Кваліфікація позовної вимоги у цивільному процесі

Ескіз

Дата

2021

ORCID

DOI

item.page.thesis.degree.name

item.page.thesis.degree.level

item.page.thesis.degree.discipline

item.page.thesis.degree.department

item.page.thesis.degree.grantor

item.page.thesis.degree.advisor

item.page.thesis.degree.committeeMember

Назва журналу

Номер ISSN

Назва тому

Видавець

Підприємництво, господарство і право. - 2021. - № 4. - С. 66-73

Анотація

Проблема вибору способу захисту прямо пов’язана з питаннями визначення змісту і меж диспозитивності та змагальності у цивільному процесі, здійснення правової кваліфікації та визначення предмету доказування у справі, а також із чітким розумінням змісту понять «спосіб захисту», «предмет спору», «предмет позову», «предмет доказування» тощо. Традиційно у сферу диспозитивності або сферу правомочностей позивача через принцип диспозитивності було включено можливість вибору способу захисту. Суд за загальним правилом обмежений визначати спосіб захисту прав. Водночас у наукових колах та судовій практиці немає єдності позицій у питанні про те, як здійснюється співвіднесення вимоги та способу захисту і чи можуть співпадати підстави позову у разі, якщо в процесі розгляду справи позивач бажає змінити спосіб захисту тощо. Останніми роками в українській правовій системі формується зміст принципу jura novit curia через можливість суду здійснювати кваліфікацію позовної вимоги як способу захисту виходячи з фактичних обставин справи, встановлених у справі, й їх кваліфікації. З одного боку, позивач має вказати спосіб захисту, який передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; з іншого боку, суд самостійно має кваліфікувати вимогу позивача як способу захисту залежно від обставин справи. Поняття «позовна вимога» є поняттям процесуального права, яке використовується під час визначення, наприклад, розміру судового збору. Таке поняття є загальним і, по суті, має лише дві характеристики: може бути майновою або немайновою вимогою. Спосіб захисту має дещо іншу природу, матеріально-правову, це поняття є кваліфікованим із погляду матеріального права порівняно з позовною вимогою. Його застосування пов’язане зі встановленням судом юридичного факту чи складу, який є підставою для його застосування. Матеріально-правова природа способу захисту зумовлює те, що вибраний спосіб захисту визначає предмет доказування у справі. Однак така залежність не є лінійною й однобічною. Вибраний спосіб захисту є тим містком, який поєднує вимогу з обставинами справи, і навпаки.
The problem of choosing a мethod of protection is directly related to the definition of the content and limits of dispositiveness and adversarial proceedings in civil proceedings, of legal qualifications and the definition of the subject of evidence in the case, as well as a clear understanding of the content of «claim», «subject of proof» etc. Traditionally, the possibility of choosing the method of protection has been included in the sphere of dispositiveness or in the sphere of powers of the plaintiff through the principle of dispositiveness. The court, as a general rule, is limited to determine the method of protection of rights. At the same time, there is no consensus in academia and jurisprudence on how the claim and the method of protection are correlated and whether the grounds of the claim may coincide if the plaintiff wishes to change the method of protection and so on. In recent years, the Ukrainian legal system has formed the content of the principle of jura novit curia due to the ability of the court to qualify the requirement as a method of protection, based on the facts of the case established in the case and their qualifications. On the one hand, the plaintiff must indicate the method of protection provided by law or contract (or another method (methods) of protection, which is not contrary to law and which the plaintiff asks the court to determine in the decision), on the other hand, the court must qualify the requirement as a method of protection depending on the circumstances of the case. «The method of protection» has a substantive nature. This concept is qualified in terms of substantive law in comparison with the claim. Its application is connected with the establishment by the court of a legal fact or composition, which is the basis for its application. The substantive nature of the method of protection determines that the chosen method of protection determines the subject of proof in the case. However, this dependence is not linear and one-sided. The chosen method of protection is the bridge that combines the requirement with the circumstances of the case and vice versa.
Проблема выбора способа защиты напрямую связана с вопросами определения содержания и границ диспозитивности и состязательности в гражданском процессе, осуществлении правовой квалификации и определении предмета доказывания по делу, а также с четким пониманием содержания понятий «Способ защиты», «предмет спора», «предмет иска», «предмет доказывания» и другие. Традиционно в сферу диспозитивности или сферу правомочий истца из принципа диспозитивности были включены возможность выбора способа защиты. Суд по общему правилу ограничен определять способ защиты прав. В то же время в научных кругах и судебной практике нет единства позиций в вопросе о том, как осуществляется соотнесение требования и способа защиты и могут совпадать основания иска в случае, если в процессе рассмотрения дела истец желает изменить способ защиты и тому подобное. В последние годы в украинской правовой системе формируется содержание принципа jura novit curia из-за возможности суда осуществлять квалификацию искового требования как способа защиты исходя из фактических обстоятельств дела, установленных по делу, и их квалификации. С одной стороны, истец должен указать способ защиты, который предусмотрен законом или договором, или другой способ (способы) защиты прав и интересов, не противоречит закону и который истец просит суд определить в решении; с другой стороны, суд самостоятельно должен квалифицировать требование истца как способа защиты в зависимости от обстоятельств дела. Понятие «исковое требование» является понятием процессуального права, которое используется во время определения, например, размера судебного сбора. Такое понятие является общим и, по сути, имеет только две характеристики: может быть имущественным или неимущественным требованием. Способ защиты имеет несколько иную природу, материально-правовую, это понятие является квалифицированным с точки зрения материального права по сравнению с исковым требованием. Его применение связано с установлением судом юридического факта или состава, который является основанием для его применения. Материально-правовая природа способа защиты приводит к тому, что выбранный способ защиты определяет предмет доказывания по делу. Однако такая зависимость не является линейной и односторонней. выбранный способ защиты является тем мостиком, который соединяет требование с обстоятельствами дела, и наоборот.

Опис

Садикова, Я. Підприємницька діяльність як об’єкт адміністративно-правового регулювання / Яна Садикова // Підприємництво, господарство і право. - 2021. - № 4. - С. 66-73.

Ключові слова

Цивільне право. Civil Law. Гражданское право, Наукові публікації. Scientific publications. Научные публикации, Україна. Ukraine. Украина, спосіб захисту, позовна вимога, jura novit curia, кваліфікація, диспозитивність, способ защиты, квалификация, диспозитивность, method of protection, claim, requirement, qualification, dispositiveness, Цивільне право. Цивільно-процесуальне право. Civil Law. Civil and Procedure Law. Гражданское право. Гражданско-процессуальное право

Бібліографічний опис

Підприємництво, господарство і право. - 2021. - № 4. - С. 66-73

item.page.endorsement

item.page.review

item.page.supplemented

item.page.referenced