Право і безпека, 2024, № 3 (94)
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/22644
Право і Безпека: наук. журн. / Харк. нац. ун-т внутр. справ; голов. ред. В. В. Сокуренко. – Харків, 2024. – № 3 (94). – ISSN 2617-2933 (Online). – DOI: https://doi.org/10.32631/pb.2024.3
Переглянути
5 результатів
Результати пошуку
Публікація Чинники девіантної поведінки правосвідомого суспільства(Право і безпека. - 2024. - № 3 (94). - С. 85-96, 2024) Певко, С. Г.; Pevko, S. H.; Станіслав ПевкоУ статті досліджено питання онтології факторів, що зумовлюють виникнення та розвиток девіантної поведінки. Враховуючи різноманітність поняття девіантності, всебічно досліджено це соціальне явище. За результатами дослідження створено онтологію цього явища. Девіантна поведінка являє собою вид суспільної поведінки всупереч встановленим правилам, що існують у суспільстві. Вона є неприйнятною для суспільства, держави, порушує їхні інтереси, норми моралі, етики, права тощо. Розглянуто девіантність поведінки саме в контексті протиправності діяння, тобто в контексті порушення правових норм, які існують у суспільстві та державі. Іншою складовою досліджуваного питання є правосвідомість, яка відіграє важливу роль, бо вона є фактором утримання від протиправності діяння. Проаналізовано погляди науковців, зроблено висновок щодо дефініції поняття «правосвідомість». Правосвідомість – одна з форм суспільної свідомості, яка полягає у здатності особи розуміти наявність правових норм, необхідність їх дотримання та втілення в життя. Залежно від рівня правосвідомості визначається потенційна можливість особи до вчинення протиправної поведінки. Отже, необхідно підтримувати належний рівень правосвідомості в суспільстві з метою зниження кількості випадків протиправної поведінки. Тут постає питання визначення факторів, що впливають на виникнення девіантної поведінки. Враховуючи те, що людина є соціальною істотою, яка взаємодіє з іншими людьми, одним із факторів впливу на неї є соціальне середовище, в якому вона перебуває (сім’я, друзі, колеги тощо). Крім цього, на свідомість людини впливає інформаційне поле, тобто медіа. Отже, суспільство та інформаційна політика держави є одними з головних факторів впливу на людину. Поведінка людини формується залежно від інформації, яка впливає на неї, а така інформація формується на підставі ефективності дотримання законодавства органами влади та їхнього авторитету в суспільстві.Публікація Legal regulation of fraudulent transactions in Ukraine(Право і безпека. - 2024. - № 3 (94). - С. 77-84, 2024) Hofeld, H. S.; Гофельд, Г. С.; Ганна ГофельдАктуальність питання, що досліджується у статті, зумовлена стрімким розвитком суспільних відносин, що призводить до появи нових видів правочинів, їх формалізації та регламентації. Правочин є базовою категорією для регулювання цивільних правовідносин, у тому числі такого виду правочину, як фраудиторний правочин. Комплексне дослідження інституту фраудиторного правочину в Україні стане вагомим підґрунтям для подальшого вдосконалення чинного не лише цивільного, а й адміністративного законодавства, а також дозволить уніфікувати судову практику застосування законодавства про фраудиторні правочини. У процесі дослідження використано такі методи наукового пізнання, як системно-структурний, порівняльний і метод аналізу. На основі аналізу чинного законодавства України у сфері застосування фраудиторних правочинів наголошено на відсутності чіткого визначення фраудиторного правочину, його ознак і наслідків укладення. Разом із тим відсутність нормативного визначення фраудиторного правочину в чинному законодавстві України спричиняє колізії в судових рішеннях, про що свідчить аналіз судової практики, зокрема Верховного Суду України. Ця законодавча прогалина має бути врегульована, оскільки правове регулювання фраудиторних правочинів в Україні відіграє важливу роль у здійсненні правосуддя та захисті інтересів учасників таких правочинів. Здійснено