Наукові публікації (Scientific publications). УДК 347
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/146
Переглянути
781 результатів
Фільтри
Налаштування
Результати пошуку
Публікація Визначення судом додаткового строку для прийняття спадщини в умовах воєнного стану(Слово Національної школи суддів України. – 2024. – № 2. – С. 135–148, 2024) Кухарєв, О. Є.; Kukharev, O. Y.; Олександр КухарєвСтаття присвячена виявленню особливостей розгляду цивільних справ про визначення додаткового строку для прийняття спадщини в умовах воєнного стану. Проаналізовано найбільш поширені обставини, якими спадкоємці пояснюють неприйняття спадщини в умовах воєнного стану: перебування на час відкриття спадщини за межами України; проживання на час відкриття спадщини в місцевості, що перебувала під окупацією або в зоні активних бойових дій; хвороба; необізнаність про наявність заповіту, складеного на користь позивача.Документ Закритий розгляд цивільних справ як складова принципу гласності та відкритості в цивільному судочинстві України(Право.ua. - 2024. - № 3. - С. 322-328, 2024) Тімонов, А. І.; Timonov, A. I.У статті розглядається проблема визначення сутності закритого розгляду цивільних справ як складової принципу гласності та відкритості в цивільному судочинстві України. Відкритість, гласність цивільного судочинства правомірно вважається за одним із вагоміших завоювань демократії. Засада гласності цивільного судочинства базується на конституційній вимозі гласності судового процесу (ст. 129 Конституції України) та відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України є основною засадою (принципом) цивільного судочинства. У праці підтримується висловлене в юридичній літературі положення (В. Кройтор), що дія практично будь-якого принципу цивільного процесу може бути обмежена з тих чи інших підстав. У цьому плані не є винятком і принцип поєднання гласності та можливості її обмеження в цивільному судочинстві. Згідно зі ст. 6 Європейської конвенції прав про захист прав людини і основоположних свобод, судове рішення оголошується публічно. Однак преса та публіка можуть не допускатись на судове засідання протягом усього процесу або його частини з міркувань моралі, суспільного порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, а також коли цього вимагають інтереси суспільства, неповнолітніх, або для захисту приватного життя сторін, або – тією мірою, якою, на думку суду, суворо необхідно, – за особливих обставин, коли гласність порушувала б інтереси правосуддя. Подібна норма міститься і в ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Автор зазначає, що враховуючи важливість гласного і відкритого судового процесу в нашій країні, цілком закономірним є питання: а наскільки виправданим є зазначене вище формулювання закону про можливість суду проводити закрите судове засідання, і, як наслідок, – неможливість доступу зацікавлених осіб до матеріалів даних справ. Це дуже серйозне питання, оскільки воно стосується проблеми обмеження дії одного з основоположних принципів здійснення правосуддя. Особливої гостроти набуває питання особливостей реалізації принципу гласності та відкритості цивільного судочинства у процесі здійснення цивільного судочинства в умовах воєнного стану, який введено на території нашої країни в результаті військової агресії рф проти України з 24 лютого 2022 року. Розглядаючи питання про процесуальний зміст принципу гласності та відкритості судового розгляду цивільних справ вважаємо, що найбільш повно гласність здійснюється у відкритому судовому розгляді, який згідно з ч. 2 ст. 7 ЦПК України, є основним його елементом. Важливим елементом змісту гласності цивільного судочинства виступають підстави та загальний порядок закритого судового розгляду цивільних справ.Документ Інформаційна функція форм договірного регулювання відносин(Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Сер.: Право. - 2015. - Вип. 20. - С. 118-120, 2015) Завальна, Ж. В.; Zavalna, Zh. V.Статтю присвячено функціям формам договірного регулювання відносин. Встановлено, що залежно від мети та наміру учасників регулювання в деяких формах договірного регулювання, інформаційна функція може превалювати над регулятивною, охоронною та комунікативною. В такому разі, ефективність регулювання, охорони чи встановлення зав’язків між учасниками відносин знижується. Також відстоюється позиція згідно з якою, інформаційна функція може проявлятись як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівнях.