Psychohistorical approach as a means of criminological

Abstract

Наукова стаття присвячена психоісторичному підходу як інструменту кримінологічного аналізу. У цьому науковому дослідженні акцент робиться на психоісторичний підхід, який розставляє свої акценти у вивченні соціальних процесів у кожну історичну епоху. Зазначено, що в просторі сучасного світу мало не найбільш затребуваним сюжетом є інформаційно-мережевий мейнстрім. В інформаційну еру людина не стає автоматично сучасником тих людей, ідей і предметів, з якими природним чином збіглася. Сучасником необхідно ставати за допомогою психологічних процесів. Розуміння цього надає можливість обґрунтувати психологічні та соціальні практики нового типу, що будуються на новій позитивній установці щодо дійсності. Зосереджено увагу на психоісторичному аналізі, який задає перспективу розгляду таких складностей як своєрідних властивостей, надає можливість виявити й охарактеризувати історичний зв’язок події з попередніми, описати її своєрідність у світлі й усупереч хронології. Визначений предмет психоісторичного аналізу та розглянуті основні положення, покладені в підґрунтя зазначеного підходу, що організовують межі психоісторичного аналізу: переривчастість і безперервність історії; хронологія та одночасність; боротьба подій, випадковість; відсутність суті, тілесність; дискурс-аналіз. У статті зроблено висновок, що застосування психоісторичного підходу надає розуміння, що кінець історії зумовлюється тим, що в неї був початок; людина й історія підпорядковуються часу, і людина, і час відзначаються тими ж самими стигматами.

The scientific article is devoted to the psychohistorical approach as a means of criminological analysis. In this research, the emphasis is on the psychohistorical approach, that places its emphasis on the study of social processes in each historical epoch. The focus is on psychohistorical analysis which sets the perspective of considering such complexities as unique properties, provides an opportunity to identify and characterize the historical connection of the event with previous ones, to describe its originality in light and contrary to chronology. The subject of psychohistorical analysis is determined and the main provisions underlying this approach, which organize the boundaries of psychohistorical analysis, are considered: discontinuity and continuity of history; chronology and simultaneity; struggle of events, chance; lack of essence, corporeality; discourse analysis. The article concludes on the prospects and consequences of the psychohistorical approach.

Научная статья посвящена психоисторическому подходу как инструменту криминологического анализа. В этом научном исследовании акцент делается на психоисторический подход, который расставляет свои акценты в изучении социальных процессов в каждую историческую эпоху. Отмечено, что в пространстве современного мира едва ли не самым востребованным сюжетом является информационно-сетевой мейнстрим. В информационную эру человек не становится автоматически современником тех людей, идей и предметов, с которыми естественным образом совпал. Современником необходимо становиться с помощью психологических процессов. Понимание этого позволяет обосновать психологические и социальные практики нового типа, строящиеся на новой положительной установке относительно действительности. Сосредоточено внимание на психоисторическом анализе, который задает перспективу рассмотрения таких сложностей как своеобразных свойств, позволяет выявить и охарактеризовать историческую связь события с предыдущими, описать его своеобразие в свете и вопреки хронологии. Определен предмет психоисторического анализа и рассмотрены основные положения, заложенные в основу указанного подхода, организующие границы психоисторического анализа: прерывистость и непрерывность истории; хронология и одновременность; борьба событий; случайность; отсутствие сущности, телесность; дискурс-анализ. В статье сделан вывод, что применение психоисторического подхода придает понимание, что конец истории обуславливается тем, что у нее было начало; человек и история подчиняются времени, и человек, и время отличаются теми же стигматами.