Провокація кримінального правопорушення: проблеми визначення правової природи та нормативної моделі

Abstract

Статтю присвячено визначенню правової природи провокації кримінального правопорушення та розробленню пропозицій щодо оптимальної моделі законодавчого регулювання кримінальної відповідальності за такі діяння. Встановлено й охарактеризовано бінарну сутність провокації, у якій поєднуються ознаки співучасті (у вигляді підбурювання) та причетності – квазіправомірної активності, що має самостійну суспільну небезпечність, посягаючи на відносини у сфері правосуддя. Виокремлено два види провокації: службову та цивільну. Окрему увагу приділено правовій оцінці дій правоохоронців у контексті практики Європейського суду з прав людини щодо розмежування провокації та правомірної діяльності з документування кримінально протиправної поведінки. Запропоновано зміни та доповнення до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за службову й цивільну провокацію. Розроблено проєкт нової норми – ст. 384-1 Кримінального кодексу України «Службова провокація кримінального правопорушення», у якій службова провокація визначається як дії працівника правоохоронного органу з підбурення особи на вчинення кримінального правопорушення з метою подальшого притягнення такої особи до кримінальної відповідальності або шантажу чи дискредитації. Обґрунтовано, що розташування цієї статті після ст. 384 КК України («Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу») є логічним, оскільки провокація кримінального правопорушення за своєю родовою природою належить до правозастосовних фікцій, які по суті є обманом, що надалі стає предметом розгляду прокурора (під час затвердження або складання обвинувального акта) та суду (на стадії судового розгляду). Наведено аргументи на користь доцільності виключення з Кримінального кодексу України ст. 370 «Провокація підкупу» як надлишкової за наявності ст. 384-1 de lege ferenda. Запропоновано доповнити ст. 27 Кримінального кодексу України частиною 8 такого змісту: «Особа, яка вчиняє провокацію кримінального правопорушення, тобто схиляє іншу особу до вчинення кримінального правопорушення з метою подальшого її притягнення до кримінальної відповідальності або шантажу чи дискредитації, є підбурювачем. Службова провокація кримінального правопорушення тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статті 384-1 цього Кодексу». Вказане доповнення спрямоване на врегулювання питань нормативної дефініції та кваліфікації цивільної провокації.The article is devoted to determining the legal nature of provocation of a criminal offence and developing proposals for an optimal model of legislative regulation of criminal liability for such acts. The binary nature of provocation is established and characterised, combining the features of complicity (in the form of incitement) and involvement – quasi-lawful activity that poses an independent public danger, encroaching on relations in the sphere of justice. Two types of provocation are distinguished: official and civil. Particular attention is paid to the legal assessment of the actions of law enforcement officers in the context of the practice of the European Court of Human Rights regarding the distinction between provocation and lawful activity in documenting criminal unlawful behaviour. Amendments and additions to the Criminal Code of Ukraine regarding liability for official and civil provocation are proposed A draft of a new legal norm has been developed – Article 384-1 of the Criminal Code of Ukraine “Official provocation of a criminal offence”, in which official provocation is defined as actions by a law enforcement officer to incite a person to commit a criminal offence with the aim of subsequently bringing that person to criminal liability or blackmailing or discrediting. It is justified that the placement of this article after Article 384 of the Criminal Code of Ukraine (“Misleading a court or other authorised body”) is logical, since provocation of a criminal offence, by its generic nature, belongs to law enforcement fictions, which are essentially deception, which subsequently becomes the subject of consideration by the prosecutor (during the approval or drafting of the indictment) and the court (at the trial stage). Arguments are presented in favour of the expediency of excluding Article 370 “Provocation of bribery” from the Criminal Code of Ukraine as redundant in the presence of Article 384-1 de lege ferenda. It is proposed to supplement Article 27 of the Criminal Code of Ukraine with Part 8 as follows: “A person who provokes a criminal offence, that is, incites another person to commit a criminal offence with the aim of subsequently bringing that person to criminal liability or blackmailing or discrediting, is an instigator. Official provocation of a criminal offence shall entail criminal liability only in cases specifically provided for in Article 384-1 of this Code”. This addition is aimed at regulating issues of the normative definition and qualification of civil provocation.