Наукові публікації (Scientific publications). УДК 347
Постійне посилання колекціїhttps://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/146
Переглянути
3 результатів
Результати пошуку
Публікація Еволюція юридичної особи: від майнової відокремленості до права на приватність(Право та інновації. - 2024. - № 1 (45). - С. 60-66, 2024) Попова, С. О.; Popova, S. O.; Софія ПоповаСтаття присвячена дослідженню еволюції, тобто поступовому розвитку сутності юридичної особи у правовідносинах. Визначено, що юридична особи пройшла значний шлях у трансформації від сприйняття її як фікції до самостійного суб’єкту правовідносин. Визнання реальною майнової відокремленості організації означало буквально сприйняття юридичної особи як чогось відмінного від фізичної особи, але, водночас, не як групу із багатьох, а як цілісну особу. Дослідження еволюції юридичної особи від майнової відокремленості до права на приватність відзначають певні періоди в дослідженнях сутності юридичної особи та її становлення як самостійного субʼєкта права з можливістю набувати і здійснювати різноманітний комплекс прав. Встановлено відмінність ознак майнової самостійності від майнової відокремленості. Ознака майнової самостійності означає індивідуального набуття права власності та виступ у правовідносинах на підставі цього від власного імені. У той час, коли під майновою відокремленістю мається на увазі незалежність майна учасників юридичної особи від майна самої особи, якраз тієї, що індивідуально набуває право власності. Юридична особа відповідно до закону наділена правосуб’єктністю, за винятком певних обмежень, через що має певну свободу у набутті і здійсненні тих чи інших прав або участі у певних правовідносинах, які не заборонені законом. Юридична особа - це динамічна особу в об’єктивній реальності, тобто яка існує незалежно від плотського втілення і є не лише назвою учасника правовідносин. Визначено, що в сучасному світі, юридичну особу можна визнавати особистістю з наявністю у неї нематеріальної сфери. Проаналізовано можливість набуття юридичною особою такого особистого немайнового права як права на приватність. Право на приватність означає здатність запобігти неузгодженому оприлюдненню делікатної, конфіденційної або компрометуючої інформації.Документ Правовий режим цифрових речей в контексті вітчизняної концепції права власності(Юридичний науковий електронний журнал. - 2024. - № 4. - С. 216-223, 2024) Сліпченко, С. О.; Slipchenko, S. O.; Сліпченко, А. С.; Slipchenko, A. S.; СліпченкоСтаттю присвячено теоретичному осмисленню правового режиму цифрових речей, як об’єктів цивільних прав. Встановлено, що в результаті доповнення поіменованого переліку об’єктів цивільних прав та встановлення для них правового режиму речей між законодавчим підходом та традиційною доктриною цивільного права України виникла невідповідність, що створює проблеми для правореалізації та правозастосування вищенаведеної норми. Очевидно, що подібна невизначеність потребує ревізії існуючих на даний момент юридичних знань та їх змісту та вказує на актуальність дослідження. Адже система правових знань, як ніяка інша, з точки зору формальної логіки, повинна бути внутрішньо несуперечливою, бо інакше вона стає практично незастосовною. На основі проведеного дослідження зроблені висновки, встановлення для цифрових речей режиму права власності (режиму речей) суперечить вітчизняній концепції права власності. Більш того, в такому встановленні немає необхідності, оскільки для всіх елементів, які наповнюють зміст поняття цифрової речі, вже давно встановлено свій, характерний саме для них правовий режим. Обгрунтовується, що твердження про те, що, згідно з українською концепцією права власності, об’єктами права власності можуть бути як тілесні, так і безтілесні речі є хибним. Сучасне вітчизняне законодавство не застосовує таку класифікацію. Більше того, її використання навіть у дослідницьких цілях є методологічно неправильним, оскільки створює передумови для хибних висновків на основі підміни понять. Встановлення для цифрових речей режиму права власності (режиму речей) стало не правовою реальністю, а створило правову невизначеність. Водночас норма не може вважатися законом доти, допоки її не буде сформульовано з достатньою чіткістю, зрозумілістю та ясністю. Іншими словами, нормативні приписи закону, які не відповідають конституційному принципу верховенства права в аспекті вимоги юридичної визначеності, не можуть вважатися «правом» у державі, керованій верховенством права. Тому норми щодо цифрових речей, введені до Цивільного кодексу України є «мертвими» нормами.Документ Підстави виникнення, зміни та припинення корпоративних правовідносин(Вісник Національної академії правових наук України. – 2020. – Т. 27, № 1. – С. 39-57, 2020) Жорнокуй, Ю. М.; Zhornokui, Yu. M.; ORCID: http://orcid.org/0000-0001-9669-6062; Сліпченко, С. О.; Slipchenko, S. O.; ORCID: http://orcid.org/0000-0001-8891-7152Визначено коло підстав виникнення, зміни та припинення корпоративних правовідносин.