценарій сценарій сценарій Слід очікувати збільшення рівня 38,3 67,9 27,3 злочинності Рівень злочинності 33,6 13,3 53,9 не зміниться Слід очікувати зменшення рівня 21,9 7,0 3,1 злочинності Важко відповісти 6,3 11,7 15,6 Отже, з попередньої таблиці видно, що у двох варіантах розвитку подій – оптимістичному або песимістичному – можливим є збільшення рівня злочинності, хоча цей відсотковий показник у песимістичному варіанті вдвічі більший. У реалістичному сценарії йдеться переважно про те, що рівень злочинності не зазнає змін. На запитання «Як держава має забезпечувати належний стан протидії злочинності?» відповіді респондентів розподілилися таким чином:  найбільша частка опитаних – 57,0% – увагу приділяють тому, що насамперед потрібно забезпечувати ефективне управління у сфері протидії злочинності;  на другому місці з кількісним показником у 54,7% – альтернатива щодо попередження та мінімізації зовнішніх і внутрішніх загроз національної безпеки;  третє місце займає альтернатива про розробку та реалізацію державних стратегій і правоохоронних програм – так вважають 47,6%;  37,5% респондентів говорять, що потрібно запроваджувати кращі зарубіжні практики з протидії злочинності на всіх рівнях;  на думку 34,4% опитаних, потрібно ширше запроваджувати новітні технології у процес протидії злочинності;  третина експертів – 31,3% – акцентують на необхідності реалізовувати стратегічний курс на розбудову кримінологічної безпеки в державі;  16,4% згадують також про потребу у створенні можливості досягнення цілей сталого розвитку країни до 2030;  1,6% опитаних на запитання не відповіли. Відповіді на запитання «Як Ви вважаєте, які із визначених Глобальних цілей сталого розвитку 2030, затверджених на саміті ООН у 2015 році, найбільше можуть сприяти укріпленню кримінологічній безпеці в Україні?» саме і стосувалися однієї з альтернатив попереднього запитання, яка отримала усього 16%. Отже, щодо вказаних глобальних цілей, з точки зору експертів, вони розподілилися у вигляді такого рейтингу:  ціль 8 – сприяння сталому економічному зростанню, повній продуктивній зайнятості та гідній праці – 72,7%;  ціль 1 – подолання бідності – 71,9%;  ціль 17 – глобальне партнерство заради досягнення цілей сталого розвитку – 42,9%;  ціль 16 – мир та справедливість – 40,6%;  ціль 3 – підтримка здоров’я та здорового способу життя – 40,6%;  ціль 11 – забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості поселень –28,1%;  ціль 10 – скорочення нерівності – 25,8%;  ціль 9 – сприяння індустріалізації та інноваціям, створення стійкої інфраструктури – 25,0%;  ціль 12 – перехід до раціональних моделей споживання і виробництва –22,7%;  ціль 2 – подолання голоду, продовольча безпека – 16,4%; 510  ціль 4 – якісна освіта – 16,4%;  ціль 7 – використання відновлюваної енергії – 13,3%;  ціль 15 – забезпечення життя на землі (захист екосистем суші, раціональне лісокористування тощо) – 10,9%;  ціль 5 – гендерна рівність – 9,4%;  ціль 14 – забезпечення та раціональне використання океанів, морів, морських ресурсів в інтересах сталого розвитку – 6,3%;  ціль 6 – доступність і раціональне використання водних ресурсів – 3,9%;  ціль 13 – вжиття невідкладних заходів щодо боротьби зі зміною клімату та його наслідками (захист планети) – 0,8%;  3,1% на запитання не відповіли. Так, перші позиції рейтингу займають переважно альтернативи, пов’язані з економічними питаннями. Також експертів тривожить питання міжнародного партнерства, проблеми миру та справедливості, а також здоров’я. Менш за все, на думку опитаних, важливими виявляються гендерна рівність, а також проблематика захисту екосистем суші, раціонального використання водних ресурсів та захисту планети. «Що, на Вашу думку, перешкоджає ефективній протидії злочинності в державі?» – на це запитання респонденти дали такі відповіді:  переважна кількість експертів – 78,1% – вважають, що головною причиною є висока корумпованість та недостатній фаховий рівень керівників правоохоронних органів;  друга кількісна група експертів – 66,4% – стверджує, що неефективність державної політики в сфері протидії злочинності (відсутність затвердженої державної стратегії, програми на середньостроковий або довгостроковий періоди) перешкоджає ефективній роботі правоохоронних органів;  на третьому місці із показником у 65,6% – група, яка зазначає, що причина полягає також у недоліках проведення реформування правоохоронних та судових органів;  42,2% опитаних вважають, що відсутність політичної волі, неготовність політичних лідерів нести відповідальність перед суспільством спричиняє своєрідний бар’єр у правоохоронній сфері;  третина респондентів – 32,0% – акцентують на низькому рівні довіри громадян до правоохоронних органів або взагалі відсутності довіри;  про тінізацію національної економіки, поширення її на соціальну сферу згадали 25,0%;  така ж саме кількість опитаних увагу зосередилися на проблемі тероризму та збройної агресії Російської Федерації проти України;  ще 25,0% наголошують на проблематиці недоліків чинного законодавства у сфері протидії злочинності (зокрема, ККУ, КПК, КВК);  22,6% експертів причину поганому стану справ у ефективній протидії злочинності знайшли у нерозвиненості громадянського суспільства та відсутності громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів;  на десятому місці за кількісним показником – альтернатива щодо низького рівня духовно-моральної свідомості громадян – 20,3%;  19,5% опитаних причини перешкод знаходять у неефективності державної політики у соціальній та економічній сферах;  12,5% спостерігають неефективність / низьку ефективність протидії злочинності у порушеннях з боку правоохоронних органів прав і свобод людини та громадянина;  11,7% респондентів також звертають увагу на непрестижність відповідальної та правомірної поведінки в суспільстві;  6,3% опитаних свідчать про недостатню ефективність діяльності існуючих державних структур і механізмів інтеграції до міжнародної безпеки та глобальної стабільності на користь національним інтересам; 511  остання кількісна група експертів із показником у 3,9% свою увагу зосередили на альтернативі щодо структурної та функціональної незбалансованості політичної системи, нездатності окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці. На запитання «Які чинники регіонального спрямування, на Вашу думку, обумовлюють виникнення внутрішніх та зовнішніх загроз, які впливають на стан протидії злочинності?» 67,9% експертів насамперед вказали на наявність збройного конфлікту на територіях Донецької та Луганської областей. Половина опитаних – 50,8% – стверджують, що до чинників можна віднести загрозу перетворення постконфліктних територій, постраждалих від бойових дій, на нові депресивні території. Наступні декілька груп опитаних обирали такі альтернативи, як недостатня визначеність оперативної цілі щодо забезпечення публічної безпеки і порядку в стратегічних документах регіонального розвитку – 28,1%; несприятливий інвестиційний клімат та відплив інвестицій міжнародних і донорських організацій на реалізацію заходів регіональної безпекової політики – 25,8%; неефективне використання коштів Державного фонду регіонального розвитку в правоохоронній сфері – 25,0%; конфлікт державних та регіональних інтересів у процесі децентралізації управління – 24,2%. Водночас 12,5% респондентів на запитання не відповіли. Наступний блок запитань був пов'язаний з процесами глобалізації та їхнього впливу на стан протидії злочинності в Україні. Отже, за запитання «Якою мірою, на Вашу думку, процеси глобалізації впливають на стан протидії злочинності в України?» більшість опитаних – 43,8% –вказали, що вплив скоріше відбувається; 32,0% вважають, що процеси глобалізації скоріше не впливають на внутрішні українські проблеми; 20,3% експертів свідчать, що є суттєвий вплив, а 3,9%, навпаки, говорять, що впливу глобалізаційних процесів зовсім немає. Якщо оперувати сумарними показниками, то 64,1% опитаних стверджують, що процеси глобалізації дійсно впливають на стан протидії злочинності в України (сумарна кількість відповідей за індикаторами шкали «скоріше впливають» та «суттєво впливають»). Але ці процеси можуть нести як позитивний, так і негативний вплив. Так, на запитання «Які негативні наслідки впливу глобалізації найбільше відбиваються на стані протидії злочинності в Україні?» 75,0% опитаних акцент зробили на альтернативі щодо відтоку в інші країни людського та інтелектуального капіталу України і молоді. 69,5% негатив знаходять у поширенні транснаціональної та транскордонної злочинності, тероризму. Майже третина експертів – 32,0% згадують про залучення стандартів суспільства споживання при несформованості раціональної культури споживання. 28,1% наголошують на посиленні кризи національної економіки за рахунок глобальних економічних криз, а 27,3% респондентів також вказали на часткову втрату контролю держави над соціально-економічними процесами, що відбуваються на території країни. Найменша кількість експертів негативним наслідком глобалізаційних процесів вважає орієнтацію на глобальну культуру, її цінності, традиції, ігнорування ментальності, національної ідентичності – 17,9%; 3,1% на запитання відповіді не надали. Відповідно, на запитання «Які позитивні наслідки впливу глобалізації найбільше відбиваються на стані протидії злочинності в Україні?» 68,8% відповіли, що це, по-перше, участь та співпраця України в міжнародних об’єднаннях та інституціях із питань безпеки; по- друге, позитивом можна вважати розширення можливості набуття позитивного досвіду в сфері протидії злочинності та реформування правоохоронних та судових органів – так вважають 50,8% опитаних; 37,5% експертів свідчать, що набувається досвід протистояння зовнішньому втручанню у внутрішню політику України, відпрацьовується практика відстоювання національних інтересів у всіх сферах національної безпеки, в тому числі і правоохоронній 512 сфері, а 33,6% звертають увагу на зростання інформованості в усіх сферах національної безпеки щодо міжнародних досягнень та можливостей наукового та професійного спілкування. 3,1% ускладнилися з відповіддю на запитання. Нарешті, метою останнього блоку запитань було виявлення деяких аспектів щодо стратегії та державної комплексної програми протидії злочинності. На запитання «Чи є потреба у формуванні та прийнятті стратегії та державної комплексної програми протидії злочинності для покращення організації протидії злочинності в Україні?» 84,4% експертів дали позитивну відповідь, 10,2% не вважають за необхідне впроваджувати програми протидії злочинності; 5,5% своєї відповіді не вказали. На наступне запитання «Чи потрібно, щоб формування державної стратегії та програми протидії злочинності в Україні відбувалась з врахуванням національних цінностей, національних інтересів та цілей?» майже усі опитані – 90,6% – відповіли позитивно. Лише частка у 2,3% не згодна з думкою більшості, а 7,0% з відповіддю на запитання ускладнилися. На запитання «На Вашу думку, на яких засадах повинна формуватися державна комплексна програми протидії злочинності?» відповіді опитаних отримали такий розподіл:  на засадах законності та забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина – 87,5%;  на засадах об'єктивності і наукової обґрунтованості – 77,3%;  на засадах конкретності і цілеспрямованості – 68,8%;  на засадах міжнародного співробітництва – 67,9%;  на засадах узгодженості із державними програмами соціально-економічного розвитку – 66,4%;  на засадах спадкоємності, безперервності та контрольованості – 35,9%;  свій варіант відповіді вказали 6,3% опитаних (результати комплексного огляду, здійсненого на виконання ЗУ «Про національну безпеку України»; гуманність, пріоритет політики підтримки, примирення та реабілітації). На запитання «Якщо є потреба в формуванні державної стратегії та програми протидії злочинності, то на які сфери злочинності повинен бути спрямований державний вплив?» респонденти дали такі відповіді:  на першому місці – протидія організованій і трансорганізованій злочинності – 81,3%;  на другому – протидія корупційним правопорушенням – 65,6%;  на третьому – протидія тероризму – 60,1%;  на четвертому – забезпечення кібербезпеки – 50,8%;  на п’ятому – забезпечення громадської безпеки та порядку – 48,4%;  далі опитані обрали такий варіант, як протидія відмиванню «брудних коштів» – 46,9%;  46,1% виступають за протидію незаконному обігу наркотиків та зброї;  32,0% говорять про протидію тінізації економіки;  28,1% виступають за протидію корисливо-насильницькій злочинності;  25,8% вважають за необхідне працювати у напрямку зниження криміногенності неповнолітнього середовища;  21,9% також важливим бачать протидію незаконній міграції та торгівлі людьми;  18,8% також звертають свою увагу на кримінологічну безпеку навколишнього середовища;  17,9% не останню роль відводять необхідності впливу на забезпечення безпеки дорожнього руху;  найменший показник у 13,3% мав відношення до профілактики рецидивної злочинності. 513 На запитання «Що з наведеного необхідно враховувати при формуванні державної стратегії та програми протидії злочинності в Україні?» 75,0% експертів відповіли, що головною є державна стратегія забезпечення національної безпеки; на думку 67,9% – державні стратегії та програми соціально-економічного розвитку (сталого) країни; ще 57,0% вважають, що потрібно врахувати положення Конгресів ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя, а також інших міжнародних документів з правоохоронних питань, які ратифіковані Україною. Інші показники отримали найменшу підтримку з боку респондентів. Так, 42,9% зазначили, що для формування державної стратегії та програми протидії злочинності в Україні потрібні чинні державні стратегії та програми з питань протидії окремим видам злочинності, а 41,4% увагу звернули на чинні регіональні стратегії та програми забезпечення громадської безпеки та порядку. Зовсім незначна частка опитаних у 6,3% свідчить, що нічого не потрібно. На запитання «Які групи заходів впливу на злочинність, на Ваш погляд, доцільно передбачити в державній програмі протидії злочинності?» відповіді опитаних отримали такий розподіл (розташовані у порядку убування):  заходи, спрямовані на удосконалення чинного законодавства в частині підвищення ефективності роботи правоохоронних органів, – 73,4%;  заходи, спрямовані на ранню профілактику злочинів, – 60,1%;  заходи, спрямовані на зменшення впливу криміногенних факторів на злочинність, – 53,9%;  заходи, спрямовані на удосконалення матеріально-технічного забезпечення суб’єктів протидії злочинності, – 53,1%;  заходи, спрямовані на підвищення ефективності пенітенціарної та постпенітенціарної профілактики злочинності, ресоціалізація засуджених – 48,4%;  заходи, спрямовані на удосконалення кримінологічного моніторингу та прогнозування злочинності, – 46,9%;  заходи, спрямовані на наукове забезпечення протидією злочинності, – 45,3%;  заходи, спрямовані на міжнародне співробітництво у сфері протидії злочинності, – 43,8%;  заходи, спрямовані на запровадження перехідного правосуддя на територіях, звільнених від окупації, – 42,9%;  заходи, спрямовані на посилення кримінальної відповідальності за злочини, – 37,5%;  заходи, спрямовані на посилення регіонального впливу на злочинність, – 24,2%. На останнє запитання «На Вашу думку, яким чином наведені події впливатимуть на стан злочинності?» відповіді надаємо у вигляді такої таблиці. 514 Результати впливу на стан злочинності П1 (Вибори Президента України та 0 25,8 28,1 0 46,0 парламентські вибори) П2 (Посилення кримінальної відповідальності за окремі види 7,0 61,7 9,4 0 21,9 злочинів) П3 (Проведення реформи 16,4 52,3 12,5 2,3 16,4 правоохоронних органів) П4 (Прийняття державної стратегії 15,6 53,9 5,4 0 25,0 та програми протидії злочинності) П5 (Активізація збройного 2,3 6,3 50,7 21,9 18,8 протистояння на Сході України) П6 (Запровадження перехідного правосуддя на територіях 6,3 46,9 9,4 9,4 28,1 проведення ООС) П7 (Запровадження кримінальних 0 39,8 28,9 3,1 28,1 проступків) П8 (Прийняття Закону України «Про прощення», спрямованого на непритягнення до кримінальної 0 38,3 21,0 5,5 35,1 відповідальності окремих категорій осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях) П9 (Запровадження регіональних проектів протидії злочинності через 14,8 50,0 10,1 0 25,0 розумне планування територій) Отже, результати таблиці свідчать, що, з точки зору експертів, рівень злочинності безумовно зменшиться за умов впливу таких подій, як проведення реформи правоохоронних органів та прийняття державної стратегії і програми протидії злочинності – відповідно 16,4% та 15,6%. Рівень злочинності скоріше зменшиться під впливом таких подій: посилення кримінальної відповідальності за окремі види злочинів, проведення реформи правоохоронних органів, прийняття державної стратегії та програми протидії злочинності – відповідно 61,7%, 52,3% та 53,9%. При цьому рівень злочинності скоріше чи безумовно збільшиться, якщо впливатиме активізація збройного протистояння на Сході України – 50,7% / 21,9%. Якщо оперувати сумарними даними, то трійка головних подій, які реально впливатимуть на стан злочинності у бік її зменшення, виглядає таким чином: прийняття державної стратегії та програми протидії злочинності – 69,5%; посилення кримінальної відповідальності за окремі види злочинів та проведення реформи правоохоронних органів – по 68,7%; запровадження регіональних проектів протидії злочинності через розумне планування територій – 64,8%. Рівень злочинності безумовно зменшиться Рівень злочинності скоріше зменшиться Рівень злочинності скоріше збільшиться Рівень злочинності безумовно збільшиться Важко відповісти 515 Взагалі, відповіді на це запитання з урахуванням усіх індикаторів шкали можна надати у вигляді індексів:  І п4 – 0,31  І п9 – 0,27  І п3 – 0,27  І п2 – 0,26  І п6 – 0,12  І п7 – 0,02  І п8 – 0,02  І п1 – -0,009  І п5 – -0,33 Рейтинг за індексами виявив, що трійка подій, що впливатимуть на стан злочинності, виглядає таким чином: прийняття державної стратегії та програми протидії злочинності, запровадження регіональних проектів протидії злочинності через розумне планування територій та проведення реформи правоохоронних органів, посилення кримінальної відповідальності за окремі види злочинів. 516 Узагальнені результати вибіркового опитування працівників НПУ з проблем державного програмування протидії злочинності, проведеного впродовж квітня-травня 2019 року Усього було вибірково опитано 565 працівників Національної поліції з проблематики державного програмування протидії злочинності в сучасних умовах. Серед демографічних критеріїв увага зверталася на два показники – стаж роботи в органах національної поліції та регіон. Так, розподіл за стажем роботи виявився таким: респондентів, які працюють до 1 року, виявилося 7,1%, 1-5 років – 24,8%, 6-10 років – 22,1%, 11-15 років – 23,9%, 16-20 років – 14,2%, 21-25 років – 8,0%. Щодо регіону, де опитані працюють, то дані мають такий розподіл:  ГУНП у Дніпропетровській області – 18,6%;  ГУНП у Донецькій області – 20,4%;  ГУНП у Запорізькій області – 14,2%;  ГУНП у Харківській області – 23,0%;  ГУНП у Луганській області – 23,9%. На запитання «На Вашу думку, як змінився рівень злочинності в Україні протягом останніх 5 років?» більшість опитаних – 43,4% – вказали, що рівень злочинності суттєво підвищився. 23,9% говорять, що рівень злочинності не зазнав жодних змін та залишився на тому ж самому рівні. Вважають, що рівень злочинності суттєво зменшився 21,2% опитаних, тобто це вдвічі менша частка, ніж та, яка свідчить про підвищення даного показника. 11,5% ускладнилися з відповіддю на запитання. При цьому, що стосується відображення офіційними статистичними даними реального рівня злочинності, то майже половина опитаних – 45,1% – вважають, що це дійсно так – офіційні статистичні дані є реальною картиною рівня злочинності сучасного українського суспільства. Приблизно така ж кількість опитаних (сумарний показник) – 41,6% – говорять, що офіційні дані корегують, а саме: 10,6% респондентів свідчать, що офіційні відомості завищують реальний рівень злочинності, а на думку 31,0% – офіційні відомості занижують реальний рівень злочинності. Не відповіли на це запитання 13,3%. Що стосується фактичної кількості окремих злочинів, то їхня кількість останнім часом зазнала деякої динаміки – збільшилася / зменшилася, у деяких випадках – не змінилася. Так, щодо злочинів, кількість яких збільшилась, то серед них – злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків (55,8% вважають, що кількість злочинів даної категорії зазнала збільшення), крадіжки (53,1%), шахрайство (48,7%), грабежі (44,2%), злочини пов’язані з незаконним обігом зброї (43,4%), злочини, вчинені раніше судимими (32,7%). Серед злочинів, кількість яких зменшилась, фіксуються такі: зґвалтування (43,4%), злочини, вчинені організованими групами (42,6%), незаконне заволодіння автотранспортом (38,1%), розбійні напади (35,4%), вимагання (35,4%), торгівля людьми (33,6%), злочини пов’язані з порушенням виборчого законодавства (33,6%), злочини, вчинені іноземцями (33,1%). Злочинами, кількість яких не змінилася з часом, працівники поліції вважають умисні тяжкі тілесні ушкодження (32,7%), вбивства (31,9%), групове порушення громадського порядку (31,0%). На запитання «Як Ви вважаєте, чи зміниться рівень злочинності в Україні протягом наступних 2-х років?» відповіді опитаних виявилися такими: третина опитаних – 31,9% – прогнозують, що зміни не відбуватимуться. Трохи більше чверті респондентів – 26,5% – вважають, що рівень злочинності поступово знижатиметься. Протилежну точку зору щодо підвищення рівня злочинності поділяють 17,7% працівників поліції, що взяли участь у опитуванні. Ще чверть респондентів – 23,9% – ускладнилися з будь-якими прогнозами. 