Право і безпека, 2023, № 2 (89)
Постійне посилання зібрання
Право і Безпека: наук. журн. / Харк. нац. ун-т внутр. справ; голов. ред. В. В. Сокуренко. – Харків, 2023. – № 2 (89). – ISSN 2617-2933 (Online). – DOI: https://doi.org/10.32631/pb.2023.2
Переглянути
Нові надходження
Документ Право і безпека, 2023, № 2 (89)(Харківський національний університет внутрішніх справ, 2023) Харківський національний університет внутрішніх справ; Kharkiv National University of Internal Affairs«Право і безпека» – це науковий журнал із відкритим доступом, метою якого є поширення результатів наукових досліджень як теоретичного, так і практичного характеру в галузях права та безпеки. Завданнями видання є сприяння дослідникам у здійсненні наукової діяльності, поширення новітніх наукових знань, оприлюднення досліджень з актуальних питань права і юридичної психології, протидії злочинності, забезпечення національної безпеки та прав людини, захисту інтелектуальної власності, кібербезпеки, реформування законодавства тощо.Документ Зміни у правовому регулюванні розслідування кримінальних проваджень під час воєнного стану(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 198-206, 2023) Салманов, О. В.; Salmanov, O. V.Вивчено положення Кримінального процесуального кодексу України, які стосуються здійснення розслідування кримінального провадження в умовах воєнного стану. Проведено аналіз законодавчих змін, пов’язаних з уведенням правового режиму воєнного стану в Україні. Визначено законодавчі колізії та суперечності. Запропоновано можливі шляхи усунення цих проблем та вдосконалення положень Кримінального процесуального кодексу України з цього питання.Документ Депутатський запит на отримання інформації, що становить банківську таємницю в Україні: нагальне питання сьогодення(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 187-197, 2023) Кисильова, К. В.; Kysylova, K. V.; Коробцова, Д. В.; Korobtsova, D. V.Статтю присвячено дослідженню особливостей запиту народного депутата України до банківських установ з метою отримання інформації, яка становить банківську таємницю. Наголошено, що сьогодні інформація є важливим ресурсом для соціально-економічного, технологічного та культурного розвитку. Крім того, інформація визначається як найважливіша цивілізаційна цінність і має домінуючий статус. З огляду на це інститут банківської таємниці є обов’язковим атрибутом правової системи держави, зміст якої зумовлюється особливостями економіко-правової доктрини і формуванням нормативної бази. Проаналізовано систему нормативно-правових актів, якими регулюється належне функціонування правового режиму банківської таємниці. Визначено основні шляхи, за допомогою яких банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці. Акцентовано увагу на нормативних засадах, які встановлюють вичерпний перелік підстав для отримання інформації, що містить банківську таємницю, та органів, які мають право на отримання такої інформації. Окреслено основні позиції щодо необхідності надання народним депутатам права на отримання інформації, що становить банківську таємницю. Представники першої акцентують свою увагу на тому, що народні депутати не повинні отримувати доступ до банківської таємниці; виразники другої навпаки обґрунтовують свою позицію необхідністю і правомочністю отримання народними депутатами такої інформації. Аргументуючи свої погляди, кожна зі сторін спирається на чинне законодавство України. Крапка у вирішенні цього питання була поставлена лише за допомогою рішення Конституційного Суду України. Встановлено, що можливість запиту з боку народного депутата України до банківської установи щодо отримання конфіденційної інформації передбачена в чинному законодавстві, однак лише в чітко визначених межах, а саме: інформація необхідна для проведення законопроєктної роботи; питання, що розглядаються і пов’язані з отриманням такої інформації мають бути віднесені до повноважень Верховної Ради України. Зауважено, що запит до банківських установ з метою отримання інформації з обмеженим доступом за певною процедурою може вчинятися одноосібно або через діяльність комітетів Верховної Ради України.Документ Перевищення повноважень як підстава відповідальності органів та осіб, які здійснюють функції органів підприємницьких товариств(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 155-166, 2023) Жорнокуй, В. Г.; Zhornokui, V. H.