огляд ключових категорій цієї наукової статті, зокрема «правове регулювання», «фраудиторність», «фраудиторний правочин». Запропоновано під фраудиторним правочином розуміти дію боржника або учасника правовідносин, який існує на момент виникнення або має високу ймовірність стати учасником правовідносин, що може бути виражена як активною, так і пасивною правомірною поведінкою, спрямованою на уникнення небажаних для боржника або особи (ймовірного учасника правовідносин) наслідків, спрямованих на уникнення цивільно-правової відповідальності, ненастання небажаного цивільно-правового статусу або отримання вигоди в недобросовісний спосіб. Зроблено висновок про необхідність удосконалення правового регулювання фраудиторного правочину в Україні в контексті визначення його сутності, особливостей істотних умов договору та правових наслідків його застосування.Публікація Формування кадрового складу міліції в 1960-ті рр.(Право і безпека. - 2024. - № 3 (94). - С. 56-66, 2024) Греченко, В. А.; Grechenko, V. A.У статті досліджено основні аспекти добору, підготовки та виховання кадрів міліції в 1960-х рр. Загальний дефіцит кадрів, особливо кваліфікованих та досвідчених, залишався значним. За 1964–1967 рр. змінилася майже половина рядового та молодшого начальницького складу міліції. Показано, як організовувалася професійна підготовка кадрів для міліції, зокрема через Вищу школу Міністерства охорони громадського порядку УРСР, Донецьку, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Львівську й Одеську середні спеціальні школи міліції та створення навчально-консультативних пунктів при них, організацію шкіл підвищення оперативної майстерності. Формування кадрів міліції в цей період здебільшого відбувалося тими ж методами, що й раніше, зокрема керівний склад комплектувався за рахунок переведення в міліцію працівників партійних, радянських та комсомольських органів. Штат міліції в 1960-ті рр. був збільшений. Значна увага Міністерством охорони громадського порядку УРСР та його місцевими органами приділялася політико-виховній роботі серед міліціонерів, як це відбувалося впродовж усього радянського періоду. Із цією метою в 1966 р. було відновлено діяльність політвідділів. Уживалися заходи щодо поліпшення матеріального становища та медичного обслуговування співробітників міліції. Було впорядковано присвоєння спеціальних звань тим, хто служив у міліції. Чергові спеціальні звання начальницького складу можна було присвоювати в послідовному порядку після закінчення встановленого строку та вислуги в попередньому званні відповідно до нового звання займаної штатної посади та за наявності позитивної атестації. Проте в досліджуваний період серед міліціонерів мали місце численні порушення дисципліни та законності, рівень яких не знизився, а за деякими показниками навіть збільшився. Стан протидії злочинності нерідко прикрашався, приховувалися злочини, порушувалися права затриманих. Вивчення та аналіз нерозкритих злочинів засвідчив, що нестача професійної майстерності, насамперед оперативних працівників, була однією з головних причин несвоєчасного розкриття низки тяжких злочинів. Але все ж у цілому можна констатувати, що в цей час ситуація з кадрами міліції дещо поліпшилася.Публікація Gender equality with regard to the current challenges to Ukraine’s national security: theoretical and practical aspects(Право і безпека. - 2024. - № 3 (94). - С. 33-45, 2024) Zahumenna, Yu. O.; Загуменна, Ю. О.; Hrelya, D. P.; Греля, Д. П.; Юлія ЗагуменнаУ статті розглянуто правові та організаційні механізми інтеграції гендерної рівності в сектор національної безпеки та оборони України. Проведено аналіз нормативно-правової бази, що регулює гендерну політику, зокрема в Збройних Силах України. Особливу увагу приділено ролі міжнародних стандартів, таких як Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 і Стамбульська конвенція, у забезпеченні рівного доступу жінок і чоловіків до участі в оборонних процесах. На