Перегляд за Автор "Hilburt, A. M."

Зараз показуємо 1 - 4 з 4

Еволюція конституційного регулювання політичних відносин
(Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право . - 2019. - Вип. 56, т. 1. - С. 34-40, 2019) Гільбурт, А. М.; Hilburt, A. M.
Стаття присвячена виявленню загальних закономірностей конституційно-правового регулювання політичної системи, особливостей такого регулювання на певних історичних етапах розвитку держави і права, виокремленню головних тенденцій і напрямків подальшого розвитку політичних засад конституційного ладу на сучасному етапі. Обґрунтовано, що основні етапи розвитку конституційно-правових засад політичної системи в окремих державах нерозривно пов’язані з основними етапами розвитку самих цих держав та їхніх правових систем. Продемонстровано, що історичний розвиток конституційно-правових засад політичної системи пройшов чотири етапи, які змістовно і темпорально корелюють із відповідними «поколіннями» конституцій. Доведено, що конституційне закріплення політичної системи має тенденцію до розширення разом із розширенням самої політики держави, диверсифікацією її напрямків та збільшенням кількості її суб’єктів. Відзначено, що сучасний етап розвитку конституційно-правового регулювання політичних відносин характеризується універсалізацією підходів до конституційного закріплення політичної системи (зі збереженням певних національних особливостей), відходом від монізму («здержавлення») публічної влади та визнанням місцевого самоврядування, спробами демократизації та диверсифікації публічної влади, демократизації основ правового статусу особи, визнанням дедалі зростаючої ролі інститутів громадянського суспільства в політичній системі тощо. Водночас підкреслюється, що сучасні конституції дедалі частіше не обмежуються регулюванням прав і свобод людини і громадянина (хоча їхня кількість і потреба регулювання теж зростають) та устрою публічної влади, але розширюють сферу конституційного регулювання, включаючи до неї інститути громадянського суспільства, за якими визнається конституційна значущість, а також принципи внутрішньої й зовнішньої політики держави.
Конституційно-правовий статус громадян та їхніх спільнот у політичній системі України
(Підприємництво, господарство і право. - 2019. - № 7. - С. 125-130, 2019) Гільбурт, А. М.; Hilburt, A. M.
У статті розкрито конституційно-правовий статус громадян та їхніх спільнот як елемент конституційно-правових засад політичної системи України, визначено сучасний стан і перспективи розвитку політичної правосуб’єктності громадян з точки зору їхніх реальних правових можливостей щодо участі в політичному житті суспільства. Конституційно-правовий статус громадян та їхніх спільнот розкрито через систему політичних прав і свобод, їх юридичних гарантій, а також політичних обов’язків.
Політична та правова системи суспільства: співвідношення і взаємодія
(Порівняльно-аналітичне право. - 2018. - № 6. - С. 26-30, 2018) Гільбурт, А. М.; Hilburt, A. M.
У статті розглянуто симбіотичний характер взаємодії політичної та правової систем суспільства, за якого обидві системи зберігають свою відносну самостійність і самоцінність. Обґрунтовується думка, що взаємодія між цими системами простежується на рівні всіх їх підсистем: інституційної, нормативної, функціональної, ідеологічної, комунікативної та результативної. Робиться висновок, що з розвитком правової державності роль і значення права в його взаємодії з політикою неухильно зростають, а провідну роль у закріпленні політичної системи відіграє конституційне право.
«Політичний вимір» сучасної конституції
(Науковий вісник публічного та приватного права. - 2019. - Вип. 1, т. 1. - С. 74-82, 2019) Гільбурт, А. М.; Hilburt, A. M.
Наголошено, що «політичний вимір» конституції отримує своє відображення у тому, що вона обов’язково закріплює такі елементи політичної системи: політичні засади конституційного ладу, конституційно-правовий статус громадянин та їхніх спільнот у політичній системі, а також конституційну форму держави, місцевого самоврядування та громадянського суспільства. Зазначено, що ті чи інші групи конституційних норм є першоосновою для формування відповідних генеральних інститутів конституційного права та структурування самого основного закону. Продемонстровано, що перелічені елементи політичної системи можуть виокремлюватись в окремі розділи чи глави конституції, а можуть бути представлені певною мірою в різних її структурних елементах, у тому числі як в основній частині, так і в преамбулі. Саме другий, консолідуючий підхід застосовується у переважній більшості конституцій четвертого покоління.