Адміністративне право та процес (Administrative Law and Procedure)
Постійне посилання на розділhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/107
Переглянути
1104 результатів
Фільтри
Налаштування
Результати пошуку
Публікація Структурні елементи адміністративної процесуальної правосуб’єктності(Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Юридичні науки. - 2016. - Вип. 2(2). - С. 32-35, 2016) Джафарова, М. В.; Dzhafarova, M. V.; Марина ДжафароваСтаттю присвячено дослідження категорії адміністративної процесуальної правосуб’єктності, її поняттю, структурі, значенню та ролі в адміністративному судочинстві України. Автором проаналізовано ряд наукових підходів щодо визначення обсягу категорії "адміністративна процесуальна правосуб’єктність", досліджено її правову природу.Документ До характеристики системи принципів державного контролю у сфері використання інформаційних технологій(Наше право. - 2024. - № 1. - С. 364-368, 2024) Пичурин, А. А.; Pychuryn, A. A.З’ясовано, що державний контроль у сфері використання інформаційних технологій — це система правових, організаційних та технічних заходів, що здійснюються державними органами для забезпечення законного, безпечного та ефективного використання інформаційних технологій. Він включає моніторинг, перевірку, регулювання та контроль за дотриманням норм і стандартів у сфері інформаційних технологій з метою захисту національної безпеки, особистих даних громадян, кібербезпеки, боротьби з кіберзлочинністю та забезпечення справедливих умов для розвитку інформаційних і комунікаційних систем. Встановлено, що принципи здійснення державного контролю у сфері використання інформаційних технологій представляють собою вихідні начала, відправні вимоги, ідею, яка лежить в основі здійснення відповідної контрольної діяльності. Окрім того, принципи формують вектори розвитку даного інституту. Відзначено, що систему принципів здійснення державного контролю у сфері використання інформаційних технологій складає велика кількість засад, які можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні. Аргументовано, що до загальних принципів державного контролю у досліджуваній сфері слід віднести: верховенство права, законності, справедливості, ефективності, результативності, відповідальності, тощо. Підкреслено, що зазначені принципи носять загальний характер та можуть бути застосовані фактично у будь-якій сфері суспільного життя Виділено спеціальні принципи державного контролю у сфері використання інформаційних технологій, до яких віднесено: принцип системності контролю; комплексність; принцип співмірності; принцип прозорості; принцип співпраці; принцип застосування диференційованого підходу; принцип орієнтації на ризик.Документ Поняття та значення діджиталізації сфери надання адміністративних послуг в сучасних умовах(Наше право. - 2024. - № 1. - С. 369-374, 2024) Грачов, Є. О.; Hrachov, Ye. O.У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, аргументовано, що діджиталізація сфери надання адміністративних послуг – це масштабний процес трансформації традиційних бюрократичних процедур, перетворення їх у зручні та доступні онлайн-сервіси. Обґрунтовано важливість та необхідність діджиталізація сфери надання адміністративних послуг.Документ Поняття та особливості забезпечення територіальної оборони в Україні(Європейські перспективи. - 2024. - № 2. - С. 317-323, 2024) Олексюк, Т. І.; Oleksiuk, T. I.У статті наголошено на тому, що базовою категорією, яка дозволяє під новим кутом поглянути на сутність та значення територіальної оборони в Україні, є місцева культура спротиву, під якою розуміється сукупність ідеологічних, морально-етичних, культурних орієнтирів, які формують стійкі переконання всього місцевого населення, незалежно від віку, статі, стану здоров’я, соціального положення, громадянства, національності, політичних, релігійних уподобань щодо готовності свідомої участі в подоланні воєнної загрози, а також наслідків надзвичайних ситуацій. Наголошено, що під територіальною обороною доречно розуміти сферу діяльності держави, органів місцевого самоврядування та громадськості, їх взаємодії та координації, що охоплює систему заходів, що здійснюються у мирний час та в особливий період з метою формування місцевої культури опору на рівні усталених традицій, цінностей, переконань, ідейно-культурних надбань місцевого