Наукові публікації (Scientific publications). УДК 347
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/146
Переглянути
7 результатів
Результати пошуку
Документ Достатність доказів у цивільному процесі(Теорія та практика сучасної юриспруденції : матеріали ХХІV наук.-практ. конф. (м. Харків, 30 трав. 2020 р.). – Харків, 2020. – С. 486-488, 2020) Степаненко, Т. В.; Stepanenko, T. V.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-2323-987X; Ніколаєв, М. В.; Nikolaiev, M. V.Зазначено, що достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тобто, в основу покладено суб’єктивний критерій оцінки достатності доказів судом, що не завжди позитивно впливає на ефективність судового розгляду. Наголошено, що в аспекті удосконалення критеріїв достатності доказів при здійсненні їх оцінки судом задля встановлення обставин справи заслуговує на увагу досвід правових систем країн загального права у застосуванні стандартів доказування, що умовно та з певними застереженнями можна розглядати в якості об’єктивного критерію достатності доказів.Документ Інструментальні аспекти пропорційності в цивільному судочинстві(Право і безпека. – 2022. – № 2 (85). – С. 169-178, 2022) Бортнік, О. Г.; Bortnik, O. G.; ORCID: http://orcid.org/0000-0001-7816-0387; Степаненко, Т. В.; Stepanenko, T. V.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-2323-987XДосліджено роль пропорційності як інструмента подолання правової невизначеності при застосуванні судами принципів і норм права в сучасному цивільному судочинстві. Наголошено, що справедливим є судочинство, в якому гарантується збалансоване, обґрунтоване необхідністю обмеження можливостей у реалізації процесуально-правових інтересів та здійсненні прав, а також дотримання встановленої законом процедури. Зроблено висновок, що пропорційність – це інструментальний принцип, що дозволяє забезпечити правовий дискурс, який є засобом досягнення збалансованого правового та соціального результату, з якими пов’язується забезпечення верховенства права під час здійснення владних повноважень.Документ Європейські стандарти медіації в цивільно-правових спорах та їх упровадження в Польщі та Чехії(Юридичний науковий електронний журнал. - 2021. - № 3. - С. 131-135, 2021) Степаненко, Т. В.; Stepanenko, T. V.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-2323-987XСтаття присвячена висвітленню деяких стандартів медіації в цивільно-правових спорах та їх реалізації в національному праві Польщі та Чехії. Медіація є одним із визнаних у світовій практиці ефективних способів позасудового вирішення цивільних спорів. Важливим кроком щодо впровадження медіації в Європейському правовому просторі було прийняття Директиви 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради Європи «Про деякі аспекти медіації в цивільних та господарських справах». Директива 2008/52/ЄС встановлює вимоги до проведення процедури медіації у транскордонних цивільних та комерційних справах. Так, Директива 2008/52/ЄС встановлює такі вимоги до процедури медіації: забезпечення якості медіації; забезпечення права суду пропонувати сторонам звернення до медіації; забезпечення виконання угод, досягнутих у результаті медіації; забезпечення конфіденційності медіації; час проведення процедур медіації не включається до строку позовної давності. Директива 2008/52/ЄС містить зобов’язання держав-членів ЄС щодо впровадження законів та інших нормативних актів, які необхідні для належного виконання положень цієї Директиви. Крім встановлення певних вимог до використання медіації в транскордонних спорах, Директива дала імпульс ширшому впровадженню медіації також у внутрішньому праві держав-членів ЄС. Так, у Чехії реалізація цієї Директиви спричинила прийняття Закону № 202/2012 «Про медіацію і внесення змін до деяких законів». У Польщі законодавство про медіацію в цивільних справах було прийнято в 2005 році шляхом внесення змін до Цивільного процесуального кодексу Польщі. Зроблено висновок, що правові норми Директиви 2008/52/ЄС, що регламентують інститут медіації, досить успішно інтегровано в процесуальне законодавство держав-членів ЄС. Досвід країн ЄС свідчить, що медіація може існувати і застосовуватися як особлива форма врегулювання спорів нарівні і у взаємозв’язку із судовим розглядом.Документ До питання запровадження інституту групових позовів в цивільному судочинстві України(Теоретичні питання юриспруденції і проблеми правозастосування: виклики ХХІ століття : тези доп. учасників IV Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Харків, 20 лист. 2020 р.). - Харків, 2020. - С. 65-67, 2020) Степаненко, Т. В.; Stepanenko, T. V.