Публікація Ефективність цивільного судочинства та процесуальна активність суду(Юридичний науковий електронний журнал. - 2015. - № 5. - С. 57-60, 2015) Бортнік, О. Г.; Bortnik, O. H.; Оксана БортнікУ статті досліджені напрями підвищення ефективності цивільного судочинства з позиції процесуальної активності суду. Зроблений висновок, відповідно до якого розширення повноважень суду із залучення учасників процесу та формування доказового матеріалу за своєю ініціативою буде сприяти ефективності судового захисту.Документ До питання про загальні та спеціальні правила розподілу обов’язку доказування у цивільному судочинстві(Юридичний науковий електронний журнал. - 2015. - № 5. - С. 69-71, 2015) Садикова, Я. М.; Sadykova, Ya. M.Стаття присвячена аналізу загальних та спеціальних правил розподілу обов’язку доказування у цивільному судочинстві. Зроблено висновок, що в нормах процесуального законодавства містяться загальні правила розподілу обов’язку з доказування, а в матеріальному праві мають місце спеціальні правила перерозподілу обов’язку доказування. Закріплення правової презумпції в нормах матеріального права призводить до розширення предмету доказування у відповідній категорії справ за рахунок факту-підстави презумпції, при цьому не виключаючи з предмету доказування презюмованого факту, а також до перерозподілу обов’язку доказування між сторонами у цьому процесі.Документ Визначення ефективного способу захисту порушених прав кредитора(Право.ua. - 2024. - № 3. - С. 191-198, 2024) Ольшевський, І. О.; Olshevskyi, I. O.Стаття присвячена розгляду проблеми визначення ефективного способу захисту порушених прав кредитора. Автором зазначено, що стала співпраця в міжнародному правовому полі та відповідні євроінтеграційні процеси вимагають внесення змін і реформування законодавства України у сфері захисту прав цивільних відносин, що виникають між кредиторами та боржниками. У праці визначено, за якими принципами укладається договір, який відповідає сформованому поняттю фраудаторного правочину, що унеможливлює виконання зобов’язання і завдає шкоди кредитору. Категорія фраудаторних правочинів поступово входить до повсякденного використання в національній системі права, але й досі існує без точного визначення в нормативних актах. Автор вважає, що аналіз наявних законодавчих норм дозволяє визначити принципи права, на яких будується визнання відповідних правочинів фраудаторними: недопустимість зловживання правом, справедливість, добросовісність і розумність. Характерними ознаками фраудаторності правочину є не тільки наявність умислу заподіяти шкоду на виконання зобов’язання, а й сам факт заподіяння шкоди. У праці автором зазначено, що застосування приватноправових інструментів учасниками договірних відносин не дозволяє визначити найбільш ефективний спосіб захисту прав кредитора та досягнути максимального результату. Встановлення в судовому порядку факту фраудаторності правочину спричиняє для добросовісних набувачів майна боржника негативні наслідки, а саме можливість витребування таких майнових активів з його володіння в таких випадках. Судова практика, що набуває поширення у сфері визнання правочинів фраудаторними, умисно вчинених боржником на шкоду кредитору, повинна забезпечити належне виконання зобов’язань і підвищити ефективність виконання судових рішень у спорах щодо стягнення коштів. Саме такий договір може вважатися фраудаторним і бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора. Автором сформовано висновок про можливість обрання найбільш ефективного способу захисту лише в судовому порядку захисту прав кредитора та врахування інтересів добросовісного набувача.Документ Роль суду в змагальному процесі з метою удосконалення чинної моделі вітчизняного цивільного судочинства України(Право.ua. - 2024. - № 3. - С. 179-190, 2024) Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.