населення, а також цілісного усвідомлення потреби участі у захисті території свого проживання, яке формується на рівні культури та спорту, національно-патріотичного виховання та культури сімейних відносин місцевого населення з метою забезпечення національної безпеки держави під час воєнних загроз інформаційного, енергетичного, гуманітарного та іншого характеру, а також в умовах надзвичайних ситуацій. Акцентовано увагу на тому, що першою та фундаментальною особливістю забезпечення територіальної оборони є формування у населення на місцевому рівні резистентної ідентичності. При цьому в контексті формування резистентної ідентичності важливим є врахування як насильницького, так і ненасильницького опору. До інших особливостей забезпечення територіальної оборони в Україні віднесено спрямованість на недопущення стихійності спротиву на рівні окремих громадян, їх груп та організацій на місцях, а також спрямованість на забезпечення патріотичної свідомості та стійкої мотивації місцевого населення в ході національного спротиву в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну.Публікація Критерії оцінювання ефективності діяльності Служби судової охорони(Наше право. - 2023. - № 2. - С. 229-234, 2023) Невядовський, В. О.; Neviadovskyi, V. O.; Подорожній, А. Ю.; Podorozhnii, A. Yu.; Владислав Невядовський; Артем ПодорожнійУ статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, запропоновано авторське бачення щодо визначення поняття «критерії оцінювання ефективності діяльності служби судової охорони». Здійснено аналіз норм чинного законодавства, виділено ключові критерії, за якими має бути здійснена оцінка результативності та ефективності діяльності, досліджуваного відомства. Аргументовано, що критерії оцінювання ефективності діяльності Служби судової охорони найбільш доцільно розуміти як систему об'єктивних та суб’єктивних стандартів, параметрів або показників, що в своїй сукупності дають можливість проаналізувати результати та досягнення досліджуваного органу державної влади. Ці критерії служать основою для оцінки ефективності її діяльності і визначення рівня виконання поставлених завдань та цілей, а також можуть враховувати взаємодію з іншими органами правопорядку та виконання норм чинного законодавства. Узагальнено, що до основних критеріїв оцінювання діяльності Служби судової охорони слід віднести наступні: рівень виконання службових обов'язків, які покладаються на працівників ССО згідно з чинним законодавством, зокрема має бути оцінена: кількість дисциплінарних проваджень, а також інших правопорушень вчинених посадовими особами; якість професійної підготовки та навичок працівників Служби судової охорони. Це може включати участь у навчанні, тренінгах, підвищенні кваліфікації, тощо; відповідність дій працівників ССО принципам верховенства права, законності, а також іншим засадам забезпечення прав та свобод людини і громадянина; результативність та ефективність заходів, які проводяться для забезпечення судової безпеки; кількість спільних заходів, які реалізуються службою судової охорони з іншими правоохоронними органами для забезпечення загальної безпеки та правопорядку.Публікація Міжнародний досвід визначення статусу мігрант/біженець(Право та інновації. - 2024. - № 1 (45). - С. 79-86, 2024) Крут, К. О.; Krut, K. O.; Krut KatherinaСтаття присвячена науковому дослідженню статусів мігрантів/біженців виходячи з досвіду історичних подій та міжнародного законодавства європейських країн. Російсько-українська війна призвела до наймасштабнішої від років Другої Світової війни масової міграції українського населення. Наслідком стала поява раніше невідомих українському суспільству феномену багатомільйонних вимушених мігрантів, внутрішньо переміщених осіб, шукачів притулку, переселенців та осіб, шукаючих додаткового чи тимчасового захисту. Оскільки в статті мова йде про біженців/мігрантів, ми врахували міжнародний досвід країн, які безпосередньо займаються правовим регулюванням різних категорій мігрантів. З’ясовано, що біженці справді є однією з категорій мігрантів. Збіг між цими двома категоріями в глобальному контексті характеризується обмеженими шляхами легальної міграції, обмеженими довгостроковими рішеннями для біженців і каральною політикою щодо шукачів притулку. Слід відмітити, що біженці мають особливий статус, який підтверджується міжнародним