Наукові публікації (Scientific publications). УДК 347
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/146
Переглянути
3 результатів
Результати пошуку
Документ Правовий режим цифрових речей в контексті вітчизняної концепції права власності(Юридичний науковий електронний журнал. - 2024. - № 4. - С. 216-223, 2024) Сліпченко, С. О.; Slipchenko, S. O.; Сліпченко, А. С.; Slipchenko, A. S.; СліпченкоСтаттю присвячено теоретичному осмисленню правового режиму цифрових речей, як об’єктів цивільних прав. Встановлено, що в результаті доповнення поіменованого переліку об’єктів цивільних прав та встановлення для них правового режиму речей між законодавчим підходом та традиційною доктриною цивільного права України виникла невідповідність, що створює проблеми для правореалізації та правозастосування вищенаведеної норми. Очевидно, що подібна невизначеність потребує ревізії існуючих на даний момент юридичних знань та їх змісту та вказує на актуальність дослідження. Адже система правових знань, як ніяка інша, з точки зору формальної логіки, повинна бути внутрішньо несуперечливою, бо інакше вона стає практично незастосовною. На основі проведеного дослідження зроблені висновки, встановлення для цифрових речей режиму права власності (режиму речей) суперечить вітчизняній концепції права власності. Більш того, в такому встановленні немає необхідності, оскільки для всіх елементів, які наповнюють зміст поняття цифрової речі, вже давно встановлено свій, характерний саме для них правовий режим. Обгрунтовується, що твердження про те, що, згідно з українською концепцією права власності, об’єктами права власності можуть бути як тілесні, так і безтілесні речі є хибним. Сучасне вітчизняне законодавство не застосовує таку класифікацію. Більше того, її використання навіть у дослідницьких цілях є методологічно неправильним, оскільки створює передумови для хибних висновків на основі підміни понять. Встановлення для цифрових речей режиму права власності (режиму речей) стало не правовою реальністю, а створило правову невизначеність. Водночас норма не може вважатися законом доти, допоки її не буде сформульовано з достатньою чіткістю, зрозумілістю та ясністю. Іншими словами, нормативні приписи закону, які не відповідають конституційному принципу верховенства права в аспекті вимоги юридичної визначеності, не можуть вважатися «правом» у державі, керованій верховенством права. Тому норми щодо цифрових речей, введені до Цивільного кодексу України є «мертвими» нормами.Документ Understanding the property within the eu private law(Legal Science and Praxis. - 2021. - № 1. - P. 32-36, 2021) Slipchenko, A. S.; Сліпченко, А. С.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-2439-4951Досліджено поняття «власність» у розумінні Європейського суду з прав людини. Права та встановлення меж такого розуміння у внутрішніх системах континентального права. Узагальнено теоретичні підходи щодо визначення власності, аналізу та порівняння результатів її тлумачення національними судами та Європейськм судом з прав людини. Наголошено, що поняття власності в межах ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод значною мірою збігається із загальним її розумінням у системі правових знань окремих країн романо-германської системи права. Воно охоплює: речі, а також майнові права та обов'язки.Документ Поняття об’єктів цивільного обороту(Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2022. – № 2 (97). – С. 81-93, 2022) Сліпченко, А. С.; Slipchenko, A. S.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-2439-4951В умовах економічної інтеграції держави з Європейським Союзом набувають актуальності проблеми правового регулювання цивільного обороту. Для їх вирішення необхідно визначитися з поняттям об’єкта цивільного обороту, адже, як справедливо відмічено в юридичній літературі, для правника важливо розуміти не тільки те, чи є певний субстрат об’єктом цивільних прав, а й те, чи є він об’єктом цивільного обороту. Проаналізовано визначення об’єктів цивільного обороту. Розглянуто поняття цивільного обороту, на основі чого визначено його об’єкт. Результатом дослідження є визначення об’єктів цивільного обороту. Встановлено, що об’єктом обороту є саме об’єкти цивільного права. Суб’єктивні права (обов’язки) можуть бути об’єктами цивільного обороту лише у випадку, коли вони виконують функцію об’єктів цивільних прав, тобто в конструкції «право на право».