Проаналізовано сучасний стан правової доктрини та судової практики щодо питань перевищення повноважень як підстави відповідальності органів та осіб, які здійснюють функції органів підприємницьких товариств. Оскільки підприємницьке товариство формує власну волю та реалізує її через свої органи та осіб, які здійснюють функції його органів, відповідні особи мають дотримуватися повноважень, визначених законом і статутом. Якщо вони здійснюють діяльність за межами власних повноважень, відбувається викривлення волі такої юридичної особи та має місце їх власна воля – воля фізичних осіб. На сьогодні сформувалася практика притягнення до відповідальності членів органів та осіб, які здійснюють функції органів підприємницьких товариств, коли на таку юридичну особу покладається адміністративна відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення з вини її уповноваженої особи. Прикладом є справи про притягнення до відповідальності за порушення вимог законодавства про надання та розкриття інформації на ринках фінансових послуг. Загалом слід зважати на той факт, що виступ конкретної фізичної особи від імені підприємницького товариства в цивільному обороті не змінює самостійного характеру волі, поведінки і відповідальності такої юридичної особи за свої дії в цивільних відносинах. Аргументовано, що, виходячи із загальних постулатів цивільного законодавства, перевищення повноважень як підстава відповідальності органів та осіб, які здійснюють функції органів підприємницьких товариств, має власні особливості застосування. Це зумовлено не лише діями (бездіяльністю) таких осіб, а й усвідомленням контрагентом (третьою особою) того факту, що представники такого товариства діють у межах належних їм повноважень. Доведено, що факт учинення органом та/або особою, яка здійснює функції органу підприємницького товариства, протиправних, недобросовісних дій, перевищення нею своїх повноважень не є єдиною та достатньою підставою для визнання недійсними правочинів (договорів), укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами. Існує потреба в доведенні того, що контрагент знав (мав знати) про обмеження повноважень щодо представництва прав та інтересів підприємницького товариства його органом або особою, що виконує функції такого органу.Документ Правовий режим майна господарських товариств (з урахуванням міжнародного досвіду)(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 145-154, 2023) Артеменко, Р. М.; Artemenko, R. M.У науковій статті зроблено висновок, що майном як особливим об’єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Таке його розуміння, незважаючи на наявність певних термінологічних розбіжностей, збігається з його загальним змістом у системі правових знань окремих країн романо-германської правової сім’ї, зокрема країн із пандектною системою права, та відповідає змісту ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До нього, як зауважується в юридичній літературі, належать будь-які економічні блага, об’єкти як матеріального, так і нематеріального світу, що перебувають у стані привласненості особи. Водночас слово «майно», вжите у ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позначає об’єкт, що має економічну цінність. У цьому розумінні майно є економічною категорією та синонімом економічного поняття «власність». На це також вказує використання в рішеннях Європейського суду з прав людини для розкриття категорії майна таких понять, як «активи», «кошти», «прибуток», «гудвіл», «накопичені нематеріальні активи підприємства», «майно економічної цінності». Із правової точки зору виправдано, що лише речі, сукупності речей, тварини розглядаються законодавством і доктриною країн континентальної системи права об’єктами права власності чи інших речових прав. Тільки вони наділені правовим режимом речей. Такі види благ, як майнові права (правові вимоги) та обов’язки, не можуть належати особі на праві власності. Вони можуть мати правовий режим об’єктів правовідносин інтелектуальної власності, зобов’язань, корпоративних правовідносин, але не права власності чи інших майнових прав. Встановлено, що право власності не є єдиним засобом забезпечення речей господарських товариств. Вони можуть належати останнім і на підставі інших прав (наприклад, зобов’язальних). Доведено, що в цьому разі господарське товариство є не власником, а є, наприклад, наймачем (орендарем), користувачем за кредитним договором, за іпотечним договором (іпотекодавцем) тощо.