Юридичні факти-стани в динаміці кримінально-процесуальних правовідносин

Abstract

Стаття присвячена дослідженню місця та ролі юридичних фактів-станів у динаміці кримінально-процесуальних правовідносин. Здійснено системний аналіз видів юридичних фактів-станів у динаміці кримінально-процесуальних правовідносин на основі узагальнення теоретичних досліджень та приписів кримінально-процесуального законодавства. У кримінально-процесуальному праві існує безліч юридичних фактів-станів, наприклад, тимчасове обмеження в користуванні спеціальним правом, відсторонення від посади, тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилучення майна, арешт майна, перебування особи у стані затримання, превентивного затримання, тримання під вартою, під домашнім арештом, застава, особиста порука, особисте зобов’язання, аудіо-, відеоконтроль особи, спостереження за особою, річчю або місцем, розшук підозрюваного, обвинуваченого тощо. Такі юридичні факти-стани, як перебування особи у стані затримання і тримання під вартою, породжують не лише неодноразові юридичні наслідки, а також чимало проблем у правозастосуванні. Крім того, з ними пов’язано багато процесуальних строків. Тому у статті більш детально охарактеризовано саме ці юридичні факти-стани. На практиці допускаються безпідставні затримання уповноваженими службовими особами внаслідок відсутності чіткого визначення понять «безпосередньо» та «щойно» після вчинення злочину. Тому пропонується доповнити статтю 208 Кримінального процесуального кодексу України приписом, що затримання має допускатися лише тоді, якщо з моменту вчинення злочину й до моменту фактичного затримання минуло не більше двадцяти чотирьох годин. Застосування превентивного затримання суперечить нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України. У практичній діяльності правоохоронців і суддів виникає чимало проблемних питань, пов’язаних із застосуванням такого юридичного факту-стану, як тримання під вартою. Зокрема, необхідно врегулювати на законодавчому рівні питання обрання та продовження запобіжного заходу в період від скерування кримінального провадження до суду до проведення підготовчого судового засідання, у разі повернення обвинувального акта чи іншого підсумкового процесуального документа прокурору, направлення кримінального провадження за підсудністю з одного суду до іншого, з моменту винесення обвинувального вироку до набрання ним чинності. Незважаючи на те, що смерть є юридичним фактом однократної дії, а не фактом-станом, автор приділив увагу проблемам судового розгляду кримінальних проваджень, зокрема у формі приватного обвинувачення, у разі смерті потерпілого не внаслідок вчинення злочину стосовно останнього.

The article concentrates on the study of place and role of the legal facts-states in dynamics of criminal procedural legal relations. The system analysis of the types of legal facts-states in dynamics of criminal procedural legal relations on the basis of generalization of theoretical research and regulations of criminal procedure legislation is made. There are many legal facts-states in the criminal procedure law. For example, temporary restriction on use of special law, removal from office, temporary suspension of the judge from administration of justice, temporary access to article, thin material, temporary seizure of property, arrest of property, detention of a person, preventive detention, imprisonment, home detention, pledging, personal surety, personal recognizance, audio, video monitoring of a person, observation of a person, thing or place, search for a suspect, accused etc. Such legal facts-states, as detention and imprisonment, generate not only repeated legal consequences, but also a lot of problems in law enforcement. In addition, a large number of procedural periods are associated with them. Therefore, in this article, these particular legal facts-states are described in more detail. Practically, unfounded detention by the authorized officials is allowed due to the lack of a clear definition of the notions of “directly” and “just” after committing a crime. Therefore, it is suggested to complement Article 208 of the Criminal Procedure Code of Ukraine with a prescription that detention should be allowed only if no more than 24 hours passed from the moment of committing a crime to the moment of actual detention. Preventive detention contradicts norms of the Convention on Human Rights and basic freedoms, Ukrainian Constitution and Criminal Procedure Code of Ukraine. Practical activity of law enforcement authorities and judges has many challenging issues, related to the use of such legal fact-state as imprisonment. In particular, it is necessary to legislate an issue of choosing and prolonging preventive measures in the period from referral of criminal proceedings to court to conduction of preparative court session, in case of return of criminal indictment or other final service document to the prosecutor, sending criminal proceedings on jurisdiction from one court to another court from the moment of consideration of judgment to coming it into legal force. Regardless of the fact that death is a legal fact of one-time action, but not a legal fact-state, the author pay attention to the problems of legal proceedings in criminal matters, including in the form of private prosecution, in the event of death of the victim other than as a result of the crime against him/her.

Статья посвящена исследованию места и роли юридических фактов-состояний в динамике уголовно-процессуальных правоотношений. Осуществлен системный анализ видов юридических фактов-состояний в динамике уголовно-процессуальных правоотношений на основе обобщения теоретических исследований и предписаний уголовно-процессуального законодательства. В уголовно-процессуальном праве существует множество юридических фактов-состояний, например, временное ограничение в пользовании специальным правом, отстранение от должности, временное отстранение судьи от правосудия, временный доступ к вещам и документам, временное изъятие имущества, арест имущества, нахождение лица в состоянии задержания, превентивного задержания, содержания под стражей, под домашним арестом, залог, личное поручительство, личное обязательство, аудио-, видеоконтроль лица, наблюдение за лицом, вещью или местом, розыск подозреваемого, обвиняемого и др. Такие юридические факты-состояния, как нахождение лица в состоянии задержания и содержания под стражей, порождают не только неоднократные юридические последствия, а также немало проблем в правоприменении. Кроме того, с ними связано много процессуальных сроков. Поэтому в статье более подробно охарактеризованы именно эти юридические факты-состояния. На практике допускаются необоснованные задержания уполномоченными должностными лицами за отсутствия четкого определения понятий «непосредственно» и «только» после совершения преступления. Поэтому предлагается дополнить статью 208 Уголовно-процессуального кодекса Украины дополнением, что задержание может допускаться только тогда, если с момента совершения преступления и до момента фактического задержания прошло более двадцати четырех часов. Применение превентивного задержания противоречит нормам Конвенции о защите прав человека и основных свобод, Конституции Украины и Уголовного процессуального кодекса Украины. В практической деятельности правоохранительных органов и судей возникает немало проблемных вопросов, связанных с применением такого юридического факта-состояния, как содержание под стражей. В частности, необходимо урегулировать на законодательном уровне вопрос избрания и продления меры пресечения в период от направления уголовного производства в суд к проведению подготовительного судебного заседания, в случае возврата обвинительного акта или иного итогового процессуального документа прокурору, направление уголовного производства по подсудности из одного суда в другой, с момента вынесения обвинительного приговора до вступления в силу. Несмотря на то, что смерть является юридическим фактом однократного действия, а не фактом-состоянием, автор уделил внимание проблемам судебного рассмотрения уголовных производств, в форме частного обвинения, в случае смерти потерпевшего не в результате совершения преступления в отношении последнего.