Цивільне право. Цивільно-процесуальне право (Civil Law. Civil and Procedure Law)
Постійне посилання на розділhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/142
Переглянути
52 результатів
Фільтри
Налаштування
Результати пошуку
Документ Роль суду в змагальному процесі з метою удосконалення чинної моделі вітчизняного цивільного судочинства України(Право.ua. - 2024. - № 3. - С. 179-190, 2024) Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.У статті розглядається проблема визначення ролі суду в змагальному процесі з метою удосконалення існуючої моделі вітчизняного цивільного судочинства України. Зазначається, що на сучасному етапі формування в Україні правової держави, прагнення суспільства до високих стандартів захисту прав людини, приведення вітчизняного законодавства до європейських стандартів, у тому числі й у правосудді, виникає необхідність вдосконалення моделі цивільного судочинства. Вдосконалення судових процедур у сфері здійснення правосуддя з цивільних справ детерміновано тією обставиною, що Україна 17.07.1997 р. ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основних свобод від 04.11.1950 р. Факт такої ратифікації покладає на Україну обов’язок дотримання тих вимог щодо захисту прав людини, які визначені європейською спільнотою, і, насамперед, вимог щодо доступності правосуддя та права людини на справедливий судовий розгляд. У праці зазначено, що, виходячи з конвенційних вимог щодо права на справедливий судовий розгляд, тлумачення цих норм Європейським судом з прав людини та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, можна зробити висновок, що реалізація права на справедливий судовий розгляд можлива лише при дотриманні певних умов, які полягають у створенні належної судової процедури на підставі вдосконалення змагальної моделі цивільного судочинства, оскільки очевидним є той факт, що поза змагальним процесом навряд чи можливо створити належні судові процедури. Подальший рух на оптимізацію судових процедур, безумовно, пов’язаний з удосконаленням існуючої змагальної моделі вітчизняного цивільного судочинства, що є фактично світовою тенденцією. Зазначу, що з розвитком суспільства всі принципи цивільного процесуального права мають вдосконалюватись насамперед з урахуванням потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту прав громадян, їх об’єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасному етапі розвитку України нагальною є необхідність, зокрема, у закріпленні в ЦПК України зазначених винятків з принципу змагальності, що буде відображати демократичну спрямованість цивільного судочинства.Документ Правові засади венчурного інвестування у стартапи як інноваційний продукт(Право та інновації. - 2023. - № 3 (43). - С. 39-46, 2023) Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.Стаття присвячена визначенню правових засад венчурного інвестування у стартапи як інноваційний продукт. Актуальність теми обумовлена тим, що головною перешкодою для розвитку стартапів в Україні є відсутність сталих та системних інвестицій, розвитку венчурного підприємництва, наукових досліджень венчурного інвестування. Метою статті є визначення правових засад венчурного інвестування у стартапи як інноваційний продукт. Венчурне підприємництво є діяльністю з особливим ризиком, оскільки спрямовано на вкладення інвестицій у розвідку науково-технічного результату. Підкреслено, що в умовах воєнного стану венчурне інвестування отримує особливе науково-практичне значення для повоєнного відновлення української економіки та розвитку суспільства. Доведено, що встановлені законодавцем критерії стартапу є близькими до критеріїв охороноздатності об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема об’єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей). Тому однією з правових ознак стартапу є його співвідношення з відповідним об’єктом права інтелектуальної власності, який отримав державну реєстрацію. При цьому стартап, незважаючи на отримання правової охорони, не втілений у певне виробництво, щодо нього ще проводяться науково-практичні розвідки. Підкреслено, що відсутність сталої практики використання стартапів вказує на існування ризику щодо його інвестування. Внаслідок цього стартап можна визначити як об’єкт з елементами ризику для подальшого його провадження. Аргументовано, що стартапи можуть розглядатися як інноваційний продукт. Розкрито, що реалізація стартапу як інноваційного продукту має певні