Публікація Захист персональних даних працівника(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 133-144, 2023) Гусаров, С. М.; Gusarov, S. M.; Мельник, К. Ю.; Melnyk, K. Y.; Сергій ГусаровЗвернено увагу на те, що сьогодні в умовах розвиненого інформаційного середовища, широкого поширення та використання різноманітних інформаційних технологій і систем, ведення автоматизованих баз даних, з одного боку, значно спрощується надання та використання інформації, а з іншого – зростає ризик незаконного втручання в особисте та сімейне життя людини та неправомірного використання її персональних даних. Робота кадрової служби роботодавця з відбору персоналу передбачає отримання персональної інформації від претендентів на посаду. Кадрова служба також відповідає за збір, обробку, зберігання та використання даних про працівників. Сьогодні застосування в цьому процесі різноманітних телекомунікаційних систем та автоматизованих баз даних підвищує ризики розголошення персональної інформації працівника, що може завдати йому матеріальної чи моральної шкоди. Отже, сучасність ставить перед уповноваженими державними органами та роботодавцями завдання забезпечення надійного захисту персональних даних працівників. Розглянуто погляди науковців щодо категорій «захист прав людини» та «персональні дані працівника». Окреслено проблемні аспекти Кодексу законів про працю України, Закону України «Про захист персональних даних» та проєкту Закону України «Про працю» щодо повноти правового регулювання захисту персональних даних працівників. Запропоновано авторське визначення термінів «персональні дані працівника» та «захист персональних даних працівника». Персональні дані працівника – це будь-яка інформація про конкретну фізичну особу, яка працює на підставі трудового договору, надана роботодавцю або зібрана ним відповідно до закону. Захист персональних даних працівника – це використання передбачених законом можливостей (інструментів) для запобігання правопорушенням у сфері збирання, зберігання, використання, знищення, поширення інформації, яка стосується конкретної фізичної особи, що працює на підставі трудового договору, припинення зазначених правопорушень та поновлення порушених прав у цій сфері. Надано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства у сфері захисту персональних даних працівників. Зокрема, запропоновано доповнити Кодекс законів про працю України та проєкт Закону України «Про працю» окремою статтею «Захист персональних даних працівника», яка передбачає визначення термінів «персональні дані працівника» та «захист персональних даних працівника»; встановити перелік інформації, яка є персональними даними працівника; запровадити обов’язок роботодавця щодо захисту персональних даних працівника; встановити дисциплінарну та матеріальну відповідальність працівників, які виконують роботи, пов’язані з обробкою персональних даних, за порушення законодавства про захист персональних даних, а також матеріальну відповідальність роботодавців за порушення законодавства про захист персональних даних.Публікація Теоретичні передумови формування криміналістичної характеристики захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 121-132, 2023) Гусєва, В. О.; Husieva, V. O.; Прокопенко, О.Ю.; Prokopenko, O.Yu.; Vlada HusievaШирокомасштабна агресія російської федерації проти України спричинила зростання кількості людей, які перебувають в уразливому стані, зокрема прослідковується значне зростання кількості випадків зникнення людей і утримання їх як заручників. У зв’язку із цим актуалізується необхідність удосконалення методів розслідування захоплення представників влади або працівників правоохоронних органів як заручників. Під час розроблення та формування відповідної методики розслідування насамперед необхідно визначитися з криміналістичною характеристикою відповідного злочину. Метою статті є формулювання поняття, з’ясування призначення, джерел формування та елементів криміналістичної характеристики захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника. Для досягнення поставленої мети використовувалися такі методи: аналізу – для роботи з уже наявними поглядами науковців з питань криміналістичної характеристики; порівняння – для узагальнення інформації про захоплення людей як заручників як у світі, так і в Україні; науковий функціональний – під час визначення призначення криміналістичної характеристики. У результаті проведеного дослідження встановлено існування напрацювань із формування різних методик розслідування кримінальних