Перегляд за Автор "Барабаш, А. А."

Зараз показуємо 1 - 1 з 1

Юридично значуща поведінка: загальнотеоретична характеристика : автореф. дис.
(Харків, 2018) Барабаш, О. О.; Barabash, O. O.; Барабаш, А. А.; Гарасимів, Т. З. - науковий консультант
У дисертації проведено комплексне теоретико-правове дослідження комплексу загальнотеоретичних питань щодо характеристики сучасної суті, поняття й ознак юридично значущої поведінки, визначення в контексті транзитивності її місця в системі соціальної життєдіяльності людини через виявлення темпорально-просторових особливостей, а також, співвідношення правомірної і неправомірної поведінки, дії та бездіяльності. Обґрунтовано, що багатозначність поняття «поведінка» в суспільних науках великою мірою позначилась на тлумаченні юридично значущої поведінки у правових ученнях, адже право – один з найважливіших інструментів управління поведінкою особи. Зазначено, що поведінка людини – це вияв цілеспрямованої активності соціального суб’єкта, спрямований на практичну взаємодію з навколишнім середовищем задля самореалізації та підтримання свого існування. Визначено сучасну концепцію цілісного підходу до трактування юридично значущої поведінки людини (особи) в нових стрімко змінених умовах перебудови світових і вітчизняних політичних, воєнних, економічних, соціальних змін з метою уточнення, доповнення соціально значущої (позитивної чи негативної), свідомо-вольової поведінки (окремих індивідів, колективів або груп людей), яка виражена у формі конкретних фізичних дій або бездіяльності, має бути врегульована (передбачена) сучасними нормами права, підконтрольна державі та має спричиняти ефективні юридичні наслідки. Запропоновано авторське тлумачення юридично значущої соціальної поведінки, як дії або бездіяльності, врегульованих нормами права (позитивна або негативна), що може мати юридичну кваліфікацію поведінки людини (особи) як амбівалентної тілесно – душевно – духовної істоти, яка наділена інтелектуальними та вольовими якостями, що регламентується регулятивними нормами, рішеннями суб’єктів правозастосування (судами), а в окремих випадках – охоронними та заохочувальними нормами у площині верховенства права. Акцентовано, що поведінка набуває юридичної значущості у тому разі, коли вона може бути оцінена з погляду вимог правових норм. При цьому норми права можуть впливати тільки на вольові дії особи, які підконтрольні свідомості людини. Якщо особа свідомо не контролює свої дії, припис норми не може бути нею реалізований. Норми права, своєю чергою, містять формально-обов’язкові критерії, на підставі яких можна дати юридичну оцінку відповідності або, навпаки, невідповідності поведінки нормі права. У першому випадку юридична значущість поведінки полягатиме у правомірності такої поведінки, у другому – у протиправності та можливості настання негативних юридичних наслідків. Юридично значущою також може бути така поведінка, яка формально не суперечить, проте і може не відповідати нормі права. Така поведінка є, зокрема, наслідком зловживання правом. При визначенні видів юридично значущої поведінки мають значення не лише норми права, які її регламентують, але й рішення суб’єктів правозастосування, насамперед – судів. В умовах відсутності усталеної судової практики, можливі парадоксальні ситуації, в яких ідентична юридично значуща поведінка щодо одних суб’єктів може вважатися правомірною, а щодо інших неправомірною. У праві можна використовувати превентивні засоби впливу на негативну поведінку людини. До них можна віднести профілактику правопорушень як крайнього вияву негативної поведінки людини та профілактику окремих видів негативної поведінки людини. Виникнення концепції про профілактику соціально негативної поведінки – історично неминучий процес, що відображає діалектику суспільних відносин. Вивчення й усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень та аморальним проявам, визначаються потребами практики боротьби із цими соціальними відхиленнями. На загальносоціальному рівні запобігання здійснюється в результаті поєднання правових, економічних, політичних, ідеологічних, організаційних та інших заходів, що не мають своїм спеціальним призначенням боротьбу зі злочинністю й запобігання злочинам. Цей вид попередження виступає як засіб, завдяки якому в суспільстві повинен знижуватися рівень злочинності.