особливості, обумовлені економічними циклами (етапи) його створення та реалізації. Кожний з виокремлених етапів має правове значення, оскільки може співвідноситься з конкурсним відбором стартапів щодо отримання інвестицій, зокрема, завдяки фінансовій державній підтримці. При цьому на кожному з етапів реалізації стартапу як інноваційного продукту відбувається як науково-технічна так і підприємницька діяльність у сфері венчурного інвестування. Підкреслено значення діяльності Фонду розвитку інновацій (Український фонд стартапів), що дозволяє отримати державне інвестування стартапів, оскільки укладання інвестицій в цю інновацію має значні ризики, тому для створення ринку стартапів держава створює відповідні стимулюючи механізми. На узагальнення наведеного запропоновано висновок, що стартапи є новою правовою категорією, яка потребує педальних наукових розвідок. На підставі проведеного дослідження виокремлено такі ознаки стартапу як об’єкта прав: є результатом науково-технічної творчості; має держану реєстрацію як об’єкта права інтелектуальної власності; не був втілений у системне виробництво; має новизну для відповідного ринку товарів та послуг; належить до об’єктів з підвищеним ризиком; має подвійну правову природу як інновації, так і окремого інвестиційного проєкту. Запропоновано поділ стартапів залежно від інститутів права інтелектуальної власності: а) стартапи у сфері авторського права (комп’ютерні програми, бази даних); б) патентно-правові стартапи (винаходи, корисні моделі, промислові зразки); 3) стартапи у сфері нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності (нові сорти рослин, компонування інтегральної мікросхеми).Документ Відшкодування збитків за неналежне виконання (невиконання) своїх обов’язків сторонами договору про надання юридичних послуг(Право і суспільство. – 2024. – № 4. – С. 100-113, 2024) Чумак, Р. В.; Chumak, R. V.; Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.Стаття присвячена проблемі відшкодування збитків за неналежне виконання договорів про надання юридичних послуг, яка залишається однією з найактуальніших у цивільному праві. Автори статті відзначають, що аналіз судової практики демонструє, що вимоги щодо відшкодування збитків займають значну частину серед судових позовів у сфері надання юридичних послуг. Відповідно, автори вважають, що проблема відповідальності виконавця юридичної послуги, і зокрема питання можливості відшкодування збитків за неналежне виконання (невиконання) своїх обов’язків сторонами про надання юридичних послуг, викликає найбільше проблемних питань з точки зору як доктрини цивільного права, так і практики правозастосування. Автори у статті зазначають, що відшкодування збитків, заподіяних поведінкою виконавців юридичних послуг, пов’язане з необхідністю встановлення наступних обставин: наявність збитків, протиправність поведінки виконавців, причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою виконавців і збитками, що виникають у замовника, вина заподіювача шкоди. Найбільш проблемним аспектом установлення вищезгаданих обставин є визначення протиправності в разі надання виконавцями юридичних послуг неналежної якості, особливо за тими випадками надання юридичних послуг, де сама предметна поведінка виконавця є об’єктом послуги. Бездіяльність виконавців, тобто абсолютне невиконання своїх обов’язків за договором, є очевидним правопорушенням, що не містить у собі певних складнощів юридичної кваліфікації. Установлення факту заподіяння збитків і таких умов відповідальності, як причинно-наслідковий зв’язок і вина, має певну специфіку, але не містить принципових відмінностей порівняно з іншими випадками відшкодування шкоди в договірних зобов’язаннях. В роботі зазначається, що замовники юридичних послуг звертаються з позовними вимогами про відшкодування майнової шкоди переважно тоді, коли виконавці достатньо грубо порушують договір, не дотримуючись принципів законності, добросовісності та розумності. Автори обґрунтовують положення про те, що підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, що утворюється дослідженими вище умовами відповідальності, кожна з яких не є самодостатньою. Тільки їх сукупний прояв утворюватиме підставу для несення виконавцем юридичної послуги відповідальності у вигляді відшкодування збитків, заподіяних замовникові таких послуг.Документ Особливості визнання спадщини відумерлою в доктрині цивільного права та практиці правозастосування(Аналітично-порівняльне правознавство. - 2024. - № 5. - С. 182-187, 2024) Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.