Християнське віровчення про божественну природу та соціальне призначення держави

Abstract

Охарактеризовано деякі особливості соціального призначення держави скрізь призму християнського віровчення про її божественну природу. Наголошено, що християнське віровчення щодо держави та її соціального призначення характеризується через існування трьох основних напрямків: цезаропапізму, папоцезаризму і «симфонії влад». Якщо модель папоцезаризму або «двох мечів» стала провідною для західного християнства, то «симфонія влад» отримала поширення серед прибічників православ’я. Втім, на жаль, на практиці, ця симфонія порушувалася, церква ставала придатком світської влади, наближуючи відносини церкви і держави у православному світі до моделі цезаропапізму.

The article characterizes some features of the social purpose of the state everywhere through the prism of Christian doctrine of its divine nature. Emphasis is placed on the fact that the Christian doctrine of the state and its social purpose is characterized by the existence of three main directions: Caesaropapism, Papacesarism and the “symphony of power.” If the model of papacy or “two swords” became the leading one for Western Christianity, the “symphony of authorities” became widespread among the adherents of Orthodoxy. However, unfortunately, in practice, this symphony was broken, the church became an appendage of secular power, bringing the relationship between church and state in the Orthodox world to the model of Caesaropapism.

Охарактеризованы некоторые особенности социального предназначения государства в контексте христианского вероучения о его божественной природе. Акцентировано внимание на том, что христианское вероучение о государстве и его социальном предназначении раскрывается в рамках трех направлений, возникших в христианском вероучении: цезарепапизма, папоцезаризма, и «симфонии властей». В свою очередь, если модель «папоцезаризма» или «двух мечей» стала ведущей для западного христианства, то «симфония властей» получила распространение среди сторонников православия. Между тем, в практической плоскости эта симфония неоднократно нарушалась, церковь становилась придатком светской власти, приближая отношения церкви и государства в православном мире к модели цезарепапизма.