правопорушень, але методика розслідування захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника відсутня. Тому виникає необхідність насамперед у формуванні криміналістичної характеристики досліджуваних злочинів, що слугуватиме першою ланкою для створення методики розслідування. Визначено поняття «криміналістична характеристика захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника». Це важлива складова криміналістичної методики, що являє собою детальний опис кримінального правопорушення, який слугуватиме основою для вирішення практичних завдань, що виникають під час проведення досудового розслідування. З’ясовано теоретичну та практичну роль криміналістичної характеристики, визначено два види джерел інформації, необхідної для її формування: про осіб, які володіють інформацією про вчинене кримінальне правопорушення, серед яких працівники правоохоронних органів, експерти та спеціалісти, інші учасники кримінального провадження; відповідні документи. Проаналізовано наукові позиції щодо визначення складу криміналістичної характеристики та виокремлено типові елементи криміналістичної характеристики захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника: обстановку вчинення злочину, спосіб його вчинення, сліди злочину, знаряддя та засоби, особу потерпілого та особу злочинця.Документ Безпекове середовище держави в контексті діяльності Міністерства внутрішніх справ України(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 111-120, 2023) Бугайчук, К. Л.; Buhaichuk, K. L.Досліджено сутність поняття «безпекове середовище», яке останнім часом застосовується при визначенні цілей і сфер діяльності суб’єктів сектору безпеки та оборони України, а також визначено його структурні елементи. Термін «безпекове середовище» є поєднанням двох понять – «безпека» та «середовище». Під безпекою розуміють стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз, під середовищем – сукупність певних умов, у яких існує особа, суспільство або держава. Поняття «безпекове середовище» в нормативних актах України та у вітчизняній науковій літературі здебільшого використовують у сфері воєнної безпеки та проведення оборонного огляду. Поняття «безпекове середовище» (у контексті існування держави або їх сукупності) слід застосовувати, коли йдеться про комплекс умов та факторів її існування, які забезпечують захист держави від внутрішніх та зовнішніх загроз. На підставі аналізу публікацій українських дослідників, а також робіт зарубіжних науковців виокремлено основні види безпекових середовищ залежно від характеристик загроз: зовнішнє та внутрішнє. Зовнішнє безпекове середовище пов’язано з усуненням загроз зовнішнього характеру та стосується здебільшого сфер воєнної та зовнішньополітичної діяльності. Внутрішнє безпекове середовище формується внаслідок мінімізації загроз внутрішнього характеру, частина з яких належить до безпосередньої сфери відповідальності МВС України. Визначено співвідношення терміна «безпекове середовище» зі спорідненими категоріями, зокрема «національна безпека», «державна безпека», «внутрішня безпека». Поняття «національна безпека» фактично характеризує бажаний сукупний стан безпекового середовища окремої країни, який впливає на регіональне чи світове безпекове середовище. Стан національної безпеки фактично є характеристикою загального безпекового середовища держави. Доведено, що МВС України є суб’єктом формування та розвитку внутрішнього безпекового середовища України. Безпекове середовище в контексті діяльності МВС України – це сукупність внутрішніх сфер суспільно-політичного життя країни, в яких міністерство формує державну політику та реалізує свої повноваження як суб’єкт сектору безпеки та оборони з метою забезпечення сталого розвитку держави, а також захисту життєво важливих інтересів людини та суспільства.Документ Відшкодування моральної шкоди за порушення особистих немайнових прав поліцейського: проблеми правозастосування(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 98-110, 2023) Попова, С. О.; Popova, S. O.