Автором досліджується проблема відумерлості спадщини. Проблемність цього правового феномена також зумовлена відсутністю його законодавчого визначення, спірності щодо правової природи відносин відумерлості спадщини. Про актуальність цієї проблеми свідчить й те, що в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення доречно припустити збільшення об’єктів відумерлого майна внаслідок неможливості спадкоємців прийняти спадщину (загибель у результаті воєнних дій, виїзд на постійне місце проживання в інші країни тощо), руйнування та пошкодження майна. Тому в умовах воєнного стану процедура взяття на облік та використання відумерлого майна на рівні територіальних громад може бути переглянута. В роботі відзначено, що відумерлість спадщини за своєю правовою природою не може розглядатись як спадково-правова дефініція, через те що: вона базується на обов’язку, а не на праві прийняття спадщини; її мета полягає в задоволенні суспільного інтересу щодо підтримки стабільності майнових відносин у суспільстві; вона є правонаступництвом. Автором доводиться, що конструкція інтересу в системі правовідносин відумерлості спадщини має комплексність і поєднує суспільний (соціальний) та економічний (майновий) інтереси. Суспільний (соціальний) інтерес полягає у збереженні стабільності майнових відносин у суспільстві. Економічний (майновий) інтерес має публічну та приватну спрямованість, зокрема задовольняє інтереси територіальної громади як набувача права власності, так і особи-кредитора щодо задоволення зобов’язань спадкодавця за рахунок відумерлого майна. При цьому публічний суб’єкт приймає на себе тягар зобов’язань спадкодавця іноді не у власних інтересах, а з метою задоволення стабільності майнових відносин у суспільстві. Процедура визнання спадщини відумерлою має такі етапи: виявлення відумерлого майна, зокрема з повідомлень сусідів, балансоутримувача житлового фонду; обстеження виявленого майна, про що складається акт; проведення збору інформації щодо наявності статусу відумерлого майна; у випадку встановлення факту руйнування (знищення) комісією висувається пропозиція щодо припинення права власності на такий об’єкт; підготовка заяви до суду про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність; розгляд справи за правилами окремого провадження; прийняття рішення суду про передачу відумерлої спадщини у комунальну власність; рішення сесії органу місцевого самоврядування щодо набуття права комунальної власності на відумерле майно; державна реєстрація власності за відповідною територіальною громадою; утримання та використання відумерлого майна.Документ Електронний договір як найбільш ефективний засіб встановлення та врегулювання відносин між суб’єктами цивільного права(Цифрова трансформація прав: ЄС та Україна : матеріали 1-ї Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 30 квіт. 2024 р.). – Харків : ХНУВС, 2024. – С. 49-52, 2024) Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.Зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.Документ Компенсація за знищені об’єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій(Аналітично-порівняльне правознавство. - 2024. - № 4. - С. 122-128, 2024) Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.Статтю присвячено виявленню особливостям компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій. У роботі проаналізовано цивільно-правова відповідальність держави, як суб’єкта відповідальності. Визначено, що цивільно-правова відповідальність держави може поділятися залежно від правового статусу держави: відповідальність національної держави; цивільно-правова відповідальність іноземної держави; відповідальність держави-агресора. Судова практика України базується на тому, що згода рф на притягнення її у якості відповідача у справах щодо відшкодування матеріальної, моральної шкоди не потрібна. При цьому інша держава повинна надавати згоду на участь у таких процедурах. Сформульована позиція, що у межах компенсаційних відносин щодо пошкоджених та знищених об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією рф проти України, ця компенсація ні є цивільно-правовою відповідальністю. Наголошено, що Українська держава самостійно компенсує збитки, що отримали фізичні особи задля охорони суспільних відносин, забезпечення прав людини, майнового обороту. Відшкодування цієї шкоди є підставою