517 «Чи створено сьогодні належні умови для ефективної протидії злочинності в Україні?» – так було сформульовано наступне запитання. Майже половина респондентів – 46,0% – поділяють думку, що такі умови створені, навіть працюють, але потребують змін, уточнень та покращення. Лише на 6% менша частка опитаних, а саме 39,8%, свідчать, що умов для ефективної протидії злочинності в Україні немає, тобто вони взагалі не створені. Не змогли відповісти на запитання 14,2%. Щодо деяких сфер національної безпеки, які суттєво впливають на стан злочинності, то їхній рейтинг (з точки зору опитаних) побудований таким чином (розташований за ступенем убування):  економічна сфера – 66,4%;  соціальна сфера – 55,8%;  внутрішньополітична сфера – 42,5%;  воєнна сфера та сфера безпеки державного кордону України – 33,6%;  інформаційна сфера – 18,6%;  зовнішньополітична сфера – 14,2%;  сфера державної безпеки – 10,6%;  науково-технологічна сфера – 3,5%;  екологічна сфера – 2,7%;  не відповіли на запитання – 10,6%. Отже, на стан злочинності максимальний вплив несуть три головні сфери – економічна, соціальна та внутрішньополітична. Найменший вплив спостерігається від науково-технічної та екологічної сфер національної безпеки. Наступне запитання було пов’язано з виявленням факторів, що впливають на сучасний рівень злочинності. Так, ураховуючи думки опитаних працівників поліції, їхні відповіді можна представити у вигляді такого рейтингу (у порядку убування):  на першому місці з максимально великим показником – фактор, що має відношення до високого рівня безробіття, різкого розшарування населення за рівнем доходів – 79,6%;  на другому місці – тінізація національної економіки з показником у 35,4%;  третє місце отримала альтернатива щодо тероризму та військової агресії інших держав проти України – її обрали 30,1% респондентів;  28,3% опитаних не останню роль віддають факторові, пов’язаному з відтоком кваліфікованих працівників з правоохоронних органів;  на п’ятому місці рейтингу – високий рівень корупції в державі – 27,4%;  шосте місце займає ресурсна і кадрова забезпеченість правоохоронних органів – так, 25,7% вважають, що цей фактор також впливає на сучасний рівень злочинності;  23,9% акцентували на незадовільному рівні соціального захисту правоохоронців, військовослужбовців, громадян, звільнених із військової служби, та членів їх сімей;  23,0% згадують про дитячу бездоглядність та безпритульність;  20,4% наголошують на факторові, який пов'язаний з поширенням у ЗМІ культу насильства, жорстокості, порнографії;  ще 16,8% серед переліку факторів також обрали політичний популізм, використання інструменту правотворчості окремими політичними колами у вузько-корпоративних цілях всупереч загальносоціальним інтересам;  11,5% свідчать, що серед факторів, які впливають на сучасний рівень злочинності, також є структурна та функціональна незбалансованість політичної системи, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці;  9,7% згадують про створення і функціонування незаконних воєнізованих формувань, використання їх в інтересах певних сил чи формувань;  на думку 8,0% опитаних, серед факторів не останню роль відіграє недовіра громадян до правоохоронних органів; 518  7,1% респондентів акцент роблять на недосконалості державної політики в сфері протидії злочинності;  ще 7,1% стверджують про вплив процесів урбанізації;  5,3% опитаних нагадують про загрозу посягань із боку окремих груп осіб на права та свободи громадян, державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України;  така ж сама кількість працівників поліції – 5,3% свідчать про нерозвиненість громадянського суспільства та відсутність громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів;  ще 5,3% вважають, що на рівень злочинності безумовно впливають прояви сепаратизму окремих регіонів України;  3,5% респондентів вказали на нелегальну міграцію як фактор, що впливає на сучасний рівень злочинності;  ще 3,5% згадали про виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин;  2,7% обрали свій варіант відповіді («важко відповісти», «не знаю»);  найменша кількісна категорія – 1,8% – опитаних увагу зосередили на факторові щодо прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації. На наступне запитання анкети «Якою мірою, на Вашу думку, перелічені фактори впливають на стан злочинності в України?» було отримано такі відповіді. Серед факторів, що «суттєво впливають», на думку опитаних, домінують такі: високий рівень безробіття, різке розшарування населення за рівнем доходів (65,5%), відтік кваліфікованих працівників з правоохоронних органів (41,6%), наркотизація населення (38,9%), ресурсна і кадрова забезпеченість правоохоронних органів (38,1%), прогалини в чинному законодавстві (КПК, КК, ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші) (35,4%). Так виглядає п’ятірка факторів, що мають значний вплив на стан злочинності. Серед факторів, що «скоріше впливають», фіксуються такі – дитяча бездоглядність та безпритульність (40,7%), прояви сепаратизму окремих регіонів України (39,8%), поширення у ЗМІ культу насильства, жорстокості, порнографії, створення і функціонування незаконних воєнізованих формувань, використання їх в інтересах певних сил чи формувань, виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, недовіра громадян до правоохоронних органів (по 38,1%), недосконалість державної політики у сфері протидії злочинності (36,3%). Серед факторів, які «скоріше не впливають», з найвищими відсотковими показниками згадувалися такі – лібералізація прав та свобод «сексменшин» (33,6%), політичний популізм, використання інструменту правотворчості окремими політичними колами у вузькокорпоративних цілях всупереч загальносоціальним інтересам (30,1%), наявність гендерно обумовленого насильства (25,7%), прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації (24,8%), нерозвиненість громадянського суспільства та відсутність громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів (23,9%). Факторами, які «зовсім не впливають» на стан злочинності в Україні, з точки зору опитаних, виявилися: нерозвиненість громадянського суспільства та відсутність громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів (10,6%), лібералізація прав та свобод «сексменшин» (8,8%), прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації, наявність гендерно обумовленого насильства (по 8,0%), нелегальна міграція, недовіра громадян до правоохоронних органів (по 7,1%). Якщо аналізувати ці показники з огляду на рейтинг індексів, то тут виявляється така ситуація (див. рис. 1): 519 0,14 0,13 0,12 0,1 0,09 0,09 0,09 0,08 0,08 0,08 0,07 0,07 0,07 0,07 0,070,06 0,06 0,05 0,05 0,04 0,04 0,04 0,04 0,02 0,02 0,02 0,002 0,007 0,01 0,002 0 -0,006 -0,03 -0,02 -0,04 Отже, як свідчать отримані дані, факторами, які максимально впливають на стан злочинності в Україні, виявилися, по-перше, високий рівень безробіття, різке розшарування населення за рівнем доходів; по-друге, прогалини в чинному законодавстві (КПК, КК, ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші) та відтік кваліфікованих працівників з правоохоронних органів, наркотизація населення; по-третє, високий рівень корупції в державі, створення і функціонування незаконних воєнізованих формувань, використання їх в інтересах певних сил чи формувань. До факторів, що мають найменший вплив, належать, по-перше, лібералізація прав та свобод «сексменшин»; по-друге, наявність гендерно обумовленого насильства; по-третє, прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації, нерозвиненість громадянського суспільства та відсутність громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів. У відповідях на запитання «Як, на Вашу думку, вплине на стан злочинності в Україні підписання Президентом України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» (№ 7279), яким запроваджується інститут кримінальних проступків?» 46,0% респондентів вказали, що ці заходи ніяк не вплинуть на криміногенну ситуацію; 28,3% вважають, що вплив відбудеться, і буде пов’язаний зі збільшенням кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень. Трохи більше п’ятої частини опитаних свідчать, що реалізація вказаних заходів буде мати значний превентивний вплив та буде стримувати осіб від вчинення окремої групи злочинів; 5,3% правоохоронців обрали свій варіант відповіді (важко відповісти). Серед найбільш небезпечних внутрішніх загроз, які впливають на стан протидії злочинності в Україні сьогодні, з точки зору працівників Національної поліції України, домінують такі: високий рівень бідності населення країни – 73,5% опитаних цей аспект вважають найголовнішим; на другому місці з показником у 41,6% – зростання соціальної нерівності у суспільстві; третє місце займає альтернатива щодо зростання ризиків та небезпек, пов’язаних зі збройним конфліктом на Сході України – 39,8% респондентів обрали саме її; байдужість представників влади до соціальних потреб населення, відсутність збалансованих інтересів між владою і суспільством – на цю загрозу вказали 27,4% працівників поліції; на п’ятому місці альтернатива щодо неналежного захисту прав і свобод громадянина – 25,7%; Тінізація національної Структурна та функціональна Нерозвиненість громадянського Дитяча бездоглядність та Ресурсна і кадрова забезпеченість Поширення у ЗМІ культу насильства, Прояви сепаратизму окремих регіонів Нелегальна міграція Прояви обмеження свободи слова Високий рівень корупції в державі Недовіра громадян до правоохоронних Лібералізація прав та свобод Прогалини в чинному 520 також п’яту позицію поділяє загроза відносно низького рівня працевлаштування молоді – 25,7%; 21,2% загрозу бачать у неефективності системи державного управління, незбалансованість національної безпеки та соціальної політики; така ж саме кількість опитаних – 21,2% згадують про поглиблення моральної та духовної деградації суспільства; на сьомому місці рейтингу загроз – низька правова грамотність населення – 19,5%; 12,4% респондентів знаходять загрозу у зростанні обсягів міграції молоді за кордон; 10,6% увагу зосередили на зростанні недоступності здобуття вищої освіти; 8,0% у цьому контексті говорять про депопуляцію населення; ще 8,0% не змогли відповісти на запитання; 7,1% опитаних акцент роблять на недостатньо активній участі громадянського суспільства за діяльністю правоохоронних органів; 3,5% правоохоронців свідчать про зростання рівня недовіри в суспільстві, низький рівень толерантності та соціальної відповідальності; 2,7% вказали на свій варіант («не знаю», «усе зазначене»). Що стосується найбільш вагомих зовнішніх загроз, які впливають на стан протидії злочинності в Україні сьогодні, то рейтинг останніх отримав такий вигляд: на першому місці – посягання на територіальну цілісність країни – більше половини опитаних, а саме 55,8% обрали цей варіант; на другому місці за кількістю згадувань – альтернатива щодо втручання іноземних держав у внутрішні справи України – 26,5%; третє місце посіла альтернатива, що має відношення до зростання енергетичної залежності країни, – 23,9%; 21,2% зовнішньою загрозою вважають світові фінансові кризи та їх негативний вплив на економічну ситуацію в країні; 19,5% обрали у ролі зовнішньої загрози орієнтацію розвитку суспільства на європейські соціальні стандарти без врахування ментальних особливостей та ресурсних підстав їх реалізації; 18,6% опитаних ускладнилися з відповіддю на це запитання; 17,7% вказали на поширення міжнародної транснаціональної злочинності, тероризму; 9,7% говорять також про готовність приймати у свою культуру ментальні настанови інших народів та їхніх культур, слабкість національної ідентичності; 0,9% обрали свій варіант (усе згадане). За допомогою наступного запитання можна було виявити, які саме напрями мають бути головною метою у протидії злочинності в Україні. Отже, більше половини респондентів – 57,5% – головною метою вважають захист законних інтересів особи, суспільства, держави від злочинних посягань. Трохи менше половини опитаних – 40,7% – головну мету вбачають у зниженні злочинності та забезпеченні громадської безпеки. Третина опитаних – 33,6% – акцентують на утвердженні верховенства закону та зміцнення правопорядку в державі, а ще 32,7% говорять про створення умов стабільності громадської безпеки в державі; 21,2% працівників Національної поліції пріоритет віддали би формуванню умов безпечного існування та розвитку громадян, суспільства та держави; 19,5% згадують також здатність держави і суспільства своєчасно та ефективно реагувати на соціальні виклики, небезпеки, ризики та загрози. Не змогли відповісти на запитання 13,3% опитаних. Серед заходів, які мають позитивно впливати на стан протидії злочинності в Україні, респонденти обрали такі (розташовані в порядку убування): високі темпи розвитку економіки країни – 59,3%; удосконалення нормативно-правового забезпечення протидією злочинності (наприклад: внесення змін і доповнень до КПК України, ККУ) – 49,6%; територіальна цілісність, суверенітет, стабільність конституційного ладу – 41,6%; проведення системних реформ правоохоронної сфери та сфери правосуддя – 32,7%; орієнтація правоохоронної системи країни на кращі міжнародні практики (стандарти і норми) у протидії злочинності – 25,7%; збалансованість національної безпеки та державної політики в сфері протидії злочинності – 23,0%; запобігання, виявлення та попередження потенційних соціальних, економічних, політичних, культурних ризиків та небезпек у країні – 20,4%; розроблення та затвердження чіткої державної політики в сфері протидії злочинності (розробка стратегії та державної цільової програми) – 19,5%; прозора система публічного управління, створення професійного інституту публічної адміністрації, забезпечення її ефективності – 521 15,9%; покращення інформаційно-аналітичного забезпечення протидії злочинності в країні – 8,0%; 13,3% не змогли відповісти на запитання. На запитання «Хто із суб’єктів суспільних відносин і якою мірою повинен нести відповідальність за стан протидії злочинності в Україні?» відповіді респонденти надавали залежно від рангу того чи іншого суб’єкта з власної точки зору (від 1 до 15). Отже, результати відповідей на це запитання для більшої наочності доцільно надати у вигляді такого рейтингу (див. рис. 2): 14 11,55 12 11,18 10,84 10,18 9,82 10,35 10,08 9,87 10 8,85 8,67 8,26 8 6,17 6 5,42 5,18 5,46 4 2 0 Так, як це демонструє рейтинг, суб’єктами, які мають нести відповідальність за стан протидії злочинності у державі, насамперед, є Президент, Міністерство внутрішніх справ та Генеральна прокуратура. Серед суб’єктів, які менш відповідальні за стан протидії, з точки зору опитаних, виявилися громадяни, політичні партії, рухи, об’єднання та громадські об’єднання. «Як Ви вважаєте, як протягом останніх 2-х років змінилась діяльність НПУ з протидії злочинності?» – так було сформульовано наступне запитання. Третина опитаних – 34,5% – вважають, що діяльність Національної поліції України з протидії злочинності протягом останніх двох років суттєво покращилась; вдвічі менше респондентів – 15,9% підтримують протилежну точку зору і стверджують, що діяльність НПУ у цьому напряму погіршилась. Майже третина працівників поліції – 27,4% свідчить, що діяльність НПУ останнім часом взагалі не зазнала змін. Не дали відповіді на запитання 22,1%. Респонденти також мали оцінити вплив реформи НПУ на стан протидії злочинності в Україні. Отже, позитивною її бачать 38,1% опитаних – на їхню думку, поліція стала працювати ефективніше щодо протидії злочинності. Чверть правоохоронців, що прийняли участь у дослідженні – 26,5%, реформу НПУ оцінюють нейтрально – відбулися «косметичні» зміни але стан протидії злочинності залишився без суттєвих якісних змін. Приблизно така саме частка – 23,9%, навпаки, дає негативну оцінку реформі і говорить, що суттєвого впливу на злочинність не відбулося, стало складніше працювати. Ускладнилися з відповіддю на запитання 11,5% опитаних. Президент України Верховна Рада України Кабінет Міністрів України РНБО України МВС України ГПУ НПУ СБУ НАБУ ДБР Обласні державні адміністрації Органи місцевого самоврядування Політичні партії/рухи/об’єднання Громадські об’єднання Громадяни України 522 На запитання «Чи впливають на результативність (ефективність) Вашої роботи з протидії злочинності такі фактори?» працівники поліції відповідали, використовуючи індикатори шкали «результативність збільшується» / «не впливає на результативність» / «результативність зменшується». Так, результативність збільшується у разі забезпеченості робочим місцем та підвищенні соціальних гарантій та захисту поліцейських (пільгове кредитування на придбання житла, відшкодування витрат за найм житла) – по 68,1%; задовільному матеріально-технічному забезпеченні (закупівля якісного однострою, забезпеченні підрозділів поліції сучасними транспортними засобами та технікою) – 67,3%; підвищенні оплати праці на 50% – 66,4%. Навпаки, результативність зменшується при таких факторах, як наявний некомплект в підрозділі – 46,9%; наявні прогалини в КПК України, КК України – 40,7%. Не впливає на результативність проходження підвищення кваліфікації – 52,2%. Ще один фактор, який мав відношення до незмінності оплати праці, на думку опитаних, може як збільшувати результативність праці – 31,0%, так і зменшувати її – 26,5%, навіть не впливати на результативність – 21,2% – усе залежить від інших обставин. Ставлення населення України до нової поліції опитані оцінюють по-різному: 32,7% свідчать, що населення ставиться до поліції позитивно; 20,4% вважають, що населення демонструє байдуже ставлення; 18,6% – що оцінка населення є негативною. Не дали відповіді на запитання 28,3% респондентів. На запитання «Як Ви вважаєте, чи є сьогодні нижчезазначені програми / стратегії?» більшість працівників поліції дали негативні відповіді, а йшлося про чітко визначену державну політику у сфері протидії злочинності, чітко визначену державну стратегію в сфері протидії злочинності, затверджену державну комплексну програму протидії злочинності – відповідно негативні відповіді опитаних розподілилися так – 41,6%, 46,0%, 40,7%. Навпаки, стверджують, що перелічені стратегії мають місце та працюють, від чверті до третини усіх респондентів: максимальний показник отримала державна політика у сфері протидії злочинності – 32,7%; трохи менше опитаних вказали, що існує та працює державна стратегія в сфері протидії злочинності – 28,3%; 24,8% згадали державну комплексну програму протидії злочинності. Але, незважаючи на існування вказаних вище стратегій, додатково йшлося про потребу в розробці та затвердженні Державної комплексної програми протидії злочинності з метою удосконалення організації протидії злочинності та покращення координації діяльності суб’єктів у даному напрямку. Отже, переважна кількість респондентів – 63,7% – наголошують, що така стратегія вкрай потрібна і є необхідність у її скорішій розробці; 10,6% не вважають за потрібне розробляти та затверджувати вказану стратегію. Ускладнилися з відповіддю на запитання 25,7% опитаних. Серед тих 63,7%, хто хотів би бачити Державну комплексну програму протидії злочинності у роботі, виникали різні думки щодо того, на який період повинна бути розрахована така Державна програма. Максимальна частка респондентів – 31,0% – вважають, що вона має бути середньостроковою (3-5 років); 20,4% стверджують, що краще працюватиме короткострокова (1-2 роки) програма; про довгострокову (10-15 років) програму говорять лише 12,4% працівників поліції. На останнє запитання анкети «Яким вимогам, на Вашу думку, повинна відповідати Державна комплексної програми протидії злочинності?» відповіді опитаних розподілилися так: законність – це головний показник програми – на цю вимогу вказали 38,9% респондентів; пріоритетність захисту прав і свобод людини – 30,1% опитних зосередив свою увагу на вказаній вимозі; на третьому місці за кількістю загадувань – відповідність міжнародним стандартам – 23,9%; конкретність і цілеспрямованість працівники поліції винесли на четверту позицію – 25,7%; динамічність (можливість внесення змін і коректив до програми) замикає п’яту позицію 523 рейтингу – 22,1%; далі у порядку убування розташована ресурсна забезпеченість – 19,5%; врахування результатів кримінологічного моніторингу стану злочинності – на цю вимогу вказали 14,2% правоохоронців; об'єктивність і наукова обґрунтованість – згадану вимогу вважають актуальною 13,3% опитаних; чітке визначення об'єктів запобіжного впливу на злочинність – про це говорять 12,4% респондентів; на десятій позиції – реальність формування головних стратегічних напрямів щодо запобігання злочинності, тобто компетенційна можливість виконати запрограмоване суб'єктами запобіжної діяльності – 10,6%; прозорість процесу виконання положень програми вважають важливим 5,3%; узгодженість із програмами соціально-економічного та культурно-виховного розвитку – така ж саме кількість опитаних 5,3% підтримують вказану вимогу; спадкоємність, безперервність та контрольованість – лише 4,4% респондентів згадують цей аспект програми; директивність змістовного стилю документа (програми) – на останньому місці із кількісним показником у 1,8%; не відповіли на запитання 1,8%. 524 Додаток В Логічна модель Програми попередження злочинності в Канаді (Logic Model of the Crime Prevention Program) Операційні компоненти Стратегічні компоненти 1.Повідомляється про пріоритети Спільна Здійснення Розвиток та фінансування. робота з розробки поширення Діяльність 2.Запити та відбір цільових пропозицій з ключовими політики, знань щодо фінансування. партнерами досліджен- ефективних 3.Надання допомоги у розробці проекту. на всіх рівнях ня та оцінка практик 4.Забезпечення цільового фінансування (F/P/T) поперед- ження злочинності Стратегічна Політичні Інструменти співпраця з інструменти, попередження Фінансування проектів, спрямованих на зацікавлени- дослідження злочинності, Вихідні цільові групи ризику або на окремих осіб ми суб’єктами та оцінювання послуги, результати як у федера- досліджень розширення льному уряді, ресурсів та їх так і за його розподіл межами А. В. Підтримання D. Покращення Підвищення через відповідні співробітництва фізичної проекти між безпеки цільових груп- зацікавленими І. Більш глибоке розуміння та Першочергові навчальних ризику та сторонами в обізнаність зацікавлених закладів, окремих осіб громадах, які сторін про базові основи результати місць шляхом здійснюють попередження злочинності відпочинку, цільового фінансування грома- втручання (CPAF, NACFP, дських (CPAF, NACFP, YGPF) місць в YGPF) конкретних спільнотах C. Позитивні зміни в обізнаності, набутті позитивних навичок та відносинах серед цільових груп населення (CPAF, NACFP, YGPF) Е. Скорочення F. Позитивні зміни в ризиках, J. Використання та надійність Проміжні кількості злочинів захисних факторах та антисуспільній науково обґрунтованих стратегій результати на ґрунті ненависті поведінці серед дітей з груп ризику, з попередження / зниження в громадських молоді та злочинців з високим злочинності установах (SIP) ступенем ризику Результати в G. Підвищення Н. Зниження рівня довгостроковій почуття безпеки злочинної поведінки серед перспективі серед населення цільових груп 525 Додаток Г Схема розробки кримінологічних сценаріїв трансформації злочинності Цілі, завдання, вихідна гіпотеза Інтуїтивна модель Тенденції Аналіз сучасного стану та досліджуваного об’єкта (злочинності) Очікування закономірності Визначення ключових факторів, впливу на об’єкт Ендогенні Екзогенні загрози загрози Визначення домінуючої групи загроз, які є важкоконтрольованими Побудова базового варіанту (сценарію) розвитку об’єкта Аналіз базового сценарію та побудова альтернативних сценаріїв внаслідок можливих змін криміногенних факторів та наявних загроз Оптимістичний Песимістичний сценарій сценарій Реалістичний сценарій Аналіз та оцінка альтернативних сценаріїв Розробка пропозицій щодо прийняття управлінських рішень (в т.