Статтю присвячено дослідженню законодавства та правової доктрини щодо відшкодування моральної шкоди за приниження честі, гідності і права на недоторканність ділової репутації поліцейського, який є представником правоохоронних органів. Визначено, що інститут цивільно-правової відповідальності виокремлює відшкодування моральної шкоди як специфічний захід, який у Цивільному кодексі України вказаний як спосіб захисту. Встановлено, що розмір немайнових збитків під час вирішення справи про їх відшкодування судом неможливо обчислити, тому суд керується власними суб’єктивними переконаннями при їх розрахунку, що є проблемою правозастосування. Проаналізовано судову практику щодо звернення поліцейськими за стягненням моральної шкоди з осіб, які порушили їхні особисті немайнові права. З’ясовано, що суди застосовують практику вищих судів, яка ґрунтується на підходах міжнародної спільноти, що поліцейський є публічною особою, діяльність якої викликає суспільний інтерес, а тому він повинен терпимо ставитися до критики і це не може бути підставою звернення до суду. Обґрунтовано, що працівник органу внутрішніх справ є представником держави, тому під час порушення його особистих немайнових прав, зокрема права на недоторканність ділової репутації, невідшкодування йому за це моральної шкоди відображається на репутації як органу, в якому він служить, так і держави. Доведено, що зазначений підхід про прив’язку поліцейського до положень про публічних осіб шкодить репутації держави і нівелює застосування превентивної функції цивільно-правової відповідальності, що є важливим фактором для підтримки громадського правопорядку. На підтримку позицій вітчизняних науковців запропоновано створити окремий нормативно-правовий акт, який би забезпечив гарантії захисту особистих немайнових прав працівників правоохоронних органів та встановив баланс між дотриманням свободи вираження поглядів у ЗМІ щодо діяльності поліції та дотриманням прав працівників органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків.Документ Жінка у Стародавньому Єгипті: визначення правового статусу та особливості шлюбно-сімейних відносин(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 87-97, 2023) Логвиненко, І. А.; Lohvynenko, I. A.; Логвиненко, Є. С.; Lohvynenko, Y. S.Досліджено основні фактори, які впливали на формування світогляду давньоєгипетської жінки. Показано вплив релігії на її розуміння сім’ї, свого місця та призначення в суспільстві. Визначено основні критерії соціальної диференціації жінок. Проаналізовано першоджерела, зокрема пам’ятки права, на підставі яких показано правовий статус жінки у Стародавньому Єгипті. Охарактеризовано особливості шлюбно-сімейних відносин. В основу дослідження покладено принцип історизму. Історико-порівняльний та історико-генетичний методи застосовано при вивченні особливостей шлюбно-сімейних відносин, нормативно-порівняльний та герменевтичний – під час роботи над першоджерелами. Гендерний підхід зумовив комплексне вивчення релігійних, політичних, правових норм та соціальних інститутів – родина, сім’я, культура тощо. Зроблено узагальнення та висновки, де зазначено, що саме в релігії Стародавнього Єгипту з’явились об’єднанні культи божественного подружжя із сином-немовлям, які стали взірцем для єгиптян у створенні власної сім’ї. Вони першими серед давніх цивілізацій розглядали сім’ю як основу суспільства, що дає нам підстави стверджувати, що у Стародавньому Єгипті виникла сім’я у нашому сучасному розумінні. Соціальний статус жінок був різний. Найвищій мали дружини правителя та жриці, найнижчий – служниці та рабині. Вони не мали юридичних прав і вважались майном. Проте рабині мали право на особисті речі та заводити сім’ю. За жорстоке поводження з ними загрожувало покарання. За певних умов рабині могли стати вільними і отримати права єгиптянки. Зауважено, що вільні давньоєгипетські жінки мали майже рівні юридичні права з чоловіками, що вигідно вирізняє їх від жінок інших давніх цивілізацій. Зазначено, що вивчення статусу жінки та особливостей шлюбно-сімейних відносин у Стародавньому Єгипті дозволяє побачити історичні витоки проблем гендерної нерівності, усвідомити такі базові людські цінності, як любов, взаємоповага, відповідальність, толерантність, відданість тощо, які мають стати основою у вирішенні сучасних гендерних питань.Документ Проблеми правового регулювання гендерного насильства в Україні та зарубіжних країнах(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 77-86, 2023) Кириченко, Т. С.; Kirichenko, T. S.