основі теоретичного аналізу та емпіричних даних досліджено вплив гендерного балансу на ефективність сектору національної безпеки, зокрема його управлінських, операційних та стратегічних компонентів, в умовах сучасних воєнних викликів. Виявлено, що інтеграція гендерної рівності сприяє підвищенню ефективності оборонного сектору, але потребує удосконалення правового регулювання та зміни організаційних підходів. Результати дослідження вказують на необхідність перегляду законодавчих актів і впровадження гендерно чутливих підходів у планування та виконання військових операцій. У статті надано рекомендації щодо посилення нормативно-правового забезпечення гендерної рівності в секторі безпеки та оборони України. Зроблено висновок, що гендерна рівність у військовій сфері не означає обов’язкове встановлення однакових зобов’язань для обох статей. Важливо враховувати специфіку й можливості кожної статі, забезпечуючи рівний доступ до військової служби на добровільних засадах, що є більш ефективним та справедливим підходом. Це дозволяє враховувати індивідуальні особливості жінок і чоловіків, забезпечуючи таким чином гармонійне функціонування Збройних Сил України у контексті сучасних викликів та потреб суспільства.Публікація Деякі дискусійні питання щодо систематизації підзаконних нормативно-правових актів(Право і безпека. - 2024. - № 3 (94). - С. 9-20, 2024) Бурдін, М. Ю.; Burdin, M. Yu.; Невзоров, І. Л.; Nevzorov, I. L.; Безуса, Ю. О.; Bezusa, Yu. O.; Mykhailo Burdin; Ігор Невзоров; Юлія БезусаУ статті розглянуто питання щодо систематизації підзаконних нормативно-правових актів, що зумовлено ухваленням Закону України «Про правотворчу діяльність». Зазначено, що ухвалення Закону України «Про правотворчу діяльність» докорінно не вирішило проблему впорядкування нормативно-правових актів. Неврегульованість широкого кола питань систематизації законодавства породжує, зокрема, багато таких дискусійних питань, як-от: з’ясування допустимості та доцільності кодифікації підзаконних нормативно-правових актів; визначення і нормативне закріплення найбільш оптимальних форм систематизації підзаконних нормативно-правових актів, ролі та можливостей консолідації як форми систематизації підзаконних нормативно-правових актів. На основі аналізу Закону України «Про правотворчу діяльність» визначено, що законодавцем, по-перше, не запропоновано визначення кодифікації як форми правотворчої діяльності, по-друге, не класифіковано різновиди кодифікації за їхньою юридичною силою. Таким чином, питання щодо можливості існування кодифікаційних підзаконних актів у розрізі Закону України «Про правотворчу діяльність» є відкритим. Натомість практика підзаконної правотворчості підтверджує закономірність існування підзаконних кодифікаційних актів у структурі системи законодавства. Вказано, що основною формою існування підзаконних кодифікаційних актів є постанови Кабінету Міністрів України. Зазначено, що наявні теоретичні напрацювання та зарубіжній досвід унормування як офіційної, так і неофіційної інкорпорації вказують на недоцільність її запровадження в Україні через доповнення Закону України «Про правотворчу діяльність», адже інкорпорація взагалі не має рис правотворчості, тому вона не може бути предметом правового регулювання закону про закони. Наголошено, що з урахуванням сучасних доктринальних уявлень щодо особливостей альтернативних кодифікацій підзаконних нормативно-правових актів в Україні за зразком Закону України «Про правотворчу діяльність» доцільно було б ухвалити окремий нормативно-правовий акт (на рівні постанови Кабінету Міністрів України), який би регламентував правила систематизації підзаконних нормативно-правових актів у системі органів виконавчої влади. Підсумовано, що потребує нормативної та доктринальної визначеності питання суб’єктного складу органів державної влади щодо окреслення конкретних форм систематизації підзаконних нормативно-правових актів, враховуючи консолідацію законодавства.