Наукові публікації (Scientific publications). УДК 349.2/.3
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/155
Переглянути
3 результатів
Результати пошуку
Документ Правове регулювання гнучкого режиму робочого часу у Канаді(Правова наука і державотворення в Україні в контексті правової інтеграції: матеріали ХІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Суми, 21-22 трав. 2021 р.). – Суми: Видав. дім «Ельдорадо», 2021. – С. 41-45, 2021) Лукаш, С. С.; Lykash, S. S.; ORCID: http://orcid.org/0000-0003-2957-8052Зауважено, що гнучкість робочого часу в Канаді має більш широке поняття та багатоманітність шляхів використання, що дійсно надає працівнику та роботодавцю більше переваг в організації виробничого процесу та, як результат, збільшення прибутку.Документ До характеристики зарубіжного досвіду правового регулювання трудових правовідносин(Юридична наука. - 2020. - № 5 (107), т. 2. - С. 196-202, 2020) Лукаш, С. С.; Lykash, S. S.; ORCID: http://orcid.org/0000-0003-2957-8052Надано характеристику зарубіжному досвіду правового регулювання трудових правовідносин. Аргументовано, що в переважній більшості держав суттєва увага приділяється локальному регулюванню трудових та тісно пов’язаних із ними правовідносин. Наголошено, що саме локальне регулювання трудових правовідносин в зарубіжних державах дозволяє забезпечити більш якісний та ефективний захист законних прав, свобод та інтересів працівника. Локальне правове регулювання праці у зарубіжних країнах є найбільш гнучким при врахуванні інтересів окремо взятого працівника чи групи працівників, що надає можливість приймати такі норми, що реально відображують та зважають на фактичні умови, які склалися на певному підприємстві, установі або організації, а беручи до уваги загальноєвропейську тенденцію щодо істотного значення колективно-договірного регулювання за участю профспілок держава забезпечує їм підтримку та встановлює відповідні гарантії прав особи в сфері праці.Документ Вплив міжнародного права на національне трудове законодавство України(Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Сер.: Юрид. науки. – 2021. – № 5 (71), т. 32. – С. 12-16, 2021) Лукаш, С. С.; Lykash, S. S.; ORCID: http://orcid.org/0000-0003-2957-8052Актуальність статті полягає в тому, що важливою умовою розвитку держави є правове регулювання. Правові явища, за допомогою яких воно здійснюється, утворюють цілісну систему, діють не ізольовано, а в комплексі, утворюючи механізм правового регулювання. Основними елементами правового регулювання є норми права, правові відносини, акти реалізації, правозастосовні й інтерпретаційні акти. В юридичній науці, як загальнотеоретичній, так і галузевій, є чимало робіт, присвячених аналізу зазначених елементів. Проте отримати повне уявлення про їхню роль, особливості, принципи можна лише у разі аналізу їх в єдності та дії у рамках правового регулювання окремих галузей права. Зроблено висновок, що міжнародне право впливає на національне законодавство не безпосередньо лише фактом самої появи відповідного документа, а опосередковується волею держави, яка одночасно є і учасником міжнародно-правових відносин, і територіальним сувереном. Суверенітет держави виключає дію в межах її території державної волі інших країн, у тому числі узгодженої волі, яка знайшла відображення у нормі міжнародного права. Для того щоб міжнародне право у вигляді міжнародно-правових актів набрало юридичної сили у межах дії національного права, воно має набрати сили національної правової норми шляхом визнання відповідного міжнародно-правового документа та видання державою національного нормативно-правового акта. Такі акти можуть містити загальні норми, які передбачають надання міжнародно-правовим нормам сили внутрішньодержавної волі або ж надавати конкретним нормам міжнародного права сили внутрішньодержавної дії шляхом їхнього відображення у цих актах текстуально або у вигляді положень, адаптованих до національного права, чи шляхом законодавчого вияву згоди на їх застосування іншим способом. Проникнення норм міжнародно-правового регулювання в трудове законодавство України відбувається двома напрямами: по-перше, шляхом ратифікації конвенцій та інших актів міжнародних організацій або їх органів, учасником яких є Україна; і по-друге, шляхом укладення Україною двосторонніх та багатосторонніх міжнародно-правових договорів з іншими державами. Крім того, окремим положенням міжнародних актів, які не є обов’язковими для України, надається сила шляхом відображення їхніх норм у національному законодавстві.