Specific features of the qualification of war crimes against property involving elements of theft

Abstract

The article is devoted to the development of theoretical foundations and practical recommendations for the correct qualification of war crimes directed against property and involving elements of theft. Additional arguments are presented in favour of interpreting theft as the unlawful removal of property from the owner’s possession against their will, as well as the conversion of such property for the benefit of other persons. Approaches to the classification of war crimes against property are identified, provided that it is recognised as an additional optional object of encroachment, which depends on both the perpetrator of the crime and the characteristics of the object, the victim, the method and context of the socially dangerous act. Three typical situations of criminal law classification have been established and characterised, and a number of legal options have been identified within which the grounds for classification are determined, either as a war crime under Article 438 of the Criminal Code of Ukraine, or as a military offence with signs of a war crime, including looting (Articles 432, 433 of the Criminal Code of Ukraine), or as an ordinary criminal offence. The characteristics of the international legal blanket nature of the disposition of Part 1 of Article 438 of the Criminal Code of Ukraine in terms of causing damage to property in conditions of armed conflict as a result of acts with signs of theft are provided. It has been proven that acts involving theft, robbery, extortion, appropriation of civilian property, and unlawful seizure of vehicles committed by combatants on the side of the russian federation should be classified under Part 1 of Article 438 of the Criminal Code of Ukraine as other violations of the laws and customs of war provided for by international treaties, the binding nature of which has been approved by the Verkhovna Rada of Ukraine. 438 of the Criminal Code of Ukraine as other violations of the laws and customs of war provided for by international treaties, the binding nature of which has been approved by the Verkhovna Rada of Ukraine. This classification is based on the violation of the prohibition on the appropriation of such property, established by Part 1 of Article 53 of the Hague Convention of 1907, Article 147 of the Geneva Convention relative to the Protection of Civilian Persons in Time of War of 1949, and Rule 51 of Customary International Humanitarian Law. It is emphasised that this rule of criminal law classification is also applicable to a corresponding group of acts committed by civilians who are agents of the occupation. Such persons may include both citizens of the aggressor state and citizens of Ukraine who, as a result of predicate collaboration activities (Parts 5–7 of Article 111-1 of the Criminal Code of Ukraine), have acquired the status of subjects of occupation.

Статтю присвячено розробленню теоретичних підстав і практичних рекомендацій щодо правильної кваліфікації воєнних злочинів, спрямованих проти власності та пов’язаних з ознаками викрадення. Наведено додаткові аргументи на користь тлумачення викрадення як протиправного вилучення майна з володіння власника поза його волею, а також обернення такого майна на користь інших осіб. Визначено підходи до кваліфікації воєнних злочинів, що посягають на власність, за умови її визнання додатковим факультативним об’єктом посягання, який виявляє залежність як від суб’єкта злочину, так і від характеристик предмета, потерпілого, способу й контексту вчинення суспільно небезпечного діяння. Встановлено й охарактеризовано три типові ситуації кримінальноправової кваліфікації, виокремлено низку юридичних варіантів, у межах яких визначено підстави для кваліфікації або як воєнного злочину, передбаченого ст. 438 Кримінального кодексу України, або як військового з ознаками воєнного, включаючи мародерство (статті 432, 433 Кримінального кодексу України), або як ординарного кримінального правопорушення. Надано характеристику особливостям міжнародно-правової бланкетності диспозиції ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України в частині заподіяння шкоди власності в умовах збройного конфлікту внаслідок учинення діянь з ознаками викрадення. Доведено, що діяння з ознаками крадіжки, розбою, вимагання, привласнення майна цивільних осіб, а також незаконного заволодіння транспортними засобами, вчинені комбатантом на боці російської федерації, слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України як інші порушення законів і звичаїв війни, передбачені міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Така кваліфікація ґрунтується на порушенні заборони заволодіння відповідним майном, установленої ч. 1 ст. 53 Гаазької конвенції 1907 р., ст. 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р. та нормою 51 Звичаєвого міжнародного гуманітарного права. Наголошено, що зазначене правило кримінально-правової кваліфікації є застосовним і до відповідної групи діянь, учинених цивільними особами – суб’єктами забезпечення окупації. До таких осіб можуть належати як громадяни держави-агресора, так і громадяни України, які внаслідок предикатної колабораційної діяльності (частини 5–7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України) набули статусу суб’єкта забезпечення окупації.