Цивільне право. Цивільно-процесуальне право (Civil Law. Civil and Procedure Law)
Постійне посилання на розділhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/142
Переглянути
3 результатів
Результати пошуку
Документ Правовий режим цифрових речей в контексті вітчизняної концепції права власності(Юридичний науковий електронний журнал. - 2024. - № 4. - С. 216-223, 2024) Сліпченко, С. О.; Slipchenko, S. O.; Сліпченко, А. С.; Slipchenko, A. S.; СліпченкоСтаттю присвячено теоретичному осмисленню правового режиму цифрових речей, як об’єктів цивільних прав. Встановлено, що в результаті доповнення поіменованого переліку об’єктів цивільних прав та встановлення для них правового режиму речей між законодавчим підходом та традиційною доктриною цивільного права України виникла невідповідність, що створює проблеми для правореалізації та правозастосування вищенаведеної норми. Очевидно, що подібна невизначеність потребує ревізії існуючих на даний момент юридичних знань та їх змісту та вказує на актуальність дослідження. Адже система правових знань, як ніяка інша, з точки зору формальної логіки, повинна бути внутрішньо несуперечливою, бо інакше вона стає практично незастосовною. На основі проведеного дослідження зроблені висновки, встановлення для цифрових речей режиму права власності (режиму речей) суперечить вітчизняній концепції права власності. Більш того, в такому встановленні немає необхідності, оскільки для всіх елементів, які наповнюють зміст поняття цифрової речі, вже давно встановлено свій, характерний саме для них правовий режим. Обгрунтовується, що твердження про те, що, згідно з українською концепцією права власності, об’єктами права власності можуть бути як тілесні, так і безтілесні речі є хибним. Сучасне вітчизняне законодавство не застосовує таку класифікацію. Більше того, її використання навіть у дослідницьких цілях є методологічно неправильним, оскільки створює передумови для хибних висновків на основі підміни понять. Встановлення для цифрових речей режиму права власності (режиму речей) стало не правовою реальністю, а створило правову невизначеність. Водночас норма не може вважатися законом доти, допоки її не буде сформульовано з достатньою чіткістю, зрозумілістю та ясністю. Іншими словами, нормативні приписи закону, які не відповідають конституційному принципу верховенства права в аспекті вимоги юридичної визначеності, не можуть вважатися «правом» у державі, керованій верховенством права. Тому норми щодо цифрових речей, введені до Цивільного кодексу України є «мертвими» нормами.Документ Understanding the property within the eu private law(Legal Science and Praxis. - 2021. - № 1. - P. 32-36, 2021) Slipchenko, A. S.; Сліпченко, А. С.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-2439-4951Досліджено поняття «власність» у розумінні Європейського суду з прав людини. Права та встановлення меж такого розуміння у внутрішніх системах континентального права. Узагальнено теоретичні підходи щодо визначення власності, аналізу та порівняння результатів її тлумачення національними судами та Європейськм судом з прав людини. Наголошено, що поняття власності в межах ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод значною мірою збігається із загальним її розумінням у системі правових знань окремих країн романо-германської системи права. Воно охоплює: речі, а також майнові права та обов'язки.Документ Визначення поняття "майно" у праві ЄС та вітчизняному праві(Форум права. – 2020. – № 2 (61). – С. 122–130, 2020) Сліпченко, А. С.; Slipchenko, A. S.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-2439-4951Постановка проблеми. поняття "майно" є одним із самих дискусійних в юридичній літературі. Актуальність обраної тематики підсилюється й євроінтеграційними процесами в Україні та необхідністю рекодифікації цивільного законодавства. Завданнями статті є узагальнення теоретичних підходів щодо визначення поняття майна; аналіз та порівняння результатів його тлумачення національними судами та Європейським Судом з прав людини; визначення меж застосування даного поняття в судовій практиці. Серед методів обрано дедуктивний метод, необхідний для узагальнення існуючих точок зору, судової практики та законодавства. Аналіз та синтез дозволили дослідити структуру розглянутого поняття, а за допомогою порівняльних та діалектичних методів встановлено межі застосування терміна "властивість". У свою чергу, застосування методу порівняльного права дозволило визначити однорідні та різні елементи поняття власності за їх змістом у практиці вітчизняних судів та Європейського суду з прав людини. Результати. Встановлено, що існуюча власність охоплюється у вітчизняному законодавстві концепцією існуючих майнових вигод, а законні очікування фактично збігаються з концепцією майбутніх об’єктів відносин власності. Дослідження обґрунтовує, що слово "власність" було використано у статті 1 Протоколу № 1 для позначення власності. Висновки. У цьому сенсі власністю є будь-які економічні блага, предмети як матеріального, так і нематеріального світу, які перебувають у стані привласнення фізичної чи юридичної особи. Поділ власності на існуючі та законні очікування, що традиційно використовується в прецедентному праві Європейського суду з прав людини, має свій аналог у юридичній доктрині України. Зокрема, наявне майно охоплюється у внутрішньому законодавстві поняттям існуючої власності, а законні очікування фактично збігаються з концепцією майбутніх об’єктів відносин власності.