ч. альтернативних) задля досягнення бажаного результату при реалізації сценаріїв Формування підсумкового документа 526 Додаток Д Матриця впливу факторів (подій)/загроз на формування кримінологічних сценаріїв розвитку злочинності на середньостроковий період (інтуїтивна модель) Реалістичні сценарії Оптимістичні сценарії Песимістичні сценарії «Поступове «Стагнація та «Контроль «Злочинність «Турбулентна «Тріумф Фактори (події) / загрози зменшення» незначне та безпека» на дні» злочинність» злочинності» збільшення» Економічні фактори, що обумовлюють сценарії: «Консервація кризи» «Нарощування економічного потенціалу» «Колапс», «Суверенний дефолт» Соціальні: Зростання соціальної напруженості Низький рівень довіри до правоохоронних органів та суду Низький рівень довіри до влади Забезпечення соціальних пільг громадянам Запровадження ЗУ «Про соціальні послуги» Недоліки молодіжної політики, нерозв’язання соціальних проблем ВПО, учасників бойових дій Гуманітарні: Проблема ВПО, проблеми реабілітації учасників бойових дій на сході України Конфлікти на релігійному, національному, мовному підґрунті Нелегальна міграція Посилення інформаційної безпеки Політичні: Реформаторський курс нової влади Незмінність курсу на членство у Європейському Союзі та НАТО Курс на відбудову Донбасу Політична корупція «Очищення від старої влади» Політико-правовий популізм Посилення транскордонного співробітництва 527 Військово-політичні (стан збройного конфлікту на Донбасі) фактори, що обумовлюють розвиток сценаріїв: «Активізація збройного тиску РФ на України» «Поступове заморожування конфлікту на сході України» (варіанти: «млявий конфлікт», «ні війни, ні миру») «Дестабілізації внутрішньої обстановки в Україні» «Деокупація та інтеграція Донбасу» Правові: Курс на криміналізацію та посилення кримінальної відповідальності Запровадження з 01.01.2019 відповідальності за кримінальні проступки Прийняття ЗУ «Про прощення» (у разі деокупації Донбасу) Прийняття ЗУ «Про амністію на Донбасі» та «Про колабораціонізм» Запровадження перехідного правосуддя на території ООС Організаційно-управлінські Продовження реформи правоохоронних органів Крах правоохоронної та судової реформ («0» ефект) Дефіцит кадрів в правоохоронних органах Низька внутрішня репутація правоохоронних органів Недоліки в профілактиці злочинності Корумпованість правоохоронних та судових органів Посилення міжнародного співробітництва в сфері протидії злочинності Зовнішньополітичні фактори Запровадження ЄС щодо України сценарію «Європейський захист від турбулентного сусідства» Примітка: сценарій «Європейський захист від турбулентного сусідства»*. Сценарій має песимістичний характер. Це сценарій відносно України з боку країн- членів ЄС як реакція на ускладнення у сфері національної безпеки. Його суть може полягати в захисті та тимчасовому відмежуванні країн-членів ЄС від України, де мають місце проблеми, пов’язані з організованою злочинністю, тероризмом, корупцією, еміграцією. Як наслідок, завдяки такому сценарію можуть бути розроблені заходи щодо введення жорстких візових режимів на східних кордонах ЄС, посилення митних вимог, застосування селективності до гуманітарних стосунків. Проте така ситуація, з одного боку, буде свідчити про тимчасовий «безпековий карантин» для України та надання можливості спільними зусиллями стабілізувати криміногенну обстановку. При цьому сценарію буде посилений силове запобігання злочинності [Згуровський М.З. Сценарний аналіз як системна методологія передбачення. Системні дослідження та інформаційні технології, 2002, 1. С. 25. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50211 ]. * Базується на сценарії «Турбулентоного сусідства», визначеного в Регіональній програмі Європейського Союзу «Європа-2010» [Європейська регіональна політика: натхнення для країн, що не входять до ЄС?. URL: https://ec.europa.eu/regional_policy/sources/docgener/presenta/international/external_uk.pdf (дата звернення: 03.02.2019)] 528 Додаток Е Огляд чинних стратегічних документів з реалізації державної політики в сфері протидії злочинності в Україні (2015-2019 роки) станом на 01.10.2019 Безпекова сфера Стратегія Концепція Програма План заходів Проблеми Про затвердження Державної Про затвердження 1. Безпека дорожнього програми підвищення рівня плану заходів щодо руху Про схвалення Стратегії підвищення Відсутня безпеки дорожнього руху в реалізації Стратегії рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року: підвищення рівня безпеки Україні на період до 2020 року: Постанова КМУ від 25 квітня дорожнього руху в Україні Розпорядження КМУ від 14 червня 2018 р. № 435. на період до 2020 року: 2017 р. № 481-р (За прогнозами Уряду, при Розпорядження КМУ від 28 виконанні програми в повному березня 2018 р. № 231-р . обсязі до 2020 року кількість загиблих і травмованих у результаті ДТП зменшиться на 30%, порівняно з 2016 роком. Програма також покликана наблизити національні показники безпеки дорожнього руху до середньоєвропейського рівня: з восьми загиблих у ДТП на 100 тис. населення до чотирьох.) 2. Протидія Про рішення Ради національної Про затвердження плану Закон, який кіберзлоичнності безпеки і оборони України від 29 заходів на 2017 рік набув грудня 2016 року «Про Доктрину Відсутня Відсутня з реалізації чинності інформаційної безпеки України»: Указ Стратегії кібербезпеки 09.05.2018, Президента України від 25 лютого України: Розпорядження фактично 2017 року № 47/2017 КМУ від 10 березня 2017 р. дублює № 155-р окремі Стратегія кібербезпеки України, положення затверджена Указом Президента Про затвердження плану вже 529 України від 15 березня 2016 року № заходів на 2018 рік з затверджено 96/2016 реалізації Стратегії ї Стратегії. кібербезпеки України: Про основні засади забезпечення Розпорядження КМУ від 11 На сьогодні кібербезпеки України: Закон України липня 2018 р. № 481-р державна від 05.10.2017 № 2163-VIII програма відсутня 3. Протидія Про схвалення Стратегії державної Про затвердження плану Відсутня нелегальній міграції міграційної політики України Відсутня Відсутня заходів на 2018-2021 роки окрема на період до 2025 року: Розпорядження щодо реалізації Стратегії програма КМУ від 12 липня 2017 р. № 482-р державної міграційної політики України на період до 2025 року: Про рішення Ради національної Частково питання протидії Розпорядження КМУ від 29 безпеки і оборони України від 1 нелегальній міграції серпня 2018 р. № 602-р березня 2018 року «Про невідкладні охоплюється: заходи з нейтралізації загроз національній безпеці у сфері Державною програмою міграційної політики»: Указ розвитку транскордонного Президента України від співробітництва на 2016-2020 17 березня 2018 року № 72/2018 роки, затверджена Постановою КМУ від 23 серпня 2016 р. № 554 4. Протидія корупції Про Стратегію сталого розвитку Державна програму щодо Про затвердження Плану Спостерігає «Україна - 2020»: Указ Президента реалізації засад державної заходів з реалізації ться України від 12.01.2015 № 5/2015 Відсутня антикорупційної політики в Стратегії комунікацій у затягування (визначено частково) Україні (Антикорупційної сфері запобігання та у стратегії) на 2018-2020 роки ще протидії корупції на 2018 затверджен Про схвалення Стратегії комунікацій не розроблена рік: Розпорядження КМУ ні у сфері запобігання та протидії від 31 січня 2018 р. № 86-р атикорупцій корупції: Розпорядження КМУ від 23 ної серпня 2017 р. № 576-р Указом Президента України Стратегії та №505/2019 від 9 липня 2019 розробки Уряд 25.04.2018 Схвалив проект року ініційовано розробку відповідної Закону України «Про Антикорупційну проекту програми боротьби з Програми стратегію на 2018-2020 роки» контрабандою і корупцією ( https://www.kmu.gov.ua/ua/news/uryad- shvaliv-proekt-zakonu-ukrayini-pro- antikorupcijnu-strategiyu-na-2018-2020- roki) 530 5. Боротьба з Про реалізацію Стратегії Програма Про схвалення Стратегії розвитку відмиванням брудних Відсутня Відсутня розвитку системи відсутня системи коштів, запобігання та протидії запобігання та протидії легалізації фінансуванням легалізації (відмиванню) (відмиванню) тероризму доходів, одержаних доходів, одержаних злочинним злочинним шляхом, шляхом, фінансуванню фінансуванню тероризму та тероризму та фінансуванню фінансуванню розповсюдження зброї розповсюдження зброї масового знищення на період до 2020 масового знищення на року: Розпорядження КМУ від 30 період до 2020 року: грудня 2015 р. № 1407-р Розпорядження КМУ від 30 серпня 2017 р. № 601-р 6. Боротьба з В частині протидії Передбачен організованою Концепція державної політики у сфері Відсутня Відсутня легалізації є спільні плани о, що КМУ злочинністю, боротьби з організованою заходів: повинен транснаціональною злочинністю, схвалена Указом Про реалізацію Стратегії забезпечити злочинністю, Президента України від 21 жовтня розвитку системи розроблення транскордонною 2011 року № 1000/2011 (є морально запобігання та протидії і затвердж. в злочинністю застарілою та не відповідає сучасним легалізації (відмиванню) установ. умовам) доходів, одержаних порядку до злочинним шляхом, 1 липня Про рішення Ради національної фінансуванню тероризму 2018 року безпеки і оборони України від 6 травня та фінансуванню Стратегії 2015 року «Про заходи щодо розповсюдження зброї боротьби з посилення боротьби зі злочинністю в масового знищення на організов. Україні»: Указ Президента України період до 2020 року: злочин-тю від 16.06.2015 № 341/2015 Розпорядження КМУ від 30 разом із Частково питання протидії серпня 2017 р. № 601-р Планом дій, Про рішення Ради національної транскордонним злочинам як: що безпеки і оборони України від 1 нелегальна міграція, міститиме березня 2018 року «Про невідкладні контрабанда, організована конкретні заходи з нейтралізації загроз злочинність охоплюється: цілі, заходи, національній безпеці у сфері строки, міграційної політики»: Указ Державною програмою очікувані Президента України від 17 березня розвитку транскордонного результати, 2018 року № 72/2018 співробітництва на 2016-2020 показники роки, затверджена Постановою виконання 531 Нова Стратегія боротьби з КМУ від 23 серпня 2016 р. та достатнє організованої злочинністю № 554 ресурсне знаходиться в процесі розробки забезпеч., (виконавець МВС України). передбачив ши В МВС обговорили питання комплексне розроблення нової Стратегії боротьби впровадж. з організованою злочинністю сучасних (04.03.2019). URL: систем https://mvs.gov.ua/ua/news/18835_V_M кримінал. VS_obgovorili_pitannya_rozroblennya_n аналізу, ovoi_Strategii_borotbi_z_organizovanoy зокрема u_zlochinnistyu.htm (дата звернення: методології 05.03.2019) Європолу Частково питання розвитку транскордонного співробітництва охоплюється: Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2020 року, затвердженої Постановою КМУ від 6 серпня 2014 р. № 385 7. Протидія Про схвалення Стратегії державної Про затвердження плану Плани незаконному обігу політики щодо наркотиків на період Відсутня Відсутня заходів на 2015 рік з заходів з наркотиків до 2020 року: Розпорядження КМУ реалізації Стратегії реалізації від 28 серпня 2013 р. № 735-р державної політики щодо Стратегії наркотиків на період до на 2016- 2020 року: Розпорядження 2018 роки КМУ від 25 березня 2015 р. відсутні. № 514-р План заходів на 2019-2020 роки з реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року, затверджений Розпорядженням КМУ від 06 лютого 2019 р. № 56-р 8. Протидія Про схвалення Стратегії у сфері Відсутній, хоча і Окрема контрабанді протидії незаконному виробництву та Відсутня Відсутня анонсований Урядом 18 стратегія 532 обігу тютюнових виробів на період до червня 2018. Так відбулося відсутня. 2021 року: Розпорядження КМУ від 23 засідання Координаційної Вибіркові серпня 2017 р. № 570-р ради з керівництвом питання силового блоку, під час знайшли якого керівники силових своє органів України засвідчили відображе Частково питання протидії найвищу готовність до ння в контрабанді охоплюється: боротьби з контрабандою і Стратегії тіньовими схемами на національ Державною програмою митниці. Кабінет міністрів і ної розвитку транскордонного силові відомства розробили безпеки співробітництва на 2016-2020 спільний план щодо України роки, затверджена Постановою боротьбі з контрабандою. (2015) КМУ від 23 серпня 2016 р. [ У ряд прийняв План № 554 боротьби з контрабандою на митниці 20.06.2018. URL: : https://economics.unian.ua/f Указом Президента України inance/10159211-uryad- №505/2019 від 9 липня 2019 priynyav-plan-borotbi-z- року ініційовано розробку kontrabandoyu-na-mitnici- проекту програми боротьби з video.html (дата звернення: контрабандою і корупцією 01.03.2019)] 9. Забезпечення Окрема стратегія відсутня. Окремі Окрема громадської безпеки питання висвітлені: Відсутня Відсутня Відсутня Стратегія, Про рішення Ради національної Програма безпеки і оборони України від 6 травня та План 2015 року «Про Стратегію Частково передбачені: відсутні національної безпеки України»: Указ Президента України від 26 травня 2015 План заходів з реалізації року № 287/2015 Концепції боротьби з тероризмом, затверджений Про особливості державної політики із Розпорядження КМУ від 11 забезпечення державного суверенітету липня 2013 р. № 547-р України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях: Закон України від 18.01.2018 № 2268-VIII. Концепція боротьби з тероризмом в 533 Україні, затверджена Указом Президента України від 5 березня 2019 року № 53/2019 Про схвалення Стратегії розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України на період до 2020 року: Розпорядження КМУ від 15 листопада 2017 р. № 1023-р. 10. Протидія торгівлі людьми Відсутня Про схвалення Концепції Про затвердження Державної Відсутня Державної соціальної соціальної програми протидії програми протидії торгівлі торгівлі людьми на період до Частково відображено: Частково окремі позиції відображені: людьми на період до 2020 2020 року: Постанова КМУ від План заходів з реалізації року: Розпорядження КМУ від 24 лютого 2016 р. № 111 національної стратегії у Національна Стратегія 7 жовтня 2015 р. № 1053-р сфері прав людини на у сфері прав людини (2015), період до 2020 року, затверджена Указом Президента затверджений КМУ від 23 України від 25 серпня 2015 року листопада 2015 р. № 1393-р № 501/2015 11. Протидія Стратегія національної безпеки Про затвердження плану Новий тероризму України, затверджена Указом Відсутня Відсутня заходів з реалізації План Президента України від 26 травня 2015 Концепції боротьби з заходів року № 287/2015 тероризмом: КМУ розпорядження КМУ від 11 впродовж Концепція боротьби з тероризмом в липня 2013 р. № 547-р двох Україні, затверджена Указом (заходи передбачені до місяців з Президента України від 5 березня 2019 2020. редакція від моменту року № 53/2019 08.02.2017). схвалення нової Концепції 2019 року, не розроблен ий та не затвердже ний. 12. Протидія Основні напрями реалізації державної Концепції Державної домашньому політики у сфері запобігання та соціальної програми Відсутня Відсутній насильству протидії домашньому насильству запобігання та протидії викладені в Законі України «Про домашньому насильству та 534 запобігання та протидію домашньому насильству за ознакою статі на насильству» від 7 грудня 2017 року період до 2023 року, схвалена № 2229-VIII Розпорядженням КМУ від 10 жовтня 2018 р. № 728-р Частково відображено в: Частково відображено в: План заходів з реалізації Національній стратегії національної стратегії у у сфері прав людини (2015), сфері прав людини на затвердженій Указом Президента період до 2020 року, України від 25 серпня 2015 року затверджений КМУ від 23 № 501/2015 листопада 2015 р. № 1393-р 13. Протидія Про Основні засади (стратегію) Концепція національної злочинності в сфері державної екологічної політики екологічної політики України Відсутня Відсутній екології та України на період до 2030 року, на період до 2020 року, надрокористування затверджених Законом України від 28 схвалена розпорядження КМУ лютого 2019 року № 2697-VIII від 17 жовтня 2007 р. № 880-р 14. Протидія Частково відображена: План заходів з реалізації насильницьким Національна Стратегія Відсутня Відсутня національної стратегії у злочинам у сфері прав людини (2015), сфері прав людини на затверджена Указом Президента період до 2020 року, України від 25 серпня 2015 року затверджений № 501/2015 Розпорядженням КМУ від 23 листопада 2015 р. № 1393-р 15. Попередження та Частково відображена: Концепція Державної Державна соціальна програма План заходів з реалізації протидія Національна Стратегія соціальної програми забезпечення рівних прав та національної стратегії у дискримінації у сфері прав людини (2015), забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків сфері прав людини на затверджена Указом Президента можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, період до 2020 року, України від 25 серпня 2015 року на період до 2021 року, затверджена Постановою КМУ затверджений № 501/2015 схвалена Розпорядженням від 11 квітня 2018 р. № 273 Розпорядженням КМУ від КМУ від 5 квітня 2017 р. № 23 листопада 2015 р. 229-р № 1393-р; План заходів щодо реалізації Стратегії захисту Стратегія захисту та інтеграції в та інтеграції в українське українське суспільство ромської суспільство ромської національної меншини на період до національної меншини на 2020 року, схвалена Указом період до 2020 року, Президента України від 8 квітня 2013 затверджений року № 201/2013 Розпорядженням КМУ від 535 11 вересня 2013 р. № 701-р; Національний План дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року, затверджений Розпорядженням КМУ від 05 вересня 2018 р. № 634-р 536 537 538 539 Додаток Ж Структурно-логічна схема ініціювання розроблення проекту державної цільової програми з протидії злочинності та надання пропозиції до нього (на підставі Закону України «Про державні цільові програми») Суб’єкти, уповноважені ініціювати Суб’єкти, уповноважені надавати розробку Програми (ст. 6 Закону) пропозиції до проекту Концепції та проекту Програми Державний рівень Державний рівень Формування Концепції КМУ Програми Зацікавлені ЦОВВ Розробка ДБР як ЦОВВ зі проекту спеціальним статусом ЦОВВ: Програми 1. МВС України Зацікавлені правоохоронні органи: ГПУ, СБУ, НАБУ 2. НПУ (через та інші МВС України) НАНУ (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького) Регіональний рівень ОДА ОДА, Обласні ради У разі необхідності державної підтримки у вирішенні регіональних проблем протидії Всі зацікавлені суб’єкти, Обласні ради злочинності зокрема: територіальні управління ЦОВВ, НДУ, ВНЗ, підприємства, установи та організації тощо. Місцевий рівень Органи місцевого самоврядування Інші зацікавлені суб’єкти Інститути громадянського суспільства (наприклад: громадські організації), громадськість мають право подавати пропозиції до проектів програмних документів на будь-кому рівні 540 Структурно-логічна схема ініціювання розроблення проекту державної цільової програми з протидії злочинності (на підставі чинного законодавства та запропонованих змін*) Суб’єкти, уповноважені ініціювати розробку Програми Державний рівень Президент України (ст. 106 Конституції України) КМУ Формування РНБОУ ЦОВВ: Концепції (ст. 4 Закону України «Про 1. МВС України Програми Раду національної безпеки і оборони України») 2. НПУ (через Розробка МВС України) проекту Програми Національна рада (комітет) з протидії злочинності (на кшталт NCPC в зарубіжних країнах)¹ Регіональний рівень ОДА У разі необхідності державної підтримки у вирішенні регіональних проблем протидії Обласні ради злочинності Інститути громадянського суспільства (наприклад: громадські організації, Кримінологічна асоціація України), громадськість, реалізуючи право на звернення, можуть спонукати головних ініціаторів розробки програм, визначених чинним законодавством, до необхідності ініціювання їх розроблення ¹ Пропонується, що діяльність Національної ради (комітету) з протидії злочинності буде спрямовуватись та координуватися Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. Даний суб’єкт буде мати право не тільки ініціювати розробку відповідних програмних документів, а і відповідати за координацію всіх суб’єктів, які задіяні до виконання таких програм, контролювати їх діяльність, узагальнювати інформацію про результати їх виконання, запроваджувати грантову підтримку виконання державних програм з протидії злочинності на місцевому рівні. Для цього буде необхідним розробити проект Закону України «Про Національну раду (комітет) з протидії злочинності» та у разі його прийняття потребуватиме внесення змін та доповнень в низку інших законодавчих документів, зокрема до Закону України «Про Кабінет Міністрів України». Як варіант, за прикладом США, цей орган може бути утворений і при Президентові України на підставі п. 28 ст. 106 Конституції України (або як постійно діючий комітет при РНБОУ). * Пропоновані зміни будуть виділені помаранчевим кольором. 541 Структурно-логічна схема надання пропозицій до проекту державної цільової програми з протидії злочинності (на підставі чинного законодавства та запропонованих змін*) Суб’єкти, уповноважені надавати пропозиції до проекту Концепції та проекту Програми Державний рівень КМУ Зацікавлені ЦОВВ Акумуляція та ДБР як ЦОВВ зі узагальнення пропозиції спеціальним статусом ЦОВВ: Проект Зацікавлені правоохоронні 1. МВС України Концепції органи: ГПУ, СБУ, НАБУ Програми та інші 2. НПУ (через МВС України) Проект Програми НАНУ (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького) Національна рада (комітет) з протидії НАПрНУ (НДІ вивчення злочинності (на кшталт проблем злочинності ім. NCPC в зарубіжних академіка В.В. Сташиса) країнах) Регіональний рівень ОДА, Обласні ради Всі зацікавлені суб’єкти, зокрема: територіальні управління ЦОВВ, НДУ, Комітети з протидії ВНЗ, підприємства, злочинності при ОДА установи та організації тощо. Місцевий рівень Органи місцевого Комісії з протидії самоврядування та Інші зацікавлені суб’єкти злочинності при органах місцевого самоврядування Інститути громадянського суспільства (наприклад: громадські організації, Кримінологічна асоціація України), громадськість мають право подавати пропозиції до проектів програмних документів на будь-кому рівні * Пропоновані зміни будуть виділені помаранчевим кольором. 