(Право і суспільство. - 2023. - № 4. - С. 92-101, 2023) Кройтор, В. А.; Kroytor, V. A.
Розглянуто існуючі доктринальні підходи до визначення особливостей розподілу обов’язків по доказуванню у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави в цивільному судочинстві України. Зазначено, що як у всіх цивільних справах, так і у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, суб’єктами доказування є не лише сторони, а й усі особи, які уповноважені
в установленому законом порядку збирати та подавати докази, брати участь у їх перевірці та оцінці. Відповідно це стосується й суду, який має брати активну участь у процесі доказування. Підкреслено, що процес доказування передбачає розподіл обов’язків між суб’єктами, усе ж їх волевиявлення співпадає стосовно
предмета спору. Інша річ, що таке волевиявлення має різний зміст. У цьому й проявляється особливість принципу змагальності, який є основою щодо розподілу обов’язків з доказування, коли сторони відстоюють свої інтереси,
подаючи у справі необхідні докази, переслідуючи при цьому мету – одержання
позитивного для себе судового рішення. Наголошено на висновку про те, що істотну роль
у розподілі обов’язків доказування відіграють правові презумпції, тобто закріплені в законі припущення про існування певних фактів за пов’язаності з ними інших фактів. Презумпція звільняє сторону, на користь якої її встановлено, від доказування факту. Не є винятком із цього і справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Для цієї категорії справ актуальним є розгляд питання про існування презумпції необґрунтованості активів. Положення ЦПК встановлюють спеціальні правила розподілу тягаря доказування у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
