Вивчення поняття «Фізична рекреація»

Гуменний   Humennyi. Антонова 0000-0001-8669-7205, Віктор Степанович

Вивчення поняття «Фізична рекреація»

Гуменний Humennyi. Антонова 0000-0001-8669-7205, Віктор Степанович

URI: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/6926

Date: 2015

Abstract:

Розглянуто «фізичну рекреацію» як елемент загальної рекреації та наукової дисципліни. Досліджено різноманітність ознак «фізичної рекреації», що визначають її сутність. Considered «physical recreation» as part of total recreation and scientific discipline. Studied a variety of signs of «physical recreation» that define its essence.

Description:

Постановка проблеми. Розглядати фізичну рекреацію як вид фізичної культури можливо, тому що вони мають ряд спільних ознак. Але наукові гіпотези щодо фізичної рекреації самі по собі не впливають на формування теорії фізичної рекреації, тому що роблять опосередкований вплив, обґрунтовуючи і зміцнюючи дидактичний апарат тих, хто вивчає її методики. Аналіз останніх досліджень і публікацій. За останній час здійснено низку успішних спроб дослідження фізичної рекреації як складного соціального явища. Розкриваючи соціальну сутність фізичної рекреації, роботи природничо-наукового та суспільствознавчого циклів чималою мірою сприяють подальшому розвитку знань про даний феномен, служать передумовою до створення теорії цього феномена [1–5, 8, 9, 12]. У самому загальному сенсі під фізичної рекреацією розуміються будь-які форми рухової активності, спрямовані на відновлення сил, витрачених у процесі професійної праці [1, 3, 5, 6, 8]. Сьогодні науковці розглядають фізичну рекреацію як комплексне, багатогранне явище, що поєднує різноманітні аспекти фізіології, психології людини, зумовлюється різноманітними соціально-економічними та політичними, ідеологічними, культурними чинниками. Мета дослідження: вивчення питання «фізичної рекреації» як наукової дисципліни та її численних ознак. Викладення основного матеріалу. Фізична культура має свою теорію, яка включає не тільки фізичну рекреацію, але і фізичне виховання, спорт, рухову реабілітацію, які також мають свої теорії. Наявність спільних ознак дозволяє поєднувати їх у головну мегасистему – теорію фізичної культури. Тоді предмет теорії фізичної рекреації виявляється, по суті, без власної теорії, адже деякі пізнавальні, оздоровчі, ціннісно-орієнтаційні та інші аспекти, представлені як в самій теорії фізичної культури, так і в теоріях її видів, вже не можуть з достатньою повнотою і в потрібному обсязі задовільно виконати свої пояснювальні функції щодо такого складного і багатогранного явища, як фізична рекреація. Більш того, в самої теорії фізичної культури всі численні аспекти фізичної рекреації представлені фрагментарно, неповно, нерідко розпливчасто, внаслідок чого став невизначеним сам предмет науки про фізичну рекреації. Дослідженнями виділяються і численні ознаки, складові, її основний зміст: – включає культурно-ціннісні аспекти; – ґрунтується на руховій активності; – як головних засобів використовує фізичні вправи; – здійснюється у вільний або спеціально виділений час; – містить інтелектуальні, емоційні та фізичні компоненти; – здійснюється на добровільних, самодіяльних засадах; – надає оптимізуючий вплив на організм людини; – включає освітньо-виховні компоненти; – переважно носить розважальний характер; – характеризується наявністю певних рекреаційних послуг; – має певну науково-методичну базу; – здійснюється переважно в природних умовах. Це далеко не повний перелік ознак фізичної рекреації, його можна було б продовжити. Тут відзначаються різні за спрямованістю, важливістю сторони і риси, різні рівні, види та форми. Згідно такого різноманіття ознак фізичної рекреації виділяються й різні її форми: рекреаційна фізична культура, рекреативна фізична культура, рекреація спорту, рекреація туризму, оздоровча фізична рекреація, фізкультурно-виробнича рекреація та ін. Такий аналітичний шлях спроби створення теорії фізичної рекреації можливий, але він не може дати відповідь на питання: чи всі перераховані ознаки, види та форми є в необхідній і достатній кількості, що вносить певну плутанину і ускладнює сприйняття фізичної рекреації як системного явища. У багатьох наукових дослідженнях стверджується думка, що теорія фізичної реакреаціі найбільш повно розроблена в надрах теорії та методики фізичної культури. На цьому, зокрема, побудована концепція фізичної рекреації, яка особливо інтенсивно розробляється В.