542 Додаток К Пропозиції з вдосконалення законодавства з програмування протидії злочинності Проект змін та доповнень до Закону України «Про державні цільові програми» від 18 березня 2004 року № 1621-IV Поточна редакція Редакція зі змінами Стаття 1. Визначення та види державних цільових програм Стаття 1. Визначення та види державних цільових програм Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Державні цільові програми поділяються на: Державні цільові програми поділяються на: загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, (далі - загальнодержавні програми) - це програми, які охоплюють національної безпеки та протидії злочинності (далі - всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають загальнодержавні програми) - це програми, які охоплюють всю довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та територію держави або значну кількість її регіонів, мають місцевими органами виконавчої влади; довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади; інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих галузей потребують державної підтримки. економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки. Стаття 2-1 Принципи державно цільового програмування Відсутня норма Розроблення державних цільових програм здійснюється з дотриманням принципів: пріоритетності захисту прав і свобод 543 людини, законності, об'єктивності та наукової обґрунтованості, конкретності, цілеспрямованості, директивності, системності, диференціації, динамічності, спадкоємності, безперервності, відповідності міжнародним стандартам, фінансового забезпечення, контрольованості (в тому числі з богу громадянського суспільства) та підзвітності. Стаття 6. Ініціювання розроблення державної цільової програми Стаття 6. Ініціювання розроблення державної цільової програми та та громадське обговорення концепції програми громадське обговорення концепції програми Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи Національний банк України, Національна академія наук України, виконавчої влади, Національний банк України, Рада національної Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та безпеки та оборони України, Національна академія наук України, Севастопольська міські ради, Рада міністрів Автономної Республіки Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні Севастопольська міські ради, Рада міністрів Автономної Республіки адміністрації можуть ініціювати розроблення державної цільової Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні програми, розробляти та проводити громадське обговорення адміністрації можуть ініціювати розроблення державної цільової концепції програми. програми, розробляти та в обов’язковому порядку проводити громадське обговорення концепції програми. Концепція державної цільової програми розробляється з метою обґрунтування необхідності розроблення державної цільової Концепція державної цільової програми розробляється з метою програми та визначення оптимального варіанта розв'язання обґрунтування необхідності розроблення державної цільової програми проблеми. та визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми. Проект концепції державної цільової програми повинен містити: Проект концепції державної цільової програми повинен містити: визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма; визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма; аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності необхідності її розв'язання шляхом розроблення і виконання її розв'язання шляхом розроблення і виконання програми; програми; визначення мети програми; визначення мети програми; визначення, порівняльний аналіз можливих варіантів розв'язання визначення, порівняльний аналіз можливих варіантів розв'язання проблеми, з врахуванням позитивного досвіду зарубіжних країн та проблеми та обґрунтування оптимального варіанта; обґрунтування оптимального варіанта; визначення на основі оптимального варіанта шляхів і засобів визначення на основі оптимального варіанта шляхів і засобів розв'язання проблеми, строків виконання програми; розв'язання проблеми, строків виконання програми; 544 оцінку очікуваних результатів виконання програми, зокрема оцінку очікуваних результатів виконання програми, зокрема економічних, соціальних, екологічних, та визначення її ефективності; економічних, соціальних, екологічних, безпекових та визначення її ефективності; оцінку фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми. оцінку фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми. Проект концепції державної цільової програми публікується в офіційних засобах масової інформації для громадського обговорення. Проект концепції державної цільової програми публікується в офіційних засобах масової інформації та/або розміщується на Ініціатор розроблення державної цільової програми подає Кабінету Міністрів України погоджений із центральними органами офіційних сайтах суб’єктів, які відповідають за розроблення державної цільової програми, для громадського обговорення. виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері економічного розвитку, державної фінансової політики, Ініціатор розроблення державної цільової програми подає Кабінету державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту Міністрів України погоджений із центральними органами виконавчої населення, а в разі необхідності також з іншими міністерствами, влади, що забезпечують формування державної політики у сфері центральними та місцевими органами виконавчої влади проект економічного розвитку, державної фінансової політики, державної концепції програми. політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, а в разі необхідності також з іншими міністерствами, центральними та У разі виникнення потреби в розробленні та виконанні державної місцевими органами виконавчої влади проект концепції програми. цільової програми з метою ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій концепція програми може не розроблятися. У разі виникнення потреби в розробленні та виконанні державної цільової програми з метою ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій концепція програми може не розроблятися. Стаття 8. Державний замовник державної цільової програми Стаття 8. Державний замовник державної цільової програми Державним замовником державної цільової програми можуть Державним замовником державної цільової програми можуть бути бути центральні органи виконавчої влади, Національна академія наук центральні органи виконавчої влади, Національна академія наук України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Державний замовник здійснює загальне керівництво і контроль за Державний замовник здійснює загальне керівництво і контроль за розробленням державної цільової програми та виконанням її заходів розробленням державної цільової програми та виконанням її заходів і і завдань. завдань. Державний замовник: Державний замовник: призначає керівника державної цільової програми, основними призначає керівника державної цільової програми, основними завданнями якого є оперативне управління та контроль за завданнями якого є оперативне управління та контроль за розробленням 545 розробленням і виконанням програми; і виконанням програми; подає пропозиції щодо внесення змін до державної цільової подає пропозиції щодо внесення змін до державної цільової програми, а також припинення її виконання; програми, а також припинення її виконання; готує щорічний звіт про результати виконання державної готує щорічний звіт про результати виконання державної цільової цільової програми та подає його на розгляд Кабінету Міністрів програми та подає його на розгляд Кабінету Міністрів України з метою України з метою визначення ефективності виконання програми. визначення ефективності виконання програми. Строки подання Строки подання державним замовником проміжних звітів державним замовником проміжних звітів визначаються нормативно- визначаються нормативно-правовим актом, яким затверджено правовим актом, яким затверджено програму. Звіт після розгляду та програму; схвалення Кабінету Міністрів України оприлюднюється на його готує заключний звіт про результати виконання програми та офіційному сайті впродовж місяця. подає його на розгляд Кабінету Міністрів України. готує заключний звіт про результати виконання програми та подає його на розгляд Кабінету Міністрів України. Звіт після розгляду та схвалення Кабінету Міністрів України оприлюднюється на його офіційному сайті впродовж місяця. Стаття 10. Затвердження державної цільової програми Стаття 10. Затвердження державної цільової програми Загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, Загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля за соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, поданням Кабінету Міністрів України затверджуються законом. національної безпеки та протидії злочинності за поданням Кабінету Міністрів України затверджуються законом. (паралельно потребує Інші державні цільові програми за поданням державних внесення змін та доповнень п.6 ч. 1 ст. 85 Конституції України) замовників затверджуються Кабінетом Міністрів України. Інші державні цільові програми за поданням державних замовників затверджуються Кабінетом Міністрів України. Стаття 13. Контроль за виконанням державної цільової програми Стаття 13. Контроль за виконанням державної цільової програми Контроль за виконанням державної цільової програми Контроль за виконанням державної цільової програми здійснюється здійснюється з метою: з метою: забезпечення виконання заходів та завдань програми в забезпечення виконання заходів та завдань програми в установлені установлені строки; строки; досягнення передбачених цільових показників програми; досягнення передбачених цільових показників програми; забезпечення використання фінансових, матеріально-технічних та забезпечення використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів за призначенням. інших ресурсів за призначенням. 546 Контроль за виконанням державної цільової програми здійснює Контроль за виконанням державної цільової програми здійснює Кабінет Міністрів України шляхом розгляду проміжних, щорічних, Кабінет Міністрів України шляхом розгляду проміжних, щорічних, заключного звітів про результати виконання державної цільової заключного звітів про результати виконання державної цільової програми та узагальненого висновку про кінцеві результати програми та узагальненого висновку про кінцеві результати виконання виконання програми. програми. Безпосередній контроль за виконанням заходів і завдань Безпосередній контроль за виконанням заходів і завдань програми, програми, ефективним та цільовим використанням коштів її ефективним та цільовим використанням коштів її виконавцями виконавцями здійснюють державні замовники. здійснюють державні замовники. Контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних Контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів здійснюють спеціально уповноважені органи державної влади коштів здійснюють спеціально уповноважені органи державної влади відповідно до закону. відповідно до закону. Норма відсутня Також запроваджується громадській контроль за ефективністю виконання державних цільових програм (Право на Громадський контроль реалізується відповідно до законів України «Про громадські об'єднання», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян». В перспективі є доцільним розглянути два законопроекти: 1) Про громадський контроль (№2737-1 від 13.05.2015, автор Королевськ Н.Ю.). URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=55101, 2) Про громадянський контроль за діяльністю органів влади, їх посадових і службових осіб (№ 9013 від 07.08.2018, автор Каплін С.М.). URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JH6YD00A.html) 547 Пропозиції до Стратегії розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ на період до 2020 року, схваленої Розпорядження КМУ від 15 листопада 2017 р. № 1023-р. Поточна редакція Редакція зі змінами* Стратегічні пріоритети 1-3 Стратегічні пріоритети 1-3 Створення безпечного середовища Створення безпечного середовища Реалізація пріоритету передбачає створення безпечного Реалізація пріоритету передбачає створення безпечного середовища життєдіяльності людей, що забезпечується шляхом середовища життєдіяльності людей, що забезпечується шляхом провадження орієнтованої на потреби населення діяльності органів провадження орієнтованої на потреби населення діяльності органів системи МВС, її швидким і компетентним реагуванням на системи МВС, її швидким і компетентним реагуванням на надзвичайні ситуації і події, що загрожують особистій чи публічній надзвичайні ситуації і події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, вжиття запобіжних заходів та активної участі населення у безпеці, вжиття запобіжних заходів та активної участі населення у забезпеченні публічної безпеки і порядку. забезпеченні публічної безпеки і порядку. Досягнення очікуваного результату потребує подолання таких Досягнення очікуваного результату потребує подолання таких викликів, як: викликів, як: складна криміногенна ситуація в державі, високий рівень складна криміногенна ситуація в державі, високий рівень корупції корупції та організованої злочинності, економічна нестабільність та та організованої злочинності, економічна нестабільність та поява поява нових типів загроз і злочинів унаслідок збройної агресії з боку нових типів загроз і злочинів унаслідок збройної агресії з боку Російської Федерації; Російської Федерації; ….. ….. недосконалість законодавства щодо забезпечення публічного недосконалість законодавства щодо забезпечення публічного порядку і безпеки під час проведення масових заходів; порядку і безпеки під час проведення масових заходів; відсутність належних навичок забезпечення особистої безпеки і недосконалість законодавства щодо врахування недостатній рівень розуміння населенням своєї активної ролі в кримінологічної безпеки при плануванні території; забезпеченні публічної безпеки. відсутність належних навичок забезпечення особистої безпеки і недостатній рівень розуміння населенням своєї активної ролі в * Запропоновані зміни виділені напівжирним шрифтом. 548 забезпеченні публічної безпеки. Подолання викликів планується здійснювати такими шляхами: Подолання викликів планується здійснювати такими шляхами: створення механізмів залучення територіальних громад до виконання завдань органами системи МВС; створення механізмів залучення територіальних громад до виконання завдань органами системи МВС; посилення взаємодії органів системи МВС з органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади, спільна посилення взаємодії органів системи МВС з органами місцевого підготовка програм профілактики правопорушень і програм самоврядування та місцевими органами виконавчої влади, спільна забезпечення публічної безпеки з залученням громадськості; підготовка програм профілактики правопорушень і програм забезпечення публічної безпеки; ……… ……. сприяння поширенню практики запобігання злочинності шляхом планування територій; сприяння поширенню практики запобігання злочинності шляхом планування територій; розроблення і впровадження разом з іншими державними підвищення рівня обізнаності і розвиток навичок населення, органами оновлених стандартів планування територій з пов’язаних з належним реагуванням у надзвичайних ситуаціях і обов’язковим врахуванням потенційних кримінологічних загроз (внесення зміни в ДБН Б.2.2-12:2019 Планування і забудова забезпеченням особистої безпеки; територій / Наказ Міністерства регіонального розвитку, забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі шляхом будівництва та житловокомунального господарства України від надання пріоритету превентивним заходам, розвитку відповідного 26.04.2019 р. № 104. URL: структурного підрозділу Національної поліції для здійснення https://dbn.co.ua/load/normativy/dbn/b_2_2_12/1-1-0-1802); контролю за безпекою дорожнього руху на автомобільних дорогах державного значення, запровадження фіксації фактів порушень правил дорожнього руху в автоматичному режимі. Протидія злочинності Протидія злочинності Реалізація пріоритету передбачає забезпечення зміцнення Реалізація пріоритету передбачає забезпечення зміцнення публічної безпеки і порядку в державі шляхом виконання публічної безпеки і порядку в державі шляхом розробки та превентивних програм і підвищення спроможностей органів системи виконання превентивних програм (зокрема, спрямованих на МВС у протидії злочинності. протидію: загально кримінальної злочинності, насильницької злочинності, молодіжної злочинності) і підвищення спроможностей 549 органів системи МВС у протидії злочинності. Досягнення очікуваного результату потребує подолання таких Досягнення очікуваного результату потребує подолання таких викликів, як: викликів, як: підвищення рівня злочинності, обумовлене складною соціально- підвищення рівня злочинності, обумовлене складною соціально- економічною ситуацією в державі, внутрішніми і зовнішніми економічною ситуацією в державі, внутрішніми і зовнішніми загрозами національній безпеці в умовах збройної агресії Російської загрозами національній безпеці в умовах збройної агресії Російської Федерації; Федерації; низький рівень ефективності превентивних заходів у сфері низький рівень ефективності превентивних заходів у сфері протидії злочинності; протидії злочинності; відсутність ефективної взаємодії суб’єктів забезпечення недостатній рівень програмування протидії злочинності; національної безпеки у сфері боротьби із злочинністю; відсутність ефективної взаємодії суб’єктів забезпечення ......... національної безпеки у сфері боротьби із злочинністю; ……… Подолання викликів здійснюватиметься такими шляхами: Подолання викликів здійснюватиметься такими шляхами: підвищення ролі превентивної діяльності у сфері протидії підвищення ролі превентивної діяльності у сфері протидії злочинності та впровадження відповідних програм; злочинності, розробка науково-обґрунтованих програм та їх удосконалення організаційних і правових основ для посилення впровадження на національному, регіональному та місцевому боротьби з організованою злочинністю та протидії торгівлі людьми, рівнях; домашньому та гендерно обумовленому насильству, підвищення ефективності виконання превентивних програм наркозлочинності та кіберзлочинності; через налагодження чіткої координації зацікавлених суб’єктів упровадження інституту кримінальних проступків і нових шляхом створення при МВС України Національного центру з процесуальних форм для підвищення ефективності досудового протидії злочинності; розслідування; удосконалення організаційних і правових основ для посилення боротьби з організованою злочинністю та протидії торгівлі людьми, ……….. домашньому та гендерно обумовленому насильству, наркозлочинності та кіберзлочинності; упровадження інституту кримінальних проступків і нових процесуальних форм для підвищення ефективності досудового розслідування; 550 ………... Дотримання та забезпечення прав людини Дотримання та забезпечення прав людини Реалізація пріоритету передбачає забезпечення мінімізації Реалізація пріоритету передбачає забезпечення мінімізації порушень прав людини і основних свобод у діяльності органів порушень прав людини і основних свобод у діяльності органів системи МВС, забезпечення швидкого доступу людини до дієвих системи МВС, забезпечення швидкого доступу людини до дієвих механізмів відновлення порушених прав. механізмів відновлення порушених прав. Досягнення очікуваного результату потребує подолання таких Досягнення очікуваного результату потребує подолання таких викликів, як: викликів, як: порушення балансу між забезпеченням безпеки і дотриманням порушення балансу між забезпеченням безпеки і дотриманням прав людини в інтересах державної безпеки внаслідок підвищення прав людини в інтересах державної безпеки внаслідок підвищення рівня загроз національній безпеці та територіальній цілісності рівня загроз національній безпеці та територіальній цілісності України; України; ……….. ………… недостатній рівень роботи з працівниками органів системи МВС недостатній рівень роботи з працівниками органів системи МВС щодо отримання ними знань, вироблення умінь та навичок у щодо отримання ними знань, вироблення умінь та навичок у забезпеченні прав людини і основних свобод. забезпеченні прав людини і основних свобод. Подолання викликів здійснюватиметься такими шляхами: Подолання викликів здійснюватиметься такими шляхами: удосконалення нормативно-правового регулювання питань удосконалення нормативно-правового регулювання питань застосування працівниками органів системи МВС фізичної сили, застосування працівниками органів системи МВС фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї; спеціальних засобів і вогнепальної зброї; ……… ………… удосконалення роботи з потерпілими та жертвами; удосконалення роботи з потерпілими та жертвами; упровадження рекомендацій Національного превентивного розроблення і впровадження разом з іншими державними механізму із забезпечення дотримання прав осіб, які перебувають в органами оптимальної, з врахуванням міжнародного досвіду, ізоляторах тимчасового тримання та пунктах тимчасового системи державної компенсації шкоди потерпілим від перебування іноземців і осіб без громадянства, які незаконно насильницьких злочинів (розробка та запровадження Кодексу перебувають на території України; потерпілого); ……… упровадження рекомендацій Національного превентивного механізму із забезпечення дотримання прав осіб, які перебувають в 551 ізоляторах тимчасового тримання та пунктах тимчасового перебування іноземців і осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України; ……… 552 КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А від _____. ______ р. № _____ Київ (Проект) Про затвердження Порядку розроблення та виконання правоохоронних державних цільових програм Відповідно до статті 5 Закону України «Про державні цільові програми» Кабінет Міністрів України постановляє: Затвердити Порядок розроблення та виконання правоохоронних державних цільових програм, що додається. Прем'єр-міністр України ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від _______ р. № _____ ПОРЯДОК розроблення та виконання правоохоронних державних цільових програм1 Загальні питання 1. Цей Порядок визначає механізм розроблення, погодження, подання для затвердження та виконання правоохоронних державних цільових програм (далі - програми) та ґрунтується на законах України «Про державні цільові програми», «Про національну безпеку України», «Про протидію злочинності» (у разі прийняття) з дотриманням вимог Порядку розроблення та виконання державних цільових програм, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 106. 2. Правоохоронні програми, спрямовані на забезпечення правоохоронної діяльності, протидії із злочинністю та національної безпеки. 3. Правоохоронні програми поділяються на загальнодержавні програми, які спрямовуються на розв'язання проблем в правоохоронній сфері*, в тому числі з протидії 1 Прийняття даного Порядку можливо за умови внесення відповідних змін та доповнень в чинне законодавство, зокрема: Закон України «Про державні цільові програми» та п. 6 ч.1 ст. 85 Конституції України, а також після розробки та прийняття проекті законів України «Про протидію злочинності», «Про кримінологічну експертизу» (останні широко обговорювались за останні 20 років в наукових колах). Текст проекту Порядку базується на положеннях Порядку розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженого Постановою КМУ від 31 січня 2007 р. № 106. Всі відмінності та нововведення виділені напівжирним шрифтом. * Правоохоронна сфера включає діяльність органів виконавчої влади, завданням яких є забезпечення правоохоронних функцій, які окреслюють існування правоохоронної сфери. Правоохоронна сфера включає діяльність низки органів державної влади, відповідно до Закону України «Про державний захист працівників суду і 553 злочинності, забезпечення публічного порядку та національної безпеки в державі, мають переважно довгостроковий період виконання та виконуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, та інші правоохоронні програми, метою яких є розв'язання окремих секторальних проблем в правоохоронній сфері на міжрегіональному, регіональному рівнях, що потребують державної підтримки. Програми з протидії злочинності можуть бути: загальні (спрямовані на комплексне вирішення проблем впливу на злочинність в цілому) та спеціальні (спрямованні на комплексне вирішення проблем впливу на окремі види злочинності, або на декриміналізацію певної сфери/галузі). 4. Правоохоронні програми реалізуються на трьох рівнях: державному, регіональному, місцевому 5. Загальні принципи, які слід дотримуватись при розробки загальнодержавних правоохоронних програм: пріоритетності захисту прав і свобод людини, законності, об'єктивності і наукової обґрунтованості, конкретності, цілеспрямованості, директивності, системності, диференціації, динамічності, спадкоємності, безперервності, відповідності міжнародним стандартам, фінансового забезпечення, контрольованості (в тому числі з богу громадянського суспільства) та підзвітності. 6. При розробці правоохоронних програм, спрямованих на забезпечення протидії із злочинністю та громадського порядку слід дотримуватись наступних вимог: 6.1. Протидія злочинності здійснюється при належному дотриманні прав людини (верховенство права). 6.2. Дотримання в попереджувальній діяльності найвищих стандартів справедливості, гуманності, правосуддя і професійної поведінки. 6.3. Взаємоузгодженість (внутрішня) елементів політики протидії зі злочинністю між собою та соціально-економічною політикою країни (зовнішня узгодженість). 6.4. Комплексність та координованість при розробки національної політики в сфері протидії злочинності (стратегій, програми, плани). Національні стратегічні документи в цій сфері бажано формувати на основі глобального, міжсекторального та комплексного або координованого підходу, визначаючи при цьому короткострокові, середньострокові і довгострокові завдання. Це в подальшому дає можливість оцінювати результати здійснення прийнятих рішень, послаблювати їх можливі негативні економічні та соціальні наслідки, зменшувати можливості для вчинення злочинів, розширюючи при цьому можливості задоволення потреб законним шляхом. 6.5. Координація зусиль між публічним та приватним секторами в протидії злочинності на різних рівнях. 6.6. Рівність усіх суб'єктів координаційної діяльності в сфері протидії злочинності в прийнятті спільних рішень, постановці питань, внесенні пропозицій щодо розробки та реалізації відповідних стратегій та програм. 