режимом захисту біженців, та викладений в Конвенції та Протоколі про захист біженців. Наполягання на дихотомії мігрант/біженець спонукає багатьох вчених вважати, що біженцям потрібен захист, а мігрантам – ні, переконання, яке є хибним: біженцям може знадобитися «міжнародний захист», як це концептуально визначено в Конвенції про біженців, але всі мігранти – насправді всі люди, які потребують захисту держав від порушень їхніх прав людини. Дуже важливо наголосити, що особи, які рятуються від військового конфлікту можуть підпадати під визначення біженця, якщо наявна загроза переслідування з конвенційної підстави. За умови відсутності підстав переслідування за ознаками, що передбачені Конвенцією, вони можуть претендувати на додатковий захист, як це зробила більшість українців закордоном. Запропоновано виступати за глобальний режим мобільності, який зрештою приведе до кращого захисту прав для всіх тих, хто переселяється, включаючи біженців. Міжнародне міграційне право все ще лише зароджується та є фрагментарним, але Глобальний договір про безпечну, впорядковану та врегульовану міграцію є важливим політичним кроком до більш узгодженого структурування відповідей держав.Публікація Правова характеристика суб’єктів громадського контролю у сфері охорони здоров’я(Право та інновації. - 2023. - № 4 (44). - С. 55-62, 2023) Крут, К. О.; Krut, K. O.; Krut KatherinaНаукова стаття присвячена науково-теоретичному аналізу суб’єктів громадського контролю у сфері охорони здоров’я. Автором статті було проаналізовано погляди вчених, які присвячували свої роботи суб’єктам громадського контролю, та виведено своє визначення, під яким суб’єктами громадського контролю у сфері охорони здоров’я слід розуміти фізичних чи юридичних осіб, які відповідно до норм чинного законодавства України наділені певною сукупністю прав та обов’язків щодо здійснення контролю у зазначеній сфері та можуть бути учасником відповідних правовідносин. Окрім цього, було надано характеристику кожному суб’єкту громадського контролю у сфері охорони здоров’я, а саме: повноваження громадян, суб’єктам організованної громадськості (Громадські ради), політичні партії, засобам масової інформації, профспілка та органам самоорганізації населення. Кожен розглянутий суб’єкт громадського контролю у сфері охорони здоров’я відіграє власну, особливу роль у забезпеченні ефективного функціонування сфери охорони здоров’я України, що знаходить своє відображення у повноваженнях, якими вони наділені відповідно до норм чинного законодавства. Проте справедливим буде зазначити, що контрольна діяльність вказаних суб’єктів спрямована на досягнення єдиної мети: забезпечити ефективний захист законних прав та інтересів людини і громадянина у сфері охорони здоров’я України. Вважаємо за потрібним закріпити на законодавчому рівні у майбутньому Законі України «Про громадський контроль» повноваження та правовий статус суб’єктів громадського контролю у сфері охорони здоров’я, для того, щоб вони здійснювали свою діяльність на правових засадах та результати їх діяльності відігравали суттєву роль у суспільстві. Адже постає актуальне питання про реальну практичну цінність такого контролю, якщо його результати не несуть суттєвих наслідків для тих, по відношенню до кого він реалізується.Документ Правовий статус реабілітаційних закладів Міністерства оборони України(Актуальні проблеми правознавства. - 2024. - № 2 (38). - С. 12-20, 2024) Івахненко, О. А.; Ivakhnenko, O. A.; Новиков, О.; Novykov, O.; Глущенко, А.; Hlushchenko, A.Наукове дослідження присвячено визначенню особливостей правового статусу реабілітаційних закладів Міністерства оборони України. Проаналізовано чинні нормативно-правові акти, які закріплюють правовий статус реабілітаційних закладів, санаторно-курортних закладів та закладів охорони здоров’я. Охарактеризовано законодавство, яке регулює порядок надання реабілітаційної допомоги військовослужбовцям. Визначено, що правовий статус санаторно-курортних (реабілітаційних) закладів Міністерства оборони України – це закріплений нормами права порядок їх створення, діяльності, надання лікувальних і реабілітаційних послуг, користування майном відповідно до мети створення закладу. Розкрито особливості правового статусу санаторно-курортних (реабілітаційних) закладів Міністерства оборони України. З’ясовано, що такі заклади створюються