Державна політика у сфері земельних відносин як об’єкт адміністративно-правового регулювання

Abstract

Статтю присвячено підтвердженню чи спростуванню твердження про те, що державна політика у сфері земельних відносин є об’єктом адміністративно-правового регулювання. Вважається доведеним, що державна політика у сфері земельних відносин є об’єктом адміністративно- правового регулювання з огляду на таке: 1) земля є колективним благом, правовий режим власності на яке потребує чіткого регламентування та регулювання зі сторони відповідних суб’єктів права для формування базису стійкого розвитку; 2) адміністративно-правові механізми охорони, раціонального використання та відновлення земель мають оптимізовуватись у планово-стратегічній перспективі; 3) узгодження приватних і публічних інтересів, запобігання зловживанням та захист прав землевласників і землекористувачів унеможливлені без реалізації державного втручання, що на засадах верховенства права, пропорційності, економічної вигоди та соціальної стабільності має забезпечити ефективність та справедливість використання земельних ресурсів; 4) функціонування ринку землі має перебувати під ефективно реалізованим адміністративним контролем; 5) особливості довоєнного, воєнного та післявоєнного періодів зумовлюють різні підходи до регулювання земельних відносин, включаючи захист територій, відновлення пошкоджених земель та відбудову інфраструктури; 6) діяльність суб’єктів, наділених владними повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин, потребує узгодженого функціонування в межах чітко визначених законом процедур і повноважень. Тому пропонується державну політику у сфері земельних відносин трактувати як: «сукупність нормативно визначених пріоритетів, орієнтирів розвитку та заходів регулювання земельних відносин, спрямованих забезпечити екологічну стійкість, раціональне, цільове, збалансоване та правомірне землекористування, відновлюваність земельних ресурсів, а також гарантованість реалізації прав і законних інтересів суб’єктів земельних відносин, їхню охорону та захист у випадку порушення, незаконного обмеження чи посягання з боку інших суб’єктів права» у зв’язку з чим актуалізовано висновок, що питання про те чи є державна політика у сфері земельних відносин об’єктом адміністративно-правового регулювання може сприйматись як риторичне, адже держава, в особі уповноважених нею представників, не може стояти осторонь розвитку організаційних та функціональних відносин її структурного складу.The article is devoted to confirming or refuting the statement that state policy in the field of land relations constitutes an object of administrative and legal regulation. It is considered proven that state policy in the field of land relations is indeed an object of administrative and legal regulation, based on the following: 1) land is a collective good, the legal regime of ownership of which requires clear regulation and governance by the relevant legal entities to form the basis of sustainable development; 2) administrative and legal mechanisms for the protection, rational use, and restoration of land must be optimized within a planned and strategic perspective; 3) the reconciliation of private and public interests, prevention of abuses, and protection of the rights of landowners and land users are impossible without the implementation of state intervention, which, on the principles of the rule of law, proportionality, economic efficiency, and social stability, should ensure the effectiveness and fairness of land use; 4) the functioning of the land market must remain under effectively implemented administrative control; 5) the peculiarities of the pre-war, wartime, and post-war periods determine different approaches to the regulation of land relations, including the protection of territories, restoration of damaged land, and reconstruction of infrastructure; 6) the activities of entities vested with authoritative powers in the field of land relations regulation require coordinated functioning within the framework of clearly defined procedures and competences established by law. Therefore, it is proposed to interpret state policy in the field of land relations as: “a set of normatively defined priorities, development guidelines, and regulatory measures in the field of land relations, aimed at ensuring ecological sustainability, rational, targeted, balanced, and lawful land use, the renewability of land resources, as well as the guaranteed realization of the rights and legitimate interests of subjects of land relations, their protection and defense in cases of violation, unlawful restriction, or encroachment by other legal subjects.” In this regard, it is emphasized that the question of whether state policy in the field of land relations is an object of administrative and legal regulation may be perceived as rhetorical, since the state, represented by its authorized agents, cannot remain uninvolved in the development of organizational and functional relations within its structural framework.