6.7. Запровадження збалансованого підходу між репресивними та превентивними заходами впливу на злочинність. 6.8. Соціальна та ситуативна спрямованість заходів з протидії злочинності. 6.9. Зміщення акценту в протидії злочинності з державного на місцевий рівень 6.10. Наукова обґрунтованість (кримінологічні дослідження виступають основою для формування програмних документів з протидії злочинності). правоохоронних органів», до яких відносяться органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. 554 6.11. Пошук і постійне удосконалення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх економне й раціональне використання для ефективної реалізації державної політики в сфері протидії злочинності. Цільова спрямованість фінансування реалізації програм. 6.12. Дотримання системного підходу, якій полягає в тому, що політика в сфері протидії злочинності розглядається, як складна система, як елемент іншої складнішої системи, якою є соціально-економічна політика держави, а також державна політика в сфері національної безпеки. 6.13. Безперервність та динамічність означає, що процес розробки та реалізації програм постійно діючий і постійно оновлюваний та змінний. 6.14. Доступність програм в сфері протидії злочинності, яка полягає в тому, що вони мають бути широко поширені в суспільстві та зрозумілі громадянам, за умови достатніх знань, щоб бути обізнаними про криміногенну ситуацію. 6.15. Залучення громадянського суспільства до профілактики злочинності. Вільний та доступний процес участі громадськості у формуванні та реалізації програм. 6.16. Гласність у висвітленні результатів виконання програм (висвітлення відбувається в тій мірі, в якій вона не суперечить вимогам чинного законодавства про захист прав, свобод людини і громадянина, державної та іншої таємниці, що охороняються законом). 6.17. Розвиток міжнародного співробітництва. 6.18. Підконтрольність та оцінювання діяльності з реалізації програм. 7. При розробці правоохоронних програм, спрямованих на забезпечення національної безпеки слід дотримуватись наступних вимог: …(визначається окремо)… Ініціювання розроблення правоохоронних програми, розроблення та громадське обговорення концепції програми 8. Ініціаторами розроблення програми (далі – ініціатор) можуть бути Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади (далі – ЦОВВ), які здійснюють правоохоронну функцію, правоохоронні органи через ЦОВВ (у разі відсутності такого підпорядкування – через Кабінет Міністрів України), Національна академія наук України (Національна академія правових наук України – щодо програм в сфері протидії злочинності), Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. 9. Ініціювання розроблення програми здійснюється за таких підстав: наявність проблеми, яку не можна розв'язати засобами територіального чи галузевого управління та яка потребує державної підтримки, координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; відповідність мети програми пріоритетним напрямам державної політики, визначеним у законах України, указах Президента України, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, а також у міжнародних договорах (з посиланням на джерело); необхідність забезпечення міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків; наявність реальних можливостей для забезпечення виконання програми: фінансових ресурсів - коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел, матеріально-технічних і трудових ресурсів. 555 10. Назва програми повинна бути лаконічна, відображати мету програми і містити слова «загальнодержавна» чи «державна», «цільова», а також «оборонна», «правоохоронна» або «регіональна» тощо відповідно до спрямування програми. 11. Ініціатор розроблення програми готує проект концепції програми, який містить такі розділи: Визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма. Аналіз ефективності виконання попередніх програм з відповідного напрямку; Аналіз причин виникнення проблеми, який ґрунтується на використанні фактичних даних, в тому числі результатів безпекового та кримінологічного моніторингу, соціологічних опитувань та обґрунтування необхідності її розв'язання програмним методом; Мета програми; Визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів, з використанням сучасних методів прогнозування на основі форсайту та сценарного підходу; Шляхи і способи розв'язання проблеми, строк виконання програми; Визначення цільової групи, на яку буде спрямована програма, та коло головних акторів, які будуть реалізовувати програму; Очікувані результати виконання програми, визначення її ефективності; Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми. 12. У розділі «Визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма. Аналіз ефективності виконання попередніх програм з відповідного напрямку» чітко формулюється проблема, обґрунтовується її значущість (з врахуванням огляду стану кримінологічної та національної безпеки в Україні)2 і відповідність пріоритетам державної політики (з посиланням на документ, в якому визначено пріоритети), порівнюються основні прогнозні показники її розв'язання з відповідними показниками іноземних держав і вітчизняними офіційними статистичними даними, узятими, як правило, за період не менш як 3- 5 років до початку розроблення проекту програми, а у разі їх відсутності - даними наукових досліджень, бухгалтерського обліку тощо (з посиланням на джерела інформації), а також висвітлюється ефективність виконання попередніх програм зі спорідненого напрямку (у разі їх наявності). 13. У розділі «Аналіз причин виникнення проблеми, який ґрунтується на використанні фактичних даних, в тому числі результатів соціологічних опитувань та обґрунтування необхідності її розв'язання програмним методом» подається аналіз причин виникнення проблеми, з врахуванням фактичних даних та/або результатів соціологічних досліджень, обґрунтовується неможливість її розв'язання в рамках раніше прийнятих програм, а також визначаються основні заходи для розв'язання проблеми. Обґрунтування здійснюється з урахуванням кожної з підстав, визначених пунктом 9 цього Порядку. 14. У розділі «Мета програми» чітко і стисло визначається мета програми з урахуванням напрямів соціально-економічного та тенденцій науково-технічного розвитку держави. 2 Таки огляди можуть бути ініційовані як державними замовниками правоохоронних програм, так і іншими суб’єктами, зокрема Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Радої національної безпеки і оборони України, до компетенції яких відноситься ці питання. Як приклад можна навести Указ Президента України «Про Порядок проведення огляду загальнодержавної системи боротьби з тероризмом» №506/2019 від 9 липня 2019 року. 556 15. У розділі «Визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів, з використанням сучасних методів прогнозування на основі форсайту та сценарного підходу « проводиться аналіз можливих варіантів розв'язання проблеми з визначенням переваг і недоліків таких варіантів, наводяться приклади розв'язання подібних проблем в інших країнах. Зазначається модель превентивного впливу на вирішення проблеми. 16. У розділі «Шляхи і способи розв'язання проблеми, строк виконання програми» визначаються оптимальні варіанти розв'язання проблеми, строки виконання програми (як правило, не більш як 5 років), виконання її завдань і заходів. 17. У розділі «Очікувані результати виконання програми, визначення її ефективності» визначаються показники, зокрема кількісні та якісні, яких передбачається досягти в результаті виконання програми, та проводиться їх оцінка (внутрішня та зовнішня) з урахуванням офіційних статистичних показників найближчого від початку виконання програми звітного року, а також з врахуванням думки громадськості. Одним з показників ефективності повинно виступати: стан захищеності громадян від злочинних посягань (за результатами незалежного соціологічного опитування), а також економічний ефект (скільки коштів було зекономлено від не вчинених злочинів та на скільки збільшено доходів до бюджету в наслідок забезпечення належної безпеки населення на відповідному рівні). 18. У розділі «Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми» дається оцінка фінансових (з обґрунтуванням обсягів фінансових ресурсів за джерелами фінансування та оцінкою реальних можливостей ресурсного забезпечення виконання програми за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел), матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми. Під час оцінки обсягів фінансових ресурсів в обов'язковому порядку враховуються прогнозні показники зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків та фінансування на наступні три роки, затверджені в установленому порядку. Оцінка матеріально-технічних та трудових ресурсів проводиться на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступні три роки, які подаються разом з проектом Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, інших прогнозних документів, затверджених в установленому порядку. 19. Проект концепції програми опубліковується ініціатором в офіційних засобах масової інформації та розміщується на його веб-сайті у відповідному розділі (наприклад «Для громадськості», «Взаємодія з громадськістю» або «Громадянам») Ініціатор в обов’язковому порядку проводить громадське обговорення, в тому числі з науковою громадськістю, проекту концепції програми (на засіданнях колегії, науково- практичних заходах, нарадах), за результатами якого готує пропозиції, що враховуються під час доопрацювання проекту. Інформування громадськості про обговорення концепції програми здійснюється ініціатором завчасно, не пізніше ніш за 10 днів до початку заходу. Проект концепції програми, що містить інформацію, яка становить державну таємницю, опублікуванню не підлягає. 20. Ініціатор погоджує в установленому порядку проект концепції програми з Мінфіном, Мінсоцполітики та іншими заінтересованими органами виконавчої влади. 21. Під час погодження проекту концепції програми враховуються: пріоритетність проблеми; інноваційна спрямованість; 557 обґрунтованість, комплексність, кримінологічна безпека, національна безпека, соціальна безпека, економічна безпека, екологічна безпека, наслідки для довкілля та для здоров’я населення програмних заходів, строк їх здійснення; наявність реальних можливостей фінансування програми за рахунок коштів державного бюджету (включаючи кошти, які були конфісковані за рішенням суду за результатами розгляду кримінального провадження); співвідношення фінансування програми за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел (в т.ч. кошти донорів); ефективність програми (рівень наближення до відповідних стандартів ЄС, підвищення стану національної, публічної безпеки, захисту верховенства права тощо), очікувані кінцеві результати виконання програми та її вплив на соціально-економічний та культурний розвиток України. 22. Ініціатор подає проект концепції разом з висновками Мінфіну, Мінсоцполітики, та інших заінтересованих органів виконавчої влади для погодження і складення узагальненого висновку до Мінекономрозвитку. 23. Після отримання узагальненого висновку Мінекономрозвитку ініціатор доопрацьовує проект концепції з урахуванням зауважень і повторно надсилає його до Мінекономрозвитку для погодження. Прийняття рішення про розроблення проекту програми, визначення державного замовника та строку її розроблення 24. Погоджений проект концепції разом з узагальненим висновком Мінекономрозвитку, інформацією про результати громадського обговорення подається ініціатором на розгляд Кабінету Міністрів України. 25. У разі схвалення концепції програми Кабінет Міністрів України приймає рішення про розроблення проекту програми, визначає одного або кількох державних замовників, строк розроблення проекту програми та його подання на розгляд Кабінету Міністрів України. За наявності більше ніж одного державного замовника визначається державний замовник-координатор. 26. Державними замовниками програми можуть бути центральні органи виконавчої влади, правоохоронні органи, які не відносяться до ЦОВВ та не підпорядковуються ним, Національна академія правових наук України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. 27. Державний замовник призначає керівника програми, яким можуть бути керівники, заступники керівників центральних органів виконавчої влади, керівники, заступники керівників правоохоронних органів, які не відносяться до ЦОВВ та не підпорядковуються ним, Національна академія правових наук України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. 28. Координація діяльністю зацікавлених суб’єктів у реалізації програм у сфері протидії злочинності та забезпечення публічного порядку та безпеки Кабінетом Міністрів України може бути покладена на Національний центр з питань протидії злочинності (у разі створення такого суб’єкта при МВС Україні). Розроблення проекту програми 558 29. Проект програми розробляється державним замовником (або визначеним ним розробником) на основі схваленої концепції. Державним замовником до формування проекту програми можуть залучатися науково-дослідні установи, науковці, які спеціалізуються на проведенні наукових досліджень у відповідній безпековій сфері. 30. Проект програми містить такі розділи: Стан проблеми Мета програми; Шляхи і способи розв'язання проблеми; Завдання і заходи; Механізм реалізації програми Очікувані результати, оцінка ефективність програми; Внутрішні та зовнішні загрози, які знижують результативність програми Обсяги та джерела фінансування. 31. Назва програми, відомості про державного замовника, керівника та виконавців програми, строк виконання, прогнозні обсяги та джерела фінансування подаються у паспорті програми за формою згідно з додатком 1 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (Постанова КМУ від 31 січня 2007 р. № 106). 32. У розділі «Стан проблеми» чітко і стисло надається характеристика проблемної ситуації в обраному напрямку, включаючи: аналіз тенденцій розвитку явища, що визначає проблемну ситуацію; оцінку впливу на процеси розвитку зовнішніх і внутрішніх факторів, особливо тих, які надають переважно негативний вплив; виявлення передумов, здатних змінити динаміку і направити її в сприятливому напрямку. 33. У розділі «Мета програми» чітко і стисло визначається мета програми, яка повинна бути тісно пов'язана з проблемою, на розв'язання якої спрямована програма. 34. У розділі «Шляхи і способи розв'язання проблеми» обґрунтовується вибір оптимального варіанта розв'язання проблеми з урахуванням переваг та недоліків альтернативних варіантів. 35. Завдання і заходи з виконання програми, спрямовані на розв'язання проблеми і досягнення мети програми, визначаються за формою згідно з додатком 2 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (Постанова КМУ від 31 січня 2007 р. № 106). Перелік завдань і заходів формується відповідно до виробничо-господарських, організаційно-правових, соціально-економічних, екологічних вимог. Під час визначення завдань і заходів слід дотримуватися таких принципів: конкретність цілеспрямованість наукова обґрунтованість взаємозв'язаність; повнота охоплення проблеми; логічність викладу; відсутність суперечностей і повторів. Державний замовник готує пропозиції щодо включення визначених заходів програми до відповідних бюджетних програм. 559 У разі коли до виконання заходів програми передбачається залучення інших (крім державного замовника) головних розпорядників бюджетних коштів, державний замовник повинен узгодити прогнозні обсяги фінансових ресурсів з такими розпорядниками бюджетних коштів. За наявності більше ніж одного державного замовника заходи та прогнозні обсяги фінансових ресурсів для їх виконання в обов'язковому порядку узгоджуються з державним замовником-координатором. 36. У розділі «Механізм реалізації програми» зазначається порядок формування організаційно-фінансового плану реалізації програми, процедурні умови реалізації визначених заходів, а також координації та контролю за їх виконанням. 37. У розділі «Очікувані результати, оцінка ефективність програми» подаються розрахунки кількісних та якісних показників (економічні, соціальні, екологічні, наукові тощо), яких передбачається досягти в результаті виконання програми з обґрунтуванням їх ефективності. Розраховані показники подаються за формою згідно з додатком 3 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм (Постанова КМУ від 31 січня 2007 р. № 106). Методика оцінки ефективності виконання програми розробляється державним замовником з урахуванням специфіки програми та кінцевих результатів. До розробки методики оцінки державним замовником можуть залучатися науково-дослідні установи, науковці, громадськість. 38. У розділі «Внутрішні та зовнішні загрози, які знижують результативність програми» зазначаються можливі чинники, поява або посилення дії яких, можуть суттєво (негативно) вплинути на результати програми або призупинити її. 39. У розділі «Обсяги та джерела фінансування» подаються детальні розрахунки необхідних прогнозних обсягів фінансування заходів програми з різних джерел з розподілом за роками. Окремо визначаються прогнозні обсяги фінансування, спрямовані на капітальні вкладення, інноваційну діяльність (дослідження і розробки), наукові дослідження та розробки, а також інші джерела фінансування (власні кошти виконавця, гранти, залучені кредити та інші кошти). У правоохоронних програмах з протидії злочинності та/або забезпечення публічного порядку та безпеки визначається розподіл фінансування на заходи соціальної профілактики та ситуативного впливу на злочинність 50/50. За результати моніторингу ефективності виконання програми у звітному періоді розподіл фінансів на наступний період може бути переглянутий Державним замовником за погодженням з Мінфіном та Мінекономрозвитку. Дається обґрунтування реальних можливостей фінансування програми за рахунок коштів державного бюджету (з урахуванням прогнозних показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків та фінансування на наступні роки), місцевих бюджетів та інших джерел. 40. Контроль за розробленням проекту програми здійснюється державним замовником і керівником програми. Державна експертиза, стратегічна екологічна оцінка проекту програми та громадська експертиза (обговорення) 560 41. Державний замовник програми організовує проведення державної експертизи (кримінологічної, наукової, науково-технічної, інвестиційної, санітарно-епідеміологічної, тощо) проекту програми на його відповідність критеріям, визначеним законодавчими актами, що регламентують проведення такої експертизи, та подає відповідні документи. У разі коли в проекті програми передбачається фінансування видатків для проведення фундаментальних досліджень за рахунок коштів державного бюджету, необхідно подати висновок експертної ради при Національній академії наук про доцільність їх проведення. Державний замовник програми забезпечує здійснення стратегічної екологічної оцінки проекту програми у випадках, визначених Законом України «Про стратегічну екологічну оцінку». 42. На цьому етапі проводиться громадське обговорення проекту програми згідно з п. 19 цього Порядку та/або громадська експертиза3 згідно з Порядком сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади. Погодження та затвердження Програми 43. Державний замовник доопрацьовує, в тому числі з врахуванням результатів громадського обговорення проекту програми, і погоджує проект програми згідно з пунктами 20-23 цього Порядку. 44. Проект державної цільової програми разом з висновками державної експертизи і Мінекономрозвитку, звітом про стратегічну екологічну оцінку (у випадках, визначених Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку») , довідками про консультації та про громадське обговорення, та проектом постанови Кабінету Міністрів України державний замовник подає до Кабінету Міністрів України для затвердження. Текст проекту постанови Кабінету Міністрів України повинен містити пункти щодо: затвердження програми; врахування Мінфіном визначених державним замовником обсягів бюджетних коштів для виконання завдань і заходів програми у відповідних бюджетних програмах під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік виходячи з можливостей державного бюджету; строку подання проміжних звітів про результати виконання програми (у разі потреби). 45. Проект Загальнодержавної цільової програми після схвалення Кабінетом Міністрів України разом з проектом закону про її затвердження подається в установленому порядку до Верховної Ради України. Організація виконання завдань і заходів програми 46. Відповідальність за виконання програми, цільове та ефективне використання виділених для її виконання коштів несе керівник програми. 47. Виконавцями заходів програми можуть бути підприємства, установи та організації незалежно від форми власності. До виконання програм на добровільних засадах (та / або на грантовій основі) можуть бути залученні громадські інститути (за згодою). 3 Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади: Постанова КМУ від 5 листопада 2008 року № 976 (в редакції 19.03.2019). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/976-2008-п. 561 48. Відбір виконавців заходів програми здійснюється відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Про виконавців заходів програми, якою передбачається створення нових робочих місць, та обсяги створення нових робочих місць, визначених для кожного виконавця, керівник програми інформує Державну службу зайнятості протягом десяти днів з дня визначення виконавців. Виконавці заходів програми, якою передбачається створення нових робочих місць, відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» інформують Державну службу зайнятості про попит на робочу силу (вакансії). 49. Для кожного заходу може бути визначено кілька виконавців. 50. У процесі виконання програми державний замовник в обов’язковому порядку: проводить моніторинг ефективності виконання завдань і заходів програми (не рідше 1 разу на 6 місяців); подає в установленому порядку фінансову звітність; подає, у разі потреби, за результатами моніторингу щороку до кінця березня Мінфіну та Мінекономрозвитку пропозиції щодо уточнення переліку завдань і заходів на наступний бюджетний період; організовує висвітлення в ЗМІ та розміщення на своєму веб-сайті інформації про хід виконання програми (не рідше 1 разу на 6 місяців). 51. Державний замовник утворює у разі потреби координаційну (міжвідомчу координаційну) раду як консультативно-дорадчий орган, до складу якої входять представники державного замовника, заінтересованих органів виконавчої влади, Національної та галузевих академій наук, підприємств, установ та організацій, які беруть участь у виконанні програми. Очолює координаційну раду керівник програми. Склад ради затверджується державним замовником за поданням керівника програми. 52. Державний замовник визначає обсяги видатків на виконання завдань та заходів програми у складі бюджетних програм під час формування проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Мінфін враховує під час складання проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік обсяги видатків на виконання завдань та заходів програми у відповідних бюджетних програмах з урахуванням можливостей державного бюджету. Контроль за виконанням програми, підготовка проміжних, щорічних та заключного звітів 53. Мінекономрозвитку веде облік затверджених державних цільових програм та подає відповідну інформацію Мінфіну і державним замовникам. Порядок обліку програм затверджується Мінекономрозвитку за погодженням з Мінфіном. 