у формі центрів медичної реабілітації та санаторного лікування. Вказано, що правовою основою для діяльності центрів медичної реабілітації та санаторного лікування є такі закони, як «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я», «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», «Про курорти». Зроблено висновок, що центри медичної реабілітації та санаторного лікування мають статус юридичних осіб публічного права, закладів охорони здоров’я та санаторно-курортних закладів. Зауважено, що реабілітаційні відділення та санаторно-курортні заклади Міністерства оборони України можуть надавати реабілітаційні послуги лише за наявності ліцензії. Такі заклади створюються в організаційно-правовій формі бюджетних установ або державних комерційних підприємств. Запропоновано внесення змін до чинного законодавства з метою вдосконалення правового статусу центрів медичної реабілітації та санаторного лікування Міністерства оборони України.Публікація Access to Justice within Administrative Proceedings of Ukraine: Modern Realities and European Experience(Cuestiones Políticas. – 2023. – Vol. 41, № 77. – P. 103-115, 2023) Krupchan, O.; Salmanova, O. Yu.; Салманова, О. Ю.; Makarenko, N.; Paskar, A.; Yatskovyna, V.; Olena SalmanovaThe purpose of the article was to analyze the availability of justice within the Ukrainian administrative judicial system, examining its specific features in terms of martial law and the possibilities of its improvement, due to the implementation of European standards in Ukrainian legislation. The research methods used were: monographic analysis, analysis and synthesis, systemic, generalization, forecasting, etc. It has been found that the principle of access to justice is manifested in the ability of a person to receive unimpeded judicial protection and to apply for judicial protection of one’s rights. It has been emphasized that the reform of the judicial procedure in the resolution of administrative disputes requires the earlier introduction of digital technologies and Artificial Intelligence technologies. This will help to ease the burden on the court system and judges, speed up the time of hearing court cases, reduce the costs of their storage and archiving, simplify the presentation of statements and evidence in court, etc. It is concluded that the implementation of the European standards of the administrative process will lead to ensuring the appropriate degree of access to justice in Ukraine and increase public confidence in the judiciary.Документ Правові засади юридичного супроводження статутної діяльності закладів вищої освіти(Право.ua. - 2022. - № 4. - С. 240-246, 2022) Мельник, Т. М.; Melnyk, T. M.У статті наголошено на тому, що правові засади – це сукупність основних принципів, ідей, норм та правил, які лежать в основі правової системи держави. Правові засади визначають загальні принципи справедливості, законності, рівності перед законом, а також інші основні аспекти правового життя суспільства. Вони є основою для створення, інтерпретації та застосування конкретних правових норм і законів. Правові засади створюють рамки для створення, тлумачення та застосування конкретних правових норм, а також визначають взаємодію між громадянами, урядом та іншими суб’єктами правових відносин. Акцентовано увагу на тому, що правові засади юридичного супроводження статутної діяльності закладів вищої освіти представляють собою комплекс нормативно-правових актів, правил, процедур та принципів, якими встановлено основне покликання та спрямованість юридичного супроводження закладів вищої освіти. Ці засади базуються на законах, постановах та інших нормативно-правових актах, регулюючі освітній процес і діяльність закладів вищої освіти. Стверджується, що адміністративноправові норми відіграють важливу роль у забезпеченні статутної діяльності закладів вищої освіти в Україні: визначають порядок проведення ліцензування та акредитації, у ході здійснення яких заклади вищої освіти підтверджують відповідність стандартам якості; визначають порядок фінансування закладів вищої освіти, включаючи розподіл бюджетних коштів та механізми отримання додаткового фінансування; формують систему нагляду та контролю за діяльністю закладів вищої освіти; встановлюють вимоги до реєстрації закладів вищої освіти, подання звітів до відповідних державних органів.