Communication as a subject of scientific research

Abstract

Культура спілкування, яка є суттєвим компонентом професійної культури, завжди виступала важливою професійною рисою фахівців, оскільки для них спілкування – один із основних засобів реалізації професійних завдань. У наш час культура спілкування розглядається як необхідна якість майбутнього професіонала будь-якого фаху, як обов’язковий компонент професійної культури. Формування культури спілкування майбутніх фахівців потребує досконалого володіння теоретичним і практичним матеріалом з проблеми спілкування. Спілкування – складний багатоплановий процес установлення і розвитку контактів між людьми. Він породжується потребами спільної діяльності, передбачає обмін інформацією, формування єдиної стратегії взаємодії, сприйняття й розуміння іншої людини. Багатоплановий характер спілкування є предметом серйозних наукових досліджень лінгвістичного, педагогічного, психологічного, соціологічного, філософського напрямів. Аналіз наукової літератури свідчить, що існує кілька сталих підходів визначення терміна «спілкування»: спілкування як обмін інформацією, як вид взаємодії, як вид діяльності. Для глибокого розуміння спілкування необхідно з’ясувати функції, структуру, види і форми спілкування, а також стилі спілкування. Загальноприйнятими трьома взаємозв’язаними функціями спілкування можна вважати комунікативну, інтерактивну і перцептивну. Комунікативна функція спілкування полягає в обміні інформацією між людьми. Інтерактивна функція спілкування полягає в організації взаємодії між індивідами, тобто в обміні не тільки знаннями та ідеями, а й діями. Перцептивна функція спілкування означає процес сприйняття одне одного як партнерів спілкування та встановлення на цьому ґрунті взаєморозуміння. Структура спілкування має містити предмет спілкування – партнера спілкування як суб’єкта; завдання спілкування – мета, на досягнення якої в конкретній комунікативній ситуації спрямовані різноманітні дії, що реалізуються в процесі спілкування; комунікативні мотиви – те, заради чого проводиться спілкування; дії спілкування – акт спілкування, адресований іншій людині, одиниці комунікативної діяльності; потребу в спілкуванні – прагнення людини до пізнання й оцінки інших людей, а з їх допомогою – до самопізнання, самооцінки; продукт спілкування – матеріальні і духовні надбання, що створюються в результаті спілкування; засоби спілкування – операції, за допомогою яких здійснюються дії спілкування. Залежно від контингенту, спілкування може бути міжособистісним, особистісно-груповим, міжгруповим, опосередкованим. Залежно від засобів спілкування може бути прямим і непрямим. Залежно від спрямування спілкування може бути діловим і особистісним. За змістом спілкування може бути когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнісним. Окрім того, спілкування може бути вербальним і невербальним. Індивідуальність людини у взаємодії з іншими реалізується через стиль спілкування. Існують авторитарний, ліберальний і демократичний стилі спілкування. Також виокремлюють ритуальний, маніпулятивний та гуманістичний стилі. За формою мовлення може бути усним та писемним. Основними механізмами розуміння співрозмовника в спілкуванні є ідентифікація, емпатія і рефлексія.

Communication culture, an essential component of professional culture, has always been an important trait of specialists, as communication is a primary means of realizing professional tasks. Nowadays, communication culture is regarded as a necessary quality for future professionals of any specialty and as a mandatory component of professional culture. The formation of communication culture in future professionals requires a thorough mastery of both theoretical and practical aspects of communication. Communication is a complex, multifaceted process involving the establishment and development of contacts between people. It is driven by the needs of joint activities and encompasses the exchange of information, the development of a common strategy for interaction, and the perception and understanding of others. The multifaceted nature of communication is the subject of extensive scientific research across linguistic, pedagogical, psychological, sociological, and philosophical fields. An analysis of the scientific literature reveals several established approaches to defining the term «communication»: as an exchange of information, as a type of interaction, and as a type of activity. To gain a deeper understanding of communication, it is essential to examine its functions, structure, types, forms, and styles. The generally accepted three interrelated functions of communication are communicative, interactive, and perceptual. The communicative function pertains to the exchange of information between people. The interactive function involves organizing interactions between individuals, including the exchange of knowledge, ideas, and actions. The perceptual function involves perceiving each other as partners in communication and establishing mutual understanding. The structure of communication includes several components: the subject of communication (the communication partner), the communication task (the goal to be achieved in a particular situation through various actions), communication motives (the purpose of communication), communication actions (acts addressed to another person and units of communication activity), the need for communication (a person’s desire to understand and evaluate others, leading to selfknowledge and self-esteem), and the product of communication. Depending on the context, communication can be interpersonal, personal-group, intergroup, or indirect. It can also be categorized by means of communication (direct or indirect), direction (business or personal), content (cognitive, conditioned, motivational, or activity-based), and modality (verbal or non-verbal). The individuality of a person in interaction is expressed through their communication style. These styles include authoritarian, liberal, democratic, ritual, manipulative, and humanistic. Communication can take the form of oral or written expression. The main mechanisms for understanding the interlocutor in communication are identification, empathy, and reflection.

Отмечено, что в настоящее время культура общения рассматривается как необходимое качество будущего профессионала любой профессии, как обязательный компонент профессиональной культуры. Формирование культуры общения будущих специалистов требует совершенного владения теоретическим и практическим материалом из проблемы общения. Общение – сложный многоплановый процесс установления и развития контактов между людьми, он порождается потребностями совместной деятельности, предполагает обмен информацией, формирование единой стратегии взаимодействия, восприятия и понимания другого человека.