Аналіз сучасних методів розповсюдження дезінформації у кіберпросторі та заходи Національної поліції України щодо їх ідентифікації та нейтралізації

Abstract

Сучасний кіберпростір є динамічним середовищем, що забезпечує безпрецедентні можливості для передачі інформації, проте водночас створює умови для масштабного поширення дезінформації, яка здатна дестабілізувати суспільство, підірвати довіру до державних інституцій, вплинути на громадську думку, політичні процеси та безпекову ситуацію в країні. Однією з найбільш вразливих мішеней дезінформаційних кампаній в Україні виступає інформаційна безпека, що перебуває під постійною загрозою з боку як внутрішніх, так і зовнішніх суб’єктів, зокрема у контексті гібридної війни. Дослідження присвячене ґрунтовному аналізу сучасних методів розповсюдження дезінформації у кіберпросторі, таких як соціальні боти, фабрики тролів, фейкові акаунти, автоматизовані системи поширення фейкових новин, маніпулятивне використання алгоритмів соціальних мереж, а також штучний інтелект для створення deepfake-контенту. Окрему увагу приділено питанням організації та координації інформаційних атак, використанню месенджерів, відеохостингів, онлайн-ігор і платформ децентралізованого обміну інформацією як інструментів деструктивного впливу. Проаналізовано правові та організаційно-технічні засади діяльності Національної поліції України у сфері протидії дезінформації, зокрема дії підрозділів кіберполіції, міжвідомчу взаємодію із Службою безпеки України, Держспецзв’язку, органами прокуратури, а також із зарубіжними партнерами в рамках Європолу, Інтерполу та інших міжнародних механізмів кібербезпеки. Розглянуто практичні механізми ідентифікації фейкових повідомлень, алгоритми верифікації інформації, застосування OSINT-інструментів, систем аналітики поведінки в мережі, а також моніторингові ініціативи громадянського суспільства, що підтримуються правоохоронними органами. У результаті дослідження зроблено висновок, що ефективна протидія дезінформації потребує не лише технічної модернізації діяльності поліції, але й нормативного вдосконалення законодавства у сфері кібербезпеки, формування цифрової культури населення та посилення співпраці з міжнародними структурами. Особливої актуальності набуває створення єдиного інформаційного центру аналізу та реагування на дезінформаційні загрози, що дозволить забезпечити скоординовану державну політику у цьому напрямі.

The modern cyberspace represents a dynamic environment that provides unprecedented opportunities for information dissemination while simultaneously creating favorable conditions for the large-scale spread of disinformation. Such disinformation can destabilize society, undermine trust in public institutions, manipulate public opinion, disrupt political processes, and threaten national security. In Ukraine, information security remains one of the most vulnerable targets of disinformation campaigns, particularly in the context of hybrid warfare and foreign informational aggression. This study provides an in-depth analysis of contemporary methods used to disseminate disinformation in cyberspace, including social bots, troll farms, fake accounts, automated fake news distribution systems, manipulative social media algorithms, and the use of artificial intelligence to create deepfake content. Special attention is given to the coordination of information attacks and the use of messengers, video hosting platforms, online games, and decentralized information exchange tools as instruments of destructive influence. The legal, organizational, and technical foundations of the National Police of Ukraine’s activities in countering disinformation are analyzed, with a focus on the operations of cyber police units, interagency cooperation with the Security Service of Ukraine, the State Service for Special Communications and Information Protection, the Prosecutor General’s Office, as well as international collaboration through Europol, Interpol, and other cyber defense frameworks. Practical mechanisms for identifying fake news, information verification algorithms, use of OSINT tools, behavioral analytics systems, and civil society monitoring initiatives supported by law enforcement agencies are also examined. The study concludes that effective counter-disinformation efforts require not only technical modernization of the police’s capabilities but also regulatory improvements in cybersecurity legislation, the cultivation of digital literacy among the population, and the strengthening of international cooperation. The establishment of a unified national information center for the analysis and response to disinformation threats emerges as a crucial priority for ensuring a coordinated state policy in this domain.