У статті розглядається проблема визначення ролі суду в змагальному процесі з метою удосконалення існуючої моделі вітчизняного цивільного судочинства України. Зазначається, що на сучасному етапі формування в Україні правової держави, прагнення суспільства до високих стандартів захисту прав людини, приведення вітчизняного законодавства до європейських стандартів, у тому числі й у правосудді, виникає необхідність вдосконалення моделі цивільного судочинства. Вдосконалення судових процедур у сфері здійснення правосуддя з цивільних справ детерміновано тією обставиною, що Україна 17.07.1997 р. ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основних свобод від 04.11.1950 р. Факт такої ратифікації покладає на Україну обов’язок дотримання тих вимог щодо захисту прав людини, які визначені європейською спільнотою, і, насамперед, вимог щодо доступності правосуддя та права людини на справедливий судовий розгляд. У праці зазначено, що, виходячи з конвенційних вимог щодо права на справедливий судовий розгляд, тлумачення цих норм Європейським судом з прав людини та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, можна зробити висновок, що реалізація права на справедливий судовий розгляд можлива лише при дотриманні певних умов, які полягають у створенні належної судової процедури на підставі вдосконалення змагальної моделі цивільного судочинства, оскільки очевидним є той факт, що поза змагальним процесом навряд чи можливо створити належні судові процедури. Подальший рух на оптимізацію судових процедур, безумовно, пов’язаний з удосконаленням існуючої змагальної моделі вітчизняного цивільного судочинства, що є фактично світовою тенденцією. Зазначу, що з розвитком суспільства всі принципи цивільного процесуального права мають вдосконалюватись насамперед з урахуванням потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту прав громадян, їх об’єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасному етапі розвитку України нагальною є необхідність, зокрема, у закріпленні в ЦПК України зазначених винятків з принципу змагальності, що буде відображати демократичну спрямованість цивільного судочинства.Публікація Сутність та місце корпоративної відповідальності в системі юридичної відповідальності(Право.ua. - 2024. - № 3. - С. 171-178, 2024) Жорнокуй, В. Г.; Zhornokui, V. H.; Жорнокуй Валентина ГригорівнаУ поданій до обговорення статті проведено аналіз питань, пов’язаних зі з’ясування сутності та місця корпоративної відповідальності в системі юридичної відповідальності. Зроблено наголос, що така відповідальність є самостійним видом цивільно-правової відповідальності, порівняно із загальновизнаними різновидами останньої – договірною та деліктною відповідальністю. Доведено, що корпоративній відповідальності притаманні загальні ознаки юридичної відповідальності в цілому і цивільно-правової відповідальності зокрема. Аргументовано, що корпоративна відповідальність – це самостійний вид цивільно-правової відповідальності за порушення прав учасників корпоративних відносин та/або невиконання (неналежне виконання) ними корпоративних обов’язків, встановлених нормами корпоративного законодавства, статуту або корпоративного договору.Публікація Еволюція юридичної особи: від майнової відокремленості до права на приватність(Право та інновації. - 2024. - № 1 (45). - С. 60-66, 2024) Попова, С. О.; Popova, S. O.; Софія ПоповаСтаття присвячена дослідженню еволюції, тобто поступовому розвитку сутності юридичної особи у правовідносинах. Визначено, що юридична особи пройшла значний шлях у трансформації від сприйняття її як фікції до самостійного суб’єкту правовідносин. Визнання реальною майнової відокремленості організації означало буквально сприйняття юридичної особи як чогось відмінного від фізичної особи, але, водночас, не як групу із багатьох, а як цілісну особу. Дослідження еволюції юридичної особи від майнової відокремленості до права на приватність відзначають певні періоди в дослідженнях сутності юридичної особи та її становлення як самостійного субʼєкта права з можливістю набувати і здійснювати різноманітний комплекс прав. Встановлено відмінність ознак майнової самостійності від майнової відокремленості. Ознака майнової самостійності означає індивідуального набуття права власності та виступ у правовідносинах на підставі цього від власного імені. У той час, коли під майновою відокремленістю мається на увазі незалежність майна учасників юридичної особи від майна самої особи, якраз