Особливості документування випадків домашнього насильства поліцією у прифронтових регіонах

Abstract

Документування фактів домашнього насильства в умовах збройного конфлікту, особливо у прифронтових регіонах, є складним і багатогранним процесом, що вимагає від поліцейських не лише професійної підготовки, а й високого рівня чутливості до вразливих категорій населення. У таких регіонах поліцейські перебувають під подвійним тиском: з одного боку — загроза бойових дій, з іншого — зростання кількості звернень щодо домашнього насильства через загострену соціальну нестабільність. Ускладнює ситуацію недостатня кількість ресурсів, нестача кваліфікованого персоналу, а також обмежений доступ до цифрових систем обліку. Зазвичай фіксація фактів насильства відбувається в умовах браку конфіденційності та безпеки для постраждалих, що негативно впливає на якість збирання доказів та подальше правове реагування. Особливої уваги потребує взаємодія між дільничними офіцерами поліції, мобільними групами реагування та органами соціального захисту. Крім того, необхідно враховувати психологічний стан жертв, які в умовах воєнного стресу часто не мають змоги або не наважуються повідомляти про насильство. У роботі акцентовано увагу на потребі в розробці спеціалізованих алгоритмів фіксації подій, адаптованих до реалій прифронтових територій, з урахуванням безперервної загрози безпеці як для постраждалих, так і для самих правоохоронців. Автор також звертає увагу на необхідність міжвідомчої координації, розвитку партнерств із громадськими організаціями та підвищення рівня довіри до поліції через прозорість процедур документування та супроводу випадків домашнього насильства. Такий підхід сприятиме підвищенню ефективності протидії насильству в родині навіть в умовах воєнного стану.

Documenting cases of domestic violence in frontline regions affected by armed conflict is a complex and multi-layered task that requires law enforcement officers to demonstrate not only professional competence but also a high level of sensitivity towards vulnerable populations. In such territories, police officers operate under dual pressure: the ongoing threat of military actions and a surge in domestic violence reports due to social instability and psychological distress. This work is complicated by limited resources, personnel shortages, and restricted access to electronic data systems. Documentation often occurs in unsafe and non-confidential settings, undermining the quality of evidence collection and legal response. Particular attention is given to the interaction among local police officers, mobile response units, and social protection services. Moreover, the victims' psychological state, influenced by the stress of war, significantly affects their ability and willingness to report incidents. The analysis highlights the urgent need to develop specialized procedures for recording such cases, tailored to the specific challenges of frontline areas, where both victims and police face ongoing threats to personal safety. Emphasis is also placed on interagency coordination, cooperation with civil society organizations, and building public trust in law enforcement through transparent documentation processes and consistent support for victims. Implementing such measures can strengthen the system of domestic violence prevention and response even under martial law conditions.