Колабораційна діяльність в контексті міжнародного гуманітарного права: окремі аспекти правозастосування

Abstract

Стаття присвячена дослідженню деяких проблем застосування ст. 111-1 КК України в контексті норм міжнародного гуманітарного права. З’ясовано, що потребують на зміну підходи щодо кваліфікації діянь за ч. ч. 2 та 5 ст. 111-1 КК України в частині добровільного зайняття громадянами України посад, як пов’язаних, так і не пов’язаних з виконанням організаційнорозпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території. Вказаній кримінально-правовій забороні кореспондує низка прав громадян, які опинилися на окупованій території, забезпечення яких формально може набувати ознак складів зазначених кримінальних правопорушень, однак з огляду на вимоги міжнародного гуманітарного права, не повинно вважатися протиправним. Йдеться про діяльність медичного персоналу (організація надання та безпосереднє надання медичних послуг), персоналу комунальних підприємств (забезпечення санітарного благополуччя населення, водопостачання, теплопостачання, постачання енергоносіїв, необхідних для забезпечення життя на окупованих територіях), а також надавачів професійної правничої допомоги. Доведено, що кримінально-правова заборона, сконструйована у ч. 7 ст. 111-1 КК України, практика застосування цієї кримінально-правової норми не порушує вимог міжнародного гуманітарного права. Кримінально забороненою слід вважати не участь у збройному конфлікті (для комбатантів вона лишається правомірною на підстави положень міжнародного гуманітарного права), а добровільне набуття громадянином України членства у збройних формуваннях на боці країни-агресора. Встановлено, що громадяни України, цивільні особи, здебільшого можуть визнаватися суб’єктами вчинення порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК України) тоді, коли вони вчинили предикатну колабораційну діяльність, у зв’язку з фактичними наслідками якої набули статусу суб’єкта забезпечення окупації й використали його для подальшого вчинення воєнного злочину.

The article is devoted to the problem of the application of Art. 111-1 of the Criminal Code of Ukraine in the context of international humanitarian law. It has been found that the approaches to the qualification of actions according to parts 2 and 5 of Art. 111-1 of the Criminal Code of Ukraine in terms of the voluntary employment by citizens of Ukraine of positions, both related and unrelated to the performance of organizational-administrative or administrative-economic functions, in illegal authorities created in the temporarily occupied territory. The specified criminal law prohibition corresponds to a number of rights of citizens who found themselves in the occupied territory, the provision of which may formally acquire the characteristics of the components of the specified criminal offenses, however, in view of the requirements of international humanitarian law, it should not be considered socially dangerous, illegal. This concerns the activities of medical personnel (organization of the provision and direct provision of medical services), personnel of communal enterprises (ensuring the sanitary well-being of the population, as well as water supply, heat supply, and the supply of energy carriers necessary to ensure life in the occupied territories), as well as providers of professional legal assistance. It has been proven that the criminal law prohibition, constructed in Part 7 of Art. 111-1 of the Criminal Code of Ukraine, as well as the practice of applying this criminal law norm does not violate the requirements of international humanitarian law. It is not participation in an armed conflict that should be considered criminally prohibited (it remains lawful for combatants on the basis of the specified provisions of international humanitarian law), but the voluntary acquisition by a citizen of Ukraine of participation in armed formations on the side of the aggressor country. It was established that citizens of Ukraine, civilians, can mostly be recognized as subjects of violations of the laws and customs of war (Article 438 of the Criminal Code of Ukraine) only when they have committed a predicate collaborative activity, due to the actual consequences of which they have acquired the status of subjects object of ensuring the occupation and used it to further commit a war crime.

Осуществлен анализ отдельных положений ст. 111-1 УК Украины и практики их применения на предмет соответствия международному гуманитарному праву.