тієї, що індивідуально набуває право власності. Юридична особа відповідно до закону наділена правосуб’єктністю, за винятком певних обмежень, через що має певну свободу у набутті і здійсненні тих чи інших прав або участі у певних правовідносинах, які не заборонені законом. Юридична особа - це динамічна особу в об’єктивній реальності, тобто яка існує незалежно від плотського втілення і є не лише назвою учасника правовідносин. Визначено, що в сучасному світі, юридичну особу можна визнавати особистістю з наявністю у неї нематеріальної сфери. Проаналізовано можливість набуття юридичною особою такого особистого немайнового права як права на приватність. Право на приватність означає здатність запобігти неузгодженому оприлюдненню делікатної, конфіденційної або компрометуючої інформації.Документ Правові засади венчурного інвестування у стартапи як інноваційний продукт(Право та інновації. - 2023. - № 3 (43). - С. 39-46, 2023) Кройтор, В. А.; Kroitor, V. A.Стаття присвячена визначенню правових засад венчурного інвестування у стартапи як інноваційний продукт. Актуальність теми обумовлена тим, що головною перешкодою для розвитку стартапів в Україні є відсутність сталих та системних інвестицій, розвитку венчурного підприємництва, наукових досліджень венчурного інвестування. Метою статті є визначення правових засад венчурного інвестування у стартапи як інноваційний продукт. Венчурне підприємництво є діяльністю з особливим ризиком, оскільки спрямовано на вкладення інвестицій у розвідку науково-технічного результату. Підкреслено, що в умовах воєнного стану венчурне інвестування отримує особливе науково-практичне значення для повоєнного відновлення української економіки та розвитку суспільства. Доведено, що встановлені законодавцем критерії стартапу є близькими до критеріїв охороноздатності об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема об’єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей). Тому однією з правових ознак стартапу є його співвідношення з відповідним об’єктом права інтелектуальної власності, який отримав державну реєстрацію. При цьому стартап, незважаючи на отримання правової охорони, не втілений у певне виробництво, щодо нього ще проводяться науково-практичні розвідки. Підкреслено, що відсутність сталої практики використання стартапів вказує на існування ризику щодо його інвестування. Внаслідок цього стартап можна визначити як об’єкт з елементами ризику для подальшого його провадження. Аргументовано, що стартапи можуть розглядатися як інноваційний продукт. Розкрито, що реалізація стартапу як інноваційного продукту має певні особливості, обумовлені економічними циклами (етапи) його створення та реалізації. Кожний з виокремлених етапів має правове значення, оскільки може співвідноситься з конкурсним відбором стартапів щодо отримання інвестицій, зокрема, завдяки фінансовій державній підтримці. При цьому на кожному з етапів реалізації стартапу як інноваційного продукту відбувається як науково-технічна так і підприємницька діяльність у сфері венчурного інвестування. Підкреслено значення діяльності Фонду розвитку інновацій (Український фонд стартапів), що дозволяє отримати державне інвестування стартапів, оскільки укладання інвестицій в цю інновацію має значні ризики, тому для створення ринку стартапів держава створює відповідні стимулюючи механізми. На узагальнення наведеного запропоновано висновок, що стартапи є новою правовою категорією, яка потребує педальних наукових розвідок. На підставі проведеного дослідження виокремлено такі ознаки стартапу як об’єкта прав: є результатом науково-технічної творчості; має держану реєстрацію як об’єкта права інтелектуальної власності; не був втілений у системне виробництво; має новизну для відповідного ринку товарів та послуг; належить до об’єктів з підвищеним ризиком; має подвійну правову природу як інновації, так і окремого інвестиційного проєкту. Запропоновано поділ стартапів залежно від інститутів права інтелектуальної власності: а) стартапи у сфері авторського права (комп’ютерні програми, бази даних); б) патентно-правові стартапи (винаходи, корисні моделі, промислові зразки); 3) стартапи у сфері нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності (нові сорти рослин, компонування інтегральної мікросхеми).