Метою статті є аналіз гендерного насильства, дослідження правових механізмів його подолання в Україні. На основі наукових висновків і пропозиції запропоновано новий погляд на цю проблему. Досліджено основні поняття гендерного насильства, його форми, європейські стандарти, які є дієвими у профілактиці та протидії насильству. Наголошено на доцільності формування науково обґрунтованої системи профілактики, регулювання та подолання насильства в сім’ї. Проаналізовано законодавство різних країн, виявлено особливості виникнення гендерного насильства та фактори, які впливають на виникнення його в сім’ї. Надано авторське визначення терміна «гендерне насильство». У ході дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. За допомогою логічного методу сформульовано правові поняття, класифікацію видів насильства. Завдяки застосуванню історичного методу досліджено історичні аспекти та хронологію виникнення та розвитку гендерного насильства. Використання діалектичного методу дало можливість визначити правову природу і сутність гендерного насильства. Синергічний метод дав можливість охарактеризувати правову природу гендерного насильства. Аксіологічний метод застосовано з метою визначення ролі принципу гендерної рівності для розвитку українського законодавства та його імплементації в європейське законодавство. Догматичний метод використано для тлумачення нормативно-правових актів щодо відповідності їх сучасним європейським стандартам. На основі проведеного аналізу нормативних актів та юридичної літератури запропоновано визначення гендерного насильства – це діяльність чи поведінка, направлена на підтримання переваги однієї сторони над іншою залежно від гендерного статусу. Це може бути фізичне насильство, психічне насильство, сексуальне насильство, економічне насильство, стереотипна поведінка.Документ Державна політика у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні крізь призму нормотворчих ініціатив: аналіз і перспективи впровадження(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 54-65, 2023) Шатрава, С. О.; Shatrava, S. O.; Денищук, Д. Є.; Denyshchuk, D. Ye.; Погорілець, О. В.; Pohorіlets, O. V.Здійснено порівняльно-правовий аналіз проєктів нормативно-правових актів, спрямованих на вдосконалення безпеки дорожнього руху (проєкти законів № 8369 від 19 січня 2023 року, № 8353 від 12 січня 2023 року, № 8356 від 12 січня 2023 року). Наголошено, що на сьогодні законодавцем проведена змістовна робота, спрямована на вдосконалення чинного законодавства в частині забезпечення безпеки дорожнього руху. Доведено, що ухвалення певного акта не повинно нести несприятливих наслідків у законотворчому процесі та створювати ситуацію, коли відбувається конкуренція правових норм, а також протиріччя між іншими правовими актами, які діють у досліджуваній сфері. Крім того, констатовано, що розглянуті проєкти законів певною мірою є спірними та дискусійними, допускають термінологічну невизначеність, можуть спричинити незаплановане (додаткове) навантаження на бюджет України та місцеві бюджети. Запропоновано пропозиції та зауваження щодо вирішення згаданих проблем та покращення правотворчого процесу. Наголошено на необхідності реалізації стратегічних напрямів держави щодо забезпечення виховання свідомих учасників дорожнього руху, посилення безпеки доріг, інфраструктури, конструктивності безпечності транспортних засобів, а також планування органів публічної влади щодо забезпечення безпеки дорожнього руху на різних рівнях управління, що, у свою чергу, повинно сприяти реалізації загальнонаціональної політики у досліджуваній сфері. Підтримано позицію, що підготовка учасників дорожнього руху, зокрема дітей, повинна відбуватися у три етапи: 1) початковий рівень – для дітей дошкільного віку; 2) основи безпеки – для початкової школи (навчання безпечної їзди для себе та оточуючих на електросамокатах, моноколесах, сігвеях і подібних транспортних засобах); 3) повноцінне вивчення, зокрема за програмою підготовки водіїв скутерів, мотоциклів і легкових автомобілів, з обов’язковою перевіркою знань за допомогою іспиту – для загальноосвітньої школи.Документ Тактика проведення процесуальних дій під час розслідування пошкодження майна працівника правоохоронного органу(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 43-53, 2023) Чиж, А. П.; Chyzh, A. P.