Співвідношення понять «правоздатність» та «дієздатність» у правосуб’єктності юридичної особи

Abstract

Стаття присвячена розгляду деяких теоретичних аспектів правосуб’єктності, зокрема, визначенню співвідношення понять «правоздатність» та «дієздатність» у правосуб’єктності юридичної особи. Обрана тема є актуальною, оскільки правосуб’єктність, як здатність конкретної особи бути суб’єктом цивільного права, носити «маску» учасника цивільних правовідносин, є однією з істотних властивостей суб’єкта, умовою його існування. На підставі проведеного наукового пошуку було зроблено висновок, що правосуб’єктність юридичної особи містить у собі дві складові частини – це правоздатність та дієздатність. Останні не є передумовою правосуб’єктності, як і навпаки. Аналіз чинного законодавства дозволив стверджувати, що організація може мати або універсальну, або обмежену правоздатність. При цьому, універсальна правоздатність виникає у момент створення юридичної особи, а обмежена – у момент вступу рішення суду про це в силу. Встановлено, що найбільш обґрунтованою та послідовною є та точка зору, відповідно до якої структура дієздатності містить у собі два елементи – це правочиноздатність та деліктоздатність. Правочиноздатність вказує на здатність суб’єкта своїми діями вчиняти правочини або навіть інші юридично значущі дії. Деліктоздатність – це здатність особи нести відповідальність за свої дії (бездіяльність). І якщо їх порівняти із поняттям дієздатності, то стає очевидним, що остання повністю поглинає як правочиноздатність, так і деліктоздатність. У свою чергу ліцензування, встановлення виключних видів діяльності інші чинники є встановленням певних меж дієздатності юридичної особи. Обсяг дієздатності юридичної особи також поставлено у залежність від настання певних умов.The article is focused on the consideration of some theoretical aspects of legal personality, in particular, on determining the relation between the concepts of «formal legal capacity» and «dispositive legal capacity» within the legal personality of a legal entity. The chosen theme is relevant, since legal personality, as the ability of a particular person to be a subject of civil law, to wear a «mask» of a participant in civil legal relations, is one of the essential properties of the subject, a condition for his existence. On the basis of the conducted scientific research, the author has concluded that the legal personality of a legal entity includes two components – it is formal legal capacity and dispositive legal capacity. The latter are not a prerequisite for legal personality, as well as the other way round. The analysis of the current legislation allowed to state that the company may either have an universal or limited formal legal capacity. At the same time, the universal formal legal capacity arises at the time of the formation of a legal entity, and the limited – arises at the moment, when a court decision on this becomes valid. It has been established that the most reasonable and consistent point of view is that one, in accordance to which the structure of dispositive legal capacity includes two elements – bargaining power and passive dispositive capacity. Bargaining power indicates on the ability of the subject to make transactions by his actions, or even other legally significant actions. Passive dispositive capacity is the ability of a person to be responsible for his actions (omission). And if they are compared with the notion of dispositive legal capacity, then it becomes obvious that the latter completely absorbs both bargaining power and passive dispositive capacity. In turn, licensing, the establishment of exclusive kinds of activity, other factors are the determination of certain limits of dispositive legal capacity of a legal entity. The volume of dispositive legal capacity of a legal entity also depends on the occurrence of certain conditions.Статья посвящена рассмотрению некоторых теоретических аспектов правосубъектности, а именно, определению соотношения понятий «правоспособность» и «дееспособность» в правосубъектности юридического лица. Избранная тема является актуальной, поскольку правосубъектность, как способность конкретного лица быть субъектом гражданского права, носить «маску» участника гражданских правоотношений, является одной из существенных возможностей субъекта, условием его существования. На основании проведенного научного поиска сделан вывод о том, что правосубъектность юридического лица содержит в себе две составные части – это правоспособность и дееспособность, последние не являются предпосылкой правосубъектности, как и наоборот. Анализ действующего законодательства позволил утверждать, что организация может иметь либо универсальную, либо ограниченную правоспособность. При этом, универсальная правоспособность возникает в момент создания юридического лица, а ограниченная – в момент вступления решения суда об этом в силу. Установлено, что наиболее обоснованной и последовательной является та точка зрения, в соответствии с которой структура дееспособности содержит два элемента – это сделкоспособность и деликтоспособность. Сделкоспособность указывает на способность субъекта своими действиями осуществлять сделки либо даже другие юридически значимые действия. Деликтоспособность – это способность лица нести ответственность за свои действия (бездеятельность). И если их сравнивать с понятием дееспособности, то стает очевидным, что последняя полностью поглощает как сделкоспособность, так и деликтоспособность. В свою очередь, лицензирование, установление исключительных видов деятельности, другие факторы являются установлением определенных пределов дееспособности юридического лица. Объем дееспособности юридического лица также поставлено в зависимость от наступления определенных условий.