Цивільне право. Цивільно-процесуальне право (Civil Law. Civil and Procedure Law)

Постійне посилання на розділhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/142

Переглянути

Фільтри

20241

Налаштування

DOI: search.filters.doi.https://doi.org/10.32842/2078-3736/2024.2.10Ключове слово: search.filters.subject.електронна комерція

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз
    Документ
    Електронний договір – дієвий регулятор суспільних відносин
    (Право і суспільство. - 2024. - № 2. - С. 79-84, 2024) Білоусов, О. І.; Bilousov, O. I.
    У статті проаналізовано питання щодо актуальності застосування для правового регулювання суспільних відносин електронних договорів. Дання тематика присвячена електронному документообігу, перевагам та недолікам їх застосування. Період пандемії, що з’явився на території України, потім військовий стан, стали визначальним фактором для поширення такого способу укладання договорів як електронний цифровий підпис. Ризики, що виникають при зазначеному способі укладання договору, продовжують існувати, однак у зв’язку з цифровими тенденціями, що відбуваються у світі, варто очікувати подальшого правового розвитку питання, що розглядається. З набранням чинності ЦК України 2003 року, основне призначення договору як юридичного факту поступилося місцем призначенню договору насамперед як регулятора цивільних відносин, який відсуває на другий план інше його застосування. Договір оцінюється нарівні з іншими джерелами права. Важливим моментом для українського ринку інтернет-торгівлі стало прийняття Верховною Радою Закону України «Про електронну комерцію», який набув чинності 30.09.2015 р. [7]. Цей закон врегулював низку аспектів, пов’язаних з договорами у сфері онлайн торгівлі, деталізувавши, окрім іншого, процес підписання електронних договорів. З року в рік суди демонструють різні підходи щодо тлумачення договірних відносин. Незважаючи на великий обсяг судової практики, деякі питання і досі викликають дискусії. Безумовно, умови для онлайн-бізнесу, створені Законом «Про електронну комерцію», орієнтиром для якого стала Директива №2000/31/ЄС «Про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку» від 08.06.2000 р., стали доволі комфортними, але є відповідні протиріччя щодо положень в Законі «Про електронну комерцію» та інших нормативно-правових актах. Закон про електронну комерцію вирішив проблеми в частині форми електронних договорів. Проте українське законодавство є не досить уніфікованим для того, щоб усі положення Закону про електронну комерцію могли ефективно працювати.