Одним зі структурних компонентів криміналістичної методики розслідування умисного знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу є особливості тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій. Складність їх провадження, а також вагома результативність у збиранні доказів вини особи й у з’ясуванні обставин учинення згаданого кримінального правопорушення, обумовлюють необхідність ґрунтовного дослідження цієї проблематики. Зважаючи на це, метою дослідження стало визначення тактичних та організаційних особливостей проведення слідчих (розшукових) дій під час розслідування умисного знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу. Установлено, що огляди місця події під час розслідування умисного знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу є складними, тривалими, вимагають використання різного виду спеціальних знань і навичок, а також пов’язані із застосуванням великої кількості техніко-криміналістичних засобів, тому слідчий зобов’язаний ставитися до їх планування, підготовки та проведення відповідально та забезпечувати їх реалізацію відповідно до засад законності, науковості, всебічності, повноти, ретельності тощо. Визначено основні тактичні завдання, вирішення яких здійснюється під час огляду місця вчинення знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу. Обґрунтовано, що тактика здійснення допитів і прийомів, що застосовуються стороною обвинувачення, має відповідати положенням чинного кримінального процесуального законодавства. Зважаючи на те, що у досліджуваній нами категорії злочинів потерпілим є працівник правоохоронного органу чи його близький родич, це не повинно впливати на представника сторони обвинувачення та призводити до формування у нього упередженого ставлення до підозрюваного або свідка, який намагається уникнути надання повних та об’єктивних показань. На підставі здійсненого аналізу визначено, що найбільш правильним є першочергове проведення допиту потерпілого, причому навіть у слідчій ситуації, коли особу, причетну до вчинення кримінального правопорушення, затримано на місці вчинення злочину. Встановлено перелік обставин, які слід з’ясувати під час допиту потерпілого, свідка, підозрюваного. З’ясовано, що тактичними прийомами, які слід застосовувати під час проведення слідчих експериментів у розслідуванні умисного знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу, є: неодноразове проведення дослідів і контролю за їх виконанням; створення обстановки, що сприятиме наданню якомога детальніших відомостей про обставини вчинення кримінальних правопорушень; постановка запитань учаснику слідчого експерименту з метою деталізації його пояснень та оцінювання відповідей; використання макетів, застосування науково-технічних засобів і залучення спеціалістів, наділених спеціальними знаннями у відповідній галузі науки; застосування технічних засобів фіксації, зокрема безперервного відеозапису.Документ Волонтерство в Україні: історико-правовий аспект(Право і безпека. – 2023. – № 2 (89). – С. 9-18, 2023) Головко, В. О.; Holovko, V. O.Дослідження присвячено аналізу сучасної волонтерської діяльності в Україні з точки зору історичного розвитку цього суспільного явища і ретроспективі змін у законодавчій базі щодо регулювання волонтерської діяльності. Актуальність дослідження обумовлена тим, що волонтерська діяльність у сучасній Україні, по-перше, досить молоде явище, яке виникло тільки після 1991 р. і ще недостатньо вивчене, по-друге, на сьогодні масштаби залучення до різноманітної волонтерської діяльності – це понад 80 % серед громадян Укр аїни, що теж вимагає відповідного наукового аналізу. Вивчено стан наукової розробки проблем розвитку вітчизняного волонтерства; окреслено коло наукових дискусій щодо різноманітних аспектів волонтерської діяльності; з’ясовано термінологічну базу феномена волонтерства; наведено причини розробки і впровадження законів України щодо волонтерської діяльності; проаналізовано зміни в законодавстві з означеного питання, їх причини. Охарактеризовано основні етапи формування волонтерства в Україні, окреслено знакові події, які вплинули на його розвиток. Події 2014–2023 рр., пов’язані з військовою агресію рф проти незалежної України, дали поштовх формуванню потужного елемента громадянського суспільства – волонтерської діяльності. Унікальність і відмінність українського волонтерського руху від світових практик полягає в тому, що становлення волонтерської діяльності значно випереджало процес розробки законодавчої бази, яка регулює це явище. Формування волонтерства в Україні відбувалося завдяки ініціативні громадян і потребувало законодавчого оформлення вже існуючих волонтерських практик. Зміни взаконодавстві України щодо волонтерської діяльності були обумовлені перебігом воєнних дій і залученням до волонтер-ської діяльності значної кількості населення України, розширенням кола проблем, вирішенням яких займалися волонтерські організації.