54. Державний замовник програми проводить аналіз і комплексну оцінку результатів виконання завдань і заходів програми, цільового використання коштів і готує щорічні та в разі потреби проміжні звіти про хід виконання програми. У разі коли програма має кількох державних замовників, зазначені звіти готує державний замовник-координатор на основі звітів, що подають інші державні замовники в установлений ним строк. 55. Державний замовник програми подає Кабінетові Міністрів України і Мінекономрозвитку щорічні звіти про результати виконання програми до 1 березня року, що 562 настає за звітним періодом (якщо не визначено інший строк), і проміжні - у строк, установлений актом про її затвердження. Щорічні та проміжні звіти містять інформацію про мету програми, дату прийняття та номер нормативно-правового акта, яким її затверджено, про державних замовників та виконавців програми, строк її виконання, обсяги та джерела фінансування з визначенням конкретних бюджетних програм (код, назва бюджетної програми), в рамках яких фактично здійснювалося фінансування, а також результати виконання завдань і заходів, визначених програмою, за звітний період, оцінку ефективності та пропозиції щодо подальшого її виконання. 56. Мінекономрозвитку разом з державними замовниками, Мінфіном, Мінсоцполітики, з залучення громадськості проводить аналіз стану виконання програми на основі поданих державним замовником щорічних та проміжних звітів. 57. Мінекономрозвитку подає до 1 квітня року, що настає за звітним періодом, Кабінетові Міністрів України узагальнену інформацію про хід виконання програми разом із пропозиціями щодо подальшого їх виконання. 58. Після закінчення встановленого строку виконання програми державний замовник не пізніше ніж у тримісячний строк складає заключний звіт про результати виконання програми та подає його Кабінетові Міністрів України разом з узагальненим висновком про результати виконання програми, підготовленим Мінекономрозвитку разом з Мінфіном, Мінсоцполітики. Заключний звіт повинен містити основні дані про програму, її мету та результати досягнення мети, інформацію про фактичні обсяги та джерела фінансування програми, виконання завдань і заходів, оцінку ефективності виконання програми. 59. Контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів здійснюється відповідно до законодавства. 60. Державний замовник програми організовує опублікування заключного звіту про результати виконання програми, крім звіту про результати виконання програми, що містить інформацію, яка становить державну таємницю, в офіційних засобах масової інформації та розміщує його на своєму веб-сайті. 563 Додаток Л Матриця SWOT-аналізу стану протидії злочинності в Україні Сильні сторони (S) Слабкі сторони (W) 1. Сформована система державної протидії злочинності. 1. Відсутність затвердженої державної стратегії та програми 2. Наявна правоохоронна система. Збільшення кількості протидії злочинності. правоохоронних органів (НАБУ, ДБР). 2. Незавершення реформи НПУ, прокуратури, пенітенціарної 3. Сформована система правосуддя у галузі кримінальної системи. юрисдикції. Утворення антикорупційного суду України. 3. Недостатність матеріально-технічного забезпечення 4. Покращення ефективності з координації співробітництва та правоохоронних органів та фінансування. взаємодії між правоохоронними органами на національному 4. Наявність корупційних ризиків та можливість правоохоронців та та міжнародному рівнях. суддів бути втягненим у злочинну діяльність. 5. Реформа МВС України та судова реформа. 5. Існування практики затягування розгляду кримінальних 6. Наявність розгалуженої системи ВНЗ з підготовки кадрів для проваджень у судах. правоохоронних органів. 6. Відсутність єдиної системи та практики проведення якісних 7. Значний науковий потенціал в сфері протидії злочинності короткострокових та середньострокових прогнозів (наявність НДІ, наукових лабораторій). трансформації злочинності в країні. 8. Початок реформування пенітенціарної системи України. 7. Недоліки в механізмах протидії окремим видам злочинів. 9. Спрямованість діяльності правоохоронних органів на захист 8. Некомплект в правоохоронних органів. прав і свобод людини. 9. Збільшення рівня окремих видів злочинності (тяжких та 10. Активізація комунікації з громадськістю у питаннях особливо-тяжких злочинів, незаконний обіг наркотичних засобів, профілактики злочинності. незаконний обіг зброї, злочинів проти громадського порядку, 11. Активізація запровадження НПУ кращих зарубіжних практик злочинів проти правосуддя, кіберзлочинності, рецидивної з забезпечення громадського порядку, протидії організованій злочинності тощо). Активізація організованої злочинності. злочинності, протидії домашньому насильству. 10. У структурі злочинності продовжують переважати корисливі та 12. Поступове покращення технічного оснащення насильницькі злочини. правоохоронних органів (НПУ, НГУ). 11. Недостатність нормативно-правового забезпечення протидії 13. Політична воля вищого керівництва країни щодо злочинності. забезпечення громадського порядку та безпеки в Україні та 12. Недостатність поширення соціальної та ситуативної зниження рівня злочинності. профілактики злочинів (переважає запобігання). 14. Запровадження реформи покращення соціального 13. Низька ефективність виконання державних програм з протидії забезпечення працівників правоохоронних органів. окремим видам злочинності. Внутрішні фактори (середовище) 564 Поступове зниження рівня злочинності (2016-2018 рр.) Можливості (O) Загрози (T) 1. Завершення реформи МВС України та НПУ за європейським 1. Продовження збройної агресії Російської Федерації проти зразком. Перезапуск реформи прокуратури. України (активізація військових дій на Сході України). 2. Формування сучасної державної політики в сфері протидії 2. Недоліки соціально-економічної політики. Високий рівень злочинності. бідних та безробітних громадян, проблема ВПО, залежність 3. Збільшення фінансування на розвиток державної системи економіки від міжнародних кредитів. протидії злочинності за рахунок міжнародних донорів, та 3. Високий рівень соціальної напруженості населення. раціонального використання місцевих бюджетів. Запровадження 4. Низький рівень довіри громадян до правоохоронних та судових механізму спрямування коштів, отриманих від реалізації органів. арештованого та конфіскованого майна здобутого злочинним 5. Високий рівень відчуття громадянами власної небезпеки. шляхом, на реалізації профілактичних заходів. 6. Активізація транснаціональної організованої та поширення 4. Посилення міжнародного співробітництва у протидії кіберзлочинності. Високий рівень терористичної загрози. організованій злочинності, кіберзлочинності, тероризму та 7. Недоліки інформаційної політики (в частині убезпечення від нелегальній міграції. негативного впливу російської пропаганди на свідомість 5. Посилення кримінальної відповідальності за окремі види українців). злочинів. 8. Недоліки етнонаціональної політики, що створюють загрози 6. Формування та запровадження державної стратегії протидії виникнення конфліктів на релігійному, культурному та мовному злочинності та/або забезпечення громадської безпеки. ґрунтів. 7. Розширення можливостей щодо залучення населення до 9. Політико-правовий популізм. профілактики правопорушень. 10. Послаблення політико-дипломатичного та економічного тиску 8. Підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів. міжнародної спільноту (в-першу чергу стратегічних партнерів 9. Використання новітніх технологій. України) на Російську Федерацію за агресивні дії проти нашої 10. Зменшення криміногенного впливу соціальних та країни. економічних факторів. 11. Погіршення екологічної ситуації та стану навколишнього 11. Децентралізація правоохоронних органів та системи протидії середовища. злочинності (спрямованість на вирішення проблем громади та 12. Наявність проросійських політичних сил, які можуть підвищення рівня громадської безпеки в громадах). розхитувати соціальну та політичну ситуації в країні. 12. Запровадження кращих зарубіжних практик з протидії 13. Наявність нелегальної зброї у громадян внаслідок проведення злочинності. АТО/ООС. 13. Розвиток ІКТ (інформаційно-комунікативних технологій). 14. Географічне розташування України є вигідним для транзиту 14. Інтеграція в європейську безпекову сферу. наркотичних засобів, торгівлі людьми. Зовнішні фактори (середовище) 565 15. Політична воля вищого керівництва країни. 15. Наявність прикордонних територій з потенційною імовірністю виникнення сепаратистських рухів внаслідок деструктивних дій з боку іноземних країн (Придністровської Молдавської Республіки, Румунії, Російської Федерації). 566 Додаток М КОНЦЕПЦІЯ Державної комплексної програми протидії злочинності в Україні на період до 2023 року (проект) Визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована Програма. Аналіз ефективності виконання попередніх програм з відповідного напрямку Сучасна ситуація в Україні хоча і характеризується незначною стабілізацією в останні роки криміногенної обстановки, проте залишається високою в структурі злочинності частка загальнокорисливої, насильницької злочинності, викликає занепокоєння криміналізація молодіжного середовища, наявна висока соціальна напруженість суспільства, що має місце внаслідок наявних соціально-економічних проблем, продовжуваною агресивною політикою Російської Федерації щодо України, яка спрямована на дестабілізацію ситуації в державі, в тому числі шляхом інспірування сепаратистських проявів і всебічної підтримки незаконних збройних формувань на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, активізації діяльності на території України представників іноземної та транснаціональної організованої злочинності. Кризові процеси, що відбуваються в соціально-економічній сфері, призвели до ускладнення криміногенної ситуації, зміни структури злочинності та зумовили виникнення нових форм і способів учинення протиправних діянь. Сучасна злочинність в Україні характеризується хоч і високим рівнем, але сприятливою динамікою з 2016 року до поступового зниження та поступово змінною структурою. Так, за 2018 рік було зареєстровано 487,1 тис. злочинів (-17,8 %), в той час як в 2016 році – 592,6 тис. злочинів. За 6 місяців 2019 року було зареєстровано 258,4 тис. злочинів (-8,3 %), в той час як за аналогічний період 2018 року – 281,8 тис. без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим (далі – АРК) та окремих районів Донецької та Луганської областей. Щодо структури сучасної злочинності в Україні, то вона характеризується значною часткою тяжких та особливо тяжких злочинів та тенденцією до її збільшення з 35,5 % (2016 рік) до 37% (2018 рік). Найбільшу частку в структурі сучасної злочинності в Україні продовжують займати злочини проти власності (61%). Останнім часом відбулися негативні зміни в її структурі, що характеризується збільшенням окремих видів злочинів, зокрема: злочинів проти громадського порядку та моральності – на 6,6% (з 7715 до 8263), злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків – на 14,7% (з 23029 до 27007), злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, – на 25,6 % (з 14820 до 19909), злочинів проти правосуддя – на 2%, злочинів проти основ національної безпеки України – на 41,7 %, злочинів проти волі, честі та гідності особи – на 21,8 % (з 734 до 939), злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина – на 7,9% (з 6497 до 7059), злочинів проти безпеки виробництва – на 29,8 % (з 1233 до 1600), злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації – на 65,6% (з 870 до 1441), злочинів у сфері використання електронно- обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку – на 166,1% (з 865 до 2301), військових злочинів –на 1,2% (з 3650 до 3694), злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку на 24,4% (з 41 до 51). Серйозною проблемою у сфері громадської безпеки залишається протидія організованій злочинності. Так, зокрема з 2016 по 2018 роки збільшилась кількість виявлених злочинів за 567 ст. 255 КК України – на 154,5%, ст. 256 КК України – на 21,6%, ст. 257 КК України – на 22,2 %, ст. 263 КК України – на 18,4 %, ст. 263-1 КК України – на 63,03%. Незважаючи на зниження злочинності неповнолітніх впродовж 2016-2018 років на 9,2% (з 5230 до 4750 злочинів), вона залишається індикатором того, як злочинність буде змінюватися в майбутньому. Приблизно 60 % професійних злочинців, злодіїв і шахраїв почали цей шлях у 16-річному віці. Таким чином, дитяча злочинність завжди залишатиметься резервом дорослої злочинності. Кожна третя дитина в Україні сьогодні живе за межею бідності. Як мінімум, кожна сьома дитина страждає від насильства в сім’ї. Кожна друга дитина живе з одним з батьків, зазвичай це мама. З народженням кожної другої дитини в сім’ї 80% сімей потрапляють за межу бідності. Кожна 50-та дитина живе в спецзакладі типу інтернату. Майже 106 тис. дітей, або 1,5 % усього дитячого населення країни, виховуються в інтернатах, але тільки 8% з них є сиротами – решта 92% мають батьків. Кожні три дні 250 дітей потрапляють до інтернатних закладів переважно через бідність і неспроможність надати необхідні послуги для дитини. Приблизно 600 тис. дітей перебуває на окупованих територіях. Майже 250 тис. дітей є переселеними. 100 тис. дітей живуть у зоні зіткнення1. Такий стан речей є підґрунтям для живлення злочинності неповнолітніх, а згодом і рецидивної злочинності. Загалом складною залишається ситуація з насильницькими злочинами, особливо проти життя та здоров’я особи (за 6 місяців 2019 року порівняно з аналогічним періодом 2018 року фіксується збільшення на 3,2%), а також порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Втім, динаміка умисних вбивств демонструє тенденцію до планомірного зниження рівня протягом останніх п’яти років. Так, якщо у 2014 році було зареєстровано 11466 умисних вбивств, то у 2016 році – 5992, а у 2018 році – 5557. Характер злочинності найбільшою мірою залежить від питомої ваги в її структурі злочинів проти життя і здоров’я особи. У 2018 році цей показник склав 8,03 %, що на 2,3% більш ніж у 2017 році. Відзначається негативна тенденція до зростання абсолютних показників рецидивної злочинності з 2016 по 2018 роки на 3,6% Для сучасної злочинності в Україні поки залишається притаманним високий рівень терористичної загрози, незважаючи на зниження терористичних актів на 49,1% з 2016 по 2018 роки. Негативною динамікою характеризуються злочини, які вчиняються з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Так, з 2013 по 2018 роки простежується негативна динаміка до збільшення їх кількості на 468,2 %. Наведений стан злочинності в Україні також характеризує і рівень безпеки проживання громадян на її території. Так, за даними Глобального індексу миролюбності (Global Peace Index), який характеризує рівень безпеки проживання в певній країні та відповідному регіоні, Україна станом на 2018 рік займає 152 місце (трохи випереджаємо Росію, яка знаходиться на 154 місці) зі 163 країн та розташовується між Суданом та Пакистаном; 2013 – 111, 2014 – 141 місце, 2015 – 150, 2016 – 156, 2017 – 154*. Фактично Україна залишається в групі країн з найбільш криміногенною обстановкою та недостатнім рівнем безпеки для громадян. У сучасних умовах залишається велика ймовірність погіршення стану злочинності в країні, чому сприяють зокрема: активізація в Україні сепаратистських рухів та провокування таких настроїв у місцях компактного проживання національних меншин; агресивні дії Російської Федерації відносно України; зростання рівня злочинності, пов'язаної з незаконним обігом вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових і отруйних речовин та інших засобів масового ураження; внутрішні міграційні процеси, в тому числі спричинені збройною агресією Російської Федерації проти України, а також загострення міграційної кризи у світі; виникнення 1 Закірова С. Ювенальна юстиція в Україні: проблеми, перспективи (2017). URL: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2734:yuvenalna-yustitsiya-v- ukrajini&catid=8&Itemid=350 (дата звернення: 01.07.2019). * Глобальный индекс миролюбия. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/Глобальный_индекс_миролюбия (дата звернення: 01.07.2019). 568 нових форм і способів вчинення протиправних діянь; зростання ризиків поширення насильства, порушення громадського порядку, вчиненого учасниками бойових дій із посттравматичним стресовим розладом, а також особами з розладами психіки. Сьогодні в напрямку протидії окремими видам злочинності вже розроблені та реалізуються на державному рівні відповідні стратегічних документи, зокрема щодо: профілактики необережної злочинності (в межах забезпечення безпеки дорожнього руху), кіберзлочинності, нелегальної міграції, корупції, відмиванню «брудних» коштів правопорушень, протидії незаконному обігу наркотиків, організованій злочинності, торгівлі людьми, контрабанді, тероризму, домашньому насильству. Проте чинними програмними документами не охоплено низку проблем, які потребують свого вирішення на всіх рівнях (державний, регіональний, місцевий) і пов’язані з протидією загальнокримінальній злочинності, а саме: корисливій, насильницький та злочинності неповнолітніх. Також вже тривалий час, з 2011 року, у державі відсутня комплексна програма протидії злочинності, що свідчить про неефективне використання програмно-цільового методу для вирішення проблем протидії злочинності в сучасних умовах. Попередні державні програми профілактики злочинності, які діяли до 2010 року, були визнані неефективними і такими, що не досягли своєї головної мети. Слід констатувати, що здійснювані сьогодні правоохоронними органами заходи виявилися недостатніми для ефективного впливу на стан злочинності, чинні закони виконуються недостатньо ефективно і не забезпечують належного рівня кримінологічної безпеки в країні. З метою забезпечення захисту конституційних прав і свобод, життя, здоров'я та майнових інтересів громадян, зміцнення правопорядку як найважливішої умови нормального функціонування суспільства і держави, зважаючи на складну криміногенну обстановку, постає необхідність вжиття великомасштабних комплексних заходів, що мали б забезпечити її стабілізацію та підвищити рівень безпеки проживання громадян на найближчі п’ять років. За цих умов має бути надано пріоритет вирішенню таких питань: зниження рівня загальнокримінальної злочинності (злочинів проти власності та насильницьких злочинів); зменшення криміногенності молодіжного середовища; забезпечення громадського порядку та безпеки в публічних місцях; сприяння реінтеграції потерпілих від злочинів2 (забезпечення віктимологічної профілактики); сприяння участі громадськості у профілактиці злочинності та фонових явищ; підвищення довіри громадян до правоохоронних та судових органів, а також наукове та інформаційно-технічне забезпечення правоохоронної діяльності. У сучасних умовах зусилля в сфері протидії злочинності повинні спрямовуватися на впровадження дієвих механізмів усунення факторів, що органічно поєднуватимуть економічні, соціальні, політичні, правові, організаційні, інформаційні, оперативно-розшукові й інші заходи. Аналіз причин виникнення проблеми, який ґрунтується на використанні фактичних даних, в тому числі результатів безпекового та кримінологічного моніторингу, соціологічних опитувань та обґрунтування необхідності її розв'язання програмним методом Збройна агресія Російської Федерації щодо України, окупація частини території (АРК, окремі райони Донецької та Луганської областей), що спричинила погіршення соціальної й економічної ситуації в державі, наявні внутрішні та зовнішні зумовлюють сучасний стан трансформації злочинності та функціонування державної системи протидії їй. Основними причинами виникнення проблеми залишаються: 2 За звітний період з 2013 по 2018 роки кількість потерпілих коливалась від 444617 осіб (найвищий показник 2016 року) до 344780 осіб (найнижчий показник 2018 року). 569 високий рівень бідності та безробіття, що значною мірою сприяє розвитку гіпертрофованого ставлення до матеріальних цінностей як до якогось абсолюту життєвого успіху; зниження життєвого економічного рівня населення, низький рівень добробуту громадян; проблеми, пов’язані із забезпеченням суспільно корисною кваліфікованою працею громадян згідно з їх освітою, особливо молоді, із забезпеченням справедливої матеріальної винагороди за це; недостатньо розвинута система надання соціальних послуг малозабезпеченим особам, а також особам з груп ризику, вирішення житлових і побутових проблем багатодітних та малозабезпечених родин, родин загиблих учасників АТО/ООС, ВПО; недосконалість системи реінтеграції вимушених переселенців з Донбасу та АРК, профілактики злочинності неповнолітніх, поширення злочинів проти власності та насильницьких злочинів, соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі; низький рівень довіри населення до правоохоронних та судових органів та високий рівень відчуття громадянами власної небезпеки; недосконалість нормативно-правового, організаційного, фінансового, кадрового та інформаційного забезпечення профілактики правопорушень; неналежний рівень комплексних запобіжних заходів, спрямованих на усунення причин та умов вчинення правопорушень, профілактичної роботи з особами, схильними до їх вчинення; недостатній рівень правової культури населення, особливо молоді, роз'яснювальної роботи з формування відповідального ставлення громадян до питань дотримання законності, особистої участі в охороні публічного порядку, профілактики правопорушень; відсутність сталого механізму участі громадськості у забезпеченні правопорядку в державі; недостатня увага органів державної влади до питань організації дозвілля молоді, її зайнятості та відпочинку; неефективність механізму взаємодії правоохоронних органів з місцевими органами влади з питань розроблення конкретних заходів, спрямованих на підвищення ефективності профілактики правопорушень; недостатня ефективність механізмів протидії корисливій та насильницькій злочинності, злочинності неповнолітніх. Наявні внутрішні та зовнішні загрози громадській безпеці та публічному порядку в державі негативно позначаються на криміногенній ситуації, що зумовлює необхідність формування нових підходів до розв'язання проблем у сфері протидії кримінальним правопорушенням. Система заходів з протидії злочинності може бути забезпечена відповідними центральними і місцевими органами виконавчої влади, в межах визначених законодавством повноважень. Проте такий підхід не забезпечує комплексного розв'язання наявних проблем. Зазначені чинники негативно позначаються на стані громадської безпеки, рівні захищеності громадян від протиправних посягань, економічному становищі країни, призводять до зменшення обсягу інвестицій та зниження рівня довіри населення до правоохоронних органів й органів державної влади. Комплексне розв'язання проблеми можливе шляхом розроблення, затвердження та виконання Державної комплексної програми протидії злочинності на період до 2023 року задля об'єднання зусиль правоохоронних органів, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також громадськості для її виконання. Дана програма буде узгоджуватись з державними та міжнародними стратегічними документами: Стратегією сталого розвитку «Україна-2020»; Програмою діяльності КМУ; Стратегією національної безпеки України; Планом дій для України на 2018-2021 роки (Рада Європи); Стратегією внутрішньої безпеки ЄС на 2015-2020 роки; Національною стратегією у сфері прав людини та плану дій з її реалізації на період до 2020 року; Стратегією національно- патріотичного виховання (2019); Стратегією подолання бідності до 2020 року; Стратегією 570 комунікації у сфері європейської інтеграції на 2018-2021 роки; Стратегією деокупації Донбасу «Механізм