Вісник Кримінологічної Асоціації України, 2024, № 2 (32)
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/22715
Вісник Кримінологічної Асоціації України: зб. наук. пр. / Харків. нац. ун-т внутр. справ, Кримінолог. асоц. України; голов. ред. О. М. Бандурка. - Харків: ХНУВС, 2024. - № 2 (32). - 550 с. - ISSN 2304-4756. - DOI: https://doi.org/10.32631/vca.2024.2.
Переглянути
5 результатів
Результати пошуку
Публікація Повоєнний транзит України: матриця криміногенних ризиків перехідного правосуддя(Вісник Кримінологічної асоціації України. – 2024. – № 2 (32). – С. 180-231, 2024) Орлов, Ю. В.; Orlov, Yu. V.; Орлов Юрій ВолодимировичСтаття присвячена кримінологічному моделювання матриці криміногенних ризиків перехідного правосуддя. Поєднання довоєннних, воєнних й трансвоєнних факторів соціальної криміногенези репрезентує складну структуру соціальних станів і взаємодій, що можуть бути уявлені як ризоматичне утворення, ризома. Таке утворення характеризується численними вузлами й зв’язками без вираженого центру тяжіння. На противагу жорстким субординаційним зв’язкам, ризома представлена реординацією взаємодій, взаємовпливів. Сформовано інформаційну модель ризоматичної структури криміногенних ризиків перехідного правосуддя – матрицю постконфліктного криміногенного потенціалу. В її складі виділено та охарактеризовано п’ять функціональних локусів – конкретних видів діяльності (їх спрямованість, стани тощо) як в межах соціальних інститутів, так і поза (над) ними, що у різних комбінаціях, взаємодіях, взаємних функціональних переходах здатні набувати криміногенного значення у зв’язку та в контексті реалізації заходів у межах чотирьох базових напрямів перехідного правосуддя.Публікація Колабораційна діяльність в контексті міжнародного гуманітарного права: окремі аспекти правозастосування(Вісник Кримінологічної асоціації України. – 2024. – № 2 (32). – С. 80-93, 2024) Сокуренко, В. В.; Sokurenko, V. V.; Орлов, Ю. В.; Orlov, Yu. V.; Valerii Sokurenko; Орлов Юрій ВолодимировичСтаття присвячена дослідженню деяких проблем застосування ст. 111-1 КК України в контексті норм міжнародного гуманітарного права. З’ясовано, що потребують на зміну підходи щодо кваліфікації діянь за ч. ч. 2 та 5 ст. 111-1 КК України в частині добровільного зайняття громадянами України посад, як пов’язаних, так і не пов’язаних з виконанням організаційнорозпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території. Вказаній кримінально-правовій забороні кореспондує низка прав громадян, які опинилися на окупованій території, забезпечення яких формально може набувати ознак складів зазначених кримінальних правопорушень, однак з огляду на вимоги міжнародного гуманітарного права, не повинно вважатися протиправним. Йдеться про діяльність медичного персоналу (організація надання та безпосереднє надання медичних послуг), персоналу комунальних підприємств (забезпечення санітарного благополуччя населення, водопостачання, теплопостачання, постачання енергоносіїв, необхідних для забезпечення життя на окупованих територіях), а також надавачів професійної правничої допомоги. Доведено, що кримінально-правова заборона, сконструйована у ч. 7 ст. 111-1 КК України, практика застосування цієї кримінально-правової норми не порушує вимог міжнародного гуманітарного права. Кримінально забороненою слід вважати не участь у збройному конфлікті (для комбатантів вона лишається правомірною на підстави положень міжнародного гуманітарного права), а добровільне набуття громадянином України членства у збройних формуваннях на боці країни-агресора. Встановлено, що громадяни України, цивільні особи, здебільшого можуть визнаватися суб’єктами вчинення порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК України) тоді, коли вони вчинили предикатну колабораційну діяльність, у зв’язку з фактичними наслідками якої набули статусу суб’єкта забезпечення окупації й використали його для подальшого вчинення воєнного злочину.