щодо звернення до країни агресора із вимогою про репарацію таких збитків. Визначено, що компенсаційні правовідносини поширюються виключно на об’єкти житлової нерухомості та її власників або управителів. Такий підхід є певно звуженим, водночас він вказує, що держава первинно підтримує соціальний напрям щодо житлового забезпечення осіб, оскільки житлова потреба є базовою потребою людини. Перспективними напрями наукових розвідок у цьому напряму є обґрунтування компенсацій юридичним особам, виявлення особливостей цивільного процесу щодо захисту прав осіб при виплаті компенсацій. Загалом, українське законодавство потребує подальшого оновлення у сфері процедур компенсацій за зруйноване/ пошкоджене нерухоме майно.Документ Вплив міжнародно-правових стандартів цивільного судочинства на розгляд справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави(Проблеми цивільного права та процесу : тези доп. учасників наук.-практ. конф., присвяч. 99-й річниці від дня народження О. А. Пушкіна (м. Вінниця, 24 трав. 2024 р.). – Вінниця : ХНУВС, 2024. – С. 53-58, 2024) Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.Досліджено вплив міжнародно-правових стандартів на цивільне судочинство на прикладі справ визнання необґрунтованими активів і стягнення їх у дохід держави. Підкреслено, що окремі питання у сфері відправлення правосуддя в цивільному судочинстві потребують подальшого удосконалення, зокрема, виходячи зі змісту прецедентної практики ЄСПЛ.Документ Здатність юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді як істотна ознака юридичної особи(Юридичний науковий електронний журнал. - 2024. - № 3. - С. 151-153, 2024) Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.У статті зазначається, що ураховуючи сучасні тенденції розвитку нашого суспільства, у держави є нагальна потреба встановити більш чіткі правила щодо юридичних осіб з метою їх належного функціонування в цивільному обороті, підвищення підприємницької активності, що має привести до відповідного збільшення надходження до бюджетів всіх рівнів у державі. Аргументовано, що однією з найбільш важливих характеристик юридичної особи, що потребує чіткого законодавчого врегулювання, є її визначальні риси, які вирізняють її з-поміж інших суб’єктів права, і, зокрема, одна з головних ознак – здатність юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді. Зроблено висновок про те, що кожна із суттєвих ознак поняття юридичної особи має своє призначення, а всі разом вони є конститутивними (утворюючими) правової конструкції юридичної особи. Підкреслено, що тільки тоді, коли в певної організації наявні всі ознаки юридичної особи, вона визнається юридичною особою. Така юридична особа стає суб’єктом цивільних правовідносин і наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю (правосуб’єктністю).Документ Умови правової охорони нетипових об’єктів авторського права(Держава і право. Серія : Юридичні і політичні науки. - 2023. - Вип. 93. - С. 77-90, 2023) Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.Визначено умови правової охорони нетипових об’єктів авторського права. Виявлено, що нетипові об’єкти авторського права співвідносяться з визнаними об’єктами авторсько-правової охорони, водночас не конкретизовані у нормах права та мають властивості, що відрізняють їх від типових ознак. Незважаючи на те, що ознаки нетипових об’єктів авторського права відрізняються від типових ознак, будь-який нетиповий об’єкт авторського права повинен бути оригінальним. Тобто бути новим (не схожим/відрізнятися від існуючих аналогічних об’єктів); створюватися власними зусиллями, творчими здібностями, з використанням досвіду конкретної людини – автора. Саме наявність критерію оригінальності дозволяє співвідносити нетипові об’єкти авторського права з об’єктами авторського права. Крім того, до умов правової охорони нетипового об’єкта авторського права слід віднести об’єктивну форму відповідного твору.Документ Інвестиції та інновації як інструмент реалізації та впровадження змін до сучасного підприємництва в умовах війни та поствоєнний період(Право і суспільство. - 2023. - № 6. - С. 93-99, 2023) Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.Проаналізовано та висвітлено сутність і значення інвестицій та інноваційного підприємництва у процесі економічного зростання як важливої складової розвитку національної економіки. Розглянуто деякі проблеми правового стимулювання інвестицій та інновацій у воєнний час.