малих кроків» (МВС, 2018); Державною цільовою програмою відновлення та розбудови миру в Східних регіонах України (2017); Планом заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень; Державною програмою розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки; Стратегією розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року (2013); Стратегією у сфері протидії незаконному виробництву та обігу тютюнових виробів на період до 2021 року; Стратегією державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року; Стратегією державної міграційної політики України на період до 2025 року; Стратегією громадської безпеки (у разі розробки МВС України та схвалення КМУ); Концепцією державної політики в сфері боротьби з організованою злочинністю (2011); Державною соціальною програмою протидії торгівлі людьми на період до 2020 року; Концепцією боротьби з тероризмом в Україні; Концепцію Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2023 року; Багаторічною стратегією EUCPN 2016-2020; Глобальними цілями сталого розвитку (ЦСР) до 2030 року (ПРООН); Висновками та рекомендаціями Конгресів ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя. Мета Програми Метою Програми є забезпечення ефективної реалізації державної політики у сфері протидії злочинності шляхом розроблення та здійснення комплексу заходів, спрямованих на виявлення та усунення факторів вчинення злочинів, захист національних цінностей та інтересів людини, суспільства і держави від протиправних посягань, зниження тиску злочинного середовища на громадян, недопущення загострення криміногенної ситуації, а також налагодження дієвої співпраці між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та правоохоронними органами, громадськістю в зазначеній сфері. Стратегічні цілі державної програми будуть спрямована на: 1) зниження негативних тенденцій загальнокримінальної злочинності (злочинів проти власності та насильницьких злочинів); 2) зменшення криміногенності молодіжного середовища; 3) забезпечення громадського порядку та безпеки в публічних місцях; 4) сприяння потерпілим від злочинів (забезпечення віктимологічної профілактики); 5) сприяння участі громадськості у профілактики кримінальних правопорушень та фонових явищ; 6) підвищення довіри громадян до правоохоронних та судових органів. Визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів, з використанням сучасних методів прогнозування на основі форсайту та сценарного підходу На визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми буде суттєво впливати ймовірність розвитку кримінологічних сценаріїв трансформації злочинності в країні в середньостроковій перспективі та обрана стратегія державного впливу на неї. Найбільш прийнятний для країни кримінологічний сценарій розвитку стану злочинності полягає в збереженні тенденції до її зниження в середньостроковій перспективі з середньорічним темпом приросту приблизно від –6,3 % до –10,2 %, а також характеризується високою ефективністю та стабільністю функціонування системи протидії злочинності на всіх рівнях (державний, регіональний, локальний). Даний сценарій буде розвиватися за умови нарощування економічного потенціалу, зменшення зовнішнього державного боргу (зниження його до рівня 40% ВВП), позитивних зрушень у соціальній та гуманітарній політиці (зокрема, реальному механізмі запровадження Закону України «Про соціальні послуги», зменшенні рівня безробітних, пенсійній реформі – запровадження накопичувальної системи пенсійного 571 забезпечення), стабільної політичної ситуації, виваженої зовнішньої політики, спрямованої на зміцнення економічної та транскордонної безпеки (за умови збереження санаційного тиску на Російську Федерацію з боку України, ЄС та США), посилення політики щодо відбудови та інтеграції Донбасу, посилення інформаційної безпеки, завершення реформування правоохоронної та судової системи, зменшення активності збройного протистояння на сході України (сценарій «ні війни, ні миру»), залишення пріоритетом державної політики протидії корупції та забезпечення громадської безпеки та публічного порядку, продовження міжнародного співробітництва в правоохоронній сфері, поступового зміщення акценту в протидії злочинності з державного на місцевий рівень, активізації участі громадськості в питаннях профілактики злочинності, а також початку реалізації Плану заходів з деокупації та інтеграції Донбасу на виконання Стратегії «Механізм малих кроків». За такого сценарію найбільш перспективною, за результатами SWOT-аналізу, вбачається реалізація стратегії успіху (максі-максі), яка полягає в ефективному використанні наявних сил (сильні сторони наявної державної системи протидії злочинності) та можливостей зовнішнього середовища для впливу на злочинність, а саме на її зменшення. Для реалізації даної стратегії необхідно, зокрема: формування сучасної державної політики в сфері протидії злочинності; збільшення фінансування на розвиток державної системи протидії злочинності за рахунок міжнародних донорів, та раціонального використання коштів місцевих бюджетів (запровадження механізму спрямування коштів, отриманих від реалізації арештованого та конфіскованого майна здобутого злочинним шляхом, на реалізації профілактичних заходів); завершення реформування МВС України та НПУ за європейським зразком; перезапуск реформи прокуратури; посилення міжнародного співробітництва у протидії організованій злочинності, кіберзлочинності, тероризму та нелегальній міграції; посилення кримінальної відповідальності за окремі види злочинів; розширення можливостей щодо залучення населення до профілактики правопорушень; підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів; розширення використання інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) у протидії злочинності; зменшення криміногенного впливу соціальних та економічних факторів (через реалізацію відповідних реформ); децентралізація правоохоронних органів та системи протидії злочинності (спрямованість на вирішення проблем громади та підвищення рівня громадської безпеки в громадах); запровадження кращих зарубіжних практик з протидії злочинності; інтеграція в європейську безпекову сферу; забезпечення невідворотності покарання за кримінальні правопорушення; зміщення акценту в боротьбі зі злочинністю від карної політики до соціальної профілактики, поширення ситуативного попередження злочинності, а також профілактика через навколишнє середовище (Crime Prevention through Environmental Design - CPTED). Сучасна стратегія впливу на злочинність полягатиме в поширенні соціальної профілактики, активізації ситуативного попередження злочинності та більш широкого залучення громадськості до профілактичної роботи. У державній комплексній програмі протидії злочинності вбачається доцільним визначення таких основних підходів впливу на злочинність, які будуть реалізовуватися на всіх рівнях: 1) спеціальна превенція (залишається); 2) соціальна профілактика (посилюється) – через реалізацію інших державних програмних документів; 3) ситуативна профілактика (посилюється, в т.ч. із залученням громадськості); 4) превенція через розвиток середовища (Crime Prevention through Environmental Design – CPTED); 5) віктимологічна профілактика, включаючи реабілітацію потерпілих та компенсаційні заходи (посилюється). У зв’язку з цим можливими є декілька варіантів розв’язання проблеми. Перший варіант передбачає внесення змін до нормативно-правових актів у сфері протидії загальнокримінальній злочинності (корислива та насильницька злочинність), злочинності неповнолітніх, з метою удосконалення системи впливу злочинність, в т.ч. 572 кримінально-правовими засобами, а також щодо запровадження державної системи допомоги потерпілим від злочинів. Наведене дасть змогу вирішити окремі проблемні напрями діяльності у зазначеній сфері (організація діяльності центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері протидії злочинності, місцевих держадміністрацій), однак не забезпечить комплексного розв’язання проблеми. Другий варіант передбачає посилення заходів з протидії загальнокримінальній злочинності, злочинності неповнолітніх, забезпечення громадської безпеки та порядку, які можуть здійснюватися відповідними правоохоронними та іншими державними органами в межах визначених законодавством повноважень та компетенції. Проте такий підхід також не забезпечує комплексного розв'язання проблеми. Третій варіант передбачає запровадження дієвого механізму взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері протидії, запобігання, профілактики кримінальним правопорушенням та фоновим явищам; вжиття заходів, спрямовані на зменшення можливостей вчинення кримінальних правопорушень; перегляд державної системи заходів з надання допомоги жертвам загально кримінальним злочинів; ширше залучення громадськості до профілактичної роботи; впровадження відповідних світових стандартів у протидії злочинності та кращих зарубіжних практик. Такий підхід дасть змогу вдосконалити систему протидії загальнокримінальній злочинності, зменшити криміналізацію молодіжного середовища та сприятиме укріпленню соціально-економічного потенціалу країни шляхом зменшення кількості потерпілих від злочинів та повернення у суспільно-економічний процес осіб, які постраждали від злочинів. За результатами порівняльного аналізу можливих варіантів розв’язання проблеми протидії загальнокримінальній злочинності та стабілізації кримінологічної обстановки в державі з урахуванням наявних детермінант, а також ймовірного впливу внутрішніх та зовнішніх загроз кримінологічні безпеці, оптимальним вважається третій варіант, який передбачає впровадження комплексного інтегрованого підходу до мінімізації зазначеної проблеми та можливий через затвердження і виконання Державної комплексної програми протидії кримінальним правопорушенням на період до 2023 року та об'єднання зусиль правоохоронних органів, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства для здійснення визначених в ній заходів. Шляхи і способи розв'язання проблеми, строк виконання Програми Передбачаються такі шляхи розв’язання проблеми: удосконалення нормативно-правової бази з питань правоохоронної діяльності та протидії окремим видам злочинів; удосконалення взаємодії органів державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органів з питань забезпечення публічної безпеки та порядку, превенції правопорушень; продовження реформування правоохоронних та судових органів з метою підвищення ефективності діяльності щодо захисту прав і свобод людини, забезпечення результативної протидії злочинності; системна реалізація заходів, спрямованих на вилучення зброї, боєприпасів, вибухових речовин, що перебувають у незаконному обігу; протидія незаконному обігу наркотичних, психотропних, сильнодіючих речовин, їх аналогів та прекурсорів; забезпечення ефективності функціонування «Ланцюгу правосуддя» – співпраці та взаємодії між судовими органами, в т.ч. судів, прокуратури, поліції і виправних установ; забезпечення в межах реалізації проекту електронного кримінального провадження розробки он-лайн системи Track My Crime («Відстежуй мій злочин»), яка дозволить жертвам відстежувати прогрес їх справ через відповідний веб-сайт; 573 запровадження безперервного моніторингу криміногенної ситуації в країні, в т.ч. за рахунок інформаційно-телекомунікаційних, соціологічних, картографічних технологій та забезпечення своєчасного реагування на негативні зміни; запровадження державної геоінформаційної системи «Кримінальні правопорушення» на всіх рівнях; розвиток комплексної системи безпеки нового покоління з використанням технологій інтелектуального аналізу даних для забезпечення безперервного моніторингу ситуації у громадських містах в режимі реального часу; запровадження інноваційних рішень в діяльності поліції («SMART policing activity» - «Розумна поліцейська діяльність»; «SMART on CRIME» - «Розумні технології/підходи до злочинності»), прокуратури та суду обвинувачення (Smart Prosecution Program – «інтелектуальне обвинувачення»); запровадження безперервного аналізу соціальних та економічних проблем, інших чинників, що впливають на криміногенну ситуацію на місцевому та регіональному рівнях, визначення заходів щодо мінімізації їх негативних наслідків; підвищення рівня матеріального, технічного та наукового забезпечення роботи з профілактики правопорушень, зокрема із залученням сил і засобів місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; активізація участі громадськості у забезпеченні громадського порядку та профілактики кримінальних правопорушень в країні; ліквідація каналів незаконної міграції, посилення контролю за додержанням правил в'їзду в Україну, виїзду з України і перебування на її території іноземців та осіб без громадянства; поширення та забезпечення проведення наукових, аналітичних, кримінологічних, соціологічних та економічних досліджень щодо вивчення причин та умов поширення в суспільстві незаконного озброєння громадян, розпалювання міжнаціональної та міжрегіональної ворожнечі, сепаратистських настроїв, екстремізму, поширення злочинів проти особи та корисливо-насильницьких злочинів, оцінки та виявлення вразливих сторін державної політики у сфері протидії злочинності та забезпечення громадської безпеки та публічного порядку; удосконалення науково-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення правоохоронних та інших органів, що беруть участь у забезпеченні публічної безпеки та порядку; запровадження комплексних заходів, спрямованих на формування довіри населення до органів державної влади, правоохоронних органів, у тому числі з питань побудови правового суспільства та розбудови України як безпечної європейської країни; запровадження на грантовій основі реалізацію перспективних проектів суб’єктами недержавного сектору з профілактики кримінальних правопорушень для цільової групи; провадження діяльності щодо протидії злочинності в Україні з обов'язковим урахуванням результатів вітчизняних наукових досліджень та позивного міжнародного досвіду; забезпечення розвитку міжнародного співробітництва у сфері профілактики правопорушень з використанням міжнародного досвіду; системна реалізація заходів щодо патріотичного, культурного, морального, духовного, спортивного виховання громадян, передусім дітей, підлітків та молоді, запобігання проявам екстремізму, расової та релігійної нетерпимості, залучення до процесів виховання представників громадськості та правоохоронців; провадження просвітницької діяльності, спрямованої на формування негативного ставлення до протиправних діянь; запровадження системних заходів щодо підвищення правової культури населення, рівня обізнаності, щодо особистої безпеки та запобігання правопорушенням; 574 посилення профілактичної роботи з неблагополучними сім'ями, а також розроблення механізму екстреного реагування на факти бездоглядності дітей з метою недопущення їх втягнення у злочинну діяльність; запровадження надання послуг із психологічної реабілітації та допомоги цивільним особам, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, і їхнім сім’ям; реагування на прояви гендерно обумовленого насильства (ГОН); розвиток державної системи надання допомоги та реабілітації учасників бойових дій, у т.ч. з ПТСР; формування системи реінтеграції бездомних громадян та соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі; забезпечення соціальної згуртованості населення в питаннях захисту національної безпеки, національного суверенітету, територіальної цілісності, надання відсічі збройної агресії Російській Федерації, деокупації та інтеграції Донбасу, забезпечення громадської безпеки та публічного порядку; покращення практик з соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, профілактики вчинення ними правопорушень, підвищення рівня соціально-виховної роботи, стимулювання правослухняної поведінки; удосконалення інформаційного забезпечення профілактики правопорушень та особистого захисту громадян від протиправних посягань за допомогою інформаційно- комунікативних технологій; запобігання насильству в сім’ї, превенції правопорушень на побутовому ґрунті, на ґрунті зловживання алкогольними напоями; запровадження системних заходів захисту дітей від протиправних посягань, ювенальної превенції, попередження втягнення підлітків у протиправну діяльність, попередження бездоглядності, безпритульності, жебракування серед дітей; розвиток системи заходів і підтримки жертв злочинів в Україні. Програму передбачається виконати протягом 2019-2023 років. Визначення цільової групи, на яку буде спрямована програма, та кола головних акторів, які будуть реалізовувати програму Програма орієнтована на цільові групи: осіб, схильних до вчинення корисливих та насильницьких злочинів; неповнолітніх з груп ризику; молодь; потерпілих від корисливих та насильницьких злочинів; громадськість; працівників правоохоронних органів. Державним замовником та керівником програми визначено Міністерство внутрішніх справ України. До реалізації програмних заходів планується залучити таких суб’єктів: Національну поліцію України, Національну гвардію України, Генеральну прокуратуру України, Міністерство юстиції України, Міністерство соціальної політики України, Міністерство з питань тимчасово окупованих території та внутрішньо переміщених осіб (МТОТ), Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство інформаційної політики, Міністерство молоді та спорту, Міністерство у справах ветеранів; Державну кримінально-виконавчу службу, інші ЦОВВ, місцеві органи влади, органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей, органи місцевого самоврядування, вищі навчальні заклади освіти та науково-дослідні установи, громадські організації. Координацію діяльності щодо виконання програми здійснює Міністерство внутрішніх справ України (Національний центр з протидії злочинності при МВС України – у разі його створення). Контроль за ходом виконання програми в межах повноважень здійснюють Міністерство внутрішніх справ України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України та Рахункова палата України. 575 Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності Виконання Програми дасть змогу знизити рівень корисливої, насильницької злочинності, злочинності неповнолітніх, посилити громадську безпеку та порядок, забезпечити захист прав постраждалих осіб через удосконалення системи запобігання та протидії цим видам злочинності, системи підтримки потерпілих від корисливо-насильницьких злочинів, удосконалення відповідної нормативно-правової бази, запровадження дієвого механізму взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у цій сфері, а також зменшить можливості вчинення загальнокримінальних злочинів. Виконання Програми сприятиме: стабілізації криміногенної ситуації в країні на всіх рівнях шляхом мінімізації кримінологічних загроз публічній безпеці і порядку, підвищенню рівня безпеки в громадських місцях, зниженню частки загальнокорисливих та насильницьких злочинів; удосконаленню нормативно-правової бази з питань кримінологічної діяльності, профілактики правопорушень та активізації участі громадськості в забезпеченні громадської безпеки та порядку в державі; зниженню рівня злочинності неповнолітніх, формуванню у молодіжному середовищі негативного сприйняття протиправної поведінки та вчинення правопорушень; зменшенню кількість злочинів на побутовому ґрунті, у стані алкогольного сп’яніння, а також рецидивної злочинності; оздоровленню соціально-економічної ситуації в державі, покращенню міжнародного іміджу України, підвищенню рівня її інвестиційної привабливості, а також довіри населення до діяльності правоохоронних та судових органів; протидії злочинам, пов’язаних із незаконним обігом зброї, боєприпасів, вибухових речовин; зростанню кількості притягнених до відповідальності осіб, які вчиняють загально- корисливі та насильницькі злочини (в короткостроковій перспективі як наслідок посилення запобіжної діяльності правоохоронних органів); зменшенню питомої ваги протиправних діянь, вчинених на ґрунті екстремізму, расизму, ксенофобії та радикальних поглядів; посиленню перепускного режиму на кордоні областей, які прилягають до окупованих територій АРК, частини Донецької та Луганської областей (зона проведення ООС) задля запобігання проникненню на територію держави представників незаконних збройних формувань, кримінального елементу для дестабілізації криміногенної обстановки; підвищенню ефективності заходів, що здійснюються правоохоронними органами для забезпечення правопорядку, створенню науково-обґрунтованої системи проведення моніторингу їх ефективності; активізації співробітництва, зокрема між правоохоронними органами, центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, неурядовими організаціями та громадськістю; підвищенню рівня готовності населення країни до протидії виникненню надзвичайних ситуацій, в тому числі у разі введення військового стану у зв’язку з активізацією збройної агресії з боку Російської Федерації, а також до профілактики кримінальних правопорушень та підтримки правопорядку; підвищенню рівня обізнаності та поінформованості населення про стан громадської безпеки та порядку в державі, профілактику правопорушень та кримінологічний захист громадян від протиправних посягань; підвищенню рівня технічного та наукового забезпечення правоохоронних органів з протидії кримінальним правопорушенням шляхом залучення сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, міжнародних донорів, суб’єктів недержавного сектору; 576 підвищенню якості оброблення та аналізу кримінологічної інформації про злочинність, що дасть можливість проводити ефективний кримінологічний моніторинг як діяльності суб’єктів, задіяних у виконанні програми, так і системи заходів впливу на злочинність (окремі види злочинів), а також розвитку криміногенних процесів в суспільстві; забезпеченню підвищення безпеки місцевого середовища через розумне проектування та розбудови території; формуванню державної системи надання допомоги потерпілим від злочинів; доступності надання необхідних соціальних послуг особам, постраждалим від корисливо-насильницьких злочинів, у тому числі дітям, людям похилого віку, особам з інвалідністю, громадянам, що належать до інших вразливих груп, визначених Законом України «Про соціальні послуги»; зростанню довіри громадян до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії цим видам злочинності. Ефективність реалізації програми буде визначатися шляхом оцінки кількісних та якісних показників отриманих результатів, спрямованих на досягнення головної мети. До кількісних показників віднесені: зниження рівня загальнокримінальної корисливої та насильницької злочинності, злочинності неповнолітніх; збільшення рівня матеріально-технічної допомоги правоохоронним органам; збільшення кількості програмних проектів з профілактики; кількість проведених профілактичних операцій, акцій; кількість осіб з цільових груп, на яких була спрямована профілактична робота; кількість громадян (громадських організації) залучених до профілактичної роботи та забезпечення громадської безпеки та публічного порядку; кількість проведених науково-практичних, просвітницьких заходів; висвітлення інформації про стан реалізації програми в ЗМІ та через мережу Інтернет; кількість створених та впроваджених спеціалізованих веб-сайтів для цільових груп; кількість осіб, які пройшли підвищення кваліфікації та/або навчання з питань профілактики окремих видів кримінальних правопорушень; кількість потерпілих від злочинів, які отримали кваліфіковану допомогу; зменшення кількості осіб, які вчиняють корисливі та насильницькі злочини; кількість прийнятих нормативно-правових актів з удосконалення профілактичної роботи правоохоронних органів; запровадження геоінформаційної системи «Кримінальні правопорушення». До якісних показників віднесені: збільшення інвестиційної привабливості регіонів; покращення продуктивності праці громадян; збільшення індексу ВВП та валового внутрішнього регіонального продукту; збільшення кількості осіб, які утримались від вчинення кримінальних правопорушень; зменшення рівня соціальної напруженості суспільства; підвищення довіри громадян до правоохоронних органів та суду (здійснюється незалежними експертами шляхом опитування громадськості); збільшення рівня відчуття безпеки у громадян (здійснюється незалежними експертами шляхом опитування громадськості); підвищення якості розкриття злочинів; підвищення якості кримінологічного моніторингу та предикативної діяльності правоохоронних органів. Поточна оцінка виконання програми здійснюється щорічно, про що інформується громадськість. Поряд з цим на зниження ефективності виконання програми можуть впливати як внутрішні, так і зовнішні чинники, зокрема: недостатнє фінансування реалізації програмних заходів, зменшення обсягів міжнародної технічної допомоги, гальмування реформи децентралізації, активізація збройного конфлікту на Сході України, продовження агресивної політики Російської Федерації проти України, неефективна соціально-економічна політика уряду, політичний популізм у проведенні базових реформ, розпаювання окремими політичними силами конфліктів в суспільстві на релігійному, культурному та мовному ґрунті, зростання рівня терористичної загрози. Фінансові, матеріально-технічні, трудові ресурси, необхідні для виконання Програми 577 Фінансування заходів щодо реалізації програми планується здійснювати в межах бюджетних призначень (за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів), передбачених на відповідний рік міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, до повноважень яких належить вирішення питань щодо протидії злочинності та профілактики правопорушень, а також інших не заборонених законодавством джерел, в т.