Публікація Особливості дії кримінального закону у просторі в контексті розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті(Вісник Кримінологічної асоціації України. – 2024. – № 2 (32). – С. 53-64, 2024) Павликівський, В. І.; Pavlykivskyi, V. I.; Ященко, А. М.; Yashchenko, A. M.; Ященко Андрій МиколайовичМетою статті є дослідження чинного законодавства у сфері кримінально-правового забезпечення охорони рівноправності громадян від дискримінації та розповсюдження мови ворожнечі. Встановлено, що розпалювання національної, етнічної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, особливо в умовах доступу до широкої аудиторії за допомогою мас-медіа є однією з найнебезпечніших форм людської поведінки, які провокують в майбутньому вчинення ще більш небезпечних злочинів, зокрема розв’язування агресивної війни, геноцид та інші протиправні посягання. На підставі аналізу міжнародно-правових норм та національного законодавства із запобігання дискримінації встановлено наявність суттєвих обмежень у застосуванні ст. 161 КК України стосовно розпалювання мови ворожнечі та ненависті проти української нації вчинюваного іноземцями та особами без громадянства поза межами території України, у тому числі з використанням медіа. Запропоновані зміни в чинне кримінальне законодавство сприятимуть уникненню наявних на сьогодні прогалин та дозволять забезпечити належну кримінально-правову охорону рівноправності громадян та захист від розповсюдження в медіа мови ворожнечі та ненависті.Публікація Кримінальний кодекс України та Директива (ЄС) 2019/713 Європейського парламенту та Ради від 17.04.2019 про боротьбу з шахрайством і підробкою безготівкових платіжних засобів: порівняльно-правовий аналіз в контексті acquis communautaire(Вісник Кримінологічної асоціації України. – 2024. – № 2 (32). – С. 37-52, 2024) Литвинов, О. М.; Lytvynov, O. M.; Орлов, Ю. В.; Orlov, Yu. V.; Орлов Юрій ВолодимировичСтаття присвячена порівняльно-правовому аналізу положень Кримінального кодексу України та Директиви (СЄ) 2019/713 Європейського парламенту та Ради від 17.04.2019 про боротьбу з шахрайством і підробкою безготівкових платіжних засобів в контексті acquis communautaire. Виявлено, надано опис та пояснення у спосіб постатейного аналізу існуючі прогалини у кримінально-правовому регулюванні вітчизняними нормативними засобами. Сформовано пропозиції та рекомендації щодо удосконалення Кримінального кодексу України, окремих суміжних законодавчих актів. Серед іншого запропоновано доповнити кримінальний закон статтею 199-1 «Незаконні дії із нематеріальним безготівковим платіжним засобом». Обґрунтовано необхідність збільшення мінімального розміру покарання до позбавлення волі на певний строк у санкції частин 1, 2 ст. 200 КК України. Висловлено пропозицію про внесення доповнень ст. 96-6 КК України з метою розширення переліку заходів кримінально-правового характеру, що можуть застосовуватись судом до юридичних осіб, включення до них додатково таких: позбавлення права на державні пільги чи допомогу; тимчасове позбавлення доступу до державного фінансування, включаючи тендерні процедури, гранти та концесії; тимчасове або постійне позбавлення права займатися комерційною діяльністю тощо.Публікація Проблеми адаптації вітчизняного кримінального законодавства до Acquis ЄС щодо криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи(Вісник Кримінологічної асоціації України. – 2024. – № 2 (32). – С. 20-36, 2024) Бараш, Є. Ю.; Barash, Ye. Yu.; Марченко, О. Е.; Marchenko, O. E.Стаття присвячена порівняльному кримінально-правовому аналізу положень Додаткового протоколу до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи, та КК України. В результаті виявлення прогалин у кримінально-правовому регулюванні запропоновано низку змін і доповнень до статей 67, 161, 300 КК України. Крім того, на підставі первинної криміналізації злочинів проти людяності (de lege ferenda), запропоновано здійснити вторинну криміналізацію публічного заперечення, значної мінімізації, схвалення або виправдання геноциду чи злочинів проти людяності, вчинення яких встановлено вироками міжнародних судових органів, судами України або визнано рішенням Верховної Ради України, а також виготовлення матеріалу, який заперечує, значно мінімізує, схвалює або виправдовує дії, які є геноцидом або злочинами проти людяності з метою його розповсюдження, розповсюдження або іншим чином надання громадськості доступу через комп’ютерні системи до таких матеріалів.