Проблемні питання допустимості доказів у судовому провадженні

Abstract

Метою статті є дослідження проблемних питань допустимості доказів у судовому провадженні з урахуванням судової практики. У статті на підставі прикладів із судової практики розглянуто проблемні аспекти визначення судом допустимості доказів; досліджено поняття «очевидно недопустимий доказ» та визначено випадки, в яких докази є очевидно недопустимими; наведено приклади визнання доказів недопустимими на підставі розбіжностей між даними досудового розслідування та безпосереднього дослідження судом доказів; з’ясовано проблемні аспекти допустимості показань з чужих слів. Наголошено, що одним із дискусійних питань є порядок визнання доказів очевидно недопустимими. Так, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо воно було розпочате. Тобто в даному випадку суд може на будь-якому етапі судового розгляду визнати доказ недопустимим, що сприятиме більш швидкому розгляду кримінального провадження. Але поняття «очевидно недопустимий доказ» має оціночний характер, адже кримінальним процесуальним законом воно не надано. З’ясовано, що після прямого допиту протилежній стороні кримінального провадження надається можливість перехресного допиту свідка. Під час перехресного допиту дозволяється ставити навідні запитання. Право на перехресний допит зумовлюється необхідністю забезпечення принципу безпосередності дослідження доказів, що дає стороні можливість з’ясувати всі обставини, які вона вважає важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або її репутацію. Зроблено висновок, що оцінка допустимості доказів у судовому провадженні відіграє головну роль у вирішенні кримінального провадження по суті та є передумовою винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення. Вирішення окреслених проблемних питань сприятиме виконанню завдань кримінального провадження та забезпечить додержання конституційних прав усіх його учасників. The purpose of the article is to study the problematic issues of admissibility of evidence in court proceedings, taking into account case law. Based on examples from judicial practice, the article examines the problematic aspects of determining by the court admissibility of evidence; the concept of “obviously inadmissible evidence” has been investigated and cases have been identified in which evidence is obviously inadmissible; examples of recognition of evidence as unacceptable on the basis of discrepancies between the data of the pre-trial investigation and the direct examination of the evidence by the court are given; The problematic aspects of admissibility of testimony from other people's words are clarified. It is emphasized that one of the debatable issues is the procedure for declaring evidence obviously inadmissible. Thus, in the case of establishing the obvious inadmissibility of evidence during the trial, the court finds this evidence inadmissible, which entails the impossibility of examining such evidence or terminating its examination in court, if it was initiated. That is, in this case, the court may, at any stage of the trial, declare the evidence inadmissible, which will facilitate a faster trial. But the notion of "obviously inadmissible evidence" is of an evaluative nature, as it is not provided by the criminal procedure law. It was found that after direct interrogation, the opposite party to the criminal proceedings was given the opportunity to cross-examine the witness. It is permissible to ask leading questions during cross-examination. The right to cross-examination is conditioned by the need to ensure the principle of direct examination of evidence, which allows the party to clarify all the circumstances that it considers important for the case, clarify the testimony of a witness and question certain reports of the person or his reputation. It is concluded that the assessment of the admissibility of evidence in court proceedings plays a major role in resolving criminal proceedings on the merits and is a prerequisite for a lawful, reasonable and reasoned court decision. The solution of the outlined problematic issues will facilitate the fulfillment of the tasks of the criminal proceedings and will ensure the observance of the constitutional rights of all its participants. Целью статьи является исследование проблемных вопросов допустимости доказательств в судебном производстве с учетом судебной практики. В статье на основании примеров из судебной практики рассмотрены проблемные аспекты определения судом допустимости доказательств; исследовано понятие «очевидно недопустимое доказательство» и определены случаи, в которых доказательства очевидно недопустимыми; приведены примеры признание доказательств недопустимыми на основании расхождений между данными предварительного расследования и непосредственного исследования судом доказательств; выяснены проблемные аспекты допустимости показаний с чужих слов. Сделан вывод, что оценка допустимости доказательств в судебном производстве играет главную роль в решении уголовного производства по сути и является предпосылкой вынесения законного, обоснованного и мотивированного судебного решения. Решение обозначенных проблемных вопросов будет способствовать выполнению задач уголовного судопроизводства и обеспечит соблюдение конституционных прав всех его участников.