Щодо розуміння поняття «правозастосовний розсуд» у сучасній теоретико-правовій науці

Abstract

Зазначено, що розсуд - це можливість повноваженого суб’єкта опосередкувати суспільні відносини, шляхом застосування до них відповідної правової норми, частково виходячи із власного бачення щодо їх врегулювання. Тобто самостійно вирішити, яким чином вчинити ту чи іншу дію, прийняти виважене, справедливе та законне рішення в межах декількох альтернативних варіантів, що допускається диспозицією норми права. Передумовою правозастосовного розсуду є неконкретизованість (недеталізованість) юридичних приписів через абстрактність їхнього змісту або, навпаки, свідоме допущення законодавцем можливості вибору одного із декількох варіантів поведінки або прийняття рішення.

It is noted that discretion is the ability of an authorized subject to mediate social relations by applying the relevant legal norm to them, partly based on their own vision of their settlement. That is, independently decide how to perform this or that action, make a balanced, fair and legitimate decision within several alternative options, which is allowed by the disposition of the rule of law. A prerequisite for law enforcement discretion is the non-specification (non-detailed) of legal prescriptions due to the abstractness of their content or, conversely, the conscious assumption by the legislator of the possibility of choosing one of several options for behavior or decision-making.

Отмечено, что усмотрение - это возможность полномочного субъекта опосредовать общественные отношения путем применения к ним соответствующей правовой нормы, частично исходя из собственного видения их урегулирования. То есть самостоятельно решить, каким образом совершить то или иное действие, принять взвешенное, справедливое и законное решение в пределах нескольких альтернативных вариантов, что допускается диспозицией нормы права. Предпосылкой правоприменительного усмотрения является неконкретизированность (недетализированность) юридических предписаний из-за абстрактности их содержания или, наоборот, сознательное допущение законодателем возможности выбора одного из нескольких вариантов поведения или принятия решения.