М. Видріним зі співробітниками [1–3]. Головна ідея пропонованої концепції полягає в розгляді фізичної рекреації як органічної, системоутворюючим чинником якої служить кінцевий результат – створення оптимального фізичного стану, що забезпечує нормальне функціонування людського організму. У даній концепції основний акцент робиться на біологічній стороні фізичної рекреації – впливі на організм людини. Інші ж сторони: пізнавальна, культурологічна, комунікативна, розважальна – розглядаються як супутні для вирішення головного завдання. Це твердження, справедливе лише частково, воно звужує проблему фізичної рекреації та потребує спеціального обговорення. Зважаючи на складність і натхнення такого об’єкта, як фізична рекреація, його неможливо описати з достатньою повнотою з позицій тільки однієї, навіть такої «інтегративної» науки, якою прийнято вважати теорію фізичної культури. Аналіз йде більш успішно, якщо чітко виділяється предметна сторона об’єкта з позицій обслуговуючих його наук: філософії, історії, соціології, культурології, педагогіки, психології, біології, теорії та методики фізичної культури. Одним із основоположників рекреаційного руху в США вважають лікаря Лютера Гуліка (1865–1918). Він відстоював думку, що за допомогою ігор на свіжому повітрі можна не тільки зміцнювати здоров’я, але й виховувати. Вважав, що керовані прогулянки та інші заняття, що пов’язані з перебуванням на свіжому повітрі та отриманням задоволення, можуть стримувати у відповідних межах «агресивність підлітків». У вироблені рекреаційної діяльності міжнародного значення набула праця викладача університету поляка Хенріка Йордана (1842–1907рр.). На ділянці площею 8 га він утворив у Кракові взірцевий ігровий майданчик. Під впливом його діяльності виникли так звані «Йорданські сади», де кожний, незалежно від віку і статі, міг знайти можливості для занять іграми та гімнастикою, купанням, взяти участь у змаганнях. Відповідно до правил, соціальні інструктори допомагали тим, хто відвідував майданчик, слідкували за порядком і використанням спортивного інвентарю. Мода деколи буває чинником, що сприяє підвищенню рекреаційної активності суспільства загалом. Прикладом може слугувати змінність моди на рекреаційну активність у США: у 70–80 роках минулого століття найпопулярнішою була така форма рекреації, як джоґґінґ (біг із помірною інтенсивністю для вдосконалення кардіореспіраторної витривалості), на початку 90-х років на зміну джоґґінґу прийшла мода на різноманітні системи аеробіки (степ-аеробіка, аквааеробіка), на межі тисячоліть модними були системи атлетичної гімнастики. Фізична рекреація стала предметом досліджень у вітчизняній науці в середині 60-х років XX ст. ЇЇ вивчали різні науки: теорія фізичної культури, соціальна психологія, медицина, гігієна, курортологія. Останнім часом деякі науковці наполягають на відокремленні рекреалогії як самостійної науки про відпочинок та оздоровлення практично здорових людей, зосереджені на дослідженні рекреації. Необхідність у терміні «фізична рекреація» виникає передусім тоді, коли мова йде про аналіз певного елементу рекреації, для позначення якого і використовується цей термін. Рекреація як наукова дисципліна – родове поняття для всіх її видів та форм, однією з яких і є фізична рекреація [8, 12]. Поняття «рекреація», утворене від латинського «recreatio», було введено римлянами і має кілька значень: відновлювати, відпочивати, зміцнювати, освіжати та ін. Історично цей термін так чи інакше пов’язувався із здоров’ям людини, але, що важливо зазначити, розуміння здоров’я не обмежувалося лише станом організму людини. Адже воно розглядається в більш широкому значенні та включає соціальний, психологічний і біологічний зміст [8, 10, 12, 13]. Відповідно до цього і прийнято виділяти такі різновиди рекреації, як соціальна, біологічна, психологічна, клімато-географічна. З усього різноманіття ознак рекреації головними, що визначають її сутність, прийнято вважати наступні: здійснюється у вільний час, носить діяльний характер і побудована на добровільній, самодіяльної основі [8, 10–12, 14]. Це три найважливіших ознаки рекреації, без них вона втрачає