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-2323-987XРозглянуто необхідність подальшого врегулювання на законодавчому рівні інституту групового позову в Україні та запровадження означеного інституту до цивільного процесуального законодавства України та національного судочинства, що має сприяти доступності правосуддя для захисту прав численних груп осіб.Документ Публичные и частные интересы как критерии определения разумного срока разрешения дела в порядке гражданского судопроизводства(Порівняльно-аналітичне право. - 2018. - № 6. - С. 95-98, 2018) Бортник, О. Г.; Bortnik, O. G.; Бортнік, О. Г.; ORCID: http://orcid.org/0000-0001-7816-0387; Степаненко, Т. В.; Stepanenko, T. V.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-2323-987XСтаття присвячена аналізу критеріїв визначення розумності строку розгляду справи в порядку цивільного судочинства. Зроблено висновок, що строк учинення процесуальних дій, який установлюється законом чи судом, повинен у кожному випадку враховувати необхідність дотримання публічних і приватних інтересів. Проаналізовано зміст публічних і приватних інтересів, які можуть бути враховані під час визначення розумності строку.Документ Оцінка необхідності та допустимості процесуальної активності суду в процесі доказування у цивільній справі(Порівняльно-аналітичне право. – 2019. – № 4. – С. 100-104, 2019) Бортнік, О. Г.; Bortnik, O. G.; ORCID: http://orcid.org/0000-0001-7816-0387; Степаненко, Т. В.; Stepanenko, T. V.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-2323-987XУ статті висвітлено окремі аспекти дискреційних повноважень суду щодо доказування у цивільній справі. ЦПК України нарівні з положеннями про те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, тягар доказування у справі покладено на сторони та збирання доказів не є обов’язком суду, також містить окремі норми, що закріплюють дискреційні повноваження суду щодо збирання доказів з власної ініціативи суду. Автори погоджуються, що активна позиція суду з точки зору організації процесу виступає гарантією досягнення завдань цивільного судочинства. На основі аналізу нормативного закріплення підстав застосування судом повноважень щодо збирання доказів звертається увага на відносну визначеність у нормах ЦПК України таких підстав. Вказується, що ефективна реалізація національними судами дискреційних повноважень зі збирання доказів у справі з власної ініціативи вимагає чітких критеріїв для суддівського розсуду. Критерієм меж суддівського розсуду є принцип верховенства права та, зокрема, його складник – принцип пропорційності. Пропорційність має розглядатися як вимога врахування судом приватних інтересів учасників справи та публічних інтересів, пошук їх балансу у судочинстві. Зроблено висновок, що концепція чинного ЦПК України визначається тим, що автономія учасників справи має межі, зумовлені публічними інтересами у здійсненні судочинства та досягненні його завдань. Оскільки державою обов’язок доказування покладено на сторони, мають бути створені умови до змагального процесу, в якому забезпечено рівні (збалансовані) процесуальні можливості. Якщо засоби змагального характеру не реалізуються, судом має бути здійснено сприяння у встановленні обставин справи. Дискреційний порядок отримання доказів судом не обмежує процесуальні права учасника справи чи диспозитивні або змагальні засади, а навпаки, компенсує недостатні процесуальні засоби через неналежну процесуальну активність сторін. Процесуальна дія, вчинена із застосуванням розсуду суду, має свідчити про неупередженість, об’єктивність та необхідність у відповідній ситуації.Документ Окремі аспекти реалізації права на вільний вибір місця проживання(Право і безпека. - 2013. - № 2 (49). - С. 18-23, 2013) Бортнік, О. Г.; Bortnik, O. G.; ORCID: http://orcid.org/0000-0001-7816-0387; Степаненко, Т. В.; Stepanenko, T. V.; ORCID: http://orcid.org/0000-0002-2323-987XПодано характеристику правового режиму здійснення фізичними особами права на вільний вибір місця проживання, зокрема, реєстрації місця проживання та зняття з реєстрації. Розглянуто проблемні питання судової практики щодо розгляду справ та ухвалення рішень про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. Зроблено висновок, що залучення до участі у таких справах органів ДМС України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи як співвідповідача є безпідставним і необґрунтовано розширює коло осіб, які беруть участь у розгляді справи.