Цивільне право. Цивільно-процесуальне право (Civil Law. Civil and Procedure Law)
Постійне посилання на розділhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/142
Переглянути
Документ Визнання договору дарування недійсним як вчиненого внаслідок помилки(Проблеми цивільного права та процесу: матеріали наук.-практ. конф., присв. світлій пам'яті Олександра Анатолійовича Пушкіна (м. Харків, 27 трав. 2016 р.). - Харків, 2016. - С. 222-223, 2016) Бахаєва, А. С.; Bakhaieva, A. S.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-6498-2213Розглядаючи підстави визнання договору дарування недійсним як вчиненого внаслідок помилки, автором визначені обставини, які вказують на помилку - неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладання договору дарування замість договору довічного утримання.Документ Воля та волевиявлення під час укладання правочинів(Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених : тези доп. учасників наук.-практ. конф. (м. Харків, 17 трав. 2017 р.). – Харків: ХНУВС, 2017. – С. 17-22, 2017) Бахаєва, А. С.; Bakhaieva, A. S.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-6498-2213Автором розглянуто окремі види вад волі та волевиявлення при укладенні правочинів як умови дійсності правочину та їх місця в системі юридичних фактів.Документ Воля та волевиявлення як умови дійсності правочину(Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2017. - № 2 (77). - С. 183-186, 2017) Бахаєва, А. С.; Bakhaieva, A. S.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-6498-2213Досліджено дискусійні питання щодо визначення юридичної природи волі та волевиявлення як умови дійсності правочину та їх місця в системі юридичних фактів. Проаналізовано кілька основних підходів до визначення правової природи волі та волевиявлення. На підставі результатів наукових здобутків та доктринальних положень, здійснених у сфері правочинів, зроблено спробу з’ясувати місце волі та волевиявлення серед юридичних фактів і їх правову природу. Зроблено висновок, що правочин, вчинений із порушенням волі та волевиявлення, як юридичний факт належить до неправомірних дій, а отже, – до правопорушень. Проте, незважаючи на недійсність правочину з точки зору об’єктивного права, за певних умов такі правочини можуть визнаватися судом дійсними, оскільки не порушують конкретних суб’єктивних прав інших осіб.Документ Недійсність правочинів, які вчинено під впливом обману та насильства : автореф. дис.(Харків, 2018) Бахаєва, А. С.; Bakhaieva, A. S.; Бахаева, А. С.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-6498-2213; Зайцев, О. Л. - науковий керівникДисертаційна робота присвячена розгляду колу проблеми, які виникають у нових умовах господарювання, послаблення контролю за економічною діяльністю суб’єктів цивільного обігу, низькому рівню правосвідомості суспільства та сприяють зростанню кількості правочинів, які укладаються з порушенням основних вимог законодавства. Доведено, що недійсний правочин, який вчинено під впливом обману та насильства, становить активну неправомірну дію одного з учасників, в якому домінує тільки його воля на здійснення правочину, та спрямований на настання правових наслідків вигідних тільки для сторони, яка застосувала обман, а дійсна воля контрагента проявляється тільки у випадку застосування правових наслідків недійсних правочинів. Обґрунтовується що обман – це навмисне введення в оману однією із сторін або третьою особою з відома цієї сторони, контрагента щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням з метою укладення невигідного договору для останнього. Правового значення не має наявність чи відсутність в діях сторони, що вводить в оману, вигоди. Узагальнені ознаки для визнання правочину укладеного в наслідок погрози: повинна бути тісно пов’язана з правочином (погроза і правочин мають виступати в якості підстави і слідства); повинна бути реальною (погрозу необхідно здійснити по відношення до блага, яке вже існує); повинна бути практично здійсненною (особа повинна мати змогу здійснити протиправну дію); значною (тобто здатною у випадку її вчинення заподіяти дійсно серйозні наслідки). При цьому не має значення, виходить погроза від контрагента за правочином чи від третіх осіб, головне – вигодоотримувачем має бути особа, з боку якого погроза висувалася. У дисертаційному дослідженні удосконалено предмет доказування правочину, укладеного під впливом обману та насильства, через коло фактів, які підлягають встановленню в суді, а саме: застосування до однієї зі сторін (фізичної особи чи представника юридичної особи) фізичного або психічного тиску з боку іншої сторони; спотворення волі сторони, яку примушують укласти правочин; загроза заподіяння значної матеріальної чи моральної шкоди самому контрагенту або членам його сім’ї.Документ Окремі елементи вад волі та волевиявлення під час укладення правочинів(Jurnalul juridic national: teorie şi practică = Национальный юридический журнал: теория и практика. - 2017. - № 6-1 (Decembrie). - С. 80-84, 2017) Бахаєва, А. С.; Bakhaieva, A. S.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-6498-2213У статті аналізуються правочин і недійсний правочин крізь призму волі та волевиявлення, що у вітчизняній теорії права і класифікації юридичних фактів допускає віднесення їх до групи правомірних дій або неправомірних дій. Автором статті дійсні правочини як правомірні дії та недійсні правочини як неправомірні відносяться до різних категорій юридичних фактів, незважаючи на вживання визначення «правочин» до обох категорій. Однак у разі віднесення недійсних правочинів до правопорушень необхідно враховувати діалектичну єдність обов’язкових елементів правопорушення: заподіяння шкоди, неправомірного волевиявлення (дії), правового зв’язку між неправомірною дією та завданою шкодою і волею у вигляді вини порушника.Документ Поняття рестетуції та її види(Науковий вісник Херсонського державного університету. Сер. : Юридичні науки. – 2018. – Вип. 1, т. 1. – С. 46-49, 2018) Бахаєва, А. С.; Bakhaieva, A. S.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-6498-2213Стаття присвячена аналізу недісних правочинів, визначено понятійного апарату реституції та її видів. Автор обґрунтовує, що реституція залишається найбільш прийнятним та дієвим засобом захисту майнових прав.