ч. міжнародної технічної та фінансової допомоги. Обсяги матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для виконання програми, визначаються під час розроблення відповідних завдань і заходів та уточнюються щороку під час формування проекту Державного бюджету України на відповідний рік з урахуванням його реальних можливостей. Розподіл фінансування у напрямку удосконалення матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів і суду* визначити таким чином: не менш 75% – для правоохоронних органів, не менш 15% – для прокуратури, не менш 10% – для судів. Передбачити фінансування відповідних програмних заходів (програмних проектів на грантовій основі), окрім технічної допомоги, в межах бюджету програми диференційовано за такими напрямами**: протидія загальнокримінальній корисливій злочинності (20 %), протидія загальнокримінальній насильницькій злочинності (15 %), профілактика злочинності неповнолітніх (20 % ), забезпечення публічної безпеки і порядку в містах (35 %), надання послуг соціального, психологічного та віктимологічного характеру потерпілим від корисливо- насильницьких злочинів (10 %). Розподіл може переглядатися залежно від ускладнення кримінологічної обстановки. * Такий розподіл залежить від ролі відповідного суб’єкта в протидії злочинності та його навантаження в межах виконання програми. ** Такий розподіл залежить від стану злочинності за окремим напрямом та обсягом завдань, які будуть спрямованні на вирішення наявних проблем. 578 Додаток Н Структура методичних рекомендацій з оцінки ефективності реалізації державних і регіональних програм з протидії злочинності та забезпечення громадської безпеки і порядку1 (проект) I. Загальні положення (мета, завдання оцінювання, визначення базових термінів, які вживаються в рекомендаціях). ІІ. Методологічні підходи до аналізу та оцінки ефективності реалізації програм (зазначається, що аналізується в програмах; критерії / показники результативності програми; джерела отримання інформації для здійснення аналізу / моніторингу виконання програми). ІІІ. Оцінка ефективності виконання програми за конкретними показниками (розкривається зміст оцінки за конкретними показниками). ІV. Інтегральна* оцінка ефективності виконання програми (описується методика інтегральної оцінки ефективності виконання програми за відповідними показниками (наприклад: соціальні, економічні, безпекові, організаційні), а також розрахунок інтегрованого** показника ефективності виконання програми). V. Оцінка ефективності виконання програми за допомогою експертних методів (експертна оцінка ефективності реалізації програми здійснюється з метою всебічного аналізу її виконання за кожним із завдань). VI. Оцінка ефективності виконання програми громадськістю (моніторинг громадської думки, форми обговорення результатів програми з громадськістю). VIІ. Комплексно-рейтингова оцінка ефективності програми. Для комплексної оцінки ефективності реалізації програм не тільки з точки зору досягнення кінцевих результатів, але й управління процесом розроблення і ходом реалізації програм, стратегічного планування, своєчасного прийняття рішень доцільно використовувати розроблений в США метод оцінки і рейтингування програм PART2 (Program Assessment Rating Tool). Метод PART ґрунтується на відповідях щодо низки запитань за 4 смисловими групами: 1. Цілі і структура програми; 2. Стратегічне планування; 3. Управління програмою; 4. Результати виконання програми. Для комплексної оцінки ефективності програми задається низка запитань (від 4 до 8 за кожною групою) VIІІ. Звіт про результати оцінювання ефективності виконання програм (розкривається форма, структура та зміст). 1 Методичні рекомендації розробляються та затверджуються державним замовником (в нашому випадку – МВС України). * Інтегральна оцінка – показник, у якому відтворюються значення інших показників, скоригованих у відповідності до їх вагомості та інших чинників [Про затвердження Методики оцінки ефективності реалізації регіональних природоохоронних та державних (загальнодержавних) цільових екологічних програм: наказ Міністертсва екології та природних ресурсів України від 15.10.2012 № 491. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/z2146-12#n299] ** Інтегрований показник ефективності виконання програми – показник, який відображає загальну оцінку реалізації усієї програми [Там само]. 2 Program rating assessment tool (PART). URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/Program_rating_assessment_tool. 579 Примірний перелік питань для визначення рейтингової оцінки (методом PART) ефективності програм з протидії злочинності та забезпечення громадської безпеки та порядку * І. Цілі і структура програми: 1. Структура програми відповідає її спрямованості? 2. Завдання програми відповідають поставленій меті? 3. Заходи відповідають кінцевому результату виконаного завдання? ІІ. Стратегічне планування: 1. Усі заходи програми мають правоохоронну / безпекову та/або профілактичну спрямованість? 2. Чи відповідає програма вимогам чинного законодавства? 3. Чи відповідають заходи програми сучасним світовим досягненням? 4. Чи всі необхідні суб’єкти задіяні до виконання програмних заходів? ІІІ. Управління програмою: 1. Чи достатній обсяг фінансування для виконання заходів програми? 2. Чи ефективно використовувались бюджетні кошти? 3. Чи здійснювався контроль з боку державного замовника за своєчасністю виконання програмних заходів безпосередніми виконавцями? 4. Чи розроблялись безпосередніми виконавцями внутрішні плани заходів з реалізації програми? IV. Результати виконання програми: 1. Чи відбулося покращення стану правопорядку в країні від реалізації заходів програми? 2. Заходи програми є ефективними з погляду вирішення правоохоронних завдань? 3. Відповідають результати виконання заходів програми вимогам міжнародних стандартів? 4. Реалізація програми є ефективною? * Відповіді на питання системи PART ранжуються за шкалою від 0 до 100 (де 100 – найвища оцінка). Дані оцінки далі компонуються та формуються в загальні бали, які є основою для складання кінцевого рейтингу: «ефективні», «достатньо ефективні», «формально можливі», «неефективні» програми. 580 Додаток П Система державного стратегічного планування в сфері протидії злочинності в Україні Стратегія сталого План дій для України на 2018- Док ументи 1 рівня розвитку України до 2021 роки (Рада Європи); 2020; Програма Стратегія внутрішньої безпеки діяльності КМУ (2014, ЄС на 2015-2020 роки; 2016, 2019); Багаторічна стратегія EUCPN Середньостроковий 2016-2020; Глобальні цілі план пріоритетних дій сталого розвитку (ЦСР) до 2030 Уряду до 2020 року року (ПРООН); міжнародні (2017); Стратегія конвенції в правоохоронній національної безпеки сфері; Висновки та України (2015). рекомендації Конгресів ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя. Взаємозв’язок та узгодженість Взаємозв’язок та Стратегія протидії узгодженість злочинності; Державна цільова програма з протидії злочинності; План заходів Документи 2 рівня Взаємозв’язок та узгодженість Національна стратегія у сфері прав людини та Чинні державні стратегії, плану дій з її реалізації на період до 2020 року; програми, плани з Стратегія національно-патріотичного виховання протидії злочинності за (2019); Стратегії подолання бідності до 2020 окремими напрямами року; Стратегії комунікації у сфері європейської (торгівля людьми, інтеграції на 2018- 2021 роки; Про особливості відмивання брудних державної політики із забезпечення державного коштів, організована суверенітету України на тимчасово окупованих злочинність, нелегальна територіях у Донецькій та Луганській областях міграція, профілактика (2018); Стратегії деокупації Донбасу "Механізм домашнього насильства, малих кроків" (МВС, 2018); Державна цільова кіберзлочинність, програма відновлення та розбудови миру в незаконний обіг Східних регіонах України (2017); План заходів, наркотиків та ін.) спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень; Державна програма розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки; Стратегія розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року (2013) та ін. 581 Система стратегічного планування у сфері протидії злочинності на державному, регіональному та місцевому рівнях* Державний рівень Стратегія соціально- Стратегія (Стратегії) протидії економічного розвитку країни, злочинності, Державна цільова Програма діяльності Уряду, програма протидії злочинності, Стратегія національної безпеки державні програми з протидії окремим (Документи 1 рівня) видам злочинів, План заходів Документи 2 рівня Регіональний рівень Стратегії розвитку регіону, Стратегія, Програма (проекти), Просторові програми План з протидії злочинності (Генеральні плани населених та/або забезпечення публічної пунктів), Програми соціально- безпеки та порядку економічного розвитку регіону, Програми та Плани заходів з реалізації документів 2 рівня Місцевий рівень Стратегії розвитку міста, району, Просторові програми Стратегія, Програма (проекти), (Генеральні плани населених План з протидії злочинності пунктів), Програми соціально- та/або забезпечення публічної економічного розвитку міста, безпеки та порядку району, Програми та Плани заходів з реалізації документів 2 рівня * Дана система формування стратегічних документів працює за принципом «зверху-вниз» за умови, що на державному рівні своєчасно розробляються та затверджуються відповідні стратегії, програми з протидії злочинності. В сучасних умовах стратегічне планування в цій сфері більш ефективно працює на регіональному та на місцевому рівнях у випадку відсутності державної стратегії та програми з протидії злочинності. 582 Додаток Р Список публікацій здобувача за темою дисертації Монографії: 1. Титаренко О. О. Зарубіжний досвід програмування протидії злочинності: можливості для України: монографія. Київ: ФОП Маслаков, 2019. 192 с. 2. Титаренко О. О. Державне програмування протидії злочинності в Україні: монографія. Харків: Промарт, 2019. 698 с. Статті у фахових виданнях України: 1. Титаренко О. О. Деякі недоліки Концепції державної політики у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні щодо концептуальних змін кримінального законодавства. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2008. № 1. С. 209–213. 2. Титаренко О. О. Теоретичні основи дослідження проблем регіональної злочинності. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2008. № 4. С. 193–204. 3. Титаренко О. О. Сучасний стан розвитку кримінологічних досліджень, пов’язаних із запобіганням злочинам у сфері громадської безпеки та громадського порядку. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2010. № 4. С. 226–232. 4. Титаренко О. О. Проблемні питання вивчення кількісних та якісних показників злочинності в умовах реформування кримінально-процесуального законодавства. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2013. № 4. С. 220–229. 583 5. Титаренко О. О. Сучасний стан злочинності в Україні: нові виклики. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2014. № 4. С. 53–66. 6. Титаренко О. О. Сучасний вектор кримінологічної політики держави у сфері протидії торгівлі людьми. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровськ. 2015. № 4. С. 285–297. 7. Титаренко О. О. Сучасний стан протидії корупції в Україні та окремі питання програмування протидії їй на регіональному рівні. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2016. № 3. С. 281–292. 8. Титаренко О. О. Ієрархія керівних документів стратегічного планування та програмування в сфері протидії злочинності. Науково-практичний журнал Прикарпатський юридичний вісник. 2018. № 4. Ч. 3. С. 106–112. 9. Титаренко О. О. Використання сценарного підходу при формуванні та реалізації державної політики в сфері протидії злочинності. Науковий журнал Південноукраїнський правничий часопис. 2018. № 4. Ч. 1. С. 68–71. 10. Титаренко О. О. Кримінологічна складова в стратегічних документах реалізації державної політики з питань деокупації Донбасу (стан, проблеми та перспективи). Електронне наукове фахового виданні «Порівняльно-аналітичне право». 2018. №6. С. 391–395. URL: http://pap.in.ua/6_2018/116.pdf (дата звернення: 30.01.2020). 11. Титаренко О. О. Стан стратегічного планування та програмного забезпечення у сфері протидії злочинності в сучасних умовах. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2019. № 1. С. 66–79. 12. Титаренко О. О. Досвід Бразилії в програмуванні протидії злочинності. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: юриспруденція. 2019. № 38. С. 149–152. 13. Титаренко О. О. Досвід Латвії в програмуванні протидії злочинності: можливості для України. Електронне науково-практичне видання Журнал східноєвропейського права. 2019. № 65. С. 75–80. URL: 584 http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2019/07/titarenko_65.pdf (дата звернення: 30.01.2020). 14. Титаренко О. О. Досвід Франції у програмуванні протидії злочинності в сучасних умовах: підходи, рівні, фінансове забезпечення. Соціально-правові студії: науково-аналітичний журнал. 2019. Вип. 3 (5). С. 8–13. 15. Титаренко О. О. Досвід Німеччини в програмуванні протидії злочинності в сучасних умовах. Право і суспільство. 2019. № 4. С. 267–274. 16. Титаренко О. О. Щодо концепції теоретичної моделі державної комплексної програми протидії злочинності. Форум права. 2019. № 3. С. 77–86. URL: http://forumprava.pp.ua/files/077-086-2019-3-FP-Tytarenko_10.pdf (дата звернення: 30.01.2020). 17. Титаренко О. О. Застосування SWOT-аналізу для визначення стратегій впливу на злочинність під час формування державної комплексної програми протидії їй. Право та державне управління. 2019. № 4. С. 124–131. Статті у наукових періодичних виданнях інших держав з напряму, з якого підготовлено дисертацію: 1. Титаренко А. А. К вопросу усовершенствования региональной трансграничной политики в правоохранительной сфере: криминологический аспект. Международный научно-практический правовой журнал «Закон и Жизнь». 2016. ноябрь. С. 111–116. 2. Титаренко А. А. Выводы и рекомендации Конгрессов ООН по предупреждению преступности и уголовному правосудию как базис для формирования государственной комплексной программы противодействия преступности в Украине. Международный научно-практический правовой журнал «Закон и Жизнь». 2019. № 8. С. 122–126. 3. Титаренко О. О. Досвід Канади у формуванні програм протидії злочинності: можливості для України. Зарубіжний науковий юридичний журнал «Recht der Osteuropäischen Staaten» № 1/2019. С. 192–196. 585 4. Титаренко О. О. До питання удосконалення системи суб’єктів ініціювання розроблення державних цільових програм з протидії злочинності в Україні. Jurnalul juridic national: teorie şi practică (Национальный юридический журнал: теория и практика). 2019. № 4 (38). С. 163–167. Праці апробаційного характеру: 1. Титаренко О. О. Ґенеза державної політики у сфері запобігання злочинам проти громадської безпеки та громадського порядку // Актуальні проблеми протидії правопорушенням і злочинам у сфері громадської безпеки: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 19 жовтня 2012 р.). Дніпропетровськ: ДДУВС, 2012. С. 88–93. 2. Титаренко О. О. Щодо питання нормативно-правого забезпечення протидії злочинності неповнолітніх в Україні: стан та перспективи // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх: вітчизняний та міжнародний досвід: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 27–28 квітня 2012 р.). Дніпропетровськ: ДДУВС, 2012. С. 91–94. 3. Титаренко О. О. Окремі питання формування регіональних програм профілактики злочинності // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності та юридичної науки: матер. Міжнарод. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 19– 20 вересня 2013 р.). Дніпропетровськ: ДДУВС, 2013. С. 311–313. 4. Титаренко О. О. Реформування органів внутрішніх справ – шлях до посилення ефективності протидії злочинності // Реформування органів внутрішніх справ: проблеми та перспективи (вітчизняний і зарубіжний досвід): матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 28–29 березня 2014 р.). Дніпропетровськ: ДДУВС, 2014. С. 103–106. 5. Титаренко О. О. Огляд законодавчих ініціатив, спрямованих на протидію екстремізму та сепаратизму в Україні // Державна політика у сфері протидії тероризму: міжнародний досвід і його актуальність для України: збірник матеріалів Інтернет-конференції (м. Київ, 25 червня 2015 р.). Київ: Національна 586 академія прокуратури України; Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України, 2015. С. 200–206. 6. Титаренко О. О. Сучасні тенденції реформування нормативно-правового забезпечення протидії сепаратизму в Україні // Проблеми протидії проявам тероризму, сепаратизму та екстремізму в сучасних умовах: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 25 вересня 2015 р.). Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2015. С. 145–148. 7. Титаренко О. О. Стан програмування транскордонного співробітництва у правоохоронній сфері на регіональному рівні в сучасних умовах трансформації національної безпеки // Протидія терористичній діяльності: міжнародний досвід і його актуальність для України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 30 вересня 2016 р.). Київ: Національна академія прокуратури України, 2016. С. 329–332. 8. Титаренко О. О. Сучасний вектор кримінологічної політики у забезпечені національної безпеки України // Актуальні проблеми кримінального права та кримінології у світлі конституційної реформи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 10 червня 2016 р.). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2016. С. 34–38. 9. Титаренко О. О. Стан програмування протидії проявам тероризму та сепаратизму на регіональному рівні (за результатами вибіркового аналізу окремих регіональних правоохоронних програм) // Протидія проявам тероризму, сепаратизму, екстремізму та нелегальній міграції в сучасних умовах: стан, проблеми та перспективи: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 28 жовтня 2016 р.). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2016. С.169–174. 10. Титаренко О. О. Окремі питання протидії злочинності підрозділами Національної поліції України в умовах зміни правового режиму АТО // Актуальні проблеми державотворення, право творення та правозастосування: Матер. наук. семінару (м. Дніпро, 8 грудня 2017 р.). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2018. С. 127–129. 587 11. Титаренко А. А. Криминологический сценарий развития преступности как одна из составляющих формирования программ противодействия преступности в государстве (методологический подход) // Борьба с преступностью: теория и практика: тезисы докладов VІI Международной научно- практической конференции (г. Могилев, 5 апреля 2019 г.) / Министерство внутренних дел Республики Беларусь, учреждение образования «Могилевский институт Министерства внутренних дел Республики Беларусь»; редкол.: Ю. П. Шкаплеров (отв. ред.) [и др.]. Могилев: Могилев. институт МВД, 2019. С. 183‒186. URL: http://elib.institutemvd.by/handle/MVD_NAM/526 (дата звернення: 30.01.2020). 12. Титаренко О. О. Аналіз кримінологічної складової в державній цільовій програмі відновлення та розбудови миру в східних регіонах України // Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно- розшукової діяльності: тези ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Хмельницький, 1 березня 2019 р.). Хмельницький: Вид-во НАДПСУ, 2019. С. 340–343. 13. Титаренко О. О. Яка стратегія громадської безпеки Україні сьогодні потрібна (кримінологічний аспект її формування)? // Міжнародна та національна безпека: теоретичні і прикладні аспекти: матер. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 15 березня 2019 р.). Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2019. С. 127–128. 14. Титаренко О. О. Безпекова складова в програмних документах регіонального рівня (на прикладі Донецької та Луганської областей) // Криза сучасної системи безпеки: у пошуках нового міжнародного порядку: Матеріали міжнародної наукової конференції (м. Львів, 4–5 квітня 2019 р.). Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2019. С. 139–143. 15. Титаренко О. О. Кримінологічна складова у стратегічних документах регіонального розвитку Донецької та Луганської областей // Кримінально-правові та кримінологічні засоби протидії злочинам проти громадської безпеки та публічного порядку: зб. тез доп. міжнар. Наук.-практ. конф. До 25-річчя ХНУВС 588 (м. Харків, 18 квітня 2019 р.) / МВС України, ХНУВС; Кримінол. Асоц. України. Харків: ХНУВС, 2019. С. 195–197. 16. Титаренко О. О. До питання спеціальних методів дослідження зв’язку архітектурно-просторових характеристик середовища і його криміногенності // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: тези доп. учасників наук.-практ. конф. з нагоди святкування Дня науки, відзначення Дня Європи та 70-річчя заснування Ради Європи (м. Харків, 16 травня 2019 р.), МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2019. С. 176–181. 17. Титаренко О. О. Програмування протидії молодіжній злочинності в Канаді на місцевому рівні (на прикладі м. Торонто) // Актуальні питання реформування правової системи України: Матеріали міжнародної науково- практичної конференції (м. Дніпро, 5–6 липня 2019 р.). Дніпро: ГО «Правовий світ», 2019. С. 75–78. 18. Титаренко О. О. Досвід Чехії у програмуванні протидії злочинності // Кримінальна юстиція: quo vadis? V Львівський форум кримінальної юстиції: збірник матеріалів науково-практичної конференції (м. Львів, 19–20 вересня 2019 р.). Львів: ЛьвДУВС, 2019. С. 99–103.