До визначення правового становища дружини у шлюбно-сімейних відносинах (на матеріалах українських губерній у складі Російської імперії)

Abstract

З'ясовано, що шлюбне законодавство до ХХ століття фактично не було світським. Законодавці вперто відмовлялися від проведення реформ, визнаних необхідними усіма провідними фахівцями, в галузі цивільного права. Негативним було ставлення законодавців до введення цивільного шлюбу – такий шлюб не тільки не допускався, але й ніколи навіть формально не визнавався, якщо був укладений у країнах, де він існував. Зазначено, що навіть у 1902 році Російська імперія відмовилася підписати Гаазьку конвенцію, яка передбачала взаємне визнання шлюбів, укладених в іноземних державах за їхніми законами. Єдиною поступкою в цій сфері став дозвіл укладати цивільні шлюби розкольників, які підлягали реєстрації в поліцейському управлінні. Це нововведення було викликано тим, що уряд не визнавав розкольницьке духовенство і можливість укладання ними шлюбів.Taking into account the doctrinal study, it was concluded that the marriage legislation until the twentieth century was not actually secular. Lawmakers stubbornly refused to carry out the reforms recognized as necessary by all leading experts in the field of civil law. Legislators had a negative attitude towards the introduction of civil marriage – such a marriage was not only not allowed, but was never even formally recognized if it was concluded in the countries where they existed. Interestingly, even in 1902, the Russian Empire refused to sign the Hague Convention, which provided for the mutual recognition of marriages concluded in foreign countries under their laws. The only concession in this area was the permission to enter into civil marriages of schismatic, which were subject to registration with the police department. This innovation was caused by the fact that the government did not recognize the schismatic clergy and the possibility of marriage.Установлено, что брачное законодательство до ХХ века фактически не было светским. Законодатели упорно отказывались от проведения реформ, признанных необходимыми всеми ведущими специалистами в области гражданского права. Негативно было отношение законодателей к введению гражданского брака – такой брак не только не допускался, но и никогда даже формально не признавался, если был заключен в странах, где он существовал. Отмечено, что даже в 1902 году Российская империя отказалась подписать Гаагскую конвенцию, предусматривавшую взаимное признание браков, заключенных в иностранных государствах по их законам. Единственной уступкой в ​​этой сфере стало разрешение заключать гражданские браки раскольников, подлежащих регистрации в полицейском управлении. Это нововведение было вызвано тем, что правительство не признавало раскольническое духовенство и возможность заключения ими браков.