своє значення. Інші ж її ознаки: культурно-аксіологічні, пізнавальні, оздоровчі – розглядаються як похідні, супутні. Таким чином виник новий науковий напрямок – рекреалогія, спеціальний міждисциплінарний розділ науки про відпочинок, оздоровлення, відтворення здоров’я практично здорових людей. Цей розділ включає в себе процес фізичного, соціального, психічного саморозвитку людини, при якому він набуває все більш універсальні способи адаптації людини до постійно мінливих умов природного та соціального середовища. Найважливіший методологічний принцип рекреації – принцип єдності тілесного і духовного, біологічного і соціального, організму і особистості. Головною областю досліджень теорії рекреації служить особлива галузь життєдіяльності людей – сфера дозвілля. Виділяються різноманітні види та форми дозвільної діяльності, які мають рекреаційний характер, і привести їх до якої-небудь єдиної системі поки не представляється можливим [7, 8, 12, 14]. Сказане вище дозволяє знову повернутися до вузлових питань теорії фізичної рекреації і певною мірою проаналізувати їх з позицій теорії загальної рекреації. Фізична рекреація – одна з форм рекреації, її аспекти представлені практично у всіх її видах і здійснюється вона за допомогою рухової діяльності з використанням фізичних вправ в якості основних засобів. Це дає підставу відносити цю форму рекреації до фізичної. Серед цілей занять фізичною рекреацією можна назвати оздоровчі (покращення здоров’я, зняття втоми, всебічний гармонійний розвиток, виховання культури тіла, рухів, підвищення розумової та фізичної працездатності), комунікативно-виховні (спілкування, виховання культури поведінки, працьовитості, емоційна самоорганізація); організаторські цілі (оволодіння знаннями, уміннями, практичними навичками суспільної фізкультурної роботи, пропаганда здорового способу життя, активного відпочинку). Визнання фізичних вправ в якості основних засобів фізичної рекреації в наукових дослідженнях загальноприйняте. Таке твердження справедливе, але вимагає обговорення. По-перше, велика частина фізичної рекреаційної діяльності протікає в природних умовах природного середовища, де середовищні фактори також можуть виступати в якості її засобів. По-друге, фізична рекреація може мати і відносно пасивні форми. На спортивних заходах глядачі є лише глядачами і в прямому сенсі не виконують активної рухової діяльності та фізичних вправ. У даному випадку сам факт спортивного змагання може виступати як засіб фізичної рекреації, тому що в ньому присутні емоційні, оздоровчі та інші компоненти, що дають рекреаційний ефект. З цієї точки зору справедливе твердження В.М. Видріна про те, що головною системоутворюючою ознакою фізичної рекреації слід вважати її кінцевий результат (мету), заради якої й організується ця форма рекреації. З наукової точки зору прийнято виділяти наступні аспекти фізичної рекреації: 1. Біологічний – який вплив фізична рекреація робить на оптимізацію стану організму людини. 2. Соціальний – якою мірою вона сприяє інтеграції людей в певну соціальну спільність і як в процесі неї відбувається обмін соціальним досвідом. 3. Психологічний – які мотиви лежать в основі рекреаційної діяльності та які психічні новоутворення виникають у людини в результаті цієї діяльності. 4. Освітньо-виховний – який вплив фізична рекреація робить на формування особистості в її фізичному, інтелектуальному, моральному, творчому розвитку. 5. Культурно-аксіологічний – які культурні цінності засвоює людина в процесі фізичної рекреаційної діяльності та якою мірою вона сприяє створенню нових особистісно-суспільних цінностей. 6. Економічний – як організовується фізична рекреація, які кошти використовуються і хто її організує. Висновок. Предметні області фізичної рекреації досить широкі, об’ємні, вони входять в міждисциплінарну область або традиційно, або за допомогою недавно освоєних інших теорій. Це поки що ускладнює створення власної теорії фізичної рекреації і тим більше сприяє узагальненню її визначення. Фізична рекреація є важливим фактором вдосконалення психофізичного стану людини, її духовного світу, системи ціннісних орієнтацій. Перспективи подальших досліджень будуть спрямовані на деталізацію поняття «фізичної рекреації», як наукової дисципліни та елементу загальної рекреації.

Show full item record